Вагоме місце серед усіх творів, які охороняються авторським правом, займають твори архітектури, характерною особливістю яких є гармонійне поєднання в єдиному об’єкті предметів матеріального світу і результатів творчої діяльності.

Твір архітектури – це авторський задум щодо просторової, планувальної, функціональної організації, зовнішнього вигляду й інтер’єрів об’єкта архітектури або його частини, створений автором у процесі його творчої діяльності та втілений в одній або в кількох із наступних форм: креслення архітектурної частини проекту, зафіксовані у матеріальній або електронній формі; макет або електронна модель об’єкта архітектури; об’єкт архітектури (крім малих архітектурних форм).

Незважаючи на досить раннє поширення авторсько-правової охорони на твори архітектури, ці об’єкти протягом майже півтора століття не були розвинуті до рівня самостійного об’єкта авторського права. Правова охорона надавалася художнім творам, при цьому твори архітектури визнавалися лише одним із їх проявів, а права авторів проектів, архітектурних, інженерних та інших технічних планів, креслень і малюнків були значно обмежені випадками правомірного використання твору без згоди автора, встановленими у законодавстві. Тільки з набуттям Україною незалежності та формуванням власної системи законодавства було значною мірою враховано найкращі надбання авторсько-правової науки стосовно творів архітектури.

Реформування національного законодавства призвело до кардинального оновлення цивільно-правової доктрини у сфері авторського права: істотно розширено перелік творів, які охороняються авторським правом; змінився рівень правової охорони прав авторів та інших осіб, які правомірно використовують твори тощо.

Підходи правників щодо визначення твору архітектури як об’єкта авторського права передбачають необхідність застосування суб’єктивної складової під час вирішення питання щодо охоронюваності вказаних творів, що не може позитивно впливати на розвиток діяльності у вказаній сфері.

Характерною особливістю творчого характеру діяльності зі створення творів архітектури є обов’язкове поєднання у творчому процесі: з одного боку, визначених утилітарних потреб людей, тобто забезпечення функціональності будівлі відповідно до цілей її створення, надійність споруди, відповідність вимогам санітарно-побутових умов, протипожежної безпеки, охорони, охорони навколишнього середовища тощо, а з другого – розкриття в архітектурних формах задумів та почуттів автора, необхідності якнайточнішого відображення його авторського задуму щодо просторового образу витвору, наповнення цього задуму конкретними елементами та досягнення бажаних пропорцій у їх співвідношенні, що й утворює саме ті особливі риси, які відрізняють цей твір від багатьох інших, подібних йому.

Існує невідповідність у теоретичних розробках положень чинного законодавства, які визначають два самостійні об’єкти авторського права в галузі архітектурної діяльності: по-перше, твори архітектури, та, по-друге, ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються архітектури. Наведений розподіл суперечить нематеріальній сутності твору, яка визнана та обґрунтована в доктрині авторського права.

Тому єдиним об’єктом авторського права в галузі архітектурної діяльності слід визнавати виключно твір архітектури, оскільки при зміні форми вираження задумів автора первісний авторський задум не змінюється, при цьому не виникає новий твір, і, як наслідок, новий об’єкт авторського права. У цьому випадку відбувається лише відтворення об’єкта авторського права, первісно вираженого у одній формі, в іншу об’єктивну форму.

Невідповідність креслень архітектурної частини проекту вимогам державних нормативних документів з проектування та будівництва виключає можливість авторсько-правової охорони даного творчого результату як твору архітектури.

Невідповідність архітектурної частини проекту умовам завдання на проектування, виданого замовником, або обмеженням архітектурно-планувального завдання, встановленим органами містобудування та архітектури, не позбавляє креслень архітектурної частини проекту авторсько-правової охорони в якості твору архітектури.

Формами втілення твору архітектури пропонується визнати також макет або електронну модель об’єкта архітектури і сам об’єкт архітектури (крім малих архітектурних форм).

Найважливіше значення для відновлення порушених авторських прав на твори архітектури мають компенсаційні способи захисту (відшкодування збитків, виплата компенсації, відшкодування моральної шкоди), оскільки вони найбільшою мірою здатні компенсувати заподіяні втрати.

Незважаючи на те, що інженерна й архітектурна частина проекту невіддільні, однак авторське право на твір архітектури поширюється лише на творчу частину проекту. Кожна з частин проекту (чи то ескізний проект, чи робоча документація) включає перелік схем, планів, креслень, описів, однак не всі вони мають творчий характер і втілюють авторський задум. Лише ті частини проекту, що включають творчий елемент підлягають правовій охороні.

Іншим важливим питанням в аспекті захисту авторського права на твір архітектури є питання стосовно суб’єктів авторського права в галузі архітектури. Первинним суб’єктом є автор – особа, творчою працею якої створено твір архітектури.

Зазвичай над архітектурними проектами працює більше ніж одна особа і в такому випадку авторські права належать співавторам. Автору (співавторам) належать немайнові та майнові авторські права. Однак майнові авторські права можуть належати й іншим суб’єктам і в аспекті творів архітектури варто звертатись до положень Закону “Про архітектурну діяльність”. Слід відзначити, що норми закону узгоджуються з нормами Цивільного кодексу України в аспекті службових творів (майнові права належать працівникові та юридичній (фізичній) особі, у якої він працює спільно) та творів, створених на замовлення (майнові права належать замовнику та автор твору архітектури спільно).

Що стосується особистих немайнових прав на твір архітектури, варто звернути увагу на право вимагати визнання свого авторства. Як показує практика часом виникають ситуації, коли над проектом працює ряд авторів, однак у проекті зазначаються авторами не всі. В такому випадку підлягає доведенню творчий внесок автора у відповідний проект. Якщо твір архітектури є службовим твором, то досліджується перелік обов’язків особи, а також обсяг робіт щодо проекту і їх характер. Іншим немайновим правом автора твору архітектури є вимога щодо збереження цілісності твору і протидія спотворенню, зміні твору, що може зашкодити честі та репутації автора. Дане право може бути порушене, наприклад, внаслідок реставрації певного об’єкта архітектури. Ключовим в даному випадку є доведення ризику завдання шкоди честі та репутації автора.

Інша категорія прав автора – виключні майнові права, що поділяються на право використання та надання дозволу чи заборони використання твору іншими особами. Закон України «Про авторське право та суміжні права» (частина 3 статті 15 статті) містить перелік способів використання твору, що не є вичерпним. Однак в аспекті твору архітектури важливо зупинитись лише на декількох майнових правах, які з огляду на специфіку об’єкта авторського права мають першочергове значення.

Таким правом є виключне майнове право автора на переробку твору. Часто особи, які замовили проектування певного об’єкту Виконавцю, а потім на стадії, наприклад, ескізного проекту, передають ескізний проект на доопрацювання іншій особі, яка бере його за основу, повинні пам’ятати, що переробка твору є виключним майновим правом автора архітектурного твору. При цьому не має значення чи є ця переробка творчою чи не має творчого характеру.

Не слід забувати про право автора твору архітектури на одержання авторської винагороди за створення і використання твору архітектури. Право на авторську винагороду за використання твору на даний момент пов’язано з відсутністю в українському законодавстві такого явища як свобода панорами.

Також про авторську винагороду авторам творів архітектури слід говорити в випадку, коли проект об’єкта архітектури і робоча документація, розроблена на його основі, використовуються повторно. Закон “Про архітектурну діяльність” передбачає, що реалізація проекту допускається лише одноразово (якщо договором не обумовлене інше), а повторна реалізація проекту можлива лише за згодою автора та обов’язково з виплатою авторської винагороди.

На сьогоднішній день існує необхідність внесення доповнень до законодавства з метою виключення можливості винесення судом рішення про вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів архітектури, втілених у формі архітектурних об’єктів, та/або вилучення з цивільного обороту матеріалів і знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення даних примірників.

Підбиваючи підсумок вищезазначеному, слід відзначити, що твір архітектури – є особливим об’єктом авторського права, що стосується мистецтва спорудження будівель і ландшафтів і може бути захищений як у формі захищеної будівлі, так і проектної документації (ескізи, креслення, моделі, плани). Однак, якщо мова йде про проектну документацію, то лише її творча частина, що містить архітектурне рішення, підлягає правовій охороні.

Особливу увагу, в аспекті творів архітектури також рекомендуємо звернути на зміст договорів, що укладаються з авторами творів архітектури. В даному аспекті варто звернути увагу на весь перелік виключних майнових прав, включаючи деякі специфічні, та чітко врегулювати договором перелік способи і умови користування ними, а у разі їх відчуження – обсяг відповідних прав.

Список використаної літератури

1. Греков Є. А. Проблеми  застосування  в  законодавстві  України поняття твору архітектури як об’єкта авторського права // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2006. –  Вип. 34. – С. 258–265.
2. Греков Є. А. Проектна документація як об’єктивна форма втілення творів архітектури // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2007. – № 2. – С. 32–39.
3. Греков Є. А. Проблемні  аспекти  визначення  автора  твору архітектури в законодавстві України // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2007. – Вип. 36. – С. 328–335.
4. Греков Є. А. Право автора на доступ до творів архітектури // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. – 2007. – Вип. 1. – С. 112–117.