Вступ

Незалежність суддів є необхідною передумовою існування судової влади в будь-якій державі. В Україні на досягнення цієї мети спрямовані значні зусилля, однак на сьогодні слід констатувати, що заходи судової реформи поки що не мають помітного якісного впливу на забезпечення незалежності суддів.

Проблема реалізації принципу незалежності суддів не обмежується окремою державою. Вона привертає увагу міжнародного співтовариства. У цьому сенсі можна говорити про інтернаціоналізацію стандартів незалежності суддів. Так, основні принципи і методи утвердження незалежності суддів встановлені в Рекомендації № (94) 12 державам-членам щодо незалежності, дієвості та ролі суддів . На міжнародному рівні вважається, що суддя, якому надана правомочність вирішення правових питань, повинен бути спроможним робити це вільно від втручання законодавчої і виконавчої влади, а також взагалі без будь- якого примусу або незаконних впливів.

Враховуючи положення чинного законодавства України, принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону слід розглядати як урегульовану чинним законодавством демократичну засаду, яка передбачає здійснення суддями процесуальної діяльності без будь-якого незаконного впливу, а також непідзвітність суддів будь-кому та самостійне право кожного судді вільно брати участь у дослідженні доказів, обговоренні та прийнятті рішень за власним переконанням. 

1. Незалежність суддів та організаційні засади забезпечення їх діяльності

Забезпечення незалежності суддів комплексною проблемою, тому до її розв’язання слід підходити, застосовуючи саме цей метод. На нашу думку, слід починати з етапу відбору та призначення (обрання) суддів. Необхідно уважно ставитися до рівня спеціальної підготовки кандидата, адже особа з низьким рівнем освіти є потенційним об’єктом для маніпулювань з боку сторін у справі або інших осіб. Крім того, утвердження принципу незалежності суддів має сприяти посиленню демократизації та прозорості процедури відбору і призначення суддів.

Усі заходи, спрямовані на становлення та утвердження у державі принципу незалежності суддів, повинні в остаточному підсумку досягти того, щоб судді мали змогу діяти без обмежень, без неправомочного впливу, підбурення, тиску, погроз, неправомочного прямого чи непрямого втручання, незалежно з чийого боку та з яких мотивів воно б не здійснювалось.

Судді мають бути цілком вільними у винесенні неупередженого рішення у справі, яку вони розглядають, покладатися на своє внутрішнє переконання, власне тлумачення фактів та чинне законодавство.

Незалежність суддів при розгляді конкретних судових справ має забезпечуватись не тільки, так би мовити ззовні, як-то: належне фінансування та забезпечення матеріально-технічної бази, а й у середині самого суду. Мається на увазі неприпустимість непроцесуального впливу на суддю з боку інших суддів та керівників судів.

Необхідно погодитися із тим, що система розподілу справ між суддями може мати прямий вплив на незалежність судді. Задля уникнення такої ситуації необхідно домогтися того, щоб бажання однієї із сторін у справі або будь-якої особи, яка є зацікавленою в результаті її розгляду, не мало впливу на розподіл справ. На нашу думку, неупередженого та об’єктивного розподілу справ між суддями можна домогтися лише шляхом підвищення етичних, моральних та професійних якостей особи, до компетенції якої належить наведена функція.

Однією з вагомих гарантій незалежності суддів є забезпечення їх особистої безпеки та їх державний захист. Задля виконання наведеної гарантії в Дніпровському районному суді м. Києва ведеться робота з організації співпраці та контролю за виконанням органами внутрішніх справ заходів безпеки, як-то: здійснення особистої охорони суддів за наявності такої необхідності, їх житла, майна, видачі зброї чи засобів індивідуального захисту тощо.

До гарантій незалежності суддів слід віднести і забезпечення суддів житлом згідно з вимогами Закону України «Про статус суддів». При цьому слід зазначити, що ця гарантія не обмежується тільки житлом. Воно повинно бути забезпечено належними комунальними послугами, засобами протипожежної і охоронної сигналізації, індивідуальним стаціонарним телефоном тощо.

Сприяють утвердженню принципу незалежності і особливий порядок захисту майна судді, членів його сім’ї та їх недоторканність, а також особливий порядок притягнення судді до кримінальної та адміністративної відповідальності. На нашу думку, слід критично ставитися до закидів деяких державних осіб, які намагаються позбавити суддів переважної більшості гарантій, що формують сам зміст статусу судді, оскільки реалізація таких ідей неодмінно призведе до зниження рівня незалежності суддів.

Кожен суддя з метою підвищення авторитету судової влади та її незалежності повинен користуватися наданими законодавством України правами та негайно класти край будь-яким проявам неповаги до суду.

Основним завданням будь-якого суду є своєчасне, повне і неупереджене відправлення правосуддя згідно з вимогами чинного законодавства. Задля виконання цього завдання суд повинен створити ефективну систему організаційної діяльності.

Умови праці та належна організація робочого процесу мають безпосередній вплив на незалежність суддів, тому таким факторам слід приділяти особливу увагу.

Важливим елементом організації робочого процесу є належна організація робочих місць з метою створення на кожному з них необхідних умов для високопродуктивної і висококваліфікованої праці за якомога менших фізичних зусиль та мінімального нервового напруження судді.

Для створення відповідних умов праці, які дають змогу суддям ефективно працювати, необхідно, крім іншого, укомплектувати штати достатньою кількістю суддів та забезпечити їм перед призначенням і протягом усієї кар’єри необхідну професійну підготовку. Слід забезпечити суддів таким розміром за-робітної плати, щоб вона відповідала їхньому статусу, гідності цієї професії та відповідальності, яку вони беруть на себе.

Сьогодні в Україні створено низку модельних судів одним із яких є Дніпровський районний суд м. Києва. Він вважається одним із найбільших судів України, розміщений у двох приміщеннях, які цілодобово охороняються працівниками судової міліції.

Надання Дніпровському районному суду м. Києва статусу модельного сприяє створенню на його базі такого суду, що має вдосконалену організацію робочого процесу, забезпечує справедливе судочинство відповідно до європейських стандартів та дало змогу реорганізувати роботу суду таким чином, щоб максимально звільнити суддів від виконання невластивих їм непроцесуальних функцій.

Усе це стало можливим завдяки участі Дніпровського районного суду м. Києва в Українсько-канадському проекті судової співпраці. Канадські колеги систематично надають фінансову, матеріально-технічну підтримку суду та діляться досвідом роботи судової системи Канади.

На даний час у суді встановлений новий програмний продукт електронного документообігу, розроблений на замовлення Українсько-канадського проекту та створений на базі «Lotus Notes 7», який запрацює в суді у повному обсязі з 1 січня 2009 р.

Враховуючи позитивні надбання роботи судів канадської сторони та реалізуючи власний досвід вдосконалення організації роботи суду, в основу роботи Дніпровського районного суду м. Києва ми поклали принципи розподілу функцій між структурними підрозділами та посадовими особами за сферами діяльності, розподілу справ за категоріями (спеціалізація) між суддями і вивільнення їх від непроцесуальної діяльності, а також застосування сучасних інформаційних технологій.

До позитивних надбань суду слід віднести встановлення обґрунтованої структуризації функціональних підрозділів суду. Визначаючи необхідні для належного функціонування суду підрозділи, ми виходили з такого.

Дії людей стосуються певного предмета і спрямовані на певну мету. Предметом дій людей у даному випадку є інформація, яка надходить до суду у вигляді документів — документована інформація.

Мета дій людей з документованою інформацією збігається із завданнями, які покликана вирішити певна стадія проходження інформації. У стадію проходження інформації, таким чином, входять однорідні дії з документованою інформацією, об’єднані завданнями прийому, підготовки та призначення до розгляду судових справ, звернення до виконання рішень та збереження документів. Для забезпечення здійснення зазначених стадій утворено підрозділи, що складаються з сукупності посад, до повноважень яких належить здійснення операцій з інформацією. Відповідно до функцій, які вони виконують, підрозділи мають назву: відділ прийому і реєстрації; інформаційний відділ; технічний відділ; відділ кадрів; судовий відділ; виконавчий відділ та відділ архівної роботи. Саме ці підрозділи складають організаційну структуру суду, оскільки забезпечують організацію проходження судових справ відповідно до стадій.

Діяльність суду забезпечується встановленням чіткої організаційної структури суду, а також визначенням компетенції, умов та порядку діяльності підрозділів і посадових осіб.

2. Незалежність та недоторканність суддів як гарантія правової держави: міжнародний досвід

Важливість незалежності суддів для розбудови України як правової держави вимагає закріплення на конституційному рівні ефективних гарантій її забезпечення, що відповідатимуть міжнародним стандартам.

В юридичній літературі немає єдиної думки щодо кількості та змісту принципів, що відображають правовий статус суддів.

Так, А.О. Селіванов підкреслює, що Основний Закон України визначає засадничі підходи до забезпечення незалежності та недоторканності суддів, а отже, ставить їх на конституційний рівень, чого не було до прийняття Конституції України. Законами України, вважає він, може бути розширений обсяг незалежності та недоторканності суддів, який повинен бути достатнім для здійснення судом неупередженого та об’єктивного судочинства.

На думку В.В. Носова, недоторканність як елемент незалежності суддів виокремлено в Конституції України, а тому тільки вона визначає обсяг і зміст недоторканності суддів (ч. 3 ст. 126). Щодо інших гарантій незалежності суддів, то, крім Конституції України, вони можуть бути встановлені й законами.

На переконання Л.М. Горбунової, незалежність суддів полягає в їхньому праві при здійсненні правосуддя бути вільними від будь-якого обмеження, впливу, тиску, погроз, втручань, зокрема, з боку посадових осіб органів державної влади.

І.І. Ємельянова зазначає, що чинне законодавство розкриває зміст поняття незалежності  суддів, а внесення змін до ч. 2 ст. 13 Закону від 15 грудня 1992 р. № 2862-ХІІ «Про статус суддів»   зумовлено не стільки приведенням її у відповідність до ч. 3 ст. 126 Конституції України, скільки неузгодженістю зі ст. 85, якою визначено повноваження Верховної Ради України. Зокрема, до повноважень парламенту не віднесено надання згоди на притягнення суддів до кримінальної відповідальності та на застосування до них адміністративних стягнень, що накладаються в судовому порядку. Разом із тим, як зауважує І.І. Ємельянова, згідно з ч. 1 ст. 126 Конституції України законами України можуть бути встановлені додаткові гарантії недоторканності як складової незалежності суддів  .

Стаття 47 Закону від 7 липня 2010 р. № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі — Закон № 2453-VI) містить положення щодо незалежності судді та передбачає, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання; суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права; втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. Відповідно до ч. 4 зазначеної статті незалежність судді забезпечується:

1) особливим порядком його призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення;

2) недоторканністю та імунітетом судді;

3) незмінюваністю судді;

4) порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;

5) забороною втручання у здійснення правосуддя;

6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

7) окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом;

8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;

9) функціонуванням органів суддівського самоврядування;

10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім’ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту;

11)     правом судді на відставку.

Проте п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону № 2453-VI має частково декларативний характер, оскільки ч. 1 ст. 128 Конституції України визначає, що перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом. Така реалізація цього пункту ставить в нерівні умови суддів та призводить до порушення ч. 1 ст. 126 Конституції України. Зазначене підтримала і Європейська комісія «За демократію через право» (Венеціанська комісія), ухваливши Висновок від 16 березня 2010 р. CDL-AD (2010)003 щодо проекту Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у п. 39 якого передбачено, що «уперше суддя призначається на посаду на п’ятирічний термін, який, певно, передбачається як свого роду випробувальний період. «Встановлення випробувальних термінів може загрожувати не-залежності суддів» (CDL-AD(2007)003), п. 26). Зазначена в законопроекті норма спирається на ст. 126 Конституції, яку слід змінити». Пункт 78 Висновку цієї Комісії від 15 жовтня 2011 р. CDL-AD (2011)033 щодо проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та інших законодавчих актів України» (далі — Висновок CDL-AD (2011)033) передбачає, що тимчасово призначені судді — одна із фундаментальних проблем, які існують в Україні у системі призначення та звільнення суддів із посад.

Відповідність кандидата на посаду судді встановленим вимогам у поєднанні з порядком формування суддівського корпусу сприяє його незалежності та самостійності під час здійснення правосуддя. У науковій літературі упродовж тривалого часу виборність суддів визнавалася вищим і демократичним порядком формування судової влади, аніж їх «призначуваність». Вважалося, що виборність — один із важливих, хоча і не основний, механізм реалізації принципу участі народу у здійсненні правосуддя. Однак переважна більшість конституцій зарубіжних країн дотримується принципу, згідно з яким суддя саме СРІ призначається на посаду.

Слід звернути увагу на думку М.В. Баглая, відповідно до якої акт призначення — це не «волюнтаристське» рішення влади, засноване на ґрунтовній юридично-регламентованій процедурі професійного відбору, якому, у свою чергу, передують спеціальна професійна підготовка і суворі правила проходження ступенів суддівської кар’єри.

Як у більшості конституцій зарубіжних країн, так і в інших законодавчих актах, що регулюють правовий статус суддів, не зазначено, на який термін суддя призначається. У поєднанні з принципом незмінюваності призначення судді відбувається безстроково з урахуванням особливих, встановлених законом умов, на підставі яких суддя може бути звільнений. До таких підстав відносяться: досягнення певної вікової межі; фізичний стан, що не дозволяє здійснювати повноваження; вчинення злочину або серйозного дисциплінарного проступку, або грубого порушення етичних і моральних норм.

Важливість незалежності суддів для розбудови України як правової держави вимагає закріплення на конституційному рівні ефективних гарантій її забезпечення, що відповідатимуть міжнародним стандартам.

Одним із перших дієвих кроків на шляху до посилення гарантій незалежності суддів та повноцінної реалізації п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону № 2453-УІ став проект Закону «Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів» (реєстраційний № 2522а від 4 липня 2013 р., внесений на розгляд Верховної Ради України Президентом України)    . Як зазначено у пояснювальній записці до законопроекту, його метою є вдосконалення положень Конституції України, зокрема щодо зміни процедури призначення та звільнення суддів і посилення існуючих гарантій незалежності суддів. Так, пропонується змінити положення щодо участі Верховної Ради України у процесі обрання суддів на посади та у звільненні їх з посад, а також скасувати п’ятирічний строк И5 І призначення на посаду судді вперше, чим усунути, як зазначено у Висновку СБЬ-ЛБ (2011)033, одну із фундаментальних проблем у системі призначення та звільнення суддів з посад.

У більшості країн Європейського союзу відповідно до принципу незмінності особа, призначена на посаду судді, не може без її згоди не тільки бути звільнена (за винятком перелічених підстав), але й переведена на іншу посаду або до іншого суду. У Франції цей принцип трактується як «неможливість зміщувати, тимчасово усувати від посади, переміщати або змушувати суддів раніше встановленого терміну йти у відставку в обхід закону» п.

Західна доктрина і практика розглядають не-змінюваність суддів як найважливіший чинник, що забезпечує їхню незалежність. Конституція Франції, розділ якої про судову владу лаконіч- ніший, ніж відповідні розділи конституцій інших країн, встановила цей принцип у короткій формулі: «Судді незмінювані» . Проте законопроектом № 2522а пропонується доповнити ст. 126 Конституції України положенням, відповідно до якого суддя звільняється з посади органом, що його призначив, у разі ненадання суддею згоди на переведення до іншого суду в разі ліквідації чи реорганізації суду загальної юрисдикції, в якому він займає посаду. Така новела становитиме загрозу незалежності та недоторканності суддів, адже закріпить на конституційному рівні адміністративний механізм впливу на суддів через процедуру їх звільнення.

Ураховуючи зазначене, вважаємо, що важливу роль у становленні нашої держави як незалежної, демократичної, соціально-правової відіграє не формальне декларування принципу незмінюваності суддів (п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону № 2453-УІ), а практична його реалізація шляхом гарантування незмінюваності суддів та призначення їх на посаду з дотриманням відповідної процедури, про що свідчить досвід країн романо-германської правової системи та рекомендації європейських інституцій для України. 

Висновки

Отже, крім організаційних та матеріально-технічних факторів, слід виокремити проблему необхідності вирішення питань процесуального законодавства. Так, підвищенню рівня довіри населення до українського судочинства сприятиме встановлення єдиного процесуального порядку застосування норм матеріального права. Йдеться про те, що наявність на даний час таких процесуальних законів, як Цивільний процесуальний кодекс, Господарський процесуальний кодекс, Кодекс адміністративного судочинства  не сприяє дотриманню однакового застосування норм законодавства та, безсумнівно, знижує рівень довіри до суду, оскільки істотні відмінності між ними призводять до плутанини та нерозуміння їх пересічними громадянами. Прийняття єдиного процесуального закону, на нашу думку, сприятиме розв’язанню наведених проблем та стане підґрунтям для подальшого підвищення авторитету судової влади, підвищенню рівня довіри до неї та встановленню високої правової культури населення.

Попри досить складні умови праці, які об’єктивно на даний час існують у судах України, на наше глибоке переконання, кожна особа, ставши суддею, добровільно взяла на себе нелегке завдання — служіння суспільству тільки на підставі закону. Тому, чим складніші умови діяльності суду й ті відносини, які склалися в суспільстві, тим вищими повинні бути вимоги до моральних якостей судді. Рівень моральності судді повинен давати йому змогу за будь-яких обставин діяти за законом і справедливістю, зберігаючи свою гідність, а головне, зберігаючи авторитет судової влади. 

Список використаної літератури

1. Городовенко В. Порядок призначення та обрання суддів на посаду як гарантія незалежності суддів [Текст] / В. Городовенко // Підприємництво, господарство і право. — 2008. — № 7. —  С. 145-148
2. Григор’єва Л.І. Принцип незалежної судової влади та гарантії судового захисту прав і свобод людини і громадянина [Текст] / Л.І.Григор’єва // Вісник Верховного Суду України. — 2009. — № 4. —  С. 5-9
3. Лукаш О. Належне фінасування судів — гарантія їх незалежності [Текст] / О. Лукаш, Д. Притика // Право України. — 2007. — № 2.- С.12-13
4. Пилипчук П.П. Належне фінансування судової влади як одна з гарантій самостійності судів і незалежності суддів [Текст] / П.П. Пилипчук // Вісник Верховного Суду України. — 2005. — № 1. —  С. 4-8
5. Потильчак О. І. Незалежність суддів як гарантія правової держави: міжнародний досвід [Текст] / О. І. Потильчак // Вісник Верховного Суду України. — 2014. — № 6. —  С. 44-48
6. Сердюк, В. Чи гарантує держава незалежність судді?  [Текст] / Валентин Сердюк // Юридичний Вісник України. — 2010. — № 36. —  С. 6-7
7. Штогун С. Проблеми правових гарантій незалежності суддів в Україні [Текст] / С. Штогун // Право України. — 2003. — № 3.- С.42-45
8. Штогун С. Суддівське самоврядування як конституційна гарантія незалежності та недоторканості суддів [Текст] / С. Штогун // Право України. — 2004. — № 6.- С.18-20