Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Спосіб життя та рівень життя, їх зв’язок з девіантною поведінкою

Вступ

Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, придбало в останні роки масовий характер і поставило цю проблему в центр уваги соціологів, педагогів, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів.

Пояснити причини, умови і фактори, що детермінують це соціальне явище, стала насущною задачею. Її розгляд припускає пошук відповідей на ряд фундаментальних питань, серед яких питання про сутність категорії «норма» (соціальна норма) і про відхилення від неї. У стабільно функціонуючому і суспільстві, яке стрімко розвивається, відповідь на це питання більш-менш ясне. Соціальна норма – це необхідний і відносно стійкий елемент соціальної практики, що виконує роль інструмента соціального регулювання і контролю. «Соціальна норма, — відзначає Я.І. Гілинський, — визначає історично сформовану в конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов’язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій».

Звичайно, українське суспільство не може довго залишатися в такому положенні. Девіантна поведінка значної маси населення втілює сьогодні найбільш небезпечні для країни руйнівні тенденції.

Соціальна норма знаходить своє втілення (підтримку) у законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло в побут, у спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора» суспільних і міжособистісних відносин. Англійський мислитель Клайв С. Льюїс схильний бачити в моральних нормах свого роду «інструкції», «що забезпечують правильну роботу людської машини».

Але в реформованому суспільстві, де зруйновані одні норми і не створені навіть на рівні теорії інші, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно складною справою. Можна зрозуміти повну гіркоту висловлювання А. Солженіцина: «Яка це реформа, якщо результат її – презирство до праці і відраза до неї, якщо праця стала ганебним, а шахрайство стало доблесним.

1. Причини девіантної поведінки та способи впливу на її динаміку

Кожному суспільству властиві такі форми соціальних відхилень і в тих масштабах, які випливають із конкретно-історичних умов його існування — соціальних, економічних, політичних, моральних та ін. Обсяг соціальних відхилень дозволяє судити про моральний клімат даного суспільства, рівні законності і правопорядку, ступеня згуртованості соціальних груп.

Оцінка будь-якої поведінки має на увазі її порівняння з якоюсь нормою. Нестандартна, що відхиляється від норми поведінка часто називають девіантною.

До основних суб’єктів девіантної поведінки можна віднести осіб, що страждають певними формами психічної патології і схильних до аморальної поведінки, спробам покалічення й самогубствам.

Таким чином, психічні розлади проявляються у двох формах:

Перша — акцентовані характери. Люди з яскраво вираженими “важкими” рисами характеру часто є клієнтами соціально-медичних і правоохоронних служб.

Психічні розлади у вигляді акцентуацій виникають у молодих людей з ряду причин:

  1. Часті психічні розлади обумовлені тим, що до молодої особи суспільство висуває завищені вимоги. Якщо на вроджені відхилення в характері накладаються хворобливі негативні переживання то формується комплекс неповноцінності, і виникає необхідність у штучних компенсаторах — алкоголі, наркотиках, агресивній поведінці.
  2. Труднощі перехідного віку, тобто перехід в “доросле” життя, воно супроводжується перебудовою психіки. Перебудовуються такі важливі процеси як: мислення, відчуття, сприйняття, міняється світ ілюзій, відчуття, повною мірою проявляються риси темпераменту, здібностей, задатків.
  3. Перебудова “Я-концепції”. “Я-концепція” — це стійка й неповторна система індивіда про себе, на основі якої він будує свої відносини з оточенням і з самим собою [1].

Другою формою психічних розладів є особистісні розлади. Вони мають свій прояв в наступному.

Відчуження – проявляється в тому, що людина опинившись у конфліктній ситуації не може самостійно з неї вийти. Щоб уникнути конфлікту вона зобов’язана розірвати зв’язок між своїм “я” і середовищем, в якому вона існує. Цей розрив створює дистанцію між людиною і оточенням, а пізніше вона переростає у відчуження.

Деперсоналізація – має місце, коли відчужується саме “я”, втрачається відчуття власного тіла, притуплюються емоції, байдужість у всьому.

Депресія – стан афекту з негативним наслідком. У стані депресії час як би сповільнюється, наступає швидка стомлюваність, знижується працездатність. Приходять думки про власну неспроможність, можливі спроби самогубства.

Існують загальні причини девіантної поведінки:

  1. Соціальна нерівність. Це знаходить прояв у низькому, часом злидарському рівні життя більшої частини населення, у першу чергу молоді; у розшаруванні суспільства на багатих і бідних; у безробітті, інфляції, корупції та ін.
  2. Морально-етичний фактор девіантної поведінки проявляється в низькому моральному рівні суспільства, бездуховності, відчуженості особистості. Життя суспільства з ринковою економікою нагадує базар, на якому все продається, усе купується, торгівля робочою силою і тілом є буденною подією. Деградація і падіння цінностей знаходять свій прояв в масовій алкоголізації, бродяжництві, поширенні наркоманії, “продажній любові”, насильстві і правопорушеннях.
  3. Байдужість навколишнього середовища до проявів девіантної поведінки. Молоді девіанти походять здебільшого з неблагополучних родин.

Несприятливі умови життя й виховання в родині, проблеми оволодіння знаннями і пов’язані із цим невдачі в навчанні, невміння будувати взаємини з оточуючими і виникаючі на цій основі конфлікти, різні психофізичні відхилення в стані здоров’я, вони, як правило, ведуть до кризи духу, втраті сенсу життя.

Основні психологічні фактори впливу на девіанта:

  1. Методи і засоби соціального контролю.
  2. Істотне зменшення репресивних заходів впливу.
  3. Створення гнучкої й розгалуженої системи психологічної допомоги, що включають державні, суспільні, благодійні й інші структурні ланки.
  4. Жорсткий контроль за надходженням відеозаписів, що містять сцени насильства, жорстокості.
  5. Зміна менталітету громадян, що виросли в умовах тоталітаризму.
  6. Підготовка й перепідготовка кадрів, які були б здатні працювати із представниками “соціального дна”[1].

У період переходу до ринкової економіки змінилося матеріальне становище багатьох прошарків населення. Його більшість проживає за межею бідності, збільшилась кількість безробітних. Все це створює конфліктні ситуації, а вони, в свою чергу, призводять до девіацій. А саме: алкоголізм, наркоманія, суїцид, проституція. Єдиний спосіб змінити девіантну поведінку — поліпшити життя, допомогти людям перебороти їх проблеми. З цією метою державою і громадськими організаціями створюються соціальні і психологічні служби.

2. Види порушень поведінки

Необхідно вивчити взаємозв’язок самооцінки та соціального статусу у підлітків з девіантною поведінкою.

Як відомо, що підлітки характеризуються нестабільною поведінкою, неврівноваженістю, невмінням себе контролювати і регулювати в між-особових стосунках, самооцінка їх нестабільна і може бути завищеною чи заниженою в залежності від соціального статусу особистості в колективі. А це негативно впливає на розвиток особистості підлітка, його взаємин, психічної діяльності в цілому.

Серед підлітків виділені наступні види порушень поведінки (дослідження психологів-фахівців Київського обласного центру соціальних служб для молоді Кузнєцової Т. В., Молчанової Т. Д.):

  • прогули уроків і окремих днів в школі,
  • втечі з дому,
  • крадіжки (бувають пограбування в вигляді вимагання грошей у слабких),
  • дрібні спекуляції,
  • участь в бійках,
  • конфлікти в родинах,
  • вживання алкоголю, тютюну, наркотиків,
  • зловживання снодійними і транквілізаторами,
  • токсиматичні випадки,
  • девіації сексуальної поведінки,
  • схильність до суїцидальної поведінки тощо.

Це приводить до виникнення девіантної поведінки і деструктивної форми психічного розвитку.

Як показали дослідження Баранова В. В., Відєнєєва І. О., Похлібної І. О., Філонова П. Б., Ейдемілера Е. Г. та інших, що девіантна поведінка підлітка пов’язана з безвідповідальністю, порушенням норм моралі, етики, бажанням досягти цінностей шляхом негативних вчинків тощо.

Ставлення батьків до дитини має особливе значення під час вікових криз розвитку, зокрема, і протягом молодшого шкільного віку. Слід зауважити, що характер дитячо-батьківських взаємин обумовлює розвиток емоційної сфери дитини.

Батьківське ставлення, стиль виховання, характер поводження батьків з дитиною суттєво впливають на особливості розвитку дитини, формування її особистості, рис характеру протягом усіх років дитинства.

Але особливо важливу роль вони відіграють в критичні періоди розвитку дитини (кризи новонародженості; одного-трьох років; 6-7 років; підліткового віку), оскільки вплив вказаних чинників може суттєво змінити «… весь хід її (дитини) розвитку в даний період» (Л. С. Виготський [3, С. 248]).

Криза 6-7 років — це переломний критичний віковий етап розвитку дитини, яким відкривається весь період її подальшого шкільного життя. Тому, говорячи про проблеми молодшого шкільного віку, треба насамперед мати на увазі проблеми двох вікових відтинків (за термінологією Л. С. Виготського): кризи 6-7 років як критичного віку; і власне молодшого шкільного віку, який охоплює період від 6-7 до 10-11 років.

Даний критичний етап не має чітких вікових рамок і може тривати до досягнення дитиною молодшого підліткового віку. В цей період у житті дитини відбуваються значні зміни в анатомо-фізіологічних характеристиках організму, змінюється соціальна ситуація розвитку, характер діяльності, з’являються відповідні до віку новоутворення (довільність, внутрішній план дій, рефлексія).

Під вихованням прийнято вважати специфічну діяльність з передачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду, планомірний та цілеспрямований вплив, що забезпечує формування особистості, її підготовку до життя та виробничої праці.

В той же час, родинне виховання розглядається в літературі не тільки як цілеспрямована система впливу батьків на дитину, але і як характер поводження з нею.

Важливими чинниками виховання є також устрій родини, стиль життя, стійкі стереотипи взаємин в родині.

Різноманітні системи впливу та способів поводження батьків з дитиною позначаються як «тип виховання», «тактика виховання», «стиль виховання», «батьківська позиція». В даній статті ці терміни використовуються як синоніми, через те, що родинне виховання поєднує у собі три основні компоненти: ставлення до дитини, уявлення про неї та способи впливу (контроль, покарання, заохочення, вимоги і т. ін.), характер поводження з дитиною.

Отже, батьківське ставлення — це цілісна система різноманітних почуттів до дитини, поведінкових стереотипів, що практикуються в поводженні з нею, особливостей сприйняття та розуміння характеру дитини, її вчинків.

Ряд дослідників наголошують, що прояви неадекватного батьківського ставлення, а саме, недостатня увага, гіпоопіка нерідко викликають у дітей сенсорний голод, недорозвиненість вищих почуттів, інфантильність особистості. М. І. Буянов, спостерігаючи за дітьми, які виховані за типом гіпоопіки, відзначає, що їм властиві надмірна рухливість, суєтливість, роздратовування.

В той же час протилежний вказаному тип батьківського ставлення — гіперопіка, сильні обмеження з боку батьків — призводять до невротичного та пригніченого стану, підозрілості, невпевненості та тривожності, психічної незрілості труднощів у спілкуванні з іншими дітьми.

Таким чином, взаємини батьків та дітей, характер родинного спілкування, типи батьківського ставлення виступають потужнім фактором розвитку дитини. Даний фактор набуває особливої ваги під час критичних періодів життя, зокрема в період кризи молодшого шкільного віку (6-11 років).

Найбільш розповсюдженим механізмом формування характерологічних рис дитини, які відповідають за самоконтроль та соціальну компетентність, виступає інтеріоризація засобів та навичок контролю, що використовуються батьками. При цьому адекватний контроль передбачає поєднання емоційного прийняття з високим об’ємом вимог, їх ясністю, несуперечністю та послідовністю в пред’явленні дитині.

Діти з адекватною практикою батьківського ставлення характеризуються гарною адаптованістю до шкільного середовища та спілкуванню з однолітками, вони активні, незалежні, ініціативні, доброзичливі, емпатичні.

У психологічній літературі широко описана феноменологія взаємин батьків і дітей, проаналізовано характер та негативні результати неадекватного батьківського ставлення, хибних стилів виховання на актуальний і перспективний розвиток дитини. В той же час, недостатньо досліджені, а, отже, потребують додаткового вивчення характер та механізми впливу окремих аспектів батьківського ставлення на емоційну сферу дитини.

Отже, при утворенні певного типу батьківського ставлення детермінують такі чинники, як:

  • риси та якості особистості батьків;
  • фізичні, психологічні та статеві особливості дитини;
  • особливості подружніх взаємин; соціокультурні фактори;
  • сімейні традиції;
  • етіологічний фактор.

Це дозволяє характеризувати батьківське ставлення як складне психологічне утворення, яке підпадає під вплив багатьох змінних, котрі необхідно враховувати в процесі складання психокорекційних програм.

Згідно системного підходу до типологізації батьківського ставлення в структурі останнього можна виділити наступні складові:

  • інтегральне емоційне ставлення («прийняття-нехтування»),
  • міжособистісна дистанція у спілкуванні з дитиною («симбіоз»),
  • сприймання дитини на когнітивному рівні («інфантилізація»),
  • а також форми та спрямованість контролю за поведінкою дитини («авторитарна гіперсоціалізація»).

Вивчення батьківського ставлення до дітей свідчить, що майже у половини батьків високі значення має складова «інфантилізація», що відображає проблеми у когнітивному компоненті ставлення. Високі значення складових «симбіоз» (порушення діагностується у половини батьків), та «авторитарна гіперсоціалізація» (виявлено майже у третини батьків) вказують на проблеми у поведінковому компоненті батьківського ставлення.

Також можна зазначити, що, по-перше, у переважної більшості батьків існують певні порушення батьківського ставлення, які потребують психологічної корекції; по-друге, типи батьківського ставлення зустрічаються у батьків даної категорії з різною частотою; по-третє, в структурі батьківського ставлення ту чи іншу ступінь порушення мають всі три основні компоненти ставлення (емоційний, поведінковий, когнітивний).

Таким чином, позитивний ефект в процесі корекції неефективного батьківського ставлення до дитини молодшого шкільного віку досягається шляхом цілеспрямованого та комплексного впливу на когнітивний, емоційний та поведінковий компоненти ставлення.

3. Рівень життя населення та його вплив на девіантну поведінку

Рівень життя населення визначається, з одного боку, складом і величиною потреб у різних життєвих благах (продукти харчування, одяг, житло, транспорт, різні комунальні і побутові послуги, освіта, медичне обслуговування, культурно-просвітні заходи і т.д.), з іншого боку — можливістю їхнього задоволення, виходячи з пропозицій на ринку товарів і послуг і реальних доходів людей, їхньої заробітної плати. У свою чергу і розмір реальної заробітної плати, і рівень життя населення визначаються ступенем ефективності виробництва на основі використання досягнень науково-технічного прогресу, масштабом розвитку і якістю сфери послуг, освітнім і культурним рівнем населення.

Зміст поняття «рівень життя» розглядається як через економічну, так і через соціальну складові.

Економічна складова рівня життя включає: обсяг фонду життєвих засобів тобто кількість споживчих благ (товарів і послуг), призначених для споживання; реальну заробітну плату; рівень доходів населення і заощадження; структуру предметів споживання та послуг особи, сім’ї; структуру витрат доходів сім’ї; рівень зайнятості; житлово-побутові умови; умови праці та відпочинку.

Соціальна складова рівня життя визначається за такими критеріями: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її існування; реалізація права кожної людини на вільний розвиток особистості; гарантія прав на працю, освіту, охорону здоров’я, соціальний захист, безпеку життя; участь особи у громадсько-політичній і культурній діяльності; соціальна забезпеченість людини, сім’ї, соціальних і національних меншин; рівень соціально-комунальної інфраструктури.

Економічна наука аналізує першу складову поняття «рівень життя» —  економічні потреби та ступінь їх задоволення в суспільстві. Для цього рівень фактичного споживання товарів та послуг зіставляють з мінімальними і раціональними стандартами їх споживання.

Для виміру рівня життя використовують інтегральні, натуральні та вартісні індикатори.

Важливе місце серед індикаторів рівня життя відводиться індикаторам диференціації доходів і заробітної плати.

Нерівність при розподілі доходів у суспільствах з ринковою економікою зумовлена такими чинниками:

— неоднаковими здібностями людей;

— рівнем освіти;

— компенсацією за малопрестижні види діяльності;

— попитом па певні професії або конкретні якості особистості;

— ризиком і наявністю тіньового сектору економіки;

— нерівномірним розміщенням природних ресурсів тощо.

Залежно від виду норми, з якою зіставляються особливості поведінки та її негативні наслідки, виокремлюють такі види девіантної поведінки: антисоціальну (деліквентну і кримінальну), асоціальну (аморальну), ауто деструктивну.

Висновки

Сьогодні через нестабільність суспільства, нехтування загальнолюдських цінностей і зниження рівня життя населення, посилились негативні тенденції, які висувають підвищені вимоги до самовизначення і стабільності особистості, а також провокують її девіантну поведінку, аномалії розвитку й, нерідко, деградацію та саморуйнування. Це пов’язано з глибокими соціально-економічними і політичними змінами, що різко загострило соціальні проблеми, збільшило безпритульність, знедоленість, психологічні розлади великої кількості населення, особливо підлітків. Проблема девіантної поведінки та її корекції завжди була однією з найважливіших у педагогіці, психології, кримінології, але зараз, вона носить масовий характер та потребує особливої уваги.

Усвідомлення неминучості відхилень в поведінці частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формами соціальної патології. Під соціальним контролем у широкому соціологічному змісті розуміється вся сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані форми поведінки з метою їх елімінування чи мінімізації. Позитивний ефект дає робота в напрямках:

Відмова від карного чи адміністративного переслідування «злочинців без жертв» (проституція, бродяжництво, наркоманія, гомосексуалізм і ін.), маючи на увазі, що тільки соціальні заходи дозволяють зняти чи нейтралізувати дані форми соціальної патології.

Створення системи служб соціальної допомоги: суїцидологічна, наркологічна, специфічно вікова (геронтологічна, підліткова), допомога соціальної реадаптації.

Позитивна поведінка, яка відхиляється, часто служить підставою, початком існування загальноприйнятих культурних норм. Без неї було б важко адаптувати культуру до зміни суспільних потреб. Разом з тим питання про те, якою мірою повинна бути поширена така поведінка, і які її види корисні і, більше того, терпимі для суспільства, дотепер практично не розв’язані. Проте переважна кількість соціальних відхилень відіграє деструктивну роль у розвитку суспільства. Тому однією з головних завдань психологів є розпізнавати корисні культурні зразки в поведінці індивідів і груп і надавати допомогу в подоланні негативних девіацій.

Список використаної літератури

  1. Основи социальной работы: Пособие/ Ред. П. Д. Павленок. — М.: ИНФРА-М, 1998.
  2. Райгородский Д. Я. Психологія й психоаналіз характеру. Хрестоматія по психології й типології характеру. — Самара: Видавничий Будинок (БАХРАХ), 1997.
  3. Дьяченко М. И. Короткий психологічний словник: Особистість самоосвіта, професія. — Мн.: (Хелтон), 1998.
  4. Тетерский С.В. Введение в социальную работу: Учебное пособие. — М.: Академический Проект, 2000. — 496с.
  5. Шнейдер Л.Б. Девиантное поведение детей и подростков. — М.: Академический Проект; Трикста, 2005. — 336 с