Зміст

Вступ

1. Предмет соціології села

2. Село як тип соціально-територіальної і демографічної спільноти

3. Соціальна сфера села і проблеми її функціонування

4. Шляхи і проблеми аграрного реформування на сучасному етапі

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Доля українського села тісно пов'язана із соціально-економічними, політичними процесами, які або сприяли розвиткові традиційного для нього життєвого укладу з одночасною адаптацією до тенденцій соціально-економічного буття, або завдавали йому нищівних ударів. Тільки у XX ст. відбулися дві радикальні зміни фундаментальних засад сільського буття, які радикально вплинули на його розвиток.

Село — конкретна соціально-просторова форма існування суспільства, місце, де населення зайняте переважно аграрною працею.

Сільському життю властиві: підпорядкованість праці ритмам природи, нерівномірність трудової зайнятості; тісне поєднання праці та побуту; невисока виробнича мобільність; різноманітний демографічний склад територіальних груп; трудомісткість праці у домашньому та особистому підсобному господарстві; сильний неформальний соціальний контроль, велике значення місцевих авторитетів; менш напружений ритм життя, простіші форми спілкування, ніж у місті; зв'язок з природним середовищем; дисперсність розселення (розкиданість як самих сільських населених пунктів, так і індивідуальних осель у них).

Вітчизняна соціально-політична думка традиційно була зорієнтована на сільські проблеми, вважала село джерелом національної ментальності, особливості якої різною мірою впливають на всі сфери життєдіяльності українського суспільства.

Тема: „Соціологія села”.

1. Предмет соціології села

Соціологія села – галузь соціологічної науки, що вивчає різні аспекти життєдіяльності села як соціально-територіальної спільноти.

Об'єкт її — село як специфічна, внутрішньо диференційована підсистема соціально-поселенської структури суспільства (в Україні налічується майже 29 тис. сільських поселень) та сільське населення (понад 17 млн. осіб).

Предмет соціології села — вивчення ролі села в суспільстві та системах розселення, головних чинників, що впливають на його розвиток; визначення його підсистем, специфіки сільського стилю життя, особливостей сільської культури; аналіз соціальної та професійної структури населення.

Вперше про соціологію села зайшла мова у 1915 р. з появою монографії американського соціолога Чарльза Гелпіна «Соціальна анатомія сільського суспільства». Протягом кількох найближчих десятиліть сформувалася відносно розвинута теоретична база для досліджень соціальних процесів у селі.

Вітчизняна соціально-політична думка традиційно була зорієнтована на сільські проблеми, вважала село джерелом національної ментальності, особливості якої різною мірою впливають на всі сфери життєдіяльності українського суспільства. Найцікавішими спостереженнями і роздумами збагатили українську соціологію наприкінці XIX — на початку XX ст. І. Франко, М. Грушевський, П. Христюк, О, Шумський, С. Подолинський. За радянських часів вона змушена була обслуговувати політичні інтереси влади, змінюючи напрям своїх пошуків залежно від політичних рішень, часто підганяючи під них результати досліджень. На сучасному етапі соціологія села зосереджує свій погляд на процесах, особливостях соціальної стратифікації в селі, соціальних наслідках впровадження нових технологій у сільськогосподарському виробництві.

На цьому тлі значно відстає від реальних процесів на селі сучасна українська соціологія. Даються взнаки передусім проблематика, інституціальна орієнтація, недостатня увага до процесів на мікро- та макрорівнях. Це значно знижує ефективність досліджень, а тим більше — ефективність управління соціальними процесами в селі, що є невиправданим з точки зору державних інтересів. Адже більшість аспектів життєдіяльності українського суспільства тісно пов'язана з селом, а значна кількість мешканців міст є вихідцями з села у першому чи другому поколіннях. Немало з них підтримує родинні зв'язки з селом, масовими є сезонні міграції міських жителів у село.

Останнім часом селяни суттєво підтримують матеріальне становище міських родин. Перебої в роботі, зупинення підприємств, хронічні невиплати зарплат спричинюють аграризацію мешканців міст, багато з яких мають земельні наділи та помешкання, господарюють у сільській місцевості. Непоодинокими є випадки повернення в село його вихідців, які, пробувши певний час у місті, не змогли влаштувати там своє життя.

2. Село як тип соціально-територіальної і демографічної спільноти

Село — конкретна соціально-просторова форма існування суспільства, місце, де населення зайняте переважно аграрною працею.

Сільському життю властиві:

— підпорядкованість праці ритмам природи, нерівномірність трудової зайнятості;

— тісне поєднання праці та побуту; невисока виробнича мобільність;

— різноманітний демографічний склад територіальних груп;

— трудомісткість праці у домашньому та особистому підсобному господарстві;

— сильний неформальний соціальний контроль, велике значення місцевих авторитетів;

— менш напружений ритм життя, простіші форми спілкування, ніж у місті;

— зв'язок з природним середовищем; дисперсність розселення (розкиданість як самих сільських населених пунктів, так і індивідуальних осель у них).

У селі, на відміну від міста, традиційно відсутні дуже багаті і дуже бідні. Сільське населення відрізняється від міського особливим укладом, родом і характером занять; рівнем кваліфікації праці (у робітників села він нижчий за рівень кваліфікації праці міських робітників); комфортністю життя, типом мислення, стабільністю норм і цінностей. Відрізняється воно від міста мінімальним рівнем заробітної плати та пенсійного забезпечення, системою пільг за стаж роботи, нормами забезпечення продовольчими і промисловими товарами, розміром коштів, що виділяються з бюджету на розвиток інфраструктури, та іншими ознаками.

3. Соціальна сфера села і проблеми її функціонування

У соціології села існує декілька типологій сільських поселень:

— за чисельністю населення,

— соціальне-економічними ознаками,

— зайнятістю у сільському господарстві,

— виробничо-адміністративною роллю.

Українські соціологи Л. Шепотько, І. Прокопа та О. Максим'юк, взявши за основу такі ознаки, як чисельність, зайнятість та міграційний рух населення, виділили дванадцять типів сільських поселень.

1. Безлюдні поселення, де не залишилося жодного постійного мешканця.

2. Занепадаючі поселення, в яких 60% населення — це люди пенсійного віку.

3. Малі села (до 200 осіб), в яких середній вік мешканців становить понад 40 років.

4. Малі села, в яких середній вік мешканців становить менше 40 років.

5. Середні поселення (201 — 500 жителів), менше 50% з яких зайнято у сільському господарстві, а понад 30% постійно виїжджають на роботу в міста (маятникова міграція).

6. Середні поселення, в яких більше 50% населення зайнято у сільському господарстві, а 30% працює у містах.

7. Середні поселення, більше 50% мешканців яких зайнято у сільському господарстві; маятникова міграція менша 30% .

8. Середні поселення, менше половини мешканців яких працює в агросфері; маятникова міграція незначна, а решта працює в інших галузях.

9. Великі поселення (понад 500 жителів), менше половини з яких зайнято у сільському господарстві; маятникова міграція значна.

10. Великі поселення, більше половини мешканців яких працює у сільському господарстві; міграція значна.

11. Великі поселення, більше половини жителів яких зайнято в агросфері; міграція незначна.

12. Великі поселення, до половини мешканців яких працює у агросфері; маятникова міграція менша 30%.

Серед сільських поселень України майже 35% становлять малі села (84% з них — так звані «вимираючі» села), 25% — середні, 40% — великі села (у них зосереджено 80% сільського населення).

Доля українського села тісно пов'язана із соціально-економічними, політичними процесами, які або сприяли розвиткові традиційного для нього життєвого укладу з одночасною адаптацією до тенденцій соціально-економічного буття, або завдавали йому нищівних ударів. Тільки у XX ст. відбулися дві радикальні зміни фундаментальних засад сільського буття, які радикально вплинули на його розвиток.

Деградація села пов'язана зі сталінським періодом аграрної політики держави, внаслідок якої у 20-ті — на початку 30-х років XX ст., а в Західній Україні — наприкінці 40-х — на початку 50-х років було проведено насильницьку колективізацію, запроваджено позаекономічний примус до праці, відновлено феодальні методи експлуатації.

Особливо постраждало українське село від голодомору 1932 — 1933 pp., який забрав до 9 млн. людських життів. Дорого обійшлися йому політика індустріалізації, «експерименти» в аграрній політиці керівництва колишнього СРСР (ліквідація «неперспективних сіл», руйнування поселень у зоні створення штучних водосховищ тощо). Програма стирання суттєвих відмінностей між містом та селом обернулася новими невирішеними проблемами як для міста, так і для села. У 70-ті роки розширення господарств спричинило до об'єднання колгоспів, радгоспів, районів, об'єктів соціально-культурного призначення, внаслідок чого занепало багато сіл, позбавлених шкіл, медустанов, крамниць, клубів тощо. Скорочення будівництва доріг спричинило обмеження зв'язків між селами, приховане безробіття. Спроба поширити міський спосіб життя на село внесла розлад у традиційний уклад. Серйозною проблемою було і залишається транспортне сполучення, телефонізація села, формування мережі комунально-побутових послуг тощо. На тлі зниження обсягів виробництва, нестійко функціонуючих господарських суб'єктів знизився рівень життя сільського населення. Сучасні реформи на селі теж не додають його мешканцям соціального оптимізму.

4. Шляхи і проблеми аграрного реформування на сучасному етапі

Протягом кількох останніх десятиліть спостерігається стійка міграція сільського населення у місто. Мотиви її різноманітні:

— ширші можливості для працевлаштування,

— кращі побутові умови,

— задоволення культурних потреб.

З другої половини 80-х років міграція сільського населення дещо стабілізувалася. У 90-х роках у зв'язку з погіршенням рівня життя міського населення намітився зворотний міграційний потік — з міста до села. Загалом українське село за останні 50 років внаслідок міграційних процесів втратило понад 10 млн. осіб, тобто щороку з села виїжджало 100 тис. осіб, внаслідок чого сільське населення не тільки зменшилось, а й значно постаріло. Особливо складна демографічна ситуація у Чернігівській, Хмельницькій, Житомирській, Київській, Вінницькій областях.

В останні роки на селі намітилися і певні позитивні зміни:

— руйнування монополії колективних форм господарства;

— розширення економічної самостійності та свобода вибору форм господарювання відповідно до потреб, інтересів і можливостей індивідів;

— формування ринку землі, усвідомлення значущості землі як капіталу;

— зародження ринкової свідомості, розвиток підприємливості, підвищення соціальної активності;

— формування ефективного власника, менеджера;

— відновлення фермерських господарств, поява сільської буржуазії.

Водночас реформи загострили соціальні проблеми на селі, пов'язані з майновою диференціацією, недостатньою адаптованістю значної кількості сільського населення до нових економічних умов, з появою синдрому соціальної невпевненості. З комерціалізацією вищої освіти важчим став доступ вихідців із села до вузівських аудиторій, що негативно позначається на його соціально-психологічному самопочутті, а також на його перспективах.

У зв'язку з реформами аграрної сфери особливої актуальності набуває аграрна політика держави, яка, з одного боку, повинна враховувати особливості сільського укладу життя, а з іншого — сприяти інтегруванню села в оновлюваний соціально-економічний простір, забезпеченню його мешканцям стабільних умов і життєвих перспектив. Адже нові відносини, які формуються на селі, суттєво вплинуть на звуження сфери застосування праці сільських мешканців, спричинять нові хвилі масової міграції, зміну демографічних параметрів як сільського, так і міського соціумів.

Висновки

Соціологія села – галузь соціологічної науки, що вивчає різні аспекти життєдіяльності села як соціально-територіальної спільноти.

Об'єкт її — село як специфічна, внутрішньо диференційована підсистема соціально-поселенської структури суспільства (в Україні налічується майже 29 тис. сільських поселень) та сільське населення (понад 17 млн. осіб).

Предмет соціології села — вивчення ролі села в суспільстві та системах розселення, головних чинників, що впливають на його розвиток; визначення його підсистем, специфіки сільського стилю життя, особливостей сільської культури; аналіз соціальної та професійної структури населення.

Село — конкретна соціально-просторова форма існування суспільства, місце, де населення зайняте переважно аграрною працею.

В останні роки на селі намітилися і певні позитивні зміни: руйнування монополії колективних форм господарства; розширення економічної самостійності та свобода вибору форм господарювання відповідно до потреб, інтересів і можливостей індивідів; формування ринку землі, усвідомлення значущості землі як капіталу; зародження ринкової свідомості, розвиток підприємливості, підвищення соціальної активності; формування ефективного власника, менеджера; відновлення фермерських господарств, поява сільської буржуазії.

Водночас реформи загострили соціальні проблеми на селі, пов'язані з майновою диференціацією, недостатньою адаптованістю значної кількості сільського населення до нових економічних умов, з появою синдрому соціальної невпевненості. З комерціалізацією вищої освіти важчим став доступ вихідців із села до вузівських аудиторій, що негативно позначається на його соціально-психологічному самопочутті, а також на його перспективах.

У зв'язку з реформами аграрної сфери особливої актуальності набуває аграрна політика держави, яка, з одного боку, повинна враховувати особливості сільського укладу життя, а з іншого — сприяти інтегруванню села в оновлюваний соціально-економічний простір, забезпеченню його мешканцям стабільних умов і життєвих перспектив. Адже нові відносини, які формуються на селі, суттєво вплинуть на звуження сфери застосування праці сільських мешканців, спричинять нові хвилі масової міграції, зміну демографічних параметрів як сільського, так і міського соціумів.

Список використаних джерел

1. Герасимчук А. А. Соціологія: Навчальний посібник.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

2. Лукашевич М. П. Соціологія: Загальний курс: Підручник.. — К.: Каравела, 2006. — 407 с.

3. Пшеничнюк О. В. Соціологія: Посібник для підготовки до іспитів. — К.: Вид. Паливода А. В., 2005. -169, с.

4. Сасіна Л. О. Соціологія: Навчальний посібник. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.

5. Соціологія: Підручник/ За ред. Володимира Пічі,. -3-тє вид., стереотип.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -277 с.

6. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. -Львів, 1998. -362 с.