Вступ

У першій половині XVII ст. Англія була відносно слабкою європейською державою, поряд з Францією та Іспанією. її населення становило на середину XVII ст. 5 млн осіб — це у 3 рази менше, ніж у Франції. За рівнем розвитку торгівлі вона значно поступалася Голландії, яка була небезпечним торговим конкурентом. Усе це стримувало її внутрішній економічний розвиток. Проте Англія мала декілька переваг, які склалися історично і які сприяли цьому розвитку.

Протягом довгого часу Англія посідала вигідне географічне положення на торгових шляхах через Атлантичний океан та навколо Європи. Острівний характер її території робив її відносно невразливою в умовах воєнних конфліктів XVII ст. і протягом двох наступних століть. Через це спустошливі війни XVII — XVIII ст. в Європі обійшли її стороною, більше того, дали можливість збагачуватися на торгівлі. Тому не дивно, що значна частина англійського дворянства стала залучатися до торгівлі, збуржуазнювалася, вкладаючи свої кошти у сільське господарство та мореплавство, на відміну від дворянства Іспанії, яке пихато зневажало будь-яку господарчу діяльність.

1. Перехід до капіталістичного господарства в Англії у XVII ст.

Важливою подією у становленні й розвитку капіталізму в Англії стала буржуазна революція 1640—1660 pp. Це була перша буржуазна революція європейського масштабу, яка завдала нищівного удару по феодалізму і відкрито проголосила буржуазні порядки, проклала дорогу швидкому розвитку капіталізму. Вона мала великий вплив на послаблення, а згодом на ліквідацію пережитків феодалізму в інших країнах Західної Європи в XVII—XVIII ст.

Економічні передумови Англійської буржуазної революції такі:

1. Розвиток промисловості на капіталістичних засадах. За століття (1551—1651) видобуток вугілля в Англії зріс у 14 разів і сягнув 3 млн т, що становило в той час 4/5 усього видобутку вугілля в Європі. Видобуток залізної руди зріс у 3 рази, а свинцю, міді, олова й солі — у 6—8 разів. Швидко розвивалося ткацтво, особливо виробництво шерстяних тканин, які в середині XVI ст. в англійському експорті тканин посідали чільне місце. Якщо в середині XV ст. було вивезено 32 тис. мішків вовни і приблизно 5 тис. шт. тканини, то в середині XVII ст. — 122 тис. шт. сукна і лише 5—6 тис. мішків вовни. У 1614 р. експорт вовни взагалі заборонили.
2. Активізація і розвиток торгівлі. Уже в XVI ст. в Англії складається національний ринок. Виникають торгові компанії. Крім заснованої ще на початку XVI ст. компанії купців-авантюристів (товариство, яке почало здобувати чужоземні ринки для англійської вовни та сукна), у другій половині XVI ст. виникли Московська (1555), Східна (1579), Левантська (1581), Марокканська (1585), Африканська (1588), Ост-Індська (1600) та ін. Поступово торгові факторії було відкрито в Гамбурзі, Антверпені. Англія отримувала значні прибутки від піратства та работоргівлі, у якій посідала монопольне становище. Щороку Англія ввозила близько 20 тис. негрів. Торговельна експансія Англії на півночі Європи підірвала монополію Ганзи та призвела до її занепаду. Із Середземних вод англійці перекинулися на океан. Перші шляхи тут прокладали моряки-пірати. Один із них, Волтер Рейлі, заснував у 1584 р. північноамериканську колонію і назвав її Віргінією. Упродовж XVI—XVIII ст. Англія в боротьбі з Нідерландами та Францією здобула значні території в Північній Америці, перетворила їх на сировинний придаток та ринок збуту своїх товарів. Сюди з метрополії збували товари за монопольними цінами, тоді як колоніальні товари скуповували за безцінь. До початку революції зовнішньоторговельний оборот Англії збільшився порівняно з початком XVII ст. вдвічі. Уже в 1700 р. в Лондон щороку прибувало більш як 1300 кораблів. Він став центром європейської торгівлі. На відміну від своїх попередників Лондон був уже не просто торговим містом, а центром національної англійської економіки [3, c. 96].
3. Різке зростання попиту на промислові товари у зв´язку з розвитком зовнішньої торгівлі. Стара цехова система, неспроможна забезпечити цей попит, поступалася місцем мануфактурам у гірничій, ткацькій промисловості, суднобудуванні, виробництві зброї та в інших галузях. Найбільш поширеною формою капіталістичної промисловості до революції була розсіяна, а не централізована мануфактура, оскільки цехова система заважала підприємницькій діяльності. Тому багаті підприємці прагнули в село, де селяни поповнювали армію найманих домашніх робітників.
4. Активне впровадження капіталістичного виробництва в сільському господарстві. Аграрний сектор економіки Англії XVI—XVII ст. у розвитку капіталізму багато в чому випереджав промисловість. Значне зростання товарності землеробства і тваринництва, осушення боліт, меліорація, запровадження травосіяння, використання органічних добрив, удосконалення плуга, сівалки, поширення агрономічної літератури, збільшення попиту на вовну, хліб, молоко — все це приваблювало в село багатьох заможних людей, які потім стали капіталістичними фермерами. Формуванню земельної власності буржуазного типу значною мірою сприяла Реформація, внаслідок якої в країні було закрито 3 тис. католицьких монастирів. Їхні землі підлягали конфіскації на користь держави, їх продавали на комерційній основі лендлордам. Рядові монахи поповнювали ряди обезземелених. Монастирські приміщення часто використовували для створення ткацьких мануфактур.
5. Розшарування селянства. У XVII ст. земельні володіння заможних фригольдерів ставали все більше подібними до буржуазної власності. Дрібні фригольдери за своїм майновим станом були ближчі до копигольдерів і боролися за збереження селянських наділів, общинних земель, за відміну права лендлордів на сільську землю.

Серед копигольдерів було велике майнове розшарування. Значна частина цієї категорії англійських селян ледве зводили кінці з кінцями. Відчутно зросла частка безземельних селян — лізгольдерів, котерів, пауперів. Однак, незважаючи на широке впровадження капіталістичних відносин у місті й селі, у середині XVII ст. Англія залишалась аграрною країною і значно відставала від Голландії в розвитку промисловості, транспорту, торгівлі. Англійська буржуазна революція 1640—1660 pp. дала потужний поштовх первісному нагромадженню капіталу, тобто розселянюванню англійського села, перетворенню селян у найманих працівників, посиленню обезземелювання, прискорила заміну селянських земель великими фермами капіталістичного типу, забезпечила повну свободу дій буржуазії і замінила феодальну монархію буржуазною.

Швидкий розвиток капіталістичних відносин на селі після революції відбувався одночасно із змінами в промисловості.

В Англії впровадження машинної технології раніше, ніж в інших галузях, розпочалось у бавовняній промисловості. Зростання попиту на бавовняні тканини негативно впливало на розвиток виробництва сукна. Розпочалася гостра конкуренція між суконною і бавовняною промисловістю, де працювала третина промислового населення. Як монополісти у виробництві тканин суконщики особливо не намагалися вдосконалювати виробництво. Навпаки, їхні конкуренти з метою потіснити суконщиків на ринку раніше інших подолали економічні обмеження мануфактурної системи і, використовуючи машини, незабаром випередили виробництво сукна.

Слід підкреслити також позитивний вплив держави на розвиток мануфактурного виробництва. Держава стимулювала розвиток мануфактурного виробництва ексклюзивних товарів, під виглядом уніфікації цехових правил ослаблювала монополію цехів. Вона ставала великим замовником масової однорідної продукції для армії, здійснювала законодавче регулювання відносин підприємців із майстрами-надомниками та робітниками централізованих мануфактур: регламентувала мінімальний рівень заробітної плати, максимальну тривалість робочого дня, забороняла робітникам до закінчення договору покидати господаря тощо. Проводилася політика протекціонізму.

Відчутні зрушення відбувалися також в інших галузях економіки. Так, у 1700—1788 pp. річна виплавка чавуну і видобування кам´яного вугілля зросли в 4 рази. Успішно розвивалися мануфактури з виробництва паперу, скла, металів, будування суден. Англія в середині XVIII ст. вийшла на перше місце у світі з випуску промислової продукції [5, c. 87-88].

2. Розвиток торгівлі в Англії

Держава під натиском революції також сприяла розвитку зовнішньої торгівлі. У 1651 р. було прийнято Навігаційний акт Кромвеля, який зобов´язував доставляти товари в Англію з Азії й Америки тільки на англійських суднах, а з європейських держав — на англійських або суднах країн-експортерів. Навігаційний акт сприяв розвитку англійського суднобудування та мореплавства і був спрямований на підрив монопольного становища Голландії. Реалізація його в другій половині XVII ст. призвела до ряду англо-голландських воєн. Після їхнього успішного завершення Англія стала найбільшим у світі морським і торговим центром. Положення Навігаційного акта потім були розширені в актах 1660, 1663, 1672 і 1696 pp. Основані на принципах меркантилізму, вони відіграли велику роль у розвитку зовнішньої торгівлі. Їх скасували лише в середині XIX ст. у зв´язку з досягненням Англією промислової гегемонії у світі і з переходом до вільної торгівлі. У цей час Англія вже обігнала за масштабами колоніальної та торгової експансії Нідерланди, відвоювала у Франції її найважливіші володіння, захопила Індію і перетворилася на світову колоніальну імперію. Після революції почався активний процес зміцнення великої земельної власності. Наприкінці XVIII ст. англійське селянство зовсім зникло з історичної арени, а середні розміри земельної власності становили вже 300 акрів (акр дорівнює 0,4 га), тоді як наприкінці XVII ст. вони становили 70 акрів і половина земель була в руках селян.

На відміну від королівського уряду, який гальмував процес огороджування, щоб зберегти основну податкову і військову силу — селянство, англійський парламент протягом XVIII ст. ухвалив більш як 2,5 тис. законодавчих актів про огороджування. Воно стосувалося 5 млн акрів земельної площі. З прийняттям закону (1800) про перетворення общинної власності селян у приватну власність лендлордів процес огородження завершився [1, c. 121-122].

Збільшення земельних наділів прискорило перехід сільського господарства на капіталістичні основи. Зігнання селян із землі давало лендлорду можливість ширше використовувати нову сільськогосподарську техніку або здавати землю за такою високою орендною платою, якої селянин уже не міг сплатити. Тому селян усе більше заміняли великі фермери, які вели господарство по-капіталістичному, з використанням більш досконалої агротехніки і найманої робочої сили, що потребувало значних вкладень капіталу. Вводили чотирирічну сівозміну та чергування різних культур — зернових, коренеплодів, трав, більш глибоку оранку і старанно обробляли ґрунт, боролися з бур´янами, використовували органічні та мінеральні добрива тощо. Це призвело до зростання врожайності зернових культур. У XVIII ст. Велика Британія вивозила 20 % урожаю. Більш помітними стали досягнення у тваринництві. Входили у практику стійлове утримання великої рогатої худоби, овець, повноцінніша годівля їх узимку тощо. Англія стала країною класичного фермерського господарства.

Розвиток нових форм організації праці після революції сприяв значному зростанню кількості найманих робітників. Вони були об´єктами нещадної експлуатації. Робочий день у централізованій мануфактурі тривав 14—16 годин. Законодавчим шляхом держава зміцнювала виробничу дисципліну і беззаперечну підлеглість. У мануфактурі панувало нічим не обмежене самоуправління власника або його управителя. Низький рівень зарплати і хронічна нестача її зумовили використання у виробництві праці дітей, часто з п´ятирічного віку. Не кращим було становище робітників-надомників. Для того щоб звести кінці з кінцями, робітники розсіяних мануфактур та члени їхніх сімей працювали день і ніч. Однак робота вдома створювала ілюзію самостійності працівника і давала надію завести власну справу.

Англійське купецтво швидко багатіло. Створювалися торговельні компанії, пов´язані із закордоном. Найбільш відомими серед них були: „Компанія купців-авантюристів», Східна компанія для торгівлі на Балтійському морі, Ливансько-Африканська компанія. У 1600 р. було засновано славетну Ост-Індську компанію. Купці підкорили собі ремісників-прядильників і ткачів, виступаючи в ролі постачальників сировини. Внаслідок цього ремесло стало жваво залучатися до сфери капіталістичної експлуатації.

3. Основи соціально-економічного розвитку в Англії на початку революції

Англія лишалася в основному аграрною країною. У сільському господарстві особливо прибутковим було вівчарство. Земельним магнатам (лендлордам) вигідніше було створювати на своїх землях пасовищні маєтки. Вони зганяли із землі селян, огороджуючи її під пасовища. Через розвиток грошових відносин ще у попередні століття селяни все більше вивільнялися з-під феодальної залежності. У їх середовищі інтенсивно відбувається майнове розшарування, формуються прошарки батраків-збіднілих селян, та фригольдеров — вільних землеутримувачів. Загальний розвиток капіталізму в Англії спричиняв загострення соціальних протиріч та готував розподіл населення на прихильників та противників феодально-абсолютиського ладу. Старе дворянство міцно трималося за свої феодальні привілеї і становило основну опору абсолютизму. Його ідеалом була абсолютна монархія на французький чи іспанський зразок. Та не все дворянство було опорою Стюартів. Частина його вже збуржуазнилася і стала прихильниками буржуазної революції. їх називали „нове дворянство». Вони прагнули прискорення капіталістичного розвитку країни. Найбільш ворожими до абсолютизму були дрібні та середні торговці. Проте цехові майстри чіплялися за свої середньовічні привілеї. Ця різнорідність та непослідовність буржуазії привела до того, що керівна роль в опозиційному русі майбутньої революції належала різним угрупованням дворянства, а головною рушійною силою стало селянство, дрібні ремісники та підмайстри.

Опозиція проти абсолютизму розвинулася під релігійним прапором пуританізму, тобто боротьби за так зване „очищення віри». Цією ідеологією став кальвінізм. Пуританізм став різновидом кальвінізму. Пуритани вимагали церкви, незалежної від королівської влади, домагалися дешевої та спрощеної релігії. Найбільш радикальним напрямом серед пуритан були індепенденти, або „незалежні», які стояли за скасування будь-якої єдиної церкви з її обов´язковими текстами молитов та догматами. Ця течія мала особливий успіх серед дрібної буржуазії, селян та ремісників.

Англія стала основним постачальником нефарбованих тканин на європейський ринок. Основними споживачами цих тканин були голландці, які володіли секретом стійкого фарбування [3, c. 104-105].

Значного розвитку досягло вуглевидобування. В середині XVII ст. Англія забезпечувала 80% загальноєвропейського видобутку вугілля (близько 3 млн т).

Зростала торгівля. За перші 40 років XVII ст. обсяг її подвоївся. Головну роль відігравали торговельні компанії, які користувалися монопольним правом на торгівлю в певному регіоні. Найбільшою була Ост-Індська компанія.

У сільському господарстві розвивалися тенденції, започатковані ще в XVI ст. Лендлорди (великі землевласники) продовжували обгороджування з метою розведення овець або ж, як і орендатори, використовували ренту (податок). Як лендлорди, так і орендатори наймали робітників. Ці процеси свідчили про подальше втягування сільського господарства у ринкові відносини. Такі процеси були притаманні в основному південним і центральним графствам. На півночі зберігалися феодальні форми експлуатації: натуральна рента (оброк) і відробіток (панщина).

Вся земля вважалась власністю коро­ля. Дворянство при передачі землі у спадщину або при її продажу повинно було сплачувати у королівську скарбницю певну суму грошей. Дворяни (за старою звичкою їх ще називали лицарями) вважалися держателями королівської землі, а не її повними власниками. Стати цілковитими (приватними) власниками землі, порядкувати на ній на свій власний розсуд мріяла більшість англійського дворянства, яка до того часу вже перетворила свої землі на товарні (для ринку) господарства.

Перешкодою на шляху до перетворення землі із умовної, «за волею короля», (феодальної) власності на власність приватну (капіталістичну) була королівська влада нової династії Стюартів (з 1603 р.). Спираючись на стару дворянську знать, англіканську церкву, Стюарти спробували встановити в Англії класичну форму абсолютизму (на зразок тієї, що склалася у Франції та Іспанії). Це призвело до конфлікту королівської влади з парламентом — представницьким органом, що існував у Англії з XIII ст.

У нижній палаті парламенту — палаті общин — сформувалася опозиція (протестуюча група) представників буржуазії і «нового» дворянства, що обуржуазилося. Збільшення податків, введення поборів, прагнення правити без парламенту, зовнішня політика, що не стикувалася з інтересами буржуазії і «нового» дворянства, спричинили досить рішучий протест опозиції. Кон­флікт між абсолютизмом і парламентом з найважливіших питань внутрішньої із зовнішньої політики став основною передумовою революції. На певному етапі цього конфлікту буржуазна опозиція змушена була відмовитися від парламентських методів боротьби (протести, промови, заяви) і взятися за зброю.

На початку XVII ст. англійська промисловість досягла великих успіхів. За 1540-1640 рр. видобуток кам’яного вугілля збільшився з 200 тис. до 1,5 млн тонн на рік. За цей же період ви­добуток залізної руди зріс у 3 рази. У країні працювало 800 плавильних печей. Кожна з них давала 3-4 тонни металу на тиждень. У 6-8 разів збільшився видобуток свинцю, олова, міді.

Особливе місце у промисловості займало виробництво сукна, основою якого було вівчарство. На початку XVII ст. вовну обробляли в усій країні. Англія постачала на зовнішній ринок тільки готові вовняні вироби. Водночас розвивалися нові галузі — виробництво бавовняних та шовкових тканин, скла, паперу та ін.

Цеховий устрій міського ремесла відстоював старі форми виробництва, але вирішальна роль належала вже новій формі організації праці — мануфактурі.

Виникненню нових мануфактур сприяли огороджування, що позбавляли селян землі г Безземельні селяни ставали робітниками розсіяної (робота на дому) мануфактури. Було вже чимало централізованих мануфактур, в яких під одним дахом працювала велика кількість робітників. Великі мануфактури були створені у гірничовидобувній, кораблебудівній, зброярській та інших галузях виробництва.

Англія у XVII ст. опинилася на перехресті головних торговельних шляхів. Швидко зростав обсяг торгівлі з іншими країнами. Підприємливі люди, які мали гроші, об’єднувалися і створювали «компанії» (Московська, Марокканська, Остзейська, Ост-Індська та ін.) для торгівлі з визначеними районами світу. Створення компаній стало свідченням зростаючої могутності й активності англійської торгової буржуазії. Вона споряджала заморські експедиції, що приносили добрий прибуток, і це приваблювало грошовитих людей — дворян, фінан­систів, власників мануфактур.

Злам феодального устрою в англійському селі почався набагато раніше, ніж у місті. Сільська місцевість була давно і міцно пов’язана не лише з внутрішнім, а й із зовнішнім ринком. Тут здавна розвивалося вівчарство — сировинна база вовнової промисловості; тут виникли і перші розсіяні мануфактури; тут не було тих обмежень і заборон на виробництво, які діяли ще у цеховій системі міст. Виробництво вовни приваблювало до себе капітали багатих городян. Воно давало змогу швидко отримати добрий прибуток.

Капіталізм, завойовуючи міцні позиції у сільському господарстві, промисловості і торгівлі, змінював структуру (по­будову) англійського суспільства. На перший план висувалися нові люди.

Вищий, титулований прошарок дворянства (герцоги, гранда, барони та ш.) — це «старе» дворянство Основою його життя було феодальне право на землю, верховним власником якої вважався король. У випадку відсутності королівської підтримки (посади, пенсії, дарування тощо) старе дворянство розорялося. Щоправда, частина його вже розуміла, що небезпечно сидіти склавши руки у своїх замках і почала вкладати гроті у підприємництво.

Переважну частину дворянства (се^ реднього і дрібного) становило «нове» дворянство, що з’явилося у XVI ст. Воно активно пристосовувало свої володіння до запитів ринку. Але новий дворянин не обмежувався землеробством або вівчарством. Його новизна якраз і полягала в тому, що водночас він прагнув бути і був комерсантом, пайовиком компанії, судновласником, промисловцем тощо. Будучи дворянином, він виступав як буржуа, у господарських і фінансових справах. Його головною метою було отримати якнайбільший прибуток Тому задовго до революції склався союз нового дворянства з буржуазією (підприємці, торговці, цехові майстри та ін.).

Основну масу англійських селян становили особисто вільні, але поземельно залежні від власника землі (лендлорда) копигольдери (держателі землі за угодою; на руках у них була копія цієї угоди). Повна залежність від дворян-лендлордів призвела до того, що вони ставали переконаними ворогами феодалізму.

З приходом до влади Стюартів з 1603 р. зміцнилися позиції абсолютної монархії. Найбільш рішучім захисником абсолютизму був Карл І (1625-1649), підступний та жорстокий син Якова І, та його дружина Марія-Генріетта, дочка французького короля Генріха IV. Для поповнення державної скарбниці Стюарти систематично вдавалися до підтвердження парламентом податків. Усі незадоволені потрапляли до Тау ера — королівської в’язниці, аналогу паризької Бастилії. У 1628 р. парламент пред’явив королю «Петицію про права», де зазначалося, що він порушує „Велику хартію вільностей». Король пообіцяв узяти до уваги вимоги, які містила петиція, але у 1629 р. несподівано розпустив парламент і не скликав його наступні 11 років. За ці роки королівська влада вкрай зміцніла. Найближчим радником короля став колишній діяч опозиції Уентворт, який заради кар’єри став на бік короля, отримав титул графа Стаффорда і посів посаду лорда-намісника Ірландії. Посилився податковий тягар, гроші спрямовувалися на зміцнення королівської влади.

Зовнішня політика Стюартів була спрямована на зближення з Іспанією, що не відповідало інтересам англійської торгівлі. Поступово в економічному та політичному житті суспільства та держави абсолютизм Стюартів та феодальні порядки стали головною перешкодою для розвитку капіталістичних відносин. Цей конфлікт став головною причиною буржуазної революції в Англії [3, c. 198-200].

Висновки

На початку XVII ст. в Англії ще панували феодальні відносини, одначе формувались і нові, капіталістичні. Проявами цього процесу стали створення мануфактурного виробництва, розвиток торгівлі, піднесення міст, поширення товарного сільськогосподарського виробництва.

Перша половина XVII ст. відзначалася зростанням мануфактур, особливо ткацьких. Основна маса їх знаходилась у сільській місцевості й не мала цехових регламентацій. Ткацькі верстати розміщалися в будинках дрібних землевласників. У визначений час до їхніх садиб приходив покупець, який, даючи сировину, робив замовлення й за платню забирав готову продукцію. Така форма мануфактури, як уже згадувалося, називається розпорошеною.

Англія стала основним постачальником нефарбованих тканин на європейський ринок. Основними споживачами цих тканин були голландці, які володіли секретом стійкого фарбування.

Зрушення в економіці відбивалися на соціальній структурі англійського суспільства. Хоча воно за формою лишалося феодальним із складною системою нерівності прав та обов`язків, у поведінці, звичаях, роді занять деяких верств суспільства сталися значні зміни. Так, серед землевласників виокремилося нове дворянство, яке на відміну від старого активно вело господарство: розводило овець, не цуралося торгівлі та мануфактурного виробництва.

Швидко збільшувався прошарок найманих робітників внаслідок обгороджування, що його провадило нове дворянство. Наймані робітники знаходили роботу на мануфактурах, у копальнях, портах, на вантажних суднах.

Список використаної літератури

1. Алексєєв Ю. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Юрій Алексєєв, Андрій Вертегел, Олександр Казаков,; За ред. Юрія Алексєєва,. — К.: Каравела, 2006. — 239 с.
2. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Б.М. Гончар, М. Ю. Козицький, В. М. Мордвінцев, А. Г. Слюсаренко,. — К.: Знання, 2002. — 565 с.
3. Голованов С. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Сергій Голованов,; За ред. Ю. М. Алексєєва. — К.: Каравела, 2005, 2007. — 271 с.
4. Даниленко В. Всесвітня історія: Хронологія основних подій/ Віктор Даниленко, Сергій Кокін,. — К.: Либідь, 1997. — 261 с.
5. Кіндер Г. Всесвітня історія: Довідник: Пер. з нім./ Герман Кіндер, Вернер Хільгеман,; Наук. ред. пер. А. Г. Слюсаренко,  О. Ф. Іванов, Худ. Гаральд Букор, Рут Букор,. — Пер. з нім. 2-го вид.. — К.: Знання-Прес, 2001. — 631 с.
6. Ладиченко Т. Всесвітня історія: Посібник для старшокласників та абітурієнтів/ Тетяна Ладиченко,. — К.: А.С.К., 2000. — 315 с.