Вступ

Від чіткого усвідомлення поняття «освітня технологія» зараз перейдено до класифікації сучасних освітніх технологій.

У науково-педагогічній літературі поняття «освітня технологія» вживається дуже широко. Воно може означати напрям у дидактиці, галузь наукових досліджень щодо виявлення принципів і розробки оптимальних систем, конструювання відтворюючих дидактичних процесів із заздалегідь заданими характеристиками, потім — технологічно розроблену систему навчання, далі — систему методів і прийомів будь якого вчителя, на сам кінець — методику й окремі методу навчання.

Сьогодні інноваційні педагогічні процеси стали важливим стимулом розвитку освіти та мають потребу в науковому осмисленні.

Суть педагогічної технології полягає в тому, щоби, спираючись на постійний зворотний зв’язок, гарантувати досягнення чітко поставлених цілей. Тому технологія постановки цілей стає найважливішою вихідною умовою педагогічної технології.

Існують різні підходи в обґрунтуванні необхідності впровадження інновацій у сучасну освіту (ідеї гуманістичної філософії, глобалистики). Виходячи з теоретичного аналізу джерел, загальним для різноманіття наукових положень є те, що основним напрямом педагогічної інноватики вчені розглядають підготовку людини до адекватного сприйняття світу та життя в ньому.

1. Адаптивна система навчання з використанням інформаційних технологій, її переваги та недоліки

Основним підходом до покращення методів персоналізації освіти є використання адаптивних навчальних систем, які базуються на інформаційних технологіях. Це створює найбільш сприятливе середовище для побудови дидактичної системи розвитку потенціалу, наявного в кожній людині, зокрема враховує вікові й індивідуальні особливості слухачів.

Використання сучасних інформаційних технологій у навчальному процесі дозволяє підвищити якість навчального матеріалу й підсилити освітні ефекти від застосування інноваційних педагогічних програм і методик, оскільки дає викладачам додаткові можливості для побудови індивідуальних освітніх траєкторій учнів. Застосування інформаційних технологій дозволяє реалізувати диференційований підхід до учнів з різним рівнем готовності до навчання [2].

Адаптивна система навчання з використанням інформаційних технологій має ряд переваг:

—         дозволяє зменшити непродуктивні витрати живої праці вчителя, який в цьому випадку перетворюється в технолога сучасного навчального процесу, в якому провідна роль приділяється не стільки й не тільки навчальній діяльності педагога, скільки навчанню самих учнів;

—         дає слухачам широкі можливості вільного вибору власної

траєкторії навчання в процесі набуття знань;

—         припускає диференціальний підхід до слухачів, заснований на визнанні того факту, що у них різний попередній досвід і рівень знань у вивчаємій галузі знань, кожний слухач приходить до процесу оволодіння новими знаннями зі своїм власним інтелектуальним багажем, який і визначає ступінь розуміння ним нового матеріалу і його інтерпретацію, тобто здійснюється перехід від оволодіння всіма учнями того самого матеріалу до оволодіння різними учнями різного матеріалу;

—         підвищує оперативність і об’єктивність контролю й оцінки результатів навчання;

—         гарантує безперервний зв’язок у відносинах «слухач-викладач»;

—         сприяє індивідуалізації навчальної діяльності (диференціація темпу навчання, важкості навчальних завдань і т.п.);

—         підвищує мотивацію навчання;

—         сприяє розвитку у слухачів продуктивних, творчих функцій мислення, росту інтелектуальних здібностей, формуванню операційного стилю мислення [2].

Проблему адаптації навчального матеріалу можна розглядати з декількох сторін. По-перше, це адаптивна навігація по навчальному курсу, згідно цілей слухача та самого процесу навчання. Прикладом такого підходу може бути модель даних Tree-Net, де кожен елемент в ієрархічній структурі навчального матеріалу може належати до асоціативних/тематичних груп елементів цього ж матеріалу [3]. Прийоми адаптивної навігації можна розбити на 5 груп: безпосереднє керування, сортування посилань, приховування посилань, анотування посилань та адоптація карт [4].

Іншим підходом до принципів функціонування адаптивних навчальних систем є адаптивне подання матеріалу залежно від рівня знань слухача. Подібні комплекси оперують меншими за обсягом фрагментами навчального матеріалу, ніж системи з адаптивною навігацією. Крім того кожен з фрагментів може нести велику кількість додаткової службової інформації. Це дозволяє розкрити всі переваги адаптивного підходу до викладення матеріалу, але набагато збільшує витрати праці експертів по створенню навчальні курсів.

При побудові адаптивних навчальних середовищ виділяють два найважливіші компоненти — модель учня та база знань (БЗ). Модель учня — спосіб подання та зберігання сукупності особистісних властивостей користувача адаптивного курсу, включаючи данні про поточні результати навчання та особистісні характеристики.

Модель БЗ навчального курсу — це спосіб подання та зберігання знань предметної області у комп’ютерному вигляді. Класичним способом представлення БЗ є семантична мережа. На практиці у семантичних мережах, що являють собою БЗ навчальних курсів використовують 2 типи зв’язків — «причина-наслідок» та відношення «сусідства» двох понять.

Побудова БЗ є складною як технічною, так і методичною проблемою. Більшість сучасних навчальних систем являють собою електроні підручники. Проблема переходу від жорсткої ієрархічної побудови курсу, що застосовується у електронних підручниках, до гнучкої системи зв’язків між понятійними елементами, придатної до застосування у адаптивних середовищах, є нетривіальною, дотепер маловивченою. Ускладнюючим моментом у цьому питанні є відсутність чітких стандартів створення БЗ навчальних курсів. Тому на сучасному етапі важливим є вироблення методологічних засад для подібного перетворення інформації.

2. Необхідність адаптивного навчання в умовах інформаційного суспільства, його принципи та функції

Адаптивне навчання можна розглядати як соціально-орієнтовану, навчаючу та розвивальну модель цілеспрямованого процесу взаємодії педагога, тих, хто навчається, та джерела інформації, а основною її характеристикою є поєднання адаптивної та адаптуючої діяльності. Звідси, застосування адаптивного навчання в освіті дорослих є умовою її ефективності.

Зауважимо, що ідея адаптивного навчання, що базується на кібернетичному підході, вперше отримала найбільш повне обґрунтування у роботах Г. Паска та О. І. Берга, які адаптивне навчання розуміли як створення адаптивного механізму управління діяльністю суб’єкта учіння, який підтримує інтерес, увагу, мотивацію [10] та забезпечує організацію зворотного зв’язку в умовах програмованого навчання [3]. Завдяки дослідженням В. В. Богорева, О. З. Власової, Т. І. Шамової та ін. теорія адаптивного навчання збагатилася ідеями та принципами синергетики (самоорганізація, відкритість, нелінейність) [2].

Основними принципами адаптивного навчання дорослих можна вважати:

• нове розуміння загальної культури дорослого в інформаційному суспільстві як поєднання гуманістичної, наукової та технологічної складових, як основи для організації особистого, соціального та професійного життя (принцип соціального та особистісного розвитку);
• інтеграція культурно-історичного та ціннісно-аксиологічного феноменів, засвоєння яких дозволяє переосмислити такі істини та цінності, як пізнання природи, суспільства, людини та культури (принцип культурно-історичного та ціннісного розвитку);
• реалізація інтегративно-модульних технологій навчання, які базуються на єдності нормативного (соціального) та індивідуального, що дозволяє особистості конструювати індивідуальні освітні маршрути (принцип індивідуального просування);
• забезпечення грамотності та компетентності, розвитку загальної інтелектуальної культури, створення наукової бази у професійній сфері (принцип компетентнісного підходу) [6; 7].

У процесі адаптивного навчання відбувається зміна параметрів у структурі системи на основі поточної інформації з метою досягнення чітко визначеного, найбільш оптимального результату та з’являється можливість враховувати індивідуальні відмінності тих, хто навчається.

Отже, адаптивне навчання дозволяє не тільки пристосувати процес навчання до того, хто навчається, а й забезпечити активне включення суб’єкта навчальної діяльності до проектування адаптивного навчального середовища, розробки індивідуального освітнього маршруту.

Ми вважаємо, що в умовах активного використання інформаційних технологій в процесі навчання основними функціями адаптивного навчання дорослих є забезпечення:

• психологічної мотиваційної адаптації, яка базується на перебудові стереотипу дій особистості, його мислення, розуміння активної ролі у виборі стратегій та методів роботи щодо досягнення прогнозованого результату навчальної діяльності;
• організаційно-цільової адаптації, яка виражається у зближенні цілей учасників та системи організації освітнього процесу на основі врахування їх індивідуальних особливостей;
• змістової адаптації, яка передбачає відбір функціонально орієнтованого матеріалу, варіативність навчальних планів та програм, розвиток нових моделей інтегративного навчання;
• технологічної адаптації, що включає проектування технологій, прийомів та методів різнорівневого та диференційованого навчання з альтернативним вибором форм проведення занять, засобів особистісно-орієнтованого управління навчально-пізнавальною діяльністю (система самодіагностики, самоконтролю, самокорекції). Технологічна адаптація розуміється як можливість пристосування навчальної програми до особливостей конкретного процесу навчання з метою його оптимізації;
• управлінської адаптації, яка характеризує зміни соціально-освітніх орієнтацій функціонування та розвитку адаптивної системи. Остання прагне не тільки пристосуватися до індивідуальних особливостей тих, хто навчається, а й гнучко реагувати на соціокультурні зміни. Це дає можливість здійснити адаптацію дорослої людини до життя у суспільстві, створює умови для свідомого вибору та засвоєння навчальних програм [1; 7].

Важливими факторами активізації навчально-суб’єктної діяльності дорослого, що значною мірою впливають та реалізацію ідей адаптивного навчання є:

• самореалізація дорослого як особистості, як суб’єкта діяльності, як індивідуальності. Освіта завжди була сферою самореалізації людини, психологічним механізмом прояву себе у житті та діяльності;
• співпричетність дорослої людини до навколишньої дійсності як уявне прийняття на себе певної позиції та ролі, втілення себе у реальність, емоційний «відгук» свого глибинного «Я» соціальним викликам та т. п. Діяльність андрагога може створити проблемне поле в умовах адаптивного навчання дорослої людини для його власних пошуків та роздумів;
• еволюція запитів та потреб дорослої людини у самопізнанні, що зумовлені віковими етапами життя людини;
• розвиток рефлексивних здібностей, які дозволяють здійснити вихід людини у мегапозицію відносно до особистого досвіду, розуміння й усвідомлення реального смислу навчальних та професійних змін;
• самонавчання та самонавченість як здатність особистості регулювати свої відношення із зовнішнім світом у процесі самостійного засвоєння нових знань [5].

Створення адаптивного навчання дорослих актуалізує проблему розробки та впровадження адаптивних технологій навчання. Їх суттєвими характеристиками є те, що:

• технологія розробляється під конкретний педагогічний задум, що базується на певній методологічній, дидактичній, психологічній, філософській позиції її авторів;
• адаптивний ланцюжок дій, операцій та зв’язків реалізується відповідно до прийнятих цільових установок і конкретних прогнозованих результатів;
• адаптивна технологія передбачає адаптивну діяльність педагога та того, хто навчається, з урахуванням можливостей індивідуалізації учіння, використання можливостей їх спілкування та діалогу, у тому числі комп’ютерних засобів навчання;
• адаптивна технологія навчання дорослих розробляється та реалізується як рішення багатокритеріального завдання з отриманням максимально запланованих результатів за мінімуму зусиль;
• обов’язковими атрибутами адаптивної технології навчання дорослих є процедури самодіагностики (дидактичні, психологічні, соціометричні та ін.), які містять критерії, показники й інструментарій для оцінки результатів діяльності суб’єктів андрагогічного процесу [7].

Важливою особливістю адаптивного навчання дорослих є орієнтація на особливості сучасного інформаційного суспільства, у якому провідну роль відіграють процеси глобалізації та глобальні комунікації. Інформаційні технології є засобом їх забезпечення та реалізації.

Ми погоджуємося з тими дослідниками, які вважають найбільш перспективним для освіти дорослої людини шлях модульної інтеграції як по вертикалі, так й по горизонталі, який здатен привести до створення інтегрованого адаптивного середовища на базі інформаційних технологій. Проте зазначимо, що практична реалізація цього шляху можлива лише за умови втілення концепції неперервної освіти дорослих. Проте саме інформаційні технології повинні стати технологічною базою цієї концепції.

Основними функціями адаптивного середовища як супроводу навчального процесу дорослої людини є:

• розгляд середовища як цілісності та системи, яка забезпечує умови реалізації життєвих планів у соціально-орієнтованій продуктивній діяльності;
• прояв інтегративних та інтерактивних якостей адаптованого середовища у процесі взаємодії різних джерел інформації – традиційних (підручники, конспекти, тести тощо) та комп’ютерних;
• реалізація адаптивних можливостей середовища в розбудові гнучких варіативних освітніх систем (модульне навчання, метод проектів, тренінги тощо);
• моделювання засобів засвоєння змісту освіти як сукупності модульних циклів – структурних одиниць фрагментів навчального процесу [1].

Адаптивне навчання дорослих передбачає включення інформаційних технологій в організацію навчальної діяльності дорослих, які навчаються. Інформаційні технології навчання визначають як сукупність електронних засобів та способів їх функціонування, які використовуються для реалізації навчально-пізнавальної діяльності.

Нагадаємо, що на Міжнародному конгресі ЮНЕСКО «Освіта та інформатика» саме інформаційні технології були названі стратегічним ресурсом в освіті. Це й зрозуміло, оскільки комп’ютер, телекомунікаційні та мережеві засоби суттєво змінюють способи опанування та засвоєння інформації, відкривають нові можливості для інтеграції різних дій, що сприяє досягненню соціально значущих й актуальних у сучасний період розвитку суспільства цілей навчання.

Нами з’ясовано, що включення інформаційних технологій у адаптивне навчання дорослих відбувається за такими моделями:

• інформаційно-навчаюча модель. Розглядаються засоби представлення та набуття нових науково-методичних знань, поширення передових педагогічних технологій, пізнання дійсності та самопізнання. Ця модель пов’язана з відпрацюванням методичних умінь, з моделюванням та конструюванням об’єктів та явищ, що вивчаються; проектуванням процесу навчання та окремих його елементів (зміст, форми навчання та ін.). Вона реалізується у навчальних курсах, програмах, алгоритмах тощо;
• контрольно-корегувальна та діагностична модель, яка передбачає використання засобів контролю знань, експертно-навчаючих систем, діалогове розв’язання практичних завдань, використання засобів за типом програмованих завдань для організації зворотного зв’язку;
• дослідницька модель, що безпосередньо пов’язана з формуванням творчих здібностей того, хто навчається (імітаційно-моделюючи системи, завдання творчого характеру тощо). Ці творчі вправи дозволяють спеціалістам різного профілю опановувати комп’ютерні технології (робота з лінгвістичним редактором тощо);
• комунікативна модель, яка спрямована на регулювання вибору режимів спілкування та взаємодії [7].

Необхідно особливо підкреслити, що ці моделі тісно взаємопов’язані та підпорядковані вимогам адаптивного навчання дорослих – поліфункціональності, інтерактивності, варіативності, керованості та ін. Інформаційні технології виступають ефективним засобом адаптуючої та моделюючої діяльності того, хто навчається, та андрагога.

Наприклад, застосування інформаційних технологій як засобу адаптивного навчання дорослих (на курсах підвищення кваліфікації вчителів) включає: взаємопов’язану діяльність об’єктів навчання вчителів, керівників шкіл та організаторів процесу підвищення кваліфікації, засоби та технології реалізації цієї взаємодії, результати навчально-пізнавальної діяльності слухачів курсів (методичні розробки уроків, програми самоосвіти тощо), а основними етапами включення інформаційних технологій у процес адаптивного навчання слухачів курсів підвищення кваліфікації є:

• формування загальної (базової) інформаційно-комп’ютерної грамотності спеціаліста як користувача ІТ. На цьому етапі формуються спеціальні й загально технічні уміння та навички, які необхідні для організації роботи за допомогою комп’ютера, Інтернет-технологій;
• формування функціональної грамотності спеціаліста. На даному етапі набуваються вміння використовувати комп’ютер для розв’язання конкретних функціональних завдань;
• розробка андрагогами змісту освіти дорослих. При цьому комп’ютер розглядається як інструмент проектування та конструювання модульного змісту навчання (розробка навчальних планів та програм);
• вибір основних видів та програмно-педагогічних матеріалів, що включають навчально-методичні завдання, тести та ін.;
• підготовка спеціаліста-дослідника, який зорієнтований на постановку та розв’язання дослідницьких та пізнавальних завдань (формулювання гіпотез дослідження, пошук літературних джерел із проблеми дослідження, методи обробки експериментальних даних тощо) [2; 7].

Отже, на відміну від інших засобів навчання інформаційні технології дозволяють не тільки надати тим, хто навчається, строго відібрані та відповідно організовані знання, а й сприяють розвитку творчих інтелектуальних здібностей дорослої людини, формуванню вмінь самостійно набувати нові знання, працювати з різними джерелами інформації. Водночас «не виникає ніяких сумнівів, що використання інформаційних технологій (або навіть підготовка до такого використання) приводить до суттєвих змін в психіці, перетворює пізнавальні і мотиваційно-емоційні процеси, діяльність і спілкування людини, свідомість і міжособові взаємини» [8, с. 110].

Крім того використання інформаційних технологій в адаптивному навчанні дорослих викликає радикальну трансформацію всього пізнавального процесу, а з набуттям знань, умінь та навичок, що пов’язані з використанням віртуальних та електронних даних, інформаційні технології активно беруть участь у створенні нової освітньої парадигми [9]. Водночас застосування інформаційних технологій змінює діяльність як того, хто навчає, так і того, хто навчається. Це стосується змісту їх діяльності, організаційної структури, мотивації, змін у системі їх взаємовідношень. У цих умовах, той, хто навчає, перестає бути «джерелом» первісної інформації. Він перетворюється у модератора, фасилітатора. Ключову роль у навчанні починають відігравати акумульовані знання і досвід, до яких ті, хто навчається, отримують прямий доступ. За такого підходу доросла людина отримує більше можливостей для самовизначення, саморозвитку у процесі своєї інформаційної діяльності; реалізації вибірковості, критичності та самостійності у процесі навчання; надати знанням індивідуальної значущості та особистого смислу.

Висновки

Проведене науково-педагогічне дослідження дозволяє зробити такі висновки:

адаптивне навчання розглядається як технологічна педагогічна система форм та методів навчання, яка сприяє ефективній індивідуалізації навчання; як соціально-орієнтована, навчаюча та розвивальна модель цілеспрямованого процесу взаємодії педагога, тих, хто навчається, і джерела інформації;

основними принципами адаптивного навчання дорослих є: принцип соціального й особистісного розвитку, принцип культурно-історичного та ціннісного розвитку, принцип індивідуального просування, принцип компетентнісного підходу; їх гармонійне поєднання дає можливість досягнути провідну мету адаптивного навчання – проектування системи випереджальної освіти дорослих, створення умов для набуття мобільності, соціальної та професійної компетентності, здатності адекватно реагувати на зміни, що відбуваються в суспільстві;

адаптивне навчання дозволяє не тільки пристосувати процес навчання до того, хто навчається, а й забезпечує активне включення суб’єкта навчальної діяльності до проектування адаптивного навчального середовища, розробки індивідуального освітнього маршруту;

застосування інформаційних технологій як засобу адаптивного навчання відбувається за інформаційно-навчаючою, контрольно-корегувальною та діагностичною, дослідницькою та комунікативною моделями, викликаючи радикальну трансформацію всього пізнавального процесу та змінюючи діяльність як того, хто навчає, так і того, хто навчається; у межах нової освітньої парадигми використання інформаційних технологій як засобу адаптивного навчання дорослих передбачає розгляд інформаційного середовища з точки зору вільного доступу до інформації за особистим вибором й ініціативою суб’єкта, створення умов для особистісного зростання, набуття соціальних та професійних компетентностей.

Це свідчить про якісну динаміку підходів до використання інформаційних технологій в адаптивному навчанні дорослих від технократичного до гуманістичного.

Список використаної літератури

1. Адаптивное обучение взрослых: дидактический и методический аспекты / Под ред. Т. В. Корнер. — СПб.: ИОВ РАО, 2003. — 120 с.
2. Власова Е. З. Адаптивные технологии обучения: Монография. /Е. З. Власова. — СПб.: ЛГОУ, 1999. — 126 с.
3. Волканова В. Сучасні технології навчання // Історія та правознавство. — 2008. — № 28 : Вкладка. — С. 1-8
4. Демкин В.П., Можаева Г.В., Яковлева А.Г. Адаптивное обучение на основе информационных технологий // Телематика-2003. Труды Х Всероссийской научно-методической конференции. Т. 2. с.400-401
5. Ловцов Д. Адаптивная система индивидуализации обучения // Педагогика. — 2001. — № 6. — С. 24-28
6. Мірошкіна Н. Адаптивна школа й можливості мережевого планування / Н. Мірошкіна // Біологія і хімія в школі. — 2005. — № 5.- С.13-15.
7. Мухіна, Олена. Освітній процес у школі І ступеня за технологією адаптуючого навчання / Олена Мухіна // Початкова освіта. — 2008. — № 45. — С. 10-11
8. Прудка О.В. Адаптивні та інтелектуальні системи для дистанційного навчання // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 10. — С. 184 — 189
9. Ціник О. Адаптивно-розвивальне навчання на уроках // Вивчаємо Українську мову та літературу. — 2007. — № 7. — С. 8-12