Вступ

1. Система вимірів результатів господарювання на макрорівні та методологічні принципи побудови системи національних рахунків (СНР)
2. Недискреційна фіскальна політика

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Для аналізу економічних явищ і процесів, складних господарських взаємозв’язків необхідна система надійних взаємозумовлених показників. В економічній теорії та у господарській практиці використовують різні форми виміру суспільного продукту. Різноманітність форм і способів виміру результатів народногосподарської діяльності зумовлена різними теоретичними підходами до характеристики суспільного виробництва, різною методикою статистичних розрахунків, різними стадіями руху суспільного продукту в процесі економічного кругообігу.

Останнім часом статистичні органи країн СНД здійснюють перехід від системи балансу народного господарства (БНГ), яка була запроваджена в 20-х роках XX ст., до нової системи національних рахунків (СНР), ухваленої Статистичною комісією ООН у 1993 р [4, с. 213].

Макроекономіка визначає загальні обсяги національного виробництва, рівень цін, безробіття, процентні ставки та інші змінні величини. Основними макроекономічними показниками є: загальний обсяг національного виробництва, загальний рівень цін, зайнятість.

1.    Система вимірів результатів господарювання на макрорівні та методологічні принципи побудови системи національних рахунків  (СИР)

Свого часу система БНГ дала змогу отримати достатньо повну, агреговану інформацію про механізм сукупного відтворення, основні пропорції та взаємозв’язки в народному господарстві, темпи економічного зростання тощо. Однак ця система мала суттєві недоліки, основними з яких є:

— обмеженість тільки кількісними зв’язками в економіці, матеріально-речовими потоками;

— неспрацювання в умовах порушення макроекономічної рівноваги і прогнозування динамічних змін;

— обмеженість суспільного відтворення тільки матеріальним виробництвом, недооцінки процесів і особливостей нематеріальної сфери;

— залишення поза увагою впливу на відтворення багатьох видів діяльності: фінансових підойм, кредитних ресурсів, руху доходів, зовнішньоекономічної діяльності;

— включення проміжного споживання, подвійного рахунку [5, с. 97].

СНР як статистична модель ринкової економіки, сукупність міжнародних стандартів і сучасних параметрів економічного розвитку певною мірою долає обмеженість системи БНР, хоча також використовує балансовий метод. Перевагами СНР є те, що вона враховує всі види діяльності господарських суб’єктів (як юридичних, так і фізичних осіб, як вітчизняних, так і іноземних бізнесменів), пов’язаних з виробництвом матеріальних і нематеріальних благ і послуг; являє собою найбільш важливі та загальні аспекти економічного розвитку: виробництво і споживання продукції, розподіл і перерозподіл доходів, формування національного багатства; досліджує три види взаємопов’язаних операцій — товарно-виробничих, споживчо-розподільчих, доходно-фінансових [5, с. 98].

Головною метою СНР є інформаційне забезпечення комплексного і всебічного аналізу процесу створення та використання національного продукту та національного доходу. Ця система покликана полегшити можливості співставлення економічних показників різних країн з метою усунення труднощів та перепон у прийнятті господарських і політичних рішень на міжнародному та національному рівнях, пов’язаних із суттєвими відмінностями існуючих у різних країнах систем рахунків. СНР — це узгоджена система збору, опису та ув’язки основних потоків статистичної інформації, відображених у макроекономічних показниках, що характеризують найважливіші результати і пропорції економічного розвитку [5, с. 100].

Центральне місце в СНР займає показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який визначають як валову вартість усіх товарів і послуг, створених на території даної країни протягом певного періоду, за виключенням вартості їх проміжного споживання. Іншими словами, йдеться про виключення подвійного рахунку при кількісному обчисленні ВВП, про вимогу при розрахунку враховувати тільки кінцеву продукцію і не враховувати проміжну.

Суть ВВП розкривають його загальні риси:

— є найбільш загальним показником кінцевого результату економічної діяльності в цілому в національній економіці;

— характеризує єдність взаємопов’язаних аспектів економічного процесу: виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матеріальних благ і послуг;

— охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць: підприємств, організацій та установ як сфери матеріального виробництва, так і сфери послуг; особистих підсобних господарств населення; окремих осіб, зайнятих бізнесом;

— є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва;

— має кількісний, часовий вимір [5, с. 101].

Кінцева продукція — товари та послуги, які купують споживачі для кінцевого використання, а не для перепродажу.

Проміжна продукція — товари і послуги, що проходять подальшу переробку або перепродаються кілька разів, перш ніж попасти до кінцевого споживача.

Урахування проміжної продукції при підрахунках макроекономічних показників призводить до спотворення реальної величини виробленого валового продукту, оскільки таким чином не можна уникнути багаторазового подвійного рахунку.

Наприклад, залізна руда, видобута з надр землі, перш ніж перетворитись у продукт кінцевого споживання — автомобіль, проходить кілька стадій обробки: 1) збагачення руди; 2) виробництво чавуну; 3) виробництво сталі; 4) виробництво прокату; 5) виробництво автомобіля. Якщо, наприклад, ціна звичайної руди становить х одиниць, то ціна збагаченої руди дорівнюватиме (х + n) одиниць; чавуну — (х + n) + т;

сталі – (х + n + m) + р; прокату — (х + n + m + р) + k;

автомобіля — (х + n + m + р + k) + q одиниць.

Із наведеного прикладу видно, що ціна залізної руди в процесі її обробки та переробки п’ять разів враховується в структурі витрат проміжного продукту; збагаченої руди — чотири рази, чавуну — три і т. д. Реальна ж вартість, яка створюється на кожній із стадій обробки та переробки руди, є доданою вартістю до тієї, яка була створена на попередній стадії. Тому ВВП ще визначають як суму доданої вартості, створеної всіма виробниками і резидентами (особами, що проживають на території даної країни, крім іноземців, що приїздять до неї на строк менше одного року) за певний період часу.

В нашому прикладі вона становить х + n + m + p + k +q..

Додана вартість (ДВ) розкладається на:

— вартість спожитого основного капіталу (амортизацію);

— заробітну плату до сплати податків з нарахуваннями на соціальне страхування;

— прибутки підприємств;

— відсоток на позиковий капітал;

— ренту;

— непрямі податки на бізнес.

Якщо всю заново створену продукцію розподілити на проміжну і кінцеву, то ВВП можна визначити як суму доданої вартості проміжної та кінцевої продукції або як валову вартість кінцевої продукції, виробленої на території даної країни. Вітчизняна кінцева продукція використовується на:

— споживання на внутрішньому ринку;

— нагромадження;

— експорт.

У процесі виробництва та нагромадження, що здійснюються в межах національної економіки, використовують не тільки вітчизняні товари, а й імпортні. Тому вартість ВВП можна визначити як суму витрат на споживання, нагромадження та експорт за вирахуванням вартості імпорту

Слід зауважити, що при розрахунку ВВП вилучають непродуктивні угоди, що мали місце протягом року. До них належать фінансові угоди та продаж уживаних товарів.

Фінансові непродуктивні угоди утворюють:

— трансфертні платежі з державного бюджету ветеранам, безробітним, інвалідам та ін., оскільки вони (платежі) не беруть участі в примноженні суспільного продукту;

— приватні трансфертні платежі (субсидії, що отримують студенти від батьків, передача в спадок грошей, майна тощо, оскільки вони є результатом передачі коштів від однієї приватної особи до іншої);

— операції з цінними паперами, оскільки вони за своїм змістом є не що інше, як обмін паперовими активами і не означають зростання виробництва [5, с. 104].

Стосовно продажу уживаних товарів (старих будинків, автомобілів тощо), то їх не враховують у структурі ВВП у зв’язку з тим, що вони не є частиною виробництва поточного року.

Якщо до вартості ВВП додати різницю між факторними дохода-ми, що надійшли від закордонного виробництва даної країни, і факторними доходами, отриманими зарубіжними інвесторами в даній країні, то отримаємо валовий національний продукт (ВНП).

Кількісно вартість ВНП відхиляється від вартості ВВП не більше ніж на один відсоток.

В основу обчислення об’єму ВВП та ВНП покладено тезу про рівність виробленого і реалізованого кінцевого суспільного продукту, яка означає, що внаслідок купівлі-продажу кінцевого продукту одні господарські одиниці отримують доходи від продажу продуктів, інші ж несуть витрати на його придбання. Тому ВВП і ВНП можуть бути обчислені двома методами:

— як сума витрат на купівлю всього обсягу виробленої в даному році продукції (метод кінцевого використання);

— як сума доходів, отриманих від виробництва всього обсягу продукції даного року (розподільчий метод).

Метод кінцевого використання (за витратами) грунтується на тому, що весь кінцевий продукт купується домогосподарствами, бізнесом, державою та закордонними споживачами. За методикою ООН, кінцеве використання ВВП складається із:

— споживчих витрат населення С;

— валових приватних інвестицій у національну економіку І;

— державних закупок товарів і послуг G;

— сальдо експортно-імпортних операцій (чистий експорт) Xn [5, с. 106].

До споживчих витрат населення на особисте кінцеве споживання належать:

— витрати домогосподарств і приватних некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства, на споживчі товари коротко- та довгострокового користування і послуги (соціальні та комунальні на некомерційній основі);

— ринкова вартість послуг, отриманих ними як доход в натуральній оплаті;

— умовна плата за житло, яким користується сам власник.

Валові приватні інвестиції у національну економіку — це:

— кінцеві закупки машин, обладнання, верстатів підприємцями;

— усе будівництво;

— зміни у виробничих запасах.

Включення в структуру валових інвестицій житлового будівництва пояснюється тим, що житлові приміщення здаються (або можуть здаватися) в оренду і приносять доход. Зміни ж у запасах можуть бути використані для виробництва товарів і послуг у майбутньому.

Державні закупки товарів і послуг — державні витрати на виробництво товарів і послуг (електроенергія, загальне управління, оборона, освіта, охорона здоров’я тощо) та на всі види прямих закупок ресурсів, включаючи робочу силу, з боку держави [1, с. 76].

Сальдо експортно-імпортних операцій (чистий експорт) — перевищення експорту над імпортом.

Розподільчий метод (за доходами). Визначений за цим методом ВВП виступає як винагорода власників робочої сили та капіталу. ВВП тут обчислюють як суму первинних доходів, створених у процесі виробництва товарів і послуг, а також витрат і платежів, не пов’язаних з виплатою доходів.

Первинні доходи мають таку структуру:

— заробітна плата найманих робітників з нарахуваннями на соціальне страхування;

— доходи від власності:

а) рента — доход від здачі в оренду ресурсів;

б) позиковий відсоток — доход, що сплачує приватний бізнес за позику грошового капіталу. Відсоткові платежі, здійснювані державою, вилучаються з відсоткових доходів;

в) доход від власності некорпорованого підприємницького сек-тора;

г) прибутки корпорацій до сплати податків, куди входять дивіденди, нерозподілений прибуток, податки на прибутки корпорацій, списання запасів.

Витрати і платежі, не пов’язані з виплатою доходів — це відрахування на споживання капіталу та непрямі податки на бізнес:

— відрахування на споживання капіталу,

— амортизаційні відрахування. Вони не пов’язані безпосередньо із виплатою доходів. Це відрахування на створення грошового фонду, що відшкодовує знос основних фондів, які беруть участь у створенні ВВП;

— непрямі податки на бізнес утворюють загальний податок з продажу, акциз, податок на майно, ліцензійні платежі, мито. Вони входять у структуру витрат виробництва, додаються до ціни товару, перекладаючи тягар цих податків на споживачів. Оскільки непрямі податки мають сплачуватися державі раніше, ніж будуть оплачені факторні доходи, то цей вид витрат належить до тих витрат, які не пов’язані з виплатою доходів [1, с. 79].

Важливе значення при вимірюванні обсягів ВВП має рівень цін. Якщо вартість ВВП вимірюється в поточних цінах, то маємо його номінальну вартість. Такий розрахунок не дає уяви про те, чи змінився фізичний обсяг товарів і послуг, чи відбулося зростання внаслідок інфляційного процесу. Тому для виявлення динаміки ВВП його визначають у незмінних цінах базового року, кожні 10-15 років. При цьому фізичний обсяг кожної групи товарів, вироблених у поточному році, множать на ціни базового року. Отриманий результат утворює реальний ВВП.

Незважаючи на те що показник ВНП є головним у системі національних рахунків, він не в змозі віддзеркалити реальний стан економічного розвитку в повному обсязі. Так, ВВП як вимірювач ринкової вартості обсягів виробництва не враховує:

— витрат, пов’язаних з доглядом за дітьми та хворими, що виховуються та лікуються дома;

— витрат на написання вченими безоплатних наукових праць;

— продукт, вироблений у тіньовій економіці;

— бартерний обмін;

— оплату чайових тощо.

Недоліком показників ВВП і ВНП є те, що реальний обсяг річного виробництва в них завищений на величину амортизаційних відрахувань та непрямих податків. Для виміру того обсягу, який суспільство додало в результаті своєї річної економічної діяльності до добробуту, використовують показник чистого національного продукту (ЧНП):

ЧНП = ВВП — Амортизаційні відрахування.

Цей показник відбиває ринкову оцінку кінцевої продукції та послуг, що йде у споживання після заміни списаного устаткування. Іншими словами, цей показник можна визначити як такий, що показує розмір доходів від власності на землю, робочу силу, капітал, підприємницькі здібності, за допомогою яких був створений ЧНП.

Якщо від вартісної оцінки ЧНП відняти суму непрямих податків, отримаємо показник національного доходу (НД).

Національний доход — зароблений доход, оскільки він не включає в себе ні непрямі податки, ні субсидії і означає чистий приріст продуктів та послуг за рік до добробуту нації. На практиці розрізняють вироблений і спожитий національний доход [1, с. 81].

Вироблений НД — це заново створена нацією вартість усіх товарів і послуг за рік.

Використаний НД — це вироблений НД за вирахуванням величини втрат від стихійного лиха, технічних аварій, зовнішньоторговельного сальдо тощо.

Важливим макроекономічним показником у СНР є особистий доход. Він показує кількість грошей, що надійшли в особисте споживання. Для визначення особистого доходу слід від вартості ЧНП відняти прибутки підприємств, непрямі та податкові платежі до державної системи соціального страхування, відсоткові платежі за межі сектора «населення» та додати трансфертні платежі, що надійшли до цього сектора.

Якщо від особистого доходу відняти прибутковий податок, то будемо мати доход, що йде на використання населенням.

Американські економісти У. Нордхауз та Дж. Тобін у 70-х роках висунули ідею про необхідність введення показника чистого економічного добробуту (ЧЕД), який покликаний відбити не тільки результати, відображені в структурі ВНП, а й результати тіньової економіки, працю домогосподарок, а також міру і спосіб використання вільного часу для підвищення освіти, виховання дітей, фізичного та духовного розвитку, стан природного навколишнього середовища, наслідки урбанізації та ін. Кількісно визначити ЧЕД досить складно, оскільки багато чинників, що його зумовлюють, оцінюються довільно [4, с. 250]. І все ж доцільність його запровадження в систему макроекономічних вимірів зумовлена тим, що рівень і спосіб жит-тя нації залежать не тільки від рівня виробництва товарів і послуг, а й від стану довкілля, наявності вільного часу та способу і якості його використання.

В загальних рисах СНР має вигляд сукупності рахунків, укладених подібно до бухгалтерських балансів. Кожний запис роблять двічі: за статтею витрат і за доходною статтею, що дає можливість відобразити в рахунках процес створення та використання національного продукту.

СИР охоплює більше 500 стандартних рахунків, які доповнюються 26 допоміжними таблицями. Усі рахунки цієї системи поділяють на три класи:

І клас (консолідовані рахунки) — характеризують основні мак-роекономічні пропорції:

— рахунок валового внутрішнього продукту та витрат на нього;

— рахунок національного доходу і його розподілу;

— рахунок фінансування капітальних витрат;

— рахунок зовнішніх операцій.

Рахунки II класу створюються на основі рахунків І класу стосовно виробництва, споживання та капіталоутворення окремих продуктів і послуг. До них належать:

— рахунки для ринкових продуктів та послуг;

— рахунки для інших (неринкових) продуктів та послуг;

— рахунки для галузей, що виробляють товари;

— рахунки для виробників, послуг приватних некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства;

— рахунки для обслуговування одних домашніх господарств іншими.

Рахунки III класу — це рахунки доходів, витрат і фінансування капітальних вкладень. Вони включають:

— рахунки для нефінансових корпоративних та напівкорпоративних підприємств;

— рахунки для фінансових установ;

— рахунки для органів державного управління;

— рахунки для приватних некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства;

— рахунки для домогосподарств, а також приватних нефінансових некорпоративних підприємств [4, с. 253].

2.             Недискреційна фіскальна політика

Фіскальна політика – це сукупність заходів держави регулювання доходів та державних витрат [4, с. 288].

Заходи фіскальної політики визначаються поставле­ною метою (боротьба з інфляцією, стабілізація економіки, забезпечення економічного зростання). Держава регулює сукупний попит і реальний національний доход за допомогою державних витрат, трансфертних сплат і оподаткування. Основою фіскальної політики є бюджет. Бюджет необхідний для досягнення економічної стабільності. Фіскальна політика через дефіцит або перевищення бюджету може бути використана з метою стабілізації економічного розвитку. Свідоме маніпулювання державним бюджетом – це найбільш ефективний інструмент державного впливу на економічне зростання, рівень зайнятості та динаміку цін.

До фіскальної політики належить тільки такі маніпуляції державним бюджетом, які не змінюють кількості грошей в обігу.

Фіскальна політика виконує такі основні функції:

– впливає на стан господарської кон’юнктури;

– перерозподіляє національний доход;

– нагромаджує ресурси для фінансування загальнодержавних технічних програм.

Складовими фіскальної політики держави є:

а) дискреційна фіскальна політика;

б) недискреційна фіскальна політика (політика автоматичних стабілізаторів) [4, с. 290].

Недискреційна фіскальна політика – автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Такими стабілізаторами в економіці є прогресивна податкова система і трансфертні платежі. Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу приводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду [4, с. 291].

Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори – механізми ринкової економіки, що не залежать від держави і згладжують спади і підйоми в економіці, або це механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Дія автоматичних стабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і ставок відсотка. Стабілізатори при зміні попиту забезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичних стабілізаторів відбивається на розмірі циклічного дефіциту/профіциту бюджету [4, с. 292].

Основні автоматичні стабілізатори:

— прогресивне оподатковування. Впливає на розмір прибутку – збільшення валового прибутку індивіда або підприємства збільшує їхні податкові відрахування. Вплив на прибуток контролює сукупний попит. У періоди піднесення/спаду витрати збільшуються/знижуються більш плавно, ніж одержувані прибутки;

— соціальні виплати. При піднесенні кількість безробітних і малозабезпечених скорочується, зменшуючи соціальні витрати держави;

— споживання. При зростанні доходів споживання домашніх господарств зростає, але не тією мірою, як доход.

Зміна вказаних величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу приводить до збільшення чистих податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду. Розглянемо механізм дії автоматичних стабілізаторів економіки

У фазі циклічного підйому доход зростає, Y2>Y0 і тому податкові відрахування автоматично зростають, податковий мультиплікатор зменшується, а трансфертні платежі з бюджету автоматично знижуються. Це зменшує особисті доходи, скорочує видатки на споживання і сукупний попит в цілому. У підсумку бюджетний надлишок зростає, а надмірне розширення економіки й інфляція стримуються.

У фазі циклічного спаду сукупний доход, навпаки, знижується: Y1 Вмонтована стабільність виникає тому, що в реальності податкова система забезпечує вилучення такого чистого податку (чистий податок дорівнює загальній величині податку за відрахуванням трансфертних платежів і субсидій), який змінюється пропорційно величині ЧВП. Майже всі податки дадуть ріст податкових надходжень зі зростанням ЧВП. Зокрема, індивідуальний подоходний податок має прогресивні ставки і зі зростанням ЧВП дає більші, ніж пропорційні, прирости податкових надходжень. Більше того, зі зростанням ЧВП і зростанням обсягу закупівель товарів і послуг будуть збільшуватися надходження від податку на доходи фірм, ПДВ і акцизів. І, аналогічно, збільшується величина податків на зарплату з тим, як в ході економічного піднесення створюються нові робочі місця. Навпаки, у випадку падіння ЧВП податкові надходження від всіх цих джерел будуть падати. Трансфертні платежі (або “негативні податки”) мають прямо протилежну поведінку. Виплати по безробіттю, по бідності, субсидії фермерам – всі вони скорочуються під час економічного піднесення і зростають під час спаду виробництва [4, с. 295].

Висновки

Система національних рахунків в найбільш широкому розумінні – це система показників та понять, яка виражає зв’язки між процесами та явищами макроекономіки. Предметом національного рахівництва є створення, розподіл і перерозподіл національного доходу та продукту в межах економічної системи.

Система національних рахунків (СНР) – це система взаємопов’язаних економічних показників та особлива форма їх представлення яка відображає найзагальніші і найважливіші аспекти економічного розвитку, пов’язане з виробництвом і споживанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів і формуванням національного багатства країни.

СИР охоплює більше 500 стандартних рахунків, які доповнюються 26 допоміжними таблицями. Усі рахунки цієї системи поділяють на три класи:

І клас (консолідовані рахунки) — характеризують основні мак-роекономічні пропорції.

Рахунки II класу створюються на основі рахунків І класу стосовно виробництва, споживання та капіталоутворення окремих продуктів і послуг.

Рахунки III класу — це рахунки доходів, витрат і фінансування капітальних вкладень.

Недискреційна фіскальна політика – автоматична фіскальна політика, при якій бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Такими стабілізаторами в економіці є прогресивна податкова система і трансфертні платежі. Автоматичні (вмонтовані) стабілізатори – механізми ринкової економіки, що не залежать від держави і згладжують спади і підйоми в економіці, або це механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Дія автоматичних стабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і ставок відсотка. Стабілізатори при зміні попиту забезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичних стабілізаторів відбивається на розмірі циклічного дефіциту/профіциту бюджету.

Список використаних джерел

1. Базилевич В.Д. Макроекономіка: Навч.посібник. — К.: Київ.держ.торг.-екон.ун-т, 1995. – 223 с.
2. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – К.: Ніка-Центр; Ельга, 2000. — 348 с.
3. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч.посіб. – К.: Вид-во КНЕУ, 2001. — 421 с.
4. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи  економічних  знань: Навч.посіб. – К.: Вища шк.., 1998. — 543 с.
5. Панчишин С. Макроекономіка: Навч.посібник. — К.: Либідь, 2001. — 616 с.
6. Радіонова І. Макроекономіка та  економічна  політика. — К.: Таксон, 1996. — 237 с.