Історія туризму

Тема 1.

1. Що вивчає історія туризму?

Історія туризму — це наука, яка вивчає подорожі та туризм, чинники їх появи та розвитку в суспільстві з найдавніших часів до наших днів.

Історія туризму в своїх дослідженнях спирається на допоміжні історичні дисципліни: археологію, палеографію, нумізматику, етнографію. Історія подорожей і туризму тісно пов'язана з історією культури, яка показує логіку розвитку культури, вивчає характерні культурні риси різних епох і відповідні типи та моделі «людини, яка подорожує».

Завдання курсу «Історія туризму»:

— розкрити витоки туризму в історії культури, прослідкувавши динаміку розвитку подорожей, їх мотиви, завдання та соціокультурні наслідки;

— розглянути історію подорожей і туризму в зв'язку з певним типом культури, виявити особливості їх мотивації;

— прослідкувати зміни в географії подорожей і туризму в різні періоди історії;

— на основі опису традицій гостинності народів світу показати напрями формування системи гостинності;

— виявити об'єктивні передумови становлення організованого туризму і зрозуміти тенденції його розвитку і національну специфіку;

— розкрити особливості українського туризму, його історію на різних етапах, проаналізувати сучасний стан вітчизняного туризму.

2. Охарактеризуйте основні етапи розвитку туризму в світі

Всю історію розвитку туризму можна розділити на чотири основні етапи:

Перший — з найдавніших часів до 1841 року — це початковий етап розвитку туризму.

Другий — з 1841 року до 1914 року — етап становлення організованого туризму.

Третій — з 1914 року до 1945 року — формування індустрії туризму.

Четвертий — з 1945 року до наших днів — етап масового туризму та глобалізації туристичної індустрії. Охарактеризуємо кожний етап окремо і дамо пояснення, саме таку періодизацію має розвиток туризму.

3. Назвіть основні чинники розвитку туризму.

Фактори, що впливають на розвиток туризму, різноманітні й багатогранні. Наявність сприятливих факторів приводить до лідерства окремих регіонів і країн у світовому туризмі, і, навпаки, небажані фактори знижують туристичний потік.

Основні фактори, що впливають на розвиток туризму, можна розподілити на дві групи: статичні і динамічні.

Статичні мають незмінне в часі значення. До цієї групи належать природно-кліматичні, географічні, культурно-історичні фактори.

Демографічні фактори. У XX ст. Чисельність населення планети збільшилася в 5 разів; як наслідок — збільшення частки іноземних мандрівників. До демографічних факторів, крім загального зростання народонаселення, варто віднести й урбанізацію, тобто збільшення частки міського населення за рахунок скорочення чисельності сільських жителів. Звідси висновок: оскільки міське населення активніше подорожує, то цей процес веде до зростання темпів розвитку міжнародного туризму.

Важливим демографічним фактором є зміна вікової структури населення. Збільшення в багатьох країнах середньої тривалості життя приводить до того, що все більше людей мають вільний час і засоби, що дозволяють їм робити закордонні подорожі.

Соціальні фактори. До них відноситься зростання добробуту населення розвинутих країн, що активно беруть участь в туристичному обміні, збільшення тривалості оплачуваних відпусток і скорочення тривалості робочого тижня.

Слід також зазначити, що індустріалізація сучасного суспільства створює великі стресові навантаження на населення і відповідно зумовлює потребу у відпочинку, рекреації, відновлювальній активності, в тому числі за допомогою туризму. Тому промислові міста є місцями підвищеного попиту на туризм із метою відпочинку. Саме тут формуються різні сегменти з попитом на спортивний, пішохідний, веслярський, пригодницький, сільський туризм та інші нетрадиційні види подорожей.

Економічні фактори. Вони полягають у зміні структури споживання товарів і послуг у бік збільшення в споживчому кошику населення частки різних послуг, у тому числі й туристичних.

Культурні фактори. Це насамперед зростання культурного рівня населення багатьох країн і в зв'язку з цим прагнення людей до ознайомлення із закордонними культурними цінностями.

Науково-технічний прогрес. Він зумовлює швидкий розвиток матеріально-технічної бази міжнародного туризму, іншими словами — туріндустрії, що створює необхідні умови для масового туризму. Йдеться про готельні ланцюги й інші колективні засоби розміщення, транспортні засоби для масових пасажирських перевезень. Особливо варто виділити впровадження в туріндустрію комп'ютерної техніки, без чого зараз неможлива організація масового туризму.

Міжнародні фактори. Це пом'якшення міжнародного клімату, перехід від конфронтації між окремими державами до співробітництва і взаєморозуміння, процеси глобалізації, рішення спірних міжнародних питань шляхом переговорного процесу.

Тема 2.

1. Як відбувалося освоєння Америки та Океанії в первісності?

Флотилія з п'яти кораблів перетнула Атлантичний океан, Магеллан вів флот вздовж берегів Південної Америки, поки не відкрив протоку на Захід, яку пізніше назвали Магеллановою. Через цю протоку кораблі вийшли в новий океан. Погода під час 4-місячної подорожі була тихою, і океан назвали Тихим. Нарешті флотилія дісталась до Філіппінських островів. Тут в сутичці з місцевим населенням Магеллан загинув. Із п'яти кораблів на батьківщину повернувся один. Перша кругосвітня подорож остаточно довела, що Земля — куля.

В наступні століття був повністю загарбаний Американський континент, а його землі були перетворені в колонії, в основному іспанські та португальські.

Пізніше, після відкриття європейцями цивілізацій інків, стало відомо про високорозвинену інфраструктуру «імперії інків», де якість доріг дозволяла здійснювати подорожі на далекі відстані. В імперії існували дві головні дороги, паралельні одна одній, так звані «імператорські». Перша йшла вздовж узбережжя, а друга — в горах.

Одна з доріг, завдовжки 5000 км до початку XX ст. була найдовшою дорогою на планеті. Недарма інків називали римлянами Нового Світу, адже їх дороги були якісними зразками інженерно-будівничого мистецтва. Найбільш грандіозне дорожнє будівництво велось на рубежі ХV-ХVІ століть.

2. Які основні маршрути експедицій Стародавнього Єгипту?

Незважаючи на розширення географічного простору, збільшення спектру цілей подорожей та будівництво спеціальних об'єктів для відпочинку, лікування, розваг та прочанства, туризм хоча й існує, але не має спеціальної організації та комерційної спрямованості.

В стародавньому Єгипті основними мотивами подорожей були:

— торгівля;

— загарбання нових територій;

— прочанство;

— пізнавальні потреби;

— лікування;

— розваги.

Поширеними засобами пересування були водний транспорт та використання тварин, але більшість подорожуючих пересувалася пішки.

3. Назвіть особливості подорожування в Стародавньому Римі

На початку нашої ери римляни досягли значних успіхів у суднобудуванні. В 64 р. н. е. іудейський історик Йосип Флавій відплив із Олександрії в Рим на кораблі, що вміщував 600 пасажирів. Римляни будували свої кораблі з сосни або кедра, а вітрила виготовляли з льону або шкіри. Але, як не дивно, незважаючи на те, що римляни стали господарями Середземного моря, у дослідженні океанських просторів настав застій. Відомий фахівець з історії географії Хенінг писав: «Цікавість римлян до географії, якщо її не можна було використати в політичних цілях, була завжди помірною». Отже, римляни здійснювали свої морські подорожі, насамперед, з метою затвердження своєї політичної влади, і робили це, здебільшого, в межах Середземного моря. Але вони все ж виходили за його межі, досягли північної частини Британії — знову ж таки, з метою встановлення свого панування.

Взагалі для жителів Римської імперії була характерною велика рухливість. Найчастіше багаті римляни відвідували Єгипет і Грецію, з метою доповнити свою освіту, ознайомитися з відомими пам'ятками мистецтва, з метою розваг та оздоровлення. Особливою популярністю користувалися подорожі до місць з теплими мінеральними джерелами на півночі Апеннінського півострова.

Тема 3.1

1. Назвіть основні центри релігійного паломництва у середньовіччі

Подорожі пілігримів у Палестину почались вже в ІІІ-ІУ століттях. В IV ст. в Єрусалимі був побудований храм Гробу Господнього, який є й нині основною святинею та центром прочанства усього християнського світу. Вже в VI ст. для прочан з Галлії (Франція) був складений маршрут (суходільний), від берегів Рони до Йордану.

Найбільш сприятливі умови для прочан з Європи склалися під час правління халіфа Гаруна аль-Рашида на рубежі УПІ-ІХ століть. Халіф навіть надіслав у дар Карлу Великому ключі від храму Гроба Господня і самого священного міста. Тоді ж в Єрусалимі був побудований за наказом Карла Великого спеціальний притулок для прочан, до комплексу якого входило 12 будинків і готелів, бібліотека, лани, виноградники і сад, розташовані в долині Йосафатовій.

Починаючи з IX ст., прочанство стало різновидом публічного покарання та засобу зняття вини. В XI ст. католицька церква замінила прочанством церковне покаяння. Грішники повинні були залишити свою батьківщину і були приречені поневірятися подібно Каїну. Прочан приймали скрізь, і замість платні за проживання та їжу господарі просили молитися за них. Часто прочани не мали ніякого іншого захисту в дорозі, крім хреста, а путівкою зіркою вважали свого ангела-охоронця. Особливу «сервісну службу» для прочан виконував лицарський Орден госпітальєрів (іоанітів). Він взяв свій початок віл шпиталю при монастирі Діви Марії в Єрусалимі, де ще задовго до арабського панування приймали та лікували прочан. Але після того, як головою цього закладу став Герард, створюється братство, формується його статут, який затвердив римський первосвященик в XII столітті.

Спочатку основним завданням братства була допомога хворим, а також захист прочан від розбою невірних, що піднімало бойовий дух лицарів цього Ордену. Поступово госпітальєрами була створена ціла мережа готелів в містах не тільки Святої землі, але і по сьому Близькому Сходу. Лицарі називали прочан «господаря-їй», а себе їх «слугами». Часто вони допомагали прочанам грошина. Але поступово в діяльності Ордену провідне місце посіли політичні цілі, і лише частина лицарів Ордена допомагала прочанам.

2. Назвіть основні маршрути хрестових походів

Похід на Схід очолили два європейські монархи – французький король Людовик VII та імператор Священної Римської імперії Конрад ІІІ. Маршрут обох армій як і в час Першого хрестового походу проходив Малою Азією.

Найбільше масове пересування людей у середньовічній Європі відбувалося за часів хрестових походів, що здійснювалися лицарями, релігійними діячами та купцями з європейських країн, які вирушали на Близький Схід заради влади та багатств. Слідом за ними рухались на Схід священики і прочани в супроводі незлічених юрб знедолених з метою пошуку кращої долі. Хрестові походи були на той час найграндіознішим переміщенням великих мас населення на далеку відстань.

3. Які основні причини Великих географічних відкриттів?

Найбільш привабливою країною для мореплавців була Індія, але торгівля з нею та Китаєм знаходилась під контролем арабів, які перепродавали європейцям східні товари в 8-10 раз дорожче, ніж платили за них самі. Східні шляхи до Індії та Китаю теж контролювались арабами.

Європейці намагались встановити прямий зв'язок зі Сходом, щоб цілком привласнити собі прибутки від торгівлі зі східними країнами.

Тема 3.2

1. Назвіть видатних мореплавців XV — XVI ст.

Великі географічні відкриття середини XV — початку XVI ст., пов'язані з іменами Христофора Колумба, Васко да Гами, Амеріго Веспуччі, Фернана Магеллана, були виявом одвічного прагнення людини пізнати Землю, її найвіддаленіші куточки, довідатись про народи, що її населяють, їх життя, побут, культуру.

Після відкриття Колумбом нових земель на заході, в 1494 р. в місті Тордесільясі була підписана угода, згідно якої було визначено межу від полюса до полюса, яка проходила в 2053 км. західніше островів Зеленого мису, так званий «папський Меридіан». Всі нові землі, відкриті в подальшому, які знаходились західніше цієї межі, ставали колоніальними володіннями іспанців, а на схід — португальців.

В подальші роки італійський мореплавець Амеріго Веспуччі довів, що відкриті Колумбом землі – новий материк. Описи подорожей Амеріго Веспуччі до нової землі викликали в Євро пі великий інтерес, і новий материк було названо іменем Амеріго — Америка.

2. Назвіть найвідоміші географічні відкриття XVIIст.

Світова слава прийшла до А. Веспуччі після опублікованих в 1503 і 1504 рр. листів, в яких красномовно описувались відкриті землі, їх флора і фауна, життя місцевого населення. Ці листи були перекладені на декілька європейських мов.

Назва нового материка з'явилась з легкої руки Мартіна Вальдземюллера, який опублікував у 1507 р. книгу «Вступ до космографії», де були вміщені вищевказані листи Амеріго Веспуччі, і Вальдземюллер запропонував назвати нові землі — «Землі Амеріго», а потім за цими землями закріпилася назва Америка.

У 1519-1522 рр. іспанці здійснили одну з найбільш сміливих і ризикованих подорожей з метою досягти Азії західним шляхом. Очолював цю експедицію досвідчений мореплавець Фернандо Магеллан.

3. Хто такий Ернано Кортес?

Ернан Кортес — іспанський конкістадор, який завоював імперію інків у 1519-21, установив у Мексиці іспанське панування і знищив цивілізацію ацтеків.

Через декілька затримок Кортес відправився в Новий Світ тільки в 1506. Він взяв участь у завоюванні Гаїті і Куби й одержав велику ділянку землі й індійських рабів. Експедиції в Юкатан Франсіско Ернандеса де Кордоби в 1517 і Хуана де Гріхальви в 1518 повернулися на Кубу, принісши мало золота, але багато розповідей про віддаленішу землю, де, по розповідям, було багато золота. Тоді Дієго Веласкес, губернатор Куби вирішив організувати нову, могутнішу військову експедицію, що повинна була завоювати країну, про яку розповідали Кордова і Гріхальва. Начальником експедиції він призначив свого племінника, Кортеса. Кортес негайно продав або заклав свої землі, щоб купити кораблі й провізію. Офіційно експедиція відправлялася з метою досліджувати й торгувати з новими країнами на заході.

Тема 3.3

1. Назвіть найвідоміших мандрівників, які подорожували територією України

Мало приваблювала мандрівників територія України в часи татарської навали (XIII ст.). Більше їх стало з'являтися в XV, ще більше — в XVI ст.

Серед перших європейських мандрівників по Україні був Бруно з Кверфурта (Німеччина), що побував у Києві у Володимира Великого. В його листі до імператора Генріха II, написаному близько 1008 p., згадується "князь Русів, великий і багатий володар".

Докладнішою є хроніка про українську землю Тітмара, єпископа Мерзебурзького (X -XI ст.): "Місто Київ дуже сильне… У великім цім місті, столиці королівства, є більш як 400 церков і 8 ринків, люду незчисленна сила…".

Папський легат до Золотої Орди Джованні де Пляно Карпіні писав, що в 1246 р. мандрував через "Русію" і двічі побував у Києві: "Кияни, довідавшись про наш приїзд, збіглися до нас усі з радістю і вітали нас… Так само приймали нас по цілій Русі, Польщі і Богемії. Данило (галицький князь. — Авт.) і його брат Василько зробили для нас бенкет і проти нашої волі гостили нас у себе днів з вісім".

Віллєм Рубрук з Брабанту, посол до Золотої Орди від французького короля Людовіка IX, в 1252 р. їхав через Крим, Перекоп і Донщину. Він зазначає, що тоді на Кримському узбережжі від Судака до Херсонеса було 40 укріплених міст і що майже в кожному розмовляли іншою мовою. Описує він і великі солоні озера Криму, звідки сіль вивозилася на все узбережжя Чорного моря.

У XV -XVI ст. про Україну дедалі частіше починають писати різні мандрівники, що подорожували із Західної та Південної Європи на Схід. Це були переважно італійці, які взагалі багато мандрували світом. Деякі з них підтримували спеціальні зв'язки з Чорноморським узбережжям, де вже з XII ст. було багато генуезьких і венеціанських колоній. Здебільшого ці мандрівники перетинали Крим і причорноморські землі й лише зрідка — центральну Україну. Незважаючи на це, спогади цих мандрівників для нас також цінні.

Жільбер де Лянуа, посол Франції, Англії і Бургундії, в 1412 і 1421 pp. був у Польщі, Литві та Україні. У своїх спогадах він описує подорож у 1421 р, коли побував у Судовій Вишні, Львові, Белзі, Луцьку, Кам'янці-Подільському, Крем'янці, крім того, був у Білгороді (Бессарабія), Малій Татарії (Степова Україна) і в Кафі (Феодосія). Про Кам'янець-Подільський він пише як про "прегарно розташоване місто".

У 1437 р. відбулася подорож посла Венеціанської Республіки Амброзіо Контаріні до перського шаха. Він їхав через Німеччину, Польщу, Україну, Литву, Крим, Грузію. Повертаючись до Венеції через Москву, він відвідав Луцьк, Житомир, Білгородку, Київ, Черкаси.

До початку XVI ст. належать "записки" С. Герберштейна, відомого дипломата, "вірного служителя-дорадника чотирьох цісарів". Описуючи географічне положення України, автор "Записок" наводить інформацію про Дніпро, Дністер і Дон. З-поміж міст згадує Стародуб, Брянськ, Новгород-Сіверський, Чернігів, Путивль, Київ, Канів, Черкаси, Берестє, подає також деякі відомості про чорноморські степи, Крим і Кубань.

Особливо цікавим є щоденник подорожі Михалона Литвина, литовського дипломата в Кримському ханстві, який у 1550 р. подорожував Україною й зібрав цінні відомості про Київ, особливо багато — про ґрунти й природні багатства Київщини та всього Придніпров'я.

Посол німецького імператора Рудольфа II до козаків Еріх Лясота був одним з перших іноземців, що залишив цікаві спогади про свою подорож на Запорізьку Січ улітку 1594 р. У його спогадах зафіксовано відомості про міста, через які він подорожував, — Львів, Почаїв, Прилуки, Кам'янець-Подільський, Київ, Переяслав.

2. Які основні маршрути князівських походів часів Київської Русі?

Знамениті морські походи київських князів назавжди лишилися в історії яскравими сторінками воєнного мистецтва.

Одного разу Візантія, знаючи про те, що мають прийти руські кораблі, замкнула величезними ланцюгами Босфорську протоку. Але кмітливі русичі знайшли вихід. Вони приладнали до суден колеса і, коли подув вітер, підняли вітрила. Кораблі по суходолу поїхали до стін столиці Візантії. Як свідчать історики, було це 907 року, коли дружину очолював князь Олег.

3. Назвіть вихідців із України, які зробили внесок у географічні відкриття

Першим мандрівником-паломником слід назвати Св. Антонія з Чернігівщини, засновника Києво-Печерського монастиря. На Схід він ходив двічі. Вперше, як зазначається в "Повісті временних літ", — за князювання Володимира Святославича. "Не в довгому часі знайшовся якийсь чоловік, мирянин з міста Любеча, котрий поклав собі на думку іти у світ прочанином. І подався він у грецьку землю, на гору Афон".

Першим українським паломником, який залишив опис своєї подорожі до Святої Землі — Єрусалима, був ігумен одного з монастирів Чернігівщини Данило. У відомому творі "Житие и хождение Данила Руския земли игумена" Данило Паломник описав свою подорож, яку здійснив у 1106 — 1108 pp. Свої записки він збагачує не лише сакральною інформацією, а й надзвичайно цінним і цікавим матеріалом географічного, історичного, етнографічного змісту, моментами спілкування, які засвідчують повагу приймаючої сторони до "руських паломників" і гордість паломників за "свою Руську землю". Мабуть, завдяки цьому патріотизму та свіжому й різнобарвному колориту "Житие и хождение…" Данила було перекладене грецькою, німецькою, французькою мовами.

Слід відзначити активну участь українців у географічних дослідженнях різних районів земної кулі. Серед них особливе місце посідає мандрівник і письменник світового значення Василь Григорович-Барський.

Слід відзначити активну участь українців у географічних дослідженнях різних районів земної кулі. Одним з організаторів і керівників першої російської навколосвітньої експедиції на кораблях "Надія" і "Нева" був Юрій Федорович Лисянський (1773-1837) родом з Ніжина на Чернігівщині. Він є автором відомої праці "Подорож навколо світу на кораблі "Нева" в 1803-1806 роках", зібрав великий етнографічний матеріал на Гаваях, Алясці, в Китаї, склав карти цих регіонів.

Тема 4.1

1. Назвіть видатних мореплавців XVII — XVIII ст.

Наприкінці XVIII ст. відбулися ще декілька відомих подорожей навколо світу. До числа таких плавань належить, наприклад, подорож француза Бугенвиля в 1766 р. і англійця Байрона в 1764-1766 роках.

Більш відомі та важливі — плавання Джеймса Кука (1728-1779). Перше з них було здійснене в 1768-1771 рр. на кораблі «Індевор», і в результаті було отримано доказ острівного положення Нової Зеландії, відкриті Великий Бар'єрний риф і східне узбережжя Австралії.

Наприкінці XVIII ст. відбулися ще декілька відомих подорожей навколо світу. До числа таких плавань належить, наприклад, подорож француза Бугенвиля в 1766 р. і англійця Байрона в 1764-1766 роках.

2. Назвіть найвідоміші географічні відкриття XVIIст.

З XVII ст. голландські кораблі обслуговували більшу частину світової колоніальної торгівлі. Амстердамський банк, створений у 1609 р., майже століття був єдиним у Європі. До кінця XVII ст. Голландія стає великою колоніальною державою.

У XVII ст. в Нідерландах були створені найбільші картографічні твори, які узагальнили результати Великих географічних відкриттів.

Голландцями були освоєні землі, де в подальшому були створені відомі міста, зокрема Нью-Йорк (У 1624 р. Пітер Мінейт уклав угоду з індіанцями, в результаті якої за 60 гульденів, що тоді дорівнювало 24 доларам, придбав острів Мангетен. Вже у 1643 р. на цьому місці, у Новому Амстердамі (майбутній Нью-Йорк) розмовляли 18 мовами).

Також голландцями була заснована факторія на мисі Доброї Надії, яка в подальшому перетворилася у місто Каапстад (зараз це Кейптаун).

Колоніальні володіння голландців у XVII ст. перевищували територію самої Голландії у 60 разів.

У 1606 р. голландцем В. Янсзоном було відкрито нову землю, названу Новою Голландією; її тільки з XIX ст. стали називати Австралією. Голландці, та й весь світ, вважали, що Нова Голландія є не окремим материком, а лише одним з великих півостровів південного материка (Антарктиди).

Англійська експедиція на чолі з А. Тасманом у 1642-1644 рр. відкрила Нову Зеландію і Тасманію. Але, як і у випадку з Австралією, ці землі вважали не окремими островами, а частиною великого південного материка.

У XVIII ст. голландські та англійські мореплавці почали вивчення Австралії та Нової Зеландії, нанесли на карти багато інших земель.

В липні 1697 р. В. Атласов відкрив Камчатку, а в 1711 р. росіяни побували на Курильських островах. У серпні 1732 р. експедиція Івана Федорова пристала до берегів Аляски біля мису Принца Уельського. Під час подорожі В. Беринга (1725-1743) були відкриті Алеутські острови, острів Беринга, північно-західні береги Америки, прокладений шлях через протоку між Азією й Америкою, зроблена картографічна зйомка узбережжя Охотського моря, Камчатки, Курильських островів і північної частини Японії. Серед імен російських мандрівників XVIII ст. виділяються: В. Прончищев, Д. Овцин, Д. Лаптєв і X. Лаптєв, С. Челюскін, С. Крашенінніков; «російським Колумбом» називають Г. Шеліхова.

3. З чим пов'язана поява туризму в сучасному розумінні наприкінці XVIII ст.

Природно, подорожі, що здійснювались до XIX ст., не можна вважати туризмом у сучасному розумінні. Можна говорити лише про прообраз туризму. Сучасний туризм зі своєю структурою, матеріально-технічною базою, методами роботи і органами управління почав складатися тільки в XIX ст.

З розвитком індустріального суспільства, поліпшенням шляхів сполучення, появою залізничного транспорту та пароплавства туризм піднімається на вищий щабель: у другій половині XIX ст. в багатьох країнах Європи виникають самодіяльні туристські організації — клуби, товариства. Вони розробляють туристські маршрути, дбають про забезпечення туристів місцями відпочинку, сервісом під час подорожей. Це знаменує початок формування туристської галузі. Перший такий клуб виник у Великій Британії в 1857 p., потім в Австрії (1862 p.), Італії, Швейцарії (1863 p.), Німеччині (1869 p.), згодом у Франції, Росії та інших країнах.

Тема 4.2

1. Як називався твір Афанасія Нікітіна?

«Ходіння за три моря».У науковий оборот твір А.Нікітіна ввів Н.М. Карамзин. В VІ томі "Історії держави Російського", у главі VІІ , читаємо: "Досі географи не знали, що честь одного з найдавніших, описаних європейських подорожей в Індію належить Росії Иоаннова століття. Може бути, Іоанн і не сведал про сем цікавій мандрівці: принаймні , вона доводить, що Росія в XV ст. мала своїх Тавернье й Шарденей, менш освічених, але дорівнює сміливих і заповзятливих; що індіанці чули про неї колись, ніж про Португалію. Голландії, Англії.

Записки А.Нікітіна містять відомості про релігійні обряди й звичаї місцевих жителів.

2. Яка мета подорожі Петра І до Європи?

У XVIII ст., завдяки діяльності Петра І, проводилися зустрічі вчених, натуралістів, істориків, у зв'язку з чим постійно зростала кількість російських “туристів” за кордоном. За Петра І в Російській державі зарубіжні подорожі стали регулярно, широко застосовуватися для здобуття освіти і почали набувати популярності як одне з улюблених занять заможних людей. Це вимагало створення певних зручностей на дорогах, безпеки, вдосконалення шляхів сполучення.

У 1697 р. російська влада відправила в Італію, Голландію, Англію близько 50 представників найбільш знатної частини дворянства. Офіційна мета відправки кандидатів за море, як свідчив наказ Петра І: «навчання дворян наукам, новим військовим мистецтвам та правилам поведінки».

3. Які відкриття зробив В. Беринг?

Ві́тус Йона́ссен Бери́нг — данський морський офіцер на російській військово-морській службі, дослідник Камчатки, Тихоокеанського узбережжя Росії та західних берегів Північної Америки, капітан-командор російського флоту.

Позначив на карті узбережжя Аляски, низку островів із груп Алеутського, Курильського та Японського архіпелагу. На честь Берінга названо море, острів, протоку, мис на узбережжі Охотського моря. Його ім'я носять також Командорські острови.

Тема 5.3

1. Які перші туристські організації були створені на території України?

Наприкінці XIX — на початку XX ст. українські землі залишалися розподіленими поміж двома імперськими державами — Російською та Австро-Угорською. Тому історичні процеси формування туристської галузі в Україні нерозривно пов'язані з історією Росії і Австро-Угорщини. Визначальними на території Східної (Російської) України, що зазнала в ті часи значного індустріального піднесення, були активізація туристського руху та здійснення перших кроків до його організації.

У 1885 р. в Петербурзі організовується перше в Росії "Підприємство для громадських подорожей в усі країни світу" Леопольда Ліпсона. Воно поклало початок бурхливому розвитку екскурсійної діяльності. Виникло Товариство аматорів природознавства з філіями в Петербурзі, Москві, Казані та інших містах імперії. Значної популярності набув гірський туризм. У 1890 р. в Одесі було створено Кримський гірський клуб з філіями в Ялті та Севастополі.

З'явилися перші спеціалізовані журнали "Екскурсійний вісник", "Шкільні екскурсії і шкільний музей", "Російський екскурсант", які можна було придбати в Києві, Одесі, Харкові та інших містах України. Виходили вони, природно, російською мовою, оскільки видавалися в столиці Російської імперії.

2. Яка була мета діяльності Кримсько-Кавказького гірського клубу?

Засновники і члени Кримського гірського клубу заклали міцний фундамент розвитку гірського туризму в Росії. У статуті клубу визначалися цілі його діяльності:

1. Наукові дослідження Таврійських (Кримських) гір і поширення зібраних відомостей.

2. Заохочення до відвідування й дослідження цих гір та полегшення перебування в них натуралістам і художникам, які вирушають у гори з науковою або художньою метою.

3. Підтримка місцевих галузей сільського господарства, садівництва та дрібної гірської промисловості.

4. Охорона рідкісних видів гірських рослин і тварин.

3. Назвіть організаторів туристсько-екскурсійних заходів у Галичині та на Волині

Національно-культурне відродження в Україні, зокрема на західноукраїнських землях, що спостерігалося впродовж XIX ст. і супроводжувалось зростанням інтересу освіченої частини населення до мови свого народу, його історії, культурної спадщини тощо, сприяло появі туризму як форми та способу пізнання свого краю. На той час набули значного поширення мандрівки та подорожі. Активно їх здійснювали українські студенти в Галичині. Насамперед це були молоді люди, які відчули потребу в поглибленому вивченні джерел національної самобутності, народних звичаїв, фольклору, культурної спадщини. Як свідчать численні матеріали, в мандрівках брали участь такі відомі особи, як Яків Головацький та Іван Вагилевич, батько й син Микола та Корнило Устияновичі, Іван Франко та Іван Нечуй-Левицький. Немає сумніву в тому, що ці мандрівки відіграли важливу роль у національному вихованні тогочасної молоді.

Тема 5.4

1. Які туристські організації були створені в СРСР у 1920-ті — 30-ті pp.?

Період з 1918 до 1929 рр. більшість істориків вважає «золотим десятиліттям» розвитку краєзнавства та екскурсійної діяльності в Радянському Союзі.

В наступні десять років також швидко розвивалися організаційні форми туристичної діяльності в СРСР, поширювався самодіяльний туризм.

В 1928 р. за рішенням Наркомпросу було створено акціонерне товариство «Радянський турист» («Совтур»), яке стало активно витіснювати приватні туристичні контори та бюро. Для вступу в товариство необхідно було придбати акцію «Совтура» вартістю 1 крб. Сто акцій давали їх власникові право голосу в акціонерному товаристві.

«Радянський турист» почав створювати свою матеріальну базу та розробляти нові туристичні маршрути по всій території Радянського Союзу, створюючи тим самим мережу власних турбаз, санаторіїв, будинків відпочинку, орендуючи готелі в курортних містах. «Совтур» був першою організацією, яка почала реалізовувати ідеї планового туризму. Через рік після створення «Совтур» вже пропонував платні путівки по 29 маршрутах по всій країні, аж до Паміру.

В роки НЕПу відновило свою роботу Російське товариство туристів. У 1927 р. комсомол провів кампанію по залученню до нього робітничої молоді, оскільки Російське товариство туристів було малочисельною організацією, і до нього входила переважно інтелігенція. Вже у 1929 р. Російське товариство туристів створило розгалужену мережу своїх представництв: у Москві, Ленінграді, Ростові-на-Дону, Самарі, Новосибірську, Астрахані, Севастополі, Владивостоці. Також були створені туристичні осередки на заводах і фабриках, в клубах та військових підрозділах. За сприяння Бюро туризму при Московському комітеті ВЛКСМ (створене у 1927 р.) і за підтримки туристів-робітників Російське товариство туристів було перейменовано у 1929 р. на Товариство пролетарського туризму РРФСР (ТПТ), основним гаслом якого стало: «Пролетарський туризм — засіб підвищення культурного рівня народних мас!»

2. Яка мета діяльності Товариства пролетарського туризму в РРФСР?

Товариство пролетарського туризму РРФСР швидко набирало сили, зміцнювалось і розвивалось. Обсяг роботи вже через рік значно перевищив масштаби діяльності акціонерного товариства "Радянський турист". Тоді Бюро Товариства пролетарського туризму, підтримане ЦК ВЛКСМ, ухвалило питання про злиття двох організацій. Питання про злиття було всебічно розглянуто на спеціально скликаній нараді при агітмасовому відділі ЦК ВКП(б) за участю всіх зацікавлених організацій. Нарада визнала добровільне товариство найбільш вдалою формою об'єднання туристів для розвитку їхньої громадської активності і творчої ініціативи.

3. Які завдання були поставлені перед радянським туризмом у 1920-ті — 30-ті pp.?

Тривалий час радянський туризм розвивався стихійно, не мав організаційного центру.

Майже 10 років тривали пошуки найбільш раціональних форм туристсько-екскурсійної роботи.

У перші роки радянської влади туризм розвивався, здебільшого, стихійно. Існувала низка організацій, які по-різному розуміли завдання туристичного руху. Велика увага радянського уряду приділялась екскурсійній справі, адже екскурсія була одним із засобів ідеологічної роботи серед населення.

Тема 5.5

1. Які туристські організації діяли в Радянській Україні у 1920-ті — 30-ті pp.?

УМПЕТ визначав конкретні можливості кожного екскурсійного закладу в плані максимально ефективної економічної віддачі. Особливо дбав він про поліпшення якості роботи на місцях, що значною мірою сприяло збільшенню прибутковості. З метою подальшого регіонального розгалуження сфери екскурсійного обслуговування УМПЕТ відкривав усе нові екскурсійні установи. Відповідно до резолюції І Всеукраїнської екскурсійної наради від ЗО вересня 1928 р. "Про підсумки та перспективи роботи УМПЕТу", тільки йому надавалося пріоритетне право організовувати та будувати екскурсійні бази. Таке рішення було прийняте з метою концентрування економічної складової екскурсійної справи в одній структурі.

Першочерговим завданням Товариства стало максимальне охоплення екскурсійним обслуговуванням туристів на екскурсбазах у всіх регіонах республіки. Для цього планувалося поділити Україну на 20 районів з призначенням у кожному з них уповноваженого Товариства. Виходячи з реального економічного становища в Україні, УМПЕТ організовувався як пайове товариство, що мало існувати за рахунок пайових внесків від регіональних органів управління освітою. Він проводив велику роботу з метою залучення якнайширших верств населення до участі в Товаристві. Однак обмежені фінансові ресурси не давали можливості зібрати потрібну кількість паїв на будівництво нових екскурсійних баз.

Практично в 20-ті роки туристсько-екскурсійну роботу в Україні організовували такі структури: Екскурсійно-виставково-музейний відділ Наркомосу УСРР (ЕВМ, 1919-1928), Українське мішане пайове екскурсійне товариство (УМПЕТ, 1928-1929), акціонерне товариство Укртуре (1926-1930).

2. Хто виступав ініціатором туристсько-екскурсійного руху на Західноукраїнських землях?

Ініціатива щодо організації туристичної діяльності на території Західної України належала провідним українським діячам того часу.

20 -30-ті роки характерні спробою вироблення комплексного підходу до організації туризму і краєзнавства в Галичині. Восени 1921 р. тут почав працювати "Кружок любителів Львова". Спочатку його члени організували екскурсії, або так звані походи по Львову, згодом маршрути мандрівок пролягли через околиці міста.

Його фундаторами були відомі краєзнавці й історики І. Крип'якевич, Б. Януш, Є. Пеленський та Ю. Полянський. Першим головою товариства було обрано авторитетного адвоката і громадського діяча В. Старосольського.

3. Яка мета діяльності туристсько-краєзнавчого товариства „Плай"?

Метою діяльності організації декларувалося "дослідження рідного краю та інших земель, розповсюдження зібраних про них відомостей, нагромадження і опрацювання наукових та туристичних матеріалів". Окремо повідомлялося про наміри вивчати й охороняти пам'ятки історії, культури та природних форм, збирати й зберігати різноманітні предмети старовини, зразки народного мистецтва та народних промислів. Товариство активно зайнялося розробкою планів туристсько-екскурсійної діяльності. Свої завдання в цьому напрямку керівництво "Плаю" визначало як "ініціювання та ведення прогулянок і пропаганда туристки.., спрямування прогулянок у цікаві під краєзнавчим оглядом околиці і місцевості, ведення курсів з обсягу мандрівництва". Члени товариства розпочали збирання матеріалів, необхідних для розробки екскурсійних маршрутів. Фізіографічні, антропо- й етнографічні описи, історико-етнографічні матеріали, комплекти карт повинні були скласти окремий відділ у заснованій товариством бібліотеці. Планувалося збирати матеріали і під час мандрівок краєм. У зимовий період, коли туристське життя завмирало, "Плай" збирався проводити лекції з теорії мандрівництва, історії Львова та Галичини, організовувати екскурсії до музеїв міста.

Тема 6.1

1. Яка роль ООН у розвитку міжнародного туризму?

Постійне розширення міжнародного туристського обміну обумовило необхідність його міжнародно-правової регламентації: вироблення різних правових інститутів і створення спеціалізованих міжнародних туристських організацій.

Незважаючи на те що характерними рисами міжнародного туризму в останні десятиліття є його активний розвиток, що постійно зростає вплив на світову економіку і міжнародні відносини, правова регламентація міжнародних туристських зв'язків дотепер відстає від вимог життя. Це можна пояснити наступними обставинами:

— активним ростом міжнародного туризму, насамперед по кількості облич, що відвідують закордонні країни, що багато в чому випереджає становлення його як предмет міжнародно-правового регулювання, а також повільності ряду держав у рішенні практичних питань розвитку і стимулювання іноземного туризму;

— тим, що іноземний туризм охоплює в кожній країні не тільки сферу політики, але і багато галузей економіки, соціальні аспекти, культуру, побут і традиції;

— розвитком міжнародного туризму в різних країнах на різних рівнях, у силу чого наявні там національні органи керування туризмом мають різні права і повноваженнями;

— відсутністю в країнах світу єдиних однорідних національних органів керування, що відають питаннями загальної туристської політики. В одних країнах — це чисто державний орган, в інші — суспільна організація.

Їхня компетенція, задачі і функції різні, різний і рівень урядового контролю над ними, тому в державах майже немає однакових організацій, що відають питаннями загальної туристської політики. Усе це породжує різний національний підхід до рішення задач і проблем, що коштують перед міжнародним туризмом.

Правове регулювання міжнародного туризму на багатобічній основі здійснюється насамперед у рамках ООН, на яку покладена основна задача по налагодженню міжнародного співробітництва в рішенні проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру.

2. Коли створено Всесвітню туристичну організацію (ВТО)?

В 1975 р. ліквідовано МСОТО і створено Всесвітню туристичну організацію (ВТО), до складу якої на початку XXI ст. входило більше 120 держав. Генеральна асамблея ООН визнала за ВТО статус міжнародної організації, яка координує розвиток міжнародного туризму. Штаб-квартира ВТО знаходилася в Мадриді.

Статут ВТО було прийнято 27 вересня 1975 р., а з 1980 року ця дата відзначається як Всесвітній день туризму.

3. Які основні положення Хартії туризму та Кодексу туризму?

Так в Кодексі туриста в статті 10 зазначено, що туристи повинні своєю поведінкою сприяти взаєморозумінню і дружнім відносинам між народами як на національному, так і на міжнародному рівні і таким чином сприяти збереженню миру. А у ст. 11. вказано що підчас тимчасового перебування в місцях транзиту, туристи повинні поважати встановлені політичні, соціальні, моральні і релігійні уклади і дотримуватися певних законів і правил. А в Хартії туризму, яка була затверджена в 1985 р. на -VI сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої організації з туризму, зазначено такі вимоги до держав щодо лібералізації туристичного статусу:

— дозволяти туристам – громадянам своєї країни й іноземним туристам пересуватися вільно по країні, якщо це не суперечить яким-небудь обмежувальним заходам, що були прийняті в національних інтересах відносно певних районів території;

— не допускати будь-яких дискримінаційних заходів стосовно туристів;

— давати туристам можливість швидкого доступу до адміністративних і юридичних служб, а також представників консульств і надавати в їх розпорядження внутрішні і зовнішні суспільні засоби зв’язку;

— сприяти інформуванню туристів з метою створення умов для розуміння звичаїв місцевого населення в місцях транзиту і тимчасового перебування.

Тема 6.2

1. Коли почалася історія радянського морського круїзного відпочинку?

Історія радянського морського туризму починається з 1957 р., коли ВАО "Інтурист" почало здійснювати на орендованих пасажирських судах "Перемога" і "Грузія" морські подорожі з Одеси в Ленінград навколо Європи, а на "Петрові Великому" — по Чорному морю з туристами із соцкраїн. У 1960 р. на "Адміралі Нахімові" був організований перший круїз із радянськими туристами на Кримсько-Кавказської лінії, а в 1962 р. на Далекому Сході — на теплоході "Григорій Орджонікідзе" тривалістю 20 діб з заходом у Нахідку, бухту Ольгі, Совгавань, Холмск, Корсаков. У цей же період морський туризм почав розвиватися на Півночі і Балтиці.

2. Що таке міжнародний туристський обмін?

Піднесенню туристського обміну сприяв прискорений розвиток сучасних видів транспорту. Аерофлот здійснював повітряне сполучення з 3,5 тис. міст більш ніж у 50 державах на всіх континентах. Значну роль у туристських зв'язках відіграли залізниці. Міжнародні залізничні маршрути сполучали СРСР з 25 державами Європи та Азії.

Основу міжнародного туристського обміну Радянського Союзу становив туристський обмін із соціалістичними країнами, на які припадало близько 60 % усіх поїздок як до СРСР, так і з СРСР.

3. Які три монопольні структури склалися в СРСР у сфері туризму?

У країні склалася система трьох монопольних туристичних структур: ВАТ "Інтурист", ТЕУ (з 1962 р. — Центральна рада з туризму) ВЦРПС, Бюро міжнародного молодіжного туризму "Супутник" ЦК ВЛКСМ. Усі вони з середини 50-х pp. почали активно займатися як міжнародним (в'їзним і виїзним), так і внутрішнім туризмом. Однак "Інтурист" зберігав провідну роль в обслуговуванні іноземних туристів як за обсягом роботи, так і за розмаїтістю послуг. Активно розроблялися нові маршрути, розширювалася географія подорожей неосяжною країною. Одночасно велося будівництво туристських комплексів для іноземних туристів, купувалися у власність і орендувалися різні споруди, транспорт тощо.

Тема 6.3

1. Що таке самодіяльний туризм?

Самодіяльний туризм об'єднує на добровільних засадах аматорів пішохідних, лещетарських, велосипедних, автомобільних, гірських та інших походів різної кваліфікації. Відпочинок під час самодіяльних походів не обмежується оздоровленням і відновленням сил, а спрямований також на активне пізнання довкілля, охорону природи, вивчення пам'яток історії та культури, ознайомлення з минулим і сучасним місця подорожі. Самодіяльний туризм поєднує форми краєзнавчої та екскурсійної діяльності, суспільно корисну роботу за дорученнями науково-дослідних, природоохоронних та інших організацій, а також організацію і проведення туристичних зборів і змагань, самодіяльну і технічну творчість, навчання туристичних кадрів. Усі самодіяльні походи відбуваються згідно з правилами проведення туристських спортивних походів.

2. Яка організація керувала молодіжним туризмом у СРСР?

Організація молодіжного туризму спочатку знаходилась під керівництвом ВЛКСМ. Після Другої світової війни, в 1958 р. створено Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник», яке з того часу керувало обома видами молодіжного туризму (зовнішнім і внутрішнім).

3. Які зміни відбулися в системі управління туризмом у 1970-ті — 80-ті pp.?

У 1970-1980-і рр. великого розмаху набув соціальний туризм. Робітники майже всіх підприємств могли отримати путівки через свої профспілки всього за 30 % їх реальної вартості. Іноді знижки сягали 90-95 %. В менш сприятливих умовах знаходились селянство та інтелігенція. Тим не менш, остання категорія радянських службовців мала змогу отримати путівки для своїх дітей до піонерських таборів, які теж продавались батькам за 10-20 % їх справжньої вартості. Таким чином, інтелігенція була також широко залучена до сфери соціального туризму.

Крім того, путівкою в санаторій, престижний будинок відпочинку або круїз преміювали багатьох передовиків виробництва.

Разом з тим, рівень сервісу в радянських закладах відпочинку поступався високим стандартам розвинутих країн Заходу.

Тема 6.4

1. Назвіть найпопулярніші планові туристичні маршрути на території УРСР

До літа 1932 р. Товариство мало 360 турбаз і будинків туриста загальною кількістю 17 тис. місць. У країні діяло 177 далеких оперативних (планових) маршрутів, з них 103 індустріальних, 40 краєзнавчих, 23 сільськогосподарських, 11 — для іноземних робітників і фахівців.

Товариство пролетарського туризму і екскурсій не тільки посіло одне з важливих місць серед радянської пролетарської громадськості, а й почало набувати суспільно-політичного авторитету за кордоном серед широких, насамперед робітничих мас. До Товариства надходили численні запити від окремих членів різних зарубіжних туристських товариств. Нарешті, що надзвичайно важливо, до Товариства почали звертатися робітники з-за кордону, що свідчило про їхню широку зацікавленість і бажання побувати в СРСР та на власні очі побачити досягнення Країни Рад.

Зміцнилися зв'язки Товариства з профспілками. ВЦРПС задовольнила прохання Центральної ради Товариства пролетарського туризму і екскурсій про надання місцевим профорганізаціям дозволу фінансувати самодіяльні туристські групи з коштів на культроботу. Крім того, надалі був визначений і установлений відсоток з коштів соцстраху на придбання завкомами путівок на планові маршрути, причому путівки надходили в розпорядження осередків Товариства.

2. Назвіть найпопулярніші види туризму в УРСР у 1960-ті — 80-ті pp.

З 1960-х рр. в СРСР існувало п'ять основних напрямів туризму:

— профтуризм (Центральна Рада по туризму і екскурсіям при ВЦРПС);

— іноземний туризм (Державний комітет з іноземного туризму при РМ СРСР);

— молодіжний туризм («Супутник» при ЦК ВЛКСМ );

— військовий туризм (Управління по туризму і екскурсіям Міноборони СРСР);

— шкільний туризм (УДТЕС і Управління дальніх подорожей Міністерства просвіти СРСР).

3. Які чинники сприяли піднесенню туризму в УРСР у 1970-ті — 80-ті pp.?

Піднесення міжнародного туризму в цей період пояснюється такими чинниками: по-перше, склалася сприятлива міжнародна ситуація; по-друге, зросла купівельна спроможність населення; по-третє, збільшилась тривалість відпусток; по-четверте, вдосконалювалися транспортні засоби і сфера туристського обслуговування.

Туристсько-екскурсійні заходи були приурочені до знаменних дат у житті колишнього Союзу РСР — роковин жовтневих подій, створення СРСР, дня народження В. І. Леніна, чергових з'їздів КПРС, комсомолу тощо.

У 70 -80-ті pp. туристсько-екскурсійні організації України проводили роботу з розвитку й удосконалення форм залучення молодого покоління до участі в експедиції "Моя Батьківщина — СРСР" під гаслом підготовки і святкування 40-річчя Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками, 65-річчя присвоєння комсомолу імені В. І. Леніна. У 1980 р. в республіці було розроблено 15 нових маршрутів, а всього чисельність учасників експедиції становила 2,3 млн юнаків і дівчат, у тому числі: робітників — 9 %, сільської молоді — 5, службовців — 3, учнів шкіл -38, ПТУ — 18, студентів ВНЗ — 15 , учнів технікумів -12 %.

Тема 7.1

1. Які прогнози ВТО щодо розвитку туризму в світі в XXI ст.?

За прогнозами ВТО, в XXI столітті очікується туристичний бум: кількість подорожуючих у світі до 2020 року зросте до 1,6 млрд. чоловік за рік, що означає збільшення туристичних прибуттів у 2,4 раза порівняно з 2000 роком.

При цьому доходи від туризму, за прогнозами ВТО, у 2010 році складуть 1550 млрд. доларів США, тобто у 3,3 раза перевищать рівень 2000 року, а до 2020 року прогнозується збільшення доходів до 2000 млрд. доларів США.

Передбачається, що при щорічному зростанні на 8% кількість туристичних прибуттів в Китай досягне до 2020 року 137,1 млн. осіб.

Другим за популярністю туристичним напрямком стануть США (102,4 млн.), далі -Франція (93,3 млн.), Іспанія (71,0 млн.), Гонконг (59,3млн.).

Щоденні витрати туристів, за винятком коштів на авіаперевезення, збільшаться до 5 млрд. доларів у день.

Економічна відсталість нових політичних структур у Східній Європі є реальним бар'єром для залучення населення цих країн у міжнародний туризм. Обсяг туризму між країнами Західної і Східної Європи буде зростати, в основному, в напрямку зі Сходу на Захід.

2. Які країни є лідерами в туристській індустрії на початку XXI ст.?

Передбачається, що при щорічному зростанні на 8% кількість туристичних прибуттів в Китай досягне до 2020 року 137,1 млн. осіб.

Другим за популярністю туристичним напрямком стануть США (102,4 млн.), далі -Франція (93,3 млн.), Іспанія (71,0 млн.), Гонконг (59,3млн.).

3. Які чинники розвитку туризму стануть визначальними у XXI ст. згідно прогнозів ВТО?

Важливими факторами, що впливатимуть у подальшому на розвиток ринку туризму, є демографічні зміни, матеріальний та соціальний стан населення, рівень освіти, тривалість відпустки, професійна зайнятість та багато інших чинників.

Нарощування темпів та підвищення ефективності роботи підприємств сфери туризму, становлення туристичної галузі як однієї з провідних галузей вітчизняної економіки стримується невирішеністю низки питань, розв'язання яких потребує державного регулювання та підтримки виконавчих органів влади.

Тема 7.2

1. Які міжнародні туристські організації сьогодні існують в світі?

І. Всесвітня туристична організація – ВТО(World Tourizm Organization).

Всесвітня туристична організація сьогодні найвідоміша і найбільш визнана у туристичному світі. Вона була заснована 2 січня 1975 року шляхом перетворення неурядового Міжнародного союзу офіційних туристичних організацій (МСОТО) в Міжурядову організацію, діючу під патронатом ООН. На сьогодні її дійсними членами є більш як 105 краі'н, декілька асоційованих і більш як 150 приєднаних членів (туристичні фірми, авіакомпанії, міжнародні організації тощо).

Міжнародна асоціація повітряного транспорту (International Air Transport Association — ІАТА).

ІАТА це всесвітня організація для всіх міжнародних авіаперевезень, заснована в 1919 р. і реорганізована після закінчення II світової війни у 1945р. ІАТА представляє собою професійну асоціацію авіаційних компаній, які здійснюють міжнародні рейси. Головна її функція — упорядкування міжнародного комерційного авіаційного сполучення, введення єдиних для всіх членів правил і процедур та встановлення погоджених тарифів, пасажирські авіаперевезення на міжнародних маршрутах.

Міжнародна організація цивільної авіації (International Civil Aviation Organization — ІСАО).

Організація створена Чиказькою конвенцією у 1944 р. і функціонує під патронажем ООН. Діяльність ІСАО базується на рівності націй відносно функціонування індустрії повітряного транспорту. Головною метою ІСАО є розвиток і забезпечення безпечного, спеціалізованого і економічно ефективного міжнародного ринку авіаперевезень згідно з міжнародними стандартами і нормами.

2. Які основні напрямки діяльності ВТО на сучасному етапі?

Цілями ВТО є:

• прискорювати і розширювати сприяння туризму (міжнародного і внутрішнього) миру, взаєморозумінню, здоров'ю і добробуту людей у цілому світі;
• допомагати людям мати доступ до освіти і культури під час подорожей;
• покращувати стандарти проживання і перебування у менш розвинутих районах світу через допомогу в забезпеченні необхідною матеріально-технічною базою для іноземного туризму і розвитку транспортних мереж, що з'єднують з даними регіонами;
• розширювати можливості країн, які приймають туристів, і тим самим робити внесок в їхню економіку;
• виступати у ролі міжнародного агентства координації і співробітництва між країнами;
• надавати послуги членам найбільш значимих для ради національних організацій у галузі туризму;
• визначити теми пленумів і засідань, а також здійснювати координацію туристичних інтересів країн-учасниць, враховуючи як національні туристичні організації, так і професійні сектори та організації, що представляють інтереси подорожуючих;
• встановлювати постійний взаємозв'язок між різними об'єднаннями туроператорів;
• реалізувати все вищезазначене найбільш дієвим шляхом.

3. Членом яких міжнародних туристських організацій є Україна?

Україна є членом ВТО. Зважаючи на те, що Україна є порівняно молодим членом ВТО, можна з впевненістю говорити про визнання зростаючої ролі туристичного потенціалу нашої країни на світовому туристичному ринку, сприйняття нашої країни світовою спільнотою як великої європейської держави з багатими природно-рекреаційними та історико-культурними ресурсами, потужною туристичною інфраструктурою, що послідовно йде курсом демократичних реформ і має значні перспективи соціально-економічного розвитку.

Тема 7.3

1. У якому році Україна стала дійсним членом ВТО?

У жовтні 1997 р. на 12-ій сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої туристської орагнізації (ВТО), що відбулася у м. Стамбулі (Туреччина) Україна стала Дійсним членом цієї Організації. А вже через два роки, у вересні 1999 р. на 13-ій сесії Генеральної асамблеї Всесвітньої туристської орагнізації, що проходила у м. Сантьяго (Чилі) Україну було обрано у Виконавчу раду ВТО.

2. Які основні види туризму розвиваються в сучасній Україні?

Екскурсійний туризм — подорож із пізнавальною метою. Це найбільш поширена форма туризму, якою займаються сучасні вітчизняні туристичні фірми. Бажання громадян України ознайомитися з історичними, культурними, природними та іншими пам'ятками різних регіонів України та за кордоном, задовольняється великою кількістю пропозицій туристичних підприємств (фірм, організацій).

Рекреаційний туризм — подорож із метою відпочинку, оздоровлення і лікування. Цей вид туризму поширений не тільки в Україні, а й у всьому світі.

Діловий туризм — це обслуговування клієнта під час виконання ним професійних обов'язків як за місцем проживання, так і в інших регіонах, що дозволяє більш якісно і з меншими витратами організувати свою діяльність або поїздку.

До сфери ділового туризму належить організація різних конференцій, семінарів, симпозіумів тощо. Тут велике значення має наявність при готельних комплексах спеціальних залів, обладнання для зв'язку (телефони, факси, Інтернет), приміщення для ведення переговорів та ін.

Етнічний туризм — поїздки з метою побачень з рідними та близькими. Ця форма туризму пов'язана з відвідуванням і виїздом у віддалені регіони або інші країни. Туристичні організації допомагають з оформленням проїзних квитків, закордонних паспортів, візових формальностей.

Спортивний туризм — поїздки з метою участі в спортивних заходах та підтримки улюблених команд. До послуг туристичних фірм звертаються керівники спортивних команд, організатори змагань, об'єднання вболівальників та окремі громадяни.

Релігійний туризм — подорож, яка має за мету виконання релігійних процедур, місій, відвідування святих місць та ін. Як правило, туристичні фірми обслуговують, в основному, традиційні маршрути.

Пригодницький туризм — туризм пов'язаний із фізичними навантаженнями, а іноді і з небезпекою для життя. При організації таких турів, пригоди можуть бути підготовлені спеціально і забезпечені всіма можливими засобами безпеки. Останнім часом винятком стають подорожі з незапланованими пригодами. В основному, це стосується мисливського туризму, сплавів гірськими річками, подорожей у незаселені та необжиті місця та ін.

Соціальний туризм — це подорож із метою участі в громадських заходах (мітинги, демонстрації, публічні виступи, марші).

3. Назвіть найбільш перспективні для прийому туристів області України.

Київська, Закарпатська, Львівська і звісно АРК Крим. У Закарпатської області України є великий потенціал для розвитку сталого туризму. Туристичне маркування та створення якісної та актуальної інформаційної системи для туристів створює основу для розвитку тут агротуризму. Розвиток цього сектора може значно допомогти розвитку усієї області.

Тема 8

1. Коли зародилася готельна справа?

Подорожуючи з різною метою та намірами (відвідування святих місць і храмів, Олімпійських ігор тощо), люди мали потребу в притулку, харчуванні та відпочинку. Найдавніші згадки про місця для розміщення подорожніх можна знайти в писемних джерелах Стародавнього Єгипту. Тому історія розвитку готельної справи нерозривно пов'язана з подорожами.

Розглядаючи еволюцію підприємств індустрії гостинності, можна виділити періоди, що в історичному плані відповідають періодам розвитку людського суспільства: давній; середньовіччя; новий час; сучасний період.

До давнього періоду розвитку суспільства (IV тисячоліття до н.е. — 476 р. н. є.) більшість істориків відносять появу перших гостьових підприємств — прообразів сучасних готелів і ресторанів. Згадки про ці підприємства — таверни — містяться в давніх манускриптах, одним з яких є кодекс, написаний за царя Вавилона Хаммурапі (1792 — 1750 pp. до н. е.).

2. Які чинники сприяли розвитку готельної справи в другій половині XIX — на початку XX ст.?

Розвиток туризму в XIX ст. мав сприятливий вплив на зростання будівництва готелів. Основним центром забудови стає Київ.

До початку XIX ст. Київ, з його прекрасними природно-кліматичними умовами, вигідним географічним положенням і багатою архітектурно-історичною спадщиною, мав усі можливості для того, щоб у найкоротші терміни стати великим туристським центром Східної Європи. Для цього треба було реалізувати потужний місцевий потенціал, залучити видатних архітекторів того часу і перебудувати центр міста, створивши один з найкращих у Росії готельно-розважальних комплексів.

3. Назвіть сучасні п'ятизіркові готелі в м. Києві

Станом на 1 січня 2009р. у столиці налічувалося 125 підприємств готельного господарства (9415 номерів), з них 82 готелі. Протягом 2008р. у готелях та інших місцях для тимчасового проживання було обслуговано 1224,8 тис. приїжджих осіб, що на 29 тис. або на 2,4% більше ніж у 2007р.

До рівня «5 зірок» у столиці належать готелі Прем'єр Палац, Опера і Хаятт. Також позиціонує себе як готель класу «люкс» готель Фараон на воді, відкритий торік, але ми б швидше віднесли його до «4 зірок». Всього в Києві чотиризіркових готелів — 10.