Класифікація страхування

Вступ

Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Без такої впорядкованості неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Дтя досягнення необхідної впорядкованості використовується класифікація. Чим складніший об'єкт, що потребує класифікації, тим нагальніше відчувається потреба в ній.

Поняття "класифікація" походить від латинського classis — розряд, клас. Латинський корінь визначає "квінтесенцію" цього поняття, його найістотніше, найсуттєвіше значення: поділ предметів певної сукупності за спільними ознаками з утворенням системи класів цієї сукупності. Отже, під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять (класів) у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв'язків між цими поняттями (класами).

Страхування як наука, як галузь знань та як сфера бізнесу характеризується багатьма специфічними поняттями. Без класифікації цих понять не можна виконувати ні теоретичні дослідження, ні практичну роботу в цій галузі. Тому класифікації страхування приділяється пильна увага.

Тема: «Класифікація страхування».

1. Поняття класифікації, її ознаки: історичні, економічні, юридичні

Така система підпорядкованих понять будується на основі використання певних спільних ознак, притаманних цим поняттям. Вони називаються ознаками класифікації і відіграють вирішальну роль в отриманні результату класифікації. Розрізняють натуральну класифікацію, коли за ознаку класифікації беруть істотні ознаки понять, що класифікуються (скажімо, класифікація за об'єктами страхування), і штучну класифікацію, коли для неї використовуються несуттєві ознаки (наприклад, класифікація в алфавітному порядку) [1, с. 28].

Залежно від того, з якою метою потрібно виконати натуральну класифікацію, обирають ту чи іншу класифікаційну ознаку.

В основу класифікації страхування покладено розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, що мають найбільш важливе значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні, а саме:

— історична ознака;

— економічні ознаки (сфера діяльності, або спеціалізація, страховика; об'єкти страхування; рід небезпек; статус страхувальника; статус страховика);

— юридичні ознаки (за вимогами міжнародних угод і внутрішнього законодавства; за формою проведення) [1, с. 29].

Класифікація за історичною ознакою пов'язана з виокремленням етапів розвитку страхової справи з точки зору часу виникнення тих чи інших видів страхування. Така класифікація має швидше теоретичне, аніж практичне значення. Проте слід зауважити, що теоретичні знання історії страхової справи, її витоків, генезису допомагають практикам орієнтуватися у процесах, що відбуваються на страховому ринку, прогнозувати тенденції його розвитку, будувати відносини між собою з урахуванням досвіду, нагромадженого за багаторічну історію зарубіжного і вітчизняного страхування.

Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька варіантів. Підхід до вибору варіанта залежить від цілей класифікації.

Найважливішим і загальноприйнятим у світовій практиці є поділ страхування залежно від спеціалізації страховика на дві великі сфери діяльності: страхування життя ("Life assurance") і загальні види страхування ("Non-life", або "General insurance"). Така класифікація має дуже велике значення з точки зору адекватної організації фінансів страховика, особливо формування і розміщення страхових резервів і оподаткування доходів від страхової діяльності [1, с. 30].

В основі віднесення того чи іншого виду страхування до "життя" чи "не-життя" (термін "не-життя" в українській практиці, як правило, не вживається; здебільшого в такому разі говорять про "ризикові види страхування" або "види страхування інші, ніж життя") полягає сукупність двох класифікаційних ознак, а саме:

— наявність нагромаджувального (накопичувального) характеру договору страхування (страхові внески за такими договорами є своєрідними інвестиціями страхувальника, оскільки передбачаються не лише страхові виплати, а й повне повернення внесених коштів з нарахованими відсотками при закінченні строку дії договору страхування);

— строк дії договору страхування [1, с. 31].

Договори страхування життя — це довгострокові договори. Вони укладаються на 10, 20, 30 і більше років. У вітчизняній практиці за радянських часів мінімальний строк договорів страхування життя становив 5 років. Тепер, згідно з чинним законодавством України, до договорів страхування життя (внески за якими не підлягають оподаткуванню податком на прибуток) належать договори, строк дії яких перевищує десять (в окремих випадках — п'ять) років [1, с. 31].

Протягом усього часу дії договору страхування страхувальники періодично сплачують страхові премії з тим розрахунком, щоб загальна сума цих внесків у результаті дорівнювала страховій сумі за договором. Відбувається начебто "накопичення" страхувальниками коштів, які зберігаються (перебувають в управлінні) у страховика на період дії договору страхування. Оскільки за договорами страхування життя відповідальність страховика настає або в разі смерті застрахованої особи, або в разі дожиття нею до заздалегідь обумовленої договором події, то зрозуміло, що за будь-яких обставин внесені кошти повернуться застрахованій особі або її правонаступникам, причому часто — з певними відсотками. Тобто внески за договорами страхування життя мають яскраво виражений характер інвестиції.

Загальне страхування включає всі ті види страхування, які не відповідають ознакам договорів страхування життя. Страхові премії за договорами загального страхування сплачуються, як правило, одноразово у певному відсотку від страхової суми. Вони не накопичуються, тобто не розглядаються страхувальниками як інвестовані кошти і не повертаються страхувальникам, якщо страхова подія не сталася. Договори загального страхування, таким чином, забезпечують лише компенсацію збитків. Ці договори укладаються на невеликий строк, як правило, на рік. Але можливо навіть і на кілька днів, наприклад при страхуванні вантажів на період транспортування [1, с. 32].

Класифікація з виокремленням двох зазначених сфер страхової діяльності, незважаючи на зовнішню простоту, має дуже велике значення і сенс. Із цього погляду всі страхові компанії можна поділити на дві великі групи: ті, що займаються страхуванням життя, і ті, що проводять загальне страхування. Законодавством України передбачено, що компанії, які отримали ліцензію на проведення страхування життя, не мають права проводити загальні види страхування, і навпаки. Такий підхід характерний для багатьох Західних країн.

Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямований страховий захист. Класифікація за об'єктами страхування передбачає виокремлення трьох галузей:

— особистого страхування (об'єкти — життя, здоров'я і працездатність страхувальників або застрахованих);

— майнового страхування (об'єкти — майно в різних його видах:

рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, доходи);

— страхування відповідальності (об'єкт — відповідальність за шкоду, нанесену страхувальником життю, здоров'ю, майну третьої особи) [8, с. 22].

Цю класифікацію покладено в основу розробки всіх видів страхових послуг, що їх пропонують вітчизняні страховики. Об'єкт страхування є вирішальним фактором, від якого залежить характер договору страхування і його основні умови: страхова сума, перелік страхових випадків (обсяг страхової відповідальності), страхова премія, франшиза, термін дії договору, винятки, обмеження і т. ін.

Страхувальниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (суб'єкти підприємницької діяльності). Зрозуміло, що страхові інтереси цих двох груп страхувальників істотно різні, так само як і підходи страховиків до проведення страхування. Тому в загальному страхуванні застосовується ще один варіант класифікації: класифікація за статусом страхувальника. Вона передбачає поділ усього розмаїття страхових послуг на ті, які обслуговують інтереси громадян (у зарубіжному страхуванні використовують термін "Personal lines"), і ті, які обслуговують інтереси суб'єктів підприємницької діяльності ("Commer-cional lines"). Така класифікація охоплює різноманітні об'єкти, але здебільшого вона стосується майнового страхування і страхування відповідальності [8, с. 23].

Окрім класифікації за статусом страхувальника, існує потреба також у класифікації за статусом страховика. Така класифікація використовується здебільшого для забезпечення державного регулювання страхової діяльності (видання ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку в інституційному і територіальному розумінні. У цьому плані можна виокремити страхування комерційне (в Україні, згідно з чинним законодавством, його здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств відкритого і закритого типу, повних, командитних товариств, товариств із додатковою відповідальністю; в інших країнах комерційне страхування здійснюють також приватні страхові компанії), взаємне (його здійснюють товариства взаємного страхування), державне (його здійснюють спеціалізовані державні страхові організації) [8, с. 24].

Класифікація за юридичними ознаками, як і за економічними, передбачає кілька підходів. Насамперед це виокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами. Так, згідно з директивами ЄС, з 1 січня 1978 року країни-члени цієї організації використовують класифікацію, яка встановлює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування.

Довгострокове страхування (страхування життя і пенсій).

Клас І. Страхування життя і щорічної ренти (ануїтетів). Клас ІІ. Страхування до шлюбу і народження дитини. Клас III. Зв'язане довгострокове страхування життя. Клас IV. Безперервне страхування здоров'я. Клас V. Тонтіни. Клас VI. Страхування виплати капіталу. Клас VII. Страхування пенсій.

Загальні види страхування

Клас 1. Страхування від нещасних випадків.

Клас 2. Страхування на випадок хвороби.

Клас 3. Страхування наземних транспортних засобів.

Клас 4, Страхування залізничного транспорту.

Клас 5. Страхування авіаційної техніки.

Клас 6. Страхування суден.

Клас 7. Страхування вантажів (товарів у дорозі).

Клас 8. Страхування від пожеж і стихійного лиха.

Клас 9. Страхування власності.

Клас 10. Страхування відповідальності власників моторизованих

транспортних засобів.

Клас 11. Страхування відповідальності власників авіаційної техніки.

Клас 12. Страхування відповідальності власників суден.

Клас 13. Страхування загальної відповідальності.

Клас 14. Страхування кредитів.

Клас 15. Страхування поручительств (застави).

Клас 16. Страхування фінансових втрат.

Клас 17. Страхування судових витрат.

Клас 18. Страхування фінансової допомоги [1, с. 34-35].

Згідно з цією класифікацією в багатьох країнах ліцензується страхова діяльність. Починаючи з 1996 року приблизно такий самий підхід до виокремлення класів (вони названі "видами") страхування при видачі страховикам ліцензій практикує Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю України. Хоча слід зазначити, що окремої класифікації з поділом страхування на "життя" і "не-життя" у нас немає. Перелік видів страхування, на які видаються ліцензії, визначено в інструкції "Про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення страхової діяльності на території України. Умови і правила її здійснення та контроль за їх дотриманням". Ця Інструкція затверджена наказом від 15 липня 1996 p. за №ЛП -18/78 Ліцензійної палати при Міністерстві економіки України та Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю і зареєстрована в Міністерстві юстиції. Тобто йдеться про класифікацію страхування з офіційного погляду, згідно з вимогами внутрішнього законодавства України. Ця класифікація передбачає такі види страхування [1, с. 36]:

1. Страхування життя.

2. Страхування від нещасних випадків.

3. Медичне страхування (безперервне страхування здоров'я).

4. Страхування здоров'я на випадок хвороби.

5. Страхування залізничного транспорту.

6. Страхування наземного транспорту (крім залізничного).

7. Страхування повітряного транспорту.

8. Страхування водного транспорту (морського, внутрішнього водного транспорту та інших видів водного транспорту).

9. Страхування вантажів та багажу.

10. Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.

11. Страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

12. Страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

13. Страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

14. Страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена видами 11, 12, 13).

15. Страхування кредитів.

16. Страхування інвестицій.

17. Страхування фінансових ризиків.

18. Страхування судових витрат.

19. Страхування виданих гарантій (поручительств) та прийнятих гарантій.

20. Страхування майна (відмінного від того, що передбачене видами 5-10) [1, с. 37].

Саме цю класифікацію Укрстрахнагляд використовує для цілей ліцензування. Порівняно з класифікацією, прийнятою в ЄС, вона здається дещо спрощеною і недостатньо послідовною. Проте безперечна її перевага полягає в тому, що вона значною мірою наближена до загальноєвропейських стандартів. Це сприяє взаєморозумінню між вітчизняними та іноземними страховими компаніями, що з огляду на інтернаціональний характер страхового бізнесу є дуже позитивним.

Класифікація за юридичними ознаками передбачає можливість застосування такої класифікаційної ознаки, як форма проведення страхування. За цією ознакою страхування поділяють на обов'язкове і добровільне. Більшість договорів страхування укладається на добровільній основі. Страхувальник має право, але не зобов'язаний укладати договір страхування. Водночас і страховик має повне право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. Проте в деяких випадках, коли йдеться про потреби суспільства в цілому, ступінь свободи страхувальника і страховика суттєво обмежується. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з'являється обов'язок це зробити, а страховик втрачає право відмовити страхувальникові і набуває обов'язку взяти ризик на страхування. Ідеться про обов'язкове страхування, яке встановлюється відповідними законодавчими актами. В Україні існують 27 видів обов'язкового страхування. Їх перелік визначений Законом України "Про страхування" [5, с. 59].

2. Класифікація за об’єктами страхування

Класифікацію за об'єктами з виокремленням галузей, підгалузей і видів страхування можна вважати класичним підходом у теорії та практиці вітчизняного страхування.

Закон України "Про страхування" визначає, що об'єктами страхування можуть бути три групи майнових інтересів [5, с. 40]:

1) пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

2) пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

3) пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди фізичній особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) [5, с. 40].

За часи існування в колишньому СРСР єдиної державної страхової компанії — Держстраху — найбільш розвиненою галуззю було особисте страхування, яке забезпечувало понад 90 % загального щорічного обсягу надходжень страхових платежів на користь цього страховика (особливо за рахунок довгострокових видів страхування життя).

На відміну від об'єктів майнового страхування об'єкти особистого страхування не мають вартісної оцінки. Тому вважається, що в особистому страхуванні не відбувається компенсації матеріальної шкоди, а виплати страховика на користь страхувальника (застрахованого) або його родини мають тут характер фінансової допомоги.

Особисте страхування провадиться на випадок смерті страхувальника (застрахованого), тимчасової або постійної втрати ним працездатності (втрати здоров'я), дожиття страхувальника (застрахованого) до кінця строку дії договору страхування або до визначеної в договорі події. Особливістю цієї галузі є поєднання в її рамках усіх видів страхування, що пов'язані зі страховим захистом життя й здоров'я особи, а також додатковим пенсійним її забезпеченням. При цьому окремі види належать до довгострокового ("накопичувального"), а окремі — до загального страхування. Саме ця особливість зумовлює потребу виокремлення підгалузей особистого страхування [7, с. 84].

Особисте страхування включає три підгалузі. Їх існування пов'язане з різною тривалістю договорів страхування і різними обсягами страхової відповідальності (переліком подій, на випадок яких провадиться страхування). Підгалузями особистого страхування є страхування від нещасних випадків, медичне страхування, страхування життя. У рамках цих підгалузей виокремлюються види страхування.

Страхування від нещасних випадків об'єднує короткострокові (як правило, до одного року) види особистого страхування. Обсяг відповідальності за видами, які входять у цю підгалузь, передбачає виплату страхової суми або її частини в разі настання однієї з таких подій:

а) смерті застрахованого; б) постійної втрати ним здоров'я (встановлення інвалідності); в) тимчасової непрацездатності. Необхідна умова настання відповідальності страховика — щоб перелічені події були наслідком нещасного випадку, передбаченого в договорі страхування [7, с. 85].

Страхувальником може бути як фізична, так і юридична особа (наприклад, підприємство, яке страхує своїх працівників), а застрахованим — лише фізична особа. Якщо особа укладає договір страхування власного життя і здоров'я, то вона одночасно є страхувальником і застрахованим. При укладанні договору страхування життя і здоров'я іншої особи (наприклад, дитини) застрахованою буде саме ця особа, а страхувальником — особа, що уклала договір і сплачує внески. Страхування від нещасних випадків в Україні провадиться як у добровільній, так і в обов'язковій формі.

Друга підгалузь особистого страхування — медичне страхування. Воно виникло і почало розвиватися в нашій країні порівняно недавно, хоча Західні країни мають уже досить великий досвід у цій справі. За радянських часів потреби в медичному страхуванні начебто й не було, оскільки медична допомога надавалася на безоплатній основі. З переходом до ринкових відносин ситуація змінилася. Висока вартість кваліфікованої медичної допомоги зумовила інтерес населення до медичного страхування, що сприяло його розвитку.

Особливістю цієї підгалузі є наявність тут як довгострокових, так і короткострокових видів страхування. До довгострокових видів належить, наприклад, безперервне страхування здоров'я, договір про яке страхувальник може укласти на невизначений період. Проте "довгостроковість" цього виду не дає підстав віднести його до підгалузі страхування життя, оскільки він не передбачає повернення страхувальникові внесених ним коштів по закінченні строку дії договору страхування (тобто при "дожитті", що є характерною ознакою договорів страхування життя). Так само не можна віднести до підгалузі страхування від нещасних випадків короткострокові види медичного страхування (наприклад, страхування здоров'я на випадок хвороби, медичне страхування туристів, що від'їжджають за кордон, страхування на період вагітності та пологів тощо), бо в них відсутній принциповий момент, характерний для всіх видів страхування від нещасних випадків, а саме: нещасний випадок, який характеризується раптовістю [7, с. 87].

Ще одна особливість медичного страхування — це те, що страхова виплата може здійснюватися страховиком двома способами: по-перше, безпосередньо страхувальникові (застрахованому) у вигляді повної страхової суми або її частки; по-друге, у вигляді оплати медичній установі вартості лікування застрахованого (включаючи плату за перебування в стаціонарі, фізіотерапевтичні процедури, консультації провідних фахівців, витрати на придбання ліків і т. ін.).

Тобто зрозуміло, що медичне страхування — специфічна самостійна підгалузь особистого страхування, яка має свої характерні особливості і об'єднує всі види страхування, пов'язані з відшкодуванням витрат страхувальника у зв'язку із захворюванням і необхідністю лікування.

Так само, як і в разі страхування від нещасних випадків, страхувальниками тут можуть бути і фізичні і юридичні особи; страхувальник і застрахований можуть являти собою одну й ту саму або дві різні особи.

Медичне страхування може провадитися як у добровільній, так і в обов'язковій формі. До переліку видів обов'язкового страхування, наведеного в Законі України "Про страхування", належить і медичне страхування. Проте досі системи обов'язкового медичного страхування в Україні немає, хоча, наприклад, у Росії вона діє вже кілька років [7, с. 88].

Третя підгалузь особистого страхування — страхування життя. Обсяг відповідальності за договорами страхування життя, згідно з чинним законодавством України, передбачає одноразову або розстрочену виплату страхової суми, якщо настане одна з таких подій: а) дожиття застрахованого до закінчення строку дії договору страхування; б) смерть застрахованого з будь-якої причини в період дії договору страхування (або рішення суду про оголошення застрахованої особи померлою); в) досягнення застрахованим певного віку: пенсійного (пенсійне страхування) або віку, визначеного договором страхування (варіант "дожиття") [7, с. 88].

Як видно із переліку страхових подій, страхові виплати за ними мають становити повну страхову суму. Часткових виплат страхової суми (як у страхуванні від нещасних випадків і медичному страхуванні) договори страхування життя у своєму класичному, "чистому" вигляді не передбачають. Але насправді в нашій країні і за кордоном поширена практика поєднання в одному страховому полісі двох видів страхового покриття: характерного для договорів страхування життя і характерного для договорів страхування від нещасних випадків. Отже, до обсягу відповідальності за довгостроковими договорами страхування життя, окрім дожиття і смерті, включається також втрата застрахованим працездатності внаслідок неіцасного випадку (травмування, гострого отруєння тощо). Такий комбінований поліс зі страхування житгя передбачає окрім виплат повної страхової суми за фактом дожиття або смерті виплату частки страхової суми за фактом тимчасової або постійної втрати працездатності.

Саме комбіноване страхування життя (так зване "змішане страхування життя") завжди користувалося великою популярністю серед населення в нашій країні і було найпоширенішим видом страхування за радянських часів. Адже воно забезпечувало, з одного боку, страховий захист життя і здоров'я на будь-який випадок, а з іншого — накопичення коштів за період дії договору з обов'язковою виплатою повної страхової суми страхувальникові (застрахованому) або його спадкоємцям [7, с. 89].

Договори страхування життя — довгострокові договори. За вимогами Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю вони мають укладатися на строк не менш як три роки. Але податкове законодавство України відносить до страхування життя (щодо надання податкових пільг) лише ті договори, які укладаються на строк не менш як 10 років. Виняток (він був чинним до 2003 року) становлять договори зі страхування життя громадян віком після 50 років. Такі договори відносяться до страхування життя за умови терміну їх дії від п'яти років [7, с. 89].

Підгалузь страхування життя об'єднує в собі всі види страхування, які відповідають розглянутим щойно вимогам законодавства до обсягу страхової відповідальності і терміну дії. Хоча не обов'язково в конкретному виді страхування має йтися саме про страхування життя. До цієї підгалузі входить, наприклад, страхування пенсій, обсяг відповідальності за яким не передбачає виплати на випадок смерті, але за іншими ознаками це страхування належить саме до підгалузі страхування життя.

Різноманітність видів страхування в межах цієї підгалузі пов'язана з конкретним страховим інтересом страхувальника при укладанні договору. Так, інтерес страхувальника щодо забезпечення свого рівня доходів при виході на пенсію передбачає укладання договору страхування "на дожиття" до пенсійного віку з виплатою йому страховиком щомісячних або щорічних сум у вигляді додаткової пенсії. Інтерес страхувальника — забезпечити майнові інтереси членів власної родини на випадок своєї смерті — сприяє укладанню договорів довічного страхування, що передбачають страхові виплати на користь родини у вигляді допомоги на поховання. Поширені й договори страхування життя не самих страхувальників, а третіх осіб, які в цих договорах називаються застрахованими особами, наприклад дітей (змішане страхування дітей, страхування до вступу в шлюб).

Найдавнішою традиційно розвиненою галуззю страхування є майнове страхування. Його економічне призначення полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном. Ідеться як про матеріальні, так і про фінансові збитки.

Обсяг відповідальності страховика включає виплату страхового відшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також у разі втрати страхувальником грошових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених договором страхування.

Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхової суми за договорами майнового страхування покладено дійсну вартість страхованих об'єктів. У разі страхування майна не на повну вартість збитки при настанні страхової події, як правило, також не відшкодовуються в повному обсязі.

Розмір відшкодування залежить від системи страхового забезпечення, передбаченої конкретним договором страхування. У майновому страхуванні використовують три системи страхового забезпечення: пропорційну, систему першого ризику і граничну (граничного відшкодування).

Пропорційна система передбачає виплату відшкодування в тій самій пропорції щодо реального збитку, в якій страхова сума за договором перебуває відносно дійсної вартості застрахованого майна.

Система першого ризику передбачає повне відшкодування збитків, завданих застрахованому майну, але в межах страхової суми за договором. Тобто якщо при використанні пропорційної системи страховик бере до уваги загальний обсяг збитків і відшкодовує його в певній пропорції, то в разі використання системи першого ризику обсягом збитків, який перевищує страхову суму, страховик просто нехтує. Зазначений обсяг вважається "другим" ризиком (на відміну від "першого", який підлягає відшкодуванню і від якого походить назва цієї системи) [1, с. 44].

Обидві ці системи використовуються страховиком як засіб заохочення страхувальника укладати договори на повну вартість майна. Вони втрачають сенс, коли страхова сума за договором і дійсна вартість майна збігаються.

Система граничного відшкодування використовується в тих видах майнового страхування, де страховик має компенсувати збитки страхувальника, які обчислено як різницю між заздалегідь обумовленою границею (звідси назва системи) і фактичним рівнем доходів. Ця система поширюється на страхування врожаю, втрат від простоїв у виробництві тощо.

Майнове страхування об'єднує найрізноманітніші види страхування, які поділяються на дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування мата юридичних осіб. Виокремлення цих двох підгалузей пов'язане з істотними розбіжностями у практиці проведення страхування майна юридичних і фізичних осіб.

Так, розмір ризику при страхуванні майна фізичної особи, як правило, значно менший, аніж розмір ризику юридичної особи.

Об'єктами страхування у громадян звичайно виступають власні житлові і дачні будинки, господарські споруди, автомобілі, домашнє майно, домашні і сільськогосподарські тварини. Перелік об'єктів майнового страхування юридичних осіб значно ширший. Він включає будівлі і споруди, машини і технологічне устаткування, електронне обладнання, транспортні засоби всіх видів, вантажі, будівельно-монтажні та інженерні ризики, фінансово-кредитні ризики тощо. Відповідно до перелічених об'єктів в обох підгалузях виокремлюються конкретні види страхування.

Третя (відносно нова для вітчизняного страхування) галузь — це страхування відповідальності. Економічне призначення такого страхування полягає в захисті майнових інтересів страхувальника в разі, якщо він завдасть шкоди життю, здоров'ю і майну третьої особи, а також майнових інтересів потерпілої третьої особи. Відповідно обсяг відповідальності страховика включає виплату відшкодування страхувальникові або третій особі в разі настання передбаченої договором страхування страхової події. Страховою подією при страхуванні відповідальності вважається факт настання відповідальності страхувальника, який може бути встановлений судовими органами або добровільно визнаний самим страхувальником [1, с. 46].

На відміну від майнового та особистого страхування, особливістю страхування відповідальності є те, що крім страховика і страхувальника тут завжди присутня третя особа, на користь якої укладається договір. І найчастіше вона невідома (виняток становить страхування відповідальності за невиконання договірних зобов'язань).

Види страхування, які належать до цієї галузі, мають комплексний характер. Адже більшість полісів страхування відповідальності забезпечують одночасний страховий захист як життя і здоров'я третьої особи (об'єкти особистого страхування), так і її майна (об'єкти майнового страхування). У цьому полягає ще одна особливість страхування відповідальності.

Особливістю страхування відповідальності є також порядок визначення в договорі страхової суми. На відміну від страхування майна, де страхова сума звичайно визначається страховою (дійсною) вартістю об'єкта страхування, при страхуванні відповідальності страхова сума не встановлюється. Договором визначається лише гранична сума відшкодування — ліміт відповідальності, яку бере на себе страховик при скоєнні страхувальником шкоди третім особам (їхньому життю, здоров'ю, майну) [1, с. 47].

3. Класифікація за формами проведення

Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні — форма проведення. За цією ознакою страхування поділяється на добровільне й обов'язкове.

Здебільшого взаємовідносини між страхувальником і страховиком будуються на добровільних засадах і оформлюються договором страхування. Згідно із Законом України "Про страхування" договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Правила страхування при добровільній формі страховик розробляє самостійне для кожного виду страхування, а далі вони затверджуються Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування [1, с. 48].

Добровільне страхування передбачає, що всі істотні моменти договору страхування визначаються виключно за згодою сторін.

В обов'язковому страхуванні — інша справа. Тут страхові відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об'єктів, що підлягають страхуванню; перелік страхових подій, винятки з них; максимальні страхові тарифи і мінімальні страхові суми; рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти. Згідно із Законом України "Про страхування" форми типового договору і порядок проведення обов'язкового страхування визначаються Кабінетом міністрів України. Отже, при укладанні договору обов'язкового страхування ні у страховика, ні у страхувальника практично не лишається "свободи маневру", адже всі суттєві моменти будь-якого виду обов'язкового страхування, навіть сама форма договору, заздалегідь визначені законодавчими актами [1, с. 48].

Принцип обов'язковості однаково поширюється і на страхувальника, і на страховика. Перший має обов'язково застрахувати передбачений законодавством об'єкт, а другий не в праві відмовити йому в цьому.

Право на здійснення обов'язкових видів страхування може отримати будь-який страховик, якщо він має відповідну ліцензію. Винятки становлять державні види обов'язкового страхування. Ці види, згідно з чинним законодавством, провадить Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", правонаступниця Держстраху. Державне обов'язкове страхування проводиться за рахунок коштів бюджету і поширюється, здебільшого, на державних службовців, робота яких пов'язана з підвищеною небезпекою для їхнього життя й здоров'я [1, с. 49].

У Законі України "Про страхування" наведений перелік 27 видів обов'язкового страхування, які здійснюються (або мають здійснюватися) в нашій країні, і встановлено, що нові види обов'язкового страхування можуть бути введені лише шляхом внесення змін у цей Закон. До складу обов'язкового страхування українським законодавством віднесено:

1) медичне страхування;

2) державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;

3) державне особисте страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;

4) державне обов'язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

5) державне особисте страхування працівників митних органів;

6) державне особисте страхування працівників прокуратури;

7) державне страхування життя і здоров'я народних депутатів;

8) державне особисте страхування службових осіб державної контрольно-ревізійної служби України;

9) державне особисте страхування службових осіб державних податкових інспекцій;

10) державне обов'язкове страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;

11) особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

12) державне страхування посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;

13) державне страхування спортсменів вищих категорій;

14) державне страхування працівників державної лісової охорони;

15) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

16) страхування життя і здоров'я суддів;

17) державне страхування донорів крові та (або) її компонентів;

18) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

19) страхування членів екіпажу та авіаційного персоналу;

20) страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за заявкою замовника без придбання квитків;

21) страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;

22) страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу;

23) страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;

24) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

25) страхування авіаційних суден;

26) обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах;

27) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту [7, с. 95].

Усі види страхування, що не ввійшли до цього переліку, провадяться в добровільній формі.

Висновки

Отже, розглянувши ймовірні підходи до класифікації страхування на основі найважливіших класифікаційних ознак, доходимо висновку: класифікацію страхування можна визначити як систему поділу страхування за історичними, економічними або юридичними ознаками на сфери діяльності, галузі, підгалузі, класи і види залежно від цілей використання результатів класифікації.

Закон України "Про страхування" визначає, що об'єктами страхування можуть бути три групи майнових інтересів:

2) пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

3) пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди фізичній особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Список використаних джерел

Бігдаш В. Д. Страхування: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2006. — 444, с.
Внукова Н. М. Страхування: Навч.-метод. посібник. — Харків: Бурун Книга, 2004. — 371, с.
Говорушко Т. А.Страхові послуги: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 397, с.
Горбач Л. М. Страхова справа: Навчальний посібник. — К.: Кондор, 2003. — 248 с.
Нечипорук Л. В. Закон Украины "О страховании": Комментарий. -Харьков: Одиссей, 2004. — 318, с.
Стожок Л. Г. Страхування: Навчальний посібник для дистанційного навчання. — К. : Університет "Україна", 2005. — 162, с.
Страхування: Підручник.. -К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.
Ткаченко Н. В. Страхування: Навчальний посібник для самостійної роботи студентів. — К. : Ліра-К, 2007. — 375 с.

Освіта та самоосвіта