Гармонізація законодавства України з правом Європейського Союзу є однією з найважливіших умов поглиблення співпраці нашої держави з міжнародними організаціями Європи та їхніми країнами-членами. Вона створює необхідні передумови для переходу до наступних стадій інтеграції, зокрема ймовірного членства України в Євросоюзі.

Проте питання гармонізації національних правових систем та апроксимації міжнародних нормативних актів вирішуються недостатньо ефективно. Навіть і остаточне завершення процесу приєднання до європейської системи протидії злочинності, підписання, ратифікація, приєднання, визнання міжнародних договорів не виправдує новацій. Справа у тому що згідно останнім тенденціям європейські держави прагнуть досягнути тільки базового рівня гармонізації  у частині криміналізації транскордонних злочинів та у частині підтримки взаємного визнання судових рішень.

Серед основних сфер, в яких гармонізація здійснюється шляхом приєднання до міжнародних зобов’язань у певній галузі, УА визначає захист права на інтелектуальну власність, енергетику, статистику, транспорт, промислову й підприємницьку політику, фінансові послуги, трудові та соціальні відносини, комунікації, охорону навколишнього середовища, боротьбу проти відмивання грошей і фінансування тероризму, протидію незаконному обігові наркотиків, боротьбу зі злочинністю та корупцією, боротьбу з тероризмом, правову співпрацю, митну справу, заснування компаній, інвестиції, управління державними фінансами.

У ст. 9 Конституції Україна закріпила правило про те, що чинні міжнародні договори, 50 з близька двохсот з яких ратифіковані або підписані Україною, є частиною національного законодавства, у разі невідповідності норм національного законодавства міжнародним нормам перевага надається останнім. Це дає змогу правоохоронним і судовим органам безпосередньо застосовувати норми, встановлені міжнародними договорами в установленому порядку. Ратифікація міжнародних договорів мала позитивний вплив на становлення системи органів досудового розслідування нашої держави.

Таким чином, в ієрархії правової системи України Конвенція, як і будь- який інший ратифікований міжнародний договір, перебуває у відношенні підпорядкування до Конституції України. Вона посідає проміжне місце між Конституцією і законами України. Реалізація цього конституційного положення дає можливість постійно розширювати межі національного законодавства України, збагачуючи його за рахунок норм і принципів міжнародного права, які конкретизовані, уніфіковані та закріплені у міжнародних договорах та віддзеркалюють правові надбання світової цивілізації. Це значною мірою сприяє поступовому зближенню національного законодавства України з міжнародною правовою системою, усунення існуючих між ними протиріч, юридичних колізій [4, с. 43].

Важливо, що гармонізація українського законодавства з правом Євросоюзу шляхом приєднання до міжнародних стандартів може поширюватися також на сектори, співпраця в яких не передбачається положеннями УА. Це стосується насамперед сфери трудових та соціальних відносин, міжнародного приватного права тощо.

Специфіка кримінально-процесуальної діяльності вимагає збалансованого поєднання гарантій прав особи в кримінальному процесі з гарантіями виконання органами, здійснюючими боротьбу зі злочинністю, покладених на них державою обов’язків. Надання останнім широких владних повноважень, що забезпечують досягнення завдань кримінального судочинства, повинно кореспондувати встановленню чітких процесуальних механізмів захисту прав людини в кримінальному процесі. Тому нормативне регулювання кримінально- процесуальної діяльності має будуватися на принципі пропорційності, врахуванні як суспільних інтересів, так і інтересів людини. Саме на цьому принципі ґрунтуються європейські стандарти прав людини у кримінальному судочинстві й відправлення правосуддя [5, с. 141].

Процес узгодження норм міжнародного права з національним законодавством дістав назву імплементації. Зміст цього поняття охоплює здійснювану міжнародними і державними органами діяльність із втілення норм та інших положень цих актів у національну юридичну практику. Існують і інші назви цього процесу — «гармонізація», «апроксимізація» законодавства.

Від моменту проголошення незалежності України інститут міжнародного співробітництва під час кримінального провадження (у кримінальних справах) у правовій системі нашої держави утворювали переважно норми обов’язкових для України двосторонніх (наприклад, Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1994 р.) та багатосторонніх (наприклад, Конвенція про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р.) міжнародних договорів.

Видається більш ніж очевидним, що такий підхід до нормативного регулювання міжнародного співробітництва під час кримінального провадження (у кримінальних справах) мав суто паліативний характер, обумовлений швидкими глибинними трансформаціями, які відбувались у правовій системі Україні. Надзвичайно важко виправдати подібну казуїстичність норм будь-якого правового інституту аргументами юридичного характеру.

Динаміка кримінального права виступає як процес правореалізації шляхом примусового чи вільного використання, виконання, не порушення, застосування правової заборони, а також як процес формування та інтерпретації кримінально-правових норм у відповідності із потребами суспільного розвитку та панівною науковою концепцією (ідеологією).

Отже у сучасних умовах динаміка кримінального права визначає процес постійного становлення та розвитку, відтворення кримінально-правових заборон шляхом кардинальних (чи інтерпретаційних) змін у правовому регулюванні. З цього боку формування правового хаосу є невід’ємною частиною розвитку взаємодії між кримінальним правом та суспільством за умов динамічних та не завжди послідовних новацій у системі кримінально-правового реагування, що відображують очікування керуючої еліти та лише обмеженим чином потреби суспільства у почутті власної безпеки.

Конституція України у статті 3 визнала людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю і назвала утвердження і забезпечення прав і свобод головним обов’язком держави. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Але це лише перший крок на шляху до гуманізації та демократизації нашого суспільства. Наступним кроком має бути наповнення цих прав і свобод реальним змістом. Звідси випливає необхідність приведення норм національного законодавства у відповідність до світових взірців, які називаються «міжнародними стандартами».

На завершальному етапі нашого дослідження варто акцентувати увагу на таких аспектах:

1. Положення розділу ІХ КПК мають позитивно вплинути на функціонування механізму правового регулювання міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.
2. Так само позитивно слід оцінити прагнення законодавця гармонізувати між собою положення КК та КПК щодо міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.
3. Однак схоже на те, що концептуальний підхід законодавця до нормативної регламентації даного правового інституту в двох різних нормативно-правових актах, по-перше, є надзвичайно спірним з теоретичної точки зору, а по-друге, є «джерелом» конкретних неузгодженостей (суперечностей) між положеннями КК та КПК.
4. Значна частина із згаданих неузгодженостей (суперечностей) не може бути повноцінно усунута (розв’язана) зусиллями правозастосовчих органів та потребує внесення системних та узгоджених змін і доповнень до КК та КПК.

Список використаної літератури

1. Задоя К.П. Проблеми гармонізації та застосування положень Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо міжнародного співробітництва під час кримінального провадження / К. П. Задоя // Вісник Вищої ради юстиції. — 2013. — № 3. — С. 56-73.
2. Житний О.О. Деякі проблеми узгодження кримінально-правових та міжнародно-правових аспектів екстрадиції в законодавстві України / О.О. Житний // Право і безпека. — 2012. — № 2. — С. 94-98.
3. Кучевська С.П. Проблеми гармонізації законодавства України про кримінальну відповідальність та Статуту Міжнародного кримінального суду : дис. …канд. юр .наук.: 12.00.08 / С.П. Кучевська. — Львів, 2009. — 331 с.
4. Туляков В. О. Заходи безпеки в системі засобів протидії організованій злочинності / В. О. Туляков // Науковий вісник Львівського юридичного інституту МВС України. — 2005. — № 2. — С. 45—50
5. Садова Т. В. Гармонізація кримінального процесуального законодавства України із законодавтвом країн європейської співдружності / Т. В. Садова // Гуманізація кримінальної відповідальності та демократизація кримінального судочинства: матеріали Міжнар. науково-практич. симпозіуму (м. Івано-Франківськ, 18–19 листоп. 2016 р.). – Івано-Франківськ: Редакційно-видавничий відділ Івано-Франківського університету права ім. Короля Д. Галицького, 2016. – С. 250-253