Вступ

Актуальність теми. Уроки мислення в природі — особливі уроки, а не звичайні заняття, не навчальні екскурсії. Це такий уміло побудований процес, у ході якого шестирічні першокласники не тільки милуються довкіллям, а й роблять відкриття, фантазують, мислять. Уроки читання «Книги природи» розраховані на отримання дітьми емоційно-образної інформації про навколишній світ, програмують народження думки у процесі педагогічної співпраці, де учень ступає на шлях свободи пізнання, дослідного навчання, а вчитель опановує способи розвивальної допомоги, педагогічної підтримки. Безліч книжок не замінять безцінного дару, отриманого людством, «Книги природи». «Книга природи» навчить не тільки дивитися, а й бачити, не тільки слухати, а й чути, не тільки спостерігати, а й відчувати. «Уміння бачити, уміння помічати те, що, на перший погляд, не відрізняється чимось особливим — це, образно кажучи, повітря, на якому тримаються крила думки, першоджерело розуму, думки, мислення у навколишньому світі, у тих явищах, які людина бачить, пізнає, які викликають у неї інтерес» (С.Подмазін).

Основні завдання вивчення природознавства такі: розширити елементарні знання учнів про предмети і явища природи, розкрити у доступній формі зв’язки між неживою і живою природою, а також природою і трудовою діяльністю людей, озброїти дітей матеріалістичним підходом до вивчення природи і первинними атеїстичними знаннями, виховувати любов до рідної країни. Мета курсу — комплексне пізнання природи і суспільства.

Мета роботи – дослідити формування розвитку уваги та спостережливості засобами природи.

Об’єктом роботи виступають нетрадиційні форми уроків в початковій школі. Предметом роботи – є формування розвитку уваги та спостережливості засобами природи з курсу «Я і Україна»

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти проведення уроків засобами природи

1.1. Нестандартні уроки як засіб підвищення ефективності навчання в курсі «Я і Україна»

Протягом тривалого часу в нашій країні була поширеною класно-урочна система навчання, яка дозволяла вчителеві одночасно навчати багатьох учнів. Головним компонентом цієї системи є урок. Це частина навчального процесу, яка є викінченою в смисловому, часовому й організаційному плані. Від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу.

Найчастіше уроки будувалися на основі закономірностей навчально-виховного процесу і характеризувалися поєднанням та реалізацією всіх дидактичних принципів і правил, забезпечуючи умови для продуктивної пізнавальної діяльності учнів із урахуванням їхніх інтересів та потреб.

Такі уроки прийнято вважати стандартними. Вони охоплюють основні етапи навчального процесу: підготовка до вивчення теми, сприймання і осмислення матеріалу, закріплення його різноманітними вправами; перевірка, оцінювання знань, умінь, навичок; узагальнення й систематизація знань.

Стандартні уроки відіграли значну позитивну роль у навчанні школярів. Проте вже в середині 70-х років минулого століття з’явилася тенденція до зниження інтересу дітей до класних занять. На практиці це реалізувалося появою нестандартних (нетипових) уроків, головною метою яких є пробудження інтересу школярів до навчальної праці [19, c. 73].

Нестандартний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що не має традиційної структури. Такі уроки не вкладаються (повністю або частково) в рамки виробленого і сформованого дидактикою. Учитель не дотримується чітких етапів навчального процесу, традиційних методів, видів роботи.

Особливість нестандартних уроків полягає в такому структуруванні змісту і форми, яке б викликало зацікавлення в учнів, сприяло їхньому оптимальному розвитку й вихованню.

Для нестандартних уроків характерною є інфор-маційно-пізнавальна система навчання — оволодіння готовими знаннями, пошук нових даних, розкрита внутрішньої сутності явищ через диспут, змагання. На цьому уроці вчитель може організувати діяльність класу так, щоб учні в міру можливості працювали самостійно, а він керував цією діяльністю, забезпечуючи її необхідними дидактичними матеріалами.

Порівняно із звичайним, нормативним заняттям нестандартний урок максимально стимулює пізнавальну самостійність, творчу активність та ініціативу школярів. Навчання на ньому спрямоване на підвищення якості їхніх знань, формування працьовитості, цілеспрямованості, потрібних у житті навичок і вмінь.

Крім цього, такі уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. Насамперед тому, що навчальний процес тут має багато спільного з ігровою діяльністю дітей. Майже всі прийоми, способи дії нестандартних уроків відзначаються ігровим спрямуванням. Не дивно, що в методичній літературі їх часто визначають як «урок-гра», «урок-змаган-ня», «екологічна гра в завданнях» тощо.

Водночас не слід перетворювати нестандартні уроки в головну форму роботи в школі: вони не завжди характеризуються серйозною, вдумливою пізнавальною працею учнів, високою результативністю, властива їм і велика витрата часу.

Істотно важливе значення для нестандартного уроку має організаційна форма навчання. З цього погляду їх поділяють на такі типи:

1. Уроки-змагання (вікторини, конкурси, уроки-аукціони, уроки типу КВК). Такі уроки передбачають поділ дітей на групи, що змагаються між собою; проведення різноманітних конкурсів та оцінювання їх результатів.
2. Уроки громадського огляду знань (уроки-заліки, уроки-консультації, уроки взаємного навчання). До них звертаються, щоб оцінити найскладніші розділи навчальної програми. Ці уроки спонукають до активної самостійної пізнавальної діяльності, вивчення додаткової літератури. Проводять їх наприкінці чверті, навчального року.
3. Уроки комунікативної спрямованості (уроки-диспути, конференції, телеуроки). Вони передбачають самостійне опрацювання матеріалу, підготовку доповідей, виступи перед аудиторією, обговорення або доповнення опонентів. Сприяють розвитку комунікативних умінь, навичок самостійної роботи.
4. Театралізовані уроки (виконання ролей за сценарієм, імітація певної діяльності). Збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів. Особливо цінними є для школярів 1-2 класів, у яких конкретне образне мислення переважає над абстрактним.

Драматизація є засобом надання навчальному матеріалу і навчальному процесу емоційності, забезпечує зв’язки природознавства з предметами естетичного циклу.

5. Уроки-подорожі, мандрівки. Пов’язані з виконанням ролей, відповідним оформленням, умовами проведення.
6. Уроки «милування природою». Передбачають розвиток у дітей емоційної чутливості до проявів прекрасного в навколишній природі, а також різні цікаві форми емоційно-естетичного пізнання довкілля.

Отже, нестандартні уроки з природознавства в початкових класах руйнують застиглі штампи в організації навчально-виховного процесу школярів, спрямовуючи його в русло активізації пізнавальної самостійності й творчої активності [21, c. 22-23].

Найвищої майстерності в проведенні такого уроку досягає той учитель, який дозволяє своєму класові вільно почуватися і переживати, але утримує його в тих рамках, які потрібні для успіху в навчанні. Користуючись свободою творчості й самостійної діяльності, учні не повинні забувати, що вони на уроці та дотримуватися певної дисципліни.

Розглянемо докладніше найпоширеніші різновиди нестандартних уроків.

Урок-вікторина

Термін «вікторина» визначається як гра, що являє собою ряд питань із різних галузей людської діяльності, які потребують відповідей в усній чи письмовій формі. Оскільки вікторина — це різновид гри, то діти залюбки стають її учасниками.

Проведення уроку-вікторини в початкових класах буде результативним лише за вмілої підготовки вчителем цього уроку.

В основі вікторини лежать запитання, на які мають відповісти окремі учні чи команди, тому від змісту, форми та характеру запитань залежатиме результат вікторини. Складаючи запитання вікторини, вчитель повинен урахувати вік, інтереси, розумовий розвиток, рівень знань учнів свого класу. Володіючи такою інформацією, він зуміє правильно обрати ту тему уроку, яку можна провести у формі вікторини, застосовуючи досвід і знання учнів.

Готуючи урок-вікторину, вчитель не повинен забувати, що головне завдання цієї форми навчання — дати учням знання з певної теми. Ця освітня мета уроку має в першу чергу враховуватися при побудові запитань. Вони мають бути правильними з теоретичного і методичного поглядів, базуватися на сучасних досягненнях у галузі природознавства, містити доступні дітям природничі терміни, елементи дослідів.

Усі питання вікторини повинні бути цікавими і нестандартними. Слід уникати сталих форм запитання на зразок: «Дайте визначення…», «Назвіть…», «Розкажіть…». Під час формування запитань учитель може використати ілюстрації, роздавальний матеріал, твори мистецтва і літератури, ТЗН. Запитання вікторини мають поєднувати теоретичні знання і практичні вміння з природознавства, міжпредметні зв’язки та досвід учнів.

Урок-вікторина має характер змагання, що також повинно впливати на побудову запитань. Для активнішого змагання запитання вікторини слід формувати чітко, конкретно, без зайвих слів. Лише в такому випадку учні зможуть дати швидку відповідь.

Ще одною важливою умовою ефективного проведення вікторини є вміле її втілення. Насамперед учитель повинен попередити учнів про те, що у них буде урок-вікторина з певної теми, щоб вони могли заздалегідь підготуватися до неї. На уроці слід залучити до роботи всіх учнів. Цього можна досягти, поділивши клас на кілька команд з невеликою кількістю учасників, де кожен член команди виконуватиме певне завдання.

Не менш важливим є підбиття підсумків вікторини. Логічним закінченням уроку-вікторини повинно бути оголошення переможців і оцінювання учнів.

Використання уроку-вікторини в процесі викладання природознавства має широкі можливості. Практичне спрямування курсу природознавства, його міжпредметні зв’язки, використання знань учнів допомагають учителеві в процесі навчання проводити урок-вікторину як повноцінне заняття, що має свою мету і виконує поставлені завдання. Ця нестандартна форма організації навчання сприяє розвитку інтересу до вивчення природи, збагачує мислення і мовлення дітей, допомагає кращому запам’ятовуванню інформації, виробляє в учнів практичні вміння і навички.

Урок-вікторину доцільно використовувати, на нашу думку, як підсумковий до певного розділу. Назвемо деякі теми для таких уроків: «Підсумки весняних спостережень», «Корисні копалини», «Різноманітність природи України».

Підсумовуючи сказане, слід зауважити, що хоча підготовка вчителя до вікторини є досить тривалою і нелегкою, але саме ця форма проведення уроку дозволяє йому активно керувати навчальним процесом, а не бути одноосібним інформатором [18, c. 7]. 

Урок типу КВК

Це своєрідна гра-змагання команд веселих і кмітливих, що розгортається на уроці. Характерною ознакою такого уроку є його насиченість позитивними емоціями. Безперечно, що урок, повний емоцій, на довший час збережеться у пам’яті учнів. До того ж, він сприяє засвоєнню знань, розвиває активність, спостережливість, дотепність.

Для уроку-КВК притаманними є певні особливості, які відрізняють його від усіх інших типів нестандартних уроків і які слід ураховувати під час його підготовки та проведення.

Перш за все треба організувати, як мінімум, дві ко-манди, які братимуть участь у КВК. Команди повинні знайти собі цікаві назви та обрати капітанів. Обрання капітана — досить важливий етап у створенні команди. Адже капітан повинен добре знати природознавство, бути спостережливим, веселим, енергійним, кмітливим, активним. І що головне — користуватися авторитетом серед членів команди й уміти організувати учнів на виконання різних завдань.

Ініціативу до створення команди повинні виявити самі учні, але вчитель має провести контроль та корекцію цього процесу, щоб утворені команди були рівносильними. Інакше урок-КВК, ще не відбувшись, буде приречений на невдачу, а в гіршому випадку — ще й на озлоблення чи ворожнечу нерівносильних команд.

Другим важливим моментом уроку-КВК є наявність журі, яке оцінюватиме гру команд. Склад журі може бути різноманітним, включати і вчителя-класовода, і учнів з активу класу, старшокласників, а також запрошених представників адміністрації школи, батьків. Головним критерієм під час формування складу журі повинна бути не його кількість, а об’єктивність.

Чи не найважливішим для уроку-КВК є вдалий вибір його теми і змісту змагань. Тему варто обирати таку, що її учні добре засвоїли на попередніх уроках («Нежива природа», «Наша Батьківщина — Україна»). Іноді темою уроку-КВК може бути частина будь-якого розділу. Наприклад, у формі уроку-КВК можна провести такі теми, як «Корисні копалини», «Водойми на території України», «Органи травлення людини».

Щодо змісту уроку-КВК, то його повинні формувати такі конкурси, які б мали триєдину мету (навчальну, виховну, розвивальну) і за тривалістю вмістилися б у відведений для уроку час. Саме при формуванні змісту уроку-КВК не варто забувати, що це урок, а не виховний захід, тому необхідно дотримуватися всіх функцій і завдань навчального заняття.

Серед завдань-конкурсів можуть бути такі:

—      поясніть термін;

—      продемонструйте дослід;

—      доведіть і т.п.

Але саме формулювання завдань-конкурсів повинно бути нестандартним, цікавим, веселим. Цьому сприятиме використання жартів, загадок, уривків пісень, фрагментів казок, кінофільмів тощо. Так, наприклад, пропонується відгадати такі загадки:

У якому лісі немає листя?

(У хвойному)

Посеред двора стоїть гора, Спереду вила, позаду мітла.

(Корова)

Коли можна воду в решеті носити?

(Як замерзне)

Хвіст гачком, ніс п’ятачком, Ще й два ряди ґудзиків.

(Свиня)

Прийшла кума з довгим віником На бесіду з нашим півником.

(Лисиця)

Визначаючи зміст конкурсів, учитель повинен урахувати пропозиції та ідеї учнів. Обов’язковим етапом проведення уроку-КВК є підбиття підсумків. На цьому етапі журі проводить оцінювання команд, визначає переможця. Учитель звертає увагу на помилки суперників. Шкала оцінювання конкурсів також розробляється вчителем.

Урок-конференція

Як відомо, конференція — це збори, нарада представників урядових, громадських, наукових організацій для обговорення та розв’язання певних питань.

Поняття «урок-конференція з природознавства» е звуженим і означає те, що учні вивчають на уроці; ті питання і проблеми, які ставить перед ними нова тема.

Уроку передує обов’язкова самостійна підготовка учнів. Окремі з них за дорученням учителя вивчають задане питання з наукової та художньої літератури, періодичних видань.

Таким чином, володіючи інформацією з різних джерел, учитель разом із учнями будує урок-конференцію. Замість одноосібного викладання матеріалу відбувається обмін тими знаннями, які здобули учні. Вчитель лише коригує, підсумовує і узагальнює.

Водночас слід зауважити, що в жодному разі не можна перетворювати такий урок на доповідь школярів. На уроці-конференції повинно бути обговорення нової інформації, а не лише її повідомлення. Тому перед кожним наступним «виступом» учня вчитель має двома-трьома реченнями ввести клас у коло питань, яке він розкриє, зосередити увагу дітей на головному.

Таке чергування виступів учнів, обговорювання класу та повідомлення вчителя сприяють легшому засвоєнню інформації.

Дуже добре, коли на уроці-конференції виступи школярів складаються не лише із словесних розповідей. Кожну розповідь може супроводжувати показ таблиці, ілюстративний матеріал чи наочний посібник. Іноді учні, розподіливши між собою ролі на уроці, стають одні повідомлювачами, а інші відповідальними за практичне виконання певного завдання.

Практичні завдання можуть бути різноманітні, залежно від теми конференції. Це може бути виготовлення гербарію, зібрання колекції, підготовка роздавального матеріалу, закладання дослідів, повідомлення цікавих фактів, демонстрування виробів із корисних копалин і ін.

Важливо звернути увагу, що на уроці-конференції учні мають почуватися рівноправними господарями. Адже вони не просто відповідають на запитання, виконують завдання, а допомагають учителеві проводити урок. Тому використання такої форми роботи виховує у школярів самостійність, повагу до співрозмовника, розвиває уміння слухати, виділяти головне, уміння довести свою думку. Виступи учнів у ролі вчителя впливають на формування особистості школяра, допомагають краще зрозуміти свої права і можливості.

Отже, урок-конференція у початкових класах — це перша сходинка до наукової діяльності майбутніх науковців, дослідників [21, c. 24-25].

Урок-подорож

Поняття «подорож» охоплює такий зміст: поїздка або пересування пішки поза межі перебування, але тільки в уяві, подумки, за допомогою власної фантазії і за сприянням тих факторів чи умов, які оточують учня. При уявній подорожі може відбуватися все те, що супроводжує кожну справжню подорож — яскраві враження, позитивні емоції, цікаві зустрічі. Учні сидять у класі за партами і одночасно вони подорожують за допомогою вказівок і порад учителя. Тут учитель уже виступає в ролі капітана корабля, штурмана, ведучого і т.д., а школярі є мандрівниками, які, слідуючи вказаному вчителем курсу, подорожують у просторі або часі. Юні мандрівники зустрічаються з новими явищами, спостерігають цікаві природні процеси, ознайомлюються з різноманітними живими організмами, роблять висновки і узагальнення.

Основний позитивний момент уроку-подорожі полягає в тому, що учні відчувають себе мандрівниками-дослідниками, першовідкривачами, вченими-науковцями, які вирішують важливу проблему. Вони самі роблять висновки, підсумки-узагальнення. Самостійно можуть відповісти, наприклад, на запитання:

—         Чому з хмари падає сніг і дощ?

—         Чому від стану зубів людини залежить її здоров’я?

Таким чином, проведення уроків-подорожей розвиває в учнів спостережливість, уміння робити підсумок та висновки, шукати зв’язки між наслідками і причинами, по-своєму трактувати певне явище. Крім того, урок-подорож сприяє розвиткові уяви і фантазії, мови і мислення, інтересу до вивчення природи.

Головним і найскладнішим завданням учителя на уроці-подорожі є створення такої обстановки, за якої учні уявили б себе справжніми мандрівниками. Для цього він повинен дібрати і майстерно поєднати ілюстративний матеріал, магнітофонні записи, діафільми та представників живої природи. Дітям набагато легше буде уявити себе у справжній подорожі, якщо вони, наприклад, переглядатимуть фотографії, малюнки, відеозаписи гір та гірської місцевості, прослухають спів птахів, записаний на магнітній стрічці, чи вивчать специфічну будову листка алое на справжній рослині.

Дуже добре, коли проводити урок-подорож учителеві допомагає учень старших класів чи лаборант. Діяльність цих «екскурсоводів» забезпечить учням повноцінну картину подорожі і допоможе залучити до активної співпраці більшу кількість учнів.

Слід зауважити, що в жодному разі вчителі не повинні замінювати уроки-подорожі та уроки-екскурсії одні одними. За своєю основою ці поняття подібні, але сама форма їх втілення докорінно відрізняється. Урок-екскурсія проводиться в іншій зовнішній обстановці, за межами класу. Під час уроку-подорожі учні залишаються в класі, але вони подумки перебувають у лісі чи на березі річки. Урок-подорож слід застосовувати в тих випадках, де неможливо провести екскурсію.

Для учнів початкових класів можна запропонувати такі теми для подорожей на уроках природознавства: «Зимова подорож у природу», «Ґрунти рідного краю», «Корисні копалини рідного краю» [20, c. 60].

Урок «милування природою»

Учні початкових класів мають зрозуміти, що світ природи існує не тільки як об’єкт наукового вивчення та практичної діяльності людини, а і як джерело естетичних емоцій та почуттів. Неабиякий потенціал такого шкільного виховання містять у собі так звані уроки «милування природою».

Милування природою — досить складний процес. Це не просто спостереження за об’єктами та явищами навколишнього середовища. Милуватися красою природи означає зробити її предметом особливої уваги, духовно з’єднатися з нею. Технологія проведення уроків милування потребує від учителя високої педагогічної культури. Адже під час такого уроку школярі одержують насамперед емоційно-чуттєву та художньо-образну інформацію про природу.

Уроки милування проводять здебільшого в позаурочний час. Тривалість їх дещо менша від звичайного шкільного уроку, тому що вона враховує вікові можливості дитячого сприймання (до 20 хв у 1—2 класах і 30 хв у 3—4 класах). Необхідно пам’ятати, що не можна перенасичувати навчально-виховний процес такими уроками, бо інакше вони викликатимуть байдужість і нудьгу.

Уроки милування доцільно пов’язувати з своєрідним станом природи, як-от: листопад, перший сніг, відлига, поява райдуги тощо. Нестандартність таких уроків потребує ретельної підготовки вчителя.

Насамперед потрібне попереднє осмислення класоводом естетичного потенціалу природи, споглядання якої планується. Слід своєчасно знайти відповідь на такі питання:

—      Що саме в природі певного сезону є носієм естетичної інформації?

—      Що зумовлює естетичну виразність і своєрідність даної пори року?

—      Який комплекс чуттєвих ознак можна вважати естетичним змістом, скажімо, осені?

Завжди можна відокремити конкретні чуттєві ознаки (світло і колір, форму, звуки, запахи), які надають особливу виразність тому чи іншому стану природи. Для осіннього пейзажу характерна розмаїтість кольорів, весні притаманні особливий динамізм і багатство звукових характеристик. Такий аналіз ґрунтуватиметься на об’єктивних властивостях природи і водночас певною мірою на суб’єктивності індивідуального сприймання природної краси.

Відповідно до цього пропонується і тематика «милування» для початкових класів. Наприклад:

1 клас. «Природа міста (села); природа їх околиць». «Рослини. Різноманітність рослин».

2        клас. «Карнавал осінніх барв». «Як народжуються листочки. Перші квіти».

3        клас. «Різноманітність рослин у природі». «Довкілля тварин».

4        клас. «Природні угруповання рідного краю». «Рослинництво рідного краю».

Для організації та проведення уроків милування висуваються такі вимоги:

—      головним напрямком уроку є постійне звертання до емоційно-чуттєвої сфери дитини;

—      процес «милування» значною мірою залежить від культури чуттєвого сприймання. Треба вчасно подбати про активізацію чуттєвих аналізаторів школярів, забезпечуючи належну гостроту кольорового зору, слуху, диференціацію запахів, дотикових і смакових відчуттів;

—      слід підносити дитяче сприймання на належний емоційно-образний рівень та організовувати оцінну діяльність учнів. У цьому значною мірою допоможуть експресивність учительського слова, а також доречне використання пейзажної лірики, загадок, казок, пісень тощо;

— необхідно зважати на те, що молодші школярі за своїми віковими особливостями насамперед відчувають природу в русі, в конкретних діях. Отже, потрібно забезпечити необхідний рівень рухливості учнів у природі, пропонуючи їм різноманітні оцінні та творчі завдання (пластичні імпровізації, словотворчість, робота з природним матеріалом), а також деякі форми емоційно-естетичного пізнання навколишнього світу (ігри, змагання, конкурси) [13, c. 28-29].

1.2. Формування знань та розвиток уваги на уроках серед природи

Протягом 1—4 класів учні вивчають, спостерігають, досліджують довкілля суспільне, природне в їх єдності. Суспільне довкілля постає перед учнем в образі сім’ї, роду, шкільного оточення; у процесі ознайомлення з історією рідного краю, свого народу, з національними рисами українців, їхніми звичаями. Природне довкілля учень пізнає як через засвоєння Знань про природу, так і через багаторазові спостереження і дослідження довкілля та живих істот, що оточують його, набуває переконань у необхідності збереження стабільності довкілля; дізнається про несприятливі наслідки господарської діяльності людини, шкідливі техногенні впливи, вчиться їм запобігати.

Основою формування цілісності знань є уявлення учнів про найзагальніші зв’язки у природі, які відображені в загальних закономірностях природи (збереження; спрямованості самочинних процесів до найбільш імовірного, рівноважного стану; повторюваності, періодичності процесів у природі). Доведено, що зміст цих закономірностей доступний дітям 6—7-літнього віку. Саме через послідовне застосування уявлень про зміст названих закономірностей діти набувають особистісну значущих знань щодо самозбереження, збереження свого природного і суспільного середовища, знань з духовної скарбниці свого народу. Водночас відбувається соціалізація свідомості дитини, оскільки саме систематизація знань — важлива умова формування соціальне зрілої особистості, громадянина, патріота своєї Батьківщини.

Курс “Я і Україна” — глибоко національний не тільки за змістом (значну частину його обсягу складають українознавчі знання), а і за формами навчання — до навчальної діяльності дітей заплановані програмою систематичні “уроки серед природи”, які доцільно проводити у визначні дати народного календаря, адже звичаї, пов’язані з народними святами, формувалися протягом століть під впливом біоритмів землі.

“Уроки серед природи” можуть тривати 10—20 хвилин, тобто бути фрагментом уроку, інша частина якого проводиться в шкільному приміщенні. На “уроках серед природи” діти спостерігають, досліджують середовище, в якому живуть, перевіряють народні прикмети, пов’язані з погодою, змінами у тваринному і рослинному світі. Духовна спадщина народу сприймається не на словах, а в дії, у взаємодії з природою рідної землі У дітей виховується потреба у необхідності оберігати і любити Батьківщину, рідний край. Водночас формуються екологічне мислення, екологічна поведінка, культура.

Через систематичне проведення “уроків серед природи” у курсі реалізується методологія сучасної освіти — філософія екологічного реалізму, основна ідея якої полягає в тому, що істинність наших знань про дійсність ми пізнаємо лише в безпосередній взаємодії з довкіллям [23, c. 14].

Наскрізними для всього курсу (1—4 кл.) є інтерактивні методи навчання, види діяльності учнів, що задовольняють природні потяги дитини до дослідництва і висновків, конструювання, комунікації, вияву своїх творчих здібностей. Вони реалізовуватимуться у підручниках через систему методів навчання: «прочитай з дорослими», «робота в групах», «поміркуй», «зверни увагу», «змоделюй», «проведи дослід», «склади казку», «намалюй», «пограйтеся в гру».

Відповідно до вікових особливостей розвитку свідомості дитини початкової школи курс «Я і Україна» у кожному класі має підназви: «Моє довкілля» (1 кл.), «Я і довкілля» (2 кл.), «Спостерігаю довкілля» (3 кл.), «Я і Україна» (4 кл.).

1.3. Екскурсія як урок серед природи

У людини існує безліч цінностей у цьому житті. Цінність спілкування дитини з живою природою, здатність її відчувати себе частинкою довкілля, можливість впливати (у позитивному сенсі) на неї приходить тільки у зрілому віці, тоді, коли людина починає відчувати короткочасність свого перебування на Землі. Але базові основи цих відчуттів, прагнення до творчості закладаються у шкільному віці. Учитель через урок реалізує початок творчості молодої людини, саму можливість її самореалізації.

Кожному зрозуміло, що в діяльності головним критерієм  є право свободи вибору (що вчити, як вчити, скільки вчити). Ніхто з нас не любить дії з примусу, чужі рішення, відсутність вільного вибору. І особливо не люблять цього діти.

Екологічний гуманізм як принцип діяльності мислення людини, не зраджуючи, не вбиваючи, не руйнуючи, сприймається дитиною реально, об’єктивно, тільки під час безпосереднього контакту її з природою, коли максимально залучаються до роботи всі сенсорні системи, та глибоко аналізуються причинно-наслідкові зв’язки.

Урок у живій природі (а не типова екскурсія), вибудуваний на загальних педагогічних принципах: вільного вибору, відкритості, діяльності, зворотного зв’язку, ідеальності, підтверджує реальність життя, його красу, неповторність, безцінність. На таких уроках поглиблюються, урізноманітнюються знання про життя та взаємозв’язки в ньому.

Учні не тільки спостерігають кольорову гаму живого, але й сприймають осмислено його запах, музику звуків, холод роси, тепло землі. Особливо легко сприймаються дітьми багато різних абстрактних понять глобальних масштабів, які досить важко уявити в об’ємі чотирьох стін класної кімнати. Стає доступним застереження щодо необхідності охорони довкілля. Вивчення навчального матеріалу в живій природі дозволяє розвивати та закріплювати навички користування деякими навчальними приладами: компасом, психометром, термометром, барометром, біноклем, ручною збільшувальною лупою, польовим мікроскопом. А ще тут ефективно діє оздоровчий момент, рекреаційний фактор. Вільний мовний обмін думками активізує мислення учня природним способом. Тому ставлення до довкілля в різних за формою мислення дітей формується правильне. Досить швидко школярі починають розуміти умовність багатьох понять, таких як „шкідливі”, „корисні” організми й одночасно реальність різних екологічних факторів та адаптацій до них організмів [5, c. 45-46].

Уроки в довкіллі можуть поєднувати в собі лабораторну та практичну роботи, що виконуються учнями із задоволенням. На таких уроках школярі можуть утворювати групи за інтересами, типами нервової системи, темпераментом, світоглядом. Вони вчаться цінувати час, удосконалюють роботу свого біологічного годинника, підвищують рівень емоційності сприйняття природи.

Педагогічний геній Василя Сухомлинського започаткував цю форму навчання для початкової школи, назвавши її  „дитина – природа”.

Найкращий ефект дають уроки в природі, проведені на екологічній стежині, де відпрацьований (досліджений) кожний метр довкілля. Ідеальним варіантом є ділянка території (за населеним пунктом), на якій близько знаходяться різні типи невеликих біогеоценозів. Можна проводити уроки і в мікрорайоні школи, якщо поряд є сквер, парк, квіткові клумби, пришкільні ділянки. Але вибір завжди за вчителем.

Місце, де відбувається навчально-виховний процес, має бути не далі одного кілометра від школи (15 хвилин ходьби). Перед уроком проводиться інструктаж із техніки безпеки, враховується стан погоди, пора року, неможливість виконання письмових форм роботи, відсутність місць для сидіння, висока динамічність процесу навчання. Краще, якщо уроки спарені. На екологічній стежині проводяться окремі уроки з конкретної теми, узагальнюючі уроки, екскурсії, навчально-виробнича літня практика. Результативність, необхідність таких уроків показує тематичне оцінювання, яке проводиться в різноманітних формах, а також анкетування учнів.

Зловживати такою формою роботи немає рації, адже урок у кабінеті біології є головним, але практичну частину біології необхідно проводити ближче до живої природи. Урок не повинен нести тільки інформативний зміст, але й має бути пошуково-дослідницьким, з конкретними завданнями для учнів.

Зміст викладеного вище забезпечує активні форми навчання, елементи нових педагогічних технологій, засвоєння краєзнавчого матеріалу, відповідальне ставлення до екологічних проблем, усвідомлення наукових основ гармонії в природі. Екологічна освіта при цьому стає інформативним фактором, полегшує через міжпредметні зв’язки опанування учнями інших предметів. На уроках у природі в дітей закладаються основи екологічного гуманізму.

Зрозуміти краще, побачити більше, відчути запах та пізнати смак живого – основна мета виходу в природу сьогодні.

Вміти спілкуватися з природою, бути гуманним до всього, розширювати кругозір, навчитися виживати – головне завдання експедиції у довкілля.

Збагачувати духовне життя, співпереживати, бажати досліджувати, розуміти світ навколо себе – одвічні завдання біологічних екскурсій.

Викладання біології неможливо без проведення екскурсій, особливо на початковому етапі вивчення біології як найважливішої, найскладнішої шкільної дисципліни.

Безпосередні спостереження за природними явищами у довкіллі під керівництвом учителя сприяє формуванню в учнів початкових уявлень про матеріальний та енергетичний світ Космосу. Учні спостерігають складні взаємозв’язки у живих системах, вивчають динаміку розвитку різноманітних природних комплексів та їх значення.

Як же можна навчити дитину бачити навколо себе життя? Перш за все необхідно виділяти явища загального змісту, адже дитина сприймає тільки конкретні об’єкти, або події у вузькому контексті. Тому завдання вчителя – навчити дітей уявляти процеси життя в єдності та цілісності. Цим забезпечується безперервність розумових операцій, бо пізнати навколишній світ до кінця ще не вдалося нікому. Але шкільна екскурсія значно наближує цей процес [1, c. 42-43].

Екскурсії в природу повинні  відповідати основним критеріям:

• доступності (врахування вікових особливостей дітей, та місцевих умов);
• науковості (завдяки функціонально-структурному підході, проблемності, наступності);
• екологічності (місце і роль об’єкта вивчення як живої системи, зв’язки та взаємодію в екосистемі, проблеми охорони природи).

Екскурсія забезпечує навчальну силу та виховний момент тільки при умові, коли вона не випадкова і є складовою частиною навчального плану та перманентного процесу навчання, коли вчитель ініціативний, любить свою справу.

Основні вимоги при проведенні навчального заняття серед природи:

• екскурсія не прогулянка, а обов’язкова складова навчальних занять;
• визначай тему, місце проведення, цілі екскурсії, склади план;
• дотримуйся теми заняття, не відволікайся на випадкові запитання;
• розказуй тільки про те, що можливо продемонструвати;
• уникай довгих пояснень;
• не залишай екскурсантів тільки слухачами, залучай їх до активної дослідницької роботи;
• не перевантажуй учнів великою кількістю термінів та понять, вони їх не запам’ятають;
• умій концентрувати увагу вихованців на потрібному об’єкті;
• навчися своєчасно зупинити хід екскурсії, не втомлюючи зайве учнів;
• закріплюй матеріал у пам’яті школярів на наступних уроках.

Велике значення має підготовка учнів до екскурсії. Попередньо вони повинні знати, що необхідно побачити у природі, на що звернути особливу увагу, як спостерігати. Можна продемонструвати схему маршруту з метою орієнтування на місцевості, а також познайомити їх із вимогами до проведення та поведінку під час екскурсії. Все це полегшить проведення заняття, зекономить час.

Обладнання для проведення екскурсії орієнтовно може бути таким: міні-парта (планшет із цупкого матеріалу, файл як захист від вологи, папір, простий олівець, кулькова ручка), карта місцевості, ручна збільшувальна лупа, відеокамера, фотоапарат, бінокль, компас, вимірювальна рулетка, саперна лопатка, гербарна сітка, сачок, прозорий пластиковий посуд різного об’єму, шпагат та інше обладнання.

Одяг учасників навчального заняття повинен бути зручним, не яскравого кольору в (щоб не відлякувати птахів).

Поведінка учнів серед природи має відповідати загальним гуманістичним принципам (не спричинювати шкоди окремим організмам та екологічній системі в цілому).

Перед екскурсією треба (теоретично) ознайомити школярів із об’єктами, що можуть трапитися під час  дослідження.

Не потрібно розповідати про всі об’єкти, що зустріли. Треба розвивати пізнавальний інтерес, безперервне логічне мислення, самостійне дослідження явища чи об’єкта. Красу природи у будь-яку пору року сприймають мовчанням (прислухатися, відчути запах, зрозуміти), або невербальними способами. Головне, перебуваючи серед природи – правильно сприймати,  вміти розуміти її, спілкуватися з нею. Не можна перетворювати екскурсію в урок. Для цього є окремі спеціальні уроки серед природи. Обов’язкова складова екскурсії – самостійне спостереження кожного школяра. Після екскурсії можна методом „мозкового” штурму узагальнити побачене та розв’язати разом запропоноване завдання, провести обробку різноманітного матеріалу, або інформації. Учитель – непомітний координатор і контролер учнівської діяльності.

Тривалість екскурсії в природу не може перевищувати півтори астрономічних години (разом із дорогою туди й назад). Оптимальний („чистий”) час – 45 хвилин.

Їх можна провести в урочний та позаурочний час. Необхідно обов’язково робити поправку на місцеві особливості (відстань до об’єкта, ландшафт, тип екосистеми, мікроклімат, погодні умови, розташування школи та ін.).

Головна ціль екскурсійного заняття – не робити  школярів глядачами й слухачами, самому вчитися, пам’ятати, що єдиний наш учитель – Природа [5, c. 47].

Висновки. Екскурсія в природу – цікава форма роботи учителя з класом. Тут школярі навчаються орієнтуватися на місцевості, спостерігати, порівнювати, знаходити приклади взаємозв’язків організмів один із одним та з умовами навколишнього середовища. Різноманітні форми пристосувань у системах розвивають у дітей здатність до досліджень. І нарешті, проблеми охорони навколишнього середовища із віртуальних (на уроках у класних аудиторіях) перетворюються на об’єктивну реальність.

Розділ 2. Розвиток уваги, мислення та спостережливості засобами природи у курсі «Я і Україна»

2.1. Формування задуму висловлювання на уроках мислення серед природи

Яскравим прикладом проведення інтегрованих уроків був досвід В.Сухомлинського. Його уроки мислення під відкритим небом, на думку вчених, — не що інше, як інтеграція основних видів пізнавальної діяльності (спостереження, мислення, мовлення) з метою навчання, виховання і розвитку дітей 6—7 років (О.Савченко).

«Інтеграція, як вимога об’єднання у ціле якихось частин чи елементів, вважається необхідним дидактичним засобом, за допомогою якого можливо створити в учнів цілісну картину світу» (І.Огієнко).

Спираючись на досвід Павлишської школи, у ході експериментального дослідження під керівництвом Л.Варзацької (старшого наукового співробітника Інституту педагогіки АПН, кандидата педагогічних наук) було розроблено методичне забезпечення уроків мислення серед природи, введено їх у систему інших видів робіт, зокрема за грою, картиною, ілюстрованим текстом; удосконалено засоби й прийоми організації чуттєвого досвіду та управління словесною творчістю. Пізніше ці уроки було вдосконалено і представлено в структурі підручників для 1—4-х класів.

У працях Л.Варзацької розкрито сутність структури інтегрованого уроку мови й мовлення, яка ґрунтується на даних психології про етапи мовленнєвої діяльності (орієнтування, планування, реалізація, контроль — за О.Леонтьєвим).

Структура інтегрованого уроку мови й мовлення охоплює три етапи:

1)       етап формування задуму висловлювання співвідноситься з етапом орієнтування, планування;

2)       етап творення дитячих зв’язних висловлювань відповідає реалізації задуму;

3)       етап редагування, обговорення дитячих творів, зіставлення зі зразками художньої літератури або авторським зразком орієнтований на контроль мовленнєвої діяльності (Л.Варзацька).

Спираючись на обґрунтовану Л.Варзацькою структуру уроку як специфічного виду міжпредметної інтеграції, пропонуємо своєрідну структуру уроку мислення серед природи, зберігаючи три основні етапи інтегрованого уроку мови й мовлення, описані вище [6, c. 14-15].

Спарений урок мислення серед природи складається з двох самостійних композиційно цілісних уроків, перший з яких проводиться безпосередньо в природі і, з огляду на вікові можливості дитячого сприйняття та погодні умови, триває 25—30 хвилин,.а другий проводиться в класі протягом 35—40 хвилин.

Оригінальним і специфічним, на нашу думку, є етап формування задуму висловлювання, роль якого виконує весь перший урок. Мета цього етапу:

• пробудити уяву, викликати мотивацію до роботи, розвинути чуттєву сферу малюків;
• сформувати задум висловлювань, які діти мають складати на другому уроці;
• активізувати мовні засоби для вираження думки, узагальнені способи мовленнєвої діяльності.

Другий урок, який проводиться в класі, є структурним продовженням першого, де 5—7 хвилин (перший етап) присвячується продовженню формування задуму висловлювання. Другий етап — побудова усних і письмових висловлювань, імпровізованих і підготовлених заздалегідь. На третьому етапі учні колективно обговорюють, редагують зв’язні висловлювання за змістом, за структурою, мовним оформленням, порівнюють з авторським, оригінальним варіантом. У зміст твору, за потреби, вводять діалог, добирають заголовок, малюють малюнок або виконують аплікації. Текст можна інсценізувати у ляльковому театрі.

Результат цієї форми роботи залежить від того, як учитель зуміє організувати і провести етап формування задуму висловлювання. Вся робота має бути спрямована на те, щоб здивувати школяра, зацікавити його, викликати бажання висловитися. Дібрані завдання мають ввести малюка у мовленнєву ситуацію, де б він міг вільно почуватися, уявляти того, до кого буде звернене мовлення, відчувати радість відкриття нового. Спостерігаючи за виразом обличчя дітей у певних мовленнєвих ситуаціях, помічаємо, що багато думок не висловлюються, оскільки діти не мають для цього засобів. Ці засоби розвиваються лише під впливом необхідності спілкування з іншими (Ж.Піаже).

Аналізуючи праці В.Сухомлинського, виділяємо такі передумови успішного розвитку мовлення першокласників:

1)       розвиток допитливості та інтересу;

2)       формування вміння спостерігати;

3)       виховання уваги до слова;

4)       емоційні переживання;

5)       створення відповідних мовленнєвих ситуацій.

Головним у методиці уроків мислення серед природи є визначення об’єктів спостережень. Спираючись на вчення В.Сухомлинського [16, 17], об’єкти спостережень визначаємо за сукупністю параметрів, які розглянемо нижче.

1. Об’єкти спостережень визначаються насамперед дидактичними, розвивальними, виховними цілями уроку.
2. Об’єкти, явища, особливі стани природи, за якими діти спостерігають, мають бути яскравими, динамічними, викликати казкові асоціації, образи, спонукати до чуттєвих способів пізнання (розвивати здатність прислухатися до звуків рідної землі, дивуватися різноманітним формам, неповторним барвам).
3. Об’єкти спостережень мають спонукати до опанування двох рівнів розумового виховання:

• спостерігаючи, учень має виявляти ознаки й властивості предмета чи явища і послідовно називати їх словами; порівнювати, знаходити родові й видові, головні та другорядні ознаки; групувати взаємопов’язані явища і предмети;
• другим рівнем розумового виховання є оволодіння здатністю встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, робити висновки (Л.Варзацька).

Тому об’єкти спостереження для дітей мають бути загадкою, таємницею, яку так хочеться розгадати, відкрити, зазирнути у незвідане. Для цього читаємо вірші в особах, використовуємо фрагменти лялькових вистав, пропонуємо розгадати загадки, ребуси, пройти лабіринт, погратися в гру, прослухати початок казки, для продовження якої треба вести спостереження, досліджувати. На цьому етапі важливо викликати у дітей емоційні переживання. Це й буде поштовхом до створення зв’язних висловлювань, породить бажання поділитися враженнями, адже емоції та почуття кожної людини пов’язані зі словом і мовленням [18, c. 8-9].

Визначальними лінгводидактичними умовами успішної організації словесної творчості за спостереженнями є:

• використання проблемних запитань, загадок, віршів-діалогів із лялькових вистав, драматизації, що має на меті одухотворити побачене, чим милуються діти;
• колективні (групові, індивідуальні) спостереження мають поєднуватися з ігровою, предметно-практичною, дослідницькою діяльністю.

На етапі формування задуму висловлювання найдоцільнішими є такі мовленнєві завдання:

• Виразне читання вірша, пісні, байки на тлі об’єктів, за якими ведуться спостереження, складання розповідей, описів, міркувань за змістом вірша і об’єктом спостереження.
• Виразне читання вірша, зіставлення його з картиною, за якою спостерігають. Що в них спільного, що відмінного?
• Виразне читання вірша на тлі об’єктів спостереження у музичному супроводі. Чи співзвучні вірш, картина, музика? Чому?
• Виставка дитячих малюнків — враження від спілкування з природою, прослуховування музики. Чи співзвучні малюнки і музика?
• Читання в особах віршів із використанням елементів лялькового театру.
• Складання словесних малюнків, пластичних етюдів за мотивами художніх творів та об’єктів спостереження.
• Створення літературно-драматичної композиції.
• Робота з прислів’ями, загадками, народними прикметами.
• Розповіді дітей на основі самостійних чи колективних спостережень, за матеріалами пошукової літератури.
• Виготовлення художніх виробів, колективних композицій із природного матеріалу.
• Складання діалогів із героями об’єктів, за якими спостерігали, та ін.

Мотиваційний аспект мовленнєвої діяльності учнів значно підсилюється завдяки тому, що тексти, дібрані для створення мовленнєвих ситуацій, інтегруються не тільки зі спостереженням, а й з іншими видами художньої діяльності — музикою, образотворчим мистецтвом, драматизацією, елементами хореографії, сценічного мистецтва [24, c. 8-9].

Підтвердженням сказаного можуть стати наведені нижче фрагменти уроків.

 

Урок 1: «Урок під небом» Тема: Перші сніжинки

Мета. Дати дітям перші уявлення про зимові опади. Вчити спостерігати за явищами природи, фантазувати, збагачувати свою мову новими словами, писати казки. Виховувати любов до природи.

Місце проведення: подвір’я школи.

Одного осіннього дня на подвір’ї несподівано почали кружляти сніжинки. Великі, легенькі. Весело літали вони в повітрі,  ніби танцювали.  Так  народилася наступна    сторінка    «Книги    рідної природи».

—      Діти, відгадайте загадку.

Біле, як сорочка. Пухнасте, як квочка Крил не має, А гарно літає. Що це за птиця, що сонця боїться? (Сніг)

—      Чому ви думаєте, що це сніг? (Бо біле, як сорочка, пухнасте; крил немає, але гарно літає; сонця боїться…)

—      Правильно. Ви мене переконали. А яка ж зараз пора року? (Кінець осені)

—      Чи не здається вам, що цей день приблукав до нас із якоїсь іншої пори? А з якої? (Із зими. Бо сніг йде тільки взимку). Давайте подивимось, які ж ці перші вісники зими — сніжинки. (Пухнасті,  великі,  білі-білі; легенькі,   як   пушинка;   летять групками, бо ще бояться всього) На кого вони схожі? (На білі мухи, білі пташенята, метелики, пух…)

—      Звідки ж вони прилетіли? (З неба) Подивіться, яке небо? (Похмуре, сердите, непривітне.  По  ньому пливуть  темно-сірі хмарки  і сиплять снігом)

Вчитель пропонує учням послухати рядки з вірша М. Т. Рильського.

Білі мухи налетіли,

Все подвір’я стало біле.

Не злічити білих мух,

Що летять, неначе пух.

— Що нагадують сніжинки? Яку картину ви уявляєте, слухаючи поезію? Діти, підставте рукавичку і спіймайте сніжинку, подивіться не неї. Скажіть, яка вона. (Всі вони візерунчасті, різної форми, схожі на срібні зірочки) А тепер зробіть так, щоб сніжинка сіла вам на руку. Що замість неї лишилося? (Крапелька водички) Тож із чого утворилась сніжинка? (З води)

—  Хто ж її викував?  (Мороз) Як же це відбувається? (Хмаринка пустить крапельку на землю погуляти або землю напоїти, а мороз — тут як тут.  Відразу,  ще в повітрі, заморозить і викує з неї чарівну зірку) Подивіться: сідають сніжинки. Де ж вони діваються на землі? (Вони тануть і входять у землю, напувають її)

А як ви думаєте, добре це чи погано? (Добре. Землі потрібна вода для майбутнього врожаю.  Напоять сніжинки землю вдосталь, прикриють теплою пуховою ковдрою, і хай вона собі спочиває у сні)

— А чому сніжинки тануть на землі? (Бо земля ще тепла. Мороз до неї ще не дійшов)

—      Де швидше тане сніг: на землі чи на ялинці? (На землі)

—      Діти, подивіться навколо. Чи не здається вам, що ми потрапили у казку? Що роблять сніжинки? (Танцюють. Кружляють у танці. Літають своїми маленькими крильцями) Давайте уявимо, що ми сніжинки, і політаємо, покружляємо.

(Діти ведуть хоровод, співають пісню на слова М. Вороного «Білесенькі сніжиночки»).

Урок 2: «Пташки взимку» Тема: Пташки взимку

 

Мета. Ознайомити дітей із зимуючими пташками. Формувати вміння помічати характерні особливості спостережуваних явищ природи. Вчити будувати казки, розповіді за враженнями від побаченого.

І. Вступна бесіда. Повідомлення теми уроку.

—      Відгадайте загадку: Сніг на полях, лід на річках, віхола гуляє. Коли це буває? (Взимку)

—      За якими прикметами ми з вами пізнаємо зиму? Дні стали коротші, а ночі довші; земля вкрилася білим снігом; мороз за щічки щипає; пташки відлетіли, і не чути їхнього співу, тільки інколи бачиш, як сваряться горобчики…)

1. Актуалізація знань про зимуючих пташок.

—      Кому взимку живеться найважче? Чому?

—      Птахи — наші друзі. Чому? (Бо вони знищують комах, зерна бур’янів, очищають природу від шкідників) Правильно. Птахів здавна називають санітарами лісів, полів.

Синичка — з’їдає за день комах стільки, скільки важить сама. Шпак — тільки за сніданок поїдає 50—60 комах. Ластівка — за літо з’їдає до мільйона комах. Ось чому нам треба бережливо ставитися до пташок.

III.     Розгляд малюнків зимових пташок, їх стислі описи.

• Синичку ми пізнаємо по жовтих грудях.
• Горобчик — сіренький, метушливий, часто заглядає до нас у кімнату.
• Снігур прилітає з першим снігом. У нього червоні груди.
• Дятел має довгий хвіст, міцний дзьоб, червону латочку на голові та біля хвостика.
• Сорока — білобока, чорний хвостик і голівка.
• Ворона — чорна.

Зараз ми підемо на природу, поспостерігаємо за нашими пернатими друзями. Подивимося, де їх більше — в парку чи біля людських осель. Подумаємо: чому?

Спочатку підійдемо до нашої годівнички, а потім у парк. Тільки, коли будемо йти, не треба кричати, щоб не сполохати пташок. Тоді ми побачимо і почуємо багато цікавого.

1. Біля пташиної їдальні

—      Які пташки прилетіли пообідати? Що любить синичка? А горобчик? Снігур?

—      У парку розпізнаємо пташок і говоримо про них.

2. Читання віршів, відгадування загадок для актуалізації чуттєвого досвіду уяви дітей.

—      Народ склав багато загадок про пташок. Спробуйте їх відгадати. Поясніть, чому ви так думаєте.

• Біла латка, чорна латка по березі скаче. (Сорока)
• Маленький хлопчик у сірій свитині по дворах літає, крихти збирає. (Горобець)
• В’ється, стука молоток,  поправляє ним сучок. (Дятел)

3. Виразне читання вірша.

Дятлова кузня

У дятловій кузні гаряча пора.

Дятлова кузня стоїть край двора.

Дятел невтомно працює щодня —

Така роботяща у нього рідня,

Вчився він змалку так працювать,

Щоб шкідників з-під кори добувать.

(М. Сингаївський)

—      Чому вірш названо «Дятлова кузня»?

Чим ближче до житла людей, тим частіше зустрічаються пташки. А в глибині парку їх майже немає. Чому?

Розглянемо горобчиків, синичок, дятла та снігурів.

1. Складіть казку, хто про що хоче.

У казках всі пташки та звірі розмовляють. З ними може статися якась пригода. Вам на допомогу прийдуть ці слова:

Синичка-невеличка, жовтогрудочка, трудівниця. Сорока-білобока. Дятлик-ковалик і лікар-трудівник. Снігур у червоній сорочечці. Горобчик-молодець.

(Казки дітей оформлюються як рукописний ілюстрований журнал).

 

Чому сорока будує кілька хатинок

Не за високими горами, не за глибокими морями, а в темному лісі жила-була Сорока-білобока. Мала вона діток маленьких у своїй хатинці.

Та одного разу, десь узявся дикий Кіт. Захотів він поласувати пташенятами. Довідалася про це Сорока.

Забрала вона своїх діток і втекла. З тих пір сорока будує кілька хатинок, щоб було де сховатися.

Чому у снігура червоні грудці?

Жив собі Снігур. Захотілося йому долетіти до сонця. Вирушив у дорогу. Подивилося Сонце на сміливця, здивувалося. Як посмів зимовий птах до небесного світла дібратися!

Виставило Сонце свої вогняні стріли. Запалило грудці Снігуреві. Не пустило вище.

З тих пір Снігурі червоні грудці мають.

Чому Дятлик вистукує своїм молоточком?

Пішов одного разу я до лісу. Зустрів там Дятлика. Він до мене привітався. Я теж до нього привітався. Потім він мені заспівав пісеньку «Ой у полі два дубки». Послухав я його і сказав: людина славиться не лише піснями, а й своєю роботою.

З тих пір Дятел майже не співає, а все вистукує своїм молоточком, рятує дерева від шкідників.

Міцну дружбу ніякий мороз не заморозить!

Жив-був Дятел. Одного разу він зустрів Ворону і каже:

—      Давай дружити!

—      Давай! — погодилася та.

Дятел хатки будує, а Ворона йому допомагає.

Не стерпів Мороз. Ворону вирішив заморозити. Дятлик дізнався про злі наміри Мороза. Він вчасно заховав Ворону у дупло.

Міцну дружбу ніякий мороз не заморозить.

 

Справжні друзі

Сиділа Синичка у лісі, колихала своє пташенятко. Побачив Дятлик, що хатка в неї зовсім розламалася. Взяв у руку сокирку і збудував Синиці нову хатинку. Подякувала пташка своєму другові і весело заспівала: ці-зі-цізі-ці!

Виглянуло Сонечко, посміхнулося. Хмарка кинула сніжком. А Мороз дихнув холодом. Та Синичці не страшно. Справжні друзі не залишають у біді.

Дружба з синичкою

Зустрів я одного разу Синичку. Привітався до неї, а вона мені заспівала пісню. А потім розповіла, що зібралася в теплий край летіти. Не хотілося мені розлучатися з Синичкою. Вона й залишилася. Я їй годівничку зробив біля віконечка. Підгодовую її, а вона мою яблуньку стереже.

 

Урок 3: Мислення на природі. Тема: Роса на траві

Мета. Збагачувати чуттєве сприймання, розвивати уяву, фантазію, образне мислення. Вчити передавати те, що вразило уяву (казкою, малюнком).

Одного весняного ранку яскраво світило сонечко. А в тіні під садком на зеленій молодій траві розсипала ніч краплинки роси. Вони були кругленькі, прозорі, наче кришталеві, переливалися різними кольорами.

Сюди і прийшли ми на урок мислення під блакитним небом.

(Колективне споглядання, сприймання, спостереження роси на траві).

• Що це на травинках? (Роса) Хто її розсипав? (Ніч, туман розгубив, Морозенко молоденький пробіг і залишив свої сліди)
• Як же утворилася роса? (Вдень було жарко, а вночі повіяло прохолодою, утворилася пара, яка й осіла на травинці)
• Коли ви ще бачили росу? (Вранці, ввечері)

Словесне малювання за мотивами поезії М.Рильського. Виразне читання (хорове та індивідуальне) вірша.

Вечір

На білу гречку впали роси,

Веселі бджоли відгули.

Замовкло поле стоголосе

В обіймах золотої мли.

(М. Рильський)

Які слова малюють яскраві барви згасаючого дня? Як поет передає ніжну стоголосу пісню весняного поля? Яку картину ви уявляєте, слухаючи вірші?

Відгадайте загадки. Які слова допомогли нам здогадатися, про що йдеться у них?

Прийшла зірниця, красна дівиця, через покоси, гублячи сльози… Місяць дивився і засмутився, сонечко встало — слізки зібрало. (Роса) Вночі спить, а вранці тікає Що плаче без голосу?

• Хто сьогодні розсипав краплинки роси? (Туман) Де ж він зараз подівся? (Його прогнало сонечко)
• А чому ж ось тут поряд немає роси? (Там сонечко висушило, випило; поховалися краплинки під листочки)
• На що схожі краплинки? (На кришталеві прозорі кульки, ніби хтось розсипав бісер).
• Які вони? (Кругленькі, маленькі, прозорі, красиві, переливаються різними кольорами на сонечку)
• Які народні прикмети ви знаєте про росу? (Якщо вранці випала роса, то дощу не буде)
• Діти, візьміть травинку з росинкою. Тільки беріть ту, яка найбільше вам сподобалась, поговоріть з нею: що вона вам розповість? (Всі розбіглися шукати росинки. Учні захоплені красою, вони розглядають свої краплинки, і кожен з них ділиться враженням з товаришами).

(Побудова дітьми зв’язних висловлювань).

Опорні слова: краплинка-веселинка, нічка розсипала срібні роси; переливаються різними кольорами, росинка-краплинка; яскраве, чисте сонечко; вмита росами травинка.

Що кому розповіла краплинка? (Мені краплинка розповіла про те, що вона втекла від свого дядька Тумана і тепер ховається у траві); (А мені краплинка роси розповідала, що коли вона з подругами гуляла вночі над квітником, то бачила троянду. Та була такою красивою, що краплинці захотілося позичити у неї краси. Вона і впала на квітку троянди. І ще більше прикрасила її).

2.2. Структура уроку серед природи

Завдяки мові людина одержує знання про довкілля, входить у колектив, прилучається до національної і світової культури. Через мову вона засвоює моральні поняття, ідеї та ідеали, виробляє власні переконання, ціннісні орієнтири. Зберегти мову в її найкращих традиціях, сформувати мовленнєву особистість — одне з пріоритетних завдань сучасної школи.

На думку В.Сухомлинського, «перш ніж відкрити «Буквар» і прочитати по складах перше слово, діти мають прочитати найдивовижнішу в світі книгу — «Книгу природи»». Тому уроки мислення серед природи найкраще сприяють тому, щоб перед малюком «відкрився чудесний світ у живих барвах, яскравих і трепетних звуках, у казці і грі, у власній творчості, у красі, що надихає… серце, у прагненні робити добро».

Система спостережень В.Сухомлинського називається «300 сторінок «Книги природи»». На основі організації словесної творчості за новими враженнями від спілкування з природою розроблені інтегровані уроки за основними видами пізнавальної діяльності (спостереження, мислення, мовлення) з метою навчання, виховання і розвитку молодших школярів (О.Біляєв, О.Савченко).

За І.Бехом, «інтеграція, як вимога об’єднання у ціле якихось частин чи елементів, вважається необхідним дидактичним засобом, за допомогою якого можливо створити в учнів цілісну картину світу» [2, c. 33].

Книжка не замінить безцінний дар, подарований людству, — «Книгу природи». Ця книга навчить не тільки дивитися, а й бачити, не тільки слухати, а й чути, не тільки спостерігати, а й відчувати. «Уміння бачити, уміння помічати те, що, на перший погляд, не відрізняється чимось особливим — це, образно кажучи, повітря, на якому тримаються крила думки, першоджерело розуму, думки, мислення — у навколишньому світі; у тих явищах, які людина бачить, пізнає, які викликають у неї інтерес» (В.Сухомлинський).

Спираючись на досвід Павлиської школи, у ході експериментального дослідження під керівництвом Л.Варзацької (канд. пед., наук, ст. наук, співробітник Інституту педагогіки АПН) було розроблено методичне забезпечення уроків мислення серед природи, продумано шляхи використання різних видів робіт на таких уроках, зокрема ігор, роботи з картиною, ілюстрованим текстом; удосконалено засоби й прийоми організації чуттєвого досвіду та управління словесною творчістю. Методичні розробки представлені в структурі підручників 1—4-х класів.

Спарений урок мислення серед природи складається з двох самостійних композиційно цілісних уроків, де перший із них проводиться безпосередньо в природі і, враховуючи вікові можливості дитячого сприймання та погодні умови, триває до 25 хвилин, а другий проводиться в класі протягом 35 хвилин. Яка ж роль таких уроків?

Першими уроками, які ми провели, були «Наше довкілля», «Наша стежина мрії», «Жива і нежива природа», «Сонечко — найголовніше в світі», «Моє деревце. Яке воно?» тощо. У кінці кожного уроку учитель із дітьми обов’язково колективно складає казку. Основне завдання в процесі проектної діяльності — це, спостерігаючи за довкіллям, вивести дітей із колективної форми роботи на групову, парну, а пізніше на індивідуальну.

Коли проводити такі уроки, де їх місце у системі уроків?

Першими кроками в системі роботи з розвитку мовлення були десятихвилинні спостереження на початку уроку. Оскільки тривалість уроків у 1-му класі становить 35 хвилин, то після дзвінка на урок ми виходили на шкільне подвір’я і приглядалися до краплини роси на траві, до химерної хмаринки в небі, прислухалися до співу вітру, до легкої ходи осені тощо. Діти полюбили уроки під блакитним небом. їм сподобалося вільно висловлювати свої думки, а для переконливості ще й показувати однокласникам предмет чи явище [4, c. 71].

Аналізуючи праці В.Сухомлинського, виділяємо такі передумови для успішного розвитку мовлення першокласників:

—      розвиток допитливості та інтересу;

—      формування вміння спостерігати;

—      виховання уваги до слова;

—      емоційні переживання;

—      створення мовленнєвих ситуацій [16, 17].

Об’єкти спостереження для дітей мають бути загадкою, таємницею, яку так хочеться розгадати, відкрити, зазирнути у незвідане. Для цього читаємо вірші в особах, використовуємо ляльковий театр, відгадуємо загадки, пропонуємо учням розгадати ребуси, пройти лабіринт, погратися в гру, прослухати початок казки, для продовження якої потрібно вести спостереження, досліджувати. На цьому етапі важливо викликати у дітей емоційні переживання. Це й буде поштовхом до створення зв’язних висловлювань, до бажання поділитися враженнями, адже емоції і почуття кожної людини пов’язані зі словом і мовленням. Прислухайтеся, як шелестять листочки.

Про що вони гомонять? Про що співає синичка? Про що мріє осіння квітка, жабка, метелик?

Як бачимо, такі уроки мають на меті створення умов для того, щоб процес мислення відбувався на основі живих, образних уявлень, щоб діти, спостерігаючи за оточуючим світом, встановлювали при-чинно-наслідкові зв’язки, робили висновки, власні відкриття, щоб школярі прагнули до нових пошуків, шукали відповіді на свої запитання, а отже, вчилися мислити, зв’язно висловлюватися.

Діти приносять до класу каштани, горіхи, жолуді, листочки, квіти, шишки, фрукти, овочі. Ми обов’язково порівнюємо, співставляємо, знаходимо спільне і відмінне цих предметів, даруємо гостинці тому, кому вони потрібні (горішки — білочці, морквинку — зайчику, яблучко — їжачку тощо), відгадуємо загадки, читаємо вірші. Наприклад, діти принесли перші каштани до класу, а вчитель загадує їм: «Впав колючим боком, підморгнувши карим оком». Діти беруть у руки каштани, переконуються: колючі, у зеленому кожушку, з карими очками.

Таким чином з’явилася система спостережень за довкіллям у період навчання грамоти, календарне планування якого вміщено до посібника «Гортаємо сторінки рідної природи» [1, c. 50-51].

Плануючи проведення уроку мислення в природі, учитель має визначити:

• об’єкт спостережень та дослідницької діяльності;
• проблемні запитання і завдання;
• способи фіксації спостережуваного (виконання малюнків, аплікацій, виробів, підбір до них образних заголовків чи віршованих рядків, загадок);
• коло позакласного читання (довідкова, науко-во-популярна, художня література, енциклопедії, періодичні дитячі видання);
• види художньої діяльності (виразне декламування, драматичні, пластичні етюди, драматизація, інсценізація).

У працях Л.Варзацької розкрито сутність структури інтегрованого уроку мови й мовлення, яка ґрунтується на даних психологічної науки про етапи мовленнєвої діяльності (орієнтування, планування, реалізація, контроль — за О.Леонтьєвим):

—      етап формування задуму висловлювання співвідноситься з етапом орієнтування, планування;

—      етап творення дитячих зв’язних висловлювань відповідає реалізації задуму;

—      етап редагування, обговорення дитячих творів, зіставлення із зразками художньої літератури, або авторським зразком зорієнтований на контроль мовленнєвої діяльності.

Спираючись на цю модель, ми створили свою особливу структуру уроку мислення серед природи і пропонуємо на першому уроці такі етапи:

• перший етап — вибір об’єкту спостереження;
• другий етап — одухотворення об’єкту, за яким спостерігаємо; творення імпровізованих текстів; рефлексія власної діяльності.

Як приклад вищезазначеного можна навести урок на тему: «Чи походила весна-красна у нашому гайку?».

Вибір об’єкту спостереження.

Загадка

Скресли льоди, оживають луги, День прибуває. Коли це буває?

(Навесні.)

Одухотворення об’єкту спостереження.

—      Діти, придивіться, чи походила весна-красна у нашому гайку? Виберемо лічилкою весну серед дівчаток і вона нам хоровод поведе.

Хоровод «А вже красне сонечко припекло…». Творення імпровізованих текстів.

—      А тепер іди, весно-красна. У тебе так багато роботи.

Весна (ходить і розказує, чим вона зайнята). Берізкам сережки одягну. Небу голубу сорочку подарую. Ластівок із вирію покличу.

Складання діалогів.

Весна. Дарую тобі, берізонько, сережки для краси.

Берізка. Дякую, веснонько, пригощайся моїм соком.

Рефлексія власної діяльності.

Діти оцінюють, хто краще справився з роллю весни і назвав більше ознак цієї пори року, дають поради однокласникам.

Підібрані вчителем завдання у процесі спостережень та дослідницької праці мають на меті:

• навчити чуттєво сприймати світ, відчувати багатство барв, форм, звуків рідної мови;
• сформувати ціннісні орієнтири, особистісний досвід творчої діяльності учнів;
• розвинути уяву як основу творчої діяльності;
• допомагати учню опанувати процеси й форми мислення, долаючи шлях від першої сходинки пізнання (вміння бачити предмет, виділяти його ознаки, порівнювати, узагальнювати) до вищої сходинки — здатності усвідомлювати дійсність у зв’язках і відношеннях, вироблених багатовіковим досвідом людини.

Учитель проектує на різних етапах уроку такі прийоми і форми навчання, як:

• огляд погоди в студії мистецтв;
• хвилинка поезії, уявне засідання гуртка юних натуралістів (українознавців, краєзнавців, екологів, лінгвістів);
• огляд-конкурс малюнків та інших творчих робіт, виконаних за враженнями від спілкування з природою, музикою, літературою, живописом;
• уявна подорож до музеїв, театрів, храмів, святинь рідної землі; інтерв’ю з письменником, художником, живописцем;
• драматизація, інсценізація, ляльковий театр. Таким чином, у ході роботи ми виробили такі правила спостережень:
• я придивляюсь;
• я прислухаюсь;
• я відчуваю;
• я бережу красу довкілля;
• я примножую;
• я розказую.

Як бачимо, перший урок має такі завдання:

• мотивувати учнів до роботи, пробудити уяву і розвинути чуттєву сферу;
• сформувати задум висловлювань, які діти мають складати на другому уроці;
• активізувати мовні засоби для вираження думки, узагальнені способи мовленнєвої діяльності.

Другий урок, який проводиться в класі, є структурним продовженням першого, де 5—7 хвилин (перший етап) присвячується продовженню формування задуму висловлювання. Другий етап — побудова усних і письмових висловлювань, імпровізованих і підготовлених.

На третьому етапі учні колективно обговорюють, редагують зв’язні висловлювання, складені в ході спостереження за довкіллям, порівнюють з авторським, оригінальним варіантом. У його зміст, за потреби, вводять діалог, добирають заголовок, малюють малюнок або виконують аплікації. Зміст тексту, як правило, демонструють за допомогою лялькового театру.

Висновки.

Уроки мислення в природі — це не звичайні заняття, не навчальні екскурсії, а вміло побудований процес, у ході якого шестирічні першокласники не лише милуються довкіллям, а й роблять відкриття, фантазують, мислять. Такі уроки розраховані на отримання дітьми емоційно-образної інформації про оточуючий світ, програмують народження думки у процесі педагогічної співпраці, де учень ступає на шлях свободи пізнання, дослідного учіння, а вчитель опановує способи розвивальної допомоги, педагогічної підтримки.
Висновки

Отже, підсумувавши наше дослідження, ми прийшли до висновку, що урок у живій природі (а не типова екскурсія), вибудуваний на загальних педагогічних принципах: вільного вибору, відкритості, діяльності, зворотного зв’язку, ідеальності, підтверджує реальність життя, його красу, неповторність, безцінність. На таких уроках поглиблюються, урізноманітнюються знання про життя та взаємозв’язки в ньому. Тільки тут можлива безперервна навчальна діяльність на підставі перманентних розумових операцій логічного мислення.

Ми прийшли до думки, що учні не тільки спостерігають кольорову гаму живого, але й сприймають осмислено його запах, музику звуків, холод роси, тепло землі. Особливо легко сприймаються дітьми багато різних абстрактних понять глобальних масштабів, які досить важко уявити в об’ємі чотирьох стін класної кімнати. Стає доступним застереження щодо необхідності охорони довкілля.

Ми розглянули вивчення навчального матеріалу в живій природі й довели, що такі уроки розвивають та закріплюють увагу та спостережливість учнів. А ще тут ефективно діє оздоровчий момент, рекреаційний фактор. Вільний мовний обмін думками активізує мислення учня природним способом. Тому ставлення до довкілля у дітей із різними формами логіки мислення формується об’єктивне. Досить швидко школярі починають розуміти умовність багатьох понять, таких як „шкідливий”, „корисний”, „отруйний”, „їстівний”. Учні здатні відчути і зрозуміти реальність дії різних екологічних факторів та адаптацій до них організмів.

Живе споглядання, колективне спостереження, сприймання природи вихователь організовує так, щоб вихованці відчули потребу пильно придивлятися до навколишнього, помітили поруч дивне і загадкове; привертає увагу до яскравих барв, звуків природи, де заховані тисячі запитань.

Обраний для постійних спостережень, улюблений куточок природи стає школою сприймання, фантазії, мислення та словесної творчості. Сюди приходять діти і золотою осінню, і напровесні.

—      Де ти вже помітив перші кроки осені (зими, весни)?

—      Чи побувала весна-красна у нашому гаю, на річці, у садку, у полі?

—      Які пташки відлітають у вирій першими, які останніми? Чому?

—      Які дерева першими прокидаються від зимового сну?

Свої знахідки, враження діти передають малюнками та розповідями.

Отже, милування природою має бути невід’ємною часткою морально-естетичного виховання сучасної дитини, засобом екологізації її мислення, шляхом до розуміння гармонії всесвіту. Відчуття краси рідної землі стане могутнім джерелом ствердження та розвитку української духовності.

Таким чином, уроки серед природи закладають у дітей відповідальне ставлення до екологічних проблем, сприяють усвідомленню основ гармонії в природі. Тому духовна єдність із довкіллям на уроках серед природи формуватиме в учнів основні принципи екологічного гуманізму: екологічну свідомість, екологічне мислення, екологічну діяльність.

Список використаної літератури

1. Березовская М. В. Интерактивные уроки-экскурсии в природу: (курс «Я и Украина». 3 клас) // Початкове навчання та виховання. — 2010. — № 27. — С. 40-51
2. Бодько Л. Цікавий світ природи: до уроків природознавства // Початкова школа. — 2008. — № 12. — С. 33-36
3. Варзацька Л.О., Янчук О.С. Гортаємо сторінки рідної природи. Навчально-методичний посібник. — Т.: Мальва — ОСО, 2008.
4. Галуза С. Уроки мислення серед природи // Розкажіть онуку. — 2006. — № 1-2. — С. 68-73
5. Жуганова О. Нестандартні уроки з природознавства (3 клас) // Початкова школа. — 2009. — № 2. — С. 45-47
6. Ільчишин Н. Цікаве природознавство: (4 клас) / Наталія Ільчишин, Лариса Сабодах // Початкова школа. — 2010. — № 7. — С. 14-18 ; Початкова школа. — 2010. — № 8. —  С. 39-42 ; Початкова школа. — 2010. — № 10. —  С. 33-35
7. Клічук О.Є. Урок природознавства в 2 класі / О. Є. Клічук // Початкове навчання та виховання. — 2008. — № 5-6. — С. 14-15
8. Копич К. Рослинництво в рідному краї. «Я і Україна», 4-й клас // Відкритий урок: розробки, технології, досвід. — 2006. — № 13-14. — С. 23-27
9. Крамаренко І. Людина — живий організм: Цикл уроків з курсу «Я і Україна». 3-й клас / Ірина Крамаренко // Початкова освіта. — 2005. — № 15 (квітень). — С. 15-20
10. Македонова Л. Природознавство у схемах і таблицях. Дидактичні матеріали з курсу «Я і Україна» 3-4 класи // Початкова освіта / Ольга Мачнева, Валентина Неклеса. — 2010. — № 25-27 . — С. 2-92
11. Максимов Ю. Природознавство як інтегрований курс / Ю.Максимов // Рідна школа. — 2000. — № 5. — С. 38-39
12. Методика викладання природознавства // Розкажіть онуку. — 2007. — № 9. — С. 77-92
13. Савлук Г. Урок-експедиція на тему «природа України» [Текст] / Галина Савлук // Географія та основи економіки в школі. — 2009. — № 11-12. — С. 28-30
14. Салій Н. Тварини у природі // Початкова освіта. — 2010. — № 8. — С. 12-17
15. Сєдова Н. Інтерактивні уроки природознавства [Текст] / Наталья Сєдова // Початкова освіта. — 2010. — № 8. — С. 3-6
16. Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. — К.: Рад. школа, 1981.
17. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. — К.: Рад. школа, 1978.
18. Сухорукова Г. Уроки мислення серед природи // Дошкільне виховання. — 2003. — № 9.- С.7-9
19. Туркіна Р.М. Організація навчальних екскурсій з природознавства / Р. М. Туркіна // Географія. — 2007. — № 15-16. — С. 73-75
20. Хайруліна Т. Зимові візерунки : урок-діяння з предмета «Я і Україна» (природознавство) у 3 класі [Текст] / Тетяна Хайруліна // Початкова школа. — 2010. — № 12. — С. 60
21. Юрович В. Нестандартні уроки як засіб підвищення ефективності навчання в курсі «Я і Україна» // Початкова школа. — 2006. — № 6. — С. 22-26
22. Я і Україна. Природознавство : 1-4-й класи // Початкова освіта. — 2009. — № 41. — С. 1-16
23. Янчук О. Урок мислення серед природи. Структура уроку / Оксана Янчук // Початкова освіта. — 2008. — № 45. — С. 14-16
24. Янчук О. Формування задуму висловлювання на уроках мислення серед природи // Початкова освіта. — 2009. — № 38. — С. 7-14