Вступ

Якісні зміни системи суспільних відносин в процесі ринкової трансформації економіки зумовлюють глибинні та масштабні зміни всієї системи розподільчих відносин і формування доходів населення. Як свідчить світовий досвід, рівень розвитку країни знаходиться в прямій залежності від рівня розвитку людського капіталу, від вкладень в розвиток соціальної сфери, тобто від політики держави в області доходів. Пріоритети соціального характеру в кризовій ситуації передбачають поєднання способів вирішення гострих сучасних проблем з перспективами майбутнього. Ці пріоритети можуть бути розроблені і запроваджені в практику лише через соціально вивірену активну політику доходів населення.

Нинішня ситуація в сфері доходів характеризується накопиченням соціальної напруги, знизити яку значною мірою може перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні, яка передбачає створення умов для забезпечення належної якості життя населення.

Неможливо здійснити соціальну переорієнтацію економіки без вирішення проблеми доходів населення. Саме в цій площині знаходяться основні важелі, через які можна активізувати трудовий потенціал країни, без чого не можна здійснити вихід на необхідні темпи зростання. Зараз як ніколи необхідні практичні дії для проведення в життя науково обґрунтованої і зваженої політики доходів населення, підйому життєвого рівня громадян. В контексті цього особлива увага повинна приділятись бідності як об’єктивному соціально-економічному явищу сьогодення, дослідженню цієї проблеми у вітчизняній науці, оцінці поширеності бідності в сучасному українському суспільстві, необхідній для формування ефективної політики подолання бідності і вирівнювання розподілу населення за доходами.

1. Теоретичні основи дослідження доходів населення в умовах трансформаційної економіки

Формування доходів завжди пов’язано з привласненням, тому доходи населення, як соціально-економічна категорія, характеризують стосунки в суспільстві з приводу присвоєння, використання та розподілу створеного продукту. В зв’язку з тим, що головним критерієм соціального розшарування суспільства виступають розмір та джерело доходів, категорія доходів населення відображає економічні зв’язки між членами суспільства з приводу споживання виробленого продукту за рахунок їх трудової діяльності, використання власності, яка знаходиться в їх розпорядженні, та соціальних трансфертів. Розміри і динаміка основних складових доходів дозволяють визначити рівень добробуту громадян. Виходячи з цього, можна стверджувати, що політика доходів, яка здійснюється державою, є найбільш важливою складовою соціальної політики.

Категорія “рівень життя” акумулює широкий спектр соціально-економічних відносин, що знаходять свій прояв через багаторівневу систему індикаторів стану та умов життєдіяльності особи, домогосподарства, соціальних груп, населення країни та її регіонів. Поєднуючи в собі характеристику всіх сторін та компонентів життєдіяльності людини, рівень життя стає вимірювачем загальної оцінки ефективності державної соціально-економічної політики, з одного боку, щодо потреби окремої особи, домогоспо¬дарства, соціальних груп або суспільства в цілому, а з іншого – щодо можливості реалізації цих потреб.  Наявні методи визначення критеріїв оцінки бідності не можна вважати універсальними, необхідно застосовувати в комплексі, виходячи із специфіки конкретної ситуації, що складається в країні.

Найскладнішими теоретичними питаннями аналізу рівня життя населення є питання методологічного забезпечення об’єктивності визначення економічних критеріїв та відповідних показників, які характеризують внутрішню диференціацію малозабезпеченості. На сучасному етапі найчастіше ототожнюються такі поняття, як прожитковий мінімум і мінімальний споживчий бюджет, межа малозабезпеченості та фізіологічний мінімум, рівень фізіологічного виживання тощо. Така різноманітність понять суттєво ускладнює розуміння відмінностей між ними. З використанням рядів розподілу населення за розміром доходів обчислюється частка тих, чий доход нижчий від прожиткового мінімуму та межі малозабезпеченості, яка умовно відповідає медіанному рівню доходів. Існує ще менший показник – поріг бідності. За порогом бідності, а саме на межі фізіологічного виживання, знаходиться найбідніше населення, яке потребує соціального захисту. Відповідні показники бідності дисертантом були покладені в основу диференціації населення, яка представлена у вигляді схеми на рис.1.

Рис. 1. Розподіл населення України за показниками бідності у 2009 році за медіанним рівнем середньодушових витрат

Формування доходів залежить, в першу чергу, від можливостей економічного зростання в країні, а також від ефективності державної політики доходів, організації і виконання належним чином законів, Указів Президента України та інших нормативних актів, спрямованих на розв’язання найнагальніших соціальних проблем.

Основними з найважливіших причин, які обумовили різке падіння реальної заробітної плати в попередні роки, на наш погляд, слід відзначити випереджаюче зростання цін на товари і послуги при відсутності механізмів захисту доходів від інфляції, різку трансформацію рівня безоплатних соціальних благ в платні, масові і довготривалі затримки виплати зарплати, підвищення рівня реального безробіття.

Зміна соціально-економічної ситуації, викликаної безробіттям, інфляцією, супроводжується посиленням диференціації населення за основними соціально-економічними показниками: оплатою праці, грошовими збереженнями, структурою споживання. Ці показники впливають на формування середньодушових грошових доходів і витрат.

2.Чинники, що впливають на формування доходів населення

Доходи є головним джерелом задоволення матеріальних і духовних потреб та подальшого розвитку індивіда. Їх формування відбувається в результаті розподілу (первинні) та перерозподілу (вторинні) створених в суспільстві благ.

До первинних належать заробітна плата та надходження від підприємницької діяльності, які є головним джерелом доходів економічно активного населення. Крім означених вище, працюючі можуть отримувати і вторинні доходи – від власності на капітал, землю, природні ресурси, трансфертні платежі. Роль останнього виду надходжень особливо зростає у перехідній економіці, коли захисту з боку держави потребує, поряд з безробітними та економічно неактивним, і зайняте населення. Головними джерелами доходів економічно неактивних індивідів є соціальні трансферти (пенсії, субсидії, допомоги тощо); надходження від власності та продажу продукції особистого підсобного господарства.

Вивчення міжнародного досвіду функціонування ринкових механізмів перерозподілу суспільних благ дозволило автору окреслити основні напрями вдосконалення державної політики у соціальній сфері України: проведення постійного моніторингу соціально-трудових процесів; законодавче закріплення філософії повного використання індивідом власних можливостей; вирівнювання пенсійного віку для чоловіків та жінок з поступовим його підвищенням; активізація політики експорту робочої сили через механізм державного регулювання з метою зростання рівня доходів від найманої праці; гармонійне поєднання адресних та універсальних форм соціальної допомоги, спрощення механізму їх надання.

Економічні умови, що склались в Україні, вимагають відмови від стихійного формування доходів, розробки дієвих засобів, методів і механізмів їх регулювання[8, c. 74-75].

Таблиця 1

Структура системи сукупних доходів

В більшості країн (в т.ч. і в Україні) вплив держави на сферу доходів проявляється через механізми регулювання заробітної плати. У науковій літературі розглядаються функції соціальної держави, однак не дається чіткого визначення її функцій саме у процесі розподілу та перерозподілу суспільних благ. З огляду на це, автором пропонуються чотири головних функції: регуляторна, контролююча, мотиваційна та соціальна, які охоплюють найважливіші аспекти формування доходів і спроможні бути основою політики держави у цій сфері.

В умовах ринкової економіки доходи залежать від індивідуальних і колективних результатів праці, ефективності економіки в цілому. На основі дослідження цих взаємозв’язків виділено чотири групи факторів, які впливають на формування доходів від трудової діяльності: фактори, які залежать від працівника (професія, освіта, досвід роботи, кваліфікація, інтенсивність праці, життєва позиція, особистісні якості); фактори, пов’язані з підприємством (галузь народного господарства, тип підприємства, форма власності, місце розташування, технічний рівень, фінансовий стан, організаційний рівень); фактори, пов’язані з станом економіки в цілому (економічний потенціал, фаза економічного циклу, економічна політика держави, рівень податкового навантаження); соціальні фактори (спосіб формування соціального бюджету, частка соціальних витрат у ВВП, розгалуженість соціальних програм, частка безкоштовних соціальних послуг у загальній їх величині).

Отже, що на формування доходів будь-якого індивіда впливають чинники двох рівнів: загальнодержавного (стан економіки країни, державна соціальна політика, ступінь розвинутості підприємницької діяльності, рівень зайнятості населення, фіскальна політика тощо) та особистісного (здатність особи до навчання та перенавчання, її організаторські та професійні здібності, здатність йти на ризик, втілювати у виробництво новітні технології, передову техніку та інші)[7, c. 21-23].

3. Основні напрями підвищення рівня доходів населення в умовах переходу до ринкової економічної системи

Нагальні завдання розрахунків і планування життєвого рівня виходять із загальних макроекономічних показників (показники системи національних рахунків: ВВП, фонд оплати праці, кінцеве споживання товарів та послуг) і обмежуються розглядом мінімальних і середніх величин. Однак, очевидно, що оперувати тільки середніми числами і загальними сумами у такій галузі, як рівень життя, не можна. Необхідний диференційований підхід для того, щоб встановити вплив запланованих заходів із підвищення оплати праці, на становище домогосподарств, що розподіляються за критерієм середньодушового доходу. Отже, проблема рівня життя має розглядатися як проблема співвідношень, у яких вся заробітна плата розподіляється між працівниками або сім’ями.

Розподіл заробітної плати і розподіл доходів за своїми параметрами не збігаються, однак, між ними є тісний і закономірний зв’язок. Отже, в окремих випадках побудувати гіпотезу розподілу сімей за економічними групами можливо, відштовхуючись від очікуваного розподілу працівників за заробітною платою.

Розробка моделей розподілу за заробітною платою, а також за доходами викликає значний практичний інтерес. Оцінка поточного і розрахунки очікуваного розподілу заробітної плати за економічними групами домогосподарств — це один із головних чинників регулювання трудових відносин і рівня життя в умовах ринку. Аналіз різних варіантів заходів, що проводяться державою, підприємствами й організаціями для підвищення мінімальної, середньої заробітної плати або тарифних ставок і посадових окладів, і розрахунки необхідних для цього коштів із врахуванням вирівнювання доходів і зменшення надмірної майнової диференціації громадян, має стати одним із головних у переліку проблем державного регулювання соціальною сферою.

В Україні протягом десяти останніх років спостерігалося зростання майнового розшарування населення за рівнем грошових доходів. З 1990 р., за офіційними даними, воно зросла більше, ніж у 2 рази. Фактично рівень диференціації сягає значно більшої величини.

Недосконалою є структура розподілу працівників за розміром нарахованої заробітної плати. В цілому за галузями економіки частка працівників із низькими доходами коливається у межах 7-13%, із середніми — 8-10%, високими — 3,0-3,5. Ці показники значно відхиляються від показників оптимальної структури розподілу, яка передбачає такі пропорції: для верхніх (низько дохідних груп працівників) — 5-6%, середніх — 14-20% і нижчих (високодохідних груп) — 0,8-0,2.

Проектні орієнтири зростання заробітної плати встановлюються без належної уваги до вирішення проблеми розподілу доходів і зменшення рівня диференціації. Така позиція дезорієнтує роботу щодо постановки конкретних завдань; протистоїть державним цілям створення середнього класу. З огляду на такий стан речей проблема моделювання розподільчих відносин виходить за межі суто теоретичних досліджень і набуває важливого значення в практиці регулювання соціальних процесів[5, c. 6].

Розмаїття можливих шляхів моделювання не має торкатися принципового трактування сутності об’єкта, що моделюється. Правильного результату можна досягнути лише за умови надійних теоретичних посилок. Моделювання розподільчих процесів має своїм призначенням розрахунки існуючої й очікуваної диференціації доходів.

Тому основу моделі становить метод розрахунків на перспективу. Створення такої моделі передбачає, по-перше, визначення математичної функції (моделі), по-друге, надходження параметрів розподілу на перспективний період. Це потребує, передовсім, економічного вирішення і знання закономірностей динаміки відповідних показників. Отже, до сутності моделі входять як математична схема, так і обґрунтування конкретної сфери її використання. Як наслідок виникає кілька окремих моделей, що призначаються для короткострокових і довгострокових прогнозів — розрахунків очікуваного розподілу заробітної плати і доходів; прогнозів доходів окремих соціальних груп населення; народногосподарських і галузевих розрахунків. Кожна з цих моделей має свою специфіку і потребує відповідної інформації. Проте у всіх випадках потрібно застосовувати однакову математичну функцію (модель).

Результати експериментальних досліджень свідчать, що використання логарифмічно-нормальної функції дає найбільш достовірні результати. Логарифмічно-нормальна модель при описанні розподільчих відносин належить до класу апроксимуючих моделей, заснованих на законах розподілу ймовірностей. Вибір апроксимуючої функції не означає, що вона може бути адекватно правильно використана у прогнозах і розрахунках. Для останнього потрібно створити надійний апарат прогнозів.

Мінімум і середня заробітна плата обумовлюють предмет прогнозування — розмір диференціації. Через це необхідно:

• визначити загальну (основну) економіко-математичну модель розподілу заробітної плати як лог-нормальну функцію і модифікувати її відповідно до сфери дослідження;
• адаптувати логнормальну модель до конкретної економічної ситуації і розробити відповідний апарат прогнозування;
• визначити й упорядкувати вихідну інформацію;
• здійснити самоперевірку прогнозування на основі ретроспективних розрахунків.

Таким чином, можна зробити стислий рефрен проблематики формування і прогнозування доходів громадян[4, c. 2-3].

Вирішенню пріоритетних завдань політики держа­ви із регулювання розподільчих відносин і підвищен­ня добробуту населення сприятимуть науково обґрунтовані прогнозні розрахунки заробітної плати і до­ходів громадян. З цією метою природно враховувати результати аналізу й прогнозування за двома видами моделей: імітуючих і апроксимуючих.

Перша модель орієнтована на дослідження рівня заробітної плати у структурі ВВП і належить до класу імітуючих. Друга, змістом якої є моделювання розпо­ділу доходів і заробітної плати, має характер апрокси­муючої моделі.

Прогноз розподілу і розробка конкретних заходів на майбутнє, очевидно, пов’язані з аналітичним поєд­нанням результатів дослідження за обома напрямами. Тому, на наш погляд, сферою державних інтересів має стати послідовне проведення наукових досліджень як за імітуючою, так і апроксимуючою моделями. Це дасть змогу системно й комплексно підійти до прак­тичної розробки питань життєвого рівня.

Виконання дослідження сприятиме реалізації Кон­цепції подальшого реформування оплати праці в Ук­раїні, Концепції державної регіональної політики, по­літики щодо грошових доходів населення[15, c. 16-17].

Висновки

В умовах економічної кризи особливого значення набувають проблеми стабілізації і зростання рівня доходів, створення умов для повноцінного відтворення та функціонування трудового потенціалу. Обґрунтовано необхідність комплексного підходу до визначення категорії “рівень доходів” як інструменту, який використовується для визначення пріоритетних напрямків соціально-економічної політики держави, вибору найбільш ефективних механізмів її реалізації.

У період трансформації економічної системи та переходу до ринкових умов господарювання в усіх сферах суспільного життя відбуваються радикальні перетворення. Елементи соціальних гарантій, що діяли у командно – адміністративній економіці, виявилися несумісними з ринковими механізмами, які передбачають право вибору для кожного індивіда щодо одержання та розподілу власних доходів. Досвід реформування суспільних відносин у постсоціалістичних країнах підтверджує неминучість кризових явищ в економіці, масштаби та глибина впливу яких на стан добробуту населення залежать від дієвості механізмів підтримки його доходів.

Формування доходів є однією з найбільш гострих соціально-економічних проблем, оскільки їх розміри характеризують рівень добробуту, можливість задоволення матеріальних та духовних потреб і подальший розвиток індивіда. Дохід як економічна категорія належить до числа найскладніших і являє собою сукупність грошових та натуральних надходжень громадян в результаті розподілу та перерозподілу створених у суспільстві благ для підтримки фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану індивіда. Таке визначення, на відміну від існуючих, охоплює первинну та вторинну їх складову.

На формування доходів індивіда впливають чинники двох рівнів: загальнодержавного та особистісного. До чинників першого рівня ми відносимо: державну соціальну політику; ступінь розвинутості підприємницької діяльності; фіскальну політику; рівень зайнятості населення. Чинники другого рівня – це професійні та організаторські здібності особи; здатність до навчання те перенавчання; ступінь авантюризму тощо. Аналіз взаємозв’язку доходів працівників і результативності виробництва дозволив нам виявити чотири групи факторів, які впливають на формування доходів від трудової діяльності: фактори, що залежать від працівника; фактори, пов’язані з підприємством; фактори, пов’язані з станом економіки; соціальні фактори.

Ситуація у сфері формування доходів населення є напруженою з наступних причин: падіння рівня реальних доходів; зниження частки заробітної плати у грошових доходах населення; незбалансованість попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці; значний розрив між розмірами загальнодержавної та регіональної середньомісячних заробітних плат; наявність заборгованості з виплат працівникам народного господарства; значна диференціація заробітної плати по областях, районах, сферах зайнятості; високий рівень прихованого безробіття; відсутність ефективних механізмів державної підтримки малого бізнесу та самозайнятості; нестабільність і недосконалість законодавства, що регламентує розвиток підприємництва; невирішеність питання фінансового забезпечення прийнятих у сфері соціального захисту населення законодавчих актів; поширення регулюючої ролі центрів зайнятості лише на фіксовану частину ринку праці тощо.

Як багатогранне явище, бідність відрізняється загальними, специфічними та інституціональними аспектами, часовим та просторовим, якісним та кількісним вимірами. Обґрунтовано підходи до вибору критеріїв бідності, в яких окрім бази визначення, надається характеристика можливих напрямків використання і доцільності застосування, що дасть можливість оперативно вибирати необхідний критерій бідності відповідно до конкретної ситуації.

Зниження реальних доходів населення та поширення бідності за часів ринкових реформ – це результат не тільки падіння рівня виробництва та високої інфляції, але і наслідок відсутності ефективних механізмів адаптації до нових умов.

Список використаної літератури

1. Гакал Н. Сучасні доходи і рівень життя населення //Праця і зарплата. — 2009. — № 10. — C. 12-13
2. Гвелесіані А. Стан грошових доходів та майнова диференціація населення в Україні //Економіка АПК. — 2002. — № 3. — C. 103-107
3. Гладких Д. Грошові доходи населення як фактор ринку кредитних ресурсів //Вісник Національного банку України. — 2009. — № 4. — C. 17-19
4. Доходи населення і ринок праці //Праця і зарплата. — 2006. — № 24. — C. 2-3
5. Доходи населення і ринок праці //Праця і зарплата. — 2007. — № 36. — C. 6
6. Кваснікова Г. С. Доходи населення та економічний стан держави //Економіка АПК. — 2005. — № 1. — С.116-121.
7. Мазурок П. Державні заходи щодо регулювання диференціації доходів населення і зниження бідності //Україна: аспекти праці. — 2004. — № 6. — C. 21-25.
8. Новіков В. Актуальні питання структурного аналізу і прогнозування доходів населення //Економіка України. — 2005. — № 7. — C. 74-82
9. Новіков В. Проблеми реалізації державної політики регулювання доходів населення //Економіка України. — 2002. — № 9. — C. 66-71
10. Новиков В. Формування і прогнозування доходів населення //Україна: аспекти праці. — 2002. — № 3. — C. 26-28
11. Оцінка рівня доходів та витрат населення України в 1997-2000 рр. //Актуальні проблеми економіки. — 2002. — № 4. — C. 53-66
12. Порядок проведення індексації грошових доходів населення //Справочник кадровика. — 2008. — № 5. — C. 24-32
13. Соколик М. Грошові доходи і витрати населення України: тенденції та структура //Економіка України. — 2009. — № 3. — C. 21-30
14. Соколик М. Тенденції й специфічні особливості диференціації населення України за рівнем середньодушових доходів //Україна: аспекти праці. — 2008. — № 8. — C. 30-36
15. Якуненко Н. Аналіз рівня і структури доходів та витрат населення України //Україна: аспекти праці. — 2001. — № 1. — C. 12-17