Звіт науково-дослідницької та педагогічної практики
Вступ
До викладання у вузі залучаються провідні вчені України та зарубіжжя, а також фахівці з різних галузей практичної діяльності. Студенти КСУ мають змогу оволодіти як слов’янськими, так і романо-германськими мовами, навчатися в магістратурі та аспірантурі, отримувати практичну підготовку у вузах Болгарії, Польщі, Словаччини, Швеції, Чехії; організоване включене навчання у вищих школах Великобританії, Франції, Німеччини.
Університет постійно запрошує іноземних фахівців для читання лекцій і проведення науково-консультативної роботи, що дає змогу студентам отримувати навички володіння мови, що вивчається, від її носіїв, не виїжджаючи за кордон.
Мета науково-дослідної та педагогічної практики — поглибити та закріпити теоретичні знання, здобуті у процесі навчання, сприяти розвитку навичок розв’язання прикладних завдань, підготуватись до самостійної виробничої, науково-дослідної та педагогічної діяльності, зібрати матеріал для написання роботи.
Основні завдання науково-дослідної та педагогічної практики:
- ознайомлення з організацією, структурою та перспективами розвитку підприємства — бази практики;
- опанування практики виконання функцій у відповідних підрозділах бази практики;
- опанування основ виконання наукових досліджень;
- засвоєння методики викладацької роботи;
- збирання матеріалів (статистичних даних, документів) для написання магістерської роботи.
Розділ 1. Загальна характеристика бази практики
1.1.Загальні положення про кафедру педагогіки і управління освітою Інституту славістики та міжнародних відносин — підрозділу Київського Славістичного університету
Завідувач кафедри — Вятчаніна Людмила Іванівна, кандидат біологічних наук (1970р.), старший науковий співробітник, доцент
Лаборант кафедри — Солодкова Яна Анатоліївна
Кафедра педагогіки та управління навчальним закладом — одна з перших кафедр, створених у Київському славістичному університеті. В своєму розвитку кафедра пережила три етапи, в залежності від спрямованості діяльності, що відображено в назві кафедри.
І етап — 1997-2001рр. кафедра педагогіки і управління навчальним
закладом.
ІІ етап — 2001-2005рр. — у зв’язку з розширенням викладання дисциплін психологічного напряму кафедра перетворена в кафедру педагогіки і психології.
ІІІ етап — 2005р — сучасний період. Кафедра реорганізована в дві самостійні кафедри: кафедру психології в зв’язку з ліцензуванням спеціальності «психологія» і кафедру педагогіки та управління освітою в зв’язку з розширенням розвитку напряму «управління навчальним закладом».
При кафедрі функціонує секція фізичного виховання і спорту, а також лабораторія експериментальної педагогіки.
В сучасний період навчальна і наукова діяльність кафедри спрямована на викладання і наукові розробки педагогічних дисциплін, розвитку напряму управління навчальним закладом, модернізацію змісту природничої педагогічної освіти.
Кафедра є загальноуніверситетською, надає особливого значення розробці методологічних та методичних засад нових навчальних курсів, що є базовими, для підготовки бакалаврів та магістрів з різних спеціальностей.
Змістом діяльності кафедри є не тільки освітня робота, а й організаційна та наукова діяльність. Фахівці кафедри досліджують:
сучасні освітні технології та впроваджують їх у навчальний процес;
вивчають особливості організації освітньої справи у європейських державах, в тому числі слов’янських;
підтримують академічні та наукові зв’язки з колегами провідних з вищих навчальних закладів України, Росії, Словаччини, Чехії, Польщі, Білорусії, Болгарії.
1.2. Кількісний та якісний склад кафедри
Першим завідувачем кафедри була кандидат педагогічних наук, доцент Кудіна В.В. (1997-2005 рр). На кафедрі працювали в різні роки доктор медичних наук, професор Ященко А.Г., доктор біологічних наук, професор Писанець Є.М., доктор педагогічних наук, професор Лихарчук І.Л., доктор істор. наук, професор Сегеда С.П. та інші відомі фахівці в Україні та Європі.
Викладання дисциплін забезпечують висококваліфіковані фахівці, що мають досвід організації освітньої роботи, набутий на провідних посадах Міністерства освіти і науки України (проф. Домніч В.І.), відділу освіти районної адміністрації ( Головешко Н.О.), вищих навчальних закладах ( доц. Кудіна В.В., Кулик О.Д., Кузьменко Н.М., доц. Юрченко В.І., доц. Соловієнко В.О.), наукових установ НАН України ( доц. Вятчанина Л.І., доц. Сегеда Т.П., доц. Кузьменко Н.М., доц. Кулик О.Д.).
Нині у складі кафедри працюють 17 викладачів, 1 професор, 11 кандидатів наук, доцентів.
Перелік викладачів кафедри:
- кандидат біологічних наук, доцент Вятчаніна Л.І.
- кандидат педагогічних наук, доцент Кудіна В.В.
- кандидат педагогічних наук, доцент Кулик О.Д.
- кандидат педагогічних наук, доцент Кузьменко Н.М.
- кандидат педагогічних наук, доцент Голубєва М.О.
- кандидат наук фізичного виховання і спорту, доцент Козетов І.І.
- старший викладач Головешко Н.О.
- старший викладач Ларіонова Д.П.
- старший викладач Валагуров О.І.
- старший викладач Самборук І.В.
- старший викладач Радомська М.В.
- старший викладач Самокиш О.В.
- кандидат економічних наук, доцент Романенко С.І.
- кандидат історичних наук, доцент Білозор В.П.
- кандидат філософських наук, професор Скрипка П.І.
- кандидат економічних наук, доцент Курченко О.Б.
- кандидат економічних наук, доцент Грущинська Н.М.
1.3. Основні навчальні курси кафедри
Цикл педагогічних дисциплін
— Педагогіка.
— Педагогіка вищої школи.
— Психологія і педагогіка вищої школи.
— Вища освіта України та Болонський процес.
— Основи педагогічної майстерності.
— Основи педагогіки та психології.
— Педагогіка та психологія вищої школи.
— Педагогіка та психологія.
— Психологія вищої школи.
— Виробнича педагогічна практика .
— Етикет.
— Університетська освіта.
— Інтелектуальна власність.
— Правові основи діяльності школи.
— Менеджмент освіти.
— Етика керівника.
— Методика викладання у вищій школі.
— Методологія і методика науково-педагогічних досліджень.
Цикл природничих дисциплін
— Основи біології і генетики.
— Основи екології та безпека життєдіяльності.
— Анатомія і еволюція центральної нервової системи.
— Антропологія.
— Основи антропогенезу.
— Психофізіологія.
— Основи демографії.
— Основи екологічної культури керівника.
Цикл дисциплін фізичного виховання і спорту
— Фізичне виховання,
— Фізична культура,
— Фізичне виховання і психофізичний тренінг,
— Охорона праці,
— Цивільна оборона
— Спортивний туризм.
У зв’язку зі збільшенням кількості закладів, організацій, що надають освітні послуги, збільшується потреба в кваліфікованих фахівцях, спроможних організувати якісний навчальний процес.
У 2006 р. на кафедрі розпочата підготовка спеціалістів з нової спеціальності «Управління навчальним закладом»: (друга вища освіта) з освітньо-кваліфікаційним рівнем — магістр; кваліфікацією — фахівець з управління навчальним закладом.
Студентам спеціальності «Управління навчальним закладом» викладаються дисципліни професійно орієнтовані на:
- правові аспекти управління навчальним закладом;
- теорію організацій;
- менеджмент організацій;
- управління навчальною та виховною діяльністю;
- управління трудовими ресурсами;
- управління управлінською діяльністю;
- управління інформаційними зв’язками;
- техніку управлінської діяльності;
- психологію управління;
- аудит управлінської діяльності;
- соціальну та економічну безпеку діяльності;
- новітні освітні технології.
Магістри спеціальності «Управління навчальним закладом» отримують підготовку для подальшої діяльності в сфері надання освітніх послуг.
1.4. Навчально-методичне забезпечення кафедри
Підготовлені навчальні програми та навчально-методичні комплекси дисциплін за КМСОНПО:
— Педагогіка,
— Педагогіка вищої школи,
— Психологія вищої школи,
— Психологія і педагогіка вищої школи,
— Правові основи діяльності школи,
— Менеджмент освіти,
— Етика керівника,
— Методика викладання у вищій школі,
— Методологія і методика науково-педагогічних досліджень,
— Основи педагогіки та психології,
— Основи педагогічної майстерності,
— Вища освіта України та Болонський процес,
— Етикет,
— Анатомія і еволюція центральної нервової системи,
— Психофізіологія,
— Основи біології і генетики,
— Антропологія,
— Основи антропогенезу,
— Основи демографії,
— Екологічна культура керівника,
— Основи екології та БЖД,
— Основи екології,
— Основи БЖД.
1.7. Структура кафедри
Кафедра створюється в ході організаційно-штатних заходів за умови, якщо до її складу входить не менше ніж п‘ять науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є основним місцем роботи, і не менше ніж три з яких мають науковий ступінь або вчене звання.
Загальне керівництво кафедрою згідно з функціональними обов‘язками здійснює начальник (завідуючий), який призначається відповідним наказом ректора. Начальник (завідуючий) кафедри несе персональну відповідальність за виконання кафедрою покладених на неї завдань.
На кафедрах, де кількість викладачів перевищує 15 осіб, штатним розписом може передбачатися посада заступника начальника кафедри, який діє в межах посадових повноважень і здійснює керівництво кафедрою на період відсутності її начальника (завідуючого).
У разі необхідності об‘єднання викладачів, що забезпечують навчально-методичну й виховну роботу з однієї або кількох споріднених дисциплін, або при роботі на загальноуніверситетській кафедрі здійснюють викладання дисциплін в одному навчально-науковому інституті (на одному факультеті) створюється предметно-методична секція, за умови, що до її складу входить не менше трьох науково-педагогічних працівників.
Пропозиції щодо складу предметно-методичних секцій, а також її голови надаються до навчально-методичного центру до початку нового навчального року й затверджуються єдиним наказом ректора.
Кількісний і якісний склад кафедри встановлюється штатним розписом, який може коригуватися у разі збільшення або зменшення науково-педагогічного навантаження на новий навчальний рік.
1.6. Організація практики на кафедрі
Кафедра організує і щорічно проводить навчальні і виробничі практики на різних спеціальностях університету: ознайомчу-педагогічну для практики студентів різних спеціальностей університету «Мова та література», «Історія», «Країнознавство» магістерську-педагогічну — для всіх спеціальностей магістеріуму.
Всі види практики забезпечені необхідними навчально-методичними матеріалами, які однак потребують оновлення.
Методичне забезпечення практики:
— Викладацька педагогічна практика: завдання, зміст, процедура. Соловієнко О.В.-К. — КСУ, 2006.- 23с.
— Програма з магістерської педагогічної практики. Юрченко В.І..К.: КСУ, 2002. — 14с.
Перелік навчальних та наукових структур, з якими співпрацює кафедра:
Кафедра має угоди про навчальну та науково-методичну співпрацю з біологічним факультетом Київського національного університету імені Тараса Шевченко, науково-природничим музеєм і інститутом археології НАН України, які надають навчально — лабораторну базу для занять студентів Київського славістичного університету, допомагають в організації практики.
Професорсько-викладацький склад кафедри постійно підвищує свою кваліфікацію.
Доц. Сегеда Т.П завершує дисертацію на здобуття ступеню доктора біологічних наук на тему « Патологічні зміни мікро судин у ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС» (термін — 2008р.)
Старший викладач Наугольна О.В. — пошукач в Національному університеті фізичного виховання і спорту України — започаткувала дисертаційну тему на здобування звання кандидата наук з фізичного виховання і спорту на тему «Вдосконалення техніки атакуючих дій кваліфікованих дзюдоїстом на етапі спеціалізованої базової підготовки» (термін — 2009 р.).
Проф. Домніч В.І. планує підготовку навчального посібника «Проблеми забезпечення якості вищої освіти» (термін — 2008 р.)
У 2006-2007 навчальному році кафедра планує провести акредитацію спеціальності «Управління навчальним закладом» , організувати науково-дослідну лабораторію екології, провести ліцензування спеціальності «екологія».
З 14 листопада 2006року по 18 травня 2007р. кафедра буде брати участь в роботі ХІ студентської спартакіади Печерського району «Під золотими куполами Печерська» та Х районній спартакіади серед професорсько- викладацького складу і співробітників вищих навчальних закладів району.
Розділ 2. Зміст і результати виконаних робіт
2.1. Розкриття змісту практичної діяльності відповідно до розділів програми практики
Науково-дослідна практика
Як я розумію, науково-дослідна практика — це пошукова робота студентів, що передбачає аналіз і узагальнення фактичного матеріалу для написання магістерської роботи й опанування методики наукових досліджень.
Основне завдання практики — виконання наукових досліджень на підприємстві та збирання матеріалів (статистичних даних, документів) для написання магістерської роботи.
План-графік науково-дослідної практики
| № пор. | Види робіт за програмою практики | Тривалість, днів/годин |
| 1 | Вивчення середовища вищого навчального закладу | 2/16 |
| 2 | Вивчення і аналіз нормативних документів, що регулюють діяльність кафедри | 2/16 |
| 3 | Аналіз публікацій з теми дослідження | 4 32 |
| 4 | Характеристика сфери використання, новизни та значущості результатів досліджень | 4/32 |
| 5 | Визначення структури досліджень, послідовності їх здійснення, методів аналізу зібраних матеріалів | 4/32 |
| 6 | Формування картотеки і оформлення бібліографії з теми дослідження | 2/16 |
| 7 | Обробка аналітичного матеріалу та результатів дослідження із застосуванням комп’ютерних технологій. Обґрунтування висновків і пропозицій | 5/40 |
| 8 | Оформлення звіту | 2/16 |
| Разом | 25/200 | |
При більш детальному аналізі я виділяю наступні кроки наукового дослідження:
- Вибір проблеми наукової роботи:
- ознайомлення з літературою;
- ознайомлення з нормативними документами;
- вивчення педагогічної документації;
- аналіз педагогічного досвіду.
- Детальне ознайомлення з проблемою засобами літературних джерел:
- складання бібліографії (картотеки літературних джерел);
- виконання виписок із літературних джерел, конспектування.
- Уточнення теми і розробка попереднього варіанту плану наукової роботи:
- обґрунтування вибору теми;
- обґрунтування актуальності та новизни дослідження;
- відбір методів дослідження;
- формулювання мети та завдань дослідження;
- визначення методів обробки результатів;
- складання переліку досліджуваних питань.
- Побудова гіпотези.
- Збір матеріалу:
- спостереження;
- аналіз досвіду;
- експеримент.
6) Зведення результатів дослідження:
- групування результатів;
- обробка матеріалів;
- складання таблиць, діаграм.
- Додатковий збір матеріалу.
- Аналіз результатів дослідження:
- теоретична обробка результатів;
- інтерпретація результатів.
- Складання розширеного плану наукової роботи:
- підготовка головних тез (вихідних позицій);
- поділ роботи на розділи, параграфи;
- складання списку використаних літературних джерел;
- формулювання назв розділів, параграфів.
- Літературне оформлення роботи:
- підготовка тексту розділів;
- корекція мови та стилю;
- остаточне формулювання назв розділів, параграфів;
- оформлення списку використаних літературних джерел.
- Впровадження результатів дослідження в практику:
- розробка методичних рекомендацій, інструкцій;
- підготовка статей, лекцій, доповідей.
- Оцінка ефективності дослідження:
- визначення актуальності та новизни;
- наукова доказовість роботи;
- обґрунтування можливостей впровадження результатів у практику.
Педагогічна практика
Педагогічна практика передбачає ознайомлення із сучасними методами та формами організації навчального процесу і формування навичок викладання дисциплін за спеціальністю.
Мета педагогічної практики — набути навичок застосування методів наукових досліджень, проведення занять, закріпити знання з методики викладання соціальних дисциплін.
План-графік педагогічної практики
| № п\п | Вид роботі за програмою практики | Тривалість, днів/годин |
|
|
|
|
| 1 | Ознайомлення з діяльністю навчального закладу та його структурою | 1/8 |
| 2 | Вивчення державних стандартів зі спеціальності «Соціологія»; аналіз освітньо-професійної та кваліфікаційної характеристик фахівця | 18 |
| 3 | Вивчення навчально-методичного забезпечення викладання соціальних дисциплін у навчальному закладі: навчальних програм, контрольних і тестових завдань, навчальних посібників, методичних рекомендацій, інших методичних матеріалів | 2/16 |
| 4 | Ознайомлення з методикою викладання гуманітарних дисциплін провідними викладачами, впровадженням нових освітніх технологій | 18 |
| 5 | Аналіз організації науково-дослідної діяльності на кафедрі: тематика досліджень, публікації, організація наукових конференцій, семінарів, круглих столів тощо | 3/24 |
| б | Складання плану-конспекту лекції, завдань, питань, підбір літератури до проведення семінару за однією з тем вибраної дисципліни | 4/32 |
| 7 | Проведення заняття, аналіз зауважень | 18 |
| 8 | Написання звіту | 2/16 |
| Разом | 15/120 |
Цей вид практичної підготовки студентів полягав у вирішенні мною, наступних завдань:
— відвідування гімназії №136, розповіді адміністрації про порядок організації навчального процесу в КСУ, умови вступу до університету випускників школи. В результаті була підписана угода про співробітництво між КСУ та ЗОШ №136;
— підготовки лекції, та плану-конспекту семінарського заняття; написанні доповіді на тему: „Студентське самоуправління у контексті демократизації вищої освіти України».
2.2.Результати виконання індивідуального завдання (плану)
На підготовчому етапі нам було проведено інструктаж, на якому зазначено, що практика студентів є складовою процесу підготовки спеціалістів в Академії і проводиться у навчальних закладах усіх рівнів. Вона є важливим етапом підготовки фахівців у межах майбутньої спеціальності та набуття досвіду самостійної роботи.
Наша практика передбачає безперервність і послідовність її проведення при одержанні достатнього обсягу практичних знань і умінь.
Наш робочий день визначається правилами трудового розпорядку та режимом роботи установи.
Відносно моєї педагогічної практики, було повідомлено, що її метою є формування професійних умінь і особистісних якостей фахівця гуманістичної спрямованості. А також оволодіння на основі вище переліченого, видами професійної викладацької діяльності на рівні, що відповідає освітньо-кваліфікаційній програмі підготовки магістра. Крім цього до мети даної практики було віднесено ознайомлення практикантів із сучасними методами і формами організації навчального процесу у вищій школі, формування у студентів навички викладання соціальних дисциплін, вироблення творчого і дослідницького підходу до педагогічної діяльності. Мене та інших студентів ознайомили також з основними завданнями під час їхнього проходження педагогічної практики.
Безпосереднє керівництво практичною підготовкою студентів покладається на керівника від бази практики, з яким студент погоджує індивідуальний календарний план проходження практики згідно з її програмою та базою практики. Керівник від бази практики контролює виконання студентом програми практики. Всі зауваження щодо виконання доручених завдань практикантам, порушень трудової дисципліни заносяться керівником бази практики у щоденник практиканта. Керівник практики дає письмовий висновок про виконання та засвоєння програми практичної підготовки студентом, характеризує здатність практиканта до самостійної роботи за фахом і спеціалізацією, характеристику про проходження практики, яка друкується на бланку організації та завіряється печаткою.
Керівник практики також дав поради стосовно місця пошуку джерел для формування бібліографічного списку.
Також керівник моєї практики від університету:
— перед направленням на практику провів інструктаж про порядок проходження практики та з техніки безпеки, надав студентам-практикантам необхідні документи (направлення на проходження практики та програму практики);
— ознайомив студентів з програмою, цілями та завданнями практики;
— здійснював керівництво практикою відповідної групи, консультував, контролював та забезпечував повне виконання програми практики всіма студентами-практикантами;
— встановлював контакти з керівниками базових закладів проведення практики, узгоджувати робочі програми;
— в разі виявлення недоліків в організації практики своєчасно їх усував;
— повідомив практиканта про систему звітності з практики, а саме: подання щоденника практики та письмового звіту з додатками документації, розробленої студентом;
— сприяв у проходженні практики згідно з її програмою, забезпеченню умов праці.
Після збору літератури та формування бібліографічного списку мною було проведене знайомство з методикою підготовки і проведенням лекційних занять.
Далі займалася підготовкою лекції, тестів, плану-конспекту семінарського заняття.
Після цього мною було підготовлено доповідь на тему: „ Студентське самоуправління у контексті демократизації вищої освіти України»
У результаті здійсненої роботи, мною було зібрано значний перелік літератури, яка стосується мого магістерського дослідження – навчальні посібники, монографії, статті з періодичних статей, дисертації. Також мною було отримано певні навички у підготовці лекційних та семінарських занять, ознайомилася з ходом робочого процесу на кафедрі.
2.3. Висновки про проходження практики з пропозиціями щодо посилення ефективності практики
Навчальний процес у вищих закладах освіти — це система організаційних і дидактичних заходів, спрямованих на реалізацію змісту освіти на певному освітньо-кваліфікаційному рівні відповідно до державних стандартів освіти. Він охоплює всі компоненти навчання: учасників навчального процесу (викладачів, студентів), засоби, форми і методи навчання. Навчальний процес базується на принципах науковості, гуманізму, демократизму, наступності та безперервності, незалежності від втручання будь-яких політичних партій, інших громадських та релігійних організацій.
Були визначені шляхи оптимізації управління навчальним процесом:
- поглиблене вивчення та усвідомлення організаторами навчального процесу тенденцій його розвитку;
- підвищення інформаційної насиченості управлінської діяльності, а саме проведення зустрічей зі студентами, встановлення двостороннього зв’язку між викладачами та студентами;
- надання навчальних матеріалів в електронному вигляді;
- комплексний підхід до управління навчальним процесом.
Слідування означеними шляхами допоможе практикам оптимізувати управління навчальним процесом на сучасному етапі й сприятиме досягненню системою більш досконалого рівня організації у майбутньому.
Список використаної літератури
- Вища освіта України в умовах трансформації суспільства: стан, проблеми, тенденції розвитку 1991-2006 рр.: науково-допоміжний бібліографічний покажчик / АПН України, ДНПБ України імені В. О. Сухомлинського, Ін-т вищої освіти, 2008. — 487 с.
- Крушельницька О. Методологія та організація наукових досліджень: навчальний посібник / Ольга Крушельницька, 2009. — 205 с.
- Лекції з педагогіки вищої школи: Навчальний посібник / Ред. В. І. Лозова, 2006. — 495 с.
- Ніколаєнко, Станіслав. Розвиток студентського самоврядування — важливий чинник забезпечення якості вищої освіти // Освіта України. — 2007. — 8 травня. — С. 1-5
- Ніколаєнко, Станіслав. Студентське самоврядування на шляху до європейського простору вищої освіти (Доповідь міністра освіти і науки Станіслава Ніколаєнка) // Освіта України. — 2007. — № 49-50 (липень). — С. 1-4
- Патола В. Студентське самоврядування в контексті Болонського процесу // Персонал. — 2007. — № 17-18. — С. 4
- Складова демократизації вищої школи // Позакласний час. — 2007. — № 10. — С. 75-77
- Чибісова Н. Самоврядування студентів як умова становлення їхньої громадянської свідомості // Педагогіка і психологія. — 2007. — № 3. — С. 42-48
- Шейко В. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: підручник / Василь Шейко, Наталя Кушнаренко, 2008. — 310 с.
- Якса Н. Основи педагогічних знань: Навчальний посібник / Наталія Володимирівна Якса, 2007. — 358 с.
Додатки
Лекція на тему „ Роль студентського самоврядування у забезпеченніякості вищої освіти»
План
- Що таке студентське самоврядування.
- Особливості діяльності органів студентського самоврядування в інших країнах.
- Імплементація Болонського процесу у вищих навчальних закладах України.
- Що таке студентське самоврядування
Кожен з Вас, мабуть, пам’ятає свої перші місяці в університеті: усе здавалось новим та недосяжним, так важко було зорієнтуватись у морі інформації. А яких зусиль варто було докласти, щоб підготувати перший у своєму житті день факультету! Що вже казати про той шок, коли тебе п’ятим поселили в кімнату, а ліжок тільки чотири! А чого варте згадати викладача, який ще з підручником часів СРСР намагався приспати Вас, монотонно читаючи незрозумілі байки?
Це лише частина тих споминів, що прийдуть Вам на згадку, якщо у Вашому навчальному закладі не було студентського самоврядування. Правда, і при існуючій, але тільки на папері, студентській раді усі ці «знущання» над студентом могли відбуватись. На жаль, в Україні мають місце і такі випадки.
Радує одне: що нам є з ким і маємо над чим працювати. Але для початку трохи «лікбєзу» по самоврядуванню.
Студентське самоврядування – це форма управління, за якої студенти на рівні академічної групи, факультету, гуртожитку, курсу, спеціальності, студентського містечка, іншого структурного підрозділу ВНЗ мають право самостійно вирішувати питання внутрішнього управління. Головна мета діяльності органів студентського самоврядування полягає передусім у створенні умов самореалізації молодих людей в інтересах особистості, суспільства і держави, у захисті прав студентів. Студентське самоврядування є важливим фактором розвитку і модернізації суспільства, виявлення потенційних лідерів, вироблення у них навичок управлінської та організаторської роботи з колективом, формування майбутньої еліти нації.
Отже, студентське самоврядування є засобом реалізації студентською громадою своїх прав, обов’язків та ініціатив через прийняття рішень і їх впровадження за допомогою власних ресурсів у сфері, що визнається адміністрацією, та у співпраці з нею, а також гарантії брати участь через своїх представників у вирішенні питань, які стосуються студентства.
Студентське самоврядування потрібно студентству, тому що це – практична школа для тих, хто бажає спробувати себе у ролі керівника, адміністратора, лідера. ОСС – це можливість реалізовувати суспільно значущі проекти, що підуть на користь усій студентській громаді. Студентське самоврядування можна сміливо назвати однією з перших сходинок до громадянського суспільства, коли громада висуває своїх лідерів та вчиться контролювати їхні дії.
Ефективне студентське самоврядування сприяє гармонійному розвитку навчального закладу. Завдяки студентським ініціативам можна визначати нові напрями розвитку поза навчальною діяльністю, вдосконалювати навчальний процес тощо. Розвинуте студентське самоврядування може стати тим додатковим фактором, що впливає на вибір абітурієнтом навчального закладу. Також важливим фактором є те, що випускники університетів з розвинутим студентським самоврядуванням необхідні роботодавцям, бо ОСС допомагають студентам виробити необхідні в роботі навички організації праці, самодисципліни, формування почуття відповідальності тощо.
Необхідна також наявність інформованості студентів стосовно діяльності ОСС. На це варто спрямувати великі зусилля.
Потрібно підтримувати прагнення студентів до соціальної активності, до вирішення важливих питань, адже органи студентського самоврядування необхідні для розвитку демократичного громадянського суспільства.
- Особливості діяльності органів студентського самоврядування в інших країнах
Життя студентів Європи без студентського самоврядування і різноманітних студентських клубів на кшталт Альфа і Бета уявити неможливо. ОСС у європейських країнах перебувають у рівноправних партнерських стосунках з адміністрацією навчальних закладів.
Слід зазначити, що в історії діяльності вищих навчальних закладів як Європи, так і колишнього Радянського Союзу чітко виділяються 3 типи студентського самоврядування:
1) Імітаційний, або ігровий – для нього характерна організація спільноти студентства як наслідування державного ладу (наявність парламенту, конституції, суду, судді;
2) Псевдоділовий, або бюрократичний – цей тип самоврядування робив самоціллю створення бюрократичного апарату у студентському середовищі під виглядом підготовки активістів-організаторів, коли для розширення студентського активу створюються багаточисельні ради, штаби, комісії, не зайняті реальною діяльністю;
3) Демократичний – його розвиток і вдосконалення обумовлені сучасними умовами життєдіяльності суспільства і вимогами до особистості студента. Демократія передбачає і соціальне партнерство, і особисту участь кожного у справах того соціуму, частиною якого він є.
Риси, що характерні для європейського самоврядного руху:
1) фінансування діяльності ОСС адміністрацією вузів;
2) прямі і таємні вибори до ОСС;
3) відсутність студентських профспілок;
5) забезпечення ОСС потужною базою для здійснення своїх обов’язків: приміщенням, технікою, зв’язком;
6) значний досвід роботи в демократичних умовах.
Розглянемо специфіку ОСС в Англії, Франції та Польщі. У Великобританії студентська спілка, студентський уряд або студентська рада існують у багатьох коледжах та університетах і часто мають власні будівлі або сукупність приміщень на території університету, займаються соціальною та організаційною діяльністю студентів. У деяких закладах студентські спілки за своїми формальними ознаками нагадують спілки праці, але фактично себе профспілками не позиціонують. Багато студентських спілок (на відміну від студрад Франції) є вкрай заполітизованими і дуже часто відіграють роль навчальних центрів, які готують політиків, а також сприяють політичній кар’єрі своїх членів. Такі спілки проводять різноманітні кампанії, дебати тощо, які проходять дуже енергійно і в процесі яких студенти виявляють великий ентузіазм. У Великобританії голова студради, т. зв. ‘Sabbatical officer’, є керівником, який працює повний робочий день і отримує заробітну плату. Більшість студрад також мають керівників, які працюють повний та неповний робочий день і не отримують зарплату: т. зв. ‘non-sabbatical officers’. Всі студради вищих навчальних закладів мають потужне фінансування. Матеріальну допомогу їм надають університети, державні установи, спонсори.
У Франції студенти мають можливість бути представленими у різноманітних установах вищої освіти на всіх інституційних рівнях. Крім того, студенти можуть вступати в об’єднання на кшталт асоціацій і синдикатів. Однак найвпливовішим є представлення студентів на рівні університетів. Університет функціонує за допомогою трьох центральних рад: адміністративної ради, ради з питань навчання і університетського життя та наукової ради. Вибори до всіх трьох рад проводяться одночасно за окремими списками. Студенти обираються терміном на 2 роки, викладачі та адміністратор – на 4 роки. Студенти, обрані до цих рад, також представлені у різноманітних університетських комісіях, зокрема дисциплінарній та соціальній.
Яким чином ми можемо використати позитивні здобутки європейських ОСС у наших сьогоднішніх реаліях? Є декілька шляхів.
Залучати активістів ОСС наших вузів до участі у міжнародних студентських конференціях, присвячених проблемам студентського самоврядування, брати участь у міжнародних програмах обміну досвідом у сфері студентського самоврядування.
Слідуючи принципам Болонського процесу, бути якомога динамічнішим та активним студентом, отримувати освіту за кордоном, на практиці переконуючись в ефективності самоврядування університетів Західної Європи.
Актуальним є проведення міжуніверситетських тематичних круглих столів, видання інформаційних матеріалів з цієї теми: необхідно зацікавити активістів наших ОСС у дослідженні досвіду європейських студентів у побудові дійової структури ОСС.
На нашу думку, органам студентського самоврядування українських навчальних закладів не завадило б:
1) підвищити представництво студентів у Вченій раді;
2) боротись за фінансову підтримку ОСС;
3) пропонувати чіткі заходи щодо використання фінансових ресурсів;
4) створити Раду по проектам, куди студенти зможуть надавати свої ідеї щодо проведення семінарів, конкурсів, цікавих зустрічей, вечірок, де інформація буде аналізуватись і буде обрано проекти до реалізації.
Враховуючи Європейський вектор подальшого розвитку України, приєднання України до Болонського процесу, творчі ініціативи Міністерства освіти України по впровадженню та розвитку студентського самоврядування у вузах України на принципово нових демократичних засадах, вивчення європейського освітянського досвіду є актуальним і своєчасним.
- Імплементація Болонського процесу у Вищих навчальних закладах України
Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності. Не стала винятком і освіта, особливо вища школа. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.
Болонський процес (БП) – це процес європейських реформ, спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти до 2010 року. Болонський процес був започаткований 19 червня 1999 року у місті Болонья (Італія) підписанням 29 міністрами освіти країн Європи «Болонської декларації». Країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітянського та наукового простору до 2010 року. У травні 2005 року на рівні Міністерства освіти України була підписана декларація про участь вітчизняних вищих навчальних закладів у Болонському процесі. Зараз динамічно реформується українська національна система освіти, що має відповідати кращим європейським стандартам і передбачати підняття престижу освіти, полегшення мобільності студентів та розширення можливостей їх працевлаштування. Відбувається інтенсивна реорганізація структури університетів, проводиться адміністративна реформа та деякі перебудови у системі навчання.
На жаль, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті впровадження Болонського процесу:
Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.
Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.
Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна порівняно із загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців у Європі.
Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність у державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
Ми повинні спрямувати свої зусилля на вирішення цих проблем.
Упровадження Болонського процесу має такі позитивні сторони:
- український студент отримує можливість зробити свій диплом конвертованим і зрозумілим для західних викладачів і для зарубіжних роботодавців;
- також важливим є забезпечення належних умов вивчення програмного матеріалу і підготовки до контрольних заходів, що досягаються шляхом чіткого їх розмежування за змістом і у часі;
- систематизація засвоєння навчального матеріалу;
- підвищення мотивації та відповідальності студентів за результати навчальної діяльності;
- розширення можливостей для розкриття здібностей студентів, розвитку їх творчого мислення та підвищення ефективності роботи викладацького складу;
- забезпечення стабільного психологічного стану студентів завдяки проведенню наскрізного контролю знань.
Болонський процес передбачає:
Уведення двоциклового навчання. Фактично пропонується ввести два цикли навчання: 1-й – до одержання першого академічного ступеня і 2-й – після його одержання. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).
Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити в усіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS (Європейська система перезарахування кредитів), зробивши її системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя». Система ECTS базується на трьох ключових елементах: інформації (стосовно навчальних програм і здобутків студентів), взаємної угоди (між закладами-партнерами і студентом) і використання кредитів ECTS (щоб визначити навчальне навантаження для студентів). Ці три ключові елементи приводяться в дію через використання трьох основних документів: інформаційного пакета, форми заяви/навчального контракту і переліку оцінок дисциплін. Більш за все ECTS використовується студентами, викладачами і закладами, які хочуть зробити навчання за кордоном невід’ємною частиною освітнього досвіду.
Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.
Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом.
Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.
Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легкодоступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.
Отже, Болонський процес є ефективною та перспективною системою, що дає змогу кожному студенту максимально розкрити свої індивідуальні здібності, активно працюючи за програмою впродовж навчального року. Кінцевий результат навчання залежатиме в першу чергу від здібностей і рівня знань кожного студента, від його сумлінності та ставлення до процесу навчання.
Кредити ECTS.
ECTS є тим інструментом, який має гарантувати прозорість, збудувати мости між навчальними закладами і розширити можливості вибору для студентів. Система сприяє полегшенню визнання навчальних досягнень студентів закладами через використання загальнозрозумілої системи оцінювання – кредити і оцінки. Система ECTS базується на трьох ключових елементах: інформації (стосовно навчальних програм і здобутків студентів), взаємної угоди (між закладами-партнерами і студентом) і використання кредитів ECTS (щоб визначити навчальне навантаження для студентів). Ці три ключові елементи приводяться в дію через використання трьох основних документів: інформаційного пакета, форми заяви/навчального контракту і переліку оцінок дисциплін. Більш за все ECTS використовується студентами, викладачами і закладами, які хочуть зробити навчання за кордоном невід’ємною частиною освітнього досвіду.
За своєю суттю ECTS жодним чином не регулює зміст, структуру чи еквівалентність навчальних програм. Це є питаннями якості, яка повинна визначатися самими вищими навчальними закладами під час створення необхідних баз для укладання угод про співпрацю.
Використання ECTS є добровільним і базується на взаємній довірі і переконанні щодо якості навчальної роботи освітніх закладів-партнерів.
ECTS забезпечує прозорість через такі засоби:
- Кредити ECTS, які є числовим еквівалентом оцінки та призначаються, щоб окреслити обсяг навчального навантаження студентів, необхідний для завершення курсу;
- Інформаційний пакет, який дає письмову інформацію студентам і працівникам про навчальні заклади, факультети, організації і структуру навчання і розділів курсу;
- Перелік оцінок з предметів, який показує здобутки студентів у навчанні у спосіб, який є всебічним і загальнозрозумілим, і може легко передаватися від одного закладу до іншого;
- Навчальний контракт, що стосується навчальної програми, яка буде вивчатися, і кредитів ECTS, які будуть присвоюватись за успішне її закінчення, є обов’язковим як для місцевого і закордонного закладів, так і для студентів.
Хороше спілкування і гнучкість також необхідні, щоб сприяти визнанню навчання, завершеного чи пройденого за кордоном. У цьому координатори ECTS повинні відіграти важливу роль, оскільки їхнє основне завдання – займатися навчальними і адміністративними аспектами ECTS.
План-конспект семінарського заняття на тему: „ Засади управління вищою освітою як відкритою системою в контексті соціальних трансформацій»
Мета:
— розглянути процес управління відкритою системою вищої освіти;
— визначити синергетичний підхід в управлінні вищою освітою.
Питання семінару
- Теоретичні засади управління вищою освітою
- Особливості інтеграції в освітній і науковий простір Європи
- Чинники підвищення ефективності функціонування системи управління
- Основні технології та функції управління освітою
Матеріали до семінару
У специфічних умовах сьогодення особливої актуальності набуває теоретичне осмислення складних процесів управління вищою освітою в Україні, що є однією з важливих проблем державного управління. Успішному розв’язанню зазначеної проблеми сприятиме обґрунтування нового змісту цієї підсистеми управління, перспектив її розвитку за умови партнерства між системою освіти, державою і суспільством.
Вищезазначене дає підстави стверджувати, що в контексті соціальних трансформацій особливої актуальності набуває теоретичне осмислення складних процесів управління вищою освітою як відкритою системою в Україні, що є однією з важливих проблем державного управління.
Зміна політики і соціальних пріоритетів у незалежній Україні спричинили необхідність становлення принципово нової освіти. Розбудовчі процеси, започатковані в галузі вищої освіти, значно сповільнюються через відсутність узагальненої концепції розвитку системи, теоретико-методологічних основ управління нею з огляду на найновіші досягнення науки, зміну світоглядної парадигми. Процеси, що відбуваються у вищій освіті, призвели до втрати монополії держави на певні ланки функціонування цієї галузі, у сфері вищої освіти виникла принципово нова ситуація. В результаті механізми, які в минулому забезпечували відносно стійкий стан галузі, перешкоджають її позитивному розвитку. Для галузі вищої освіти стає вкрай необхідним сталий розвиток. Фаза нестабільності завершується або деградацією системи, або формуванням більш досконалих механізмів, які дають змогу ефективніше досягати більш вагомих результатів. Звільнення від консервативних складових, які перешкоджають виходу із кризи, в межах системи вищої освіти зумовлює виникнення нових механізмів, які характеризуються підвищенням рівня самоорганізації й орієнтуються на майбутнє.
У Національній доктрині розвитку освіти пропонується перехід до децентралізованої системи управління освітою. Більшість управлінських функцій з часом має перейти на рівень самих освітніх закладів, і навіть стратегічні рішення щодо організації навчально-виховного процесу, можливо, прийматимуться на цьому рівні. Доктрина націлює на ліквідацію нинішнього розриву між системою освітянських управлінців та педагогами-виконавцями. Звуження функцій прямого контролю, ліцензування, акредитації, атестації з боку структур управління передбачає переміщення центру ваги в їхній діяльності у сферу інформаційного, експертного, соціологічного забезпечення роботи освітніх закладів. Особливо слід підкреслити два моменти: по-перше, знеособлення самих процесів управління в освіті, оскільки доктрина передбачає перехід від особистісних до інформативно-управлінських комп’ютерних технологій; по-друге, необхідність наукового, аналітичного і прогностичного супроводу управлінських рішень.
На сьогодні Україна чітко визначила орієнтири інтеграції в освітній і науковий простір Європи (Болонський процес), тому подальший успішний розвиток системи вищої освіти в нашій державі передбачає формування нової освітньої системи з врахуванням кращого вітчизняного і зарубіжного досвіду, тісну взаємодію науки і практики.
Слід зазначити, що традиційне визначення поняття «система освіти» потребує нового трактування, в якому було б відображено, що це гнучка, відкрита система, яка розвивається; комплекс, заклади якого здатні перебудовуватись, змінювати свою структуру з огляду на процеси самоорганізації.
Управління відкритою системою вищої освіти визначається як взаємодія саморегуляційних можливостей децентралізованих органів управління галуззю із зовнішнім державним регулюванням, яке обмежується моніторингом та оцінюванням (а в разі потреби — й зміною правил) діяльності системи вищої освіти заради досягнення очікуваного результату.
Якщо ж розглядати функції органів державного управління, можна зробити висновок про те, що динамізм сучасного суспільного життя, у тому числі галузі освіти, вимагає від органів державного управління виконання функцій стратегічного планування, пристосування всієї системи освіти до потреб суспільства та умов ринку.
Суттєвими чинниками підвищення ефективності функціонування системи управління, її вдосконалення у сфері освіти є:
1) інтеграція національної системи освіти і науки до європейського простору й участь України в Болонському процесі;
2) створення нової демократичної моделі управління та організаційного забезпечення освіти як відкритої системи, що має передбачати децентралізацію управління, посилення розвитку громадського самоврядування, збільшення в механізмі управління питомої ваги регіонального компонента та докорінну зміну принципів функціонування освітянської діяльності;
3) вдосконалення правової бази, механізмів ліцензування, акредитації та атестації навчальних закладів, упорядкування системи інспектування та контролю у сфері освіти.
Сьогодні насамперед необхідно на законодавчому рівні розв’язати проблеми розширення прав університетів в управлінні фінансовими ресурсами на умовах прозорості й доступності цієї діяльності для громадсько-державного контролю.
Управління освітянською сферою передбачає:
— визначення цілей, завдань освітніх інституцій усіх форм власності;
— конституювання та утворення освітніх інституцій;
— формування та організацію виконання рішень в освітній сфері;
— підтримку життєдіяльності освітніх інституцій;
— контроль за функціонуванням і спрямуванням розвитку освітніх інституцій.
Технологія управління освітою є послідовним, цілеспрямованим процесом, який має циклічний характер і формується через функції: конкретні види управлінської діяльності, які забезпечують формування прийомів, способів управлінського впливу на освітню сферу.
Функції управління освітою сформувалися в процесі створення розгалуженої структурно-функціональної системи освітянської сфери сучасного суспільства, відображають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління цією галуззю.
Ефективність функціонування системи управління закладами вищої освіти зумовлюється багатьма факторами, серед яких слід особливо відзначити суб’єкт-об’єктні взаємозв’язки. Процес державного управління закладами вищої освіти відбувається як діалектична взаємодія між його суб’єктом та об’єктом на основі прямих і зворотних зв’язків, що встановлюються між ними. Так, заклади освіти як об’єкт управління справляють «активний» вплив не тільки на характер діяльності і структуру суб’єкта управління, а й визначають організаційну структуру всієї системи управління. У свою чергу, суб’єкт управління освітою, який наділений правами приймати рішення і перетворювати їх на вимоги, обов’язкові для виконання об’єктом, впливає на цей об’єкт. Процес державного управління зводиться, таким чином, до опосередкованої взаємодії суб’єкта та об’єкта, які в результаті такої взаємодії набувають нових якостей.
З огляду на те, що сучасна система вищої освіти характеризується певним рівнем адаптації до зовнішнього соціального середовища, підкреслимо, що цей процес відбувається на двох рівнях розвитку згаданої системи: на рівні адаптації до зовнішніх умов суспільного розвитку (адаптація до зовнішнього соціального середовища) і на рівні самої системи з урахуванням її цілей та інтересів (адаптація до внутрішніх можливостей функціонування). На другому рівні адаптації відбувається самоорганізація системи вищої освіти. Зазначимо, що специфіка періоду соціальних трансформацій (коли руйнується командно-адміністративна форма державного управління і поступово утверджуються механізми саморегуляції), повна відмова держави від управління освітнім процесом неминуче призведуть до посилення невпорядкованих, стихійних механізмів саморегуляції, хаосу.
Синергетичний підхід в управлінні освітою орієнтований на «резонансний вплив» стосовно системи освіти. Цим підходом акцентується увага на внутрішніх резервах розвитку управління. Відповідно до синергетичного бачення світу, система освіти — відкрита, що означає постійну взаємодію між нею й зовнішнім середовищем (енергією, речовиною, інформацією). Для такої системи характерні постійні процеси змінюваності, стохастичності, явища флуктуації та біфуркації, які можуть мати вирішальне значення для подальшого існування системи в цілому. Відтепер відкрита система отримує можливість вибору майбутнього розвитку, принципово непередбачуваного: це може бути і стан хаотичного розвитку («спонтанної» самоорганізації), і стан більш високоорганізованої (дисипативної) структури.
На сучасному етапі розвитку України відчувається вплив на управління багатьох факторів, відкрито багато нових шляхів управління, з’явилися нові погляди на світ та людину. Нові демократичні методи гуманізації системи управління освітою, наукові погляди на природу процесів змін у галузі відкривають в управлінні освітою ХХІ ст. нові горизонти.
Висновки
Отже, масштабність і складність процесів суспільного розвитку, стрімкий прогрес науки і техніки, економіки, глибокі соціальні і політичні перетворення підвищили значущість державного управління освітньою галуззю. Система вищої освіти є одним із головних соціальних інститутів, покликаних забезпечити якісне входження молодого покоління в сферу суспільних відносин. Аналіз дає підстави стверджувати, що найважливішим для сучасного державного управління вищою освітою є пошук таких стратегій, які б якнайкраще відповідали специфіці трансформації галузі. Так, завданням стосовно вивчення взаємовідносин між державою і системою освіти є встановлення взаємозв’язку державного регулювання та відкритої системи вищої освіти.
Доповідь на тему: „Студентське самоуправління у контексті демократизації вищої освіти України «
У процесі історичного розвитку й становлення вищої освіти в Європі студентське самоврядування в європейських університетах набуло значного поширення в контексті реалізації демократичних традицій та різноманітних форм управління в освітній сфері, які стимулювали процес реформування, зокрема в освіті, удосконалювали систему взаємодії з державними та різноманітними суспільними установами, сприяли пошукам нових технологій навчання, підвищенню якості освіти, активізації соціальної активності студентів. Студентське самоврядування традиційно є засобом реалізації студентською громадою своїх прав, обов’язків та ініціатив через прийняття рішень, опираючись на власні ресурси у сфері своїх повноважень, співпрацюючи з адміністрацією, а також беручи участь через своїх представників у вирішенні питань, які стосуються студентства. Завдання органів студентського самоврядування полягає в тому, щоб допомогти студентам та аспірантам в плані наукової, професійної та громадської роботи, налагодити побут та дозвілля студентів у студмістечках тощо. Саме студентські об’єднання є тим інститутом, за допомогою якого створюються і реалізовуються потреби та інтереси студентів в усіх сферах життя: соціально-економічній, політичній та духовній.
Освіта є провідним чинником сталого людського розвитку, який забезпечує становлення особистості як громадянина і майбутнього фахівця, створює інтелектуальний, духовний та виробничий потенціал інформаційного суспільства. Вища освіта виконує роль індикатора динаміки соціальних процесів і виступає, мовою синергетики, параметром управління суспільним прогресом взагалі. Приєднання України до Болонської конвенції у травні 2005 року визначило розвиток її системи вищої освіти у загальному контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальність загальнолюдських цінностей, а саме: парламентаризм, права людини, права національних меншин, лібералізацію, демократизацію, свободу пересування, обмеження ролі держави в суспільстві та інше, що складає невід’ємні атрибути громадянського суспільства. При цьому українська вища школа стала однією з найбільших у Європі, маючи понад два мільйони студентів.
Демократизація вищої освіти на макрорівні має економічний, соціальний, політичний та ідеологічний виміри, що зумовлюють нові способи світоусвідомлення, здатність особистості та народів до самоорганізації і соціальної відповідальності перед собою і суспільством завдяки освіті. Гостроти проблемі надає й сучасна практика державного управління освітою, яка щодалі бюрократизується, а система місцевого самоврядування виключена з процесу управління регіональною освітою. На мікрорівні також назріла потреба докорінної демократизації галузі освіти, що пов’язана з організацією навчально-виховного процесу і підходами до визначення місця і ролі студента у ньому. Технократична ідеологія, що панує у суспільстві не сприяє переходу від „суб’єкт-об’єктних” до „суб’єкт-суб’єктних” відносин, а це означає, що студенти не готові до самостійного мислення і прийняття власних управлінських рішень.
Сутність демократизації вищої освіти у горизонті навчально-виховної діяльності полягає у делегуванні частини повноважень органу адміністративного управління навчальним підрозділом, що формально закріплені за ним статутом ВНЗ та наказами Міністерства освіти і науки України. Зміст цього процесу аналізується на рівні процесу прийняття управлінських рішень, але його можна простежити й на рівні розподілу функцій управління. Це є можливим, оскільки тут мова йде про функціональну і морфологічну форми явища демократизації. На основі аналізу елементної бази управлінського циклу автор пропонує делегувати студентству комплексні функції, а саме: планування навчально-виховної діяльності; організацію навчально-виховної роботи (включає мотивацію, координацію, безпосередньо організацію та регулювання); моніторинг стану навчально-виховного процесу або контроль виконаної роботи (включає аналіз, контроль і оцінку, що слід сприймати як зворотний зв’язок в управлінні навчально-виховним процесом). Провідною формою демократизації вищої освіти тут є освітній менеджмент, завдяки якому здійснюється цілераціональне управління ВНЗ і реалізується освітня політика держави. Міра залучення студентства до її реалізації залежить від того, яка парадигма освіти домінує в світі.
Студентське самоврядування є специфічним демократичним інститутом, який орієнтований на спільне з адміністрацією факультету завдання з оптимізації всієї життєдіяльності навчального закладу. При цьому діяльність студентського самоврядування представляє собою процес вирішення силами самих студентів життєво важливих проблем управління справами навчального закладу як в навчальній, так і позанавчальній сферах.
Основні принципи Болонського процесу, які зараз намагається перейняти для себе українська освіта, побудовано, з одного боку, на засадах перевірки знань студентів, а не на відвідуванні лекцій (орієнтація на результат роботи, а не на процес), та, з другого боку, на засадах співпраці між студентами, адміністрацією і викладачами навчальних закладів, а не на примусі, оскільки всі згадані групи діють з однією метою — якісна підготовка спеціалістів. Такий підхід до проблеми, своєю чергою, потребує досить високого рівня взаємовідповідальності та самосвідомості від усіх учасників відносин. Єдина мета діяльності обумовлює зацікавленість у формуванні кваліфікованого компетентного викладацького складу, підтримання дисципліни та ініціативи студентів, створення оптимальних умов для роботи студентів, викладачів, адміністрації навчального закладу. Саме цьому слугує співпраця між студентськими організаціями та адміністраціями ВНЗ, саме тому в країнах Європи, зокрема Польщі, виділяють з державного бюджету та бюджетів ВНЗ досить великі кошти для підтримання студентського самоврядування.
Спектр функцій студентських рад досить широкий, однак їх можна поділити на дві великі групи: захист прав студентів і реалізація їхніх інтересів. Захист прав може бути поточним, при порушенні прав окремого студента в конкретному випадку, та загальним, зокрема, превентивним, коли відстоюються права численної групи або всього студентства, зокрема шляхом впливу на органи державної влади при створенні ними нормативної бази, формуванні політики в соціальній, економічній та інших сферах. Для загального превентивного захисту прав студентів створено Всеукраїнську студентську раду, яка повинна забезпечити врахування цих прав під час прийняття нормативних актів та рішень органами державної влади.
Поточним захистом прав студентів можуть займатися підрозділи адміністрацій навчальних закладів, крім того, для цих цілей створюються спеціальні органи (циклова комісія, наприклад), в зв’язку з чим, принаймні в межах навчального закладу, студентській раді доводиться нечасто здійснювати поточний захист прав студентів. Інша справа — реалізація інтересів.
Маємо потребу ставити питання про студентське самоврядування і на державному рівні. Оскільки створено Всеукраїнську студентську раду, діють такі ради, об’єднання у більшості ВНЗ України. Зрозуміло, не всі питання на-вчання, життя студентів можуть вирішитися в межах навчального закладу. Для захисту прав студентів загалом, на державному рівні, необхідний окре-мий орган, який міг би вести моніторинг за законопроектами, владними рі-шеннями, що їх буде винесено в майбутньому, і впливати на них, якщо виникне така потреба, здійснювати превентивну роботу щодо захисту прав студентів, формувати таким чином політику державної влади та нормативні акти, щоб у майбутньому під час втілення цих актів та управлінських рішень загроза порушення прав була мінімальною. У європейських країнах організації студентського самоврядування вже давно стали достатньо впливовими і виконують свої, тільки їм притаманні функції (Польща, Франція та ін.). В Україні спробою вивести діяльність студентських організацій на вищий рівень стало створення 2005 року вже згаданої Всеукраїнської студентської ради (далі — ВСР) — координаційного органу при Міністерстві освіти і науки.
Як вже було сказано, студентська рада, оскільки це організація, що працює, здебільшого, повністю на громадських засадах, може діяти дійсно ефективно лише при співпраці з викладацьким складом, адміністрацією навчального закладу (це випливає і з практики, і зі згаданих принципів Болонського процесу, і з вітчизняного законодавства).
Отже, розвиток студентського самоврядування, ініціативи та самодіяльності студентського колективу важливу роль відіграє у вирішенні основних питань студентського життя, підвищенні якості підготовки сучасних спеціалістів, формуванні їх громадської свідомості.