1. Роль інтернаціоналізації капіталу у функціонуванні сучасного світового господарства

У зв’язку з нерівномірністю розвитку економік світу та галузей економіки у окремих економічно розвинутих країнах спостерігається надлишок капіталу, який не може бути задіяний у національних господарчих комплексах у зв’язку з «відсутністю прибуткового розміщення» [1, c.229].

Промислово розвинуті країни особливо активно споживають надлишкові капітали у періоди свого стрімкого економічного зростання, що обумовлено наявністю у них передових технологій або, у періоди економічних спадів, що створює передумови для економії загальних витрат на виробництві при наявності розвинутої технологічної бази. У країни з застарілою технологічною економікою мотиви ввезення капіталу дещо інші, хоча і спостерігається імператив наявності ексклюзивних виробництв, і до них слід віднести: недостатність внутрішніх фінансових інвестиційних ресурсів для підтримання економічного росту; низькі витрати на матеріальні та нематеріальні елементи собівартості продукції, тощо.

Інтернаціоналізація капіталу є важливою умовою розвитку міжнародних інтеграційних процесів через залучення прямих і портфельних інвестицій, створення спільних підприємств, активізацію міжнародного кредитування. У цьому сенсі неможливо не погодитись з думкою Е.Авдокушіна [2, c.327], який стверджує, що в цілому міжнародна інвестиційна діяльність займає ключове положення у системі міжнародної економічної інтеграції через можливість впливу на саму суть структурних ринкових процесів як усередині країни, так і за її межами.

Фінансова глобалізація є наслідком і складником економічної інтеграції, яка досить інтенсивно розвивалася, починаючи з другої половини ХХ ст. Проте багато складових частин фінансової глобалізації виникли як результат самої фінансової сфери, зокрема це зростання вільних грошових капіталів і мотивація їх переміщення між країнами, поява нових фінансових інструментів, утворення спільних валют тощо.

Інтернаціоналізація капіталу – процес взаємопереплетіння та об’єднання різних форм національного й інтернаціонального капіталу. Основними формами сучасного капіталу є приватний, колективний, державний та наддержавний (наднаціональний). Кожна з цих форм може існувати у вигляді промислового, банківського, позичкового, торговельного та іншого капіталу. Тому інтернаціоналізація капіталу передбачає взаємопереплетіння й об’єднання основних форм капіталу в різних комбінаціях приватних форм капіталу двох і кількох країн, колективних форм капіталу двох і більше держав, приватних форм капіталу однієї країни з колективними формами капіталу інших країн, колективних форм капіталу однієї країни з державним капіталом іншої, наднаціонального капіталу з державним тощо.

Матеріальна основа інтернаціоналізації капіталу – інтернаціоналізація виробництва, розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація продуктивних сил. Процес інтернаціоналізації капіталу починається на нижчій стадії розвитку капіталізму із вивезенням капіталу в підприємницькій формі, зрілих форм набуває на вищій стадії капіталізму, коли переважає вивезення капіталу порівняно з вивезенням товарів, а міжнародний поділ праці розвивається від часткового до одиничного (до інтернаціоналізації одиничного поділу праці).

Основною передумовою інтернаціоналізації капіталу є інтернаціоналізація виробництва. Інтернаціоналізація у фінансовій сфері відбувається швидше, ніж інтернаціоналізація у сфері виробництва. Процеси розвитку світового фінансового ринку, з одного боку, зближують і об’єднують окремі ринки, а з іншого – ведуть до їх ізоляції з метою відгородження національних економічних систем від негативного впливу вільного переміщення капіталу.

Прагнення до ізоляції національних ринків не може принести бажаних результатів, оскільки суперечить процесу інтернаціоналізації світового господарства, яке вступило в нову стадію – стадію глобалізації.

Внаслідок інтернаціоналізації економіка набуває якісно нового змісту, а масштаби її такі, що можна вести мову про формування глобально інтегрованої економіки. У цьому випадку теоретичне розмежування сегментів світового ринку поступово втрачає своє значення. Зокрема, таку думку поділяє Д.М. Михайлов. Відносно співвідношення категорій «світовий ринок позичкового капіталу» і «світовий фінансовий ринок» він стверджує, що термін «світовий ринок позичкового капіталу» за останні роки все більше стає не такими точним і суворим, яким він був раніше. Підтверджується це тим, що вторинна торгівля фінансовими інструментами не може бути повною мірою підведена під категорію позичкового капіталу, яка свого часу була покладена в основу теоретичних досліджень радянських економістів. Те ж стосується і похідних фінансових інструментів, які стали на початку та в середині 1990-х рр. невід’ємною частиною світового фінансового ринку [2, с. 12-13]. Варто погодитися, що об’єктом економічних відносин на світовому фінансовому ринку є не тільки позичковий капітал, але й інші інструменти, які не можна звести до форми позикової операції. На практиці постійно відбувається взаємне перекачування капіталів, які представлені у різноманітних формах, короткострокові вклади трансформуються у середні і довгострокові, посилюється сек’юритизація, що проявляється у заміщенні традиційних банківських кредитів емісією цінних паперів. Внаслідок поступово втрачає свою значимість правило таємності виділення за критерієм строковості інструментів грошового ринку (до року) і ринку капіталів (понад рік).

Доцільно також зауважити, що в умовах фінансової глобалізації і зростання економічної взаємозалежності між країнами національні уряди не можуть проводити абсолютно самостійну економічну і грошово-кредитну політику. Національні уряди вимушені враховувати вплив на свою економіку зовнішніх факторів, насамперед фінансових. Найбільш значущі із них: ситуація на світових ринках капіталів, відтік і надходження капіталів у країну, рівень процентних ставок на провідних світових торговельних ринках тощо.

Дослідження багатьох учених переконують, що на сучасному етапі глобалізації світових господарських зв’язків розвиток фінансового ринку, за дотримання певних умов, може стати каталізатором розвитку економіки. Забезпечити виконання цієї ролі можуть відповідні якісні національні інститути. Основними функціями інститутів, які можуть забезпечити ефективну роботу національної фінансової системи, є захист і гарантія прав власності, зміцнення юридичної системи, боротьба з корупцією, поліпшення якості фінансової інформації, поліпшення корпоративного управління, розвиток пруденційного регулювання і нагляду в банківській системі, включаючи підвищення кваліфікаційних вимог до фінансових спеціалістів. Саме нерозвиненість національного фінансового ринку для багатьох країн є головною причиною стагнації їх економіки.

Матеріальною основою інтернаціоналізації капіталу є інтернаціоналізація виробництва, розвиток міжнародного поділу праці, процес інтернаціоналізації продуктивних сил. Процес інтернаціоналізації капіталу розпочинається на нижчій стадії розвитку капіталізму у зв’язку з вивезенням капіталу у підприємницькій формі. Але зрілих форм він набуває на вищій стадії капіталізму, коли вивезення капіталу переважає порівняно з вивезенням товарів, а міжнародний поділ праці розвивається від часткового до одиничного типу (до інтернаціоналізації одиничного поділу праці).

Слід відзначити, що закон інтернаціоналізації діє з різною інтенсивністю в тих чи інших регіонах світового господарства. Ймовірно, нині він найбільш інтенсивний у регіонах Східної та Південно-Східної Азії, що здійснили гігантський стрибок у своєму економічному розвиткові, обігнавши за його темпами ряд високорозвинутих країн. Для повноти дії цього закону необхідно створити, насамперед, належні умови: розвинуту транспортну інфраструктуру, розгалужену мережу інформаційних комунікацій, якісні зміни у кредитно-валютній сфері, відповідне законодавство, стабільність у сфері національних, соціальних, політичних відносин тощо.

Новий сучасний етап інтернаціоналізації породжений науково-технічною революцією. Розвиток останньої та її наслідки мають за рядом ознак всесвітній характер і передбачають міжнародні зусилля, тому що:

• сучасне оновлення науки, техніки і технології настільки масштабне, всебічне і глибоке, що здійснити його вже неможливо силами лише однієї, навіть великої держави;
• стає необхідним і економічно виправданим розгортати виробництво з розрахунку на ряд країн, а нерідко на потенційних споживачів у всьому світі;

стало можливим швидке поширення досягнень НТР в усіх регіонах земної кулі, підвищилась рухливість капіталу та робочої сили. Створена в одній країні найновіша техніка і технологія швидко поширюються в усьому світі.

Термін «інтернаціоналізація господарського життя» означає участь країн у світовому господарстві, а отже, для визначення її рівня використовується ряд показників. Основними з них є: експортна квота, імпортна квота, зовнішньоторговельна квота, вартісний обсяг експорту на душу населення, обсяг нагромаджених зарубіжних капіталовкладень у країні щодо її ВВП, частка іноземного капіталу в щорічних інвестиціях країн та ін. Так, за даними Світового банку, у другій половині 1990-х рр. зовнішньоторговельна квота (відношення суми експорту та імпорту країни до її ВВП) становила у США 24 %, Франції — 45 %, Південній Кореї — 67 %, Канаді — 76 %, Бельгії — 137 %, тобто вона корелюється з розмірами внутрішнього ринку. Серед абсолютних показників інтернаціоналізації можна виділити, наприклад, вартісний обсяг експорту на душу населення. У США він становить понад 3200 дол., Китаї — близько 150 дол., Росії — близько 700 дол.

Отже, розвиток економіки в ХХІ ст. відбувається в умовах глобалізації фінансового ринку. В майбутньому модель зовнішньоекономічних відносин передбачатиме пришвидшення рухів фінансових ресурсів у світовій економіці. Україна не може перебувати осторонь сучасних процесів у фінансовій сфері, які є досить неоднозначними. А значить, фінансова система України має бути модернізованою, щоб відповідати світовим стандартам, протистояти новим фінансовим кризам. Сучасні економічні реалії спонукають до нового осмислення багатьох глобальних проблем, зокрема до захисту від фінансових ризиків.

2. Розкрийте причини низької ефективності використання іноземних інвестицій в економіку України

У сучасних умовах господарювання в Україні інвестиції є одним із найважливіших засобів забезпечення виходу країни з кризи, досягнення реальних структурних зрушень в економіці, технологічного переозброєння, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- та макрорівнях. Тому вивчення ефективності використання іноземних інвестицій в Україні є одним із найактуальніших завдань економічної науки.

Світовий досвід показує, що країни з перехідною економікою не в змозі самостійно швидко і ефективно вирішити проблеми економічного росту без залучення і ефективного використання іноземних інвестицій. Згідно з розрахунками вітчизняних економістів, орієнтація тільки на внутрішні резерви може призвести до того, що період відродження української економіки триватиме понад 20 років [2, с.171].

Основною проблемою залучення інвестицій на даний час виступає заурегульованість господарської діяльності, в області інвестиційного руху, нормами права. Причина наявності цих факторів — відсутність чіткої державної політики щодо економічного розвитку взагалі, і залучення інвестицій (як іноземних, так і внутрішніх) зокрема. Однак проблема ефективності законодавства про інвестиційну діяльність є комплексною і не може бути обмежена тільки аспектами державного регулювання.

Іноземні інвестори відчувають деяку невпевненість і з причини постійних змін підходу держави до процесу залучення інвестицій. Прийняття Верховною Радою України рішення щодо скасування пільг для спільних підприємств, які могли користуватися ними ще щонайменше декілька років, такої впевненості не додало. Зрозуміло, що бажано залучити до державного бюджету України додаткові кошти від оподаткування таких підприємств, що такі пільги ставлять у дещо нерівні умови хазяйнування іноземних і вітчизняних підприємців. Проте, про це потрібно розмірковувати під час створення законодавчих актів, а не після їх введення в дію. Фірми, які прийняли рішення про вхід в Україну, базуючись на розрахунках, які були зроблені на основі діючого законодавства, сподіваються, що вже нічого не буде заважати розвитку їх бізнесу. До того ж вони отримали і державні гарантії. Зараз, прийняття законів, які суттєво погіршують стан інвесторів, підтверджує сумну репутацію України, як країни з одним з найвищих рівнів ризику для інвесторів.

В Україні існують ще й об’єктивні та суб’єктивні фактори, які негативно впливають на процес залучення іноземного інвестування, а саме:

—  залучення іноземних інвестицій відбувається в умовах економічної кризи. Дехто з інвесторів призупинив діяльність на території України, висловлюючи свою невпевненість у подальшому співробітництві;

—  нестабільне законодавство, відсутність надійних гарантій захисту від його змін для іноземних інвесторів;

—  повільні темпи приватизації. Іноземні інвестори, банки та фінансові організації при вкладанні коштів у інвестиційні проекти віддають перевагу приватним підприємствам;

—  невирішеність питання щодо надання у приватну власність земельних ділянок під об’єкти, що приватизуються;

—  темпи інфляції залишаються на значно вищому рівні, ніж у країнах Західної Європи і США;

—  невисокий рівень розвитку інфраструктури, яка могла б забезпечити швидкий оперативний зв’язок України з іншими країнами.

Очевидно, що низька інвестиційна привабливість України, небажання вкладати кошти в її економіку, окрім суто економічних причин, зумовлені незацікавленістю чи байдужістю місцевої влади до проблеми залучення інвестицій. Інвестиційний рейтинг регіонів України свідчить про низький професійний рівень місцевих чиновників, які відповідають за створення інвестиційного клімату, доводить низьку ефективність зусиль місцевої влади для підвищення інвестиційної привабливості територій.

На Україні великого поширення, на жаль, набув найменш ефективний спосіб — нові запозичення спрямовуються на фінансування поточних витрат бюджету, включаючи й обслуговування існуючого зовнішнього боргу.

За основну мету іноземного інвестування прийнято залучення, нарощування обсягів та підвищення ефективності використання іноземних коштів для поліпшення технічного рівня виробництва на основі впровадження нових ресурсозберігаючих, наукомістких та екологічно чистих технологій, збільшення обсягу експорту, зниження або й подолання залежності від імпорту, створення виробництв із використанням місцевих ресурсів та розвитку приватного сектора економіки.

Проте іноземні інвестиції поки що не відіграли вагомої ролі як додаткове джерело фінансування структурної перебудови економіки України.

Процес залучення іноземних інвестицій не відповідає очікуваним тенденціям, оскільки:

– обсяг надходжень іноземних інвестицій не відповідає обсягу потреб в них. Сьогодні Світовий банк оцінює потреби України в інвестиціях у розмірі понад $100 млрд. Проте подальше інвестування  в українську економіку залежатиме від дотримання міжнародних норм та стандартів. Нині існують проблеми, які заважають роботі компаній з іноземними інвестиціями в нашій країні. Це, зокрема, корупція, бюрократія, неефективна фіскальна політика держави, складна та тривала процедура отримання дозволів, недосконале законодавство, політична нестабільність, нерозвинена ринкова інфраструктура, дефіцит кваліфікованих спеціалістів та інші;

– невеликі середні розміри інвестування в конкретні проекти;

– обсяг іноземних інвестицій, що спрямовується у вітчизняну виробничу сферу, зокрема у промисловість, є незначним;

– низький рівень залучення портфельних інвестицій.

Отже, факторами, що перешкоджають широкомасштабному залученню інвестицій, залишаються:

– несприятливий інвестиційний клімат у країні. Інвестиційний клімат – це сукупність правових, економічних, регуляторних, політичних та інших факторів, які в кінцевому результаті визначають сукупність ризику капіталовкладень та можливість їхнього ефективного використання. Україні ж, як зазначається у прес-релізі Світового банку і МФК, для покращення інвестиційного клімату необхідно здійснити значні реформи в кількох сферах, зокрема в оподаткуванні, ліцензуванні, реєстрації права власності, регулюванні праці та щодо захисту прав інвесторів;

– нестабільність вітчизняної податкової системи. Згідно з проведеними дослідженнями, зі 155 країн світу Україна сьогодні має одну з найбільш обтяжливих податкових систем;

– відсутність дієвої системи страхування іноземних інвестицій;

– нерозвиненість вітчизняної інвестиційної інфраструктури, яка могла б забезпечити швидкий оперативний зв’язок України з іншими країнами, надати необхідні послуги для оперативного управління діяльністю підприємств з іноземними інвестиціями;

– незначна участь іноземних інвесторів у приватизації;

– низька ефективність функціонуючого національного фондового ринку;

– невисокий рівень національного інвестиційного менеджменту;

– залучення іноземних інвестицій відбувається в умовах економічної кризи. Дехто з інвесторів призупинив діяльність на території України, висловлюючи свою невпевненість у подальшому співробітництві, подаючи запити щодо економічної політики уряду;

– низька купівельна спроможність значної частини населення зменшує можливість реалізації на внутрішньому ринку продукції, що могла б вироблятися на новостворених або реконструйованих із допомогою іноземного капіталу підприємствах.

Отже, в Україні сформувався малосприятливий інвестиційний клімат, який спричинив брак стратегічних іноземних інвестицій.

Стосовно залучення інвестицій, то вони можуть здійснюватись різними способами, в залежності від відносин між інвестором та об`єктом приватизації, загальним економічним середовищем. Головними способами є створення спільних підприємств, додаткова емісія акцій, залучення коштів міжнародних фінансових організацій та проведення конкурсів, які б передбачали зобов`язання щодо розвитку підприємств.

Досить привабливою є перспектива залучення додаткових коштів за допомогою вторинної емісії акцій. Щоправда, це може стосуватися лише стабільно працюючих виробництв. Такі підприємства можуть емітувати свої цінні папери для поповнення обсягу власних обігових коштів. Такий спосіб залучення інвестицій ще не досить поширений в Україні.

Слід зазначити, що створення і підтримка сприятливого інвестиційного клімату в країні полягає не тільки в залученні визначеного обсягу іноземних інвестицій, але й у конкретних умовах їхнього застосування. У цьому розумінні розвиток національної економіки України має визначені особливості. По-перше, деіндустріалізація країни зажадала скорочення виробництва продукції важкої промисловості до рівня національних потреб і потреб експорту її продукції. По-друге, упровадження нових технологій і створення пріоритетних сфер як основи інформаційного суспільства неминуче пов’язано з залученням іноземного капіталу. По-третє, чималих інвестицій вимагає реконструкція аграрного сектора країни і підвищення його продуктивності. По-четверте, відновлення будівельної індустрії зв’язано з оптимальними її розмірам для національної економіки.

На сьогодні Україна стала привабливішою для іноземних інвесторів. В деяких галузях вітчизняної економіки рівень прибутку від інвестицій значно перевищує рівень прибутку у відповідних галузях країн Західної Європи. Відтак більш активізуються процеси на ринку злиття та поглинання капіталу. В умовах фінансової кризи, виявляються суперечливі процеси і тенденції в росту обсягу іноземних інвестицій [3, с.136].

Отже, на сьогодні в Україні існує проблема недостатнього використання інвестиційного потенціалу, яка пов’язана із надмірним втручанням держави у регулювання іноземних інвестицій, постійними змінами у чинному законодавстві, відсутністю в Україні єдиного центрального органу з питань державного управління іноземним інвестуванням, що негативно впливає на зростання ефективності використання іноземних інвестицій. Тому ми пропонуємо удосконалити законодавчу базу, орієнтовану на ринкові відносини; використовувати різні організаційно-правові форми підприємств за участю іноземного капіталу; створити єдину цілісну систему державного регулювання інвестиційних процесів, що охоплює відповідну структуру щодо роботи з іноземними інвесторами, механізм реалізації державної політики залучення капіталу, координацію діяльності з міжнародними організаціями.

Список використаної літератури

1. Вербицька Г.Л. Особливості залучення і використання іноземних інвестицій / Г.Л.Вербицька., С.П. Чапран. — Національний університет «Львівська політехніка», 2008 — С.169-174
2. Гурін В. Економіка та зовнішньоекономічні зв`язки України: навч. посібник для студ. спец. 7.050201 «Міжнародні економічні відносини» / Кафедра міжнародних економічних відносин / Г.А. Носирєва (ред.). — Х., 2007. — 400c.
3. Дуда С.Т. Проблеми зростання ефективності використання іноземних інвестицій / С.Т.Дуда., Ю.Б.Клепцова // Науковий вісник НЛТУ України. — 2009. — № 19.13. — С.131-137
4. Єфремов В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник / Ніжинський держ. ун-т ім. Миколи Гоголя. — Ніжин : Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2006. — 380с.
5. Загородній А.Г., Гринів.Т.Т. Система недержавного гарантування у сфері іноземного інвестування // Фінанси України. – 2006. — № 11. Стр.122-132
6. Козик В. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник. — 7-ме вид., стер. — К. : Знання, 2008. — 406с.
7. Моцок В. Світова економіка та міжнародні економічні відносини: навч.-метод. комплекс / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2008. — 259с.
8. Музиченко А.С. Інвестиційна діяльність в Україні. – Київ, 2007 р.
9. Романчиков В. Міжнародні економічні відносини: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Центр учбової літератури, 2008. — 256с.
10. Світова економіка: конспект лекцій для студ. / Оксана Василівна Килин (уклад.). — Л. : Видавництво Львів. комерц. акад., 2006. — 175с.
11. Федоренко В.Г. Іноземне інвестування економіки України.- Київ,2006р.
12. Філіпенко А. Міжнародні економічні відносини: теорія: підручник для студ. екон. спец. вищих навч. закл.. — К. : Либідь, 2008. — 408c.