Поняття «здоров’я» за визначенням ВООЗ включає три складники. На прийом до сімейного лікаря пацієнти приносять свою проблему зі здоров’ям як соматичну. Завдання працівників сімейної медицини полягає у виявленні можливих психологічних і соціальних аспектів соматичної проблеми. Якщо зосередитися лише на соматичних проблемах і не зважати на психосоціальні, виникає високий ризик непотрібного медичного втручання. З іншого боку, переоцінка психосоціальних аспектів може призвести до того, що не звертатимуть уваги на соматичні захворювання. Особливо це стосується медичних працівників загальної практики, коли первинний медичний діагноз установити неможливо.

Життєві спостереження здавна засвідчують вплив психіки на вісцеральну сферу і навпаки — залежність психіки від стану внутрішніх органів. Висловлення «серце співає», «серце радісно підстрибнуло в грудях», «серце затремтіло від страху» віддзеркалюють характер емоційних переживань. Взаємну залежність психіки і вісцеральної сфери можна зафіксувати через клінічні явища.

Психосоматичні захворювання

Це хвороби, у виникненні яких психосоматичний чинник відіграє не меншу роль, ніж фізичний.

30—50 % пацієнтів, що звертаються із соматичними скаргами, страждають на психосоматичні порушення.

Причини цих розладів:

• хронічний стрес;
• нагромадження негативних емоцій (гнів, напруженість, пригніченість, тривога тощо);
• події, що порушують наше звичне життя або загрожують йому (смерть близьких, великі неприємності на роботі, розлад у родині тощо);
• риси особистості, що не дають змоги виявляти емоції (рухами, криком, бійкою, лайкою) і «розряджатися».

До психосоматичних захворювань належать гіпертонічна хвороба, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, бронхіальна астма, ішемічна хвороба серця та багато інших.

Наведемо такий приклад. Страх смерті під час нападу стенокардії можна пояснити як психогенний симптом, оскільки хворий усвідомлює, наскільки життєво важливим органом є серце, і тому відчуває страх. Надалі страх, зумовлений нападом стенокардії, сам спричинює ці напади.

Дослідження засвідчують, що хвороба може викликати психічний резонанс» сама по собі, незалежно від ймовірних раніше розладів у нервово-психічній сфері. Тобто ті або інші зміни психіки зумовлені соматичними зрушеннями і тільки ними. І.М. Сеченов свого часу помітив: «Людина, яка страждає на хворобу шлунка, повинна мати власну психологію».

Варто зауважити ще один істотний момент — відмінне ставлення людей до своєї недуги. Хвороба суб’єктивно сприймається по-різному. Наприклад, звичайний бронхіт ніяк не відбивається на психіці однієї людини, інша вважає себе тяжко хворою, постійно думає про це, відчуває тривогу, втрачаючи сон. У третьому випадку розвиваються неврозоподібні стани. Клініка неврозоподібних розладів при різних соматичних недугах специфічна. Так, при патології травного каналу спостерігається переважно пригніченість, сонливість. Серцево-судинні захворювання найчастіше супроводжуються тривогою, страхом, занепокоєнням. При захворюваннях печінки хворі часто стають запальними, дратівливими, гнівливими. При захворюваннях нирок розвиваються астенічні стани з неуважністю, підвищеною стомлюваністю, зниженням пам’яті, уваги.

Коли людина зміни, що з’являються, відчуває не лише в організмі, а й усвідомлює сам факт хвороби, змінюється її поведінка. Це відбувається по-різному. Одні заглиблюються в себе, свої переживання, іншим необхідно постійно обговорювати свій стан з кимось. Одні нічого не хочуть чути про своє захворювання, інші постійно копирсаються в медичній літературі, відвідують лекції. Одні прагнуть до контакту з медичними працівниками, скрупульозно виконують призначення, інші — змінюють лікарів, вимагають авторитетних консультацій, модних ліків і методів лікування.

Хворі з адекватним ставленням до свого захворювання і тверезою оцінкою трапляються нечасто. Здебільшого доводиться мати справу з неадекватною (неврозоподібною) реакцією особистості на хворобу.

Неврозоподібні реакції особистості на хворобу

Психологи виділяють кілька типів реагування:

• астенічний;
• депресивний;
• іпохондричний;
• анозогнозичний.

За астенічного типу привертають увагу симптоми дратівливої слабкості: підвищена стомлюваність, виснаженість, млявість, зниження активності, емоційна нестійкість. У разі найменшої невдачі швидко зневіряються в лікуванні, одужанні. У цих людей підвищений поріг чутливості до неприємних фізичних відчуттів. Медичні працівники і члени родини повинні виявляти терплячість до таких людей, не робити зайвих зауважень, не висувати непомірних вимог.

В осіб з депресивним типом при виникненні перших ознак захворювання виникає відчуття тривоги, пригнічений настрій, туга. Вони бачать усе в похмурих тонах, що провокує ускладнення і несприятливий прогноз хвороби.

За іпохондричного типу реагування людина постійно «живе у хворобі». її увага цілком і повністю прикута до симптомів захворювання, особа перебільшує їхню значущість, прагне знайти нові симптоми, не може перемкнутися ні на що інше. Дуже яскраво особливості іпохондричної реакції на хворобу описані в одному із оповідань Вікторії Токаревої: «Алевтина повністю була поневолена своєю хворобою і говорила лише про жовчний міхур. Вона була заглиблена також у своє дихання, травлення і, ковтаючи черговий шматок суперпродукту, поринала разом зі шматком у свій стравохід, потім допливала до шлунка і чула, як там починають діяти шлункові соки, а шматок обробляється і перетравлюється, крутячись, як кофтина в барабані сухої хімчистки. І вираз обличчя в Алевтини ставав утробним. Усі її помисли і прагнення спрямовувалися лише на те, щоб підтримувати і забезпечувати свій життєвий процес».

У цих пацієнтів відзначається постійне відчуття настороженості, вони вважають свій стан тяжким. Часто після поліпшення фізичного стану залишаються колишні відчуття: поколювання, оніміння, біль.

Анозогнозичне ставлення до хвороби характеризується легковажною зневагою до помічених змін в організмі. Такі хворі прагнуть відкинути думки про помічене захворювання, ігнорують поради медичних працівників доти, доки захворювання не набуде серйозного характеру. Вони часто міркують так: « Може все мине саме собою ». Це утруднює своєчасне виявлення захворювання.

Отже, наявність соматогенного захворювання зумовлює певне ставлення до нього. У кожному випадку це ставлення має свої особливості і залежить від типу особистісного реагування.

Крім того, кожна людина має певний соціальний статус — положення у суспільстві, родині, колективі. У кожному колективі є різні люди. Умовно їх можна розподілити на дві групи: ті, що мають суспільний статус, і ті, про кого говорять: «як щось йому доручати, краще самому зробити». За спостереженнями, люди з другої групи частіше акцентують увагу на собі, своєму здоров’ї, оскільки звикли остерігатися всіляких перевантажень і, попри все, насамперед дбати про своє здоров’я.