Вступ

Актуальність теми. Оперативне регулювання процесу ринкової рівноваги попиту та пропозиції, є незмінним атрибутом стабільної та ефективної діяльності підприємства. Під терміном «ринкова рівновага» розуміють визначення стану ринку, коли попит та пропозиція збалансовані на певному рівні ціни, яку називають рівноважною ціною [1, 2]. Для управління ринковою рівновагою, як однієї з умов рівноважного стану підприємства, необхідне втручання в його діяльність за допомогою спеціальних інструментальних засобів, тому актуальними для розробки та дослідження, як з науково-дослідних позицій, так і з погляду практичної значущості для підприємства, є динамічні моделі знаходження рівноваги між попитом та пропозицією.

Під ринковою рівновагою розуміють такий стан економіки, при якому досягається стале урівноваження та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція тощо).

В ринкових системах урівноваження досягається завдяки ринковому механізму через встановлення відповідних пропорцій.

Рівновага відбиває внутрішній стан ринкової системи, яка самоупорядковується.

Епіцентром формування рівноваги в ринковій економіці є потреби людини. Тому вихідною ланкою багатоструктурного механізму ринкової рівноваги є рівновага між платоспроможним попитом населення і пропозицією.

У ринковій економіці основною ланкою врівноваження попиту і пропозиції є природна ціна продукції, що реалізується, або ціна рівноваги. Вона формується в точці перетину кривих попиту і пропозиції й визначається як базова ціна, до змін якої змушена пристосовуватися економіка: зростання ціни приводить до розширення пропозиції порівняно з попитом, а падіння — до розширення попиту порівняно з пропозицією.

Актуальність теми, визначається тим, що сучасна ринкова економіка в умовах вільної конкуренції, постійної зміни цін, регулювання економічних процесів на основі зміни співвідношення попиту і пропозиції здатна уникнути хаотичного розвитку і досягти загальної рівноваги.

Хоча в ринковій економіці можливі певні прорахунки, але ціна на кожний товар встановлюється на основі рівноваги між попитом і пропозицією.

Попит і пропозиція є невід’ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об’єктивні економічні відносини товарного виробництва.

Теорія економічної (і ринкової) рівноваги має важливе практичне значення. Положення і висновки цієї теорії являють собою основу економічної політики; вони використовуються для вироблення найефективніших методів господарського регулювання, обґрунтовування прогнозів. Якщо в господарстві немає рівноваги, то виникають різні негативні явища, що відображаються на темпах економічного зростання, зростанні споживання, знижується ефективність суспільного виробництва.

Метою даної роботи є освітлення поняття «ринкова рівновага», методів її досягнення, а також визначення особливостей взаємодії ціни та пропозиції товарів на ринку. 

Розділ 1. Теоретичні основи поняття ринкової рівноваги

1.1. Поняття «ринкова рівновага» та основні постулати теорії рівноваги

За визначенням П. Самуельсона, рівновага — це такий стан економіки, при якому зберігається здатність її до саморегулювання: у випадку відхилення економічної системи від збалансованого стану в дію автоматично включаються сили, які намагаються відновити порушені структурні зв’язки.

Автоматичним механізмом самонастроювання економічних зв’язків є механізм досконалої конкуренції, що не зазнає дії монополії. Отже, економічна рівновага є конкурентно-ринковою.

Формування її відбувається за певних умов:

• по-перше, функціонування на ринку економічно самостійних суб’єктів;
• по-друге, можливість еластичного використання виробничих ресурсів і вільне ціноутворення;
• по-третє, відсутність монополії та адміністративного втручання держави в систему підприємницької діяльності;
• по-четветре, наявність розвинутої ринкової інфраструктури. [1]

За змістом система економічної рівноваги багаторівнева. В економічній теорії розмежовують рівновагу обміну, виробництва, розподілу та споживання. У сукупності вони формують загальну систему економічної рівноваги відтворювального процесу.

Одночасно виділяються умови статичної рівноваги і умови рівноваги економіки, що динамічно розвивається. При цьому статичну рівновагу розглядають не як самоціль, а лише як попередню сходинку до визначення принципів збалансованості економічних процесів, що реально розвиваються. В теорії також виділяють поняття повної та часткової, тимчасової та постійної рівноваги.

Автором теорії загальної рівноваги є відомий швейцарський економіст Леон Вальрас (1834 — 1910), професор Лозаннського університету, за походженням француз. Він був одним із засновників теорії граничної корисності. Однак особливо став відомим як автор теорії рівноваги. Своє відкриття він зробив на основі математичних висновків.

Леон Вальрас довів, що в умовах ринкової економіки є можливість встановлення рівноваги на основі співвідношення пропозиції і попиту. Вільна конкуренція забезпечує встановлення ціни рівноваги.

Рівноважна ціна — це ціна на конкурентному ринку, за якої величина попиту і пропозиції однакові, немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг. Така ціна не містить у собі тенденції до зростання або до зниження обсягів виробництва.

Постулатами теорії рівноваги Л. Вальраса є такі:

1. Зміни цін впливають на попит і пропозицію і навпаки; зміна попиту впливає на пропозицію і навпаки. Отже, їхній взаємозв’язок впливає на встановлення рівноваги.
2. Рівноважна ціна встановлюється у результаті конкуренції, співвідношення попиту і пропозиції, наявності ресурсів та інших чинників.
3. Загальна рівновага здійснюється щодо всіх товарів. Це пояснюється тим, що потреба у цьому товарі залежить від наявності інших товарів. Наприклад, споживання м’яса залежить від наявності кави.
4. Рівновагу характеризує, як правило, мінова вартість. Мінова цінність товарів — це рівень економічної рівноваги. В умовах конкуренції діють механізми, які усувають диспропорції та встановлюють таку мінову вартість, що грунтується на ціні рівноваги. В умовах монополії диспропорції зберігаються.
5. Рівновага досягається на основі дії всіх учасників ринку.
6. Рівновага здатна забезпечити максимально високий рівень задоволення потреб (безумовно, за наявності ресурсів).
7. Попит на кожний товар залежить не тільки від його ціни, а і від цін на всі інші товари. Наприклад, зростання цін на деякі продукти харчування призвело в Україні до зменшення попиту на періодичні видання. Багато людей відмовляються від передплати на газети і журнали. Різко скоротилися їхні тиражі.
8. Сума попиту споживача на всі закуплені ним товари і покупки дорівнює за вартістю сумі всіх проданих ним товарів і послуг (у тому числі послуг праці).
9. Ринок безперервно здійснює «пошук» так званих рівноважних цін.
10. Конкуренція — це важливий чинник встановлення рівноваги (через ціни). Існуючі цінові сигнали регулюють ринок, з допомогою їх досягається рівновага.
11. Для рівноваги потрібний ринковий механізм, який діє значно ефективніше, ніж у минулому так звана планова система.

1.2. Основні методи формування ринкових цін

Домінуючим законом ціноутворення в обігу є закон попиту і пропозиції, який коригує вартість відповідно до споживної вартості товару.

Ціна пропозиції та ціна попиту, що формуються під дією зазначеного закону, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величину ціни — ринкову ціну товару.

На практиці в сучасній змішаній економіці розвинених країн використовуються різні методи формування цін. Функція ціноутворення реалізується самим господарюючим суб’єктом — виробником (фірмою, акціонерною компанією, монополістичним об’єднанням, державним підприємством тощо) або посередницьким структурам (торговим, маркетинговим), що доставляють товар на ринок. [3]

Найпоширенішим і найпростішим є метод, за яким ринкова ціна визначається двома кількісними параметрами: собівартістю виробництва товару плюс середньою величиною прибутку. Цей метод дістав умовну назву «собівартість і прибуток».

Технічно складнішим є метод «контрольної точки», що грунтується на виробничій функції Кобба-Дугласа (Cobb-Douglas Produc-tion Function). Вона заснована на припущеннях, що гранична віддача ресурсів зменшується, а коефіцієнти еластичності виробництва за затратами залишаються незмінними. При цьому еластичність заміщення ресурсів в будь-якій точці дорівнює 1. Алгебраїчний вираз функції, що описує загальноекономічний рівень, такий:

де N — національний доход;

А — коефіцієнт розмірності;

L, К — відповідні об’єми застосованої праці та капіталу;

α,β — незмінні коефіцієнти еластичності виробництва, відповідно по праці та капіталу.

Хоча за другим методом враховується широке коло факторів ціноформування, він, як і перший, має істотний недолік: використання лінійних залежностей між значеннями факторів динаміки ринкової ціни.

Іноді застосовують метод «споживної вартості», коли за допомогою експертних оцінок споживних властивостей товару визначають цінову політику на ринку певного товару.

Ціноутворення в ринкових умовах реалізується через цінову стратегію продавця товару. Загальними напрямами цінової стратегії є:

1) визначення місця ціни в системі засобів конкурентної боротьби на ринку;

2) вибір методу розрахунку ціни;

3) характер цінової адаптації нових товарів на ринку;

4) зв’язок ціни з життєвим циклом товару;

5) моделювання відношення покупця до ціни товару;

6) аналіз обмежень ринкового і позаринкового характеру на ціну.

Загальні принципи і методи ціноутворення можуть використовуватись залежно від конкретної сфери ринкових відносин, характеру і місця застосування цін, а також способу їх використання.[4]

1.3. Державне регулювання рівноважної ціни на ринку

Існують ситуації, коли держава втручається у процес встановлення рівноважної ціни на ринку і вводить контроль за цінами шляхом встановлення цінової «стелі» або «підлоги».

Цінова «стеля» — це максимальний рівень ціни, за якого дозволяється продавати певний товар. Ця ціна є завжди нижчою за рівноважну, тому на ринку відчувається постійний дефіцит товару. Це призводить до виникнення «чорного» ринку, знижує ініціативу продавців збільшувати у майбутньому пропозицію товару, капітал поступово починає переміщуватися у інші сфери діяльності.

Цінова «підлога» — це мінімальний рівень ціни, за якої дозволяється продавати той чи інший товар. Він завжди знаходиться вище рівня рівноваги, що призводить до виникнення стійкого надлишку товару і, як відповідь, до того ж «чорного» ринку.

Ринкова рівновага не є завжди сталою. Зміна під впливом нецінових факторів попиту, пропозиції чи обох одразу призводить до виникнення нового стану рівноваги. При цьому нові рівноважні ціна і обсяг можуть як зростати, так і зменшуватися в одному чи в протилежних напрямках.

 

 

Розділ 2. Порушення ринкової рівноваги цін

2.1. Податок і рівноважна ринкова ціна

У випадках зміни обсягу попиту і пропозиції під впливом нецінових чинників досягнуте ринкова рівновага буде порушуватися.

Зміни параметрів ринкової рівноваги також можуть відбуватись в результаті втручання держави, коли вона встановлює податок на виробників або надає їм субсидію.

Виробники розглядають податки як збільшення витрат виробництва, що за інших рівних умов означає скорочення пропозиції, крива пропозиції зміщується ліворуч. Зміщення кривої пропозиції залежить не тільки від величини податку, але й від способу його стягнення.

Податок може стягуватись як певна сума з одиниці товару або як відсоток до ціни товару. У випадку встановлення податку з одиниці товару на виробників крива пропонування зміщується паралельно до початкової на величину податку по вертикалі, точка рівноваги теж зміщується (рис. 3.1).

Рис.2.1. Вплив податку як суми з одиниці товару на рівновагу ринку

У точці нової рівноваги ціна пропозиції PS, яка визначає виторг продавців, відрізняється від рівноважної – ціни попиту, за якою купують товар покупці, на величину податку: PD=PS+Т.

За рівнянням рівноваги: а–b·(PS+Т) = – c+d·PS можна знайти ціну пропозиції PS, а потім – нові ціну рівноваги та рівноважний обсяг.

Площа прямокутника P_SP_DE₁A визначає суму податкових надходжень. Параметри нової рівноваги після введення податку також можуть бути визначені шляхом корекції рівняння пропозиції:

З встановленням відсоткового податку крива пропозиції також зміщується ліворуч, але не паралельно до попередньої. У цьому випадку змінюється і точка перетину кривої пропозиції з відповідною віссю, і кут її нахилу, оскільки має місце непропорційне зростання рівнів цін для різних обсягів пропозиції (рис.2.2).

Рис. 2.2. Вплив відсоткового податку на рівновагу ринку

Як і у випадку податку як суми з одиниці товару, ціна пропонування відрізняється від ціни попиту , але співвідношення між ними інше: PD=(1+t)·PS, де t – ставка податку. З врахуванням ставки податку рівняння кривої пропонування матиме вигляд:

Особливість ринкового механізму така, що він автоматично підтримує ринкова рівновага: взаємодія попиту і пропозиції коригує (змінює) ціну до такого рівня, при якому величина попиту і величина пропозиції збігаються. Якщо на ринку встановлюється ціна вище рівноважної (р1), то виникає надлишок (пропозиція більше попиту). Продавці не можуть реалізувати свою продукцію і вимушені знижувати ціну, тим самим підвищуючи попит і скорочуючи пропозиція до тих пір, поки не буде досягнута рівновага.

Дефіцит, який виникає при ціні нижче рівноважної (р2), штовхає ціну вгору, внаслідок чого попит скорочується, а пропозиція збільшується, ринок рухається до рівноваги. Таким чином, ринкова ціна виконує свою «врівноважуючу функцію», виключаючи потенційні надлишки і нестачі товарів.

Якщо ринок перебуває в рівновазі, то споживач має можливість купити більше товару за нижчою ціною, тобто ринкова рівновага призводить до виникнення надлишку (ренти) споживача, що представляє собою різницю між максимальною ціною, яку споживач готовий заплатити за одиницю товару, і тією ціною, яку він заплатив фактично (рівноважною ціною).

При одночасному зміні попиту і пропозиції можливі три випадки:

• пропозиція зростає більше, ніж зростає попит;
• пропозиція зростає менше, ніж зростає попит;
• пропозиція і попит зростають однаково.

Залежно від часових можливостей виробників, впливають на еластичність пропозиції, розрізняють три типи рівноваги.

Миттєве рівновага виникає тоді, коли зростає попит, а у виробників немає часу, щоб змінити пропозицію, тобто пропозицію виявляється абсолютно нееластичним. Наприклад, з-за дощової погоди на ринку різко зріс попит на парасольки, але у виробників немає можливості миттєво збільшити пропозицію (воно абсолютно неэластично). Рівновага встановлюється при ціні вище початкової.

Короткострокова рівновага. Підвищення попиту і ціни примусить виробників збільшити завантаження наявних потужностей, наприклад, ввести третю зміну та за рахунок цього збільшити пропозицію, воно стане більш еластичним. Відповідно ціна ринкової рівноваги встановиться на рівні нижче ціни миттєвої рівноваги.

Довгострокова рівновага досягається за рахунок збільшення пропозиції в результаті розширення існуючих потужностей і появи в даній галузі нових фірм і відповідного перерозподілу ресурсів. Пропозиція стає ще більш еластичним. Ціна довгострокового рівноваги нижче ціни миттєвої і короткострокової рівноваги, вона носить досить стійкий характер і називається «нормальної» ринковою ціною.

2.2. Контроль над цінами

Світова практика підтверджує, що державне регулювання цін у тій чи іншій мірі існує в усіх країнах. Сутність і форми державного втручання в процеси ціноутворення залежать від стану економічного розвитку країни.

Державне цінове регулювання в Україні регламентується спеціальним законодавством: Законами «Про ціни і ціноутворення», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо.

Закони в галузі ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, відповідальність за його порушення, права та обов’язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного виконання зазначених Законів, вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами уряду.[6]

Державна політика цінового регулювання, безперечно, справляє певний тиск на виробників та продавців продукції. За таких умов вони змушені дотримуватися встановлених цін і відповідно зазнавати іноді навіть суттєвих втрат. Для компенсації збитків держава часто супроводжує обмеження цін наданням підприємствам фінансової допомоги, не допускаючи їхнього банкрутства на регульованих ринках.

Отже, державне регулювання цін — це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації в країні.

Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня ціни; уведення податкових платежів, що призводять до вилучення доходів у виробників та споживачів; державна підтримка цін через дотації.

Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли його регулюючі здатності ще недостатньо розвинуті, або коли виникає кризова ситуація в економіці.

До прямих методів належать: встановлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення, декларування зміни цін, заморожування (блокування) цін на певний строк, уведення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок, дотування виробників деяких товарів, укладання договорів про ціни між підприємствами і державою тощо.

Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку і за нормальних умов розвитку економіки, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується на повну силу.

За допомогою цих методів держава регулює поведінку об’єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення, але не диктує порядку чи способів визначення цін та їхнього рівня.

Непряме регулювання досягається здебільшого за допомогою зміни рівня та диференціації ставок товарних податків, пільгового оподаткування та кредитування, ставок державного ввізного мита, граничних нормативів рентабельності тощо.[7]

Здійснення державної цінової політики неможливе без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін. Під дисципліною цін розуміють дотримання визначених нормативними актами й документами вимог щодо формування, установлення та використання цін за умов регульованої ринкової економіки.

Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України

Крім державних інспекцій, право контролю за дотриманням порядку застосування цін і тарифів мають також інші державні й недержавні установи: податкові, фінансові та антимонопольні служби, комітет захисту прав споживачів.

Контроль за цінами із застосуванням економічних санкцій за порушення дисципліни цін поширюється на всіх суб’єктів господарювання, які перебувають на території України та здійснюють виробничу, торгову та іншу комерційну діяльність.

Розділ 3. Проблеми ринкової рівноваги та шляхи їх вирішення

3.1. Аналіз проблем щодо встановлення ринкової рівноваги

Правильне визначення оптимальних обсягів виробництва з визначенням потреб споживачів допомагають досягти рівноваги, яка так необхідна на будь-якому ринку бо забезпечує прибуток виробникам та задоволення потреб споживачів. В сучасних економічних умовах для Української економіки питання ціноутворення, дослідження попиту та визначення пропозиції, а також грамотна державна політика щодо встановлення “стелі цін”, впровадження податків або їх скасування є залогом економічного зростання.

Так, наприклад, штучне утримання “стелі цін” нижче рівноважної ціни на хлібопекарські вироби в умовах обмежених запасів зерна певної якості, та все зростаючих закупочних цін примусило виробників нести збутки, а це означає, що ніяких коштів у розширення чи оновлення устаткування не відбувається, також неможливо збільшувати заробітну плату виробникам.

Серед багатьох чинників, які можуть вплинути на попит, найголовнішими є економічні: ціна даного товару, ціни інших товарів, доходи покупців, смаки та уподобання покупців, очікування та кількість покупців тощо.

Якщо зафіксувати всі фактори, крім ціни нашого товару, на незмінному рівні, тобто тимчасово виключити дію інших факторів, то матимемо залежність, що називають функцією попиту від ціни. Записати це можна так:

Qd = f(p),

де Qd — обсяг попиту, кількість певного товару, що його готові придбати покупці за певну ціну; р — ціна цього товару. Чим вища ціна на товар, тим менша величина попиту, і, навпаки, чим менша ціна, тим більша величина попиту. Цю залежність називають законом попиту. Проілюструвати цей закон можна за допомогою кривої попиту (на мал. 3.1 крива D).

Мал. 3.1. Крива попиту

При зниженні ціни товару від 5 до 2 грн, обсяг попиту зріс від 2 до 4 одиниць.

Ринкова пропозиція — готовність виробників продавати даний товар або це кількість товару, яку продавці готові продати за даною ціною.

Серед чинників, які впливають на бажання продати, визначальну роль відіграють такі, як ціна даного товару, ціни інших товарів, застосовувана технологія, податки, дотації виробникові, кількість продавців тощо[9].

Якщо зафіксувати на незмінному рівні всі фактори, крім ціни даного товару, то матимемо функцію пропозиції, яку можна зобразити так:

Qs= f (p),

де Qs — обсяг пропозиції товару за певний час; р — ціна цього товару.

Якщо ціна вища, то на ринку пропонується більша кількість товару. Обсяг пропозиції даного товару перебуває в прямій залежності від ціни цього товару. Таку залежність називають законом пропозиції. Проілюструвати цей закон можна за допомогою кривої на мал. 3.2.

Мал. 3.2. Крива пропозиції

При зростанні ціни від 1 до 3,5 грн. обсяг пропозиції зріс від 2 до 4 одиниць товару.

Ринковою рівновагою називають ситуацію, за якої обсяг пропозиції і попиту, тобто наміри покупців і продавців збігаються. Ринкова рівновага зображується перетином кривих попиту та пропозиції. Точку їх перетину називають точкою ринкової рівноваги, ціну при цьому — рівноважною ціною, а обсяг попиту та пропозиції, які збігаються, рівноважною кількістю продукції на ринку.

Графічне зображення ринкової рівноваги зображено на мал. 3. Е — точка рівноваги, Ро — рівноважна ціна, Qo — рівноважна кількість продукції.

В умовах, коли обсяг попиту збігається з обсягом пропозиції, ринкова ціна збігається з рівноважною. Коли попит зростає (зменшується) при незмінній пропозиції, ціни на даний товар зростають (зменшуються). Коли ж пропозиція зростає (зменшується) при незмінному попиті, ціни на товар зменшуються (зростають)[10].

Мал. 3.3. Ринкова рівновага

Якщо ціна встановлюється на рівні, який перевищує ціну рівноваги, пропозиція перевищує попит, і виникає надлишок продукту. Коли ж ціна нижча, ніж ціна рівноваги, попит перевищує пропозицію, і виникає дефіцит товару.

Вища ціна спонукатиме виробників збільшувати обсяги виробництва. Більша ж пропозиція створить проблему, як реалізувати свій товар. Продавці, конкуруючи між собою, почнуть знижувати ціну. Дефіцит також створить проблему, як придбати товар. Споживачі, конкуруючи між собою, почнуть пропонувати вишу ціну.

Механізм ринкової конкурентної ціни є тим реальним інструментом, що, незважаючи на можливі відхилення, повертає ціну до такого рівня, який врівноважує попит і пропозицію, а отже, узгоджує інтереси виробників і споживачів.

Ціна ринкової рівноваги не лише збалансовує попит і пропозицію, а й інформує про шляхи раціонального розподілу ресурсів, є засобом саморегулювання відносин покупців і продавців.

Досі ми розглядали ринки як окремі,   самостійні системи. Однак ринки різних товарів, послуг, факторів виробництва є взаємопов’язаними і взаємозалежними — стан на одному з них може впливати на ціни й обсяги випуску на інших. У цій главі розглянуто взаємозв’язок між ринками, пока­зано, як працює ринкова економіка як одне ціле, наскільки ефективно роз­поділяються ресурси на конкурентних ринках.

Аналіз часткової рівноваги — це дослідження рівноважних цін і кількостей товарів на окремо взятому ринку, якщо його вплив на інші рин­ки відсутній або дуже незначний. Так, розглядаючи ринки факторів вироб­ництва, ми вважали, що кон’юнктура ринку праці незалежна від кон’юнк­тури ринку землі. Однак абсолютної автономії одного ринку від інших до­сягти неможливо, бо практично немає повністю незалежних один від одно­го економічних благ, а зміна попиту на одне з них неминуче спричинить зміну попиту на інше[11].

Отже, доцільно доповнити аналіз часткової рівноваги розглядом за­гальної рівноваги — дослідженням ринкової системи як єдиного цілого; при цьому рівноважні ціни й кількості товарів на всіх ринках визначаються одночасно з урахуванням ефекту зворотних зв’язків.

Ефект зворотних зв’язків — це зміна цін і кількостей товарів на окремому ринку у відповідь на аналогічні зміни на сполучених ринках. На­приклад, уряд вводить податок на імпорт нафти. Це призводить до зсуву кривої пропозиції нафти ліворуч і підіймає ціну на нафту. Але це, в свою чергу, може підвищити попит (і ціну) на товар — субститут нафти — при­родний газ. Підвищення ціни на газ, у свою чергу, знову вплине на підви­щення ціни на нафту внаслідок збільшення попиту на неї — крива попиту на нафту зсувається праворуч. Така взаємодія кон’юнктури двох ринків бу­де продовжуватися доти, доки не наступить рівновага, при якій попит і пропозиція на обох ринках не зрівноважать один одного.

Отже, загальна економічна рівновага — це такий стан економіки, при якому ринки всіх товарів і факторів виробництва одночасно знахо­дяться в рівновазі.

На практиці повний аналіз загальної рівноваги вдається провести дуже рідко: складно оцінити наслідки дій фірм на окремому ринку для всіх інших ринків та відповідну реакцію суб’єктів інших ринків. Тому часто обмежуються двома ринками, які представляють продукцію двох галузей та є тісно пов’язаними один з одним. Така модель в мікроекономічному аналізі рівноваги називається двогалузевою. Наприклад, двогалузевою мо­деллю ринків товарів — субститутів можуть служити ринки нафти і при­родного газу.

Рис. 3.4. Двогалузева модель загальної ринкової рівноваги

Первинне положення на ринку нафти характеризується перетином кривих попиту D_p і пропозиції S_p при ціні Р_р, а на ринку природного газу — перетином кривих D_g і S_g при ціні на газ P_g. Введення податку на нафту  призводить до зсуву кривої пропозиції в положення, що викликає зростання ціни на нафту до. Такий результат дає первинний аналіз час­ткової рівноваги.

Аналіз загальної рівноваги допомагає зрозуміти, як зміни на нафто­вому ринку відіб’ються на ринку газу і як буде діяти ефект зворотних зв’яз­ків від ринку газу до ринку нафти, і навпаки. Підвищення ціни на нафту зсуває криву попиту на газ з D_g до, що викликає зростання ціни на газ

до. В наступний момент часу починає діяти зворотний зв’язок. Підви­щення ціни на газ призводить до того, що попит на відносно дешеву нафту росте (до ), підвищуючи, відповідно, обсяг продажу до  і встанов­люючи нову рівноважну ціну нафти

Однак тепер слідує зворотний вплив від ринку нафти до ринку газу — збільшення попиту до, обсягу продажу — до Q*_g і ціни — до  . Ці зміни, в свою чергу, вплинуть на ціну нафти і т.д. Зрештою, ми пови­нні будемо визначити рівноважні ціни й кількості обох ринків одночасно. Рівноважна ціна нафти задається перетином рівноважних кривих попиту і пропозиції нафти (і), а рівноважна ціна газу — перетином рівноваж­них кривих попиту й пропозиції газу (і). Це — точні значення цін за­гальної рівноваги, оскільки криві попиту й пропозиції на ринку нафти від­повідають ціні газу, а на ринку газу — ціні нафти. Обидві пари кривих від­повідають ціні на сполученому ринку, і поки що немає підстав передбачати, що криві попиту й пропозиції на обох ринках будуть продовжувати змі­нюватись.

Аналіз часткової рівноваги на внутрішніх ринках можна використа­ти для довгострокового прогнозування й аналізу загальної рівноваги на взаємопов’язаних міжнародних ринках.

У самому загальному вигляді теорія суспільного добробуту вивчає оцінки господарських і економічних альтернатив з урахуванням інтересів суспільства в цілому.

Складність розробки механізмів реалізації цієї надзвичайно важливої для суспільства проблеми полягає в тому, що поняття «суспільний добробут», як і поняття «корисність», є чисто суб’єктивними категоріями, тому не існує його загальноприйнятого визначення, як і не існує єдиного критерію з точки зору добробуту всього суспільства.

Поняття «справедливість розподілу благ» ніяк не пов’язане з поняттям «ефективність розподілу благ»: так, на графіку межі можливого добробуту (рис. 3.4) для когось розподіл в точці D здається більш справедливим, ніж у точці С. Однак розподіл у точці С є ефективним, а в точці D — ні. Крім того, на самій межі можливих добробутів знаходиться безліч точок, що означають Парето — оптимальний розподіл благ: яку з них, вибрати?[12]

3.2. Вирішення проблеми співвідношення ефективного стану економіки

Головним змістом економіки добробуту є рішення проблеми співвідношення ефективного стану економіки (Парето-оптималъного) і спра-ведливості в розподілі благ.

Найбільш поширеними поглядами на справедливість в розподілі благ або критеріями оптимальності суспільного добробуту є наступні:

1. Ринковий. Справедливість встановлюється безпосередньо ринком. Результати конкурентних ринкових процесів є справедливими, оскільки вони нагороджують найбільш кваліфікованих і працелюбних. Але орієнтація лише на ринковий розподіл може призвести до суттєвої нерівності в розподілі доходів.
2. Утилітарний. Блага розподіляються таким чином, що максимізується загальна корисність всіх членів суспільства. Якщо вважати, що окремі суб’єкти можуть отримати від споживання благ більше корисності, інші — менше, то, безумовно, бажано надати благ більше тим, хто отримає від них більше корисності.

В умовах оптимального суспільного добробуту приріст особистого доходу на одну грошову одиницю дає однаковий приріст і індивідуального добробуту конкретного суб’єкта, і суспільного добробуту.

3. Егалітарний підхід передбачає рівний розподіл благ між всіма членами суспільства. Саме рівність доходів усіх членів суспільства вважається умовою максимізації суспільного добробуту.
4. Роулсіанський підхід (названий на честь американського філософа Дж. Роулса). Найбільш справедливим вважається такий розподіл, при якому зростає корисність найменш забезпечених членів суспільства; допускається нерівність у розподілі, при якій перерозподіл може поліпшити становище найменш забезпечених осіб, а становище забезпечених від цього не погіршиться.

Таким чином, нерівність у розподілі виправдана в тій мірі, в якій вона сприяє зростанню добробуту малозабезпечених верств населення.

Макроекономічна нерівновага — стан еколого-соціально-економічної системи, в якому не досягається оптимізація функціонування та взаємодії усіх її складових.

Макроекономічна нерівновага відображає на поверхні «економічного айсберга» усі протиріччя та диспропорції, що мають місце у фундаментальних відтворювальних процесах (виробництві, розподілі, обміні та споживанні суспільного продукту) (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Основні тенденції у відтворювальних процесах перехідної економіки України

Фаза відтворення	Основні тенденції
Виробництво	•   збільшення обсягів проміжного споживання; •   зростання  органічної  будови  промислового  капіталу внаслідок збільшення матеріаломісткості    виробничого процесу і здешевлення робочої сили; •   скорочення частки нагромадження та інвестицій заради підтримки мінімального рівня поточного споживання; •   нецільове використання фонду відшкодування та його «роз’їдання» інфляційною корозією; •   спрощення технологічної структури економіки
Розподіл	•   розподіл ресурсів не підкоряється стратегічним екологі­ чним, соціальним та економічним потребам (не форму­ ються стратегічні ресурси розвитку); •   неефективний галузевий розподіл інвестиційних ресур­ сів внаслідок деформації структурних пріоритетів нерів­ номірним податковим навантаженням (у зв’язку з різною трудомісткістю виробництва); •   домінування нелегальних, «тіньових» та кримінальних форм розподілу доходів; •   значна частка доходів фізичних та юридичних осіб пе­ рерозподіляється через податково — трансфертні механі­ зми державного бюджету при позитивному сальдо даних бюджетних операцій з населенням та від’ємному —   із промисловими підприємствами
Обмін		•   дефіцит грошових ресурсів та відповідна бартеризація значного сегмента відносин обміну; •   нееквівалентність у певних експортно-імпортних опе­ раціях
Споживання ■		•   збільшення у видатках на поточне споживання пито­ мої ваги видатків уряду й відповідне зменшення фонду споживання домогосподарств; •   віртуалізація фонду споживання — неефективно пра­ цюючі державні підприємства кредитуються за рахунок невиплат   заробітної   плати   працівникам   бюджетної сфери; •   маргіналізація значних верств населення, скорочення їх купівельної спроможності; •   песимістичні очікування щодо економічного майбут­ нього, підірвана довіра до фінансово-кредитних інсти­ тутів  деформують  співвідношення  між  поточним та майбутнім споживанням (заощадженнями)

Як відомо, в економічній теорії існують три основні моделі визна-чення макроекономічної рівноваги («сукупний попит — сукупна пропози-ція», «сукупні видатки — сукупний обсяг виробництва/сукупні доходи», модель загальної рівноваги товарного та грошового ринків «IS-LM») й від-повідні підходи до аналізу основних причин та наслідків її порушення. На-ведені підходи представлені в табл. 3.2[13].

Таблиця 3.2. Основні прояви та чинники макроекономічної нерівноваги

Прояви	Основні чинники
Невідповідність   сукуп­ного   попиту   сукупній пропозиції	1.    Невідповідність матеріально-речової структури та якісних характеристик суспільного продукту /сукупної пропозиції/ структурі платоспроможних суспільних потреб /сукупного попиту/. 2.   Низький рівень життя населення та відповідна ни­ зька купівельна спроможність /платоспроможний попит/ 3. Високі ціни як форма прояву надмонополізовано-сті економіки та наслідок значної матеріало- й енер-гомісткості суспільного продукту3 (висока собівар­тість) і надмірного податкового навантаження
Невідповідність   сукуп­них видатків сукупним доходам	1.      Невідповідність між заощадженнями (норма за­ ощаджень у 2002 р. — 21 % ВВП) та інвестиціями (14,1 % ВВП) внаслідок: —    відтоку капіталів за кордон; —    відтоку капіталів до тіньового сектора, їх кримі- налізації; —    доларизації заощаджень (внутрішнього відтоку капіталів). 2.      Низький рівень монетизації економіки
Неспівпадіння      рівно­важних станів товарно­го         та          грошово-кредитного ринків	1.      Дезінтеграція реального та фінансового секторів економіки, переважно неінвестиційна спрямованість діяльності банківської системи. 2.      Нерозвиненість фінансових ринків (насамперед вторинного ринку цінних паперів). 3.      Надмірна політизація монетарної сфери

Ринкова ціна — це ціна, що встановлюється на ринку. Розрізняють ціни попиту, пропонування і рівноваги. Під ціною попиту розуміють граничну максимальну ціну, за яку покупці ще згодні брати товар, а під ціною пропонування — граничну мінімальну ціну, за яку продавці ще готові пропонувати свій товар. Ціна рівноваги — це ціна, за якої розмір попиту дорівнює розміру пропонування.

І нарешті, конкуренція. Вона являє собою процес суперництва між окремими продуцентами, постачальниками і покупцями товарів за найвигідніші умови їх виробництва та реалізації.

Конкурентна боротьба має місце, коли на ринку певного товару кількість його продавців така, що жоден з них не в змозі самостійно або в об’єднанні з іншими впливати на ціну. За цих умов найважливіші питання економічного життя — що і скільки виробляти, яким чином і для кого — розв’язуються в результаті взаємодії попиту, пропонування і ринкових цін.

Щоб краще зрозуміти механізм цієї взаємодії, розглянемо ситуації на ринку певного товару, наприклад автомобілів.

Спочатку проаналізуємо дії покупців автомобілів. Їх інтерес полягає в тому, щоб задовольнити свою потребу, на яку вони виділяють певну суму грошей. Тому ринкова ціна ні в якому разі не може бути вищою за ціну попиту (Цп). В умовах високої ціни покупців не дуже багато. Відповідно й автомобілів придбається мало. Якщо ж ціна знижується, товар стає доступнішим, кількість покупців збільшується разом з кількістю придбаних автомобілів. Цю залежність демонструє крива попиту.

Тепер звернемося до дій продавців. Вони бажають відшкодувати свої витрати й одержати якийсь прибуток. Тому ринкова ціна не може бути нижчою, ніж ціни пропонування (Цпр). Чим нижча ціна пропонування, тим менша кількість автомобілів надійде для продажу. Останнє зумовлене тим, що у багатьох виробників витрати будуть більшими, ніж ціна, а це зробить неможливим виробництво. І навпаки, у міру підвищення ціни пропонування зростатиме кількість виробників і обсяги поставок автомобілів. Цю залежність демонструє крива пропонування.

Точка, в якій дві криві перехрещуються (Р), відображає збіг інтересів продавців і покупців, відповідність попиту і пропонування, рівновагу ринку.

У кожен даний момент на ринку досягається рівновага, хоча й не стійка. Справді, цілком можливо, що попит на автомобілі зросте. Додатковий попит почне тиснути на ринок. Це призведе до порушення рівноваги, тимчасового підвищення цін аж до встановлення нової ціни попиту. Поведінку покупців у ситуації, що змінилася, характеризує нова крива попиту, яка проходить вище і правіше за стару криву. Нова вища ціна виступає сильним стимулом зростання виробництва і збільшення продажу автомобілів.

Одночасно нова ціна сигналізує підприємцям з інших галузей, що виробництво автомобілів стає вигідним для вкладання капіталів. Після цього сюди направляються додаткові грошові ресурси, змінюються умови виробництва.

Успіху в конкурентній боротьбі досягають ті, хто зуміє швидше збільшити випуск при одночасному зменшенні витрат і цін за рахунок впровадження нових технологій, ефективних методів організації праці. Поведінку продавців за цих умов відображає нова крива пропонування, що проходить нижче та лівіше за стару.

В результаті збільшення виробництва зростає пропонування, воно поступово зрівнюється з попитом, і встановлюється нова ринкова рівновага[14].

Таким чином, ринковий механізм, реагуючи на попит через зміну цін, забезпечує відповідну реакцію виробництва й пропонування. Попит і пропонування — дві протилежні сили, які викликають зростання і падіння ціни. Вони однаковою мірою діють на ціну, якщо не береться до уваги фактор часу. Коли при аналізі він враховується, то ця умова порушується. У межах короткострокового періоду пріоритет отримує попит (тому що пропонування більш інерційне). Коли ж розглядається довгостроковий період, роль головної ціноутворюючої сили переходить до пропонування. Причому чим триваліший період часу, що аналізується, тим сильніший вплив пропонування на ціни порівняно з попитом. 

Висновки

Отже, ринкова рівновага — це такий стан економіки, при якому зберігається здатність її до саморегулювання: у випадку відхилення економічної системи від збалансованого стану в дію автоматично включаються сили, які намагаються відновити порушені структурні зв’язки.

Автоматичним механізмом самонастроювання економічних зв’язків є механізм досконалої конкуренції, що не зазнає дії монополії. Отже, економічна рівновага є конкурентно-ринковою.

Формування її відбувається за певних умов:

—         по-перше, функціонування на ринку економічно самостійних суб’єктів;

—         по-друге, можливість еластичного використання виробничих ресурсів і вільне ціноутворення;

—         по-третє, відсутність монополії та адміністративного втручання держави в систему підприємницької діяльності;

—         по-четветре, наявність розвинутої ринкової інфраструктури.

За змістом система економічної рівноваги багаторівнева. В економічній теорії розмежовують рівновагу обміну, виробництва, розподілу та споживання. У сукупності вони формують загальну систему економічної рівноваги відтворювального процесу.

Одночасно виділяються умови статичної рівноваги і умови рівноваги економіки, що динамічно розвивається. При цьому статичну рівновагу розглядають не як самоціль, а лише як попередню сходинку до визначення принципів збалансованості економічних процесів, що реально розвиваються. В теорії також виділяють поняття повної та часткової, тимчасової та постійної рівноваги. 

Список використаної літератури

1. Алексєєв А.С. Основи економічної теорії: Початковий курс:Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. I-II рівнів акредитації. — Чернівці, 2002. — 256с.
2. Базелінська О.В., Мініна О.Я. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Центр навчальної літератури, 2004. — 350с.
3. Базилевич В.Д., Попов В.М., Базилевич К.С. Економічна теорія. Політекономія: Підручник для студентів вищих закладів освіти / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання-Прес, 2001. — 581с.
4. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С.. Політична економія ; Загальна економічна теорія (Ч.1) ; Спеціальна економічна теорія (Ч.2): Підруч. для студ. економічних спец. вищих навч. закладів усіх рівней акредитації. — К. : Ніка-Центр, 2000. — 527с.
5. Біленко Т. І., Бодров В.Г., Волинцев В. В., Глаголєва О. Б., Гримайло В. М. Політична економія: Навч. посібник / В.О. Рибалкін (ред.), В.Г. Бодров (ред.). — К. : Академвидав, 2004. — 672с.
6. Білик В.О., Саблук П.Т., Шкарбан Д.В. Економічна теорія: Навч. посіб. для студ. та викл. агр. закл. освіти / В.О. Білик (ред.), П.Т. Саблук (ред.). — 4.вид., перероб. та доп. — К. : ННЦ ІАЕ, 2004. — 560с.
7. Борисов Е.Ф. Экономическая теория : Учебник. – М.: Юристъ, 1997. – 568 с.
8. Вілкул Ю.Г. Основи економічної теорії: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. освіти. — Кривий Ріг : Мінерал, 2001. — 260с.
9. Воробйов Є.М., Гриценко А.А., Лісовицький В.М. Економічна теорія: Посібник для вищої школи / Є.М. Воробйов (ред.). — К.; Х. : ТОВ «Корвін», 2003. — 703с.
10. Економічна теорія: Курс лекцій для студ. неекон. спец. / І.Ф. Комарницький (відп.ред.). — Чернівці, 1998. — 343с.
11. Заглинський А.О., Матусевич М.К. Політична економія: Навч. посібник. — Рівне : ППФ «Волинські обереги», 2000. — 408с.
12. Іфтемічук В.С., Одинський І.П., Боклач Б.І. Економічна теорія. Загальні основи економічної теорії. Мікроекономіка: Навч. метод. посіб.. — Чернівці : Прут, 1999. — 187с.
13. Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і практика господарювання: Навч. посібник. – К.: МАУП, 1998. – 479 с.
14. Климко Г.Н., Нестеренко В.П., Каніщенко Л.О. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. для студ. екон. спец. вищ. закл. осв. / Г.Н. Климко (ред.). — 2. вид., перероб. і доп. — К. : Вища школа, 1999. — 743с.
15. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Український держ. ун-т водного господарства та природокористування. — Рівне : УДУВГП, 2004. — 402с.
16. Міхов Л.І., Кірова Л.Л. Мікроекономіка: Навч. посібник. — Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2006. — 310с.
17. Мочерний С. В., Єрохін С. А., Каніщенко Л. О. Основи економічної теорії/ С.В. Мочерний (ред.). — К. : Академія, 1997. — 464с.
18. Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Знання-Прес, 2002. — 687с.
19. Прищепа Н.П. Мікроекономіка: Навч.-метод. посіб. / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. — Луганськ : Альма-матер, 2005. — 146с.
20. Старостенко Г.Г. Політична економія: Посібник для дистанц. навчання та індивідуальної роботи /Відкритий Міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». — К. : Університет «Україна», 2004. — 160с.
21. Трофимова З.В. Основи економіки: Мікроекономіка й основи підприємництва:Навч. посіб. для / І.Г. Данилюк (пер.з рос.). — Донецьк : ТОВ ВКФ «БАО», 2004. — 223с.