Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Колізійні питання права власності у міжнародному приватному праві

Вступ

Актуальність теми. Сучасність характеризується становленням підгалузей міжнародного права, прикладом якої може слугувати міжнародне майнове право. Право власності, яке є центральним у системі речових прав, виходить за рамки регулювання внутрішньодержавним правом і закріплюється на міжнародному рівні. Підкреслимо, що право власності є складним комплексом публічно-правовим і приватноправовим інститутом одночасно. У більшості праць авторів право власності розглядається з точки зору приватного права, через призму категорій цивілістики, тоді як публічно-правові аспекти даного права не розглядаються. Серед таких праць можна виділити роботи Г.К. Дмітрієвої, І.З. Фархутдинова, М.В. Щербиної, М.М. Богуславського.

На сучасному етапі розвитку міжнародного приватного права (далі — МПрП) вже сформована значна кількість загальновизнаних колізійних прив’язок, які випробувані часом, знайшли належне закріплення в національному і міжнародному законодавстві та іменуються класичними. Зокрема, до них можна віднести «закон місцезнаходження речі» (lex rei sitae або lex situs), що використовується до відносин власності, ускладнених іноземним елементом, і має як загальні засади, так і певні особливості застосування.

Метою даної роботи є розкриття колізійних питань права власності у міжнародному приватному праві, аналіз змісту поняття права власності у міжнародному праві на базі доктрини та міжнародних угод у світлі публічно-правової категорії — фундаментального невід’ємного права людини. Об’єктом дослідження є правовідносини у сфері міжнародно-правової співпраці щодо регулювання проблем захисту права власності, а предметом — міжнародно-правові норми, що регулюють питання захисту права власності, вироблені світовою спільнотою.

1. Проблема захисту права власності у міжнародно-правовому полі

Питання, які стосуються регулювання і захисту права власності іноземних фізичних та юридичних осіб, міжнародна практика і доктрина відносили довгий час до внутрішньої компетенції держав. Норми міжнародного права виступали у ролі додаткового регулятора, який використовувався у контексті прав, гарантованих іноземним власникам для захисту від націоналізації, експропріації та інших форм обмеження прав іноземної власності, при виникненні колізій з нормами національного права. Так, австрійський юрист А. Фердросс відзначає: «Все, що приписує міжнародне право у цьому контексті — це те, що держава не повинна порушувати приватні права іноземців» [10, с.51]. Міжнародному праву відводилася доволі незначна роль у регулюванні цієї галузі. Загальні принципи в першу чергу стосувалися питань відшкодування збитків іноземним особам, які були спричинені у результаті дій примусового характеру.

Право на захист моральних та матеріальних інтересів, пов’язаних з будь-якою науковою, літературною або художньою продукцією, автором якої є людина, відноситься до числа прав кожної людини, що відповідним чином закріплено п.2 ст.27 Загальної декларації, п.1 ст.15 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. Тобто, Загальна декларація проголошує, а Пакт закріплює право власності, яке виникає у результаті інтелектуальної діяльності. Пункт 1 ст. 11 Пакту про економічні, соціальні і культурні права проголошує, що «Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, і на неухильне покращення умов життя…». Відзначимо, що Пакт не містить положень щодо права власності.

Окремі норми щодо захисту права власності знайшли своє відображення в нормах міжнародного гуманітарного права. Згідно ст.53 Женевської конвенції 1949 р. «Про захист цивільного населення під час війни» забороняється знищення рухомого та нерухомого майна, що є індивідуальною або колективною власністю, за умови це не являється абсолютно необхідним для воєнних операцій. Статті 13 Конвенції про права біженців 1951 р. та Конвенція про статус апатридів 1954 р. вказують на те, що біженцям і апатридам надається рівне, а можливо, і більш сприятливе положення, ніж те, яким користуються іноземці щодо набуття рухомого та нерухомого майна. Статті 14 обох конвенцій прирівнюють біженців та апатридів до громадян країни перебування у відношенні захисту їхніх авторських та промислових прав.

Стаття 5 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р. зазначає, що держави-учасниці конвенції зобов’язуються «заборонити та ліквідувати расову дискримінацію по відношенню щодо здійснення наступних прав: право на володіння майном, як одноособово, так і разом з іншими». Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей 1990 р. у ст.15 передбачає: «трудящий- мігрант та член його або її сім’ї не можуть свавільно позбавлені власності, якою вони володіють індивідуально або сумісно з іншими особами». Важливим є те, що ця ж стаття закріплює право «на справедливу та належну компенсацію» у випадку, якщо «активи трудящого-мігранта або члена його або її сім’ї будуть експропрійовані». У відповідності з цим положенням такі дії може і повинно здійснюватися тільки «у відповідності з діючим законодавством держави роботи за наймом».

Роль сучасного міжнародно-правового регулювання захисту іноземної власності проявляється у забезпеченні єдиного демократичного режиму для власників з інших країн, дозволяючи національному законодавству встановлювати певні обмеження для іноземців з метою захисту суверенних інтересів свого економічного розвитку, закріплює свободу переведення прибутку отриманої власниками за кордоном, визначає методи вирішення конфліктів на міждержавному рівні. Однак, повноцінний режим захисту іноземної власності може відбуватися за умов розвитку міжнародно-правових стандартів, вироблених світовою спільнотою у національно-правових нормах, що регулюють іноземне інвестування, режим і захист іноземної власності.

2. Визначальні колізійні питання права власності у міжнародному приватному праві

Визначальним у формуванні колізійних норм стосовно питань права власності майже в усіх державах є поділ майна (речей) на рухоме та нерухоме. Від цього залежить визначення змісту права власності, форма та умови переходу права власності на це майно.

На сучасному етапі розвитку міжнародного приватного права у переважній більшості національних джерел, спрямованих на регулювання відносин власності та інших речових прав на майно, використовується колізійна прив’язка lex rei sitae як щодо нерухомого майна, включаючи сферу спадкування та договірних зобов’язань, так і до рухомого майна.

Так, закон місцезнаходження речі закріплено:

—         в п.1 ст. 38 Закону України «Про міжнародне приватне право» 2005 р. та в законодавстві багатьох європейських країн — ст. 51(1) Закону Італії «Реформа італійської системи міжнародного приватного права» 1995 р. № 218; § 154 Закону Естонії «Про загальні принципи Цивільного кодексу» 1994 р.; ст. 49 Закону Румунії «Стосовно регулювання відносин міжнародного приватного права» 1992 р. № 105; ст. 23 Закону Туреччини «Про міжнародне приватне право» 1982 р.; (1) ст. 46 ЦК Португалії 1966 р.; § 1 ст. 24 Закону Польщі «Про міжнародне приватне право» 1965 р.; § 5 Закону Чехії «Про міжнародне приватне право і процес» 1963 р.; ст. 27 ЦК Греції 1940 р.; ст. 18 Цивільного кодексу Латвії 1937 р.; ст. 10(1) ЦК Іспанії 1889 р. [8];

—         в законодавстві країн Американського регіону — ст. 27 Закону Венесуели «Про міжнародне приватне право» 1998 р.; ст. 14 ЦК Куби 1987 р.; п. ІІІ ст.13 ЦК Мексики 1928 р. [8];

—         в законодавстві країн Азійського регіону — ст.1205 ЦК Російської Федерації 2001 р.; (1) ст.12 Закону Південної Кореї «Про колізії законів» 1962 р. [8].

У тих правопорядках, де міжнародне приватне право не кодифіковано, доктрина і практика також визнають використання закону місцезнаходження речі, зокрема, це стосується Франції, Великої Британії, Королівства Нідерландів.

Підтримуємо думку В. В. Плеханова про те, що застосування більшістю національних правопорядків цієї прив’язки, як підґрунтя регулювання відносин власності, ускладнених іноземним елементом, обумовлює передбачуваність, прозорість і гармонію колізійного регулювання, що, безумовно, деякою мірою сприяє захисту міжнародного майнового обороту, оскільки з легкістю можна передбачити право, що застосовується. Таке широке використання lex rei sitae вбачається в принципі територіального суверенітету держави, що має фактичний та юридичний контроль над річчю і найбільший інтерес у регулюванні майнового обігу в межах її території, а також компетентно встановлювати обмеження, що стосуються обігоздатності деяких речей у майновому обороті. В своїй основі застосування прив’язки lex rei sitae відповідає одному із важливих принципів МПрП — локалізації відносин в правопорядок, що має більш тісний зв’язок, і в багатьох випадках фізична локалізація речі опосередковує юридичну локалізацію речових правовідносин [9, с. 265-266].

Крім того, підпорядкування відносин власності праву місцезнаходження речі наочно показує учасникам цивільного обігу, право якої держави застосовуватиметься для речово-правових відносин. Серед інших причин такого вибору в доктрині називають також і те, що речові права у повному обсязі можуть бути здійснені лише в державі місцезнаходження речі [8, с. 311].

Lex rei sitae визначає речовий статут і відповідає на питання: чи може річ бути об’єктом права власності, юридичної кваліфікації речі (рухома або нерухома, подільна або неподільна, відчужувана або невідчужувана тощо), змісту речових прав, які підстави виникнення, реалізації, зміни, захисту і припинення права власності та інших речових прав.

Таким чином, колізійна прив’язка «закон місцезнаходження речі» (lex rei sitae або lex situs) є загальновизнаним колізійним принципом в практиці та доктрині міжнародного приватного права, який передбачає застосування права тієї держави, на території якої знаходиться річ, що є об’єктом приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом.

Висновки

Отже, суспільні відносини у сфері власності не є статичними, вони постійно еволюціонують, що в свою чергу призводить до зміни правового регулювання інституту права власності, удосконаленім нормативно-правової бази, відбувається гармонізація та уніфікація національних підходів і правових доктрин, розширення компетенції наднаціональних органів і інститутів у галузі регулювання майнових правовідносин.

Європейське інтеграційне право і правові приписи європейської системи захисту прав людини створюють найбільш динамічну наднаціональну правову систему, у рамках якої створюються найбільш передові стандарти нормативного регулювання і захисту права власності. Відзначимо, що еволюція права власності у західних країнах відбувається у єдиному напрямку, тим не менш до сьогоднішнього дня не вирішена задача уніфікації.

Отже, інститут права власності вийшов за межі регулювання національним правом і отримав своє закріплення на міжнародному рівні. Право власності у розвинутих країнах еволюціонує в єдиному напрямку, тим не менш завдання уніфікації ще не вирішено і навряд можна прогнозувати його швидке ви-рішення, адже навіть при зближенні цивільно-правового законодавства європейських країн культурно-правові традиції окремих країн у значній мірі відобразилися у нормативному регулюванні як визначення та встановлення змісту права власності, так і визнання інших обмежених речових прав на нерухомість, а ця галузь законодавства є однією з найбільш консервативних у цивільному праві.

Міжнародно-правові акти, які регулюють захист власності, мають безпосередній вплив на розвиток національного законодавства у сфері майнових відносин, яке потрібно приводити у відповідність з міжнародними стандартами. Інститут права власності у міжнародному праві характеризується тим, що передбачені широкі повноваження у власників, а на держави покладено обов’язок по охороні і захисту об’єктів іноземної власності. Обмеження прав і свобод встановлюється державами на основі внутрішньодержавних актів самостійно, однак нормами міжнародного права регламентуються межі і порядок обмеження прав, а при проведенні будь-яких форм обмежень права власності держави повинні дотримуватися основних принципів міжнародного права. 

Список використаної літератури

  1. Байбороша Н. Классические типы коллизионных привязок / Наталья Сергеевна Байбороша // Журнал международного права и международных отношений. — 2011. — № 4 [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://evolutio.info/content/view/1887/232/.
  2. Виговський О. І. Концептуальні засади вирішення колізій у сфері міжнародного речового права / О. І. Виговський // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2011. — № 5. — С. 66-71.
  3. Кисіль В. І. Сучасне регулювання спадкових відносин в міжнародному приватному праві / Василь Іванович Кисіль // Нариси з міжнародного приватного права. Вип. 3 / За ред. А. С. Довгерта, О. М. Бірюкова. — К.: Алерта, 2014. — 324.
  4. Котляр О. І. Регулювання права власності за міжнародним правом / О. І. Котляр // Форум права. — 2012. — № 4. — С. 515—520
  5. Международное частное право: учеб. / Л. П. Ануфриева, К. А. Бекяшев, Г. К. Дмитриева [и др.]; отв. ред. Г. К. Дмитриева. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2007. — 688 с.
  6. Мингазова И. В. Права собственности в международном праве / И. В. Мингазова. — М. : Волтере Клувер, 2007. — 320 с.
  7. Міжнародне приватне право. Науково-практичний коментар Закону / За ред. доктора юридичних наук, проф. А. Довгерта. — Х.: ТОВ «Одіссей», 2008. — 352 с.
  8. Міжнародне приватне право: підручник / За ред. А. С. Довгерта і В. І. Кисіля. — 2-е видання. — К.: Алеута, 2014. — С. 309-318.
  9. Плеханов В. В. Коллизионная привязка «lex rei sitae» как основа регулирования вещных прав в международном частном праве / Вадим Викторович Плеханов // Бизнес в законе. — 2008. — № 8. — С. 265-267.
  10. Verdross A. Les regies internationals concermant le traitement des etrangers. RCADI. T. 37/A. Verdross. — 1931.-359 s.