Вступ

Процес інтегрування України в європейський культурний та економічний простір визначили кардинальні зміни в суспільно-політичному, соціально-економічному житті, зумовили реформаційні процеси в освітній галузі, спрямовані на досягнення рівня світових стандартів.

Колективне проведення дозвілля передбачає спільність захоплень, зацікавленість, психологічні міжособистісні контакти, швидку адаптацію до ситуації, допомогу у реалізації здібностей дитини, усунення дефіциту її позитивних емоцій, задоволення індивідуально-особистісних потреб й збагачення життєвого досвіду.

Змістовний відпочинок і дозвілля, поряд з освітою і задоволенням основних потреб дитини, відіграють велику роль в її розвитку. Дозвілля для сучасних підлітків є однією з першорядних цінностей, в цій області реалізуються багато соціокультурні потреби дітей. Для дозвільної сфери життєдіяльності в найбільшою мірою характерна свобода особистості, яка проявляється у виборі форм, місця, часу проведення дозвілля. Саме у сфері дозвілля підлітки більш ніж де-небудь виступають в якості вільних індивідуальностей. У сучасному суспільстві, в якому спостерігається нестабільність нормативно-ціннісних систем, проблема дозвілля молоді набуває особливої її гостроти.

Актуальність вивчення дозвіллєвої сфери в зарубіжних країнах зумовлена своєрідністю культурної ситуації в Україні і необхідністю подолати кризовий стан в сучасній вітчизняній культурно-дозвіллєвій практиці, розв’язати такі суперечності, як: невідповідність між духовними інтересами, ціннісними орієнтаціями особистості та реальним змістом діяльності традиційних закладів дозвілля; між дозвіллєвими потребами населення і реальними можливостями для їх задоволення; між дезінтеграцією дозвіллєвих структур, стандартністю, консервативністю їхньої діяльності і потребою створення поліфункціонального дозвіллєвого комплексу як потужної інституції дозвілля та рекреації.

Сподіваємося, що розв’язання зазначених проблем сприятиме подоланню цих суперечностей і дозволить запропонувати для вітчизняної дозвіллєвої практики ефективні механізми регулювання діяльності дозвіллєвих закладів, формуванню й організації рентабельної дозвіллєвої системи, збагаченню та урізноманітненню сучасних форм культурно-дозвіллєвої діяльності в Україні з урахуванням досвіду світової практики.

1. Світовий досвід організації дозвілля

У сучасному зарубіжному суспільстві рекреаційна дозвіллєва діяльність має системний характер, являє собою чітку сформовану сферу морально-етичних та духовних цінностей, у центрі якої перебуває вже не економічна діяльність, а людина з її здібностями, запитами та інтересами.

Зарубіжні практики впевнені в необхідності встановлення контактів з підлітками та налагодженні активної співпраці з ними у сфері вільного часу.

У більшості західних країн дозвіллєва діяльність здійснюється через добровільні асоціації локального, національного, міжнародного рівнів, що забезпечує демократизм та певну автономію від офіційних владних структур. Дозвілля за рубежем розглядається як сфера розвитку особистості та соціальної культури, формування громадянської позиції, розкриття духовного потенціалу учнівської молоді, відображення та збереження національних традицій, культурної спадщини народу. Культурні ініціативи школярів реалізуються в екозаповідниках, паркових установах, музеях, бібліотеках, виставочних залах, картинних галереях.

У кожній країні створюються умови для художнього й естетичного розвитку учнівської молоді, для її творчої самореалізації в системі мистецтв (музика, живопис, хореографія, література) через велику кількість культурно-мистецьких гуртків, клубів, об’єднань.

У багатьох зарубіжних країнах створено фонди та організації для розвитку естетичного виховання. Головними завданнями таких організацій є підтримка дослідницької діяльності в галузі гуманітарних знань, проведення культуротворчих заходів, надання допомоги в реалізації програм з естетичного виховання та художньої творчості, підтримка функціонування дозвіллєвих закладів у сільській місцевості.

У зарубіжному світі в останні десятиліття підтримується тенденція щодо ущільнення вільного часу шляхом інтенсифікації діяльності та економії часу, шляхом зосередження дозвіллєвих занять на одному об’єкті, що має різноманітні дозвіллєві можливості. Діяльність численних оздоровчих закладів рекреаційних центрів, парків, спортивних закладів, проведення різноманітних заходів та акцій за підтримки влади свідчать про поступову переорієнтацію зарубіжного суспільства на активний відпочинок, адаптації молоді до змінюваних соціальних та природних умов, зменшення психологічної напруги особистості.

У зарубіжних країнах дозвілля розглядається як суттєва складова національного прибутку країни та є критерієм економічного та соціального розвитку держави, а рівень дозвіллєвого обслуговування визначає якісність життя людини. З’явились нові форми кооперації між дозвіллєвою сферою та економікою. Це виявляється у відкритті в дозвіллєвих закладах прибуткових творчих майстерень, у наданні комерційних послуг, виконанні дозвіллєвих закладів на замовлення, у створенні великої кількості робочих місць шляхом відкриття дозвіллєвих центрів з їх розгалуженою інфраструктурою.

Дозвіллєва сфера розвинених зарубіжних країнах має розгалужену інфраструктуру, складну технічну матеріальну базу, потужні кадри. Помітне місце в дозвіллєвій сфері зарубіжних країн посідають дозвіллєві комплекси та центри, які поділяються на однопрофільні та багатофункціональні заклади. Якщо однопрофільні дозвіллєві установи дотримуються конкретного напряму діяльності, то багатопрофільні функціонують як культурно-дозвіллєві комплекси та центри, у межах яких діють різноманітні гуртки секції, об’єднання, творчі майстерні, ігрові кімнати. Серед багатопрофільних центрів (Центри Краутрі, Сандерлендау у Великій Британії, Сан-Дієго у Каліфорнії, США, Центри Дамосло, Карачонде, Центр ім. Чере Януса у м. Печ в Угорщині). Багатопрофільний центр в Угорщині, що в м. Печ, розташований у новому мікрорайоні. До складу цього центру входять: три дитячих садки, три школи, гімназія, інтернат, Будинок культури, бібліотека, блок харчування, спорткомплекс з басейном. У центрі працює відділ ментальної гігієни (психолого-педагогічна служба). Усі заклади Центру працюють у автономному режимі, мають свою ієрархію управління, але підкоряються генеральному директору та працюють за єдиним планом. Навчально-виховна діяльність Центру проводиться за п’ятьма напрямкам:

• учення – навчання;
• праця, яка створює цінності;
• суспільно-політична діяльність;
• формування здорового способу життя та розвитку організму;
• культурне використання вільного часу.

За другим напрямком створюються цінності не тільки матеріальні, а й духовні. У Центрі створені умови для суспільно корисної та продуктивної праці. Школярі на практиці набувають досвід роботи в кооперації, суспільного значення трудових зусиль. Великий інтерес становить розподіл доходів від роботи, де одна третина зароблених коштів іде на розвиток виробництва, інша – на організацію вільного часу (екскурсії, поїздки, пересувні табори та ін.) і, нарешті, третя частина – перераховується індивідуально кожному школяреві на ощадну книжку. Після закінчення школи, разом з атестатом, школяр одержує достатньо велику суму грошей.

Третій напрямок роботи – суспільно-політична діяльність. Величезне значення для виховання активної цивільної позиції має участь у самоврядуванні. Участь у самоврядуванні розвиває в дітях відчуття власної гідності й відповідальності перед колективом. У цьому відображається характерний для угорського суспільства розвиток процесу демократизації.

Четвертий напрямок – формування здорового способу життя й розвитку організму. Спрямований на підвищення фізичної культури до рівня духовної. Тут прагнуть створити умови для руху й відпочинку (у ці умови входять тиша й можливість побути наодинці). Відділ ментальної гігієни – має у своєму складі психологів, логопедів та інших фахівців, працює над забезпеченням такої атмосфери й способу життя, які були б в той же час засобами ранньої профілактики психічного неблагополуччя. Велика увага приділяється розвитку культури руху, усіляким заняттям різних видів спорту.

П’ятий напрямок – це культурне використання вільного часу. У Центрі проводиться величезна робота з метою навчити школярів користуватися своїм вільним часом, надати широкий вибір занять, розвинути інтереси, проявити й розвинути таланти різноманітної спрямованості.

Паркова мережа сучасності в зарубіжних країнах класифікується за територіальними й функціональними ознаками. За територіальними ознаками розрізняють: державні парки; парки штатів; міські парки. За функціональними ознаками парки поділяються на спеціалізовані (спортивні, історичні, дитячі, зоологічні) та багатофункціональні (паркові комплекси, тематичні парки). Особливої популярності у світі набули тематичні парки. Модель Диснейленду поширилась у багатьох країнах світу – Франції, Японії, Німеччині, Іспанії. США, наприклад, в організації дозвілля учнівської молоді особливе місце посідають парки, які створюються при школі, вони передбачають ігрові та спортивні майданчики, галявини для відпочинку.

У зарубіжному дозвіллєзнавстві кінця XX сторіччя утверджується таке поняття, як „клубна культура”, яка охоплює сукупність традицій, звичаїв, етичних правил, цінностей, вироблених членами клубу в процесі тривалої клубної діяльності. Необхідно відмітити, що в зарубіжних країнах перевага надається розвитку культурно-дозвіллєвих закладів клубного типу. Наприклад, у Чехії розповсюджена клубна форма організації вільного часу учнівської молоді. Клуби утворюються при школах, Будинках культури, нових мікрорайонах. Мережа їх виявляється дійсно розгалуженою, а професіоналізм і методична база кадрового складу високі завдяки тому, що в країні немає жодного відомства, що відчуває себе вільним від турбот про виховання. У його організації беруть участь громадськість найширших прошарків, установи культури й спорту, органи народної освіти й охорони здоров’я. Обов’язковим початковим етапом створення клубів є попереднє вивчення інтересів і потреб учнівської молоді. Найбільш поширеними формами роботи визначені клубні вечори відпочинку, тематичні зустрічі з діячами науки, мистецтва, творчих союзів за програмами, які наперед домовляються з членами клубу. Діяльність клубів направлена в цілому на сімейне, естетичне виховання, заняття спортом, спілкування й відпочинок.

2. Рекомендації щодо вдосконалення провідних зразків організації дозвілля в Україні

Безмежні можливості для індустрії дозвілля та розвитку туристичного бізнесу має інтеграція засобів обслуговування, що призвела до поєднання на одній території різних за призначенням дозвіллєвих закладів: парку, готелю, мережі магазинів, клубу, кінотеатру. Яскравим прикладом поширення дозвіллєвої індустрії на традиційні заклади дозвілля може бути розважальний центр “Тропікана”, що відкрився у Нью(Джерсі (США) 1988 року. На території центру розташовано парк відпочинку, атракціони, готель, казино, гумористичний клуб, приміщення для зустрічей та спілкування, магазини.

У 80(х роках ХХ ст. в результаті інтеграційних процесів виникають “магазинні” алеї, що надають торговельні та рекреаційні послуги. Однією з перших таких алей була Едмонтська Алея (Альберті, Канада), що почала діяти 1981 року. Вона має більше 800 магазинів, різноманітні атракціони, зоопарк, ковзанку, аквапарк, один з найбільших акваріумів країни, готель “Країна фантазій”.

Велике майбутнє має й розвиток віртуального дозвілля. Головною передумовою його створення стало активне використання комп’ютерної техніки у дозвіллєвій сфері. За допомогою комп’ютерів значно спрощується обслуговування клієнтів (зокрема, продаж квитків); удосконалюється маркетинг організацій (наприклад, електронні картки використовуються як сувенірна продукція, діє система знижок та пільг для окремих категорій відвідувачів). Збільшується прибуток дозвіллєвих закладів і завдяки використанню цифрових систем зображення для безпеки діяльності дозвіллєвої установи, удосконалюється процес фотографування. Багато років величезну популярність серед туристів мають галереї гральних автоматів, що пропонують автозмагання з перешкодами, електронні тематичні парки, клуби віртуальної реальності та ін.

Багато педагогів не сприймають штучних вакаційних зон, вважаючи їх духовною та психічною катастрофою в суспільстві, порівнюючи їх з екологічною і називаючи: “культурний Чорнобиль”, “європейська ганьба”, “колективна шизофренія”, “відпустка в реанімаційному відділенні” тощо. Серед негативних ознак “штучних” зон дозвілля називаються і такі, як поверховість вражень, обмеженість соціальних контактів, несправжність туристичного досвіду, моральна ущербність, неглибокі знання. Натомість прибічники концепції «штучного дозвілля» наголошують на тому, що будь(яка мандрівка вимагає від людини певного напруження фізичних та психічних сил, а враження туриста від побаченого також не завжди “самобутні” та приємні. На їх думку, традиційний культурний туризм та враження від “штучних” дозвіллєвих центрів принципово не відрізняються, а жорстке протиставлення “аутентичного” туризму “штучним вакаційним світам” безпідставне і лише вводить людину в оману. Адже саме в штучних зонах людина набуває можливості реалізувати свої мрії та фантазії незалежно від зовнішніх чинників.

Хоча аналіз зарубіжного досвіду доводить, що створення штучних дозвіллєвих центрів доцільне в тих регіонах, де немає туристичних об’єктів. Якщо ж подібні центри створюються в місцях потужних туристичних потоків, вони лише шкодять природному середовищу та екології.

До спеціалістів у сфері комерційної рекреації висуваються досить високі вимоги: належна орієнтація у наданні послуг, знання філософії дозвілля та його потенційних можливостей, наявність ділових знань, умінь, навичок. Зокрема: інтеграція дозвіллєвих складових відповідно до комерційних потреб, ініціативність, володіння кількома мовами, знання психологічних особливостей різних соціально(демографічних груп, вміння захищати інтереси своєї фірми та інтереси свого клієнта.

У пошуках нових, ефективних форм організації дозвіллєвої та рекреаційної діяльності набуває розвитку спільна робота комерційних дозвіллєвих закладів з фондами, асоціаціями, виховними й освітніми установами [6]. Результатом такої співпраці є:

• розширення доступу до культурно(мистецьких заходів шляхом реалізації програм естетичного виховання, культурно(творчих акцій у певному регіоні;
• надання допомоги окремим діячам культурно(мистецької сфери;
• систематичне вивчення духовних запитів населення;
• сприяння збереженню й розвитку культурної спадщини, розвитку народного мистецтва та народної творчості.

Свідченням модернізації комерційної системи дозвілля в ІІ половині ХХ ст. можна вважати проникнення у соціально-культурну сферу бізнесу (комерційних фірм, корпорацій, інших бізнесових структур) як засобу підтримки того чи іншого виду мистецтва, соціального чи дозвіллєвого проекту, естетичної програми чи культурного заходу. Передумовами такої співпраці стали соціальні, економічні, політичні зміни в сучасному світі. Зарубіжні вчені вважають, що постійний взаємообмін і взаємовплив пояснюється тим, що “аматорська мистецька творчість пожвавлює життя місцевих громад і культивує глибоке поцінування важливості культури і мистецтва; неприбуткові культурні заклади дозволяють митцям менше залежати від суворих вимог ринку, більше експериментувати, довше вдосконалювати мистецькі знахідки; натомість комерційне підприємництво в культурній сфері дозволяє залучати поважні фінансові кошти, доносить мистецькі таланти та їх твори до якнаймасовішої аудиторії; розширює можливості для американських дизайнерів, письменників і сценаристів, істориків, музикантів тощо” [9, С. 65].

Комерційні організації, беручи участь у підтримці та проведенні культурно(мистецьких акцій, мають кілька завдань:

• використання культури як засобу усунення соціальних конфліктів та засвідчення перед широким загалом своєї громадської свідомості;
• поліпшення відносин між працівниками корпорацій та піднесення їх творчого духу;
• реклама діяльності своєї фірми шляхом культурних інновацій;
• субсидування тих видів мистецтв, які прямо або опосередковано пов’язані з виробничою діяльністю фірми;
• зміцнення престижу та іміджу фірми серед громадськості;
• підтримка торговельної марки фірми; намагання застрахувати компанію від інфляцій та нестабільності ринку (особливо якщо йдеться про твори живопису);
• залучення нових потенційних споживачів та утримання старих клієнтів;
• розширення ринку для збуту продукції та послуг.

Щоправда, дбаючи про престиж своєї фірми, комерційні структури надають перевагу відомим культурно(мистецьким закладам та проектам. Натомість невеличкі інноваційні, авангардні, любительські проекти мають значно менші шанси на підтримку. Серед критеріїв добору проектів переважають такі чинники, як позиція керівництва фірми, спрямування благодійної організації, сприйняття місцевим населенням заходів, художній потенціал творів.

Формула ділового зв’язку “бізнес(комерція(культура” найповніше реалізується в індустрії дозвілля. Співпрацю бізнесових кіл та дозвіллєвої сфери можна класифікувати за кількома напрямами:

• підтримка театрального мистецтва (професійних та аматорських труп, драматичних клубів, театральних гуртків);
• підтримка хореографічного мистецтва (балетних шкіл, танцювальних колективів, мистецьких проектів та програм);
• підтримка музичного мистецтва (музичних фестивалів, виступів оркестрів та ансамблів, концертів, музичних товариств, музичних таборів юних талантів);
• підтримка образотворчого мистецтва (художніх виставок, галерей, естетичних проектів для дітей, музеїв, просвітницьких лекцій, колекціонування, вернісажів);
• видавнича діяльність (видання газет та журналів культурно(мистецького напряму, популярних творів літератури, книг
• для любителів декоративного мистецтва, автотехніки, живопису, прикладних ремесел);
• створення туристичних комплексів (культурно-дозвіллєвих, рекреаційних центрів, спортивних клубів, турбаз, курортів);
• фінансування наукових досліджень в галузі туризму та розваг.

Отже, найважливішою рушійною силою в розвитку індустрії дозвілля є технологічні досягнення людства, що дозволили реалізувати нові, раніше нереальні, види дозвілля та розваг, а також зробили їх безпечними для використання. Технологічні досягнення дозволяють людині досить швидко та якісно поглиблювати свої знання, знайомитись з культурою інших народів світу.

Це розвинуло бажання сучасної людини подорожувати. Розвиток індустрії дозвілля та рекреації викликав зміну філософії дозвілля як такого. Індустрія дозвілля реалізується сьогодні в різних інститутах: тематичних парках, готельних та туристичних комплексах, туркомпаніях, спортивних магазинах, клубах, спорткомплексах, транспортних компаніях, курортах, рекреаційних центрах і таборах.

Зарубіжні практики вбачають перспективність інтеграційного підходу, що охоплює соціальні, економічні, енергетичні, виховні, культурні, правові аспекти дозвіллєвої сфери. Інтеграція забезпечить створення дозвілля нової якості, оскільки державний сектор не здатен самотужки мобільно реагувати на дозвіллєві запити різних верств населення, а комерційний орієнтується переважно тільки на отримання прибутку, хоч має розвинену інфраструктуру, потужну матеріально(технічну базу, так чи інакше охоплює майже всі верстви населення.

Висновки

Радикальні зміни, зокрема, політичні й економічні реформи в Україні створюють нові умови для розвитку національної культури, для задоволення духовних інтересів та рекреативних потреб людини і залучення її до соціально-культурної творчості.

Це потребує наукового дослідження сутності, природи й специфіки сучасного культуротворчого процесу загалом,і його особливого різновиду – сфери дозвілля зокрема, специфіка якої гостро виявляється у функціонуванні дозвіллєвих інститутів.

Сучасні уявлення про функції закладів дозвілля відповідають принципово новому розумінню культури дозвілля: дозвіллєва діяльність сприймається як культуротворчий процес, що стимулює розвиток творчої індивідуальності, передбачає поліваріативність культурно-дозвіллєвих та рекреаційних заходів, створює умови для виявлення та задоволення свободи вибору дозвіллєвих потреб та інтересів і утвердження на цьому підґрунті системи цінностей особистості.

Цінний досвід дозвіллєвого та рекреаційного обслуговування мають зарубіжні країни – передусім Західної Європи та США % з їх потужною індустрією дозвілля. Зарубіжним вченим належать і грунтовні наукові дослідження дозвіллєвої діяльності. Їх наукові концепції розглядають дозвіллєвий заклад як поліфункціональний суб’єкт соціально%культурної діяльності: культурний, рекреаційний, художньо%творчий центр, каталізатор дозвіллєвої самодіяльності та громадської ініціативи, метою якого є підвищення духовної якості життя кожного індивіда шляхом його участі у різних видах дозвілля та рекреації.

Зарубіжні наукові школи дозвіллєзнавства акцентують на виховному потенціалі дозвіллєвого закладу, здатного активно впливати на духовний світ особистості.

Список використаної літератури

1. Бочелюк В.Й. Дозвіллєзнавство. Навчальний посібник /В.Й. Бочелюк, В.В. Бочелюк. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 208 с.
2. Гриценко О.А. Культура і влада. Теорія і практика культурної політики в сучасному світі. – Київ: УЦКД, 2000.
3. Киселева Т.Г. Теория досуга за рубежом. – М., 1992.
4. Лоренц У. Социальная работа в изменяющейся Европе. – Амстердам. ( Киев: Ассоциация психиатров Украины, 1997.
5. Новикова И.А. Организация досуга подрастающего поколения в США: Традиции и современность. Учебное пособие. – СПб., 1991.
6. Петрова І.В. Дозвілля в зарубіжних країнах: Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 408 с.
7. Терехова О.В. Индустрия досуга в США. – М.: Наука, 1983.