Регіональні особливості розвитку і розміщення машинобудування світу

Вступ

Актуальність теми. Машинобудування на сучасному етапі становлення світових економічних відносин є однією з найважливіших галузей економіки. Показники діяльності цієї галузі є основними для визначення рівня економічного розвитку країни.

Машинобудування — одна з найважливіших галузей виробництва, що значно впливає на продуктивність, ефективність і прогрес майже у всіх сферах людської діяльності: промисловості й будівництві, сільському господарстві й транспорті, побутовому обслуговуванні й медицині та інших галузях. Стабільний розвиток машинобудування забезпечує рентабельність і конкурентноздатність більшості товарів і послуг, зростання інтелектуального й матеріального рівня населення, соціальний захист і розвиток економіки як окремих регіонів, так і держави.

Розвиток машинобудування – основа науково-технічного прогресу у всіх галузях національного господарства, значна підтримка конкурентоспроможності країни. Забезпечення розвитку машинобудування є визначальною передумовою формування потенціалу розвитку країни.

Машинобудування — система взаємозв'язаних галузей, що виробляють машини і устаткування, і тим забезпечують технічне переоснащення всього господарства, задовольняють споживчий попит населення на різноманітні апарати та прилади побутового призначення, створюють економічний та оборонний потенціал окремих країн. Особливо важливим є внесок машинобудування в прискорення темпів НТР, інтенсифікацію економічного розвитку та підвищення продуктивності праці як за рахунок постійного технічного прогресу в самій галузі, так і за рахунок забезпечення всіх галузей господарства найновішими знаряддями праці. Для машинобудування характерні особливо велика складність і розгалуженість внутрішньогалузевої структури, широкий асортимент продукції, активна участь У територіальному та міжнародному поділі праці.

На сучасному етапі розвитку світової економіки машинобудування є ключовою галуззю в кожній економічно розвиненій країні. Так, про рівень економічного розвитку країни значною мірою судять саме за рівнем розвитку в ній машинобудування, а про "якість" експорту – за рівнем наявності в ньому машинобудівної продукції.

Питання оцінки діяльності машинобудівного комплексу розглянуто в роботах таких вітчизняних учених: О. Дальніченко, В. Іванишин, М. Макаренко, В. Ольшевський, O. Романко, В. Ситай, Н. Тарасова, О. Шапуров. Проте деякі питання, пов'язані з діяльністю машинобудівних підприємств, залишаються недостатньо розкритими за умов економічної кризи.

Метою роботиє визначення основних тенденцій розвитку машинобудівної галузі світу.

Розділ 1. Теоретичні основи розміщення машинобудівного комплексу світу

1.1. Види спеціалізації в машинобудуванні

Машинобудування – одна з провідних галузей промисловості. Створюючи найактивнішу частину основних виробничих фондів – знаряддя праці, машинобудування істотно впливає на темпи й напрями науково-технічного прогресу в інших галузях господарства, зростання продуктивності праці, інші показники, що визначають ефективність виробництва.

Основні фактори, що впливають на розміщення підприємств машинобудування. Підвищення ефективності машинобудівного виробництва визначається не лише впровадженням у виробництво нових типів машин і устаткування, вдосконаленням його галузевої структури, реконструкцією та технічним переозброєнням. Великі можливості приховані у вдосконаленні територіальної організації галузі, кращому розташуванні її підприємств.

У промисловості економічно розвинутих країн на машинобудування, як правило, припадає 25-40 % вартості виробленої промислової продукції. Недостатній роз виток машинобудування в країні навіть з високими показниками розвитку інших промислових виробництв — структурний недолік. Усі численні машинобудівні виробництва групують у кілька галузевих об'єднань. Основними з-поміж них є загальне машинобудування (промислове устаткування, верстати, сільськогосподарські машини та ін.), транспортне машинобудування (автомобілі, літаки, кораблі, рухомий склад залізничного транспорту тощо), електротехнічне й електрон не машинобудування (всі види електроустаткування, різноманітна електронна aпаратура тощо). Дещо поступається цим галузям машинобудування з точної механіки оптики. Особливий сектор становить військове машинобудування. З машинобудуванням тісно пов'язана металообробна промисловість (металоконструкції, побудові вироби тощо) і різноманітні машиноремонтні підприємства. Сучасні тенденції машинобудування пов'язані із значним збільшенням обсягів досліджень та зростанням виробництва в таких наукоємних галузях, як радіоелектроніка, приладобудування, виробництво ЕОМ, офісного устаткування, сучасних засобів зв'язку, роботів, авіакосмічних комплексів [10, c. 122].

У світовому машинобудуванні тільки перша десятка країн спроможна виробляти всю номенклатуру машинобудівної продукції. Це США, Японія, Росія, ФРН, Великобританія та Франція, а також, якоюсь мірою Китай, Канада, Італія та Україна, їх сумарна частка у випуску продукції становить близько 3/4 світового показника, частка машинобудування в структурі промисловості коливається від 25 % (Китай) до 40 % (Японія) за кількістю зайнятих та вартістю виробництва. Машинобудівні фірми саме цих країн — основні лідери світового науково-технічного прогресу.

Велика група промислово розвинутих країн Європи (особливо Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія, Чехія, Іспанія, Польща та ін.), нових індустріальних країн (особливо Республіка Корея, Сінгапур, Бразилія, Мексика) та деякі країни Азії зі сформованою структурою господарства (наприклад, Індія, Туреччина) спеціалізуються на випуску окремих видів машинобудівної продукції, з якими вони виходять на світовий ринок.

У багатьох країнах, що розвиваються, які тільки стали на шлях індустріалізації, вже з'явилися окремі підприємства машинобудування, покликані зменшити залежність цих країн від імпортної продукції, що користується особливо великим попитом, а також численні металообробні та ремонтні підприємства, що обслуговують транспорт, сільське господарство, виробляють нескладний реманент.

Розміщення машинобудування залежить від багатьох чинників, насамперед від надходження конструкційних матеріалів, наявності кваліфікованої робочої сили, зв'язків з науково-дослідною базою, розміщення ринків збуту. Обмежимося тільки кількома прикладами, що демонструють загальні закономірності територіальної організації провідних галузей.

Виробництво машин і устаткування для промисловості — важке машинобудування. На підприємствах важкого машинобудування виробляється технологічне устаткування для гірничодобувної, енергетичної, металургійної, машинобудівної та інших галузей промисловості. Продукція ця металомістка, виготовляється невеликими партіями (а то й взагалі поштучно, наприклад, атомні реактори або унікальні прокатні стани) на підприємствах з певними історичними здобутками, традиціями і, часом, секретами технології. Тож такі підприємства розміщені в країнах і районах, де є потужні бази конструкційних матеріалів, виробнича інфраструктура, певні традиції розвитку машинобудування. Наприклад, в США заводи важкого машинобудування зосереджені в зоні «Промислового поясу» У Великобританії — в Ланкаширі й Мідленді, в ФРН — в промисловій зоні нижнього Рейну, в Росії — в Санкт-Петербурзі та Уралі, в Україні — в Донбасі та Придніпров'ї, в Японії — в зоні мегалополісу Токайдо.

Автомобілебудування — головна галузь транспортного машинобудування. Тривалий час стан цієї галузі багато в чому визначав стан всієї економіки і Розвинутих країн. Під час розміщення автомобілебудівних заводів враховують як розміщення «брудних» хімічних виробництв у країнах, що розвиваються. Тому частка країн, що розвиваються, в хімічному виробництві постійно зростає [21, c. 146-147].

Як же розміщене хімічне виробництво у світі? Європа дає близько 1/4 хімічної продукції світу, особливо важливі тут виробництва «тонкої» хімії (фармацевтика, парфумерія, фототовари тощо), хімії побутового призначення та полімерів. Північна Америка (США та Канада) також виробляє 1/4 продукції хімічної промисловості світу. Особливо багато тут газохімічних підприємств і підприємств, що випускають агрохімікати Близько 1/10 продукції виробляє Японія. На країни СНД припадає близько 1/6 продукції, тут особливо вирізняються хімічні комплекси Росії та України.

На це істотно впливає традиційний рівень машинобудування й використання виробничих потужностей, а також різні регіональні фактори й умови, потреба районів у продукції галузі, забезпеченість паливом, електроенергією, транспортом, наявність промислових майданчиків тощо. Крім того, важливою умовою раціонального розміщення галузі є наявність трудових ресурсів, зокрема кваліфікованих кадрів.

Отже, за своїми тенденціями у розміщенні підприємства машинобудування можна погрупувати наступним чином:

– галузі, які характеризуються високою металомісткістю, малою працемісткістю продукції, що випускається невеликими серіями або поодинокими екземплярами (підйомно-транспортне, металургійне, енергетичне машинобудування). Підприємства таких галузей доцільно розташовувати у районах металургійних баз;

– галузі, які характеризуються середньою металомісткістю, невисокою працемісткістю й транспортабельністю готової продукції за невеликих обсягів її випуску (виробництво обладнання для нафтової й хімічної промисловості, будівельних, шляхових і сільськогосподарських машин); підприємства повинні розміщуватись, як правило, у районах споживання продукції;

– галузі, які випускають масову продукцію з високою працемісткістю й фондомісткістю (автомобіле- й тракторобудування, дизелебудування, устаткування для легкої, харчової та поліграфічної промисловості); звичайно розміщуються у центрах машинобудівної промисловості з наявністю кваліфікованих кадрів;

– галузі точного машинобудування, котрим властиві дуже висока працемісткість, мала металомісткість, підвищена фондомісткість (радіотехнічна та електронна промисловість, приладобудування, деякі виробництва електротехнічної промисловості); розміщуються у районах високої технічної культури, що мають висококваліфіковані кадри, експериментальні бази, науково-дослідні інститути.

Ускладнення машинобудівного виробництва визначило поділ країн на виробників масової та наукомісткої продукції. Це зберегло висококваліфіковані виробництва у країнах з високим рівнем науково-технічного прогресу, де є великі витрати на наукові дослідження при освоєнні нових видів продукції[1, c. 75-76].

Треба підкреслити чималу роль спеціалізації та кооперування виробництва у машинобудуванні. Спеціалізація виробництва передбачає концентрацію випуску конструктивно й технологічно подібних виробів, а також концентрацію окремих операцій у відокремлених галузях, на підприємствах. Вона сприяє зростанню продуктивності праці за рахунок використання продуктивнішого обладнання.

Попредметна спеціалізація передбачає зосередження використання конструктивно схожих машин та обладнання на спеціалізованих підприємствах. До підприємств попредметної спеціалізації у машинобудуванні відносять автомобільні, тракторні, верстатобудівні заводи.

Подетальна (вузлова) спеціалізація означає зосередження на окремих підприємствах виробництва обмеженої кількості деталей, вузлів, агрегатів для використання їх на попредметно спеціалізованих підприємствах. За приклад подетально спеціалізованих підприємств можуть правити підшипникові заводи, заводи автомобільних двигунів тощо.

Технологічна спеціалізація, яка передбачає створення підприємств для виконання окремих технологічних операцій (процесів). До таких підприємств можна зарахувати заводи для виробництва литва, поковок, зварювальних конструкцій.

Розвиток спеціалізації (особливо подетальної й технологічної) визначає поширення кооперування як форми виробничих зв’язків між підприємствами, що беруть участь у спільному виготовленні продукції. Завдяки кооперуванню з’являється можливість скоротити виробництво більшості складних машин, прискорити впровадження нової техніки.

Не в кожній країні є умови для розвитку прогресивного спеціалізованого виробництва, розрахованого на масовий або серійний випуск машинобудівної продукції. Перешкоджає брак місткого внутрішнього ринку, здатного використати продукцію великого підприємства, сировини, кадрів вчених і фахівців. Натомість надзвичайно розвинута внутрішньо- й міжгалузева спеціалізація у США, де підприємства, які випускають складну продукцію, часто-густо є лише збиральними, що одержують деталі та вузли від численних субпідрядників.

Підприємства, які випускають складну продукцію, називаються заводами-суміжниками. Вадою цього процесу є те, що спеціалізація у сполученні з територіальним поділом праці часом призводить до формування вузькоспеціалізованих центрів або навіть районів [19, c. 211-212].

1.2. Особливості розвитку та розміщення машинобудування у світі

У високорозвинутих країнах на машинобудування припадає 1/3–2/5 і більше продукції обробної промисловості. Саме у цій сфері яскраво виявляється лідерство цих країн.

Найбільша різноманітність притаманна машинобудуванню США, Японії, Великої Британії, Франції, Німеччини. Вони мають усі галузі машинобудівного виробництва й безпосередньо формують світовий ринок. Найвичерпніше номенклатура машинобудівної продукції репрезентована у США; у Західній Європі це стосується ФРН, а чверть сторіччя тому до них приєдналася й Японія. Решта країн не в змозі повністю забезпечити себе цією продукцією й тому залежить від поставок зовнішнього ринку.

Структура машинобудування Швейцарії, Канади, Швеції та низки інших країн орієнтована не на внутрішній ринок, а на світовий. Вона ніби доповнює структуру машинобудування інших країн. Ідеться про спеціалізацію на випуск продукції невеликими партіями.

Країни, що розвиваються, перебувають на різних стадіях економічного поступу. Деякі за випуском продукції машинобудування на душу населення близькі до розвинутих, але тут слід враховувати структуру виробництва. Машинобудування у них розвивається коштом дешевої праці. Південній Кореї, Сінгапуру, та ін. властива орієнтація на розвинуті країни як ринок збуту, велика роль іноземного капіталу в галузі, дешева робоча сила.

Є, наприклад, група (Бразилія, Індія, Мексика, Аргентина тощо), у якій завдяки розвитку інших галузей, що працюють на світовий ринок, створені можливості для зростання машинобудування, яке великою мірою контролюється іноземним капіталом.

У найменш розвинутих країнах машинобудування представлене здебільшого ремонтними та збиральними підприємствами.

Отже, Західна Європа, Японія, США є основними постачальниками виробів високої складності для світового ринку. «Нові» машинобудівні країни продукують масові товари середнього технічного рівня, у них відбувається ускладнення машинобудівних виробництв.

У світовому машинобудуванні сформувалося п’ять регіонів:

Північноамериканський регіон виробляє понад 30% продукції, має найширшу номенклатуру виробів та спеціалізується на випуску науко- й капіталомістких товарів. На нього припадає 1/4 продукції світового автомобілебудування, 2/3 цивільного літакобудування й 70% великих ЕОМ. Регіон виступає експортером продукції високої складності, виробів важкого машинобудування й наукомістких галузей. Поряд з цим він імпортує різноманітну побутову техніку, автомобілі, судна.

Західноєвропейський регіон виробляє 25-30% продукції світового машинобудування. Це переважно машини середньої складності, але чимала частка припадає й на вироби особливої складності. Завозиться високоскладна техніка з США, а менш складна, але працемістка, – з Японії та країн, що розвиваються[22, c. 46].

Східно- та Південно-Східно-Азіатський реґіон з центром у Японії виробляє 20% світової продукції машинобудування. У Японії машинобудування досягло високого ступеня структурного й науково-технічного розвитку тільки-но на початку 80-х років. Чільним напрямом розвитку машинобудування Японії є вивезення малокваліфікованих і середніх за рівнем виробництв до країн з дешевшою працею. Експортер виробів високої складності, побутової техніки, регіон завозить продукцію найвищої складності з США та Західної Європи.

Країни СНД та Східної Європи виділяються розвитком верстатобудування (Чехія, Україна, Росія), автомобілебудування (Угорщина, Україна, Білорусь, Росія), авіа- та ракетобудування (Україна, Росія), морського суднобудування (Україна, Росія, Польща), військового машинобудування (Україна, Росія). В них досить дешева робоча сила, в деяких галузях (авіа-, ракето-, суднобудування та військова техніка) їх продукція не поступається світовим аналогам, але, з другого боку, виробництво застаріло, потребує модернізації і залучення значних інвестицій.

В країнах Латинської Америки (Бразилія, Аргентина) формується п’ятий регіон на базі виробництва ЕОМ (електронно-обчислювальних машин), літаків, автомобілів, суднобудування – в Бразилії; авіа- та автомобілебудування – в Аргентині [20, c. 65].

Розділ 2. Сучасний стан та проблеми машинобудівного комплексу світу та України

2.1. Стан та тенденції розвитку світового машинобудування

Машинобудування є головною галуззю всієї промисловості, її серцевиною. Продукція підприємств машинобудування відіграє вирішальну роль у реалізації досягнень науково-технічного прогресу у всіх областях господарства. Воно постачає народному господарству верстати, транспортні засоби (судна, тепловози, електровози, вагони, автомобілі, літаки тощо), сільськогосподарські машини, екскаватори, генератори для електростанцій, технологічне обладнання для заводів, фабрик і цим самим сприяє розвитку всіх галузей економіки. В Японії, Німеччині, США питома вага машинобудування в промисловій структурі становить від 40 до 50 %. У нашій країні ця галузь розвинена недостатньо. Так, у 2006 р. на частку машинобудівного комплексу припадало 12,5 % від загального обсягу промислової продукції.

Через нестачу фінансових ресурсів дуже повільно вирішуються проблеми відновлення виробничого потенціалу галузі на основі використання інноваційних технологій і реалізації вітчизняних наукових розробок, подальшої зміни структури товарного виробництва і розвитку інвестиційного машинобудування, забезпечення конкурентоспроможності кінцевої продукції.

На сьогодні виробничі потужності в машинобудівному комплексі використовуються в середньому на 30-40 %. Кожне друге підприємство істотно зменшило випуск основних видів продукції. Через відсутність обігових коштів, проблем із взаємозаліками, високих цін на продукцію, що випускається, та інші проблеми, труднощі зі збутом продукції мають 80 % машинобудівних підприємств. Морально застарілими є практично 100 % основних фондів машинобудівних підприємств, фізично застарілими — до 65 % основних фондів.

Отже, машинобудівний комплекс — це система галузей, підприємств та організацій, діяльність яких пов'язана із виробництвом основних виробничих фондів та предметів народного споживання. Від рівня розвитку машинобудування залежить не лише побутове споживання населення, а й рівень розвитку решти галузей промисловості[16, c. 137].

Головним завданням машинобудівного комплексу в умовах глобалізації є забезпечення його ефективного використання і розвитку.

Сучасна глобальна система машинобудування сьогодні практично на 75% зосереджена в обмеженій групі країн, які забезпечують випуск практично всієї номенклатури галузі. це такі країни, як США, Японія, Великобританія, Франція, Німеччина, Росія, Китай і Україна.

У цих країнах частка продукції машинобудівного комплексу в загальному обсязі проведеної промислової продукції складає від 25 до 50%. Відповідно ця продукція займає провідне місце в експорті даних країн.

Розвиток системи машинобудування на світовому рівні забезпечив і своєрідну інтелектуалізацію світової торгівлі. Постійно збільшується частка наукоємкої та високотехнологічної продукції в експорті країн.

Рис. 1. Продукція машинобудування у 2008 р. (млрд. євро)

2.2. Порівняльна характеристика розвитку машинобудування в Південній Кореї та Україні

Ще ЗО років тому Республіка Корея була однією з найбідніших аграрних країн світу, а на сучасному етапі — це країна. ВНП якої становить 674 млрд дол., а дохід на душу населення -12 307 дол. США. Розвиток господарства значною мірою визначився виробництвом продукції машинобудування. Не маючи власної мінерально-сировинної бази. Південна Корея вражає якістю своїх товарів, і за обсягом зовнішньоторговельного обороту зайняла в 2003 р. 10-те місце у світі. У міру того, як Республіка Корея адаптувала зарубіжну технологію до низькооплачуваної робочої сили. їй вдалося досягти визнання у всіх країнах світу, а такі провідні компанії, як HUNDAI, DEWOO MOTOR, Samsung є лідерами серед виробників продукції машинобудування. Будучи новою силою у світовому господарстві і однією з найбільш впливових в економічному плані нових індустріальних країн. Південна Корея подала приклад успішного довготривалого економічного розвитку іншим державам світу.

Машинобудування, шо стало у 19S0-T1 роки провідною галуззю важкої індустрії Південної Кореї, постійно модернізується. Воно здатне сьогодні забезпечувати як потреби своєї економіки, так і запити експорту. Високі темпи підвищення її потужностей гарантує досить стабільне зростання частки продукції машинобудування у валовій продукції всього промислового виробництва країни.

Загальне машинобудування виробляє широкий спектр засобів виробництва для інших галузей — токарні та фрезерні верстати, у тому числі з програмним управлінням, а також газові турбіни, двигуни внутрішнього згорання, устаткування для текстильної промисловості, силові пристрої, автомобільні запчастини, будівельне, гірничорудне та важке енергетичне устаткування, конвеєрне устаткування, модулі тощо. Воно випускає і сільськогосподарські машини, а також різноманітні вимірювальні прилади (точне машинобудування) [10]. Головними центрами зосередження загального машинобудування є м. Чанхан. Сеул [5, 71].

Автомобілебудування в Південній Кореї входить у комплекс галузей, шо забезпечують завоювання нових позицій на зовнішніх ринках.

У кінці 1950-х pp. перед Південною Кореєю постала необхідність відновлення зруйнованої війною країни і створення ринкової економіки, особливо промислового виробництва. Рушієм стало створення сімейних багатопрофільних холдингів — чейболів (chaebol), які отримували привілеї, але за це повинні були виконувати всі державні замовлення. Основні напрямки роботи чейболів визначалися державою, яка обрала автомобілебудування локомотивом економіки [4, c. 17].

У 1972 р. влада Південної Кореї постановила, що право займатися виробництвом автомобілів надається чотирьом компаніям: КІА, HUNDAI MOTORS. AZIA MOTORS і ветерану корейського автомобілебудування Ssang Yong, на основі якого було створено спільне підприємство холдингу DEWOO GENERAL MOTORS. Через деякий час це спільне підприємство перетворилося на DEWOO MOTOR, а КІА злилася з AZIA MOTORS. Ці компанії отримали кілька привілеїв: пільговий доступ до кредитів, політичну підтримку. За це воші повинні були виконати завдання, сформульовані в Перспективно^' плані розвитку автомобільної промисловості (1974): до 19S0 р. досягти обсягу виробництва на кожній фірмі до 50 тис. машин на рік. а частки вітчизняних комплектувальних — до 95 % [8. 111].

Корейські функціонери обрали такий шлях розвитку: прийняли протекціоністські заходи, які до мінімуму звузили перспективу проникнення в країну іноземних автомобілів. Як результат у 1960 р. 90 % комплектувальних були вітчизняного виробництва.

Зараз Республіка Корея за виробництвом автомобілів посідає шосте місце у світі, а вироблені корейськими чейболями машини із ліцензійних виробів перетворилися повністю в оригінальну продукцію [3, 69] (рис. 2).

Рис. 2. Виробництво автомобілів а Республіці Корея, тис. шт.

З рис. 2 видно, що починаючи з 1979 р. у Південній Кореї відбувалося поступове зростання кількості вироблених автомобілів. За 1997-1998 pp. відбувся спад на 29.9%. який був пов'язаний із падінням внутрішнього попиту і послабленням експортних можливостей. Після цього спаду простежується різке зростання кількості автомобілів, яке зараз сягає понад 2 мли штук на рік.

Стратегія формування автомобільного експорту будувалася з урахуванням основних тенденцій світового виробництва автомашин. Південній Кореї довелося передусім мати справу з таким могутнім конкурентом, як Японія, що захопила в кінці 1990-х років п'яту частину автомобільного ринку в США. Японія стала серйозним суперником не тільки для корейських фірм, й для західних, які в цьому випадку змушені кооперуватися з автовиробниками країн, що розвиваються, здатних забезпечити випуск якісних запасних частин і компонентів за можливо нижчими пінами. До числа таких виробників увійшла й молода автомобільна промисловість Південної Кореї [10]. Найбільшими центрами з виробництва автомобілів є Сеул. Пусан. Ульсан [2, с. 394].

Подальший розвиток сучасного світу визначають технологічні лідери, п'яте місце серед яких посідає і Південна Корея. Електротехнічна промисловість — одна з найдинамічніших високотехнологічних галузей південнокорейської промисловості, що зіграла основну роль в її індустріалізації і збільшенні експорту.

Починаючи з 1992 р. Південна Корея займає друге місце у світі за випуском валової електротехнічної продукції, третє — за виробництвом напівпровідників. Вона виробляє також 40 % світового випуску електротехнічних виробів, призначених для найширшого застосування в побуті (рис. 3).

Рис. 3. Структура електротехнічної промисловості Південної Кореї

Електроніці належить 34,3 % у валовому обсязі всього південнокорейського експорту [10].

Лідером в електротехнічній промисловості є компанія Samsung Electronics, яка відома у світі виробництвом може таких сучасних новинок, як мобільний телефон із вмонтованим телевізором, дитячі навчальні іграшки, домашній електронний лікар, відеокамери, годинник для роботи з електронною поштою і чатом, кредитна картка з дисплеєм, домашні кінотеатри, пральні машини та ін. [6. 16].

Крім широкого асортименту7, фірма відзначається бездоганною якістю та конкурентоспроможністю. Наприклад, незважаючи на те. що принтерний відділ Samsung Electronics створено набагато пізніше від конкурентів (перший лазерний монохромний принтер Samsung випущений на 9 років пізніше від конкурентів — у 1991 p.). розвивався і продовжує розвиватися дуже швидкими темпами -Samsung випустила свій перший лазерний принтер одночасно з іншими виробниками. Показником високих результатів може слугувати також той факт, що на випуск 1 млн лазерних принтерів Samsungy потрібно було 8 років (це сталося в 1999 p.). тоді як 5 млн струменевих з'явилися вже через 4 роки після початку їх випуску [8, 112]. Електротехнічне машинобудування зосереджене в Сеулі, Самчхоку, Ульсані [5, 72].

Суднобудування, його високий технологічний рівень і надійність, великі виробничі потужності перетворили Південну Корею на другу суднобудівну країну в світі.

Швидке становлення суднобудівної індустрії в Південній Кореї почалося в 1970-ті роки, з будівництвом фірмою HYUNDAI HEAVY INDUSTRIES", великої судноверфі [10]. Великі верфі розташовані в Ульсані, Пусані, Чанвоні. Окпхо та ін.

Починаючи з 1980 р., відбувається поступове зростання виробництва суден, і зараз замовлення сягають близько 10 тис. брутто реєстрових тонн.

Отже, враховуючи те. що стартові умови Південної Кореї були не дуже сприятливими для розвитку машинобудування, ця галузь стала головною у господарстві країни. І зараз Республіка Корея займає такі місця серед лідерів машинобудування: 2-ге — за випуском суден, 5-те — електротехніки і 6-те — автомобілів. Цьому сприяла передусім продумана політика уряду: прийняття відповідних заходів для підтримки обраної галузі, зниження податків, введення пільг під час отримання кредиту, розробка точних планів, а також уміння захистити свого виробника.

Серед експортерів продукції машинобудування Південна Корея входить у першу п'ятірку. Тому перспективи досліджень пов'язані з аналізом експорту продукції машинобудівного комплексу в країни світу.

Відродження машинобудівної галузі України, забезпечення її випереджаючого розвитку — одна з найважливіших умов побудови постіндустріального суспільства, що базується на ефективному використанні наукових знань і високих технологій. Машинобудування має ключове значення для технологічного переозброєння всіх галузей виробництва. За останні роки машинобудівна галузь показує свій динамічний розвиток, що випливає зі стабільним зростанням темпів обсягів машинобудівного виробництва. Найменший індекс обсягу продукції машинобудування становив в 2005 р. (107,1 %), а найбільший — у 2003 р. (135,8 %).

Незважаючи на значні темпи економічного зростання, в Україні обсяг виробленої продукції машинобудування у 2004 р. склав 53,5 млрд. грн. (8,1 млрд. євро), у 2006 — 68,7 млрд. грн. (10,3 млрд. євро), у 2007 — 98,3 млрд. грн. (13,3 млрд. євро) (табл. 2). Це пояснюється деструктивними процесами, які відбувалися в економіці України у 90-х рр., що призвели до катастрофічного скорочення об'єму виробленої продукції: виробництво окремих видів продукції в натуральному виразі досягло дещо більше половини випуску 1990 р. .

Міністерством промислової політики України була розроблена і затверджена Державна «Програма розвитку промисловості на 2003-2011 роки» [12]. Стосовно цієї програми Мінпромполітики разом з головними науковими організаціями України розробило «Державну програму розвитку машинобудівного комплексу на 2006-2011 роки», затверджену Постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.2006 № 516 [13].

Головною метою програми є створення конкурентоспроможного машинобудівного комплексу, який був би здатний вирішити завдання із забезпечення основних секторів реальної економіки інноваційно-ефективною машинобудівною продукцієювласного виробництва, а також збільшити обсяги експорту.

Фінансова криза кінця 2008-2009 р. призвела до різкого скорочення виробництва, у машинобудуванні за IV кварталі 2008 р. з більшості видів діяльності найбільший спад зафіксовано на підприємствах з виробництва автомобільного транспорту (50,2%) та побутових приладів (47%). Така тенденція спостерігалася також і протягом 2009 р.

Таблиця 2. Обсяги реалізованої промислової продукції України за 2001-2009 роки (у відповідних цінах відповідного року)

Рік	Одиниця виміру	Промисловість	Машинобудування	Виробництво машин та устаткування	Виробництво електричного електронного та оптичного устаткування	Виробництво транспортних засобів та устаткування
2001	млрд. грн.	210,8	21,5	10,2	5,6	5,6
у % до підсумку	100	10,2	4,8	2,7	2,7
2002	млрд. грн.	229,6	24,5	10,3	6,1	8,0
у % до підсумку	100	10,7	4,5	2,7	3,5
2003	млрд. грн.	289,1	35,1	13,0	8,3	13,7
у % до підсумку	100	12,2	4,5	2,9	4,8
2004	млрд. грн.	400,7	53,5	16,9	16,4	20,1
у % до підсумку	100	13,4	4,3	4,1	5,0
2005	млрд. грн.	468,5	59,6	20,7	13,5	25,3
у % до підсумку	100	12,7	4,4	2,9	5,4
2006	млрд. грн.	551,7	68,7	22,4	15,5	30,7
у % до підсумку	100	12,5	4,1	2,8	5,6
2007	млрд. грн.	717,0	98,3	30,1	21,2	47,0
у % до підсумку	100	13,7	4,2	3,0	6,5
2008	млрд. грн.	917,0	121,7	37,2	25,5	58,9
у % до підсумку	100	13,3	4,1	2,8	6,4
2009	млрд. грн.	664,7	73,8	28,4	20,0	25,3
у % до підсумку	100	11,1	4,3	3,0	3,8

Обсяг виробленої продукції 2009 р. відповідає показникам, які були досягненні у 20032004 рр. та дорівнює 73,8 млрд. грн. (6,3 млрд. євро).

Серед факторів, які викликали кризові явища сучасного фінансового стану машинобудівного комплексу України слід виділити зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх факторів належать: суттєве скорочення платоспроможного попиту на продукцію машинобудівних підприємств та недостатня розвиненість внутрішніх ринків, знецінювання та коливання курсу національної валюти, суттєва залежність машинобудування від кон' юнктури на зовнішніх ринках, зростання імпорту у внутрішньому споживанні до 60-70% [1], різке подорожчання зовнішніх фінансових ресурсів та жорсткість умов їх залучення, практично повне згортання інноваційно-інвестиційної діяльності, нерозвиненість фондового ринку та ринку фінансового лізингу, недостатність державних програм, спрямованих на фінансування промисловості за допомогою державних замовлень.

Внутрішніми факторами є: застарілість та низький технічний рівень основних фондів, нестача кваліфікованого персоналу в сфері управління та виробництва, неефективна завантаженість виробничих потужностей більшості підприємств — на 50-60% [2, c. 229], недостатня швидкість та обґрунтованість рішень стосовно змін зовнішньої кон'юнктури, а також незадовільна гнучкість та конкурентоспроможність асортиментно-цінової стратегії.

Отже, труднощі щодо впливу на зовнішні фактори обумовлюють мобілізацію внутрішніх фінансових ресурсів на основі систематичного оцінювання і ефективного використання існуючих можливостей і резервів. Нагальною є необхідність структурної перебудови машинобудування, а саме: визначення перспективи подальшого розвитку кожного конкретного виробництва, розробка коротко- та довгострокових заходів щодо досягнення виробництвом конкурентоспроможного сучасного рівня, адекватна оцінка існуючих активів з метою прийняття обґрунтованих рішень стосовно їх подальшого використання; максимальна мобілізація фінансових ресурсів та створення стратегічних резервів за напрямками розвитку[8, c. 41].

Розділ 3. Перспективи розвитку машинобудівного комплексу світу

3.1. Перспективи розвитку машинобудування в світі

У промисловості економічно розвинутих країн на машинобудування, як правило, припадає 25–40% вартості виробленої промислової продукції. Недостатній розвиток машинобудування навіть за високих показників розвитку інших промислових виробництв – суттєва структурна вада економіки [10, с.253]. Важливо й те, що науково-технічний прогрес у всіх галузях народного господарства матеріалізується через продукцію машинобудування, особливо в таких її пріоритетних галузях, як верстатобудування, електротехнічна та електронна промисловість, приладобудування, виробництво електронно-обчислювальної техніки. Тому основне економічне призначення продукції машинобудування – полегшити працю і підвищити її продуктивність шляхом насичення всіх галузей народного господарства основними фондами високого технічного рівня [7, с.14].

Рівень розвитку машинобудування є одним з основних індикаторів, що дозволяє оцінити розвиток країни та її інноваційну систему. Тому, якщо в структурі промислового виробництва та в структурі експорту країни частка машинобудівної продукції є переважною, то можна зробити висновок про достатньо високий рівень конкурентоспроможності економіки в цілому.

Машинобудування складається з кількох стадій технологічного процесу: заготівлі, механічної обробки та складання. Серед машинобудівних підприємств є чимало заводів, які одержують деталі машин з різних регіонів світу. У територіальному розміщенні машинобудівні підприємства орієнтуються на сировину (метал та інші конструкційні матеріали), кваліфіковану робочу силу, споживача (ринки збуту). У багатьох країнах світу продукція машинобудівного комплексу становить значну частину загального експорту країни, наприклад у США та Німеччині — 50%, а в Японії майже 70% .

У світовій економіці машинобудування є чи не найбільш глобалізованою галуззю, для якої характерні як жорстка конкуренція, так і співпраця, значні обсяги обміну продукцією. Навіть розвинуті країни не можуть забезпечити свої потреби за всім асортиментом продукції машинобудування за рахунок лише власного виробництва. Можливості інтеграції машинобудування України в світовий економічний простір мають розглядатися з урахуванням конкурентоспроможності вітчизняної продукції та можливості співпраці, зокрема у забезпеченні комплектних поставок і технічному обслуговуванні поставленої продукції. З урахуванням та оцінкою всіх можливостей і визначаються відповідні пріоритети в стратегічних і тактичних напрямах[1, c. 85-86].

3.2. Розвиток та шляхи вдосконалення машинобудівного комплексу в Україні

Розробляючи стратегію глобалізації України в світове господарство, важливо дати комплексну оцінку її експортним можливостям в традиційних і нових галузях міжнародної спеціалізації. Серед традиційних галузей спеціалізації провідне місце займає машинобудування. Машинобудівельний комплекс України має необхідні умови для досягнення високого рівня глобалізації в світову економіку. Машинобудування є високотехнологічною і основоположною галуззю розвитку економіки України.

Процес інтеграції — закономірний процес трансформації машинобудівного комплексу України в умовах глобалізації. Рекомендованої складової державної політики, направленої на забезпечення глобалізації машинобудівної галузі, повинна стати державна підтримка галузі з боку ресурсного забезпечення, складання конкретних інноваційних програм і їх фінансування. В умовах обмеженості державних фінансів альтернативним напрямом може стати заміна прямого фінансування галузі кредитним механізмом, із залученням і бюджетних, і банківських ресурсів. З одного боку, даний механізм, дозволить заощадити бюджетні кошти, а з іншою — стимулюватиме раціональне використання кредитів з боку машинобудівних підприємств.

Подальшим напрямом дослідження даної проблеми повинна стати розробка практичних рекомендацій по оптимізації інноваційної моделі розвитку машинобудівельного комплексу України на основі виділення пріоритетних стратегічних підгалузей і інтеграції його елементів в світову систему виробництва і розподілу машинобудівної продукції.

Відродження машинобудівної галузі, забезпечення її випереджаючого розвитку – одна з найважливіших умов побудови постіндустріального суспільства, що базується на ефективному використанні наукових знань і високих технологій. Машинобудування має ключове значення для технологічного переозброєння всіх галузей виробництва. Україна має науково-технічний і економічний потенціал для розвитку машинобудування на основі схваленої на розширеному засіданні колегії Міністерства економіки у листопаді 2004 року інноваційної моделі структурної перебудови економіки України передбачається збільшити темпи розвитку машинобудування принаймні удвічі з тим, щоб довести у 2015 році його частку в загальній структурі промисловості до 35-40% і збільшити обсяг виробленої продукції на одного працюючого в машинобудуванні у 2 — 2,5 рази [11, c. 21-22].

Конче потрібна для прогресу енергетичного та гірничо-металургійного комплексу продукція важкого, транспортного, енергетичного та електротехнічного машинобудування. Необхідне створення власного потенціалу атомного машинобудування. Враховуючи відчутно зрослий попит на побутову техніку та підвищення платоспроможності населення, має пріоритет розвиток високотехнологічного виробництва побутової техніки.

Першочергове значення для економіки України має кардинальне підвищення технологічного рівня продукції вітчизняного сільськогосподарського машинобудування. Зокрема: оновлення тракторобудівних та комбайнобудівних підприємств, розробка і організація виробництва різноманітної сучасної та перспективної сільськогосподарської техніки, розробка і впровадження нових високоефективних та екологічно безпечних двигунів для транспортних засобів та сільгосптехніки, в тому числі спроможних працювати на біопаливі, а також на водневому паливі.

В Україні необхідно технологічно реорганізувати повний комплекс всіх складових машинобудівного виробництва — від заготівельного, агрегатного, метрологічного, металообробного, верстато–інструментального до автоматизованого, роботизованого сучасного механоскладального.

Україна може вийти на світовий ринок із конкурентноздатним верстатним обладнанням на основі наукомісткої механотроніки, паралельної кінематики, комп’ютерного оснащення.

Випуск спеціалізованими підприємствами редукторів, підшипників, електродвигунів, електротехнічної апаратури, метрологічних блоків є основою сучасного машинобудування. Україна має перспективу ввійти із такими високотехнологічними виробництвами у технологічну платформу європейської економіки.

Добру перспективу становить розвиток інструментальної промисловості, як важливої складової машино – та приладобудування.

Для розвитку машинобудування в Україні на основі п’ятого та шостого укладів велике значення має розвиток приладобудування, електронної техніки та інформаційних систем.

На основі результатів сучасних досліджень у галузі ливарного виробництва можливо побудувати нові ливарні комплекси з використанням ресурсоощадних технологій виготовлення високоякісного литва з чорних та кольорових металів для потреб сільгосптехніки, автомобілебудування та інш. [5, c. 72]

Принципового значення для розвитку машинобудівної галузі набуває використання новітніх технологій виробництва металів і сплавів та технологій їх обробки, з'єднання, захисту від корозії та руйнування, зокрема: розробка та освоєння економно легованих марок сталі для виробництва литих, кованих та прокатних виробів з високим комплексом фізико–механічних властивостей, замкнутого циклу технологій формування виробів та прокату з алюмінію, титану та їх сплавів, застосування нанотехнологій дисперсного насичення металевих виробів тугоплавкими сполуками. Мають поширитись обсяги застосування виплавки чавуну та сталі з використанням електричних та магнітних полів малої потужності, деформаційно-термічного зміцнення вуглецевих та низьколегованих конструкційних сталей, створення і використання потужних промислових технологічних лазерів, розробка технологій та обладнання для з’єднання матеріалів нового покоління.

Застосування в різних галузях машинобудування сучасних джерел висококонцентрованої енергії (лазер, електронний промінь, плазма), технологій та обладнання для прецизійного зварювання та різання дозволяє суттєво підвищити продуктивність праці та якість продукції.

Сучасним напрямом технологічного обладнання стане широке використання систем штучного інтелекту та технічного зору, створення автоматизованих та роботизованих комплексів на стадії складання машинобудівної продукції масового призначення.

Необхідно розвивати виробництво металургійного обладнання (конвертори, ківш-печі, вакууматори, машини безперервного лиття заготовок, прокатні стани) для виробництва стального листа гарячої та холодної прокатки, автомобільного листа, тонкого дроту, труб різного призначення.

На новому технічному рівні повинно розвиватися виробництво машин та обладнання для вугільної, гірничої, будівельної, дорожньо-транспортної техніки.

Велике значення для підвищення якості деталей машин та механізмів має створення і широкомасштабне промислове застосування ефективних технологій та обладнання для зміцнення поверхні металевих виробів шляхом поверхневого пластичного деформування, спеціальних видів термічної обробки, нанесення покриттів, а також випуск апаратури для оперативного неруйнівного контролю якості зміцненої поверхні.

Прогрес у споживанні сталі полягає в розширенні застосування високоміцних малолегованих, а також легованих і високолегованих сталей, алюмінієвих сплавів, сплавів на основі титану та інших конструкційних матеріалів. Домінуючі позиції при виготовленні металевих конструкцій машинобудівного призначення посідають нові технології зварювання на основі висококонцентрованих джерел енергії (дугові, електронно-променеві, плазмові та гібридні технології).

Значні перспективи має розвиток технологій розроблення композитів, керметів та керамічних матеріалів, що дозволяє значно зменшити матеріалоємність кінцевих виробів, розширити температурний діапазон експлуатації, відкрити дорогу для ширшого використання виробів із новітньої кераміки за рахунок суттєвого підвищення її надійності. Важливим напрямком є розвиток нових технологій отримання керметів та композитів з надтвердих матеріалів для інструментального та конструктивного призначення.

Сучасні технології виготовлення композиційних та порошкових матеріалів дозволяють отримати нове покоління матеріалів фрикційного та антифрикційного призначення, забезпечити високу питому жорсткість, демпфуючу здатність та інші спеціальні властивості багатьом високонавантаженим деталям машин і механізмів.

Значні конкурентні переваги на світовому ринку високотехнологічної продукції може дати ефективне використання доробку вітчизняних вчених у галузі технології функціональних матеріалів. Зокрема, оптичних і сцинтиляційних матеріалів з широким комплексом функціональних властивостей для комп’ютерної томографії, цифрової рентгенівської і гамма-радіографії, дефектоскопії, нейтронної спектрометрії, твердотільних лазерних джерел світла [18, c. 165].

Важливим напрямком є розробка нових матеріалів та технологій біомедичного призначення з метою розширеного використання біомедичних виробів вітчизняного виробництва.

Актуальним напрямом інноваційної діяльності є також розробка і організація застосування полімерних композиційних матеріалів.

Створення нових економічно доцільних воднево-енергетичних технологій неможливе без розроблення низки високоефективних дешевих матеріалів: металогідридів, накопичувачів водню, матеріалів паливних елементів, низько- та високотемпературних іонних провідників, електродів, сенсорів водню, стійких у водні конструкційних матеріалів і методів їх з’єднання.

Перспективним є отримання матеріалів у наноструктурному стані: нанорозмірних порошків, тонких плівок, шаруватих структур. Без розвитку нанотехнологій неможливе створення багатофункціональних матеріалів з надвисоким рівнем властивостей для електроніки, біомедицини, енергетики.

Особливого значення для України набувають проблеми залишкового ресурсу. За оцінкою спеціалістів, технічний стан споруд, конструкцій, обладнання та інженерних мереж в основних галузях економіки досяг критичної межі, що загрожує її сталому функціонуванню, підвищує ймовірність виникнення аварій і надзвичайних ситуацій техногенного характеру. З огляду на низькі темпи виробництва нових машин та технічного обладнання, металевих конструкцій, першочерговим завданням є забезпечення надійної експлуатації існуючого їх фонду, розробка методологічних основ оцінки і технічної діагностики стану та обґрунтування безпечного терміну експлуатації, розробка ефективних неруйнівних методів і відповідних технічних засобів для оцінки та продовження ресурсу техногенно – та екологічно небезпечних об’єктів, від яких залежить задоволення базових потреб життєдіяльності країни.

Великі перспективи може мати розвиток рідкіснометалевої промисловості на основі власної мінерально-сировинної бази, а також титанової промисловості на основі власної мінерально-ресурсної бази з виготовленням кінцевих високотехнологічних титанових виробів і конструкцій з метою виходу України у світові лідери титанового виробництва.

Все вищевикладене дозволить виділити ряд моментів для нормального розвитку машинобудівного комплексу:

• додатковий поштовх розвитку окремих галузей економіки;

• підвищення конкурентоспроможності окремих підприємств на національному ринку;

• формування ефективної міжнародної спеціалізації машинобудівного комплексу України в системі світового господарства.

Таким чином, тенденції розвитку машинобудівного комплексу в умовах глобалізації можливі тільки при розробці відповідних стратегій розвитку як економіки в цілому, так і її галузевих компонентів і окремих виробників, які зможуть забезпечити високий рівень розвитку продукції машинобудування в системі міжнародного розподілу праці [3].

Висновки

Досвід традиційних світових лідерів в області машинобудування (США, Німеччина і Японія) в Україні застосувати неможливо, оскільки українському машинобудуванню не властиві такі риси традиційних лідерів:

● великий обсяг внутрішнього ринку і налагоджені канали реалізації продукції на зовнішніх ринках збуту;

● наявність розвиненої транспортної інфраструктури;

● розвинена кредитна система і ринок цінних паперів (ЦП);

● наявність робочої сили сучасного рівня кваліфікації.

Варто звернути увагу на досвід нових індустріальних країн Південно-східної Азії, зокрема, Сінгапура, Тайваню, Південної Кореї.

У цих країнах відбувся якісний перехід у розвитку машинобудівної галузі від використання переваг, наданих наявністю дешевої робочої сили, до випуску якісної наукомісткої продукції. На сьогодні конкурентоспроможність машинобудування нових індустріальних країн забезпечується за рахунок таких чинників:

● експортна орієнтація (більш 70 %);

● дрібні і середні за величиною підприємства-виробники;

● географічна концентрація;

● підприємства є частиною промислових центрів і вузлів;

● тісний зв'язок з іншими галузями промисловості;

● гнучкість у роботі під замовлення;

● активне впровадження інновацій.

Схожим шляхом зараз ідуть і інші країни, зокрема, Китай, Індонезія, Малайзія, Філіппіни. Однак використання цього досвіду в Україні ускладнюється відсутністю надлишкової пропозиції дешевої робочої сили. Причому демографічна ситуація є такою, що пропозиція робочої сили, як низько-, так і висококваліфікованої, буде в найближчі десятиліття тільки зменшуватися.

На основі вивчення зарубіжного досвіду розвитку машинобудування і поточної соціально-економічної ситуації в Україні можна зробити висновок про те, що ані досвід традиційних світових лідерів в області машинобудування, ані нових індустріальних країн не може бути застосований в Україні в чистому вигляді. Це свідчить про потребу розроблення науково-методичних підходів до управління конкурентоспроможністю машинобудівних підприємств, які б не тільки враховували успішний міжнародний досвід, але й могли б бути застосовані в умовах України.

Отже, в умовах кризи ефективна діяльність підприємств машинобудівної галузі полягає передусім у здатності підприємства своєчасно та конструктивно реагувати на зміни, що загрожують його нормальному функціонуванню. Саме від внутрішньої діяльності підприємства залежатимуть результативні показники всієї роботи підприємства. Держава повинна надати підтримку підприємствам машинобудівної галузі, оскільки саме ця галузь є потужним виробником промисловості нашої країни.

Список використаної літератури

Амосенок Э.П. Машиностроение как доминанта в стратегіях развития отраслей экономики / Э.П. Амосенок // ЭКО. — 2005. — № 1. — С. 75—90.
Гребенікова О. В. Дискримінантна модель діагностики неплатоспроможності українських підприємств машинобудівної галузі / О. В. Гребенікова, К. О. Соломонова-Кирильчук // Фінанси України. — 2007. — № 12. — С. 229-137.
Державна програма розвитку машинобудування на 2006-2011 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 18.04.2006 р. №516.
Державний комітет статистики в Україні [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.
Єфіменко Н.А. Регіональні особливості розміщення продуктивних сил машинобудування як виду економічної діяльності та їх відтворювальні аспекти / Н.А. Єфіменко // Регіональна економіка. — 2007. — № 2. — С. 71—77.
Лишиленко В.І. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 325 с.
Машинобудування в Україні: тенденції, проблеми, перспективи / за заг. ред. чл.-кор. НАН України Б.М. Данилишина. — Ніжин : Вид-во "Аспект-Поліграф", 2008. — 310с.
Машинобудування в Україні: тенденції, проблеми, перспективи / Під. заг. ред. чл.-кор. НАН України Б. М. Данилишина. — Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2007. — 308 с.
Про схвалення Державної програми розвитку промисловості на 2003-2011 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 28.07.2003 р. №1174.
Стеченко Д. М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підручник. — К.: Вікар, 2006. — 396 с.
Федулова Л.І. Тенденції та перспективи розвитку промисловості України // Економіка промисловості. — 2008. — № 43. — С. 20—29.
Авраменко О. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Конспект лекцій для студ. усіх спец. всіх форм навч. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2005. — 112с.
Антошкіна Л. Регіональна економіка: навч.-метод. посібник:для студ. ВНЗ. — Донецьк : Юго-Восток, 2008. — 231с.
Богорад О. Д., Невелєв О. М., Падалка В. М., Підмогильний М. В. Регіональна економіка: Словник-довідник / НДІ соціально-економічних проблем міста (НДІСЕП). — К. : НДІСЕП, 2004. — 346с.
Гіковата Н. Регіональна економіка: конспект лекцій / Харківський національний ун-т економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2008. — 124с.
Єпіфанов А.Регіональна економіка: Навч. посіб. для студ. екон. ф-тів вищих навч. закл.. — 2.вид. — К. : Наукова думка, 2000. — 344с.
Жук М. Регіональна економіка: підручник. — К. : Академія, 2008. — 416с.
Курочкін Г. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / Національна академія управління. — К., 2004. — 272с.
Олійник Я. Б., Запотоцький С. П., Кононенко О. Ю., Мельничук А. Л., Пасько В. Ф. Регіональна економіка: навч. посібник / Я.Б. Олійник (ред.). — 2-ге вид., змінене і доп. — К. : КНТ; Видавець Фурса С.Я., 2008. — 440с.
Петкова Л. Регіональна економіка: [навч.-метод. посібник] / Черкаський держ. технологічний ун-т. — Черкаси : ЧДТУ, 2008. — 104c.
Чернюк Л. Г., Клиновий Д. В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". — К. : Університет "Україна", 2004. — 245с.

22. Єлісєєва О. К. Діагностика та прогнозування фінансового стану машинобудівного підприємства // Економічний вісник Національного гірничного ун-ту. — 2004. — №4. — С. 46-51.

Освіта та самоосвіта