Вступ

Раса — у фізичній антропології біологічний таксон виду «людина розумна», який відповідає підвиду тварин (породам). Визначається за фенотипом і генотипом. Традиційне фенотипічне визначення раси характеризуються спільними спадковими фізичними ознаками (формою черепа; меншою мірою зростом, кольором очей та пігментацією волосся).

Новітнє визначення за генотипом трактує термін раса як сукупність певних генетичних показників, які притаманні тій чи іншій популяції. Традиційно виділяються три великі раси: негроїдна, європеоїдна і монголоїдна. Деякі дослідники виділяють також і австралоїдну.

Раса визначає в антропології групу людей з основною сукупністю спадкових прикмет, які відрізняють її від іншої класифікаційної і приналежної до того самого роду одиниці.

Поняття раси є біологічною особливістю, і тому його не треба змішувати з народом і його мовою, релігією, культурою й історичними та економічними умовами, в яких він живе.

Оточення впливає винятково на зони, вигляд індивіда й обмежується тільки його життям. Взаємні схрещування рас витворюють типи, що являють собою посередню форму між двома і більше расами та у пізніших спадкових процесах повертаються загалом до батьківського виду або устабілізовуються.

Поодинокі раси заселяють більші географічні простори, де вони творять смуги з означеною расовою формацією, до складу якої входить кілька рас тієї самої відміни, як надрядного класифікаційного поняття, і тільки їх відсотковою кількістю одна формація різниться від іншої — сусідньої. Тому при расових висновках вихідною точкою у дослідах є популяція, тобто расова спільнота на даній території при безперервному втримуванні взаємного схрещування.

1. Поняття про раси

Поняття «раса» (від фр. гасе) дослівно означає породу певних біологічних організмів. На початку XIX ст. це поняття застосував засновник сучасної антропології Ж. Кюв’є для означення морфологічно відмінних типів людей.

Поняття «раса» трактувалося представниками расово-антропологічної школи в соціології як в антропологічному розумінні, так і в етнічному. У першому випадку критеріями відмінності рас є вторинні морфологічні ознаки будови людського тіла: колір шкіри, тип волосся, розріз очей, будова обличчя тощо. У другому ознакою виступає приналежність певних народів до праетнічних спільнот — великих народностей, із яких виникли нації. Цей поділ можна назвати досить умовним, оскільки представники обох напрямів расово-антропологічної школи часто оперують поняттям «раса» як в антропологічному, так і в етнічному розумінні.

М. Захарченко та О. Погорілий, підсумовуючи спільні принципи прихильників расових теорій, окреслили їх так: «Визнання расового фактора як визначального в історичному процесі, проголошення біологічної і культурної відмінності рас, намагання довести існування ієрархії рас із визнанням «вищих» і «нижчих», проведення ідеології та практики збереження «чистоти» «вищої» раси та заперечення змішування рас як головної причини фізичної та культурної деградації людства».

Яскравим представником першого напряму був французький учений Ж. де Ґобіно — автор чотиритомної праці «Нариси про нерівність людських рас» (1855). У своїй концепції він виходить із твердження про те, що суспільний розвиток можливий лише за умови расової чистоти суспільства, оскільки він випливає з вроджених здібностей рас. Процес змішування рас руйнує життєвий уклад, призводить до погіршення їх природжених характеристик, деградації культури та загибелі.

Ж. де Ґобіно стверджував, що раси за антропологічними та психологічними особливостями нерівноцінні. Біла (європеоїд на) раса, створена арійськими народами, як найбільш інтелектуальна, динамічна і сильна, має панувати над чорною (негроїдною) та жовтою (монголоїдною). На цьому має триматися світовий порядок, інакше кажучи, стабільні міжнародні відносини. Суспільний розвиток є функцією чистоти білої раси, а її змішання з іншими расами призводить до її деградації та загибелі всієї людської цивілізації. Ж. де Ґобіно песимістично оцінює перспективи європейської цивілізації, яка через втрату расової чистоти пройшла апогей розвитку. Звідси виникає нестабільність, бо втрата контролю білих над іншими расами призводить до виродження людської цивілізації взагалі, а, зокрема, до стагнації, криз, збройних конфліктів.

Інший антропологічний критерій визначення рас запропонували німецький учений О. Аммон та французький — Ж. Ля-пуж т. зв. головний показник (йдеться про довжину голови людини) визначений як критерій інтелектуального розвитку О. Аммоном. У праці «Соціальний порядок і його природні закони» (1896) він стверджував, що людина є біологічною істотою, яка розвивається за законами боротьби за існування та природного відбору, що визначає її розумові здібності та місце у людському суспільстві. О. Аммон вважав, що люди поділяються на дві великі групи:

1) довгоголові, інтелектуальний рівень яких дуже високий, і вони створюють суспільну еліту;

2)короткоголові є людьми нижчого інтелектуального рівня, а їх роль у суспільстві має полягати у виконанні важкої фізичної праці.

На основі такої класифікації О. Аммона Ж. Ляпуж сформулював теорію расової боротьби, яка, на його думку, велась між двома расами: світловолосими доліцефалами (довгоголовими) та темноволосими брахіцефалами (короткоголовими). Перша є біологічно чистою та винятково цінною, а друга — продуктом змішування рас унаслідок метисизації. Ж. Ляпуж доходить висновку, що основний «закон епох» полягає у винищенні більш досконалої вищої раси через т. зв. соціальний (у нього це — різновид біологічного) відбір, який здійснюється у шести формах: військовій, економічній, політичній, правовій, моральній, релігійній. У міжнародному середовищі боротьба між расами виявляється у конфліктах, які мають різноманітний характер, але загалом ведуть до расової катастрофи всього людства.

Раса визначає в антропології групу людей з основною сукупністю спадкових прикмет, які відрізняють її від ін. класифікаційної і приналежної до того самого роду одиниці. Поняття раси є біологічною особливістю, і тому його не треба змішувати з народом і його мовою, релігією, культурою й історичними та економічними умовами, в яких він живе. Оточення впливає винятково на зони, вигляд індивіда й обмежується тільки його життям. Взаємні схрещування рас витворюють типи, що являють собою посередню форму між двома і більше расами та у пізніших спадкових процесах повертаються в загальний до батьківського виду або устабілізовуються. Тепер немає вже чистих рас, бо неможлива їх ізоляція, а тому раси посідають звич. тільки перевагу прикмет первісної раси. Поодинокі раси заселюють більші географічні простори, де вони творять смуги з означеною расовою формацією, до складу якої входить кілька рас тієї самої відміни, як надрядного класифікаційного поняття, і тільки їх відсотковою кількістю одна формація різниться від іншої — сусідньої. Тому при расових висновках вихідною точкою у дослідах є популяція, тобто расова спільнота на даній території при безперервному втримуванні взаємного схрещування.

До расових властивостей належать не тільки тілесні, але й ментальні різниці, які важко чітко визначити та класифікувати, бо вони узалежнені від індивідуального хисту і родинного оточення, від освіти і ступеня культури, від характеру і переживань, від особистої і національної долі. Але кількісне взаємовідношення різних рас таки якоюсь мірою відрізняє народи один від одного, і ментальні властивості визначають також їх національну культуру, як історичної одиниці[4, c. 64].

Виділяють європеоїдну (євразійську), австрало-негроїдну (екваторіальну) і монголоїдну (азіатсько-американську) «великі» раси.

Європеоїди мають світлу або смагляву шкіру, пряме або хвилясте волосся, розвинений волосяний покрив на обличчі, вузький виступаючий ніс, тонкі губи.

Монголоїди відрізняються світлою або смаглявою шкірою, прямим, нерідко жорстким волоссям, сплощеним лицем з висту­паючими скулами, косим розрізом очей, вираженим «третім віком» (епікантом), середніми показниками ширини носа і губ.

У австрало-негроїдів шкірні покриви темні, волосся кучеряве шерстисте або хвилясте, губи товсті, ніс широкий, маловиступаючий, з поперечним розташуванням ніздрів.

Представники різних рас відрізняються деякими фізіологічними і біохімічними ознаками. Так, основний обмін у негрів і у більшої частини інших народів екваторіальної зони нижче, ніж у європейців. У останніх вміст холестерину в плазмі крові досягає 4,64 ммоль/л., тоді як у перших — 3,48 ммоль/л.

Спільність основних людських ознак і головної лінії історичного розвитку, повноцінність потомства в міжрасових шлюбах указують на те, що розділення на раси відноситься до достатньо просунутих стадій еволюції гомінід. На підставі порівняльно-біохімічних і антропологічних даних припускають, що спочатку в людстві виділилися раси монголоїдна і європеоїдно-негроїдна. Пізніше з останньої виділилися євразійська і австрало-негроїдна. Вказані події мали місце, мабуть, на стадії переходу від палеоантропів до неоантропів.

Чорна раса	Жовта раса	Біла раса
темний колір шкіри чорне кучеряве волосся темні очі широкий ніс товсті губи	жовтий колір шкіри чорне пряме волосся вузькі очі ніс дещо плоский губи ледь потовщені	світлий колір обличчя найчастіше пряме волосся різний колір очей вузький ніс тонкі губи
такі ознаки захищали від спекотного сонця	такі ознаки запобігали попаданню в очі піску в пустелях, де дмуть сильні вітри	такі ознаки дозволяли пристосовуватися до життя в тій місцевості, де менше тепла

До епохи великих географічних відкриттів «великі» раси характеризувалися певним розселенням по планеті. Представники монголоїдної раси розміщувалися на території Північної, Центральної, Східної і Південно-Східної Азії, Північної і Південної Америки, австрало-негроїдної — в Старому Світі на південь від тропіка Рака, європеоїдної — на території Європи, Північної Африки, Передньої Азії, Північної Індії. Багато расових ознак адаптивно доцільні в тій частині Ойкумени, в якій складалися і мешкали раси протягом багатьох тисячоліть.

До таких відноситься пігментація шкірних покривів і шерстисте волосся негроїдів (підвищений рівень сонячної радіації), великі розміри носової порожнини європеоїдів (дія охолодженого в зимовий період повітря), епікант — вузька очна щілина, своєрідне відкладення жирової тканини на обличчі монголоїдів (захист очей від вітру, пилу, відбитого від снігу сонячного світла і від переохолодження тканин особи). Можна припустити, що формування расових комплексів ознак відбувалося під дією природного добору. Разом з тим слід уникати спрощеного розуміння адаптивної природи таких комплексів в цілому. Деякі ознаки, що входять в расовий комплекс, могли з’явитися через корелятивну мінливість. Так, головну роль в розвитку сплощеності обличчя монголоїдів грали, мабуть, первинні зміни жувального апарату і загальної конструкції лицьового скелета. У виділенні усередині «великих» рас різних морфологічних типів і груп могли грати роль метисація, тривале розмноження в популяції з високим ступенем генетичної спорідненості, а відносно народностей, що розміщувалися по околицях Ойкумени, — дрейф генів.

Всім расам людини притаманні загально-видові особливості Homo sapiens, і всі раси абсолютно рівноцінні в біологічному і психічному розумінні і знаходяться на одному і тому ж рівні еволюційного розвитку. Представники всіх людських рас однаковою мірою здібні до досягнення найбільших висот в розвитку культури і цивілізації. Расистські погляди знаходяться в суперечності з даними сучасної науки.

Раси людини не слід змішувати з поняттями «нація», «народ», «мовна група». Різні раси можуть входити в склад однієї нації, а одні і ті ж раси — до складу різних націй.

2. Великі раси людини та їх класифікація

Найбільша проблема в визначенні рас полягає в труднощах визначення характеристик, детерміністичних для кожної раси. Як і у біологічній таксономії, поява генетичних методів порівняння значно порушила нашу уяву щодо походження і взаємовідношень біологічних видів. Різні раси мають набагато менші відмінності, а сучасні генетичні методи ще не дозволяють отримати достатній обсяг даних для повномасштабного аналізу, тому поділ людства на раси слід деякими сучасними дослідниками розглядається як застаріла класифікація, яка буде змінена у майбутності. На додаток до цього, у західних країнах дослідження цієї галузі обмежені по причині активного використання модифікованої расової теорії у фашистській ідеології.

Серед дослідників рас й расових формацій Європи визначилися Жан Денікер (1926) і Ян Чекановський (1930). Денікер виділив у Європі 6 засадничих рас і 4 мішані; Чекановський звів їх на генетичній основі до 4 засадничих (нордійська, середземноморська, арменоїдна і лапоноїдна) і їх 6 мішаних типів (динарський, альпійський, сублапоноїдний, північно-західний, субнордійський і літоральний).

Існують дві основні гіпотези походження людських рас — поліцентризму і моноцентризму.

Відповідно до теорії поліцентризму, сучасні раси людини виникли в результаті тривалої паралельної еволюції декількох філетичних ліній на різних материках: європеоїдна в Європі, негроїдна в Африці, монголоїдна в Центральній і Східній Азії, австралоїдна в Австралії.

З позицій моноцентризму сучасні людські раси сформувалися відносно пізно, 25-35 тис. років тому, в процесі розселення неоантропів з області їх виникнення.

Існують і компромісні між моно-і поліцентризм концепції, що допускають розбіжність філетіческіх ліній, що ведуть до різних великим рас, на різних рівнях (стадіях) антропогенезу.

Починаючи з 17 століття запропоновано чимало різних класифікацій людських рас. Найбільш часто виділяють три основні, або великі, раси: європеоїдна (євразійська, кавказоїдна), монголоїдна (азіатсько-американська) і екваторіальна (негро-австралоїдна).

Як правило серед населення Землі розрізняють три або чотири великі раси, які в свою чергу діляться на менші підрозділи. Внаслідок широкої різноманітності більшості тілесних прикмет кожна велика раса містить 5—6 різновидів (малих рас), крім того існують так звані перехідні малі раси, що поєднують риси двох великих рас. У свою чергу малі раси складаються з антропологічних типів, а останні — з ряду популяцій.

Європеоїдна раса характеризується світлою шкірою (з варіаціями від дуже світлою, головним чином у Північній Європі, до смаглявою і навіть коричневою), м’якими прямими або хвилястим волоссям, горизонтальним розрізом очей, помірно або сильно розвиненим волосяним покривом на обличчі і грудях у чоловіків, помітно виступаючим носом, прямим або кілька похилим чолом.

У представників монголоїдної раси колір шкіри варіюється від смаглявого до світлого (в основному у північноазіатський груп), волосся, як правило, темні, часто жорсткі і прямі, виступання носа звичайно невелике, очна щілина має косий розріз, значно розвинена складка верхньої повіки і, крім того, є складка (епікантус), що прикриває внутрішній кут ока; волосяний покрив слабкий.

Екваторіальна, або негро-австралоїдна раса відрізняється темною пігментацією шкіри, волосся і очей, кучерявим або широкохвилястим  (австралійці) волоссям; ніс звичайно широкий, маловиступаючий, нижня частина обличчя видається.

Багато антропологів зараз заперечують концепцію рас, а соціологи віддають перевагу терміну етнічна група. Подібна тенденція прослідковується переважно у багатонаціональних та багаторасових країнах, на кшталт США та Російської Федерації, внутрішня політика яких спрямована на недопущення у суспільстві конфліктів за расовою та національною ознаками.

Ідея про рівність усіх рас наштовхується на критику з боку деяких вчених, котрі спираються на доведення першої половини XX століття про те, що хоч усі люди й відносяться до одного біологічного виду, але фізично вони сильно різняться.

Дослідження показують, що різниця в генах між представниками однієї раси є набагато вищою ніж расово зумовлена генетична відмінність. Таким чином, гени двох конкретних людей однієї раси можуть відрізнятися між собою не менше (а часом і більше), ніж гени людей двох зовсім різних рас. Однак слід зауважити, що генетична расова відмінність при цьому нікуди не дівається і середня відмінність між людьми різних рас буде статистично дещо більшою, ніж всередині однієї раси.

Поняття раси рідко використовується в біології та медицині. Раса є цікавою історикам та антропологам для вивчення поширення людських популяцій. Також термін «раса» використовується тоді, коли треба зробити опис зовнішності людини (наприклад в поліції). Слід мати на увазі, що раса визначається складним переплетенням ознак, що з більшою чи меншою ймовірністю виявляються у її представників, визначення расового типу індивідуума часто просто неможливе[2].

3. Малі раси та їх географічне поширення

Кожна велика раса поділяється на малі раси, або антропологічні типи. Усередині європеоїдної раси розрізняють атланто-балтійську, Біломорсько-Балтійський, середньоєвропейську, балкано-кавказьку і індо-середземноморську малі раси. Нині європеоїди населяють фактично всю населену сушу, але до середини 15 століття — початку великих географічних відкриттів — основний їх ареал включав Європу, Північну Африку, Передню і Середню Азію та Індію. У сучасній Європі представлені всі малі раси, але чисельно переважає середньоєвропейський варіант (часто зустрічається у австрійців, німців, чехів, словаків, поляків, росіян, українців); в цілому ж її населення дуже змішано, особливо в містах, внаслідок переселень, метисації і припливу мігрантів з інших регіонів Землі.

Усередині монголоїдної раси зазвичай виділяють далекосхідну, південноазіатському, північноазіатський, арктичну і американську малі раси, причому остання іноді розглядається і як окрема велика раса. Монголоїди заселили всі кліматично зони (Північна, Центральна, Східна і Південно-Східна Азія, острови Тихого океану, Мадагаскар, Північна і Південна Америка). Для сучасної Азії характерна велика різноманітність антропологічних типів, але переважають за чисельністю різні монголоїдні і європеоїдні групи. Серед монголоїдів найбільш поширені далекосхідна (китайці, японці, корейці) і Південноазійська (малайці, яванци, зондци) малі раси, серед європеоїдів — індо-середземноморська. В Америці корінне населення (індіанці) становить меншість, в порівнянні з різними європеоїдну антропологічними типами та групами населення представників усіх трьох великих рас.

Екваторіальна, або негро-австралоїдна, раса включає три малі раси африканських негроїдів (негрськіх, або негроїдної, бушменську і негрілльська) і стільки ж океанійських австралоїдів (австралійська, або австралоїдна, раса, яку в деяких класифікаціях виділяють в самостійну велику расу, а також меланезійського і веддоїдна). Ареал екваторіальній раси не суцільний: він охоплює більшу частину Африки, Австралії, Меланезію, Нову Гвінею, почасти Індонезію. В Африці чисельно переважає негрська  мала раса, на півночі і півдні континенту значна питома вага європеоїдної населення.

В Австралії корінне населення становить меншість по відношенню до мігрантів з Європи та Індії, досить численні і представники далекосхідної раси (японці, китайці). В Індонезії переважає Південноазійська раса.

Поряд з перерахованим вище існують раси з менш певним становищем, що утворилися в результаті тривалого змішання населення окремих регіонів, наприклад, лапаноїдна і уральська раси, поєднують риси європеоїдів і монголоїдів, або ефіопська раса — проміжна між екваторіальній і європеоїдної расами.

Висновки

Раси людини — систематичні підрозділи всередині виду Людина розумна (Homo sapiens). В основі поняття «раса» лежить біологічне, насамперед фізичне схожість людей і спільність населяється ними території (ареалу) у минулому або сьогоденні.

Найбільш часто виділяють три основні, або великі, раси: європеоїдна (євразійська, кавказоідная), монголоїдна (азіатсько-американська) і екваторіальна (негро-австралоидная). Кожна велика раса поділяється на малі раси, або антропологічні типи.

Великі раси людини займають великі території, що охоплюють народи, які різняться за рівнем економічного розвитку, культури, мови. Ні скільки-небудь чітких збігів понять «раса» і «етнос» (народ, нація, національність). Взагалі всі великі народи, як правило, неоднорідні в антропологічному відношенні. Немає також збігу між расами і мовними групами — останні виникали пізніше, ніж раси.

Багато расові ознаки мають пристосувальне значення і не є визначальними для існування людини, тому вони ні в якій мірі не свідчать про будь-яке біологічному чи інтелектуальному перевагу або, навпаки, неповноцінності тієї або іншої раси. Всі раси знаходяться на одному і тому ж рівні еволюційного розвитку і характеризуються однаковими видовими особливостями. Тому концепції про нібито нерівноцінність людських рас у фізичному і психічному відносинах (расизм), висувають з середини 19 століття, науково неспроможні. Расизм має виразні соціальні корені і завжди використовувався як виправдання для насильницького захоплення земель та дискримінації корінних народів. Расисти зазвичай ігнорують той факт, що відмінності між досягненнями різних народів повністю пояснюються історією їхніх культур, що залежить від зовнішніх чинників, від їх історично мінливої ​​ролі.

Список використаної літератури

1. Борисова О. Соціально-історична антропологія: навч. посібник / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. — Луганськ : Альма-матер, 2007. — 328с.
2. Леві-Строс К. Структурна антропологія / Зоя Борисюк (пер.з фр.). — 2.вид. — К. : Основи, 2000. — 391с.
3. Сегеда С. Антропологія: Навч. посіб. для студ. гуманіт. спец. вищ. навч. закл. — К. : Либідь, 2001. — 335с.
4. Шмалєй С. В. Антропологія: Для студ. природничих спец. вищих навч. закл. / Херсонський держ. ун-т. — Херсон, 2006. — 46с.
5. Юрій М. Антропологія: навч. посібник. — К. : Дакор, 2008. — 421с.