Суспільні блага є продуктом діяльності держави та виокремлюються наступними особливостями:

—         Суспільні блага надаються споживачам, оминаючи конкурентний ринок та повинні бути доступні всім громадянам, незалежно від їх доходів.

—         Споживання суспільних благ носить загальнодоступний спільний характер, створювані ними вигоди неподільні на індивідуальні частини в процесі споживання всіма членами суспільства.

—         Суспільні блага невичерпні в тому розумінні, що задоволення потреби однією людиною практично не зменшує обсягу і якості задоволення тієї ж потреби іншими індивідами.

—         Суспільні блага мають економічний і політичний характер, оскільки рішення про їх постачання приймається за суспільною згодою та задовольняється через механізм виборів і голосування.

—         Забезпечення суспільних благ здійснюється через механізм державних фінансів шляхом формування та виконання бюджету [1,с.65; 2,с.12].

Важливою структурною характеристикою у забезпеченні суспільних благ є ступінь децентралізації державних фінансів. Децентралізація дозволяє пристосувати надання суспільних благ до уподобань місцевих жителів, підвищує рівень відповідальності органів місцевого самоврядування та ступінь ефективності діяльності державного сектору в цілому через запровадження елементів конкуренції. Враховуючи макроекономічну не-стабільність, яка потребує концентрації на державному рівні інструментів бюджетної політики, значну боргову залежність країни, тенденції державного патерналізму, нерівномірність розвитку територій, необхідно чітко визначати оптимальні пропорції розподілу коштів між державним і місцевими бюджетами. Забезпечення переваг надання суспільних благ на субнаціональному рівні передбачає:

—         Достатню самостійність органів місцевого самоврядування у питаннях визначення розміру і структури видатків місцевих бюджетів.

—         Чіткий розподіл видаткових зобов’язань між рівнями влади з врахуванням економічних критеріїв.

—         Достатній адміністративний і фінансовий потенціал органів місцевого самоврядування для належного виконання покладених на них функцій.

—         Дієві стимули і механізми відповідальності органів місцевого само-врядування для забезпечення ефективного надання суспільних благ [3,с.2].

Еволюція взаємовідносин між рівнями влади у сфері бюджетних відносин, розпочата з прийняттям Конституції України (1996 р.), законів України “Про місцеве самоврядування в Україні” (1997 р.) та “Про місцеві державні адміністрації” (1999 р.), Бюджетного кодексу (2000 р.) мала позитивний вектор, проте супроводжувалася й певними прорахунками, котрі не дозволили вирішити фундаментальні проблеми на субнаціональному рівні. Серед найсуттєвіших проблем забезпечення населення суспільними благами доцільно визначити наступні:

—         Не здійснене остаточне розмежування функцій соціальної сфери між рівнями влади. Сучасний розподіл видаткових повноважень спричинений певними стереотипами щодо традиційних повноважень, які залишились незмінними під час створення нової системи бюджетних відносин. Значна частина повноважень органів місцевого самоврядування представлена де-легованими повноваженнями, які охоплюють фінансування освіти, охорони здоров’я, культури і мистецтва, фізичної культури і спорту, управління, соціального захисту і соціального забезпечення, захисту довкілля. Власні повноваження є доволі вузькими, що як наслідок перетворює місцеві бюджети в інструмент соціально-економічної політики центрального уряду.

—         Не розмежовані остаточно видатки між рівнями влади. Існуючий роз-поділ видатків сформовано більше з фінансових міркувань досягнення відповідності між доходами і видатками, а не виходячи з прагнення до ефективнішого способу їх надання. Нечіткий розподіл повноважень між рівнями влади виявляється у ігноруванні економічних критеріїв при розподілі функціональних повноважень і видаткових зобов’язань та дублюванні видаткових зобов’язань на різних рівнях.

—         Передача об’єктів соціальної інфраструктури підприємств із підпорядкування цих підприємств та відомств у власність територіальних громад, потребує значних бюджетних коштів на їх утримання, що відсутнє в сучасних умовах господарювання.

—         Із місцевих бюджетів під виглядом місцевих програм фінансуються загальнодержавні функції. У такий спосіб виділяються додаткові кошти на утримання місцевих адміністрацій, правоохоронних органів, розвиток сільського господарства.

—         Недостатня фінансова база місцевих бюджетів для виконання соціальних повноважень. Внаслідок цього більша частина видатків місцевих бюджетів направляється в першу чергу на виплату заробітної плати як захищеної статті бюджетного фінансування. У загальному обсязі видатків місцевих бюджетів питома вага заробітної плати сягає 70%.

—         Недосконалою залишається і формула розрахунку обсягу міжбюджетних трансфертів. У ній відображені спроби зберегти існуючий розподіл ресурсів між галузями. Видатки місцевих бюджетів визначаються насамперед наявністю об’єктів місцевого господарства, а також закладів і організацій освіти, культури, охорони здоров’я, соціального забезпечення і соціального захисту, що перебувають у підпорядкуванні місцевих органів. Не враховуються об’єктивні соціально-економічні відмінності між територіями, які передбачають різні структуру і обсяги надання їх населенню суспільних благ. Формування доходів місцевих бюджетів на основі видатків, що склалися, призводить до невідповідного фінансування потреб територій [4,с.2].

Загалом внаслідок централізації бюджетної системи України та неефективної системи адміністративно-територіального устрою, яка відображає розпорошеність місцевої влади через низький адміністративний і фінансовий потенціал більшості органів місцевого самоврядування, не забезпечується виконання громадських завдань. Централізоване регулювання видатків місцевих бюджетів через домінування делегованих повноважень і встановлення різноманітних норм витрачання коштів місцевих бюджетів знижує стимули для органів місцевого самоврядування витрачати кошти економно і проводити реструктуризацію бюджетної сфери, а також знижує рівень їх відповідальності перед місцевими жителями. Відсутність належних стимулів співіснує з відсутністю контролю за виконанням делегованих повноважень, що разом з нечітким і економічно необґрунтованим розподілом повноважень між рівнями влади мають своїм наслідком низький рівень управління місцевими фінансами і низький ступінь ефективності надання суспільних благ.

Неефективність фінансового управління місцевих органів влади відображається у вибірковому фінансуванні програм видатків, накопиченні кредиторської заборгованості бюджетних установ, згортанні інвестиційної діяльності і низькій якості суспільних послуг, що надаються на місцевому рівні.

Про вплив місцевих бюджетів на соціально-економічний розвиток суспільства свідчить аналіз видатків місцевих бюджетів України, що характеризують вплив місцевого самоврядування на прийняття рішень на субнаціональному рівні і побудову громадянського суспільства.

Для забезпечення ефективності надання суспільних благ на субнаціо- нальному рівні важливе значення має наділення органів місцевого само-врядування належними повноваженнями та чіткий розподіл зобов’язань між рівнями влади. Обсяг повноважень, що забезпечуватиметься на місцевому рівні, має бути достатньо об’ємним з метою надання здатності органам місцевого самоврядування управляти значною часткою суспільних справ в контексті власної відповідальності та інтересах жителів підвідомчої території. Органи місцевого самоврядування мають відповідати за надання суспільних благ з обмеженими територіальними ефектами і з відсутніми ефектами економії від масштабу. Забезпечення певних суспільних благ доцільно передавати на вищий рівень лише у випадку існування значних зовнішніх ефектів, які поширюються за межі певної території, і у випадку більш ефективного надання суспільних благ на вищих рівнях, завдяки існуванню ефекту економії від масштабу.

Важливого значення набуває чітке й оптимальне розмежування повноважень на місцевому рівні, що може передбачати дотримання наступних принципів:

—         Місцеві органи влади повинні впливати на розмір податкових і неподаткових надходжень, які формуються на відповідній території і сплачуються жителями та суб’єктами господарської діяльності. Таким чином, у жителів адміністративно-територіальних одиниць будуть виникати стимули платити вищі податки для отримання якісніших суспільних благ (принцип територіальної прив’язки податків).

—         Забезпечення на місцевому рівні можливості зниження видатків на окремі суспільні блага за рахунок збільшення обсягів їх надання (принцип економії від масштабу).

—         Надання суспільних послуг має закріплюватися за рівнем влади, який може максимально ефективно їх профінансувати та є максимально наближеним до споживачів суспільних благ (принцип субсидіарності) [6, с.12].

Функціональні повноваження і видаткові зобов’язання повинні бути закріплені за конкретним рівнем влади, що має бути чітко визначено нор-мами законодавства України. Ні органи центральної влади, ні органи місцевого самоврядування вищого рівня не повинні приймати рішень щодо обсягів доходів і видатків місцевих бюджетів базового рівня. Підпорядкованість бюджетних установ має бути похідною від системи розподілу функціональних повноважень між рівнями влади, яка ґрунтується на економічних критеріях, напрацьованих світовою теорією і практикою.