Вступ

Актуальність теми. Індустрія туризму відіграє важливу роль в економіці країни та справляє відчутний вплив на світове господарство: розвиває національні економіки та економіки інтеграційних об’єднань, сприяє формуванню іміджу регіону, дозволяє загострити увагу на проблемах розвитку суспільства. Світова криза останніх років обумовила необхідність кардинального перегляду акцентів у формуванні туристичних послуг, що насамперед вимагає ґрунтовного аналізу категоріального апарату і методологічних концепцій.

Сучасні реалії вимагають швидкої адаптації та гнучкості до тенденцій, що відбуваються на всіх рівнях розвитку економіки. Туризм як потенційний ресурс у розвитку економіки країни має позитивну тенденцію в задоволенні попиту на туристичні послуги. Однак як предмет вивчення являється складним і не до кінця дослідженим феноменом ХХІ ст. Одним із актуальних запитань у вивченні даного явища є побудова адекватної та розгорнутої системи класифікації видів туризму, яка б використовувалася як теоретиками, так і практиками у туристичному бізнесі.

Проблема визначення та класифікації різноманітних видів туризму знайшла вивчення у наукових працях вітчизняних та закордонних вчених, таких як: І.В. Зорін, В.О. Квартальнов, В.Ф. Кифяк, М.П. Мальска, О.В. Музиченко-Козловська, В.І. Цибуха, Г.А. Яковлєв та ін. [7; 12; 17].

Питанням дослідження теоретико-методологічного базису індустрії туризму займалися такі вітчизняні та зарубіжні вчені, як Г. Алейнікова, А. Александрова, І. Балабанов, А. Бівер, М. Біржаков, В. Герасименко, Л. Гонтаржевська, В. Данильчук, О. Дмитрук, Л. Дядечко, Е. Левицька, О. Любіце- ва, М. Мальська, В. Новиков, В. Пазенок, Н. Покровський, В. Стафійчук, Д. Стеченко, В. Теобальд, Т. Ткаченко, Л. Устименко, В. Федорченко, В. Хунцікер, Дж. Холловей, Н. Чорненька. На жаль, доводиться констатувати той факт, що на відміну від російської наукової школи туризму в Україні за деяким винятком майже відсутні фундаментальні дослідження в галузі теоретичних засад туризмології.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в дослідженні і аналізі особливостей форми та видів туризму, а також розглянуто нові перспективні напрями розвитку туризму.

Досягнення означеної мети передбачає постановку та виконання таких завдань:

— розглянути понятійні категорії «туристична послуга», «туристичний ринок», «індустрія туризму», «форми туризму».

— дослідити класифікацію форм та видів туризму;

— охарактеризувати головні види та форми туризму;

— проаналізувати нові (нетрадиційні) види туризму України;

— здійснити аналіз інноваційних форм туризму та причини їх появи.

Об’єктом дослідження є туристичні форми туризму країн світу.

Предмет дослідження – суспільно-географічні чинники та закономірності формування основних форм та видів туризму, а також розглянуто нові перспективні напрями розвитку туризму.

Теоретична і методологічна основа дослідження. Теоретичною і методологічною основою проведеного дослідження є вивчення природи туризму, наукові розробки зарубіжних і вітчизняних вчених у сфері туристичних послуг і управління нею, що розкривають форми туризму і його роль у розвитку економіки.

Джерелами первинної інформації послужили дані державної статистики України, публікації зарубіжних і вітчизняних авторів з проблеми, що аналізується, матеріали конференцій, дані міжнародної статистики, а також фактичні матеріали галузі туризму та зібрані із спеціальних джерел і отримані в результаті авторських досліджень.

Для досягнення мети і вирішення поставлених у дисертації завдань застосовано такий комплекс методів дослідження: теоретичний пошук (економіко-статистичний, техніко-економічний та концептуально-порівняльний аналіз, систематизація, порівняння); прогнозно-дедуктивний, логіко-індуктивний, системного аналізу та структурно-функціональний методи; емпірично-діагностичний; обсерваційний (пряме і непряме спостереження, самоспостереження, самооцінка); прогностичний (експертні оцінки, моделювання, узагальнення незалежних характеристик); праксиметричний (аналіз передового наукового досвіду). 

Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ІНДУСТРІЇ ТУРИЗМУ

1.1. Понятійні категорії «туристична послуга», «види туризму» та «форми туризму»

Розкриття сутності туризму, його функцій та ролі в суспільстві вимагає ґрунтовного аналізу і звернення до історичних витоків. Вивчення понятійного апарату доречно розпочати з дослідження терміну «туризм». Дефініція «туризм» не має одностайного визначення серед науковців через надто широкий спектр діяльності та множинність функцій, що покладаються на туризм у суспільстві. Як зазначає науковець О. Любіцева, туризм має поліфункціональний характер [1, с. 8]. Крім того, А. Александрова вважає, що «робочі дефініції, обмежені вузькогалузевими рамками, не розкривають всього розмаїття внутрішніх та зовнішніх зв’язків цього суспільно-економічного явища. Тому виникає потреба концептуального, чи сутнісного, визначення туризму» [2, с. 16]. Ретроспектива визначення поняття фіксує декілька офіційних версій, що з часом доповнювалися функціональною складовою та обмежилися часовими рамками перебування.

Із наукової праці Л. Устименко та І. Афанасьєва випливає, що термін «туризм» уперше з’явився у Франції у 18 столітті та в перекладі з французької означає «мандрівка заради задоволення; а турист — це людина, яка здійснює мандрівку» [3, с. 10]. Проте можна зафіксувати розбіжності в етимології поняття: не існує чіткої визначеності країни походження та часових рамок щодо цього терміну. За переконанням окремих дослідників, термін «туризм» має англосаксонське походження і вперше з’являється на початку 19 століття з виходом у 1811 р. друкованого британського видання «Anecdotes of English language». У 1816 р. слово «туризм» було офіційно включено у словник французької мови. Використання терміну в літературних виданнях Франції та Англії кінця 18-го — початку 19 ст. дає право припускати, що у повсякденному вжитку цей термін використовувався ще на початку 18 століття, а, за даними Етимологічного словника, вживання терміну «tour» у значенні «подорож навкруги/мандрівка» було зафіксовано ще у 1640 р. [4].

Цікавою у цьому питанні є наукова робота британця В. Теобальда (William Theobald), який у своїй праці «Глобальний туризм» дуже ґрунтовно підійшов до питання вивчення етимології слова «туризм». За його переконанням, «туризм» походить від англо-французького слова «tourn», що, своєю чергою, походить від латинського «tornare» та грецького «tomos», які в перекладі відповідно означають «обертання/коло» і «рух навколо своєї осі». Таким чином, туризм, подібно до кола, відображає дію від’їзду й повернення, спровоковану необхідністю чи бажанням до подорожі [5, с. 6-7].

За офіційною версією ООН, що була прийнята Генеральною Асамблеєю в 1954 році, туризм — це активний відпочинок, який впливає на зміцнення здоров’я, фізичний розвиток, пов’язаний із переміщенням за межі постійного місця проживання. Англійська туристична спілка (Tourism Society of England) в 1976 р. запропонувала визначати туризм «як тимчасове, короткострокове переміщення людей поза межі звичного місця роботи, проживання та іншої діяльності протягом перебування у країні відвідування. Таке переміщення може здійснюватися з будь-якою метою» [6]. У 1980 р. на Всесвітній конференції з туризму, що проходила під егідою ЮНВТО в Манілі (Філіппіни), поняття «туризм» було зафіксовано як діяльність, що має важливе значення у житті народів у силу безпосереднього впливу на соціальну, культурну, освітню й економічну сфери життя держав та їх міжнародні відносини. Розвиток туризму пов’язаний із соціально-економічним розвитком націй і залежить від доступу людини до активного відпочинку та його волі подорожувати в рамках вільного часу і розваг, глибокий гуманітарний характер яких він підкреслює.

Швейцарські дослідники В. Хунцікер (Walter Hunziker) та К. Краф (Kurt Krapf) розширили визначення, запропоноване Міжнародною асоціацією науковців у галузі туризму (International Association of Scientific Experts in Tourism/АІST), давши йому таке трактування: туризм — це «сукупність феномену і взаємовідносин, що виникають у процесі подорожі та перебування нерезидентів у такий спосіб, що не передбачає постійного проживання та отримання доходу в результаті такого сполучення» [7].

Консолідоване визначення туризму запропоновано науковцем М. Біржаковим на основі рекомендацій ЮНВТО із статистичного обліку туризму [8, с. 14]: «Туризм — тимчасові виїзди (подорожі) людей в іншу країну чи місцевість, відмінну від міста постійного проживання на строк від 24 годин до 6 місяців протягом одного календарного року чи із здійсненням не менше однієї ночівлі в розважальних, оздоровчих, спортивних, гостьових, релігійних та інших цілях без заняття діяльністю, що оплачується з місцевого джерела» [9, с. 37].

Класифікація туризму має важливе значення для практичної діяльності. Вона дозволяє вирішувати проблеми його територіаль­ної організації, планувати розвиток матеріально-технічної бази, визначати попит і формувати ринок туризму, виробляти та реалізовувати туристичний продукт, відповідним чином організовувати обслуговування туристів.

У процесі створення кожна з наук формувала свої понятійний апарат і термінологію.

Такі терміни як «тип», «вид» і » форма туризму» мають певну  послідовності в їх застосуванні, хоча словники стверджують, що ці слова-синоніми.

Пізніше в Рекомендаціях із туристичної статистики (1994 р.) ООН представила класифікацію туризму, яка мала три форми [12, с. 5]: 1) домашній туризм, коли резиденти визначеної країни подорожують лише в межах своєї країни; 2) в’їзний туризм, коли нерезиденти подорожують до визначеної країни; 3) виїзний туризм, коли резиденти подорожують до іншої країни. Наведені форми туризму є стандартними і застосовуються відповідно до контексту досліджень.

Що ж стосується наукових підходів до класифікації туризму, то наведемо найбільш поширені. Так, М.П. Крачило пропонує виділяти класи, форми та види туризму [17, с. 34]. Згідно з думкою даного вченого, туризм поділяється на два великих класи: внутрішній (національний) та іноземний. Внутрішній туризм обслуговує, головним чином, громадян своєї країни.

Завдання іноземного туризму – обслуговування іноземних туристів, система подорожей та обмінів, які здійснюються на основі міждержавних договорів з урахуванням діючих міжнародних норм [17, с. 30]. Щодо виділення форм туризму за М.П. Крачило, то вони визначаються за різними ознаками. За характером організації туризм поділяється на організований та неорганізований.

1.2. Класифікація форм та видів туризму

Різноманітність відтінків у визначенні туризму та поліфункціональність явища потребують певної класифікації цього поняття за функціональними ознаками і вектором спрямованості. Диференціація поняття «туризм» уперше була представлена Міжнародною асоціацією науковців у галузі туризму (АІST/Intemational Association of Scientific Experts in Tourism) у 1981 р., що розрізняла туризм за преференційними видами відпочинку. Окрім того, у наукових працях (переважно російських та зарубіжних авторів) можна знайти диференційні види зазначених форм туризму, а саме [14, с. 36; 19]: а) соціальний, коли компенсації соціального характеру (як державні, так і приватні) повністю чи частково покривають витрати на подорож; б) ад’єктивний, що відноситься до численної ніші форм подорожування, які з’явилися за останні роки з метою задоволення різних цілей подорожі (деталізовані терміни формуються за напрямками здійснення подорожі, кожний зі своїм власним прикметником).

Слід відзначити, що в наукових колах немає помітних розходжень відносно визначення функцій, які виконує туризм. Їх зазвичай поділяють на п’ять найважливіших [6, с. 8-10]: рекреаційна, культурна, соціальна, екологічна, економічна.

Особливий інтерес викликає класифікація видів туризму, серед яких виділяють два основні: рекреаційний та діловий. Розмаїття туризму за формами і видами, постійне створення нових тенденцій та зміна туристичних уподобань практично унеможливлює деталізовану класифікацію видів туризму. Основні характеристики і класифікація туризму за ознаками мети, форми організації, сезоном та терміном перебування, класом обслуговування, способом подорожування, формою розрахунків, територіальною спрямованістю представлено в наукових роботах вітчизняних і зарубіжних учених: О. Любіцевої [14,с. 101-104], В. Герасименка [15], А. Александрової [2, с. 19-29], В. Квартальнова [13, с. 34-35].

На основі вивчених досліджень ми пропонуємо узагальнене бачення класифікації видів туризму (рис. 1).

Забезпечення туристичної діяльності потребує таких обов’язкових елементів, як туристична послуга та ринок туристичних послуг. Розмаїття туристичних послуг і сфер їх застосування викликає необхідність класифікації цих послуг за певними ознаками. Ми пропонуємо виділяти туристичні послуги за такими класифікаційними ознаками: за формою (матеріальні, нематеріальні); за характером (духовні, комерційні); за способом оплати (платні, соціальні); за територією (локальні, регіональні, міжнародні); за спеціалізацією (освітні, юридичні, фінансові, туристичні, транспортні, страхування, культурні, розміщення, харчування, рекреації та ін.); за формою організації (державні, приватні); за тривалістю (безстрокові, строкові); за частотою (разові, періодичні); за сегментом (стандартні, елітні); за способом надання (мобільні, стаціонарні).

Характерною ознакою туристичних послуг є комплексність [1, с. 37]. На нашу думку, найбільш науковий та узагальнений характер дефініції ринку туристичних послуг запропоновано О. Любіцевою: «Ринок туристичних послуг — система багатоаспектна, поліструктурна, поліформна і багаторівнева, що функціонує за законом врівноваження попиту та пропозиції, який відтворює об’єктивно обумовлену необхідність відповідності у часі й просторі вартісних та натурально-речових форм платоспроможного попиту і товарної пропозиції та діє на основі коливань виробництва і споживання турпродукту» [16, с. 58].

Градація дослідження ринку туристичних послуг є стандартною та включає три основні рівні: внутрішній ринок, національний ринок, міжнародний ринок. Ми пропонуємо розглядати сутність поняття «ринок туристичних послуг» як сукупність соціально-економічних взаємовідносин з метою задоволення потреб туристичного потоку і реалізації потенціалу ланцюга туристичної пропозиції у процесі трансформації туристичного продукту в грошовий еквівалент та інтеграції у світовий простір.

Вивчення сукупності туристичних послуг підводить до необхідності дослідження причинно-наслідкових зв’язків, що охоплюються поняттям «індустрія». Воно все частіше використовується науковцями для опису сучасних економічних процесів відокремлено від промисловості, на відміну від того, як це було прийнято в епоху індустріалізації. Туризм — це складна система взаємовідносин, що історично склалися в результаті організації та здійснення туристичної діяльності.

Різновекторність видів туризму дає змогу констатувати, що у процесі цієї діяльності відбувається активний і тісний взаємозв’язок усіх сфер соціально-економічного життя, консолідація зусиль та ресурсів усіх учасників процесу, що перетворює туризм в індустрію туризму.

У наукових колах триває дискусія щодо компонентів індустрії туризму. Науковці ряду європейських країн діяльність у сфері туризму поділяють на індустрію туризму та індустрію гостинності. Згідно з таким поділом, індустрія туризму складається із підприємств з організації і збуту туристичних продуктів, екскурсійних бюро, індустрії розваг. До індустрії гостинності відносяться послуги з розміщення, харчування тощо [18]. Іншими словами, до індустрії гостинності належать ті галузі, діяльність яких спрямована на надання послуг, супутніх з організацією подорожі. Представник російської наукової думки В. Квартальнов до індустрії туризму відносить сукупність діяльності туропера торів і турагенств, які своєю діяльністю приводять у дію інші фактори виробництва в туризмі, пов’язані з сектором перевезень, розміщення, харчування та розваг [13, с. 44].

Роботи в напрямі дослідження рекреалогії дозволяють виокремити лікувально-оздоровчий аспект в окремий компонент структури, а комплексність поняття фіксує тісні взаємозв’язки всіх сфер соціально-економічного життя.

Індустрія туризму абсорбує в себе здобутки інших індустрій. Інтегральна взаємодія індустрії туризму із соціальними та виробничими сферами робить туризм каталізатором суспільно-економічних процесів.

Отже, поліфункціональність туризму і його тісний взаємозв’язок з іншими секторами економіки приводить до того, що дослідження теоретично-праксеологічного базису туризму відбувається із використанням різних підходів та методик. Це, з одного боку, дозволяє краще вивчити умови, причини, рушійні сили, механізми і закономірності функціонування туризму, а з другого — ускладнює відображення загальних тенденцій та змісту індустрії туризму на ґрунтовній теоретичній основі. Індустрія туризму — це сукупність різних напрямів економічної діяльності, взаємодія яких, прямо чи опосередковано, задовольняє потреби туристичного потоку та виступає каталізатором сучасних суспільно-економічних процесів. Перспективним у подальшому дослідженні заданої тематики є поглиблене вивчення теоретико-понятійного апарату, що утворюється на межі суміжних галузей.

Розділ ІІ. Дослідження основних форм туризму

2.1. Характеристика головних форм туризму

Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їх цілей, об’єктів, що використовуються або відвідуються в ЗУ «Про туризм» [1]  визначено наступні види та форми туризму:

—         дитячий, молодіжний, сімейний, для осіб похилого віку, для інвалідів;

—         культурно-пізнавальний, лікувально-оздоровчий, спортивний, релігійний, екологічний (зелений), сільський, підводний, гірський;

—         пригодницький, мисливський, автомобільний, самодіяльний.

Основними і найбільш популярними видами туризму є:

—      Культурний або екскурсійний туризм, який охоплює собою відвідування історичних, культурних або географічних визначних пам’яток. Культурний туризм можна поділити на екскурсійний, музейний і науковий.

—      Рекреаційний і лікувально-оздоровчий туризм — має на увазі поїздки в центри морського, гірського відпочинку або в місця з екологічно чистою і красивою природою для відпочинку і відновлення духовних і фізичних сил, чи перебування в санаторно-курортних, бальнеологічних та інших центрах з метою проходження лікувально-оздоровчого курсу.

—      Релігійний туризм — оснований на релігійних потребах людей різних конфесій. Релігійний туризм можна назвати найдавнішим видом, тому що його коріння сягає в незапам’ятні часи. Він має дві основні різновиди: паломницький туризм і релігійний туризм екскурсійно-пізнавальної спрямованості [4, с. 24].

Проте, зазначені види туризму не охоплюють всіх особливостей туристичної діяльності, тому на рис. 2.1 наведено більш розгалуджену класифікацію туризму, яка максимально враховує всі його види.

Залежно від специфіки наданих послуг та виконаних робіт, можна також виділити такі види туризму, як спортивно-оздоровчий, водний, діловий, культурно-пізнавальний, сільський «зелений», екологічний, уікендовий, молодіжний, екскурсійна діяльність. Крім того, в останній час досить популярними серед туристів стали альпінізм, дельтапланетаризм, мисливський туризм, спелеотуризм, яхтинг тощо. Усе це розмаїття видів туристичної діяльності потребує правильної організації та постановки бухгалтерського обліку, а також налагодженої системи внутрішнього контролю.

М.П. Крачило поділяє туризм на такі форми: автомобільний, автобусний, мотоциклетний, авіаційний, водний (морський, річковий), підводний, залізничний, гужовий, велосипедний, пішохідний, лижний, спелеологічний, комбінований, або змішаний. У сучасних умовах популярним стає використання екзотичних видів транспорту для здійснення туристичних подорожей — канатних доріг, фунікулеру, повітряних куль, дельтапланів тощо.

Залежно від рівня мобільності та способу пересування туризм умовно можна поділити на активний (пішохідний, гірський, лижний, водний, велосипедний, автомобільний, мотоциклетний, спелеологічний) та пасивний (залізничний, автобусний, морський та авіаційний).

Слід зауважити, що термін активний туризм розуміється в міжнародному туризмі як відвідування певної країни жителями інших країн, а пасивний — як виїзд громадян до інших країн [6, c. 95-96].

2.2. Основні ознаки форм туризму

Форми туризму визначають його кількісні параметри. Види туризму визначаються за різними критеріями. Серед них вирішальне значення має мета подорожі, бо вона впливає на формування туру, вибір маршруту й організацію обслуговування.

За формою організації виділяють туризм груповий та індивідуальний. Існує також змішана форма — індивідуально-груповий туризм, коли тури купуються клієнтами індивідуально, а обслуговування відбувається в групі. Деякі спеціалісти окремо виділяють ще й сімейний туризм як форму подорожі.

Дещо іншим є поділ на види й форми туристичної діяльності у масовому та спортивному туризмі. Тут виділяють такі форми як прогулянка, похід, мандрівка, зліт, табір, змагання та експедиція. У свою чергу спортивні походи розрізняють за їх складністю. Складність визначається виконанням певних спортивних нормативів: походи некатегорійні, І, II, III, IV, V і VI категорії.

Практично неможливо виділити форми та види туризму в їх чистому вигляді, тому немає в світі єдиної класифікації.

Ті, що існують в спеціальній літературі, мають більші або менші розбіжності, але в цілому узгоджуються між собою.

За формою організації виділяють чотири форми туризму:

• груповий;
• індивідуальний;
• індивідуально-груповий: тури купуються клієнтами індивіду­ально, а обслуговування відбувається в групі;
• сімейний [7, c. 53].

Різні форми туризму мають характерні ознаки. До таких ознак відносяться: рівень доступності й соціальної значимості туризму, місце занять туризмом, організаційні основи туризму, туристична програма, фізичне навантаження на туристичному маршруті, сезонність туристичних маршрутів, склад учасників.

За характером організації виділяють туризм плановий (організований) та самодіяльний.

Плановий туризм передбачає здійснення туристичних подорожей за певними маршрутами й графіками, встановленими туристичними організаціями, що оформлюються туристичними путівками (ваучерами). Як правило, туристи вибирають собі відповідний тур із тих, що пропонуються фірмою в плановому порядку. Але фірми можуть ство­рювати окремі непланові тури на замовлення клієнта або організації.

Самодіяльний туризм — це подорожі, що розробляються й організуються самими туристами, об’єднаними у туристські гуртки та клуби. Цей вид туризму теж є організованим на відміну від неор­ганізованого туризму або «дикого» відпочинку, де всі елементи його організації — розробку та узгодження маршруту, забезпечення й реалізацію здійснюють самі туристи.

Дуже важливою, особливо з точки зору організації обслуговування туристів, є класифікація туризму за демографічним і соціальним складом учасників подорожі. При цьому враховують вік, соціальний і громадянський стан, рід занять туристів тощо. Таким чином виділяють туризм: дитячий, молодіжний, сімейний, шкільний, студентський, туризм «третього віку», а інвалідів тощо. Відповідно до кожного виду підбираються місце розміщення, тип харчування, склад програми перебування.

Так, організація дитячого й шкільного туризму при досить поміркованих цінах на тури і невисоких вимогах щодо якості розміщення, передбачає триразове харчування, організацію програми, де відпочинок і розвага чергуються із заходами пізнавального та виховного характеру. При організації транспортних подорожей дітей вживаються додаткові заходи для гарантування їх безпеки.

Молодіжний туризм допускає використання послуг не дуже високого якісного стандарту, але покликаний створювати атмосферу активного спілкування й відпочинку.

Категорія туристів «третього віку» передбачає якісний сервіс та інформаційну насиченість подорожей.

Сімейний туризм вимагає від туристичних підприємств створен­ня умов для якісного відпочинку всієї родини. Тут повинні існувати номери, де легко встановлюються додаткові ліжка для дітей, дитяче меню, містечка розваг і служба догляду за дітьми.

Сьогодні все активніше звертаються до організації туризму для інвалідів та осіб з фізичними вадами, для яких використовуються від­повідним чином обладнані готелі й транспортні засоби, розробляють­ся спеціальні програми. Так, в Угорщині 35 великих готелів мають спеціальне обладнання для прийому та обслуговування осіб з фізични­ми вадами. Компанії «Хелс енд холідейз», « Атлантик енд Пасифик тревл» і авіакомпанія «Ер Нью Зиланд» (Нова Зеландія) пропонують тури на лікування, в т. ч. для осіб з тяжкими фізичними вадами, розу­мово відсталих, сліпих, глухих. Для них працює спеціально підготовле­ний персонал, є автобус на 45 місць з ліфтом-підйомником, складні ліжка, інвалідні коляски, спеціальне меню зі шрифтом Бранля тощо.

Останнім часом з’являються специфічні підвиди туризму. їх поя­ва зумовлена особливостями сучасного способу життя. Так, активне заняття бізнесом змушує главу сім’ї направляти на відпочинок дру­жину з дітьми, або навпаки — поява категорії ділових жінок змушує їх чоловіків виїжджати з дітьми на відпочинок. Якщо ж подружжя займається бізнесом удвох, на відпочинок їдуть бабусі та дідусі з ону­ками. Так з’являється туризм неповних сімей. Збільшення кількості самотніх людей призвело до появи туризму одиноких сердець тощо.

Окремо слід назвати поїздки туристичних груп професійного спрямування. Останнім часом фірми та підприємства все частіше використовують туристичні подорожі для організації професійного навчання, обміну досвідом, підвищення кваліфікації, вирішення ділових питань. Такий корпоративний туризм теж стає перспективним сегментом туристичного ринку.

2.3. Організаційні форми туризму

Організаційними формами спортивного туризму є: походи, змагання, експедиції, екскурсії.

Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі існують такі форми туризму:

— дитячий;

— молодіжний;

— сімейний;

— для осіб похилого віку;

— для інвалідів.

Зрозуміло, що мета таких подорожей буде різною. Так, для дитячого туризму найбільш доцільними мають бути подорожі з культурно-освітньою, оздоровчо-лікувальною або спортивною метою. Що стосується молодіжного туризму, то найбільш часто подорожі проводять з спортивною та культурно-освітньою метою. Мета сімейного туризму — оздоровчо-лікувальна, культурно-пізнавальна, релігійна та спортивна. Особи похилого віку здійснюють, в основному, подорожі оздоровчо-лікувальні, релігійні, культурно-пізнавальні.

Організаційними формами туризму є міжнародний і внутрішній туризм (згідно статті 4 Закону України «Про туризм»).

1. Внутрішній туризм — подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території. Національна грошова одиниця, яка використовується повсякденно, надалі залишається засобом платежу, а рідна туристу мова — засобом спілкування. Такі подорожі порівняно легко організувати. За деякими оцінками, на частку внутрішнього туризму припадає 80-90 % усіх туристичних поїздок, а загальний обсяг витрат на внутрішній туризм в 5-10 разів перевищує витрати туристів на міжнародні поїздки.
2. Міжнародний туризм охоплює поїздки осіб, що подорожують з туристичною метою за межі країни постійного проживання. Перетин державного кордону для них пов’язаний з певними формальностями: оформленням закордонних паспортів і віз, проходженням митних процедур, валютним і медичним контролем. Ці правила вводяться державою з метою боротьби з незаконною міграцією, міжнародним тероризмом, торгівлею наркотиками, проституцією і т. д. і забезпечують установлений порядок в’їзду в країну і виїзду з неї. Спеціальні служби перевіряють дотримання туристами паспортно-візового режиму, вимог щодо вакцинації (щеплень), правил і умов провезення через кордон речей, товарів, валютних коштів і проведення операцій по обміну валюти.

До міжнародного туризму належать:

• в’їзний туризм — подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території
• виїзний туризм — подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни. 

Розділ ІІІ. Аналіз інноваційних форм туризму та причини їх появи

Виникнення нових форм туризму пов’язано з продуктовими інноваціями такими, як:

1. Розробка нових, раніше невідомих на ринку турів. Свого часу під ними розуміли сільський туризм, екологічний, конгресовий, авантюрний (пригодницький), підводний, круїзний, орнітологічний та інші види туризму. У інноваціях 2007 — 2008 рр. відзначені пропозиції, як: експедиційний туризм (французька фірма Poseidon Arctic Voyages Ltd — найбільший світовий туроператор по експедиціям на Північний полюс і Арктику); «Тюремний» туризм (Джохор Бару, Малайзія; Гельсінкі, Фінляндія); дачний туризм (спеціальні програми для літніх туристів з Японії, що включають обробку картоплі на дачах); борошняні бої (Греція);
2. Створення ресурсів з наперед заданими властивостями і новою цільовою функцією або залучення до туристського процесу нових ресурсів. У туристичних відвідуваннях зростає питома вага особливого класу природно-антропогенних об’єктів (водосховищ, ставків, лісопарків та ін.); серйозно оцінюються перспективи розвитку техногенного туризму — гірничопромислового (шахти, рудники, кар’єри) і фабрико-заводського. У маршрутному та стаціонарному туризмі на перший план виходять об’єкти, що відповідають вимогам екзотичності. Такими прикладами є наступні туристичні продукти:

—      укладання шлюбів на льоду, під водою або під час стрибка з парашутом;

—      розміщення готелів на деревах (Німеччина), на маяках (провінція Фрисландія, Нідерланди), у винних бочках (Рюдсхайм, Німеччина), під водою (Кі Ларго, штат Флорида США);

—      проведення ділових конференцій в надувному конференц-залі «Сфера»;

—      відвідування як закритих, так і діючих військових об’єктів;

3. Освоєння нових сегментів туристичного ринку, включаючи залучення в туристський рух нових природних середовищ (космос), територій екстремального типу (пустелі, Антарктида, екваторіальні ліси). Розвиток туристського ринку може здійснюватися і за рахунок роз-ширення тимчасових рамок туристських сезонів, охоплення нової цільової клієнтури (туризм «третього віку», туризм професійних груп);
4. Створення нових туристично-рекреаційних територій. В даний час прогресивним видом туристського продукту виступає тематичний парк, об’єднує безліч розважальних об’єктів з наскрізною пізнавальної темою (парки «Діснейленд» в штатах Каліфорнія і Флорида США, у Франції, в Японії, «Фантазіяленд» у Німеччині обслуговують потік туристів від 7 до 13 млн осіб на рік кожний). З’явилися приклади оазисів туризму в Сахарі, що спеціалізуються на екстремальному, етнографічному, пригодницькому та розважальному туризмі (наприклад, декорації, залишені після зйомок кіноепопеї «Зоряні війни», Туніс).

На нашу думку, інноваційні форми туризму можна розділити на такі категорії:

1)       ділової (корпоративний або бізнес-туризм);

2)       навчальний (освітній) туризм;

3)       подієвий туризм;

4)       екотуризм;

5)       агротуризм;

6)       активний і екстремальний туризм;

7)       екзотичний або пригодницький туризм;

8)       нові види культурно-екскурсійного туризму;

9)       хобі-туризм;

10)     шопінг туризм;

11)     таймшер;

12)     комбіновані тури.

Далі ми детально розглянемо перераховані вище інноваційні форми туризму:

1. Діловий або бізнес-туризм являє собою в даний час одну з найстабільніших і високоприбуткових галузей світового туризму. З’явився він не так давно, наприкінці 1990-х років, але розвивався з великою швидкістю і, безсумнівно, має цікаве майбутнє. До цього виду туризму СОТ відносить поїздки для участі в з’їздах, наукових конгресах і конференціях, виробничих нарадах і семінарах, ярмарках, виставках, салонах, а також для проведення переговорів та укладання контрактів, монтажу та наладки обладнання. Діловий туризм включає: бізнес поїздки, конгрессно-виставковий туризм, інсентив туризм (incentive — стимул, спонукання). Інсентив туризм являє собою поїздки, надані керівництвом фірми своїм співробітникам безкоштовно як заохочення за хорошу роботу. Інсентив тури, як правило, передбачають хороше якісне обслуговування по системі «все включено». Особливим попитом користуються в даний час комбіновані програми (наприклад, відпочинок плюс навчання). Екскурсійна частина при таких поїздках більш насичена і може включати в себе як відвідування музеїв і огляд визначних пам’яток, так і участь у спортивних змаганнях, і польоти на повітряній кулі.

В останні роки турфірми стали пропонувати компаніям проведення корпоративних пікніків. Фахівці підбирають місце проведення, доставляють туди співробітників, складають меню, виходячи з виділеного бюджету. За бажанням клієнта організовують екскурсії, проводять спортивні змагання, шоу-програми, влаштовують феєрверки і багато іншого.

2. Навчальний (освітній) туризм — цікавий напрям у туризмі, що має величезні можливості для розвитку. У даному секторі туризму особливо гарні обмінні навчальні туристичні тури, які розвивають як виїзний, так і, що особливо важливо для України, в’їзний туризм. Найбільш популярними турами в даний час є освітні тури з метою вивчення іноземних мов або поглиблення знань іноземної мови. Серед освітніх турів треба виділити кілька основних: мовно-навчальні тури; спортивно-навчальні; професійно-навчальні. Набуває все більшого поширення фото туризм, що передбачає поєднання відпочинку з освоєнням нової фототехніки і вивченням методології професійної фотозйомки.
3. Відносно новим напрямком є і подієвий туризм — поїздки туристів на різні свята, карнавали, фестивалі, спортивні змагання. Серед видів подієвого туризму виділяють весільний туризм, військово-патріотичний, новорічний і так далі. Однією з основних форм подієвого туризму є театралізація, яка представляє собою художнє осмислення реального або історичної події. Головна перевага театралізованого дійства перед звичайною екскурсією — це безпосереднє, активне і обов’язкова участь екскурсантів в подіях.
4. У даний час відзначається активний сплеск інтересу до екотуризму та суміжних з ним видами: агротуризму, або туризму в сільській місцевості, фермерському, промислового туризму і т.п.

Екологічний туризм — це не тільки різновид природного туризму, об’єднуючого людей, які подорожують з науково-пізнавальними цілями і сферою інтересів яких є навколишнє природне і культурне середовище, але ще і можливість бути активним захисником цього середовища. Екотуризм є одним з найбільш перспективних видів туризму в усьому світі, і Україна не виняток. Екотуризм стимулює збереження навколишнього середовища, роблячи такий вид туризму вигідним для місцевих жителів. Екотуризм включає відвідування екологічно чистих природних територій (заповідників, заказників, ботанічних садів, національних парків), що не змінених або мінімально змінених діяльністю людини. В рамках екотуризму можна виділити екоосвітньої тури, тури в екосистемах, фотополювання. Одним з різновидів такого туризму є екологічні екстремальні подорожі, пов’язані з вивченням і охороною тваринного і рослинного світу нашої планети. Особливістю організації цього виду туризму є забезпечення мінімального впливу на природне середовище при організації поїздок, створення мережі екологічних готелів, забезпечення туристів екологічно чистими продуктами харчування.

На Заході зараз стали дуже модними орнітологічні тури («birdwatch» — спостереження за птахами). Тур-компанії надають туристу умови для спостереження за птахами або метеликами. Наприклад, спостереження за польотом метелика включає в себе також збір, фотографування рідкісних видів рослин і квітів.

У 1997 році виник новий напрям відпочинку — геотуризм, яке моментально знайшло неймовірну популярність у світі. Геотуризм прагне не завдавати шкоди навколишньому середовищу, закликає насолоджуватися унікальністю місць, сприяє відновленню історичних регіонів і навіть допомагає відновленню і процвітанню багатьох місцевих традицій.

Полярний (арктичний і антарктичний) туризм — мандрівки на Північний і Південний полюси з’явилися зовсім недавно. Але Великобританія і Нова Зеландія вже пропонують туристам відвідування своїх полярних станцій в Антарктиді. Ці тури цікаві через екстремальних кліматичних умов і можливості спостерігати диких тварин в їх природному середовищі. Північний і Південний полюси на даний момент є найбільш екологічно чистими куточками планети. Крім того, двічі на рік у туристів є можливість приземлитися на дрейфуючій крижині і пройти через всі часові пояси.

5. Агротуризм (сільський, сільський туризм, rural tourism) включає відвідування туристами сільської місцевості з метою відпочинку та організації розваг в екологічно чистих (щодо міських поселень) районах. Передумовами для його розвитку, поширення і все більшою популярністю є: зростаючий рівень урбанізації, доступність для багатьох відпочинку за невисокою ціною, можливість харчування екологічно чистими і корисними свіжими продуктами, бажання побути на природі. Для організації агротуризму створюються спеціальні «туристські села», формуються «сільські тури» з проживанням та харчуванням у сільських будинках (сім’ях), розташованих в екологічно чистих районах.

Агротуризм «одного дня» широко поширений в Канаді та США. Люди можуть приїхати в сільську місцевість на поля і плантації і зібрати необхідну їм кількість фруктів або овочів. З одного боку, це є своєрідним відпочинком і розвагою для жителів міст, з іншого — економією їх грошових коштів (фрукти й овочі при самостійному зборі обійдуться набагато дешевше, ніж при їх купівлі в магазинах), а фермерам дозволяє уникнути грошових витрат на транспортування і реалізацію врожаю. У США, наприклад, молодь перед святом хеллоуїн воліє компанією або сім’єю поїхати за місто відпочити на пікнік і самим на поле вибрати вподобану гарбуз для популярного свята.

У зв’язку з цим ряд вчених відносить промисловий туризм до самостійного виду. У промислово — прогулочному туризмі прогулянки супроводжуються збиранням грибів, ягід, горіхів, квітів, лікувальних рослин, морських молюсків, коралів, дорогоцінних і напівкоштовних каменів і мінералів, інших дарів природи, колекціонуванням метеликів, жуків, упорядкуванням гербарію тощо. У багатьох в природному відношенні районах промисловий туризм набуває значні розміри. Широкою популярністю користуються рибальські та мисливські тури.

6. Екстремальний туризм — один з видів туристичного відпочинку, пов’язаний з гострими відчуттями, серйозними фізичними навантаженнями і навіть ризиком для здоров’я і життя мандрівників. Екстремальні тури вимагають спеціальної фізичної підготовки, великого запасу енергії і готовності до найнесподіваніших ситуацій. Поїздки до моря, круїзи на комфортабельних лайнерах і інші радощі відпочинку вже не спокушають деяких витончених в дозвіллі туристів. Вони хочуть чогось нового, незвичного, екзотичного. Сотні тисяч відпочиваючих їдуть, щоб відчути у своїй крові адреналін, випробувати тяготи і злигодні, зануритися в таємниці землі і населяють її народів, збагатитися під час відпочинку не засмагою, а інтелектом.

Організація екстремальних турів ретельно готується командою професіоналів і фахівців. Практично всі види екстремального туризму є інноваційними, оскільки раніше вони були недоступні туристам. Екстремальний туризм — одна з дуже перспективних напрямків у сучасній сфері відпочинку та розваг. На початку третього тисячоліття багатьом жителям планети Земля, особливо громадянам розвинених в економічному відношенні країн, явно не вистачає гострих вражень. Але універсального визначення, що вважати екстремальним видом туризму, не існує. Один і той же маршрут може бути екстремальним для новачка і дуже легкою прогулянкою для підготовленого туриста і спортсмена.

Ще один новий вид активного відпочинку — це археологічний туризм. Він дозволяє здійснити подорож у часі, відчути романтику пошуку стародавніх скарбів; провести вечір біля вогнища з польовою кухнею, відвідати ексклюзивні екскурсії і виставки та багато іншого. Турист може взяти участь в археологічних розкопках і безпосередньо доторкнутися до сивої давнини, познайомитися з яскравою історією регіону, побачити унікальні історико-культурні пам’ятки світового значення, авторами наукових книг і по спілкуватися з ученими-археологами керівниками експедицій.

Складовою частиною сфери пригод є історико-пригодницький туризм. Зараз стали популярні залізничні тури та екскурсійні поїздки на метропоїзд.

Деякі нові напрями в туризмі є всього лише вдосконаленням уже відомим видів, але в даний час вони якісно відрізняються тим, що дають можливість не тільки дивитися, але й особисто брати участь і отримувати не-доступні раніше враження. Наприклад, у культурно- пізнавальному туризмі виділяються такі перспективні напрямки, як круїзний, промисловий, гастрономічний, етнічний (ностальгічний) туризм.

Круїзи — це подорож на кораблі, яке надає унікальну можливість відвідати за час поїздки кілька країн і при цьому цікаво проводити час під час переїздів від одного берега до іншого. В цілому, для організації круїзних поїздок найбільш поширеною є класична європейська система, яка передбачає морську подорож із заходом в різні порти з екскурсійною програмою. Велику популярність завойовує і американська система, основною метою якої є надання можливості круїзним пасажирам відпочивати на пляжах у пунктах заходу. Останнім часом практично у всіх регіонах завойовують популярність «круїзи в нікуди» — одно- і дводобового поїздки без заходу в інші порти. Як правило, таке судно йде з базового порту годин в 6 вечора в п’ятницю і повертається в неділю до вечора. В останні кілька років стали популярні круїзні маршрути до берегів Антарктиди і до Північного полюса.

Під час промислових турів компанії запрошують на свої заводи екскурсантів, показують їм виробництво, пропонують взяти участь в роботі. Наприклад, туристи можуть спуститися в вироблені вугільні шахти або відвідати кондитерську фабрику. Якщо виробництво пов’язане з виготовленням продуктів, то пропонується дегустація.

Гастрономічні тури ставлять своєю метою вивчити особливості кухні певної країни. В Україні такий вид туризму поки тільки зароджується, і подібних турів в чистому вигляді ще немає, тому елементи гастрономічних турів включають в основні програми. Знайомство з українською кухнею відбувається під час відвідування кращих національних ресторанів країни, де суворо дотримуються українські традиції приготування і сервіровки страв. У зв’язку з глобалізацією та імміграцією великої кількості людей все більшою популярністю в майбутньому буде користуватися етнічний туризм, що дозволяє відвідати місце народження або походження сім’ї, а також місця проживання родичів або близьких. Цей вид туризму носить назву ностальгічного (nostalgie tour). Пріоритетне значення цей вид туризму має для країн, де проживають великі діаспори людей родом з інших країн.

Поруч з перерахованими вище видами культурно- пізнавального туризму варто хобі-туризм. Головна відмінність, на нашу думку, полягає в ступені зацікавленості туристів. Якщо культурно-пізнавальний туризм — це явище «одноразове», то хобі-туризм — це справа всього життя. Хоббі-туризм е багатоплановим, як і самі захоплення людей, і включає в себе ділові подорожі з метою спілкування з однодумцями і колегами, різні рольові ігри, творчо-ремісничі тури з можливістю самостійно взяти участь у виготовленні будь-яких виробів. Ринок хобі-турів просто величезний і дуже непостійний. Особливість цього туристичного напрямку полягає в тому, що воно не має певного графіка проведення, є додатковим, організовує в міжсезоння туристичним продуктом. Крім того, хобі-тури — це, безсумнівно, нові форми індивідуального туризму, за яким велике майбутнє. Вони організовуються, в основному, за окремими замовленнями, і ми можемо прогнозувати значне збільшення їх кількості.

—      Шопінг тури також відносяться до нових видів туризму. Він виник в Україні в дев’яностих роках, коли туристи стали відвідувати зарубіжні країни з метою різних покупок. Це окремий напрямок, разюче відрізняється своїми цілями і завданнями від інших видів туризму.

— Дуже популярні сьогодні комбіновані тури. У їх класичному варіанті подібні подорожі являють собою групову екскурсійну програму з відвідуванням різних міст однієї держави і подальший відпочинок на узбережжі. Проте відносно активного відпочинку та пригод на території України комбіновані тури представляють комбінацію пішого та водного подорожей, кінного та водного видів відпочинку і т.д. У найбільш популярних комбінованих активних турах найчастіше поєднуються сплави з пішими переходами, кінні подорожі з рафтингом, сходження з водними ділянками та інші комбінації.

Отже, сьогодні у світі йде активний розвиток різних видів інноваційного туризму: освітнього, екологічного, лікувально-оздоровчого, романтичного, пригодницького, ділового та корпоративного, кулінарного, сільського, спортивного, космічного, духовно-паломницького, а також туризму для людей з обмеженими фізичними можливостями та дитячого канікулярного відпочинку.

Поява на ринку нових видів послуг обумовлено багатьма факторами та розвитком науково-технічного прогресу, що надає все нові можливості в організації туристичних подорожей. 

Висновки

Отже, можна констатувати, що на разі не виділено чіткого підходу до класифікації туризму. Думки вчених різняться і при розподілі на види та форми, а також простежується велика кількість розбіжностей між класифікаційними ознаками. Саме тому ми пропонуємо власну класифікацію форм туризму, яка згрупована на основі опрацювання зазначених джерел і авторських узагальнень. Стосовно форм, то ми погоджуємось з українським законодавством і вважаємо, що організаційними формами туризму виступає міжнародний і внутрішній туризм.

Таким чином, ми пропонуємо розрізняти наступні форми туризму. За кількістю учасників виділяємо: індивідуальний та груповий.

Індивідуальний являє собою подорож однієї або декількох осіб за власним планом. Подорож групи людей по одному маршруту і з однаковими для всіх умовами являється груповим туризмом.

Як було зазначено, види туризму розрізняються за мотивацією подорожуючих, тобто за внутрішніми чинниками, а форми туризму — за зовнішніми причинами і впливами. Існує багато можливостей, що дозволяють класифікувати форми туризму за зовнішніми критеріями:

— за походженням туристів;

— за організаційною формою;

— за тривалістю перебування у подорожі;

— за віком;

— за транспортними засобами;

— за порами року або сезону.

За масштабами охопленої території, на нашу думку, слід виділити: внутрішній та міжнародний, які, у свою чергу, ще розподіляються на відповідні підвиди. Міжнародний характеризується виїздом людей із туристичною метою за межі країни постійного місця проживання, а внутрішній – подорожуванням по країні постійного місця перебування.

Варто зауважити, що це далеко не повна класифікація форм та видів туризму за метою подорожей, адже мета туристичної поїздки може бути будь-яка. У даний час з’являються все нові і нові види туризму.

Усі зазначені форми туризму за метою подорожі тісно переплітаються між собою і виокремити їх у чистому виді не завжди вдається.

Підсумовуючи зазначене, можна стверджувати, що туризм – це багатогранне явище, і саме тому подати чітку класифікацію форм туризму складно. Сутність класифікації туризму полягає у виділенні окремих видів і форм туризму за найрізноманітнішими напрямками. Тому ще й досі відсутня чітка загальноприйнята класифікація туризму, що має місце з огляду на те, що майже неможливо виокремити чисті форми і види сучасного туризму.

Саме тому дане питання потребує додаткового вивчення, оскільки класифікація туризму за видами і формами дозволяє розв’язати ряд проблем розвитку та територіальної організації туристичного господарства, виявити попит на окремі види туризму і на даній основі будувати стратегію розвитку туристичної сфери країни.

Відмітимо, що розраховувати на створення єдиної класифікації форм туризму, яка б задовольнила усіх зацікавлених учасників туристичного ринку, не доводиться. Однак пошук повинен проходити у напрямі побудови таких типологічних структур, які б використовувалися для вирішення конкретних завдань у залежності від цілі, яка була закладена в основу побудови класифікації.

Подана класифікація має практичне значення, так як дозволяє структурувати попит на туристичні послуги та формувати адекватну пропозицію, формуючи та розвиваючи відповідні об’єкти інфраструктури. 

Список використаної літератури

1. Закон України «Про туризм» зі змінами та доповненнями від 07.03.2012 р. № 324/95-BP [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/324/95-вр.
2. Александрова А. Ю. Международный туризм / А. Ю. Александрова. — М. : Аспект Пресс, 2002. — 470 с.
3. Бабарицька В.К. Менеджмент туризму. Туроперейтинг. Понятійно-термінологічні основи. Сервісне забезпечення турпродукту / В.К. Бабарицька, О.Ю. Малиновська. – К.: Альтерпрес, 2008. – 286 с.
4. Биржаков М. Б. Введение в туризм : учеб. пособ. — СПб. : Издательский дом Герда, 2004. — С. 37
5. Бушуев В. В. О дефиниции «индустрия туризма» / В. В. Бушуев // Культура Народів Причорномор’я. — 2001. — № 25. — С.179-182.
6. Ваген Л. Гостиничный бизнес / Линн ван дер Ваген. — Ростов-на-Дону : Фенікс, 2001. — 416 с.
7. Герасименко В. Г. Основы туристского бизнеса / В. Г. Герасименко. — Одеса : Черноморье, 1997 — 160 с.
8. Гуляев В. Г. Организация туристской деятельности : учеб. пособ. / В. Г. Гуляев. — М. : Нолидж, 2006. — C. 36.
9. Дурович А.П. Организация туризма / А.П. Дурович. – СПб.: Питер, 2009. – 320 с.
10. Дядечко Л. П. Економіка туристичного бізнесу / Л. П. Дядечко. — К. : Центр учбової літератури, 2007. — 224 с.
11. Зима О.Г. Конспект лекцій «Організація туризму в Україні» з навчальної дисциплини «Організація туризму» / О.Г. Зима, Н.А. Дехтяр; М-во освіти і науки України, Харк. нац. екон. ун-т. – Х.: ХНЕУ, 2008. – 271 с.
12. Кабушкин Н.И. Организация туризма / Н.И. Кабушкин. – Мн.: Новое знание, 2003. – 632 с.
13. Квартальнов В. А. Туризм / В. А. Квартальнов. — М. : Финансы и статистика, 2002. — 320 с.
14. Кифяк В.Ф. Організація туризму / В.Ф. Кифяк. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2008. – 344 с.
15. Клейменов А. М. Инновационные процессы в развитии туризма/ А. М. Клейменов, Б. И. Сергеев // Культура народов Причерономорья. — 2004. — Т. 2. — № 52. — С. 62-66.
16. Любіцева О. О. Ринок туристичних послуг / О. Любіцева. — К. : Аль- терпрес, 2005. — 436 с.
17. Мальська М.П. Міжнародний туризм і сфера послуг / М.П. Мальська, Н.В. Антонюк, Н.М. Ганич. – К.: Знання, 2008. – 661 с.
18. Устименко Л. М. Історія туризму/ Л. М. Устименко, І. Ю. Афа- насьєв. — К. : Альтерпрес, 2008. — 354 с.
19. Храбовченко В.В. Экологический туризм: [учеб.-метод. пособ.] / В.В. Храбовченко. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 208 с.
20. Худоба В. В. Професійна діяльність в туристичній галузі : лекція / Худоба В. В. — Львів, 2018. — 15 с.
21. Худоба В. В. Сутність та функції екотуризму : лекція / Худоба В. В., Лабарткава В. К. — Львів, 2019. — 29 с.
22. Худоба В. В. Форми та види туристичної діяльності : лекція / Худоба В. В. — Львів, 2018. — 15 с.
23. Чорненька Н. В. Організація туристичної індустрії : навч. посіб. / Н. В. Чорненька. — К. : Атіка, 2006. — 264 с.
24. Школа І.М. Міжнародні економічні відносини / І.М. Школа, В.М. Козменко, О.В. Бабінська; за редакцією І. М. Школи. – К.: КНТЕУ, 2003. – 589 с.
25. Яковлев Г.А. Экономика и статистика туризма / Г.А. Яковлев. – М.: РДЛ, 2004. – 376 с.
26. Яценко Б. П. Мегатренди світового господарства // Український географічний журнал. — 2008. — № 4. — С. 3-7
27. Beaver A. A Dictionary of Travel and Tourism Terminology / A. Baever. — Wallingford : CAB International, 2002.- P. 313.
28. Griffiths R.Griffiths, G. E. Pennant’s Tour in Scotland in 1769 / R. Griffiths, G. Griffiths // Literary Joulnal. — London : Printed for R. Griffiths, 1972. — 150 p.
29. Harper D. Online etymology dictionary [Electronic resource] / D. Harper. — Access mode : http://www.etymonline.com/index.php?allowed_ in_frame=0&search=tour&search-mode=none
30. Hunziker W. G rundris Der Allgemeinen Fremdenverkehrslehre / W. Hunziker, K. Krapf // Schriftenreihe des Seminars fur Fremdenverkehr an der Handels. — Zurich : Polygraph, 1942. — № 1. — 392 p.