Психологічне дослідження міжособистісних стосунків практичним психологом
Вступ
1. Встановлення і розвиток міжособистісних стосунків
2. Діяльність практичного психолога
3. Методи дослідження міжособистісних стосунків практичним психологом
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Міжособистісні стосунки охоплюють широке коло явищ, але головним регулятором сталості, глибині, неповторності міжособистісних стосунків є привабливість однієї людини для іншої.
Тому стан задоволеності-незадоволеності виступає основним критерієм оцінки таким стосунків. Привабливість складається з почуттів симпатії та притягання. Якщо симпатія-антипатія — це переживання задоволення та незадоволення від контактів з іншими людьми, то притягання-відштовхування — практична складова цих переживань.
Міжособистісна привабливість-непривабливість може набувати характеру сталих зв'язків між людьми й переходити у взаємну прихильність або неприхильність. Прагнення бути разом може стати потребою, і тоді ми говоримо про певний тип міжособистісних стосунків: приязних, дружніх, товариських, подружніх. У регуляції стосунків беруть участь три мотиваційні аспекти: «я хочу», «я можу» і «треба». Особистого бажання («я хочу») недостатньо для виникнення стосунків. Необхідне узгодження взаємних бажань і можливостей («я можу»). Л «треба» — найважливіший аспект утворення, розвитку або руйнування стосунків. Так, дружні стосунки можуть зайти в суперечність із виробничими, моральними. Суспільні відносини або стимулюють, або руйнують міжособистісні стосунки. Суспільство прагне привести міжособистісні стосунки у відповідність до суспільних відносин.
Тема:«Психологічне дослідження міжособистісних стосунків практичним психологом».
1. Встановлення і розвиток міжособистісних стосунків
Міжособистісні стосунки де сукупність об'єктивних зв'язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи. Характерною ознакою міжособистісних стосунків є їх емоційне забарвлення. Отже, ми можемо визначити їх як взаємини людей, що формуються в процесі безпосередньої взаємодії в групі, мають неформальний характер і містять емоційно забарвлену та обопільне значущу оцінку партнерів по спілкуванню.
Аналізуючи зміст стосунків членів трудового колективу, виокремлюють наступні сфери: професійну, ціннісно-світоглядну і сферу міжособистісних стосунків.
Сфера міжособистісних стосунків пов’язана з задоволенням потреб у спілкуванні і самоствердженні особистості в рамках колективу, з задоволенням своєї професійної діяльності, формальним і неформальним статусом.
Міжособистісні стосунки – це сукупність об’єктивних зв’язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи. Характерною ознакою міжособистісних стосунків є їх емоційне забарвлення. Отже, ми можемо визначити їх як взаємини людей, що формуються в процесі безпосередньої взаємодії в трудовому колективі, носять неформальний характер і містять емоційну забарвленість та обопільно значущу оцінку партнерів по спілкуванню [4, с. 188].
Відомо, що міжособистісні стосунки здійснюються на горизонтальному та вертикальному рівнях. Відносини горизонтального рівня в колективі здебільшого стосуються неформальних стосунків. Неформальні стосунки – це дружні зв’язки, що виникли стихійно на основі взаємних особистих симпатій, нахилів, інтересів, звичок, прагнень. Люди вступають у горизонтальні контакти для того, щоб задовольнити потреби у спілкуванні, об’єднанні з іншими людьми, симпатії, дружбі. Інколи неформальні стосунки виникають в зв’язку з бажанням людини отримати допомогу по роботі від іншого, більш досвідченого члена групи. Причиною таких взаємовідносин, особливо сьогодні у фірмах, може бути прагнення отримати певну інформацію. Рідше контакти можуть бути наслідком егоїстичних стосунків, наприклад, потреби в командуванні, прагненні зробити когось підлеглим своїй волі. Нормальні горизонтальні стосунки частіше основані на принципах моралі і в першу чергу на взаємній довірі, повазі, прагненні відшукати в кожному працівникові найкращі якості і дати можливість їх розвитку. Дуже важливе значення у відносинах горизонтального рівня має громадська думка.
Міжособистісні стосунки охоплюють широке коло явищ, але головним регулятором сталості, глибини, неповторності міжособистісних стосунків є привабливість однієї людини для іншої. Тому стан задоволеності-незадоволеності виступає основним критерієм таких стосунків. Привабливість складається з почуттів симпатії та притягання. Якщо симпатія-антипатія – це переживання задоволення чи незадоволення від контактів з іншими людьми, то притягання-відштовхування – практична складова цих переживань [4, с. 192].
Міжособистісна привабливість-непривабливість може набувати характеру сталих зв’язків між людьми й переходити у взаємну прихильність чи неприхильність. На виробництві результат спільної діяльності – економічна ефективність, це головний критерій користі або шкоди міжособистісних стосунків. В робочій групі слід визначити ступінь близькості міжособистісних стосунків та прийнятність до тих чи інших обставин. За умов, коли вимагається дотримуватися виробничих норм чи моральне обличчя наприклад, керівника, вимагає цього, близькі, інтимні стосунки заважають. З іншого боку, перетворення міжособистісних стосунків у функціональні може призвести до їх руйнування або втрати задоволення від них. Неадекватні прагнення у стосунках, як і їх прояв у поведінці, спричиняють виникнення напруженості та конфліктів.
Взаємний обмін думками, почуттями, вчинками в процесі взаємодії викликає у людини зміну поведінки, установок, оцінок. У цьому разі йдеться про феномен взаємовпливу.
Взаємовплив спрямований на формування сталих оцінок, вчинків, що характеризуються подібністю. Це сприяє зближенню, поєднанню інтересів і ціннісних орієнтацій – відбувається процес уподібнення членів робочої групи. Механізмами взаємовпливу є імітація, навіювання, конформність, переконання. Вплив людини на людину – процес багатоплановий і важливо, хто є суб’єктом впливу в робочій групі (статус, вік, професія). Суттєвим моментом взаємовпливу є стосунки симпатії та антипатії. Міжособистісні симпатії "нав’язують" більшу згоду, антипатії – незгоду. Симпатії роблять людей більш "відкритими до взаємовпливу", антипатії, навпаки, – ізолюють їх один від одного. В трудовому колективі оптимальними вважаються такі стосунки, які найменш пов’язані з симпатіями та антипатіями і спрямовані на ефективність діяльності. Сьогодні визначають такі типи міжособистісних стосунків – знайомство (коло включає 150-500 осіб), приятелювання (70-150 осіб), дружба (2-3 особи). Міжособистісні стосунки є найбільш значущими для особистості. Неофіційність, особиста значущість, емоційна насиченість становлять основу для впливу міжособистісних стосунків на особистість [4, с. 194]. Покращенню міжособистісних стосунків в трудовому колективі, як на горизонтальному, так і на вертикальному рівні сприяє знання індивідуально-психологічних властивостей нервової системи особистості взагалі (психотипів) та використання цих знань у стосунках з підлеглими та колегами.
Існує багато критеріїв класифікації особистостей. На основі фізичних якостей, особливостей нервової системи (Кремлер, Шелдон, Павлов), Юнгом розроблений поділ на екстравертів та інтровертів, типологія Хейманса – Ле Сенна [1, с. 95].
В процесі трудової діяльності міжособистісні стосунки при сприятливому психологічному кліматі найбільш практичне значення має знання та врахування темпераменту як керівника, так і підлеглих, під яким розуміють певні співвідношення ступеню емоційної стабільності і орієнтації або на самого себе, або на зовнішній світ. Тут важливо враховувати те, що належність до того чи іншого типу темпераменту визначена генетичною схильністю, що "чистих" психотипів фактично не існує і що існує прямий зв’язок між темпераментом і діловими якостями конкретного індивідуума.
У холерика відсутні стійкі психічні реакції, він непосидючий, метушливий, неспішний, різкий і прямолінійний, впертий, винахідливий у суперечці, але не образливий і не злопам’ятний. Він не вміє слухати інших, схильний до конфліктів, ризику, не придатний до рутинної роботи і ділових переговорів. Його можливості як начальника обмежені, бажаний заступник – флегматик.
Сангвінік володіє іншим складом особистісних якостей: часто не доводить до кінця з таким захопленням розпочату справу, нестійкий в симпатіях та антипатіях, швидкий у прийняття рішень, легко пристосовується до зміни ситуацій. Контактний, з ним легко спілкуватись, уміє слухати інших. Сангвінік ідеально підходить для роботи з людьми, в т. ч. і в якості керівника, але не йому рекомендується вести ділові документи.
Головна якість флегматика – орієнтація на неживі предмети. Він спокійний і байдужий, послідовний і всебічний у справах, терплячий, стійкий у симпатіях та антипатіях, байдужий до похвал. Слід пам’ятати, що його реакція на зміни ситуації запізнюється, йому важко встановлювати зворотній емоційний зв’язок, а тому і спілкуватись, вести ділові розмови. Співрозмовник цікавий йому лише тоді, коли він зацікавлений у співрозмовнику. Зате флегматик незамінний при роботі з документацією.
"Непорозумінням природи" називають меланхоліка. Його головна риса – загострена чуттєвість до зовнішнього світу негативно позначається на діловому спілкуванні. Меланхолік сором’язливий, недовірливий, образливий, не впевнений у власних силах. Спілкуванню з людьми перешкоджають потайність, прагнення замкнутись у собі, схильність до образного, а не абстрактного мислення ускладнює аналіз ділової ситуації.
Інший критерій класифікації типів особистості – соціально-психологічні якості: соціальні установки, стереотипи мислення, ціннісні орієнтації. Цей підхід характерний для Мертона (конформістський і девіантний типи), Фромма (нагромаджувальний і експлуататорський типи).
Особливої уваги заслуговує класифікація основоположника соціометрії американського вченого Я.Л. Морено (1892-1974 рр.), що досліджував неформальні стосунки в групі з точки зору розподілу симпатій і антипатій ("зірки", тобто неформальні лідери і ізольовані члени групи) [1, с. 103].
Цікаву класифікацію запропонував російський вчений В.М. Шепель: колективісти – товариські працівники, що охоче підтримують громадські починання; індивідуалісти – прагнуть до персональної відповідальності; протензіоністи – працівники, яким властиві гонор, уразливість, бажання бути в центрі уваги; наслідувачі – імітують чужі манери і уникають ускладнення; пасивні – слабовільні працівники, безініціативні; ізольовані – з нестерпним характером [1, с. 104].
Під методом дослідження розуміють спосіб, шлях одержання необхідної інформації про соціально-психологічну реальність. Методи в соціальній психології спрямовані на вивчення соціально-психологічних проявів особистості у сфері взаємодії і міжособистісних стосунків та ін. Сукупність наукових методів збирання, обробки й аналізу соціально-психологічних фактів дає змогу реалізувати цілі та завдання соціально-психологічного дослідження. Серед основних джерел інформації про соціально-психологічні явища слід виокремити такі: основні характеристики реальних вчинків та поведінки особистості; особливості індивідуальної свідомості; характеристики продуктів матеріальної і духовної діяльності учасників комунікативного процесу; ситуації соціальної взаємодії та ін. Уся, одержана в ході дослідження, соціально-психологічна інформація має бути якісною, тобто відповідати вимогам надійності (стабільність результатів у ході повторних експериментів різних дослідників), обгрунтованості (придатність методу досліджувати саме ті якості об'єкта, які вивчаються), точності (чутливість використаних методик до вимірювання досліджуваних якостей) [4, с. 234].
2.Діяльність практичного психолога
Основним предметом діяльності практичного психолога є конкретна індивідуальна життєва ситуація клієнта. Завдання психолога її проаналізувати, оцінити й скоригувати. Для такої роботи залучаються всі наявні знання, життєвий досвід, інтуїція.
Професіоналізм психолога-практика потребує самопізнання й психокорекції власних проблем, інакше актуальний матеріал взаємодії з клієнтом може бути сприйнятий спотворено на емоційному та когнітивному рівнях. Професійно-етичний кодекс практичних психологів України дозволяє здійснювати психологічну і соціально-педагогічну роботу з різними особами, групами, спільнотами на їхнє благо. Практичний психолог виконує свої обов’язки на засадах таких принципів:
1. Кожна людина цінна для суспільства своєю унікальністю, яку потрібно враховувати і поважати.
2. Кожна людина має право на самореалізацію, яка не призводить до порушення подібних прав інших людей.
3. Практичний психолог зобов’язаний всі свої знання і навички спрямовувати на надання допомоги окремим людям, групам, спільнотам у їхньому розвитку, а також на розв’язання конфліктів між особою і суспільством.
4. Практичний психолог надає допомогу кожному, хто звертається до нього за допомогою і порадою без будь – якої дискримінації на підставі статі, віку, фізичних і розумових недоліків, кольору шкіри, соціальної і расової належності, віросповідання, мови, політичних поглядів, сексуальної орієнтації.
5. Практичний психолог дотримується принципу особистої недоторканості, конфіденційності та відповідального використання інформації у своїй роботі.
6. Діяльність соціального працівника базується на засадах взаємодії, партнерського співробітництва і передбачає двосторонню відповідальність за вирішення проблеми клієнта.
7. Практична психологія несумісна з прямим чи опосередкованим примусом клієнтів до будь – яких дій, навіть на користь клієнта.
8. Практичний психолог здійснює етично виправдані дії, дотримуючись міжнародних етичних стандартів соціальних працівників, Декларації прав людини ООН та Професійно-етичного кодексу соціального працівника України [6, с. 204].
Робота практичних психологів розглядається також як самостійна наука, об’єктом дослідження якої є процес зв’язків, взаємодій, способів та засобів регуляції поведінки соціальних груп і особистостей в суспільстві. Предметом психологічної роботи виступають закономірності, що зумовлюють характер та спрямованість психологічних процесів.
Взаємини психологічного працівника і клієнта, що базуються на співчутті і довірі, більш нагадують дружні стосунки. Дійсно, ці взаємини передбачають допомогу клієнтові з боку соціального працівника, а не навпаки. Впевненість клієнта у тому, що така допомога йому буду надана, є головним психологічним фактором, що впливає на ефективність психологічної роботи. Професії практичного психолога та соціального педагога схожі та переслідують одні й ті самі цілі. Результат діяльності цих фахівців – підвищення життєвого рівня усіх людей незалежно від віросповідання та національності. Кожна людина право на належне повноцінне існування. Важливо зазначити, що такі професії, як соціальний працівник і соціальний педагог є необхідними для нашого суспільства у сучасний складний період розбудови української держави, коли виникає багато проблем і люди потребують підтримки та допомоги.
3. Методи дослідження міжособистісних стосунків практичним психологом
Метод опитування є надзвичайно поширеним у соціально-психологічних дослідженнях. Він використовується для того, щоб з'ясувати, чи розуміють досліджувані ті чи інші завдання, життєві ситуації, а також з метою одержати інформацію про інтереси, погляди, почуття, мотиви діяльності й поведінку особистості. Опитування ґрунтується на безпосередній (бесіда, інтерв'ю) чи опосередкованій (анкетування) соціально-психологічній взаємодії дослідника і опитуваного (респондента). Бесіда дає можливість одержати інформацію на основі вербальної (словесної) комунікації. За анкетного методу, на відміну від методу бесіди, не обов'язковий особистий контакт. Ідеться про опитувальний лист, який є сукупністю упорядкованих за змістом і формою запитань. Діють певні вимоги, яких слід дотримуватися під час проведення анкетування:
— запитання впродовж анкетування залишаються незмінними;
— спочатку необхідно провести інструктаж про порядок заповнення анкети;
— слід дотримуватися гарантії анонімності;
— надійність і достовірність інформації, яку можна одержати в результаті опитування, значною мірою мають зумовлюватися конструюванням і редакцією запитань.
Перевагою методу анкетування перед бесідою є можливість зібрати велику кількість матеріалу, ознайомитися з думками багатьох опитуваних, а недоліком цього методу є те, що на об'єктивність одержаної інформації істотно впливає, з одного боку, наявність чи відсутність установки в опитуваного на щирість у відповідях, з іншого — здатність респондента об'єктивно оцінювати вчинки людей, ситуації, свої якості та якості інших людей.
Щодо тесту (від англ. test — проба, екзамен, випробування; це спеціально розроблені завдання і проблемні ситуації, використання яких у результаті кількісної та якісної оцінки може стати показником розвитку певних психологічних якостей, властивостей особистості), то він є одним з методів, за допомогою якого встановлюють певні психологічні якості людини, наявність чи відсутність певних здібностей (дидактичних, комунікативних, організаційних), навичок, вмінь. Сучасна психодіагностика розрізняє й використовує такі основні види тестів:
— тести інтелекту (задачі на логічні відношення, узагальнення, кмітливість);
— тести досягнень (ідеться про виявлення ступеня конкретних знань);
— особистісні тести (з метою вивчення характеристик особистості, її психологічних якостей);
— проективні тести (названі тести використовують у тому разі, коли дослідженню піддаються властивості й характеристики, в яких людина цілком не впевнена, не усвідомлює або не хоче визнавати за собою, приміром, негативні риси, мотиви);
— тести креативності (за їх допомогою досліджують розвиток творчих здібностей) [4, с. 244].
Метод групової оцінки особистості. Цей метод грунтується на феномені спільних уявлень про кожного члена групи як результаті пізнання людей у процесі їхньої спільної діяльності і спілкування. Він передбачає одержання характеристики людини в ході взаємних оцінок членів групи з використанням прийомів безпосереднього оцінювання за /і-бальною шкалою, ранжирування якостей, попарного їх порівняння та ін. Перевага методу експерименту полягає в тому, що дослідник сам викликає явища, які його цікавлять, а не чекає їх появи. Під ним у психології розуміється організована дослідником взаємодія між досліджуваним чи групою досліджуваних і експериментальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії та змінних, від яких вона залежить.
Часто в соціальній психології використовують метод вивчення документів, де під документами розуміють спеціально створені предмети, призначені для передавання та збереження інформації. Документом може бути будь-яка інформація, що містить дані про взаємовідносини в групі, вплив трудової діяльності на людину тощо. У психологічній літературі умовно документи поділяють на такі типи:
— за статусом: офіційні (урядові матеріали, постанови, статистичні звітні архіви, накази та ін.), неофіційні (анкети, скарги, мемуари, листи, фотографії);
— за формою: письмові тексти (друковані, машинописні, рукописні), фонетичні (магнітофонні записи, платівки, лазерні диски); іконографічні (кіно-, відео-, фотодокументи, твори живопису);
— за джерелом інформації: первинні (створені на основі прямого спостереження чи безпосереднього опитування), вторинні (оброблена й узагальнена первинна інформація);
— за ступенем персоніфікації: особові (автобіографія, особові картки, характеристики, заяви, анкети, скарги), безособові (звіти, протоколи, архівні документи) [2, с. 115].
Слід зазначити, що робота з документами потребує від дослідника спеціальної підготовки: важливо володіти знаннями з визначення достовірності інформації, поданої в документах (встановити, з якою метою складено документ, хто його автор та ініціатор; проаналізувати наміри осіб, що склали документ; виокремити опис подій та їх оцінку; встановити, чи був автор документа свідком зафіксованої події, чи переказав її зі слів інших, чи склав документ на підставі даних, одержаних від когось).
Метод соціометрії. Його розробив Дж. Морено для дослідження емоційно-психологічних стосунків у малій групі. Процедура, передбачена методом соціометрії, спрямована на опитування кожного члена малої групи з метою встановлення можливості його участі (або неучасті) в певному виді спільної діяльності або ситуації. Завершальні результати використання соціометрії можуть бути представлені у вигляді, по-перше, соціоматриць, соціограм, які графічно відтворюють структуру стосунків у групі, по-друге, соціометричних індексів, які кількісно відображають психологічні взаємини у групі [2, с. 120].
Висновки
Міжособистісні стосунки – це сукупність об’єктивних зв’язків та взаємодій між особами, які належать до певної групи. Характерною ознакою міжособистісних стосунків є їх емоційне забарвлення.
Взаємини психологічного працівника і клієнта, що базуються на співчутті і довірі, більш нагадують дружні стосунки. Дійсно, ці взаємини передбачають допомогу клієнтові з боку соціального працівника, а не навпаки. Впевненість клієнта у тому, що така допомога йому буду надана, є головним психологічним фактором, що впливає на ефективність психологічної роботи.
Проблема ефективності соціально-психологічних досліджень стосується не лише прикладної соціальної психології. Сучасному суспільству важливо, наскільки глибоко, всебічно, компетентно психологічна наука висвітлить його головні тенденції і найболючіші проблеми, сприятиме оптимізації відносин між людьми, умов для розвитку їх комунікативних здібностей і можливостей.
Психологічна робота – професійна, цілеспрямована діяльність у суспільстві через уповноваженні державні і недержавні психологічні інститути, спрямована на створення соціальних умов для повноцінної життєдіяльності та розвитку різних категорій населення. Психологічний працівник – це професійно підготований спеціаліст, який працює в державних (недержавних) соціальних інститутах і сприяє створенню соціальних умов для повноцінної життєдіяльності різних категорій населення, котрі потребують захисту і підтримки.
Список використаних джерел
- Агеев В. С.Психология межгрупповых отношений. — М.: Изд-во МГУ, 1983. — 144 с.
- Джонсон, Дєвид В. Соціальна психологія: Тренінг міжособистісного спілкування. — К.: КМ Академія, 2003. — 285, с.
- Межличностное восприятие вгруппе /Под ред. Г. М. Андреевой, А. И. Донцова. — М.: Изд-во МГУ, 1981. — 294 с.
- Трухін І. О. Соціальна психологія спілкування: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 335 с.
- Орбан-Лембрик, Л. Е. Соціальна психологія: У двох книгах: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. -К.: Либідь, 2004 — Кн. 1: Соціальна психологія особистості і спілкування. — 2004. — 573, с.
- Основы специальной педагогикии психологии: Учеб. пособие для студентов вузов/ Н. М. Трофимова, С. П. Дуванова, Н. Б. Трофимова и др.. — М.; СПб.; Нижний Новгород: Питер, 2005. — 304 с.