Професійна самореалізація. Як критерій професіоналізму часто розглядають професійну самореалізацію (В.А. Бодров, Е.А. Клімов, Е.Ф. Зеєр та ін.). Д. С’юпер (D. Super) [66] у своїй теорії визначає професійний розвиток через розвиток і реалізацію Я-концепції індивіда. Він вважає що вибір професії здійснюється за допомогою механізму ідентифікації Я-концепції з образом представника професії в ситуаціях програвання індивідом професійних ролей. Професійна складова Я-концепції представлена сукупністю уявлень індивіда про професію. Так, С.Т. Джанер’ян [67] визначає зміст професійної складової Я-концепції особистості через уявлення про себе у ставленнях до різних сторін професії і кар’єри, професійного оточення, характеристик самої людини, близьких їй людей, членів сім’ї, життєвих ситуацій. За Є.В. Прокоп’євою, особливість професійної складової Я-концепції особистості полягає в тому, що людина ставиться упереджено і до навколишнього світу, і до себе, усвідомлюючи лише ті свої особливості, які мають для неї сенс і цінність у конкретний момент часу, в конкретній ситуації, абстрагуючись від усього іншого. Коли перед людиною постає завдання усвідомити уявлення про себе у зв’язку з кар’єрою, певна частина змісту її загальної Я-концепції актуалізується, і на той момент становить професійну складову Я-концепції [68]. Інакше кажучи, професійна самореалізація виступає таким детермінуючим фактором, у зв’язку з яким осмислюється зміст загальної Я-концепції людини.

У теорії вибору напряму професійної самореалізації, яку запропонував Д. Холланд [69], її успішність визначається відповідністю між особистістю й умовами роботи. Він вважає, що професійна складова Я-концепції є частиною загальної Я-концепції особистості, осмисленою й актуалізованою у зв’язку з професією під впливом об’єктивних і суб’єктивних факторів.

Д. Холл [70], досліджуючи професійну самореалізацію, висунув теорію психологічного успіху. За найбільш важливу змінну процесу розвитку кар’єри він вважає самоствердження людини. Людина, яка розглядає себе як здатну ефективно і успішно діяти в навколишньому середовищі (в тому числі у професійному), має позитивне самоставлення і високу самоповагу. За Д. Холлом, має відбутися розподіл між загальним уявленням людини про себе, узагальненим образом «Я» (identity) і підструктурами цього образу (sub-identity). Останні співвідносяться з різними соціальними ролями, виконуваними людиною. «Кар’єрна» підструктура в образі «Я» визначається як аспект особистої ідентичності, пов’язаний з роботою. Д. Холл обстоює тезу, що людина, яка володіє компетентністю і відповідними її кар’єрній ролі особистісними характеристиками, досягає успіху в кар’єрі, і її «кар’єрна ідентичність» зростає. Це означає встановлення нових кар’єрних цілей, формування нових аспектів особистості в рамках кар’єрного процесу, а також те, що дедалі більша частина «загальної особистої ідентичності» вкладається в кар’єрну роль, тобто людина стає все більш особистісно включеною (ego-involved) в кар’єрний процес. Психологічний успіх визначається в цьому разі як почуття особистої гордості за свою професійну діяльність, свої досягнення, на противагу зовнішній оцінці успіху.

Професійна самореалізація жінок. Окремим напрямом у вивченні професійної самореалізації іноземними вченими було дослідження фахової самореалізації жінок. В цій галузі досліджень виділяють кілька етапів [71]. У 1970 — ті роки основними напряками досліджень були вивчення процесів соціалізації, яка впливає на орієнтації жінок у виборі професії, вивчення бар’єрів, що виникли у професійній самореалізації жінок; особистісних характеристик, які сприяють досягненню успіху; вивчення факторів, що визначають задоволеність жінок працею, розгляд взаємозв’язку орієнтації жінки на професійну самореалізацію зі стадіями її життя.

У 1980-х роках пріоритетними напрямами досліджень стали вивчення явищ дискримінації жінок на робочому місці, бар’єрів у просуванні, пов’язаних зі статтю; рольового конфлікту «робота — родина», його наслідків і способів подолання; вивчення пов’язаних із професією стресів у жінок, формування професійних орієнтацій, кар’єрної ідентичності [71].

У 1990-ті роки розпочалося вивчення індивідуальних властивостей, які впливають на процес прийняття рішень, механізмів подолання (coping), використовуваних жінками для боротьби з емоційним напруженням, що супроводжує процес професійної самореалізації.

Під професійною самореалізацією О.І. Артемова розуміє соціалізований шлях гармонійного розвитку особистості, поєднаний із набуттям професійно-практичного та духовного досвіду в процесі отримання кваліфікації спеціаліста в період первинного професійного становлення та вдосконалення фахового зростання в процесі виконання професійних ролей і обов’язків, що є невід’ємним атрибутом розкриття і здійснення особистісного професійного потенціалу [72]. У сучасній науці поняття професійної самореалізації наповнюються новим змістом [73]. В рамках дисертаційної роботи «професійна самореалізація» розглядається як сукупність проявів індивідуальних професійно-особистісних якостей і властивостей жінки-лідера, завдяки яким вона відтворює себе в багатовимірній політичній та соціальній діяльності.

Вітчизняні дослідження соціально-психологічних проблем професійної самореалізації жінок мають довгу традицію і здійснювались у рамках різних концепцій: самооцінки професійно важливих якостей (Г.В. Акопов, В.Д. Брагіна, В.І. Ковальов); професійної мотивації й ціннісних орієнтацій (Г.Б. Горсткая, Е.Ф. Зеєр, Т.В. Кудрявцев, Ю.В. Шегунова, Ю.В. Шадриков); особливостей системи саморегуляції діяльності (О.А. Конопкін, А.К. Осницький); динаміки уявлень суб’єкта про професію (П.Л. Загоровський, В.Н. Обносов, В.С. Овсяннікова, Є.А. Клімов); досліджень професійного самопізнання професіоналів з великим стажем роботи (Н.В. Антонова, Н.Г. Рукавішнікова, З.І. Рябікіна).

З середини 1990-х, з початком гендерних досліджень у пострадянському науковому просторі, здійснювались дослідження соціально-психологічних особливостей жінок з окремих соціальних чи професійних груп. У деяких дослідженнях вивчались жінки-підприємиці (О.К. Зав’ялова, О.Н. Кричевська, С.Т. Посохова, Г.В. Турецкая, А.Є. Чірікова), в тому числі і в контексті рольового конфлікту «робота — родина» (О.О. Гаврилиця, Т.Ю. Журженко, Ю.В. Синягін, Є.М. Трофимова). Статусно-рольові позиції жінок в органах державного управління, а також мотиви та цілі їх професійної діяльності вивчали В.К. Антонова, Є.Н. Жорнікова, В.Н. Орлова, Н.П. Сидорова, І.І. Чернова.

Загальну думку вчених, які вивчали жіночу професійну самореалізацію, добре відображають Б. Регінс та Е. Сандстром, які вважають, що для жінок шлях до управлінської кар’єри пов’язаний із доланням численних перешкод, тоді як для чоловіків – із реалізацією численних можливостей [74]. М. Гріллер [75], описуючи прийняття рішення щодо професійної самореалізації, зазначає, що для жінки прийняття цього рішення вимагає двох кроків, порівняно з одним кроком для чоловіка. Перший вибір жінка робить між домогосподарством, орієнтацією на сім’ю і орієнтацією на професію; другий – обираючи сферу професійної діяльності. Другий крок, вибір сфери діяльності, часто пов’язують із вибором між традиційно «жіночими» чи «чоловічими» сферами діяльності, оскільки в традиційно «жіночих» галузях жінкам легше професійно самореалізуватися, однак тут на на них очікують порівняно менша матеріальна винагорода і суспільно нижчий престиж. Ці ж тенденції відзначає Н.І. Захарова, вивчаючи можливості кар’єрного просування жінок на пострадянському просторі [76]. Тому, мабуть, не випадково дослідження проблем жіночої професійної самореалізації часто розпочинають із розгляду бар’єрів, що трапляються на шляху жінки. Адже яким би не було рішення жінки, воно з великим відсотком ймовірності буде компромісом між особистим, сімейним життям і роботою [77].

Мотивація. Серед відомих вітчизняних учених мотивацію вивчали С.Л. Рубінштейн [81], А.Н. Леонтьєв [82], В.Н. Мясіщев [83], Д.Н. Узнадзе [84], Б.Ф. Ломов [85] та ін. Зарубіжні підходи до розуміння мотивації щодо фахової самореалізації представлені численними теоріями мотивації, як змістовими, що розглядають співвідношення і класифікацію потреб (А. Маслоу, Ф. Герцберга, Д. Макклелланда), так і процесуальними, що пояснюють механізм впливу на мотивацію зовнішніх впливів (В. Врума, С. Адамса, Л. Портера, Д. Макгрегора). Щоб реалізувати свої потреби, людині потрібна мотивація і сформований на її основі інтерес. Як зазначає Є.П. Ільїн [86], основною відмінністю цих концепцій від попередніх стало визнання провідної ролі свідомості людини в детермінації її поведінки, що особливо яскраво виявилося в когнітивних теоріях мотивації, завдяки яким в науку увійшли такі поняття, пов’язані з мотивацією, як соціальні потреби, життєві цілі, очікування успіху, страх невдачі, когнітивний дисонанс, цінності, рівень домагань.

У зарубіжних дослідженнях велике значення надається таким особистісним характеристикам, як мотивація досягнення і кар’єрні спрямування. В рамках дисертаційної роботи приймається мотиваційна теорія Д. Макклелланда, який вказує, що для професійної самореалізації важливе значення мають потреби в успіху, владі, належності.

Потреба в успіху (досягненнях) – це потреба в перевершеності, в перевищенні встановлених стандартів діяльності. Під потребами в успіху розуміють потреби в усвідомленні особистих досягнень, а не у винагородженні таких досягнень. Люди з такою потребою намагаються виконати свою роботу краще, якісніше, ефективніше, ніж це було зроблено до них. Потреба у владі – потреба впливати на поведінку інших людей, бути впливовим, «мати вагу». Потреба в належності – це потреба в дружніх, товариських міжособистісних стосунках з колегами по роботі [87].

Логічно припустити, що люди, які керуються тим чи іншим мотивом, обираючи кар’єру, будуть орієнтуватися на досягнення певних цілей, роботу в організації, що надає можливість реалізувати устремління. Б. Радінс, Е. Сандстром [88] зазначають, що найбільшого успіху в професійній самореалізації досягають люди з мотивацією до управління, потребою у владі. При цьому дослідження Д. Вінтера [89] показали, що мотивація влади однаково притаманна і чоловікам, і жінкам, які активно вибудовують свою кар’єру.