ВСТУП

Актуальність теми. Активізація інвестиційного ринку є свідченням спроможності країни забезпечити підвищення соціально-економічного зростання у всіх сферах господарювання. Сучасне становище економіки України вимагає істотних інвестицій у промисловість, які повинні здійснюватися на якісно новому інноваційному рівні. Суб’єкти господарювання прагнуть досягти стабільності та розвитку своєї діяльності через запровадження нових технологічних процесів, пожвавлення існуючих та освоєння нових ринків товарів, основою чого є інвестиції. Тому для ефективної інвестиційної діяльності доцільно визначитися з основоположними поняттями, а саме: що таке «інвестиції» та які їхні класифікаційні ознаки, виходячи з потреб виробництва.

Передумови до зміни поведінки приватних інвесторів, які можуть бути реалізовані молодим населенням України, на наш погляд, безпосередньо пов’язані з розвитком фінансового ринку. Що стосується ринку цінних паперів, низький рівень приватних інвестицій викликаний низьким рівнем фінансової грамотності населення та високими фінансовими ризиками. Таким чином, дуже важливо розвивати інформаційну компанію щодо подолання фінансової безграмотності, особливості якої для молоді можуть стати темою окремого дослідження.

Крім того, для придбання цінних паперів потрібно набагато більше коштів, ніж для відкриття депозиту. Однак, цінні папери більш дохідний інструмент: середня за 2017 р прибутковість по них склала 25,8%.

Інвестиційна діяльність завжди перебуває під пильним наглядом дослідників. Це зумовлено тим, що ефективне інвестування складає основу глибинних засад розвитку господарської діяльності та є визначальним для економічного піднесення країни загалом. Так значний внесок у теоретичний та практичний доробок з питань інвестиційної діяльності здійснили такі вітчизняні та зарубіжні науковці: В. І. Бачинський, Дж. Бейлі, І. О. Бланк, В. В. Бочаров, Л. Гітман, В. В. Качалін, В. В. Ковальов, Я. Д. Крупка, Є. В. Мних, В. О. Озеран, А. А. Пересада, В. С. Рудницький, Я. В. Соколов, В. В. Сопко, В. Г. Федоренко, М. Г. Чумаченко, У. Ф. Шарп, В. Г. Швець. Не применшуючи значення цих досліджень, необхідно звернути увагу на те, що питання визначення сутності поняття «інвестиції» та виокремлення класифікаційних ознак інвестицій щодо виробництва залишається відкритим.

Мета дослідження полягає у з’ясуванні понятійної бази приватних інвестицій та виокремленні класифікаційних ознак у межах функціонування виробничої сфери. 

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ: ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ

1.1. Економічна сутність поняття інвестиції

За часів планової економіки (70-80-ті рр. XX ст. ) в лексиконі економічної літератури не було слів «інвестиції» та «інвестиційна діяльність». Проте вони використовувалися при дослідженні європейської та східної теорії і практики довгострокових вкладень капіталу, їхнього впливу на економічний ріст.

Нормативно-правовове тлумачення поняття сутності поняття «інвестиції» певною мірою залежить «інвестиції» та регулювання інвестиційної діяльності загалом, загальноправові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності, мету та форми державного регулювання інвестиційної діяльності, права та обов’язки суб’єктів інвестиційної діяльності найбільш повно визначає Закон України «Про інвестиційну діяльність». Цей закон дає таке визначення, що є вихідним у більшості дослідників: «Інвестиції — це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, внаслідок якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект» [1]. Близьке до цього визначення інвестицій наводиться в міжнародних стандартах бухгалтерського обліку: «Інвестиції — актив, утримуваний підприємництвом для приросту капіталу через розподіл доходів (наприклад, відсотків, роялті, дивідендів та ренти), для збільшення вартості капіталу або інших вигод для підприємства інвестора, отриманих, скажімо, завдяки торговельним відносинам» [2]. З погляду бухгалтерського обліку, інвестиції — це актив, який утримується підприємством з певною метою і відображається в активі балансу.

Податковий Кодекс України покликаний регулювати відносини податкових органів та суб’єктів господарювання поняття інвестиція трактує наступним чином — це господарська операція, яка передбачає придбання основних засобів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно [3]. Вказаний закон дає розуміння інвестиції не як вкладання коштів чи створення нових капітальних активів, а як здійснення господарської операції, результатом якої буде створення оподатковуваного прибутку.

Значна кількість тлумачень поняття «інвестиції» у сучасній вітчизняній та зарубіжній економічній літературі зумовлена широтою сутнісних сторін даного поняття. Кожен суб’єкт господарювання залежно від мети своєї діяльності матиме власне визначення інвестицій, яке, можливо, буде однобоким, але доповнюватиме всі інші, відтак створюючи загальну, об’єктивну характеристику поняття.

З результатів проведеного дослідження сучасної наукової літератури [4, с. 181; 5; 6, с. 131;7, с. 110; 8; с. 152; 9, с. 72] можна висновувати, що тлумачення від цілей та мети (наприклад, одержання соціального чи екологічного ефекту) інвестування, від об’єкта інвестування та залежить від форми власності ресурсів, що виступають у якості інвестицій. Інвестиції розглядаються з позиції довгострокових вкладень, відносин авансування, процесу зміни форм капіталу [8]. Інвестиції з погляду інвестора — це вкладення грошових, майнових та інтелектуальних цінностей у різні галузі економіки, а також у цінні папери (акції, облігації, векселі) з метою одержання доходу або встановлення контролю над підприємством, діяльність якого інвестується. З погляду об’єкта інвестування — це джерело розвитку, потік витрат, призначених для виробництва благ, з метою отримання економічної вигоди і досягнення соціального ефекту. Рух інвестицій, отже, — це якісний процес перетворення, а саме: ресурси (цінності) — вкладення (витрати) — доход (ефект). Утім, усі дослідники одностайні в одному — інвестиції (у будь-якому їхньому вираженні) потрібно вкладати цілеспрямовано у пріоритетні економічні проекти, що в кінцевому результаті приведе до прибутку.

На думку У. Шарпова, інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу у підприємницьку діяльність з метою одержання певного доходу (прибутку) [1,с. 63].

Проте Т. В. Майорова визначила, що інвестиція (від лат. invest, вкладення коштів) — господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно [3, с.28].

Узагальнюючи декілька визначень можна сформулювати більш чіткіше поняття, отже інвестиції — це активи, які отримуються підприємством з метою збільшення певного прибутку (відсотків, дивідендів, тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для підприємства (інвестора).

У ширшому трактуванні інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення.

Фінансове визначення інвестицій — це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу [4, с.16].

Економічне визначення інвестицій — видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов’язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал [5, с. 87].

Якщо більш детально розглянути один із видів інвестицій, що є найбільш актуальним у нашій темі, то постає питання контролю за ними, отже реальні (капітальні) інвестиції — це сукупність витрат, що спрямовані на відтворення і поліпшення якісного стану основних засобів з метою оновлення існуючих і створення нових благ [8, с. 31].

Приватні інвестиції – це заощадження населення або приватних компаній, які направляються в інвестиційні об’єкти. Заощадження, перетворені в інвестиції – це капітал, здатний приносити прибуток його власнику. А приватні валові інвестиції – це майно, придбане для розвитку виробництва споживачем інвестицій. Приватні інвестиції відрізняються тим, що вони не розміщується на фондових біржах як самостійний капітал.

Інвестиційні об’єкти для приватних інвестицій:

• Цінні папери;
• Майно, рухоме і нерухоме;
• Майнові права;
• Права на результати інтелектуальної діяльності.

Заощадження населення перевершують бюджет країни в кілька разів, а в розвинених економічно країнах перевищують у багато разів інвестиції держави і інвестиції компаній. У таких країнах створені механізми залучення заощаджень в інвестиції і механізми захисту вкладів в інвестиційні об’єкти.

1.2. Класифікаційні ознаки інвестицій у межах функціонування виробничої сфери

Одночасно із зміною орієнтирів податкової політики по створенню регулюючого податкового механізму в Україні необхідна нова інвестиційна концепція, здатна за допомогою дієвого механізму оподаткування реально впливати на економіку України. Йдеться про інвестиції в людину, приріст її продуктивного потенціалу як визначальної переду-мови економічного підйому країни.

Що таке інвестиції в людину, чим вони відрізняться від інвестицій в економіку, промисловість, сільське господарство, технічну озброєність праці, інфраструктуру, інформацію, оборону, розвиток ринку споживчих товарів? Зрештою все це для людини, її участі у виробництві та споживанні. Відомо, що без людини, як провідного чинника виробництва і суб’єкта життєдіяльності, нічого у світі не відбувається.

Для організації ефективного обліку та управління інвестиційною діяльністю, з метою комплексного аналізу, важливе значення має класифікація інвестицій, яка може бути проведена на основі різних класифікаційних ознак — їхніх видів, об’єктності, суб’єктності, величини, терміновості, приватності, резидентності. Метою класифікації інвестицій є надання повної інформації зацікавленим користувачам для визначення найбільш вдалого об’єкта капіталовкладення, а також задля можливості впливати на об’єкт управління. Що ширший буде ступінь деталізації ознак класифікації інвестицій, то більше видів інвестицій вдасться запропонувати [9, с. 72].

У розгляді інвестиційної діяльності виробничої сфери для здійснення характеристики інвестицій можна виділити такі головні ознаки: за суб’єктами вкладення — інвестиції, що здійснюються фізичними, юридичними особами, вітчизняними та закордонним інвесторами та змішані інвестиції (з урахуванням походження капіталу); за об’єктами вкладення — інвестиції в капітальне будівництво, в капітальний ремонт, інвестиції на реконструкцію та модернізацію; за спрямованістю інвестування — початкові інвестиції — придбання або заснування інвестиційного проекту; екстенсивні інвестиції — вкладення, спрямовані на розширення виробничого потенціалу; інтенсивні інвестиції, спрямовані на підвищення ефективності виробництва; реінвестування — заміна наявних об’єктів на нові; брутто-інвестиції, що складаються з нетто- інвестицій і реінвестицій. Важливою класифікаційною ознакою є ступінь ризику інвестування. Тут виділяють агресивні, помірні та консервативні ризики.

Інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок: власних фінансових ресурсів інвестора, інакше — реінвестування (прибуток, грошові надходження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо); позикових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити); залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб), бюджетних інвестиційних асигнувань, безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян [7, с. 110].

Основними формами інвестицій є реальні і фінансові. Фінансові інвестиції — це так звані портфельні інвестиції, тобто вкладення коштів у цінні папери, деривативи. Управління такими інвестиціями здійснюється на фондовому ринку під час їх придбання або продажу, що дає можливість реальної оцінки, планування та контролю кінцевого результату — прибутку. Реальні інвестиції — це прямі інвестиції, що передбачають залучення інвестора в інвестиційний процес — інвестування у матеріальні та нематеріальні вкладення (придбання виробничих будівель, сучасного устаткування, торгових марок, користування інноваційними послугами). Реальні, або, як їх ще називають, капітальні інвестиції дають право контролю або ж право суттєвого впливу на об’єкт інвестування та отримання прибутку. Фінансові інвестиції, своєю чергою, передбачають одержання прибутку у вигляді відсотків та дивідендів. Варто також зауважити, що в країнах з розвиненою економікою переважають портфельні інвестиції, тоді, як у країнах, де економіка на шляху розвитку, основну частину складають реальні інвестиції.

Борщ Л. М. та Герасимова С. В. вважають, що активність інвестиційної діяльності залежить також від зовнішньоекономічної ситуації, і пропонують класифікувати інвестиції за характером їхнього формування (табл. 1), поділяючи інвестиції на автономні та індуковані. До автономних названі дослідники пропонують зарахувати інвестиції, які утворюються незалежно від національного доходу, а до індукованих — ті, що формуються внаслідок збільшення споживчих витрат [10, с. 51]. Завдяки такій класифікації вчені відобразили залежність інвестицій від макроекономічних показників і довели, що ті події, які неможливо передбачити, мають здатність формувати нові інвестиції.

Окрім основних ознак класифікації інвестицій, виділяють також допоміжні, менш розповсюджені. На основі опрацювання праць вітчизняних та зарубіжних авторів та із врахуванням специфіки галузі нами систематизовані ознаки та виділені характерні види (форми) інвестицій для підприємств.

Основні етапи контролю та ревізії реальних інвестицій:

1. Перевірка обсягу інвестиційних витрат в цілому за проектом та по окремих періодах їх здійснення.
2. Перевірка доцільності залучення джерел фінансування та термінів інвестування.

Бізнес — економіка, фінанси, облік і аудит

3. Перевірка умов договорів підряду та кошторисної документації щодо операцій капітального будівництва (виготовлення основних засобів).

Таблиця 1. Класифікація інвестицій для організації інвестиційної діяльності з виокремленням інвестицій у виробничу сферу

Класифікаційна ознака	Вид інвестицій
За джерелами фінансування	Державні, муніципальні інвестиції, галузеві, приватні інвестиції, змішані інвестиції, що утворюються з різних джерел
За змістом інвестиційного об’єкта	Прямі (реальні) інвестиції, портфельні (фінансові) інвестиції, інтелектуальні та інноваційні інвестиції (придбання патентів, ліцензій), альтернативні інвестиції, пов’язані з уміщенням капіталу в предмети мистецтва.
За етапами інвестування	Початкові інвестиції (здійснюються при започаткуванні проекту або купівлі підприємства), екстенсивні інвестиції (кількісні), ефективні (якісні, інтенсивні) інвестиції, реінвестиції, брутто-інвестиції (нетто-інвестицій і реінвестиції)
За якісною сутністю вкладеного капіталу	Матеріальні інвестиції, пов’язані із застосуванням машинних технологій, фінансові, тобто грошові інвестиції, нематеріальні інвестиції.
За сферами вкладення капіталу	Виробничі інвестиції соціального та екологічного призначення, науково-технічні інвестиції.
	Економічні інвестиції (отримання прибутку) та політичні (утримання та управління політичних партій).
За рівнем суб’єкта інвестування	Міжнародний рівень, макроекономічний та мікроекономічний, галузевий, регіональний
За об’єктом вкладення капіталу	Інвестиції в капітальне будівництво, капітальний ремонт, інвестиції, пов’язані з реконструкцією та модернізацією, інвестиції у відновлення виробничого апарату.
За способом організаційно- правової взаємодії	Укладення договору купівлі-продажу, договір про спільну діяльність, внески до статутного капіталу, інвестиції, одержані в результаті емісії цінних паперів, інвестиції за рахунок позикового капіталу.
За термінами вкладення капіталу	Довго-, середньо- та короткострокові інвестиції.
За суб’єктом вкладень інвестицій	Інвестиції приватного інвестора, державні інвестиції, інвестиції резидента та нерезидента, змішані інвестиції з позиції країн-джерел капіталу.
За інституційною ознакою	Банківські інвестиції, інвестиції небанківських фінансових установ (страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів тощо), інвестиції міжнародних фінансових організацій, інвестиції державних органів і транснаціональних корпорацій.
За ступенем ризику	Агресивні (з високим ступенем ризику, проте з найбільшим доходом), помірні (середньоризиковані) та консервативні ризики (без ризику — короткострокові державні облігації).
За рівнем ліквідності	Високоліквідні, середньоліквідні (конвертація інвестицій від одного місяця до шести); низьколіквідні (конвертація більше року); неліквідні (конвертація нецілісного майнового комплексу)
За характером формування інвестицій	Автономні інвестиції (утворюються незалежно від національного доходу), індуковані інвестиції (формуються внаслідок збільшення споживчих витрат).

Інвестиції у відтворення основних засобів на приріст матеріально- виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Завдання контролю і ревізії інвестиційної діяльності полягає у сприянні найбільш раціональному використанню майнових і інтелектуальних цінностей при створенні і модернізації основних засобів, реалізації цільових комплексних програм економічного і соціального розвитку країни через капітальні вкладення.

Відповідно до завдань контролю визначають об’єкти, джерела інформації і методичні прийоми контролю операцій з інвестиційної діяльності та реалізації її результатів.

1.3. Класифікація інвестицій за різними ознаками

При класифікації інвестицій базисною типологічною ознакою виступає об’єкт вкладення засобів.

1)Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), розрізняють внутрішні та зовнішні інвестиції.

Внутрішні інвестиції — це вкладення капіталу (грошей) однієї країни в підприємства цієї самої країни.

Зовнішні інвестиції — це вкладення в підприємства іноземного капіталу. Усі внутрішні та зовнішні інвестиції можуть бути приватними або державними. У свою чергу, зовнішні інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Прямі — це вкладення капіталу за кордоном, їх величина дорівнює не менш як 10% вартості того чи іншого проекту.

Портфельні — закордонні інвестиції розміром до 10 % вартості капітального проекту, що здійснюється за їх допомогою.

2)       За видами активів, що входять у інвестиційний портфель, інвестиції поділяються на фінансові, реальні та інтелектуальні.

Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що випускаються підприємством або державою.

Реальні інвестиції — це вкладення капіталу в різні сфери і галузі економіки з метою оновлення існуючих і створення нових благ. Такі інвестиції забезпечують одержання набагато більшого прибутку. Реальні інвестиції дістали ще назву виробничих або капітальних вкладень.

Інтелектуальні — це вкладення коштів у розвиток наукових досліджень та розробок, на підготовку фахівців на різноманітних курсах, ліцензій, «ноу- хау» та ін.

3)       За функціональною спрямованістю розрізняють валові і чисті капіталовкладення.

Валові капітальні вкладення — це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте і розширене відтворення виробничих основних фондів та об’єктів соціальної інфраструктури.

Чисті капітальні вкладення — витрати лише на розширене їх відтворення. Величину чистих капіталовкладень розраховують у такий спосіб: із загального обсягу капіталовкладень вилучаються амортизаційні відрахування, що використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна підприємства.

4)       В залежності від інвесторів.

Поділити інвестиції можна залежно від рівня економіки на такі види: макроекономічні, галузеві, регіональні та мікроекономічні [11, с. 151]. Однак, доцільно було б визначити таку ознаку як рівень суб’єкта інвестування і доповнити її міжнародним рівнем (інвестування міжнародних інвестиційних фондів).

Погоджуємося з тим, що класифікація за такою ознакою є необхідною, адже дає змогу оцінити глобальний рівень інвестиційного процесу і визначити масштабність інвестиційного проекту.

Приватні інвестиції — це вкладення капіталу приватних інвесторів (громадян і підприємств недержавної форми власності).

Державні інвестиції — це вкладення капіталу, що здійснюється державними органами влади і управління та підприємствами державної форми власності.

Змішані інвестиції — це вкладення капіталу, що здійснюється вітчизняними та зарубіжними економічними суб’єктами.

5)       За рівнем інвестиційного ризику.

Безризикові інвестиції — це вкладення коштів в об’єкти інвестування по яких відсутній ризик втрати капіталу або очікуваного доходу і гарантоване отримання суми чистого інвестиційного прибутку.

Низькоризикові (консервативні) інвестиції — це вкладення капіталу в об’єкти інвестування по яки ризик нижче від середньоринкового.

Середньоризикові (помірні) інвестиції — це вкладення капіталу в об’єкти інвестування по яких ризик відповідає середньоринковому.

Високоризикові (агресивні) інвестиції — це вкладення капіталу в об’єкти інвестування по яких ризик істотно перевищує середньоринковий.

Спекулятивні інвестиції — це вкладення капіталу в найбільш ризикові проекти або інструменти інвестування по яких очікується я найвищий рівень інвестиційного доходу.

Таким чином, на основі здійсненого нами комплексного дослідження ми систематизували найбільш характерні види (форми) та ознаки інвестицій, та сформулювали власні, які не вказані іншими авторами. Слід зазначити, що у вітчизняній літературі практично відсутня класифікація інвестицій у розрізі окремих галузей та сфер діяльності.

Отже, проведене дослідження дало змогу з’ясувати, що нормативні джерела інвестиції розглядають по різному: у ПКУ «інвестиції — це дія»; з погляду бухгалтерського обліку — це актив; у Законі «Про інвестиційну діяльність» — цінності. Тобто тлумачення поняття інвестицій залежить від сектору економіки, який регулює той чи інший орган державного управління. Частина дослідників вважає, що інвестиції — це витрати, частина — що це різноманітні цінності (активи). Усі науковці у своїх трактуваннях одностайні в одному — інвестиції (в будь-якому їхньому вираженні) потрібно вкладати цілеспрямовано у пріоритетні економічні проекти, результатом чого буде одержання прибутку.

Динаміка чистих інвестицій характеризує економічний розвиток підприємства, галузі, держави. Якщо сума чистих інвестицій від’ємна, тобто обсяг валових інвестицій менший, ніж сума амортизаційних відрахувань, це свідчить про зменшення випуску продукції. Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю, це означає відсутність економічного зростання, а якщо сума валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань, то це означає, що економіка розвивається.

В економічній теорії розглядається декілька видів інвестицій.

Основні види інвестицій:

1. Валові інвестиції (вартість усіх машин, будівель тощо, споруджених протягом року (в тому числі і тих, які заміщують старі капітальні блага, що зносилися)).
2. Чисті інвестиції = Валові інвестиції — Амортизація
3. Фінансові вкладення в акції, облігації і інші цінні папери, банківські депозити.
4. Реальні інвестиції (вкладення в основний капітал і матеріальні виробничі запаси)
5. Інвестиції в розширення (витрати на побудову нових і розширення діючих виробничих фондів). Джерелом цих інвестицій є знову створена вартість або НД, власні або залучені кошти.
6. Інвестиції оновлення — витрати на відбудову, оновлення вже діючих виробничих фондів. Джерело — амортизаційні відрахування.
7. Прямі інвестиції — інвестиції, що забезпечують контроль інвестора над роботою підприємства.
8. Портфельні інвестиції — інвестиції що дають право на отримання дивіденду.
9. Довгострокові інвестиції — інвестиції у великих об’ємах з метою виконання державних програм, а також розвитку ринкової інфраструктури і заохочення експорту.
10. Короткострокові інвестиції — спрямовані на отримання прибутку найближчим часом.

Під інвестиційним попитом розуміють попит підприємців на блага для відновлення зношеного капіталу і збільшення реального капіталу.

Попит на інвестиції — наймінливіша частина сукупного попиту на блага. Інвестиції сильніше за все реагують на зміну економічної кон’юнктури. З іншого боку, саме зміна обсягу інвестицій частіше за все є причиною кон’юнктурних коливань.

Специфіка впливу інвестицій на економічну кон’юнктуру полягає в тому, що в момент їх здійснення зростає попит на блага, а пропозиція благ зросте лише через якийсь час, коли в дію вступлять нові виробничі потужності.

В залежності від того, які фактори визначають обсяг попиту на інвестиції, останні діляться на індуційовані та автономні.

Інвестиції називаються індуційованими якщо причиною їх здійснення є стійке зростання попиту на блага.

Запропонована класифікація інвестицій за визначеними ознаками уможливлює детальний аналіз особливостей та специфіки інвестицій, що сприятиме всебічному і комплексному дослідженню інвестиційної діяльності у виробничій сфері. Зважаючи на це, інвестор може правильно організувати напрями передінвестиційних ринкових досліджень, визначити альтернативні цілі та сформулювати величину прогнозних показників інвестиційної діяльності. 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ПРИВАТНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ

2.1. Проблеми приватного інвестування в сучасних умовах

Більше половини громадян США — приватні інвестори. За даними Інституту Геллапа, 52% жителів цієї країни вкладають кошти в цінні папери. Такі інвестиції для них — приваблива альтернатива банківським депозитам, яка, до того ж, може принести більше прибутку.

Серед українців приватне інвестування поки що не таке популярне. За даними BusinessViews, українці зберігають “під матрацом” 26-86 млрд дол.

Якщо взяти нижній поріг оцінки, сума все одно виявиться більше, ніж золотовалютні резерви країни: у липні 2018 року — 18,1 млрд дол. Вона порівнянна з обсягом прямих іноземних інвестицій в Україну за 2017 рік.

Частка готівкових грошей в країні — 28%. Для порівняння: в середньому в зоні Євросоюзу цей показник становить 9,4%.

Тобто в Україні значні капітали не працюють в економіці, а просто зберігаються у вигляді готівкових купюр. Якщо ж середньостатистичний українець наважується інвестувати, то найчастіше купує долари або нерухомість.

Формально існуючий фондовий ринок України на ділі має дуже низьку активність інвесторів-фізосіб. Як повідомляє Delo.ua з посиланням на голову НКЦПФР Тимура Хромаєва, на “Українській біржі” зареєстровано близько 10 тис. рахунків фізичних осіб, проте активних з них — лише сотні.

Хромаєв вважає, що ця біржа частіше використовується в цілях шахрайства та ухиляння від сплати податків, ніж для залучення капіталу в публічні компанії. В цілому, українці не вміють заробляти на ринку цінних паперів.

Якщо залишити фондовий ринок за дужками, то українському інвестору залишаються такі інструменти: вкладення коштів у традиційні бізнес-проекти, передача капіталу у приватні фонди або інвестування в рамках клубу інвесторів.

Приватних інвесторів, які вкладають гроші і досвід в розвиток стартапів на ранніх стадіях, називають бізнес-ангелами. Найчастіше “ангелами” стають професіонали, які розбираються в побудові бізнесу, накопичили достатньо капіталу і хочуть отримувати дохід без великих витрат часу.

Бізнес-ангелів можна розділити на три групи: успішні підприємці, топ-менеджери великих компаній і менеджери венчурних інвестиційних фондів.

Засновники стартапів залучають “ангельські” інвестиції не тільки заради грошей, але і в надії отримати кваліфіковану підтримку при побудові бізнесу.

За даними Асоціації ангел-інвесторів Європи (EBAN), в яку входять 350 тис інвесторів, у 2017 році інвестиційний ринок ранніх етапів у Європі склав 11,4 млрд євро. З них 7,3 млрд євро було інвестовано бізнес-ангелами, що на 9% більше, ніж в 2016 році.

За статистикою EBAN, середній приватний інвестор вкладає в проекти близько 25 тис. євро, але чеки деяких операцій сягають кількох мільйонів доларів. 63% європейських бізнес-ангелів інвестують на етапі посівних інвестицій. Ключові сфери для вкладень — фінтех, IT і охорона здоров’я.

За даними асоціації бізнес-ангелів UAngel, середній чек українського бізнес-ангела в угоді складає 20-60 тис дол. Українським ангелам-інвесторам найбільш цікаві електронна комерція, онлайн-сервіси, програмне забезпечення, великі дані, фінтех і аналітика.

Для порівняння: у закритому клубі для приватних інвесторів iClub, який створив фонд TA Ventures, мінімальна інвестиція в угоду починається з 25 тис дол.

В інтерв’ю Thinking Investor голова правління UAngel Наталія Березовська повідомила, що в Україні в 2016 році було не більше 50 системних бізнес-ангелів. У той же період сумарно по Європі їх налічувалося близько 260 тис.

У UAngel стверджують, що в Україні зростає кількість синдикативних угод.

Інвестування в синдикатах дозволяє зібрати велику суму, розділити ризики і найбільш ефективно допомогти команді стартапу розвиватися за рахунок синергії досвіду і більш широкої мережі знайомств. Для знайомства інвесторів, координації роботи і управління операціями існують асоціації та клуби.

2.2. Об’єднання приватних інвесторів в Україні

Об’єднуючись, індивідуальні інвестори отримують можливість вкладати капітали в глобальні проекти. Крім того, це дозволяє знижувати інвестиційні ризики за рахунок експертизи засновників і партнерів.

Адміністрація асоціацій і клубів бере на себе організаційні моменти при проведенні стартап-баттлів і відфільтровує тільки релевантні пропозиції від компаній. В Україні є кілька таких організацій.

iClub — закрита спільнота для приватних інвесторів, створена фондом TA Ventures. Клуб бере на себе юридичний, аналітичний, фінансовий супровід угод і навчає нових членів.

iClub робить акцент на інвестиціях в технологічні компанії з потенціалом глобального зростання. Якщо інвестиція здійснюється в український проект, то клуб не бере комісію, що мотивує учасників займатися українськими стартапами.

UAngels — нетворкінг-платформа для підприємців і приватних інвесторів, які хочуть створювати локальні або міжнародні синдикати. Об’єднання шукає проекти, об’єднує бізнес-ангелів та навчає їх.

Investment Mosaic — закритий інвестиційний клуб, який об’єднує представників інвестиційного бізнесу, приватних інвесторів, підприємців та галузевих експертів. Організатором клубу виступає інвестиційний брокер InVenture Investment Group.

Startup.ua — онлайн-платформа, де засновники стартапів шукають фінансування від приватних інвесторів і венчурних фондів. Спільнота проводить “Битви стартапів”, щоб познайомити проекти з потенційними інвесторами.

Найбільш перспективні галузі для інвестування в 2018 році — блокчейн, безпілотники, biotech і medtech, віртуальна і доповнена реальність, штучний інтелект, проекти у сфері кібербезпеки і E-sports.

Такі тренди озвучила під час виступу на iClub Grand Meetup в рамках бізнес-програми ОМКФ керуючий партнер TA Ventures Вікторія Тігіпко.

З кожним роком в Україні з’являється більше можливостей для стартапів із залучення фінансування на ранніх стадіях, а у приватних інвесторів — більше впевненості при розміщенні інвестицій. Можна тільки уявити, як вплине на сектор перехід грошової маси з сейфів українців в економіку.

Відповідно до звіту Європейської асоціації венчурного і приватного капіталу Invest Europe, в 2017 році загальний обсяг залучених приватних інвестицій — private equity — в Центральній та Східній Європі досяг 1,26 млрд євро. Це на 46% більше, ніж в 2016 році.

У цілому обсяг інвестицій в Європі зріс на 12% до 91,9 млрд євро, що є рекордом з 2006 року.

Якщо говорити про інвестиції private equity, то в 2017 році в Центральній і Східній Європі було інвестовано 3,5 млрд євро. Це на 113% більше, ніж в 2016 році і є рекордним показником.

Основна частина інвестицій private equity в Центральній і Східній Європі припала на Польщу (71%), Румунію (14%), Угорщину (6%) і Латвію (5%). Ці чотири країни сумарно відкусили 70% від загального пирога private equity.

Україна в 2017 році отримала 20 млн євро private equity інвестицій, що на 9 млн євро більше, ніж в 2016 році. Ці 20 млн євро були вкладені у вісім компаній.

Для порівняння: у 2016 році в країну зайшло 11 млн євро private equity інвестицій, які розділили дві компанії. Таким чином, Україна посідає сьоме місце в рейтингу країн регіону за сумою залучених private equity інвестицій.

Кількість інвестицій private equity в Україну склала приблизно п’ятдесяту частину ВВП країни в 2017 році. Для України, як і в цілому для країн Східної Європи, це співвідношення значно нижче, ніж в середньому по Європі (0,436%).

Згідно зі звітом UVCA у партнерстві з Deloitte, у 2017 році в Україні працювали вісім фондів прямих інвестицій. Сумарно вони вклали 126,8 млн дол. прямих інвестицій у ході 14 угод. Для порівняння: в період з 2014 по 2016 рік відбувалося не більше чотирьох операцій щороку.

Тобто в 2017 році було зроблено рекордну кількість прямих інвестицій. Більша частина опитаних інвесторів вважає, що в 2018 році кількість угод зросте.

Україна не входить до двадцятки найпривабливіших для іноземних інвестицій європейських країн. Можливо, саме вкладення українських приватних інвесторів стануть пусковим механізмом для розвитку економіки країни.

2.3. Механізми залучення приватних інвестицій

У процесі своєї діяльності підприємства неминуче постають перед необхідністю залучення інвестицій. У залежності від виду інвестицій, їх залучення може відбуватися у різний спосіб та, відповідно, з різних джерел фінансування. Вивчення статистичної інформації щодо джерел залучення інвестицій показало, що власні кошти підприємств є основним джерелом фінансування інвестиційних проектів.

У Радянському Союзі приватні кошти населення залучалися двома шляхами: через Ощадний Банк; через облігації державної позики. Зараз же з’явилося значно більше можливостей використовувати кошти населення.

Як показують дослідження, важливими елементами механізму залучення інвестицій виступають інвестори і метод залучення інвестицій. Згідно з Законом України «Про інвестиційну діяльність», інвесторами можна вважати осіб, що здійснюють інвестиційну діяльність. До них відносяться юридичні особи України та іноземних держав, держава та місцеві органи влади, а також громадяни, недержавні підприємства, господарські асоціації, спілки, товариства, а також громадські і релігійні організації, інші юридичні особи, що засновані на колективній власності [1].

Рис. 1. Складові механізму залучення інвестицій

Вивчення літературних джерел [1-6] дозволяє виділити чотири основні методи залучення інвестицій: акціонування, бюджетні програми (урядовий пільговий кредит, гарантування, дотування, субвенції), пільгове фінансування (інвестиційний податковий кредит, безвідсотковий кредит) та позикове фінансування (оренда та боргове фінансування). Таким чином, слід вказати, що всі методи залучення інвестицій можна поділити на чотири групи: акціонування, позикове фінансування, державне фінансування та самофінансування.

Рис. 2. Послідовність етапів залучення інвестицій з ініціативи підприємства

Основним шляхом залучення приватного капіталу в Україні та Росії залишаються банківські депозити, які відрізняються простотою, зрозумілою для вкладника, і надійністю. Кошти на депозитах в більшості банків застраховані від банкрутств і інших неприємностей. Ставки депозитів перевищують рівень інфляції в країні, це зберігає кошти і залучає людей, які бажають зберегти накопичений капітал.

Іншим, не менш популярним, шляхом залучення приватного капіталу в інвестиції є в нерухомість. Дуже багато приватних капіталів було залучено в житлове будівництво. Бурхливе зростання цін на квартири в попередньому десятилітті забезпечувало такому інвестуванню істотний дохід.

Рис. 3. Послідовність етапів залучення інвестицій на підприємство з ініціативи інвестора

Менш популярним виявилося залучення коштів приватних інвесторів у цінні папери, в портфельні інвестиції. Основні причини цього дві: відносно низька фінансова неграмотність населення; низький рівень накопичення у населення через низький рівень заробітних плат. В США обсяг приватних інвестицій в цінні папери становить 42-43%, у нас на порядок менше.

Почав отримувати поширення шлях залучення приватних інвестицій через франчайзинг. Приватний інвестор в такому випадку має право використовувати бренд компанії, право виробляти і реалізовувати продукцію по технології та системі управління виробництвом яка надається. Вигоди такого шляху приватного інвестування в гарантії реалізації виробленої продукції і відсутності необхідності маркетингових досліджень на ринку.

Приватні інвестиції в початковий або діючий бізнес приваблюють багатьох власників бізнесу. Отримання кредиту в банках стає все складнішим, мікрофінансування дуже невигідно через високі ставки кредитування, тому підприємці хочуть працювати з приватними інвесторами і готові давати відповідні гарантії повернення інвестицій і прибутку від них. Зазвичай пропонується заставне забезпечення ліквідного майна під одержувані від приватного інвестора кошти. Відкритий ринок приватних інвестицій великий, в інтернеті можна знайти безліч пропозицій приватних інвесторів, готових профінансувати інвестиційні проекти, а також безліч запитів на приватні інвестиції. Головне, не потрапити на шахраїв, яких там теж безліч.

Особливу область приватного інвестування представляє собою новий, який тільки почався, бізнес. У світовій практиці його фінансують венчурні фонди або венчурні приватні інвестори, яких називають бізнес-ангелами. Широко відомі у всьому світі компанії (Apple, Amazon, Google) стали ними завдяки приватним інвестиціям бізнес-ангелів в їх бізнес, який був тоді ще на початковому етапі. Найчастіше, бізнес-ангели стають співвласниками інвестованого бізнесу.

Краудінвестінг. По суті, це метод залучення приватних інвестицій який є альтернативою венчурних фондів. Інвестування направляється в стартапи – проекти підприємств, які не мають кредитної історії або досить переконливого бізнес-плану проекту.

Для таких інвестицій створюються спеціальні майданчики, на яких пропонується або просто перелік інвесторів, або оцінюються стартапи підприємств і даються рекомендації інвесторам. Після закінчення терміну запозичення приватний інвестор може отримати назад свої кошти з відсотками або придбати опціон на покупку акцій компанії.

Оскільки здійснення залучення інвестицій відбувається шляхом реалізації певної послідовності дій, то таку діяльність можна розглядати як процес. Дане припущення зроблене на основі визначення сутності поняття «процес» у тлумачному словнику сучасної української мови за редакцією В.Т. Бусела [8, т. 1187]: це сукупність послідовних дій, засобів, спрямованих на досягнення мети. Враховуючи те, що поняття «механізм залучення інвестицій» може не обмежуватися тільки процесом залучення інвестицій, то для його виокремлення слід використати визначення механізму, наведене у тлумачному словнику сучасної української мови В.Т. Бусела [8, с. 673], а саме: механізм — це внутрішня будова, система чого-небудь або сукупність станів і процесів, з яких складається певне явище. Таким чином, процес залучення інвестицій можна розглядати як одну із складових механізму залучення інвестицій, що поєднує інвестора та підприємство, а також конкретизує особливості самої інвестиції та спосіб її залучення.

На засадах опрацьованих літературних джерел можна запропонувати визначення механізму залучення інвестицій як взаємодії підприємства та інвестора в процесі залучення інвестицій у визначеній формі та визначеним методом. На рис. 1 відображено складові механізму залучення інвестицій.

Як бачимо з рис. 3, механізм залучення інвестицій складається чотирьох елементів.

Оскільки залучення інвестицій можна розглядати як процес, то доцільним є наведення послідовності його здійснення. При вирішенні даного питання слід врахувати, що ініціатором початку залучення інвестицій може виступати не тільки підприємство, а й інвестор, тому наведемо дві послідовності (рис. 2,3).

Можливим є також залучення інвестицій підприємством з ініціативи інвестора. Послідовність здійснення залучення інвестицій підприємством з ініціативи інвестора наведено на рис. 3.

Слід відмітити, що наведені види механізмів залучення інвестицій не виключають одне одного, вони можуть бути поєднані оптимальним чином для досягнення найкращих результатів у процесі здійснення залучення інвестицій. Отже, чітка класифікація дає можливість розробити унікальні механізми залучення інвестицій, що можуть суттєво спростити і оптимізувати залучення інвестицій на підприємство.

Приватні інвестиції в державний сектор економіки стали можливими зовсім недавно. Цей напрям став активно розвиватися з появою державно-приватного партнерства, і з можливістю приватному інвестору придбати концесію на виконання робіт і послуг від держави. 

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПРИВАТНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

3.1. Переваги та недоліки приватного інвестування

Інвестиційна діяльність відіграє ключову роль у забезпеченні стійкого економічного зростання, ефективної реалізації політики економічних реформ. У нинішніх умовах уряд України змушений спрямовувати першочергові зусилля на досягнення фінансової стабілізації та вирішення низки гострих суспільно-політичних проблем. При цьому завдання переходу до інвестиційної моделі розвитку як базової передумови подальших економічних реформ має залишатись серед стратегічних пріоритетів діяльності влади.

Водночас аналіз засвідчує поступове, проте неухильне погіршення ситуації у сфері інвестиційної діяльності в останні роки. Якщо у 2016 р. ще зберігалась доволі висока динаміка інвестицій[1], при цьому інвестиційна активність впродовж року знижувалась, то у 2018 році ситуація в інвестиційній сфері суттєво погіршилась, відбувалось поступове згортання інвестиційної діяльності: обсяг освоєних капітальних інвестицій скоротився на 11,1 % порівняно з попереднім роком.

Перевагою приватного інвестування для одержувача інвестицій, є простота механізму залучення, відсутність багатьох документів, які одержувач інвестицій оформляє в банках або інвестиційних фондах. Також до переваг можна віднести швидкість отримання інвестицій. Розгляд пропозиції інвестування займає кілька днів і стільки ж оформлення договору інвестування під заставу майна або інших цінностей.

До недоліків приватного інвестування відносяться досить жорсткі умови отримання інвестицій:

• висока процентна ставка кредитування;
• умова передачі частини акцій підприємства інвестору;
• низька оцінка заставного інструменту інвестором;
• ризик втрати капіталу і стреси від такої можливості;
• нерегулярний і мінливий дохід від вкладень.

Високі ризики приватного інвестування, особливо в реальний сектор економіки, вимагають певних умов інвестування.

Перша умова – не інвестуйте останні гроші, навіть при високій ймовірності їх повернення. Інвестуйте тільки вільні гроші.

Друга умова – вивчіть інвестування як процес. Якщо Ви цього не хочете, інвестуйте в ті інвестиційні фонди, які добре зарекомендували себе на ринку, або довіртесь професійному брокеру.

Третя умова – якщо Ви володієте інструментами інвестування, то перед інвестуванням в конкретний інвестиційний об’єкт розрахуйте основні результати інвестування: ризик втрати інвестицій, очікуваний прибуток, термін повернення інвестицій, валову ефективність інвестицій. На підставі цих розрахунків робіть остаточний вибір.

В міру зниження прибутковості банківських депозитів попит на альтернативні інструменти інвестування (зокрема облігації) може зрости. Однак розвиток облігаційних фондів залежить також від таких факторів, як зростання доходів індивідуальних інвесторів, а також їх поінформованості про можливість інвестувати свої заощадження через облігаційні фонди.

Серед чинників, які стримують розвиток інвестиційних фондів можна назвати, по-перше, недостатній рівень прибутків так званого середнього класу (заощадження якого є основним джерелом коштів інвестиційних фондів в економічно розвинених країнах); по-друге, — недостатність надійних інструментів на внутрішньому ринку (у разі корпоративних облігацій це виявляється у складності точної оцінки кредитного ризику через інформаційну закритість емітентів облігацій, коротких строках погашення та низькій ліквідності ринку); по-третє, — низький рівень організації ринку цінних паперів, у тому числі корпоративних облігацій; по-четверте, — недостатню організованість обліку прав власності на цінні папери, зокрема відсутність повноцінного національного депозитарію.

Держава вживає заходів для залучення приватних інвесторів на ринок цінних паперів за допомогою зміни законодавства. Розглянемо деякі з прийнятих заходів. Однією з прийнятих засобів стало впровадження ініціативи, що стосується нового інструменту інвестування. У 2015 року з’явився новий інвестиційний інструмент — індивідуальний інвестиційний рахунок (ІВС). Індивідуальний інвестиційний рахунок являє собою інструмент, що дозволяє всім бажаючим здійснювати фінансові операції на фондовому ринку, і в якості додаткової вигоди отримувати податкові пільги.

З його допомогою ви можете розпоряджатися своїми накопиченнями самі або доручити управління активами фахівцям.

Індивідуальний інвестиційний рахунок призначений для відокремленого обліку грошових коштів, цінних паперів клієнта — фізичної особи, зобов’язань за договорами, укладеними за рахунок зазначеного клієнта. Даний рахунок є аналогом брокерського рахунку або рахунку довірчого управління, який має свої податкові переваги. Основне з них — можливість отримання податкового вирахування при зарахуванні на ІВС грошових коштів або при отриманні доходу за операціями, здійсненими з використанням ІВС. Особливості ІВС:

• Відкрити ІВС може фізична особа, що є податковим резидентом України.
• Фізична особа має право мати тільки один договір на ведення ІВС.
• Інвестор може переводити ІВС між різними профучасниками і міняти вид рахунку (брокерський або довірче управління) без переривання терміну дії рахунку.
• Частковий або повний виведення коштів (в тому числі, отриманого прибутку) до закінчення трьох років з дати відкриття ІВС означає дострокове розірвання договору на ведення ІВС і позбавляє інвестора права на отримання податкових відрахувань.

Варто відзначити, що по ІВС передбачено два види податкових відрахувань. Перший — на внески: передбачає щорічне зменшення оподатковуваної бази на суму, яку інвестор вніс на ІВС. Другий — на дохід, отриманий від операцій з коштами ІВС: в цьому випадку сума доходу на момент закриття рахунку звільняється від прибуткового податку (13%). У разі дострокового розірвання договору на ведення ІВС при відрахуваннях на внесок отримані відрахування необхідно повернути державі, а при відрахуваннях на прибуток фінансовий результат буде підлягати прибуткового податку, як за звичайним брокерського рахунку.

Тому мінусом ІВС є розірвання договору, якщо з рахунку були виведені кошти. Крім того, інвестори не прагнуть вкладати невеликі суми на такий довгий термін. Ще однією проблемою ІВС стала форма його управління. Управляти рахунком самому інвестору складно, особливо в період кризи і падіння національного фінансового ринку. Користуватися послугами керуючого — дорого.

Такі послуги надають керуючі компанії, брокери та спеціальні підрозділи банків. Організації можуть виконувати дві функції:

• Виконання операцій з активами за розпорядженням клієнта. У цьому випадку укладається договір брокерського обслуговування. Ви самі приймаєте рішення про купівлі або продажу тих чи інших інструментів фондового ринку. Даний варіант підходить досвідченим інвесторам.
• Розпорядження капіталом клієнта на основі договору довірчого управління.

Спеціалізовані компанії розробляють свої програми, що передбачають формування інвестиційних пакетів з різними параметрами. Вони розрізняються за такими критеріями, як рівень ризиків, прибутковість, мінімальна сума вкладень. Всі рішення про проведення операцій з активами приймають фахівці. Від клієнта вимагається лише укласти договір і поповнити рахунок. Цей варіант більш прийнятний інвесторам-початківцям.

Незважаючи на це, на думку аналітиків, в умовах зниження ставок по депозитах ІВС можуть стати драйвером на ринку приватних інвестицій.

Ще можливістю здійснення фінансових інвестицій, доступною приватному інвестору, є покупка паю пайового інвестиційного фонду (ПІФ).

Пайовий інвестиційний фонд — це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.

Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою. Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фонду не може бути меншим розміру початкового статутного капіталу корпоративного інвестиційного фонду.

Пайовий інвестиційний фонд створюється за ініціативою компанії з управління активами шляхом придбання інвесторами випущених нею інвестиційних сертифікатів.

Етапи створення пайового інвестиційного фонду компанією з управління активами передбачають наступні дії у такій послідовності:

1. Розробити та затвердити регламент пайового інвестиційного фонду.
2. Подати до ДКЦП та ФР документи, необхідні для реєстрації регламенту інвестиційного фонду та його внесення до реєстру ІСІ.
3. Укласти договори з аудитором (аудиторською фірмою), зберігачем, реєстратором чи депозитарієм, оцінювачем майна.
4. Розробити та затвердити проспект емісії інвестиційних сертифікатів фонду.
5. Подати до ДКЦП та ФР документи, необхідні для реєстрації проспекту емісії інвестиційних сертифікатів фонду.
6. Організувати публічне (відкрите) або приватне (закрите) розміщення інвестиційних сертифікатів фонду.

Пайовий інвестиційний фонд — це відокремлений майновий комплекс, що складається з майна, переданого в довірче управління компанії засновником з умовою об’єднання цього майна з майном інших засновників, і з майна, отриманого в процесі такого управління, частка в праві власності на яке засвідчується цінним папером, видається компанією, що управляє. В останні роки дохідність ПІФів в Україні була недостатньою для того, щоб залучити інвесторів, всього лише 3,88%. Також вкладення в ПІФи досить ризиковані. Аналітики вважають, що даний інструмент вкладення вимагає серйозних доопрацювань. Крім цього, через існуючого законодавства знижується ефективність ПІФів. Йдеться про обмеження ПІФів на використання аутсорсингу: з цієї причини управлінські витрати фондів високі. Вони, в свою чергу, впливають на фінансовий результат.

Переваги:

1. ПІФи дозволяють уникнути зайвих ризиків, властивих інвестуванню в ринкові інструменти; облігації, акції, валюту. Керівник може купити багато різних цінних паперів, так, щоб зниження вартості одних відшкодовувалося зростанням вартості інших. Одній людині знадобилося б декілька сотень тисяч доларів, щоб створити такий набір цінних паперів (його називають «портфелем цінних паперів» або «інвестиційним портфелем»). При цьому частка засобів пайовика в пайовому фонді буде розподілена по всьому набору цінних паперів, який придбає компанія, що управляє.
2. у ПІФи можна вкладати зовсім невеликі суми.
3. пай відкритого пайового фонду можна продати у будь-який момент.
4. професійне управління об’єднаними засобами інвесторів здійснюється із залученням висококваліфікованих фахівців. Вони аналізують ситуацію на ринку цінних паперів і вирішують, які папери в цей час варто купити, а які — продати.
5. компанія, що управляє, не може розпоряджатися засобами пайовиків безконтрольно і довільно. Розпорядження майном пайовика знаходиться під контролем спеціалізованого депозитарію, який повинен дати свою згоду на будь-яку операцію із засобами пайовиків.

Недоліки:

1. компанія, що управляє, не дає ніяких гарантій прибутковості. Тобто, при украй несприятливій кон’юнктурі ринків існує вірогідність, що вартість вашого паю зменшиться.

Існує декілька видів пайових інвестиційних фондів. Їх можна об’єднати в дві групи за такими ознаками:

• За структурою інвестиційного портфеля:

1. Фонди акцій і змішані фонди, які більше підійдуть тим, хто зацікавлений в нарощуванні своїх активів і готовий при цьому ризикнути ними. Змішані фонди інвестують майно в акції і облігації. У змішаних фондах ризики, як правило, урівноважені, а прибутковість часто виявляється вищою, ніж у фондах з консервативною стратегією.
2. Фонди облігацій, які передбачають вкладення майна фонду в облігації, забезпечуючи стабільний, безризиковий, але не чималий дохід (для консервативних інвесторів).
3. Індексний ПІФ копіює який-небудь індекс, тобто УК не ухвалює самостійних рішень при виборі цінних паперів
4. Портфель галузевого або секторного Піфа складається з цінних паперів певного сектора економіки.

• По термінах придбання і погашення паїв:

1. Паї відкритих фондів можуть отримуватися і погашатися у будь-який час.
2. Паї інтервального Піфа можна купувати, обмінювати і гасити тільки в певні фіксовані проміжки часу кілька разів в рік.
3. Закриті фонди, як правило, створюються під певні проекти, паї можуть погашатися у разі ухвалення відповідного рішення на загальних зборах пайовиків, або при реалізації проекту.

Розглянувши інструменти інвестування з точки зору різних елементів інвестиційної стратегії, можна зробити наступні висновки. На даний момент найбільш привабливим інструментом залишається банківський депозит. Всі існуючі в Росії інструменти вимагають доопрацювань і, швидше за все, не притягнуть велику масу вкладень приватних інвесторів. Однак деякі з них (цінні папери, ІВС) найближче до того, щоб при деяких удосконалень стати реальною альтернативою банківським депозитам. Саме ними стали цікавитися російські приватні інвестори в кризу. Іншими словами, цінні папери та ІВС можуть стати джерелом додаткових доходів для російського населення, в тому числі, для молоді.

3.2. Напрями розвитку сприятливого інвестиційного клімату та приватного інвестування

В умовах існування низки економічних і політичних ризиків, і внутрішніх, і зовнішніх, запорукою поліпшення інвестиційного клімату в Україні є послідовне здійснення кроків, які задекларував новий уряд: проведення реформи судової системи і правоохоронних органів, здійснення системної протидії корупції, забезпечення прозорості державних закупівель, суттєва дерегуляція економіки відповідно до європейських стандартів ведення бізнесу.

Першочерговими напрямами формування сприятливого інвестиційного клімату є:

– зміцнення системи захисту та забезпечення жорсткого дотримання гарантій прав приватної власності через удосконалення законодавства з питань банкрутства та протидії протиправному поглинанню і захопленню підприємств, посилення відповідальності за порушення у сфері державної реєстрації, реформування судової системи;

– посилення протидії корупції в органах державної влади, що надають послуги інвесторам при реалізації інвестиційних проектів шляхом запровадження прозорих і єдиних правил для всіх суб`єктів економічної діяльності, запровадження вичерпних переліків критеріїв і вимог до інвесторів щодо прийняття рішень у сфері інвестиційної діяльності, впровадження інституту «інвестиційного омбудсмена»;

– удосконалення механізму «єдиного інвестиційного вікна» шляхом реалізації Концепції створення та функціонування автоматизованої системи «Єдине вікно подання електронної звітності» з метою мінімізації участі інвестора та скорочення часу проходження дозвільних і погоджувальних процедур у різних сферах інвестиційної діяльності з урахуванням їхньої специфіки;

– послідовна дерегуляція підприємницької діяльності шляхом імплементації вже прийнятих рішень та подальшого удосконалення інституційно-правової бази регулювання господарської діяльності;

– перегляд існуючої системи надання податкових пільг і державної фінансової допомоги, виданих на індивідуальній чи галузевій основі, з точки зору забезпечення конкурентного середовища, зменшення підстав вчинення корупційних дій;

– удосконалення системи державних закупівель як механізму стимулювання господарської та інвестиційної діяльності підприємств шляхом розбудови прозорих процедур, забезпечення рівного доступу до участі у тендерах вітчизняних й іноземних підприємств.

Ефективне провадження стратегії структурної модернізації потребуватиме розширення джерел формування інвестиційного ресурсу через запровадження удосконалених механізмів та інструментів грошово-кредитного, фіскального, організаційно-управлінського регулювання. Для цього необхідними є:

– проведення фінансово-господарського аудиту діяльності державних підприємств і підприємств з державною часткою, у першу чергу, ключових державних монополій, проведення їхньої реструктуризації з метою фінансового оздоровлення;

– посилення спрямованості фіскальної політики на стимулювання інвестиційної діяльності шляхом запровадження диференційованих податкових ставок на частку прибутку, що спрямовується на інвестиції;

– удосконалення амортизаційної політики шляхом підвищення норм податкової амортизації основних засобів, зокрема, на машини та обладнання, використання прискореної амортизації до окремих галузей економіки, обладнання для проведення НДДКР;

– спрощення доступу інвесторів до отримання кредитних ресурсів шляхом удосконалення механізмів пільгового кредитування інвестиційних проектів, утворення та забезпечення функціонування Державного банку реконструкції і розвитку, активізації діяльності Державного фонду регіонального розвитку;

–  удосконалення механізму надання державних гарантій на отримання кредитних ресурсів у довгострокові проекти шляхом розроблення і прийняття нормативно-методичних документів, що регламентують критерії та забезпечують прозорість застосування даного механізму;

– сприяння розбудові індустріальних парків шляхом удосконалення організаційно-правових засад їхнього створення і функціонування, опрацювання механізмів залучення кредитних ресурсів та коштів міжнародних донорів для облаштування інфраструктури індустріальних парків;

– розвиток механізмів державно-приватного партнерства в частині забезпечення справедливого розподілу ризиків між партнерами, надання державних та місцевих гарантій за проектами державно-приватного партнерства, розробки механізму відшкодування обґрунтованих збитків приватного партнера у разі дострокового припинення договору за ініціативою держави, розробки механізму гарантування фінансування проекту з боку держави протягом всього періоду реалізації проекту[10];

–  продовження роботи щодо отримання фінансової підтримки, залучення кредитних коштів на програмних засадах для модернізації підприємств з Європейським інвестиційним банком, Європейським банком реконструкції і розвитку, Світовим банком, іншими міжнародними організаціями та забезпечення реалізації вже досягнутих угод;

– зміцнення інвестиційної бази місцевих органів влади та підвищення ефективності їхньої діяльності щодо інвестиційного розвитку територій шляхом активізації роботи регіональних центрів з інвестицій та розвитку[11];

– удосконалення організаційно-економічної моделі національного проектування з метою широкого залучення недержавних інвестиційних ресурсів на засадах державно-приватного партнерства, удосконалення фінансового механізму реалізації, перетворення національних проектів на точки концентрації залучених іноземних інвестицій;

– полегшення доступу малого і середнього підприємництва, особливо інноваційного спрямування, до фінансових ресурсів шляхом відкриття спеціальних кредитних ліній державних банків та використання коштів міжнародної допомоги, коштів європейських фондів, призначених для підтримки розвитку МСП; надання всього комплексу послуг суб’єктам МСП для підготовки аплікаційних форм для отримання такого фінансування. 

ВИСНОВКИ

Отже, провівши дослідження ми змогли сформулювати більш точне поняття про інвестиції, розширити та охарактеризувати їх класифікацію, створивши нові класифікаційні ознаки, виділили більш значущий вид інвестицій і на його прикладі проаналізували контроль за ним, у вигляді певних систематичних етапів. Контроль капітальних інвестицій та введення об’єктів і виробничих потужностей в дію ціленаправлений на якісне вкладення інвестицій у об’єкти виробничої потужності, що попереджує відхилення від проектів та виникнення браку.

На сьогоднішній день в умовах економічної кризи у росіян виникає потреба в додатковому джерелі доходів, в якості яких можуть виступати інвестиції в різні фінансові та нефінансові активи. Особливо актуальним це питання є для учнівської молоді. Зокрема, більшості студентів доступні наступні джерела доходів: робота на умовах part-time або фрілансерство, що цілком може поєднуватися із здійсненням приватних інвестицій.

Підводячи підсумок, відзначимо, що в цілому спостерігається зростання приватних інвестицій серед населення, а значить, цей спосіб отримання доходу привабливий для українців. Саме поведінка українських приватних інвесторів навіть в кризу досить консервативно, інвестиції в перевірені активи — банківські депозити — залишаються найбільш популярними. Варто відзначити низький інтерес українських приватних інвесторів до цінних паперів в порівнянні з іншими інструментами. Однак, хоча їх частка в обсязі фінансових активів і невелика, але все-таки зростає.

Важливо сказати про дії, які робить держава, щоб вирішити цю проблему. Однак нововведення, зокрема, індивідуальні інвестиційні рахунки, вимагають серйозних доопрацювань. На даний момент цей інструмент непривабливий для приватних інвесторів. Можливо, після його досконального вивчення і врахування вимог інвесторів ситуація зміниться. Ці зміни можуть вплинути на інвестиційний менталітет населення. А інвестиції в названі інструменти можуть стати реальною альтернативою традиційним депозитам.

Також варто сказати про необхідність доопрацювання існуючих інструментів. Раніше пайові інвестиційні фонди приносили прибуток інвесторам, але зараз ситуація змінилася. Інвестиційний пай потребує доопрацювання або трансформування в інший, більш привабливий інструмент в майбутньому. Традиційний об’єкт інвестування для російських приватних інвесторів — житлова нерухомість — також не приносила доходу в умовах кризи.

Незважаючи на те, що, як правило, приватні інвестори вибирають перевірені інструменти, згідно зі статистикою, вони знаходяться в пошуку інших можливостей інвестувати в кризу, особливо це стосується молоді. Саме в умовах кризи створення нового інструменту або удосконалення існуючого актуально, тим більше, якщо існує інтерес з боку цілої групи населення. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Данілов ОД. Інвестування : [навч. посіб.] / Данілов О.Д., Івашина Г.М., Чумаченко О.Г. — К. : «Комп’ютерпрес», 2007. -887с.
2. Коюда В.О. Основи інвестиційного менеджменту / Коюда В.О., Лепейко Т.І., Коюда О.П. — К. Кондор, 2010. — С. 165-181.
3. Крупка Я.Д. Прогресивні методи оцінки та обліку інвестиційних ресурсів / Я.Д. Крупка — Тернопіль : Економічна думка, 2009. — 354 с.
4. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність / Майорова Т.В. — К.: ЦУЛ, 2006. — 376 с.
5. Мойсеєнко І.П. Інвестиційний аналіз конкурентних переваг підприємства / І.П. Мойсеєнко //Проблеми науки. — 2008. — № 1.
6. Покровская Н. В. Модели налогообложения доходов по банковским вкладам и их связь с объемами сбережений населения // Научный журнал НИУ ИТМО. Серия Экономика и экологический менеджмент. – 2016.
7. Прокопенко Н. С. Податки і приватні інвестиції — ключові чинники в економічній сфері агропромислового виробництва / Н. С. Прокопенко // Економіка та держава. — 2017. — № 9. — С. 8-11.
8. Реверчук С.К. Інвестологія: наука про інвестування : [навч. посіб.] / Реверчук С.К. — К. : Атіка, 2006. — 264 с.
9. Сергеев И.В. Организация и финансирование инвестиций: учеб. пособие. / И.В. Сергеев, И.И.Веретенникова. — М.: Финансы и статистика, 2010. — 272 с.
10. Стародубцева А.А. Приватне інвестування як додаткове джерело доходу населення в умовах кризи // Наукове товариство студентів XXI століття. Економічні науки: зб. ст. по мат. LVI міжнар. студ. наук.-практ. конф. № 8 (56).
11. Суетин С. Обоснование инвестиций в защитные активы в условиях неопределенности // Экономические науки. – 2013. – № 11.
12. Федоренко В.Г. Інвестознавство : [підруч.] / В. Федоренко, А. Гойко / [за наук. ред. В.Г. Федоренка, — К.: МАУП, 2005. — 408 с.