Часто злочинність порівнюють з айсбергом, 9/10 якого ховається під поверхнею води. Загальні розміри латентної злочинності набагато більші, ніж 90% усіх фактично вчинених злочинів. Кримінолог Ю.Блувштейн та філософ О. Добринін вбачають суперечність (парадокс) у самому понятті латентності: факт злочину повинен знайти підтвердження через обвинувальний вирок суду, а для цього він має бути відомим. Що невідоме, те і не злочин [1, с. 44 – 46]. З цією переконливою, на перший погляд, позицією можна і не погодитись. Латентна злочинність реально існує і впливає на суспільне життя через свої наслідки. Виявлення прихованої злочинності завжди було проблемою номер один, яка і сьогодні залишається актуальною. На нашу думку, її вирішення можливе, якщо визначити причини латентності. Тому, з’ясувавши їх, ми зможемо розробити певний спосіб чи механізм заходів щодо протидії злочинній латентності.

Дослідженню латентної злочинності присвячені праці Г.Й.Шнайдера [2], О.М.Литвака [3], А.Акутаєва [4], Ю.Д.Блувштейна, О.В.Добриніна, А.Кетле, О.М.Бандурки[5] та ін. Однак аналіз їхніх наукових праць показує, що причини латентної злочинності окремо ними не виділяються. Отже, постає необхідність у визначенні причин латентної злочинності.

З цією метою автор ставить перед собою завдання визначити причини латентної злочинності і на підставі такого визначення запропонувати шляхи їх усунення.

Розробка заходів щодо нейтралізації злочинної латентності та їх застосування можливі тільки після остаточного визначення причин такої латентності. Їх визначення допоможе скласти необхідний перелік заходів, реалізація яких може ефективно протидіяти злочинній латентності.

Як відомо, в кримінології виділяють три види злочинної латентності: 1) природну; 2) штучну; 3) пограничну [6, с. 55]. Базовими видами, на нашу думку, є перших два види.

Під природною латентністю розуміється сукупність обставин, коли є подія злочину, але про неї невідомо правоохоронним органам. Отже, на наш погляд, до причин виникнення природної латентності можна віднести: 1) страх потерпілого перед злочинцем, побоювання можливої помсти з його боку у майбутньому; 2) переконання потерпілого у неможливості правоохоронних органів надати йому реальну допомогу, розкрити злочин; 3) виникнення недовіри до правоохоронних органів на підставі одного або двох вищевказаних чинників; 4) наявність почуття сорому у потерпілої особи при поданні заяви про вчинений щодо неї злочин (наприклад згвалтування); 5) байдужість свідків до події злочину; 6) неусвідомлення потерпілою особою факту вчиненого щодо неї злочину; тощо.

Штучна латентність має місце тоді, коли факт злочину відомий, але правоохоронні органи з різних причин не ставлять його на облік.

На нашу думку, до причин, за наявності яких виникає штучна латентність, можна віднести: 1) небажання працівника правоохоронного органу приймати заяву від потерпілої особи (свідка), що обумовлено його недбалим ставленням до виконуваної ним роботи (вирішення справи може зайняти багато часу, вирішення справи практично неможливе і т. ін.); 2) низький рівень професійної підготовки, недостатність фахових знань працівників правоохоронних органів; 3) недосконалість законодавства, яким регулюється порядок подання і прийняття заяв про вчинений злочин; 4) недооцінка правоохоронними ор­ганами суспільної небезпеки посягання, зокрема тих видів, що вчиняються професійними злочинцями (наприклад шахраями); 5) недоліки статистичного облі­ку; 6) недостатність теоретичних розробок у вітчизняній науці щодо боротьби з комп`ютерною злочинністю, особливо організованими її проявами серед практичних працівників правоохоронних органів України; тощо.

Враховуючи вищезазначений перелік причин природної і штучної злочинної латентності, спробуємо запропонувати заходи щодо їх усунення.

Так, заходами щодо усунення причин природної латентності потрібно, на наш погляд, вважати такі:

1) створення спеціальних підрозділів зі штатних працівників правоохоронних органів, які б здійснювали роз’яснювальну, анкетно-опитувальну роботу серед цивільного населення. Її проведення повинно здійснюватись відкрито у громадських місцях. Така робота повинна полягати у: а) доведенні до відома населення інформації про прийняті нормативно-правові акти; б) наданні інформації про стан злочинності як на місцевому рівні, так і на державному загалом; в) прийнятті пропозицій від населення про покращання механізму співпраці правоохоронних органів з населенням.

Позитив останнього заходу полягає у тому, що він може слугувати превенцією злочинності. Крім того, що стосується питання виявлення злочинної латентності, то цьому могла б сприяти активна анкетно-опитувальна робота. На нашу думку, така робота тільки підвищила рівень довіри до правоохоронних органів.

2) створення служби довіри чи громадської організації (наприклад організація з питань злочинної латентності), яка б вивчала проблеми, які сприяють існуванню злочинної латентності, та розробляла би шляхи їх усунення. Вони могли б також виступати посередниками між правоохоронними органами та громадянами.

Що стосується заходів з усуненя причин штучної злочинної латентності, то серед них потрібно виділити такі:

1) посилення дисциплінарної і кримінальної відповідальності працівників правоохоронних органів, які створюють умови розвитку та існування латентної злочинності та причин виникнення останньої.

2) створення громадських постів (із цивільного населення), які би вели роботу з реєстрації неофіційних заяв жертв або свідків злочину перед їх офіційною реєстрацією. Вважаємо, що такий захід допоможе зменшити кількість випадків недбалого ставлення працівників правоохоронних органів до вищезазначеної категорії осіб.

3) встановлення засобів аудіо-, відеоспостереження. Застосування цього заходу полягало би у тому, що потерпіла особа (свідок) мала право вимоги фіксації всього процесу подання заяви про вчинення злочину на аудіо- чи  відеоплівку. Одна з копій залишалася б у правоохоронних органах, а інша надавалася заявнику.

4) роз’яснення потерпілому особою, яка приймає заяву про вчинений злочин, що потерпілий має право подавати таку заяву у присутності члена-захисника.

Вважаємо, що визначення нами причин латентної злочинності допоможе у реальній протидії цьому негативному явищу, а запропоновані шляхи щодо їх нейтралізації зможуть стати реальними заходами такої протидії.

Список використаних джерел

1. Блувштейн Ю. Д., Добрынин А. В. Основания криминологии: Опыт логико-философского исследования. – Минск, 1990. – С. 44 – 46.
2. Шнайдер Г. И. Криминология. – М., 1994.
3. Литвак О. М. Злочинність, її причини та профілактика. – К., 1997.
4. Акутаев А. Проблемы латентной преступности: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Х., 1984.
5. Бандурка О.М. та ін. Партнерські взаємовідносини між населенням та міліцією: Підручник. – Х., 2003.
6. Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: у 2 кн. / О.М.Джужа,  П.П.Михайленко, О.Г.Кулик та ін.; За заг. ред. О.М.Джужи. – К.: Юрінком інтер, 2001. – 352 с.
7. Кримінологія: Загальна та особлива частини: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закладів/І. М.Даньшин, В.В.Голіна, О.Г.Кальман, О.В.Лисодєд; За ред. І. М.Даньшина. – Х.: Право, 2003. – 352 с.
8. Криминология. Учебник для вузов / Под общ. ред. А. И. Долговой. – М.: НОРМА, 2000. – 784 с.