Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Процесуальна регламентація використання поліграфа при розслідуванні кримінальних справ

Майже у 60 країнах світу під час розслідування кримінальних справ використовується поліграф (детектор брехні). Цей прилад існує уже близько ста років, і протягом всієї історії існування навколо використання поліграфа точаться різноманітні дискусії. Правомірність його використання, наукова обґрунтованість, особливості використання інформації, отриманої з його допомогою, моральні основи – все це і сьогодні викликає багато суперечок навколо детектора брехні.

Проблемам використання детектора брехні присвячені праці О.В. Бауліна, Р.С. Бєлкіна, В.О. Варламова, В.І. Галагана, Ю.М. Грошевого, Т.В. Дегтярьової, С.І. Журина, Г.І. Іваніна, В.О. Коновалової, В.І Коміссарова, О.М. Ларіна, О.Р. Ратінова, Б.Г. Розовського, Ю.І. Савельєва, А.І. Скрипнікова, А.Б. Стрельченка, Ю.І. Холодного, В.Ю. Шепітька та ін. Окрім того, в Україні дослідженням поліграфа займаються Науково-дослідний інститут проблем боротьби зі злочинністю, Центр практичної психології ГУ МВС України у Києві, Навчальний центр професійно-психологічної підготовки «Альфа-Щит».

Можна констатувати, що МВС України тільки починає впроваджувати поліграф у процес розслідування кримінальних справ. Проте вже відчутні результати. Так, у засобах масової інформації у травні 2002 року з’явилася інформація про те, що за допомогою поліграфа тільки в Автономній Республіці Крим було розкрито 20 убивств [1, с. 25]. Разом зі співробітниками центру підготовки поліграфологів “Альфа-Щит” з листопада 1998 року було проведено дослідження з використанням поліграфа у 116 справах про вбивства, загальна кількість допитаних за цими справами – 476 осіб [2].

На сьогодні використання поліграфа у кримінальному судочинстві України не регламентовано. На запити про правомочність використання поліграфа зацікавленими організаціями отримано три відповіді Генеральної прокуратури та одна – Верховного Суду України, і в жодному документі не дається чіткої вказівки щодо права використання поліграфа у слідчій чи судовій практиці, проте немає і прямої заборони [3, с. 52].

Дослідження (обстеження, інтерв’ювання) з використанням поліграфа має наукове підґрунтя і засноване на процесах, які пояснюються залежністю фізіологічного стану людини від психічних, емоційних реакцій, які можуть викликати різноманітні стимули, що містять вагому для особи інформацію. Таким чином, детектор брехні є технічним засобом, який має наукову основу, а значить, надає досить об’єктивні дані, природа виникнення яких відома.

На нашу думку, перевірку з використанням поліграфа ефективно було б застосовувати при проведенні допитів, очних ставок, впізнань. Однак, по-перше, обстеження з використанням поліграфа – це не просто процедура фіксації реакцій людини на якісь запитання, стимули, а й комплексна процедура, яка має певну методику, порядок, специфіку проведення; по-друге, проводити її повинна людина, яка має певні знання з психології, фізіології і, звичайно, володіє навичками роботи з приладом; по-третє, ця процедура досить тривала у часі, потребує особливої підготовки та обробки результатів дослідження. Але, спираючись на чинне законодавство, можна знайти вирішення цієї проблеми.

Статтею 75 КПК України закріплено можливість призначення слідчим експертизи, “коли для вирішення певних питань при провадженні у справі необхідні наукові, технічні чи інші спеціальні знання” [4, с. 251]. Відповідно до Закону України “Про судову експертизу” судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду [5].

Поліграфолог у процесі перевірки фіксує психофізіологічні явища, процеси, які виникають у досліджуваної особи при пред’явленні їй нейтральних запитань (які не стосуються злочину), а також запитань, що мають причетність до злочину. Висновок, який дає поліграфолог за результатами перевірки, має наукове підґрунтя та вказує на наявність чи відсутність у досліджуваної особи інформації, яка має значення при розслідуванні справи.

Враховуючи викладене, ми вважаємо, що дослідження з використанням поліграфа можна віднести до категорії судових експертиз. Доктор юридичних наук, професор В.І. Коміссаров пропонує виділити психофізіологічну експертизу, яка базується на використанні психофізіологічного методу “детекції брехні” і спрямована на вирішення діагностичних завдань як окремого роду експертизи, що входить до класу “судово-медичних і психофізіологічних експертиз” [6].

Проведення дослідження з використанням поліграфа, на наш погляд, доречно назвати комплексною психофізіологічною експертизою, тому що: по-перше, дослідженню передує вивчення психічних та фізіологічних особливостей організму досліджуваної особи; по-друге, у процесі дослідження встановлюються психофізіологічні реакції досліджуваного на стимули; по-третє, висновок робиться за сукупним аналізом психофізіологічного стану особи протягом підготовки та проведення обстеження, результатів інтерв’ювання з використанням поліграфа, результатів післятестової бесіди з досліджуваною особою. Окрім того, проведення такої експертизи, як уже зазначалося, потребує спеціальних знань із нейрології, фізіології, психології, кримінології (наприклад інформація про мотиваційну сферу злочинця), кримінального права (наприклад інформація про етапи злочину), кримінального процесу.

Приєднуючись до думки професора В.І. Коміссарова, треба підкреслити, що на сьогодні надання перевіркам на поліграфі статусу комплексної психофізіологічної експертизи могло б зняти необ’єктивні побоювання супротивників та прибічників використання поліграфа в процесі доказування по кримінальній справі.

Необхідно також заторкнути моральний аспект проблеми проведення цієї експертизи. Згідно з КПК України, надання показань для потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого є тільки правом. Виходячи з того, що психофізіологічна експертиза є своєрідним інтерв’юванням, опитуванням з метою встановлення відомої особі інформації щодо злочину, ця процедура може мати лише добровільний характер, щоб не порушувати принцип добровільності дачі показань цими суб’єктами кримінального судочинства, який зафіксований у ст. 72, 73, 74 КПК України. Після дослідження експерт не має права розголошувати свідчення, які стали йому відомі в процесі обстеження. Таким чином, слідчий, дотримуючись вищевказаних вимог, має право запропонувати свідкам, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому пройти комплексну психофізіологічну експертизу. Слідчий повинен пояснити, з якою метою вона проводиться та що являє собою комплексна психофізіологічна експертиза (ПФЕ). Після цього особа, яка погодилася на проходження експертизи, повинна написати заяву, в якій вказується, що їй роз’яснено сутність комплексної ПФЕ і вона згодна пройти таку експертизу, надати необхідну інформацію про стан свого психічного та фізичного здоров’я. Далі процедура призначення експертизи виглядає аналогічно відповідній процедурі призначення судових експертиз: слідчий складає постанову про призначення комплексної ПФЕ, після чого визначає день і час, у який особа повинна прибути на дослідження, вказує це у постанові та скеровує її експерту.

Розглянемо можливість використання висновку експерта-поліграфолога як джерела доказів. Відповідно до ч. 1 ст. 65 КПК України доказами у кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у встановленому законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність чи відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, що його скоїла, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи [4, с. 223].

Для того, щоб відомості про певні факти могли бути використані як докази, необхідно, щоб вони були відносними та допустимими. Відносність означає, що доказами можуть бути визнані тільки свідчення про такі факти, обставини, які необхідно встановити для правильного вирішення кримінальної справи, для прийняття конкретних процесуальних рішень [4, с. 224]. Проте відносними є і свідчення про допоміжні обставини, наприклад дані про те, що свідок міг (не міг) спостерігати певні дії обвинуваченого, знаходитися на момент вчинення злочину на місці його вчинення, чи знає він обличчя злочинця та ін. [4, с. 224]. На комплексну психофізіологічну експертизу виносяться запитання щодо обізнаності осіб з приводу певної інформації, тобто свідчення про допоміжні обставини.

Допустимість означає, що як докази можуть бути використані лише ті свідчення, які отримані з додержанням вимог процесуального законодавства. При закріпленні в КПК України порядку призначення, проведення комплексної психофізіологічної експертизи та визначення пропонуємо включити до Кримінально-процесуального кодексу України статтю 76-1 “Комплексна психофізіологічна експертиза” у такій редакції: “Слідчий має право призначити комплексну психофізіологічну експертизу для отримання інформації із застосуванням поліграфа (детектора брехні) стосовно фактів, що мають приетність до розслідування у справі з добровільної письмової згоди особи, щодо якої буде проводитися дослідження”.

Така норма, запроваджена до Кримінально-процесуального кодексу України, законодавчо закріпить можливість використання поліграфа при розслідуванні кримінальних справ і дозволить використовувати інформацію, отриману з його допомогою, як докази у кримінальній справі.

Список використаних джерел

  1. Піцхелаурі Ш. О. Поліграф у розслідуванні злочинів // Адвокат. – 2002. – № 1. – С. 24, 25.
  2. Половникова Ж. Ю. Применение полиграфа в системе МВД Украины //www.poligraf.com.ua/crimpol/articlez.html
  3. “Детектор лжи” – устройство для сбора и анализа информации // Бизнес и безопасность. – 2001. – № 2. – С. 51 – 54.
  4. Уголовно-процессуальный кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Под общ. ред. В. Т. Маляренко, Ю. П. Аленина. – Х.: ООО “Одиссей”, 2003. – 960 с.
  5. Закон України “Про судову експертизу” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 28. – Ст. 233.
  6. Комиссаров В. И., Комиссарова Я. В. Проблема становления психофизиологической експертизы //www.poligraf.sp.ru/exphtml
  7. Журин С. И. Практика и теория использования детекторов лжи. – М.: Горячая линия – Телеком, 2004. – 143 с.