Мирончак К.В., кандидат психологічних наук,
науковий співробітник лабораторії соціальної психології особистості
Інституту соціальної та політичної психології НАПН України

Розглядаючи самоефективність як прикладний інструмент у процесі соціально-психологічної реабілітації особистості після втрати ми послуговуємося такими основними задачами: позбавлення від емоційно — депресивних станів, залежностей та віднайдення глибинного потенціалу людини, її індивідуально-особистісних ресурсів, можливостей трансформації негативних станів і травматичного досвіду, адаптації до нових умов існування [1].

Тому особливо важливим є акцент на висвітленні основних практик підтримання самоефективності військового, який переживає втрату. З’ясовано, що найбільший вплив на зниження рівня самоефективності військового на передовій мають: смерть друзів, відсутність сну та відсутність мотивації перебування на війні. Тож резонним є питання про те, яким чином військові підтримують оптимальний рівень самоефективності в несприятливих та небезпечних для життя умовах, де необхідність бути ефективним в рази збільшується.

Головним методичним інструментарієм дослідження стало глибинне напівструктуроване інтерв’ю. До інтерв’ю було залучено 9 військових, які наразі проходять військову службу і безпосередньо перебувають у зоні бойових дій. В інтерв’ю були виділені питання до блоку «Втрата» та «Самоефективність». Перший блок питань був спрямований на уточнення, деталізацію реального досвіду переживання втрати. Другий блок питань стосувався прояснень щодо відчуття самоефективності респондентом.

Виділення практик підтримання самоефективності військового стало можливим завдяки обраному нами методу контент-аналізу текстів досліджуваних, які отримали високі показники за рівнем самофективності.

Практики усвідомлення та прийняття військової діяльності характерні для професійних військових, які мають спеціалізовану військову освіту, мають серйозний досвід війни і пройшли своєрідну ініціацію смертю (Ірак, Афганістан). Здебільшого такі солдати є добровольцями, а рішення йти воювати приймається самостійно, усвідомлено, без примусу чи соціального тиску. Тому і відповідальність за свої дії, своє життя вони братимуть на себе, маючи певний рівень зрілості та чітко сконструйований мотив, в основі якого здебільшого лежить не абстрактний смисл, а реальна потреба у здійсненні саме військової діяльності. Таким чином, вони схильні нормалізувати усе, що пов’язане з війною і її атрибутами, без зайвих очікувань. Збереження холодного розуму, безперечно, впливає на рівень самоефективності військового, на збереження його емоційної стійкості та зміцнення опірних механізмів при переживанні різноманітних втрат в умовах війни.

Практики самозаспокоєння. Такі практики, по суті, є використанням певних робочих (часто повторюваних) когнітивних конструкцій, які містять особистісно значуще послання для військового і слугують для нього своєрідним заспокійливим засобом, психологічною пігулкою, яка за умов дефіциту альтернативних засобів може створити досить позитивний ефект. Перебуваючи у перманентному стані бойової готовності, не завжди усвідомленому стані неспокою, такі семантичні конструкції пом’якшують прояв тривожних станів у військового, зменшують їх інтенсивність. В основі цієї практики лежить механізм самопрограмування або самонавіювання. І чим простішу форму та структуру має така семантична конструкція, тим ефективнішою вона є. Це своєрідне життєве кредо чи девіз, яким послуговується військовий, — його життєвий принцип, що може просто і доступно пов’язати між собою речі, події, ситуації, які суперечать одна одній, породжувати внутрішні конфлікти у особистості. Поширеними прикладами таких конфліктів серед військових є: цінність життя на противагу необхідності вбивати, свої — чужі, вороги — друзі, образ війни і її реальність, сім’я (дружина і діти) та військова сім’я (побратими), життя та смерть. Прикладами конструктів, що заспокоюють, є такі формулювання: «Все буде добре. Все рано чи пізно завершується. Як не ми, то хто? Всі ми не безсмертні. Я вірю, що виживу. Достойно вмерти інколи краще, ніж погано жити. Це не вибір, це обов ’язок. Як не ми їх, то вони нас. Я не міг вчинити інакше. Я тут заради мирного життя моїх дітей. Я чоловік і не можу чинити інакше». Практики самозаспокоєння досить тісно пов’язані з особистими чи загальноприйнятими мотивами перебування на війні. Чим стійкіший мотив у солдата, тим сильнішим буде вплив «заспокійливого» конструкту, який здебільшого формується і вибудовується на особистісних переконаннях та смислах військового. Зміст цих переконань може бути найрізноманітніший (піти воювати — це героїчно, патріотично, необхідно заради держави та майбутнього, обов’язок кожного чоловіка в країні, екстремально, унікально, прояв мужності та достоїнства). Поки особистісно значущий смисловий конструкт буде залишатися актуальним і діючим для військового, доти він буде підживлювати у ньому його власний особистісний, самостійно визначений сенс того, заради чого він там знаходиться.

Практики взаємодії та підтримки. Цей різновид практик підтримання самоефективності є найпоширенішим серед військових. Як відмічають самі військові, «ніщо так не додає енергії, сил і віри у себе як підтримка рідних та близьких тобі людей». Тому у тих військових, чиї рідні та друзі підтримують їх, не намагаються осудити чи переконати у «безглуздості» їх вибору перебування на війні, рівень самоефективності значно вище. Адже сили не витрачаються на постійні намагання переконати інших у правильності свого рішення, відстояти свою позицію, а зосереджуються безпосередньо на професійній діяльності. Значно гірше почуваються ті, у кого рідні проявляють досить стійку опозицію до їх рішення продовжувати воювати. Важкі психологічні стани, в яких може перебувати військовий під час різноманітних втрат на передовій, підсилюються відповідно ще й гострим почуттям провини перед рідними, що звинувачують його у байдужості до них або взагалі знецінюють його діяльність, буцімто все це марне, безглузде, не варте його життя. Не менш важливою є налагоджена взаємодія з побратимами по службі, а інколи їх підтримка є важливішою і значущішою, ніж від рідних по крові. Адже для багатьох військових внутрішньогруповий процес злиття, на якому побудована майже вся міжособистісна взаємодія в армії і у військових частинах, запускає процес змін у самоідентифікації (розмивається поняття «я», натомість зміцнюється поняття «ми») та у відчутті приналежності (колеги стають побратимами, ріднею, а рота — сім’єю).

Діяльнісні практики. Це будь-які повторювані і звичні для військового дії (здебільшого фізичні), що сприяють зменшенню психологічного тиску, спричиненого, наприклад, страхом смерті. Такі практики часто слугують щоденними для військової повсякденності ритуалами. Діяльнісні практики не мають такої яскравої функції перетворення як, наприклад, практики усвідомлення. Вони не обов’язково усвідомлюються, радше навпаки. Повторювані дії або специфічні ритуали серед військових відіграють більш супроводжувальну, допоміжну роль. Завдяки цим практикам військовий не занурюється у прискіпливу інтерпретацію подій, не підживлює сумніви, не застрягає у вічних пошуках пояснень і виправдань, адже проста, рутинна діяльність не залишає для цього часу. Завдяки діяльнісним практикам увага військового природним чином відволікається від травмівних думок, аналізу, оцінок, самозвинувачень, які можуть розбалансувати внутрішню систему рівноваги. Здійснення простих фізичних дій активізує паралельно одразу декілька процесів у військового: підтримка тіла у хорошій фізичній формі та емоційна розрядка через рух.

Так, у текстах досліджуваних зустрічалися такі характерні для цього типу практик семантичні конструкції: «Коли починають бомбардувати, думки про все це стають страшнішими від реальних бомб. Тоді я просто йду займатися чимось, неважливо чим, головне — не думати, а просто щось робити: чистити зброю, готувати їсти, рити, копати, шукати воду, ходити в розвідку. Погано тоді, коли немає чого робити. Потроху божеволієш. Тоді я просто йду качатися, віджиматися, щоб не пити, як інші».

Деструктивні практики. Хоча такий різновид практик містить в собі певну частку деструкції, тим не менш, в умовах підвищеного ризику, небезпеки для життя виявляється досить ефективним способом зняття надмірної внутрішньої напруги та стресу. Окрім нетривалого ефекту активації та емоційного зарядження військового, такий різновид практик має ряд неприємних наслідків для його здоров’я в цілому. До деструктивних практик, що локально чи ситуативно допомагають військовому підтримувати необхідний рівень самоефективності на передовій, належать: вживання алкоголю (у помірних дозах, «для хоробрості»), тютюнопаління, вживання енергетичних напоїв для підтримання стану бадьорості при неможливості мати нормальний сон (через службові завдання) та надмірне вживання ненормативної лексики. Навіть ті, хто до війни не були прихильниками таких практик, відзначають, що на передовій вони стають невід’ємною частиною побуту.

Своєрідний терапевтичний ефект від вживання ненормативної лексики підтвердили дослідники університету Кіле (Великобританія). Група добровольців тримали руки у крижаній воді. Ті, хто під час експерименту використовував лайку, тримати руки довше, ніж ті, хто використовував нейтральні слова. Особливо сильним такий ефект був серед тих добровольців, які раніше зазвичай не практикували лайку у своєму житті. Дослідники виявили, що розгніваний крик та вживання ненормативної лексики підвищують толерантність до болю, сприяють збільшенню частоти серцевих скорочень, зменшенню болю. Однак лайка не підвищує толерантність до болю у чоловіків з тенденцією до катастрофізації [2]. Таким чином, емоційно забарвлена лайка під час складних чи нестандарних для людини випробувань, яких на війні понад міру, може мати не лише катарсичний аспект, а й послаблювати зв’язок між страхом перед болем та реальним відчуттям болю.

Отже, у результаті нашого дослідження способів підтримки самоефективності військового на передовій були виділені такі різновиди практик: практики усвідомлення та прийняття військової діяльності, практики самозаспокоєння, практики взаємодії та підтримки, діяльнісні практики, деструктивні практики.

Список використаної літератури:

1. Титаренко Т. М. Можливості підтримання та відновлення психологічного здоров’я особистості в умовах довготривалої травматизації [Електронний ресурс] / Т. М. Титаренко // Особистість в умовах кризових викликів сучасності : матер. методол. семінару НАПН України. — К., 2016. — С. 42-51.
2. Stephens, Richard; Atkins, John; Kingston, Andrew Swearing as a response to pain NeuroReport