Вступ

Актуальність теми. Сучасна світова економічна система перебуває у безупинному процесі глобальних трансформацій, каталізатором яких виступають суперечливі закономірності міжнародного руху товарів, послуг, інтелектуальних ресурсів, і насамперед руху капіталів. Масштабні, динамічні, оптимально збалансовані та, водночас, географічно непропорційні й кон’юнктурно обумовлені інвестиційні потоки, з одного боку, відіграють продуктивну інтегруючу роль для усталеного соціально-економічного розвитку країн, а, з другого, провокують системні галузево-регіональні диспропорції, особливо в країнах, що розвиваються.

В умовах глобалізації для цілей стійкого економічного зростання країн та підвищення їх конкурентоспроможності важлива мобілізація внутрішніх та зовнішніх ресурсів і, в першу чергу, інвестиційних. У цьому контексті перед Україною постає першочергове завдання — формування оптимально збалансованої структури інвестиційного забезпечення національного економічного прориву. Пряме іноземне інвестування в економіку України за умов наявності пріоритетів залучення зовнішніх ресурсів, ефективного регуляторного механізму та чітких і паритетних умов спроможне забезпечити конкурентний розвиток національної економіки.

Інвестиційні аспекти стратегії економічного зростання країн тривалий час перебувають у полі зору багатьох учених і дослідницьких центрів. Макроекономічний ефект іноземного інвестування став предметом аналізу американських теоретиків Дж. Даннінга, М. Портера, Дж. Мура. Теоретичне підгрунття сучасної міжнародної інвестиційної діяльності було закладене     М. Верноном, С. Хаймером,    К. Кодзимою, Т. Озавою, Р. Алібером, Р. Манделою.

Серед фундаментальних вітчизняних досліджень цій темі присвячені роботи  О. Білоруса, І. Бланка, Б. Губського, Д. Лук’яненка, А. Кредісова, О. Плотнікова,  Ю. Козака, Ю. Пахомова, В. Гейця, Є. Панченко, А. Поручника, О. Мозгового,   О. Сльозко, А. Румянцева, В. Сіденка, А. Філіпенка, О. Шниркова, Ю. Макогона,  О. Рогача, В. Рокочі.

Проблема впливу іноземного капіталу на економіку країн, що розвиваються, належить до недостатньо досліджених в економічній літературі та економічній науці. Аналізу міжнародної інвестиційної діяльності присвячено цілий ряд фундаментальних праць Дж. Мілля, А. Маршалла, Дж. Кейнса, Е. Хансена, Р. Харрода, М. Фрідмана, І. Шумпетера та ін. На сучасному етапі вплив іноземних інвестицій на економіку країни досліджується у працях таких авторів, як: А. Шакіна [1], М. Чечетов [2], В. Борщевський [3] та багато інших. Незважаючи на появу великої кількості літератури, присвяченої цій проблемі, на нашу думку, продовжує існувати безліч питань, пов’язаних з неоднозначною роллю іноземного капіталу в розвитку країни-реципієнта інвестицій та питання взаємозв’язку процесів іноземного інвестування та економічного розвитку країни.

Разом з тим швидкоплинні якісні зміни зовнішнього конкурентного середовища висувають перед науковцями у сфері економіки необхідність обґрунтування та дослідження оптимальних шляхів залучення прямих іноземних інвестицій в економіки країн, підвищення їх ефективності, аналізу впливу макроекономічного регулювання на якісні трансформації економічної системи країни-реципієнта. Вкрай необхідним є подальше поглиблене дослідження сучасних проявів і перспективних трендів міжнародних інвестиційних процесів та розроблення системи заходів щодо нейтралізації чинників, які гальмують залучення іноземних інвестицій, що і обумовило вибір теми, її завдання  та зміст.

Метою дослідження є обґрунтування портфельних інвестицій та їх наслідки для країн-реципієнтів.

Виходячи з мети дослідження, у роботі поставлено такі конкретні завдання:

–        виявити сучасні особливості і географічно-видову структуру міжнародного руху капіталу;

–        визначити теоретико-методологічні підходи у дослідженні прямих іноземних інвестицій;

–        з’ясувати мотиваційну природу міжнародного інвестування;

–        оцінити стан та перспективи гармонізації вітчизняної регуляторної політики інвестиційних потоків;

–        дослідити інтегруючий вплив інвестиційних факторів на економічне зростання країн та регіонів світу;

–        показати значення внутрішніх і зовнішніх інвестиційних ресурсів, та їх вплив на формування міжнародної конкурентоспроможності України;

–        удосконалити методологічні підходи до моделювання сценаріїв розвитку національної економіки;

–        обґрунтувати механізми стимулювання прямого іноземного інвестування стратегічно важливих галузей економіки України.

Об’єктом дослідження виступили міжнародні інвестиційні процеси в умовах глобальних трансформацій.

Предметом дослідження є механізм ефективного залучення та проблеми використання портфельних інвестицій в процесі формування стратегії усталеного економічного зростання.

Розділ 1. Прямі й портфельні інвестиції в системі міжнародного інвестування

1.1. Основні підходи до визначення і розуміння портфельного інвестування

Портфельні інвестиції розуміють як придбання за кордоном великих пакетів цінних паперів (акцій, облігацій та ін.), що не дають права на контрольний пакет. Як правило, вони являють собою сугубо фінансову операцію з придбання іноземних цінних паперів, що не дає можливості безпосереднього контролю над діяльністю закордонного об’єкта інвестування, а лише закріплюють право на дохід, здебільшого у вигляді дивідендів, купонного доходу або курсової різниці між купівлею та продажем цінних паперів.

За визначенням МВФ, портфельні інвестиції — це капітал, вкладений резидентом однієї країни в акції та боргові цінні папери підприємства в іншій країні з метою одержання доходів. Причому це не обов’язково свідчить про істотний і довгостроковий інтерес інвестора в придбанні даного підприємства. Портфельні інвестиції трактуються як капіталовкладення, що не дають закордонному інвесторові права на контролю. Вони є спекулятивним капіталом унаслідок потенційного ризику швидкої втечі капіталів через розбіжність між рівнями процентних ставок у різних країнах. Відповідно до методології платіжного балансу портфельні інвестиції становлять менше 10% статутного капіталу компаній.

Об’єктами портфельного інвестування є акції, облігації, векселі, боргові цінні папери, інструменти грошового ринку, деривативи.

Акції — цінні папери, що перебувають у ринковому обігу, засвідчуючи участь їх власника у формуванні статутного фонду акціонерного товариства та надають майнове право і право на отримання відповідної частки доходів у вигляді дивідендів.

Облігації являють собою цінні папери з граничним терміном погашення, що надають право власникові отримувати фіксований дохід від їх номінальної вартості.

Прості векселі — це письмові боргові зобов’язання, які надають беззаперечне право їх власникові після закінчення терміну зобов’язання вимагати від боржника сплати визначеної в них суми.

Боргові розписки (ноти) — короткострокові грошові інструменти (термін дії 3-6 місяців), що випускаються позичальником на своє ім’я за домовленістю з банком, який гарантує їх розміщення на ринку та придбання нереалізованих нот, пролонгацію кредиту й надання резервних коштів. Найбільш відомий вид розписки — євроноти.

Інструменти грошового ринку — це грошові документи, що надають їх утримувачу безумовне право на гарантований грошовий дохід на певну дату (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти).

Боргові цінні папери — фінансові інструменти, що перебувають у ринковому обігу, засвідчуючи відносини позики між власником документа й емітентом (особою, яка випустила цей документ)

Фінансові деривативи — являють собою похідні (вторинні) грошові інструменти, що засвідчують право їх власника на купівлю або продаж первинних цінних паперів (опціони, ф’ючерси, варанти, свопи).

Особливо зросли обсяги міжнародних портфельних інвестицій протягом останніх двадцять років. Якщо в середині 80-х років міжнародні операції із цінними паперами становили не більше 10% від ВНП у найбільш розвинених країнах світу, то до середини 90-х їхні обсяги зросли до 100% і більше від ВНП цих країн. Відзначимо при цьому, що понад 90% портфельних закордонних інвестицій мають місце між розвиненими країнами, а темпи їхнього зростання зазвичай випереджають прямі інвестиції.

Портфельні інвестиції здійснюються заради одержання прибутку й зниження ризику завдяки портфельній диверсифікованості капіталу (в основному це активи, у деяких випадках — зобов’язання). З точки зору приймаючої країни, портфельне інвестування не тягне за собою втрату місцевого контролю над власністю компанії, яка може повністю належати місцевим фірмам, а також бути спільним підприємством або дочірньою компанією ТНК. Портфельні інвестиції — є чисто фінансовими і не передбачають передачі нематеріальних активів (ліцензій, управлінських навичок, ноу-хау).

Прямі й портфельні закордонні інвестиції мають різну природу, вони неоднаково впливають на економіку приймаючої країни.

Основні відмінності між цими формами інвестицій такі:

— прямі інвестиції надають інвесторові права контролю, а портфельні — ні;

— прямі інвестиції припускають придбання 10% і більше статутного капіталу компанії, портфельні — менше 10%;

— прямі інвестиції є довгостроковими вкладеннями, тоді як портфельні, напроти — короткостроковими; однак сучасні тенденції, властиві світовим ринкам капіталу показують, що багато інституціональних інвесторів тримають довгострокові активи в закордонних компаніях, не маючи права контролю (характерного для прямих вкладень), тобто розбіжності між прямими й портфельними інвестиціями в цьому сенсі стають малоістотними;

— різні джерела фінансування: прямі інвестиції фінансуються за рахунок внутрішньо фірмових зв’язків, а портфельні звичайно надаються національними компаніями та банками.

— прямі й портфельні інвестиції неоднаково впливають на економіку й стан фінансових ринків у країні-інвесторі та країні-реципієнті, при цьому якщо перші стимулюють передачу технологій і розширюють доступ інвесторів на внутрішній ринок, то другі можуть стимулювати розвиток внутрішнього ринку приймаючої країни; портфельні інвестиції спочатку виявляють порівняно сильний макроекономічний ефект, визначаючи динаміку цін на активи й ліквідність фінансового сектора; навпаки, прямі інвестиції більше позначаються на мікроекономічному рівні, сприяючи зміні структури виробництва в країні-реципієнті;

— портфельні інвестиції носять більш дестабілізуючий характер порівняно з прямими, хоча їхній кінцевий результат залежить від політики дочірніх компаній;

— прямі інвестиції супроводжуються передачею нематеріальних активів, що нехарактерно для портфельних інвестицій.

1.2. Риси впливу фінансової глобалізації на розвиток портфельного інвестування

Упродовж останніх 15 років одночасно активізуються операції з деривативами та зростають обсяги міжнародних інвестицій. Широке використання деривативів пов’язане з їхньою здатністю дивер-сифікувати різні ризики, що підсилює привабливість міжнародних інвестицій. Основні види операцій з деривативами — це звичайні процентні операції, зокрема процентні свопи й трансграничні угоди між промислово розвиненими країнами. 61% цієї суми припадає на процентні інструменти й 37% — на інвалютні кошти, у тому числі на остаточні форвардні операції та угоди свопу. Інші 2% включають контракти на операції з акціями (1,25%) та інструменти, пов’язані із придбанням товарів (590 і 350 млрд дол. відповідно).

У цілому за 1995 — 2005 рр. обсяг ринку деривативів зріс із 300 до 1500 млрд дол., у тому числі в розвинених країнах — з 280,7 до 1350,1 млрд дол.

Лідерами в експорті інших інвестицій є країни Європи, що зберігають цю позицію протягом останніх 25 років. Збір статистичної інформації про групу інших інвестицій ускладнюється внаслідок їх значної різноманітності й неоднорідності, але взагалі спостерігається тенденція до відносного зменшення частки цієї групи інвестицій, яка вписується в загальносвітову тенденцію зменшення частки позичкового капіталу, пов’язану з одночасним зростанням прямих та портфельних інвестицій.

Міжнародний рух підприємницького капіталу впливає як на країни базування, так і на приймаючі країни.

Вплив руху підприємницького капіталу на країни базування зводиться, здебільшого до можливостей більш продуктивного його використання за кордоном порівняно з використанням на внутрішньому ринку.

Вплив закордонних інвестицій на економіку приймаючих країн важко оцінити однозначно. І тут важливо розрізняти окремий вплив ПЗІ та вплив портфельного інвестування.

У сучасних умовах приймаючі країни (як розвинені, так і ті, що розвиваються) у більшості випадків схвалюють приплив прямих іноземних інвестицій на свою територію. Адже країна, що приймає ПЗІ, одержує у своє розпорядження додаткові ресурси, причому не тільки капітал, але й упровадження нових технологій, набуття управлінського досвіду й підвищенні кваліфікації вітчизняних кадрів. Зарубіжні інвестиції також стимулюють зростання продуктивності праці в країні інвестування.

Разом з тим приймаючі країни побоюються політичного тиску з боку великих інвесторів іноземного капіталу, а також їхнього проникнення в галузі, пов’язані з національною безпекою. Крім того, іноземні інвестори нерідко прагнуть перемістити в приймаючу країну виробництва, найбільш несприятливі в екологічному аспекті. У зв’язку з цим країни-реципієнти видають закони, що обмежують або ж прямо забороняють іноземні інвестиції в певні галузі.

Як правило, проти прямих закордонних інвестицій у приймаючих країнах виступають місцеві виробники аналогічних товарів, оскільки вони не можуть витримати іноземну конкуренцію та розраховують на протекціоністський захист уряду.

Однак практика показує, що країна, яка приймає закордонні інвестиції, у цілому виграє від їхнього припливу. Працівники й постачальники, що обслуговують нові підприємства, а також місцеві й державні органи управління, які отримують податки, виграють більше, ніж втрачають місцеві фірми. Можливість позитивних технологічних і кадрових змін викликає в урядах таких країн прагнення стимулювати приплив підприємницького капіталу з-за кордону, а не вживати протекціоністських заходів.

Отже, позитивний вплив ПЗІ на економіку приймаючої країни зводиться до таких моментів:

— створення дочірніх компаній філій, СП сприяє збільшенню капіталовкладень в економіку, зростанню продуктивності праці й зайнятості;

— спостерігається передача технологій, управлінських та маркетингових навиків;

— розширюється доступ національних фірм на міжнародні ринки збуту в разі інтеграції національних фірм в експортно-імпортну систему ТНК.

Одночасно слід зазначити негативні наслідки впливу ПЗІ на економіку країни вкладення капіталу:

— приймаюча країна втрачає контроль над національним виробництвом та вибором стратегії розвитку, оскільки великі обсяги ПЗІ можуть означати передачу контролю над окремими галузями іноземцям, які й будуть впливати на галузеву стратегію розвитку;

— ПЗІ можуть витісняти менш конкурентоспроможні порівняно із закордонними компаніями вітчизняні фірми;

— ПЗІ негативно впливають на платіжний баланс приймаючої країни, якщо філії ТНК потребують збільшення імпорту товарів або послуг;

— у довгостроковій перспективі відбувається так зване «старіння інвестицій», коли обсяг вивезеного капіталу у формі отриманих доходів перевищить обсяг вкладених коштів.

Вплив портфельного інвестування на приймаючу країну також не можна вважати однозначним. Бувають випадки, коли портфельне інвестування, наприклад при купівлі-продажу акцій або корпоративних облігацій на первісних ринках цінних паперів безпосередньо впливає на економіку приймаючої країни. В інших випадках (при купівлі іноземцями цінних паперів на вторинному ринку, вкладення засобів в державні облігації, деривативи) цей вплив менш виражений, але він викликає, проте, зростання споживання.

Купівля портфельних активів збільшує ліквідність банків, обсяги кредитування, стимулює процеси між фірмових поглинань, підвищує ліквідність національного капіталу, сприяє зміцненню фінансової інфраструктури, збільшує масштаби венчурного фінансування, дозволяє створювати нові компанії.

Одночасно з розширенням кредитування виникає більше можливостей для фінансових спекуляцій і зростання цін, що призводить до фінансових криз та економічних спадів.

В остаточному підсумку міжнародна міграція підприємницького капіталу сприяє зростанню світового продукту.

Розділ 2. Вплив закордонних інвестицій на економіку приймаючих країн

2.1. Аналіз динаміки та порівняння структури іноземних інвестицій в Україну

Трансформація економіки країн СНД свідчить про те, що більшість з них не користуються в повному обсязі перевагами міжнародного руху капіталів і залишаються з обмеженими обсягами залученого та вкладеного капіталу за кордон. Тому, виявлення факторів, що впливають на інвестиційний процес в постіндустріальних країнах та вивчення процесу іноземного інвестування, впливу руху міжнародного капіталу на стабілізацію та дестабілізацію національної економіки належить до актуальних завдань сучасної економічної науки.

За умов недостатньої ефективності економічних реформ, обмеження внутрішніх джерел фінансування, відтоку капіталу за кордон, іноземним інвестиціям в економіку України відводиться важлива роль. В умовах ринкової трансформації економічної системи України відчувається гострий дефіцит капіталовкладень і необхідність суттєвого залучення зовнішніх фінансових ресурсів.

Міжнародна інвестиційна позиція України відіграє важливу роль у визначенні зовнішньої та внутрішньої економічної політики держави. За сучасних обставин зростаючої взаємозалежності економік різних країн приплив та відтік іноземних капіталовкладень має велике значення для прийняття тих або інших економічних рішень.

Сучасна економічна теорія, як зазначає оксфордський вчений-економіст В. Фітцджеральд, передбачає необхідність державних регуляторних впливів на ринку. Це стосується, передусім, випадків захисту прав власності, корекції економічних умов та попередження монополізації ринків [4]. Легко помітити, що усі ці випадки стосуються і регулювання процесу залучення та використання іноземних інвестицій.

Ми вважаємо, що потенційно Україна може бути однією з провідних країн Європи, за допомогою достатньої кількості іноземних прямих та портфельних інвестицій. Сильними сторонами України є її великий внутрішній ринок, достатній індустріальний та аграрний потенціал і вигідне геополітичне розташування щодо торговельних шляхів Європи та Азії. На сьогодні, обсяг національних фінансових ресурсів є неадекватним для ефективного економічного розвитку нашої країни — це є причиною того, чому зараз капіталовкладення іноземних інвесторів так активно залучаються до економіки України. Україні доводиться суперничати з іншими країнами, ринки яких виявляються більш привабливими для інвесторів, особливо з азійськими й латиноамериканськими країнами. Головними факторами, які негативно впливають на активність іноземних інвесторів в Україні, є правова, політична й економічна нестабільність, недосконала фінансово-кредитна й податкова система, високий рівень тінізації економіки [5].

Оцінка ефектів та наслідків, до яких призводить міжнародний рух капіталів як для країн-реципієнтів, так і для країн виникнення капіталу є значущою: від зміни норми прибутковості на вкладений капітал та налагодження економічних зв’язків між господарюючими суб’єктами на макрорівні до формування міждержавних політичних альянсів та соціально-демографічних і економічних зрушень в економіці окремих країн та їх угруповань. При цьому наслідки міжнародного руху капіталів у більшості випадків набувають більш стійкий характер. Основним та вагомим фактором активізації міжнародних інвестиційних процесів у світі нині є процеси транснаціоналізації та глобалізації, що обумовлюють формування інвестиційних потоків між різними країнами.

На розгортання інвестиційного процесу впливають як економічні, так і неекономічні фактори. Тому розширення інвестиційної діяльності потребує створення сприятливого клімату шляхом стимулювання державою соціально-економічної сфери країни. Визначальним завданням державної політики у сфері інвестиційної діяльності є формування сприятливого інвестиційного клімату. На нашу думку, державне регулювання має здійснюватись на всіх етапах інвестиційного процесу, тільки комплексний підхід з боку державних органів може забезпечити ефективне їх регулювання. Істотно збільшити приплив інвестицій можна лише за умови розвитку всього комплексу факторів, що формують інвестиційний клімат. Недооцінка хоча б однієї складової неминуче призведе до дисбалансу та створить напруженість на інвестиційному ринку України [6].

Слід відзначити, що Україна пройшла дуже важливі етапи на шляху до інтеграції до світового економічного простору, що стало фактором деякого поліпшення інвестиційного клімату в країні:

—      1 березня 1998 р. набула сили Угода про партнерство і співпрацю з Європейським союзом.

—      ЄС і США надали Україні статус країни з ринковою економікою.

—      Сенат США скасував поправку Джексона-Вєника щодо України.

—      Підписано міждержавні угоди щодо сприяння і взаємного захисту інвестицій з 70 країнами світу.

—      Укладено 60 міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування майже зі всіма країнами СНД, Європи, багатьма країнами Азії, Північної і Південної Америки і кількома країнами Африки.

—      16 травня 2008 р. Україна набула статус члена СОТ. Вступ України до СОТ дає позитивний сигнал для активізації співпраці між Україною і ЄС за всіми напрямами, а також в інвестиційній сфері.

Міжнародна статистика Міжнародного валютного фонду виділяє три групи інвестицій, що включаються до балансу руху капіталів: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, інші інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції (англ. Foreign direct investment (FDI) — за визначенням «інвестиції, що викликають тривалий інтерес до підприємства, яке діє за межами економіки інвестора». Згідно з методологією МВФ ПІІ — це закордонні інвестиції, розміром більше ніж 10% статутного капіталу, що надає зацікавленій стороні право на участь в управлінні підприємством.

Портфельні інвестиції — це вкладення капіталу в акції, облігації та інші цінні папери з метою отримання доходу. На відміну від прямих інвестицій прид-баний пакет акцій (навіть більше 10%), не надає можливості активно брати участь в управлінні інвестиціями.

Згідно із проведеним нами дослідженнями, можна підкреслити, що для України характерним є перевищення частки прямих іноземних інвестицій над портфельними, суттєво збільшується частка прямих інвестицій у структурі інвестування, тоді як частка портфельних інвестицій в останні роки знижується. Це пояснюється нестабільністю політичної ситуації в країні, відсутністю розвинутої структури фондового ринку, недосконалістю законодавчої бази України. Слід також зазначити, що частина іноземних інвестицій являє собою схему ухилення від оподаткування вітчизняними підприємствами, які для її впровадження, спочатку виводять кошти за кордон, а потім інвестують у власні підприємства під виглядом іноземних інвестицій, що перешкоджає точній оцінці обсягів іноземних інвестицій в економіку України. Структура іноземних інвестицій в Україну має такий вигляд (табл. 1, рис. 1):

Таблиця 1. Прямі та портфельні інвестиції в Україну (млн дол. США)

Рік	Прямі іноземні інвестиції в Україну	Портфельні іноземні інвестиції в Україну
1995	483,5	—
1996	896,9	—
1997	1438,2	—
1998	2063,6	—
1999	2810,7	—
2000	3281,8	3198,0
2001	3875,0	2980,0
2002	4555,3	3293,0
2003	5471,8	4016,0
2004	6794,4	6354,0
2005	9047,0	9011,0
2006	16890,0	12861,0
2007	21607,3	18618,0
2008	29542,7	17062,0
2009	35616,4	16251,0

Інвестори, прагнучи уникнути додаткових ризиків, вкладають свій капітал в основному в галузі з мінімальним періодом обороту капіталу — фінансовий сектор, торгівля, нерухомість, земля, можна очікувати, що з розвитком валютного ринку інвестори будуть направляти частину свого капіталу у валютні операції. В Україні іноземних інвесторів приваблює вигідне геополітичне розташування, велика кількість населення та його високий рівень освіченості, значний індустріальний та аграрний потенціал, велика кількість корисних копалин. Слід підкреслити, що потік інвестицій в Україну на сьогодні перебуває під загрозою. Це пояснюється не тільки внутрішніми, але і зовнішніми факторами. На нашу думку, світова фінансова криза є однією з найважливіших причин скорочення іноземних інвестицій на українських ринках.

Рис. 1. Динаміка зміни обсягів іноземних інвестицій в Україну

З одного боку, жодна країна світу не може обійтися без іноземних інвестицій, які обумовлюють створення нових виробничих потужностей і, як наслідок, збільшення обсягів виробництва, створення робочих місць, активізація інноваційної діяльності. Однак, як ми вважаємо, іноземні інвестиції також можуть мати негативні наслідки для економіки нашої країни — імпорт капіталу є передвістям витоку доданої вартості, що була створена в країні—реципієнті інвестицій. Наявна структура іноземних інвестицій в Україні свідчить про те, що іноземні інвестиції лише змінюють власників підприємств та розвиваються лише галузі збуту іноземної продукції.

Підвищення ролі портфельних інвестицій в останній час пов’язане з можливістю проведення спекулятивних операцій, нарощуванням масштабу яких сприяли такі фактори: інтернаціоналізація діяльності фондових бірж — зняття обмежень на допуск іноземних компаній на багатьох великих фондових біржах, розширення міжнародних операцій банків з цінними паперами пенсійних фондів та інших установ. Метою портфельних інвестицій є вкладення коштів інвесторів у цінні папери найбільш прибуткових підприємств, а також у цінні папери, що випускаються державними та місцевими органами влади з метою отримання максимального прибутку на вкладені кошти. Портфельний інвестор, на відміну від прямого, займає позицію «стороннього спостерігача» щодо підпри- ємства-об’єкта інвестування та як правило не втручається в управління ним. Портфельні інвестиції є основним джерелом коштів для фінансування акцій, що випускаються підприємствами, великими корпораціями та приватними банками. Посередниками при іноземному портфельному інвестуванні, як правило, є інвестиційні банки (посередницькі організації на ринку цінних паперів, що займаються фінансуванням довгострокових вкладень). На рух цього виду інвестицій впливає різниця між нормами відсоткових ставок, що виплачуються за різними цінними паперами. Так, висока норма відсоткових ставок у США привабила багатьох іноземних інвесторів, особливо японських.

Залучення іноземних портфельних інвестицій є для української економіки досить важким завданням. За допомогою коштів іноземних портфельних інвесторів можливо вирішення питання щодо поповнення власного капіталу українськими підприємствами з метою довгострокового розвитку шляхом розміщення акцій українських підприємств серед іноземних портфельних інвесторів.

2.2. Комплексний підхід до створення сприятливого інвестиційного клімату з метою максимально ефективного формування інвестиційної політики держави

Змагання за іноземні інвестиції — це гостра та складна конкурентна боротьба. І навіть Росія, яка залучила значно більше інвестицій, аніж Україна (і загалом, і на душу населення), на думку експертів, «програла 10-річний період конкуренції із сусідами за «культурного» західного та східного інвестора» [7].

Аналізуючи динаміку зміни обсягів іноземних інвестицій у Росію, можна зробити висновок, що актуальність проблеми залучення іноземного капіталу досить жорстко постає перед російським урядом. Спостерігається значне перевищення обсягу прямих інвестицій над портфельними, що свідчить про зацікавленість іноземних інвесторів у фактичному придбанні підприємств, в які інвестуються кошти. Портфельні ж інвестиції, залишаються на досить низькому рівні. Також спостерігається значний вплив світової фінансової кризи на обсяги інвестування до Росії, що поки не мають тенденції до зростання. Фактори, що впливають на зміну обсягу іноземних інвестицій у Росію, схожі з факторами, що впливають на українську динаміку — це пояснюється нестабільністю політичної ситуації, відсутністю розвинутої структури фондового ринку, недосконалістю законодавчої бази тощо.

Динаміка обсягів іноземних інвестицій у Польщу має такий характер — за останні 5 років спостерігається динаміка збільшення обсягу портфельних інвестицій в період зменшення прямих інвестиції в економіку країни та навпаки. На нашу думку, це може бути обумовлено фактором більшої стабільності та прозорості економічної системи Польщі, задоволення іноземних інвесторів схемою функціонування бізнесу в країні, порівняно з Україною та Росією, що мотивує іноземних інвесторів не тільки прагнути знизити свої ризики з вкладення коштів у цінні папери, а розглядати цю можливість з точки зору отримання стабільної частки прибутку перспективних підприємств, не змінюючи фактичного власника підприємства.

Підбиваючи підсумки, можна зазначити, що проблеми збільшення іноземного капіталу в економіку України залишаються надзвичайно актуальними, особливо в контексті загострення конкуренції на ринках капіталу. При цьому важливо врахувати не тільки економічний ефект, але й соціальний і політичний, капітальні вкладення повинні бути ефективними на всіх рівнях:

— Значущими факторами, що впливають на обсяги іноземних прямих та портфельних інвестицій у країну є: стабільність економічної, соціальної та політичної системи країни-реципієнта, адекватність системи господарювання бізнесу, рівень розвитку фондового ринку, інвестиційний клімат у країні-реципієнті, законодавча база стосовно іноземних інвестицій, норма відсоткових ставок та становище світової економіки в цілому.

—      Позитивним результатом впливу іноземних інвестицій на країну- реципієнта можна назвати: налагодження економічних зв’язків між господарюючими ми суб’єктами на макрорівні, підвищення рівня виробничих потужностей, збільшення обсягів виробництва та робочих місць, активізація інноваційної діяльності реципієнта інвестицій.

—      Негативними результатами впливу процесу іноземного інвестування можна назвати: виток доданої вартості, що створюється в країні-реципієнті та фактична зміна власників підприємства (прямі інвестиції), проведення спекулятивних операцій (портфельні інвестиції).

—      Динаміка іноземних прямих та портфельних інвестицій в Україні та Росії показує, що іноземні інвестори зацікавлені у фактичній зміні власника підприємства шляхом внесення прямих інвестицій для нівелювання ризиків неефективного управління підприємством, на відміну від останньої тенденції іноземних інвестицій в Польщу, які показують довіру іноземних інвесторів до польських підприємців та прозорість економічної системи країни.

Розділ 3. Можливість практичного використання підходів у процесі розробки державної стратегії щодо залучення іноземного капіталу

Розширення обсягу виробництва в секторі з іноземною участю, що супроводжується підключенням до нього місцевих субпостачальників, сприяє розгортанню сполучених галузей. У результаті прискорюється ріст приймаючої економіки в цілому і виникає додатковий попит на кваліфіковану робочу силу, інженерів і вчених.

Здійснюючи імпортозаміщення, іноземний сектор здатний насичувати приймаючу економіку гостродефіцитною оригінальною продукцією, призначеною для модернізації її виробничої бази; він також дозволяє формувати сучасну модель споживання, заохочувати конкуренцію, привносити й удосконалювати ринкові методи господарювання в країнах з економікою перехідного періоду. До того ж залучення іноземних фірм, що працюють на експорт, веде до збільшення експортних доходів країни-реципієнта. Зростає внесок таких доходів у приріст її ВВП [3, с. 48-49].

Відомі економісти, як переваги іноземних інвестицій відзначають податкові надходження і заробітну плату працівникам, які, виступаючи доповненням до бюджету, у кінців-кінців призводять до розвитку інфраструктури і збільшенню соціальних витрат [4, с. 108-109].

Крім того, продуктивність праці на підприємствах з іноземними інвестиціями іноді в 2 рази перевищує продуктивність на вітчизняних. Це зумовлено високою ефективністю нових складальних підприємств, котрі належать іноземним інвесторам, їх більш вузькою спеціалізацією меншою кількістю управлінського та дослідницького персоналу [6, с. 49].

Іноземна присутність може і негативно впливати на відтворювальний процес у країні-реципієнті. За час реформ як резиденти, так і нерезиденти розробили витончені схеми укриття прибутку і відведення її від оподатковування (а нерідко і частини фонду заробітної плати, щоб не робити відрахування в позабюджетні фонди). Такого роду схеми реалізуються через використання грошових сурогатів, «откатних» цін, різноманітних форм неплатежів. До того ж, прямі іноземні інвестиції у виробництво з орієнтацією на збут на внутрішньому ринку призведуть до відтоку валюти, адже інвестори, які продадуть товари за гривні (рублі або іншу грошову одиницю) змінить їх на євро, долари або іншу тверду валюту, щоб вивести за кордон. Отже, така ситуація призводить до відтоку валюти з крайни [5, с. 18].

Говорячи про недоліки закордонних інвестицій, не можна не розглянути ситуацію в Україні. Крім маленького обсягу інвестицій, що одержала Україна за всі роки незалежності, тут участь іноземного капіталу можна охарактеризувати наступною тенденцією: залучення інвестицій йде в регіони, що вже є порівняно благополучними в цьому аспекті (Київ і Київська область); продовжується відсталість периферійних зон, котрі знаходяться в умовах глибокої кризи (регіони західної України). Тобто підсилюються регіональні диспропорції в країні.

Отже, присутність закордонного капіталу має як позитивні, так і негативні наслідки для країни-реципієнта. Тому поряд з емпіричними підходами щодо оцінки впливу закордонного капіталу на економічне зростання, існують кількісні математичні методи, розроблені ведучими вченими-економістами. Проте вважається, що багато з цих методів не доведені до логічного завершення і не надають кінцевих формул для оцінки впливу іноземних інвестицій на темпи економічного росту країни-реципієнта. Розглянемо деякі з них.

Диференціальна модель перерозподілу капіталу між країнами (модель В. Леонтьєва). 

Одним з перших економістів, які спробували оцінити вплив потоку ПІІ на довгостроковий економічний розвиток національної економіки був В. Леонтьєв. Сутність цієї моделі полягає у тому, що вона відтворює функціонування двох груп країн — розвинутих і тих, що розвиваються. Зв’язок між ними забезпечується потоком виробничих інвестицій, що вивозяться з розвитих країн у ті, які розвиваються. Для країн з розвинутою економікою модель В. Леонтьєва можна звести до двох простих співвідношень:

1. Принцип мультиплікатора, що задається Р рівнянням I(t)= sY(t), де Y — випуск (валового національного продукту) у даній групі країн, I — обсяг інвестицій у розвитих країнах, s — норма нагромадження (інвестування) чи мультиплікатор інвестицій.
2. Принцип акселератора, котрий задається рівнянням Y(t)= I (t)/b, де b — коефіцієнт приростної капіталоємкости чи акселератор інвестицій.
   Якщо скомбінувати принципи мультиплікатора й акселератора, то можна одержати готове диференціальне рівняння, котре описує динаміку випуску в групі країн, які розвиваються:

Y*(t)—(s*lb*)Y(t)-(h/b*)Y (0)e^(s/b)t = 0      (1)

У загальному випадку, коли s*/b* ? s/b, рівняння (1) має наступне рішення:

 

Y*(t) = Y*(0) -[	H(0)	]* e (s*/b*)t + [	H(0)	]* e (s/b)t	(2)
	b* (s/b — s*/b)		b* (s/b — s*/b*)

Отже, економічне зростання у країнах, котрі розвиваються, залежить від темпів росту в розвинутих країнах, а також від початкового значення капіталу, що вивозиться з розвинутих країн.

Для підтвердження правдивості вищесказаного, спробуємо відшукати початковий обсяг переміщуваного капіталу, необхідного для того, щоб темпи розвитку двох типів країн зрівнялася. Фактично це буде означати, що нам треба відшукати таку величину Н(0), при якій буде виконана умова рівняння темпів приросту ВНП в обох групах країн, тобто

Y(t)IY(t)=Y*(t)/Y*(t)        (3)

Скориставшись формулами (2) і (3) можна одержати шукану залежність для Н(0):

H(0)      =  s  — s*
b*Y*(0)     b   b*

Подібні розрахунки по формулі (4) можна зробити для будь-якого параметра, що входить у модель (в якості приклада може послужити параметр норми нагромадження країн, що розвиваються).
Не можна зменшувати значення моделі, запропонованої В. Леонтьєвим, адже її вважають класичним інструментом, який допомагає зрозуміти глобальні тенденції господарчого розвитку. Проте аналізуючи сучасні економічні умови деякі недоліки цієї моделі стають очевидними.

Модель економічного росту на базі виробничих функцій (модель Вельфенса-Джесиньськи ).

Для відповіді на питання, як впливають ПІІ на економічне зростання у конкретній країні, може служити модель, запропонована П. Вельфснсом і П. Джесиньськи. Ця модель базується на традиційному апараті виробничих функцій. Загальний вид виробничої функції Вельфенса-Джесиньськи, що описує економічний ріст у країні-реципієнті, можна представити наступний чином:

Y(T) = [K(t)+H(t)]^b [L(t)]^1-b ext       (5)

де Y-випуск (ВВП чи ВНП); K-основний капітал місцевого походження (внутрішні основні фонди); Н — основний капітал іноземного походження (іноземні основні фонди); L- чисельність зайнятих у національній економіці; z- темп науково-технічного прогресу; b -статистично оцінюваний параметр.

Хоча модель, запропонована Вельфенсом-Джесиньськи, у цілому прийнятна, вона має ряд недоліків. В цій моделі загальний обсяг основного капіталу країни-реципієнта складається з накопиченого внутрішнього капіталу і прямих іноземних інвестицій. Такий підхід може викликати певні сумніви: ПІІ в загальному випадку не можуть прирівнюватися до основного капіталу через наявність тимчасових лагів в освоєнні інвестиції і поступового вибуття основних фондів. Більш того, існує небезпека подвійного рахунку, адже матеріалізовані в основних фондах ПІІ, як правило, враховуються в національній статистиці по вирахуванні приросту внутрішнього основного капіталу.
Моделі взаємодії місцевих і іноземних інвестицій (моделі типу «хижак-жертва»). Ще один напрямок дослідження ролі ПІІ в посиленні динамічності розвитку національного господарства — побудова економетричних залежностей між показниками інвестиційної активності місцевих і іноземних фірм. Вони, як правило, впливають один на одного, причому характер такого впливу для різних сторін різний.

Відобразити цей ефект можна, зокрема, за допомогою моделей типу «хижак-жертва».

Їх сутність полягає в тому, що іноземні і місцеві підприємства взаємодіють один з одним, причому підприємства одного сектора можуть розширювати своє виробництво за рахунок підприємств іншого. Іноді взаємодія може впливати на розвиток економічної діяльності фірм таким чином, що вона буде прискорюватися, підвищуватися. В такому випадку з моделі (7)-(8) випливає, що темпи приросту сукупного випуску (У + У*) підкоряються наступному рівнянню:

l = a+m [c-a + (1-m)(b+h)(Y+Y*)],      (8)

де l — темп економічного росту ВВП (Y + Y*); m — частка зробленого продукту на підприємствах з іноземним капіталом в сукупному обсязі виробництва m = Y*/(Y+Y*).

Звідси одержимо рівняння, що показує, вплив частки m на темпи економічного росту приймаючої країни:

l_F — l_S = [c-a + (b+h) (Y+Y*)(1-2m_S)] (m_F — m_S )       (9)

де l_F і l_S — початкове і кінцеве значення темпу економічного росту відповідно; m_F і m_S — початкове і кінцеве значення частки продукту підприємств з іноземним капіталом в совокуп ном обсязі виробництва.

Моделі типу «хижак-жертва» є привабливими, але можна вказати і на ряд, недоліків. Вона не враховує прямі і зворотні зв’язки в розвитку іноземного і національного секторів економіки, але при цьому пов’язані з досить тонким емпіричним аналізом по встановленню характеру таких зв’язків.

Модифікована різницева модель Мультиплікатора-акселератора

Основою даної моделі є принципи мультиплікатора I = s і акселератора DY = k, I сумарні інвестиції в основний капітал (капіталовкладення) у році t; Y — зроблений продукт (ВВП) у році t; s — середня схильність до інвестування (мультиплікатор); k — прирістна капиталоємкість виробництва (акселератор).

Комбінація принципів мультиплікатора й акселератора дає наступне різницеве рівняння В_t+1 = (1 + sk)Y_t рішенням якого є проста статечна виробнича функція:

Y_t = Yo(1+sk)^t       (10)

Якщо l — темп приросту ВВП, то з (10) випливає очевидна рівність l= sk, що може бути записане в такий спосіб:

l = s [(1-m)b +mb*],        (11)

де т = 1*/1 частка прямих іноземних інвестицій (/*), здійснюваних підприємствами за участю іноземного капіталу, у загальній масі капіталовкладень; b = DХ/(1 — /*) — акселератор інвестицій місцевого сектора; b* = DХ*/1* — акселератор інвестицій іноземного чи сектора акселератор ПІІ; Х — продукція, зроблена місцевим сектором; X* — продукція, зроблена іноземним сектором; Y=X+ X*.

Формула (11) у явному виді фіксує залежність темпів економічного росту (l) від інвестиційної активності в країні (s), частки інвестицій іноземного сектора (т) і віддачі від інвестицій у двох секторах (b і b*). З її виводиться остаточне рівняння, що показує вплив частки ПІІ на темпи економічного росту в країні-реципієнті:

l_F — l_S= s(b*-b)(m_F — m_S),        (12)

де параметри l_F , l_S, m_F ,m_S несуть те ж значеннєве навантаження початкових і кінцевих станів, що й у попередніх випадках.
При усій своїй простоті метод (12) містить у собі ряд методичних небезпек. Визначимо деякі з них. По-перше, при обчисленні акселераторів необхідно мати досить повне інформаційне забезпечення. Так, доцільно мати дані не тільки про обсяг ПІІ, в порівнянні із сукупним обсягом інвестицій у національній економіці, але і обсяги зробленої продукції місцевим і іноземним секторами. Для вірного відображення об’ємів цих обсягів у порівняних цінах, необхідно дефлірувати початкові дані. Але зростання цін на продукцію може бути нерівномірним, тоді отримання відповідних індексів проблематично. Така ж ситуація може повторитися і з вартістю основного капіталу. Статистичний облік таких ефектів неможливий, а їх ігнорування призведе до суттєвих погрішностей.

Висновки

Характер впливу іноземних інвестицій на економіку країни-реципієнта не може бути чітко окресленим, тому що може впливати на народне господарство приймаючої країни як позитивно, так і негативно.

Тож важливим є звертання до математичної оцінки впливу закордонного капіталу на економіку країни-реципієнта. Усі наведені моделі дозволяють визначити це зробити; однак усі вони працездатні та ефективні для країн, що мають сталий економічний розвиток. В умовах трансформаційного періоду економіки України більш логічним було б визначення та застосування індивідуального підходу щодо аналізу, результати якого можна було б використовувати для розробки політики стосовно прямих іноземних інвестицій.

Україна зацікавлена у вивченні руху та залученні іноземного капіталу, тому важливо визначити основні принципи та закономірності міжнародного руху капіталів, які слід враховувати у процесі формування інвестиційної політики держави, для більш ефективного використання процесу міжнародного руху капіталу та використання міжнародного досвіду. Тільки за цих умов іноземні інвестиції будуть сприяти підвищенню добробуту населення країни та нададуть поштовх для економічного зростання.

У ряді країн інвестиційна підтримка реалізації пріоритетних напрямків економічного зростання здійснюється через державні інвестиційні банки. Вони функціонують як інститути розвитку. Ці банки здійснюють цільове кредитування інвестицій під відносно низький відсоток у певних напрямках або видах господарської діяльності, які визначені державою як пріоритетні, як ті, що потребують підтримки, виходячи з інтересів суспільства. Підтримка надається таким банкам, як правило, у формі або монопольних прав, або доступу до кредитів емісійного центру (Центрального чи Державного банку). Існує чимало прикладів успішного функціонування подібного роду інститутів, особливо в умовах слабкості приватних банків і нерозвиненості фондового ринку (Китай, Індія, Бразилія). За нинішнього стану української економіки основним механізмом забезпечення інвестиційної складової процесу розширеного економічного відтворення може використовуватися тільки система державних банків розвитку. Інші механізми, насамперед приватні банки і фондовий ринок, можуть доповнювати перший. Надалі, по мірі збільшення обсягів виробництва та інвестицій, нагромадження заощаджень, розвитку ринкової інфраструктури вплив приватних банків та фондового ринку на процес розширеного економічного відтворення буде зростати.

Одним із найважливіших напрямків діяльності держави, який сприятиме розширенню кола джерел для формування інвестиційних ресурсів, має стати стимулювання процесів створення і використання знань, залучення вітчизняних та іноземних інвестицій до сфер наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності. Протягом останнього часу здійснено ряд важливих заходів, які позитивно позначилися на стані та тенденціях розвитку науково-технічної сфери. Водночас ситуація тут залишається складною. Практично призупинено проведення ряду перспективних досліджень експериментального характеру, зокрема в ядерній фізиці. Практично припинено розроблення нових зразків електронно-обчислювальної техніки на базі вітчизняної елементної бази. Ряд негативних чинників має участь українських учених у міжнародних наукових програмах та проектах. Значне зростання обсягів прикладних досліджень та розробок, що виконуються на замовлення іноземних фірм, збільшення експорту високоякісної науково-технічної продукції через відсутність належного попиту на неї на внутрішньому ринку призводить до ширшого використання науково-технічного потенціалу в інтересах інших держав.

Ми вважаємо, що існуючі інвестиційні моделі економічного зростання враховують тільки позитивний вплив іноземних інвестицій на розвиток економіки країни та не враховують негативні наслідки. Отже, подальше вивчення впливу іноземних інвестицій на економічний стан країни-реципієнта є перспективним напрямком дослідження цієї проблеми.

Список використаної літератури

1. Балацкий Е., Павличенко Р. Иностранные инвестиции и экономический рост: еория и практика исследования//Мировая экономика и международные отношения. — 2002. — № 6.
2. Беліма М. Регіональний розвиток України та прямі іноземні інвестиції// Економіка, Фінанси, Право. — 2002. — № 12.
3. Белоус Т. Прямые иностранные инвестиции в Росии: плюсы и минусы// Мировая экономика и международные отношения. — 2003. — № 9.
4. Борщевський В. В. Іноземні інвестиції як чинник регіонального розвитку// Фінанси України. — 2003. — № 10.
5. Борщевський В.В. Іноземні інвестиції як чинник регіонального розвитку / В.В. Борщевський // Фінанси України. — 2003. — № 10. — С. 108-117.
6. Бюро экономического анализа. Политика привлечения прямых иностранных инвестиций в российскую экономику. — М.: ТЕИС. — 2001. — С. 27.
7. Захарін С.В. Інвестиційне забезпечення економічного розвитку / С.В. Захарін // Фінанси України. — 2004. — № 10. — С. 82-88.
8. Парцхаладзе Л. Інвестиційний клімат України: глобальне потепління / Л. Парцхаладзе // Дзеркало тижня. — 2004. — № 29. — 24-30 липня.
9. Фомін С. С. Чи потрібні нам іноземні інвестиції?// Політика і час. — 2001. — № 3.
10. Чечетов М. Иностранные инвестиции: макроэкономический аспект / М. Чечетов // Экономика Украины. — 2004. — № 8. — С. 4-15.
11. Шакина А. Прямые иностранные инвестиции в странах восточной Европы / А. Шакина // Мировая экономика и международные отношения. — 2003. — № 2. — С. 48-51.
12. FitzGerald V. Regulatory Investment Incentives / V. FitzGerald // QEH Working Paper Series, Working Paper Number 80, February 2002. — Р. 3.
13. ukrstat.gov.ua
14. gks.ru
15. stat.gov.pl
16. kmu.gov.ua
17. bank.gov.ua