Вступ

Соціальна допомога – один із суттєвих механізмів підтримки людей, які опинилися у скруті, метою якої є допомогти їм інтегруватися у суспільство та полегшити матеріальний стан незалежно від трудової діяльності [4, c. 35].

На законодавчому та адміністративному рівнях створені передумови для уніфікованого підходу до надання всіх видів адресної допомоги. Однак у практиці прийому громадян та призначення адресної соціальної допомоги ще існує багато невирішених проблем, які призводять до значного ускладнення як процедури звернення громадян, так і процесу призначення сім’ї чи громадянину конкретного виду соціальної допомоги або соціальної виплати.

1. Поняття, особливості, суб’єкти державних допомог

Стаття 46 Конституції України визначає право особи на соціальний захист за рахунок бюджетних коштів. Цей вид соціального забезпечення отримав назву “державна соціальна допомога” [1].

Суб’єктами соціальної допомоги слід визнавати тільки нужденних громадян та членів їх сім’ї, а підставою для надання — стан нужденності (бідності), тобто такий рівень доходу, який не досягає прожиткового мінімуму, визначеного законом. Право на соціальну допомогу не повинне обумовлюватися трудовою діяльністю або сплатою страхових внесків. Тому фінансування можливе тільки за рахунок бюджетів різних рівнів. Грошові виплати можуть встановлюватися як в твердих розмірах, так і в розмірах, які доповнюють доходи до прожиткового рівня, а послуги надаються безоплатно або з частковим відшкодуванням їх вартості.

В Україні створено систему соціальної допомоги, яка складається з житлової субсидії, допомоги малозабезпеченим сім’ям, допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомоги сім’ям з дітьми [5, c. 108].

Допомогами зі соціального забезпечення називаються всі, крім пенсій, державні виплати із відповідних фондів, які надаються громадянам у передбачених законом випадках. Державна соціальна допомога надається за рахунок коштів Державного бюджету особам, які не застраховані у системі загальнообов’язкового соціального страхування.

На відміну від пенсій — основного та постійного джерела засобів для існування — допомоги, як правило, тимчасово замінюють заробітну плату або є додатком до основного джерела засобів для існування, або виступають як допомога за відсутності основних джерел засобів для існування.

Виходячи із підстав призначення можна виділити три групи допомог.

Перша група — це допомоги, які виплачуються замість втраченого з поважної причини заробітку. Такі допомоги надаються протягом нетривалого часу в розмірі, який близький до середньомісячного заробітку або співвіднесений із розміром прожиткового мінімуму. Характер призначення допомог цього виду виключає можливість їх отримання одночасно із заробітною платою, хоча і допускає виплату одночасно з пенсією. До цієї групи належать допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами і по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Друга група — це допомоги, які надаються як додаткова допомога до заробітку або до допомог першого виду. Ці допомоги вже не є заміною основного джерела засобів для існування, а покривають додаткові витрати. Залежно від того чи йдеться про покриття разових додаткових витрат, чи систематичних, встановлюються щомісячні та одноразові допомоги. До таких допомог належать: допомога при народженні дитини, допомога малозабезпеченим сім’ям.

Третя група — це допомоги, які надаються тим, у кого відсутні або можуть бути відсутні зарплата, пенсія та інші доходи. Прикладом такої допомоги є допомога інвалідам з дитинства [5, c. 110].

2. Державні допомоги особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» [2], учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов’язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986–1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988–1900 роках – не менше 30 календарних днів, у тому числі у проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені в зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ та організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

Згідно зі ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» [2], особам, віднесеним до 1 категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах: інвалідам 3 групи – 50% мінімальної пенсії за віком, інвалідам 2 групи – 75% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 р. № 836, під час призначення та перерахунку пенсії розрахунок додаткової пенсії, передбаченої Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», провадиться, виходячи з розміру 16,62 грн.

Відповідно до п. 5 ст. 27 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» [2], до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи належать неповнолітні діти, які народилися після 26 квітня 1986 року від батька, який на час вагітності матері має підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи, або матері, яка на час настання вагітності або під час вагітності має підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України дітям, зазначеним у ст. 27, визначення статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи після досягнення повноліття провадиться на умовах, визначених у ч. 1 цієї статті.

Ч. 1 ст. 11 цього Закону чітко визначено коло осіб та критерії їх віднесення до потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Однак такий критерій, як народження після 26 квітня 1986 року від батька, який на час настання вагітності має підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, або матері, яка на час настання вагітності або під час вагітності має підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відсутній.

Якщо статус дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи визначався саме за вищевказаним критерієм, підстав для віднесення її до потерпілих від Чорнобильської катастрофи після досягнення повноліття немає. Іншого чинним законодавством не передбачено [3, c. 56].

Розмір  щомісячної компенсації для постраждалих громадян щороку  затверджується   наказом Міністерства праці та соціальної політики України, виходячи з розроблених Міністерством Охорони Здоров’я  фізіологічних (медичних) норм харчування, затверджених Кабінетом Міністрів України, і даних Державного комітету статистики  щодо середніх цін на продукти харчування, що склалися в кожній області.

У 2010 р. ці розміри складають:

для постраждалих громадян 1 категорії –  297,00 грн.,

2 категорії –  248,5 грн.

Законодавством передбачено повне державне забезпечення постраждалих  дітей до вступу  до школи (віком не більше 8 років) шляхом безплатного виховання (утримання)  у державних та комунальних дошкільних навчальних закладах.

Дітям, які зараховані до дитячих дошкільних закладів, передбачено надання щомісячної грошової допомоги.

Розміри допомоги визначено постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.06 №649 «Про встановлення розмірів виплат деяким категоріям громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»[2]:

на дітей, які відвідують дошкільні заклади освіти:  віком до 3-х років – 13,5 грн., віком від 3-х до 8 років – 26,5 грн.;

на дітей, які  тимчасово не відвідували дошкільний заклад:  до 3-х років – 49,0 грн, від 3-х до 8 років – 72,5 грн.

Розрахунок на виплату зазначеної допомоги проводиться щомісячно, центрами по нарахуванню і виплаті соціальних допомог, управліннями праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад, ця виплата грошової допомоги здійснюється на підставі відомостей про відвідування дітьми дошкільних закладів, поданих уповноваженому органу відділами освіти районних держадміністрацій, структурними підрозділами з питань освіти виконавчих органів міських, районних у містах рад.

Батьки дітей, які не знаходяться в обліковому складі дошкільних закладів, отримують компенсацію в обсязі середньої  вартості харчування дитини в дитячому дошкільному закладі, затвердженої місцевими органами самоврядування [4, c. 78-79].

Висновки

Отже, державну соціальну допомогу можна визначити як форму організації здійснення права на соціальний захист бідних громадян без урахування трудової діяльності та сплати страхових внесків.

Державна соціальна допомога є адресною, а основні параметри соціальних гарантій визначаються на рівні держави. Нині переважна більшість виплат фінансується за рахунок субвенцій з Державного бюджету України.

Конституцією України (ст. 16) [1] Чорнобильську катастрофу визначено як катастрофу планетарного масштабу, а збереження генофонду українського народу – як обов’язок держави.

Питання захисту прав постраждалих від аварії на ЧАЕС та її наслідків регулюється безпосередньо Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” [2] іншими нормативними актами.

Список використаної літератури

1. Конституція України / Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К. : Парламентське видавництво, 2007. — 64с.
2. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»
3. Лавріненко О. Трудове право та право соціального забезпечення: навчально-методичні матеріали: навч. посіб. / О. В. Лавріненко. — Донецьк : Вебер, Донец. філія, 2007. — 514 с.
4. Пилипенко П. Право соціального забезпечення: Навч. посібник для студ. юрид. спец. вищих навч. закл. / Пилип Данилович Пилипенко (ред.). — К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. — 496с.
5. Ярошенко І. Право соціального забезпечення: Навч. посіб. / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2005. — 232с.