Вступ

Становлення та розвиток України як правової, соціальної держави сьогодні уявляється неможливою без існування чіткої та ефективної системи адміністративної юстиції як невід’ємної складової загальної системи захисту прав і свобод особистості. Запровадження в Україні системи адміністративного судочинства і створення адміністративних судів є дієвим механізмом захисту прав і законних інтересів осіб у сфері публічно- правових відносин, забезпечення верховенства права та законності діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.

Загальні теоретичні засади адміністративної юстиції розроблялися в працях таких вітчизняних та зарубіжних дослідників, як B.  Авер’янов, Д. Бахрах, В. Бевзенко, Ю. Битяк, Ю. Георгієвський, О. Гусарєва, С. Ківалов, Т. Коломоєць, В. Комзюк, Р. Мельник, Ю. Старілов, Н. Хаманьова та ін. Окремі теоретичні та практичні аспекти діяльності адміністративних судів в Україні розглядали C.  Бондар, А. Борко, І. Коліушко, Р. Куйбіда, А. Неугодніков, О. Пасенюк, Ю. Педько, А. Руденко, О. Свида, В. Стефанюк, І. Шруб та ін.

Проте, незважаючи на велику увагу дослідників до даної сфери, значна кількість питань залишається ще не достатньо вивченою. Зокрема, й досі у сучасній адміністративно- правовій науці відсутній єдиний підхід до визначення сутності адміністративної юстиції, у науковців немає чіткої позиції стосовно використання тих або інших методів аналізу у зазначеній сфері, а специфіка конкретних дослідницьких завдань, які постають перед науковцями, породжують велику кількість різноманітних, іноді суперечливих та таких, що виключають одна одну, точок зору на трактування та змістове наповнення даної категорії.

Метою даної роботи є визначення сутності та змісту поняття «адміністративна юстиція», що передбачає вирішення таких основних завдань, як: розгляд існуючих у сучасному адміністративному праві основних підходів до розуміння даного поняття, аналіз його співвідношення із поняттям «адміністративне судочинство», а також встановлення можливостей використання існуючих методологічних підходів для ефективного наукового пізнання інституту адміністративної юстиції в Україні. Новизна дослідження визначається тим, що у ньому уточнено сутність та зміст поняття «адміністративна юстиція».

1. Визначення поняття адміністративна юстиція

У сучасній вітчизняній та зарубіжній адміністративно-правовій науці існує ціла низка різноманітних підходів до визначення змісту поняття «адміністративна юстиція». Велика юридична енциклопедія визначає адміністративну юстицію як систему спеціальних судових органів, головним завданням яких є контроль за законністю дій та рішень адміністрації (органів виконавчої влади) при розгляді позовів та скарг громадян або організацій у зв’язку із порушенням їх прав та законних інтересів [1, с. 19]. Юридичний словник за ред. Ю. Шемшученка трактує адміністративну юстицію як особливий порядок вирішення адміністративно-правових спорів судами та іншими уповноваженими на те державними органами [2, с.47]. Розгляд існуючих наразі у сучасному адміністративному праві наукових доробок дає можливість виділити цілу низку визначень поняття «адміністративна юстиція», серед яких:

—         судовий контроль, що здійснює суд при вирішенні спорів у сфері публічно-правових відносин (Н. Саліщева, Н. Хаманьова, Н. Писаренко);

—         судовий механізм захисту прав людини (Р. Куйбіда, Ю. Педько);

—         адміністративне судочинство як галузь правосуддя, метою якої є вирішення судами спорів між громадянами та органами управління або ж між самими органами управління (В. Кампо, Ю. Старілов, Д. Бахрах);

—         система судових органів, спеціалізованих судів (О. Кузьменко, І. Решота, І. Панова);

—         інститут судового оскарження актів управління (О. Пасенюк, О. Лістратов) та ін. [3, с.15-18].

Таке різноманіття визначень та деталізація у трактуванні адміністративної юстиції, що, проте, не дає можливості охарактеризувати дане поняття у повній мірі, зумовлюється, переважно, специфікою конкретних дослідницьких завдань, які вирішуються тими чи іншими науковцями. Намагаючись об’єднати близькі за змістом трактування, Р. Куйбіда та В. Шишкін, виділяють серед існуючих у сучасній науці три основні групи визначень адміністративної юстиції:

1)       адміністративна юстиція як особливий порядок вирішення адміністративно-правових спорів судами та іншими уповноваженими на те державними органами;

2)       адміністративна юстиція як самостійна галузь правосуддя, метою якої є вирішення судами спорів між громадянами та органами управління;

3)       адміністративна юстиція як система спеціалізованих судів або спеціальних судових підрозділів, що здійснюють адміністративне судочинство [4, с.16].

На думку О. Тихомирова та О. Гусарєвої, зазначеним групам визначень відповідають три загальні підходи до розуміння сутності адміністративної юстиції — процедурно-процесуальний, функціональний та інституційний [5, с.49].

1. Відповідно до процедурно-процесуального підходу адміністративна юстиція визначається як особливий порядок вирішення спорів (або як вид судочинства). Розглядаючи адміністративну юстицію з даної точки зору, такі вчені, як В. Бевзенко, Ю. Битяк, В. Гаращук, О. Дяченко та ін. під адміністративною юстицією розуміють встановлений законом порядок розгляду й вирішення в судово-процесуальній формі справ, які виникають у сфері державного управління між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, та органами виконавчої влади й місцевого самоврядування (посадовими особами) — з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створеними для вирішення правових спорів судами [6, с.17-18; 7, с.218].
2. За функціональним підходом головний акцент робиться на здійсненні державою функції захисту прав і свобод громадян. Розвиваючи даний підхід, Ю. Тихомиров, А. Комзюк, та ін. визначають адміністративну юстицію як спеціальний механізм, гарантований державою та закріплений чинним законодавством спеціальний спосіб захисту прав громадян від неправомірних дій адміністрації [8, с.14; 9, с.38].
3. Згідно з інституційним підходом адміністративна юстиція характеризується як система спеціалізованих судів. Представники цього підходу (В. Авер’янов, О. Миколенко та ін.) визначають адміністративну юстицію як систему судових органів (судів), до компетенції яких входить розгляд та вирішення адміністративних публічно-правових спорів, що виникають у зв’язку зі зверненнями фізичних чи юридичних осіб до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб [10, с.394; 11, с.242].

2. Загальні ознаки та моделі адміністративної юстиції

Визначаючи сутність та зміст адміністративної юстиції через її співвідношення з адміністративним судочинством.

Адміністративна юстиція є особливим різновидом правосуддя, що передбачає діяльність адміністративних судів з розгляду та вирішення адміністративних спорів, які ініціюються громадянами шляхом оскарження протиправних дій чи бездіяльності органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб відповідно до правил адміністративного судочинства, встановлених законом» [11, с.289].

Розглядаючи адміністративне судочинство як процесуальний аспект адміністративної юстиції (діяльності судів), вважаємо доцільним виділення у науковому тлумаченні адміністративної юстиції інституційного (організаційного) і процесуального аспектів існування та функціонування даного інституту. Таким чином, адміністративну юстицію можна визначити як:

—         систему спеціалізованих судів, що здійснюють контроль за дотриманням законності в сфері державного управління;

—         особливий процесуальний порядок ви-рішення адміністративно-правових спорів між громадянином або організацією, з однієї сторони, та органом державного управління — з іншого (в такому розумінні адміністративна юстиція являє собою здійснення правосуддя (різновид судової діяльності), оскільки здійснюється із додержанням основних елементів судового розгляду).

Незважаючи на варіативність трактування, адміністративна юстиція характеризується певними ознаками:

—  наявність правового спору про публічне право, який виник у сфері управлінської діяльності;

—  мета — правовий захист суб’єктивних публічних прав громадян та юридичних осіб;

— процесуальна рівність учасників спору;

— правовий наслідок спору — визначення адміністративним судом незаконними або недійсними прийнятих адміністративних актів чи вчинення ними дій (або бездіяльності).

Аналізуючи зазначені визначення, на наш погляд, можна дати адміністративній юстиції таке трактування, яке виділяє її сутність: це правовий контроль у формі судового захисту з метою вирішення публічно-правового конфлікту, який виник між юридичними або фізичними особами та органами державної влади під час прийняття нормативно-правових актів, актів індивідуальної дії, інших рішень, чи вчинення дій або бездіяльності.

До того ж не обов’язково при вирішені публічно-правового спору судом керуватись принципом, що адміністративні суди мають розглядати виключно справи, які стосуються публічного спору. Якщо рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади порушуються права приватні, то вказаний спір підлягає також розгляду в порядку адміністративного судочинства. У такому спорі визначальним є саме поведінка суб’єкта владних повноважень, яка вплинула на подальші права або інтереси фізичної чи юридичної особи, і виокремлювати ці спори у різні провадження (адміністративне та господарське або цивільне) є недоцільним, оскільки в такому випадку, зводиться нанівець сама суть адміністративного судочинства.

Необхідно зазначити, що адміністративна юстиція та адміністративна юрисдикція є суміжними формами вирішення адміністративних спорів. В Україні адміністративна юрисдикція визначена процедурою розгляду і вирішення судом індивідуальних адміністративних справ у порядку адміністративного судочинства. Тобто це судова функція щодо розгляду та вирішення адміністративних справ, які ви-никають з публічно-правових конфліктів [12, c. 112].

Важливо уточнити, що в Україні створено інші органи, які державою наділено повноваженнями розглядати та вирішувати адміністративні спори, а саме: податкові органи, адміністративні комісії, погоджувальні ради тощо. Процедура розгляду адміністративного спору визначається законом про діяльність цих органів. Сам порядок розгляду, як правило, встановлюється самими цими органами.

Порядок розгляду спорів адміністративними органами є малоефективним, з притаманним дотриманням бюрократичної процедури, упередженого та необ’єктивного результату. Як свідчить практика, в переважній більшості суб’єкти спору, які вважають, що управлінськими діями органами державної влади або посадовими особами порушуються їх права та свободи, звертаються за вирішення спору до адміністративного суду, в тому числі, оскаржуючи рішення цих адміністративних органів. Складність захисту в адміністративних органах пояснюється підпорядкованістю, підлеглістю осіб у цих відносинах органам та посадовцям, які здійснюють управлінські функції.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що найбільш ефективним та надійним способом захисту публічно-правових спорів є розгляд адміністративних спорів адміністративним судом.

Інститутові судового захисту належить виняткова роль у житті громадського суспільства на виконання цього призначення через глибоке теоретичне і практичне вивчення та осмислення суті питання, конкретизацію проблем організації і діяльності спеціалізованих адміністративних судів, результатом стане створення досконалої системи адміністративної юстиції [12, c. 113].

Висновки

Отже, адміністративна юстиція являє собою систему спеціалізованих судів, що здійснюють контроль за дотриманням законності в сфері державного управління шляхом розгляду та вирішення адміністративно-правових спорів. Основною організаційною складовою адміністративної юстиції, таким чином, є адміністративний суд, а процесуальною складовою — здійснення правосуддя в формі адміністративного судочинства.

Розгляд адміністративної юстиції з точки зору організаційного (інституційного) підходу уявляється більш доцільним при дослідженні питань становлення та розвитку системи адміністративних судів України, їх структурної побудови та організаційних особливостей, а також особливостей діяльності, взаємодії між собою та іншими органами державної влади, місцевого самоврядування і громадськістю. Розгляд адміністративної юстиції під кутом зору функціонального та процесуального підходів уявляється більш корисним під час аналізу загальних цілей та завдань адміністративної юстиції, з’ясування її місця та функціонального призначення у системі захисту прав і свобод людини, вивчення особливостей адміністративного судочинства, дослідження специфіки розгляду та вирішення адміністративно-правових спорів, що виникають внаслідок рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень.

Список використаної літератури

1. Большая юридическая энциклопедия / [В. В. Аванесян, С. В. Андреева, Е. В. Белякова и др.] ; оформл. А. Мусина. — М. : Изд-во Эксмо, 2007. — 688 с.
2. Юридична енциклопедія : в 6 т. Т. 1. А-Г / редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К. : Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана., 1998. — 672 с.
3. Руденко А. В. Адміністративне судочинство: становлення та здійснення: дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.07 / Руденко Артем Валерійович ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. — X., 2006. — 209 с.
4. Основи адміністративного судочинства та адміністративного права / за заг. ред. Куйбіди Р. О., Шишкіна В. І. — К. : Старий світ, 2006. — 576 с.
5. Тихомиров О. Д. Сучасні підходи до розуміння адміністративної юстиції / О. Д. Тихоміров, О. С. Гусарєва // Юридичний вісник. — 2009. — № 1 (10). — С. 45-49.
6. Бевзенко В. М. Адміністративні суди України : навч. посіб. / В. М. Бевзенко. — К. : Алерта, КНТ, 2006. — 271 с.
7. Адміністративне право України : підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Еаращук, О. В. Дяченко та ін. ; за ред. Ю. П. Битяка. — К. : Юрі- нком Інтер, 2007. — 544 с.
8. Тихомиров Ю. А. О концепции развития административного права и процесса / Ю. А. Тихомиров // Государство и право. — 1998. — № 1. — С. 5-14.
9. Комзюк А. Т. Адміністративний процес України : навч. посіб. / А. Т. Комзюк, В. М. Бевзенко, Р. С. Мельник. — К. : Прецедент, 2007. — 531 с.
10. Адміністративне право України. Академічний курс : підручник : у 2 т. Т. 1. Загальна частина / ред. колегія: В. Б. Авер’янов (голова). — К. : Юрид. думк», 2004. — 584 с.
11. Кірєєв Д. В. Адміністративна юстиція: сучасні підходи до визначення /Д. В. Кірєєв // Форум права. — 2012. — № 3. — С. 287—291 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2012-3/12kdvpdv.pdf
12. Юрченко В. П. Адміністративна юстиція в Україні: поняття та ознаки / В. П. Юрченко // Вісник Академії адвокатури України. — 2013. — Число 1. — С. 108-114