Вступ

Помаранчева революція (Майдан) — кампанія загальнонаціональних протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших акцій громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками Віктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно яких переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004.

Основною базою об’єднаної опозиції стали західні і центральні регіони країни, у той час як Віктора Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції.

Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції, які отримали назву Конституційна реформа. Конституційна реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів. 

1. Причини та хід Помаранчевої революції

За результатами голосування у повторному другому турі виборів перемогу одержав Віктор Ющенко.

Зміна правлячої еліти України, що відбулася в результаті «Помаранчевої революції», і пов’язана з цим радикальна переорієнтація внутрішнього й зовнішньополітичного курсу країни дали привід багатьом спостерігачам говорити про чергу «кольорових» революцій, що почалася зі зміни влади в Сербії та продовжилася в Грузії, Україні та Киргизстані, намагатися знайти аналогії між ними та визначити ті держави, у яких можливе повторення «кольорових» революцій. Зі свого боку, влади країн, які називалися як потенційні об’єкти застосування «революційного досвіду», почали певні контрзаходи для недопущення цього.

22 листопада 2004 року — наступний день після другого туру голосування, у ході якого виборці повинні були зробити свій вибір між діючим прем’єр-міністром Віктором Януковичем і кандидатом від опозиції Віктором Ющенком. З оголошенням попередніх офіційних результатів голосування стало зрозуміло, що вони відрізняються від даних екзит-полів. Скориставшись цим, прихильники Ющенка та іноземні спостерігачі з Європи й США заявили, що вибори проведені із численними порушеннями та такі розбіжності є результатом підтасування на користь провладного кандидата. Прихильники опозиції підготувалися до акцій протесту заздалегідь. Уже за добу до оголошення попередніх результатів на київській площі Незалежності почали встановлюватися намети й трибуни для проведення виступів опозиції. За кілька годин до оголошення Центральною виборчою комісією попередніх даних почали звучати заяви про фальсифікацію виборів на користь Віктора Януковича. Президент Росії Володимир Путін першим вітає Віктора Януковича з перемогою.

23 листопада в містах Західної України, у Києві й ряді інших міст і обласних центрів почалися мітинги в підтримку кандидата від опозиції. Основною ареною народного невдоволення став Майдан Незалежності, де зібралося, за різними оцінками, від 100 до 500 тисяч протестувальників з усієї країни. Мітинги й пікети проходили також перед будинками Адміністрації Президента, Верховної Ради — українського парламенту, уряду й ін. Відмітним знаком демонстрантів став помаранчевій колір — колір передвиборної кампанії Ющенка (прихильники Януковича використали білий то голубий кольори). Міські влада Києва, Львова та декількох інших міст відмовилися визнати законність офіційних результатів, а сам Ющенко, відмовляючись визнавати офіційні результати виборів, прийняв із трибуни Верховної Ради символічну присягу перед народом України як новообраний президент.

24 листопада переговори між владою та опозицією зайшли у глухий кут, оскільки позиція Ющенка не передбачала іншого результату переговорів, крім проголошення його президентом. Ющенко почав переговори з діючим президентом Леонідом Кучмою, бажаючи мирним шляхом домогтися визнання своєї перемоги, але, після оголошення остаточних результатів, згідно з якими переможцем був визнаний Янукович, Ющенко виступив перед своїми прихильниками в Києві, закликавши їх почати «Помаранчеву революцію» і за допомогою страйків паралізувати діяльність уряду, змусивши владу не визнавати результати виборів:

«Шлях до компромісу через демонстрацію народної волі — це єдиний шлях, що допоможе нам знайти вихід із цього конфлікту. Таким чином, Комітет національного порятунку повідомляє про загальнонаціональний політичний страйк »

25 листопада Верховний Суд України забороняє друкувати офіційні результати виборів. Януковича вітають Китай, Вірменія і Казахстан. Утворено т. зв. Комітет Національного порятунку, куди ввійшли провідні політики опоциції. «Помаранчеві» демонстранти займають Український Дім, Київську мерію та Будинок профспілок.

26 листопада на привокзальній площі у Києві пройшов мітинг прихильників Віктора Януковича, де зібралося бл. 60 000 осіб. Харківська та Луганська обласні ради оголошують про свої наміри щодо створення автономії. У столиці відбувся перший раунд переговорів влади та опозиції за участю міжнародних посередників.

27 листопада Верховна Рада України визнала результати виборів недійсними і оголосила недовіру ЦВК. Голова Харківської обласної ради Євген Кушнарьов заявив про початок організації автономії.

28 листопада. У Сєвєродонецьку відбувся з’їзд депутатів усіх рівнів, який обговорював питання проведення референдуму щодо федералізації України. Мер Москви Лужков назвав акції опозиції «апельсиновим підкормленим шабашем». Популярним став момент, коли Лужков погодився навіть «…зняти свою улюблену кепку, аби лиш бути подібним до Віктора Януковича».

29 листопада Сергій Тігіпко йде з посади начальника виборчого штабу провладного кандидата і голови Національного банку.

30 листопада дружина Віктора Януковича виступає з промовою про «наколоті апельсини» і «американські валянки». Ці фрази стали одними з найпопулярніших і найзгадуваніших у ЗМІ.

3 грудня Верховний Суд України після багатоденного обговорення визнав численні факти порушення законів і Конституції України в ході виборів, у результаті чого вимоги Ющенка були частково задоволені — зокрема, результати другого туру голосування були оголошені недійсними і було призначено повторне голосування.

8 грудня Верховна Рада перемінила склад Центральної виборчої комісії й прийняла виправлення до закону про вибори президента з метою перекрити основні канали фальсифікації виборів. Прийняття цих виправлень було результатом компромісу між владою й опозицією. У пакеті з ними була затверджена конституційна реформа, що обмежує владу президента України й передає частину його повноважень кабінету міністрів і парламенту. Після прийняття цих рішень революційна напруга в суспільстві значно зменшилась.

У ході повторного голосування, проведеного 26 грудня 2004 року, переміг Віктор Ющенко. Спроба прихильників Віктора Януковича опротестувати результати повторно проведеного другого туру виборів не принесла результатів, і ще до закінчення судового засідання Віктор Ющенко був офіційно визнаний обраним Президентом України в публікації «Урядового Кур’єра» (що означає офіційне закінчення виборів).

23 січня 2005 року Віктор Ющенко офіційно склав присягу і заступив на посаду Президента України.

Всупереч поширеним уявленням про раптовість і стихійність Помаранчевої революції, Майдан готувався довго й ретельно. Звісно, масова підтримка звичайних людей стала вирішальною, але якби не ретельна підготовка, цим людям було б просто нікуди прийти/приїхати, а ті, хто прийшов, швидко б розійшлися.

Організатори Майдану-2004 ретельно працювали над сотнями питань: де і скільки ставити наметів, як захищати сцену і наметове містечко, що їстимуть і де спатимуть революціонери (особливо приїжджі), скільки потрібно спальних мішків чи біотуалетів, яка музика має лунати зі сцени, якими мають бути гасла Майдану, хто має скласти кістяк мітингувальників до того, як збереться багато киян, як оптимально організувати підвезення великих мас людей до Києва і т.п. 

2. Політичні наслідки Помаранчевої революції

Помаранчева революція листопада-грудня 2004 року, що безперечно відкрила нову сторінку історії укрїанської нації, продемонструвала також видимі зміни у міжнародній політиці. Європа та світ зазнали неочікуваного виклику нової хвилі демократизації – найпотужнішої з часів оксамитових революцій в Центрально-Східній Європі кінця 80-х років та розпаду Радянського Союзу. Метою цієї доповіді є аналіз основних аспектів міжнародного впливу останніх подій в Україні.

По-перше, це “нове відкриття” України з боку Заходу після багатьох років “м’якого ігнорування”. Це відкриття може, ймовірно, призвести до переформатування політичної карти Європи, якщо українські трансформації будуть підкріплені послідовною політикою нового керівництва країни.

По-друге, фіаско або принаймні серйозна криза неоімперської політики президента РФ В.Путіна стосовно Нових незалежних держав.

По-третє, поштовх до подальшої демократизації на Сході Європи, що може стати реальним викликом для існуючих автократій та напівдемократичних режимів у Білорусі, Росії, Молдові, Вірменії та Азербайджані.

Очевидно, що Україна стала модним сюжетом для всього Заходу з кінця листопада 2004 р. Це трапилось тоді, коли сотні тисяч українців вийшли на вулиці та площі, щоб захистити свої виборчі права. Ані Віктор Ющенко особисто, ані жоден інший опозиційний лідер не міг навіть мріяти про таку потужну і довготривалу увагу західних політичних еліт та мас-медіа. Вийшло так, що не сама опозиція, а українське суспільство зачепило потаємний нерв Заходу, розпочавши мирну битву за демократію та верховенство права на холодних вулицях та майданах України.

Після повністю сфальсифікованого другого туру президентських виборів негайна та переконлива реакція українського суспільства підштовхнула лідерів Заходу до швидкої та однозначної реакції. Без тривалих сумнівів США, Європейський Союз, Канада задекларували невизнання офіційних результатів, що не відповідають справжньому вибору українського народу. Схоже, упереше за декілька років уся Європа, Сполучені Штати та авторитетні міжнародні організації виступили зі спільною позицією щодо події такої непересічної ваги. Реакція Заходу не могла б бути такою потужною та консолідованою, якби не події на Майдані Незалежності та інших вулицях та площах України. У будь якому разі, саме українська криза допомогла Заходу відчути себе знову, після перманентних конфліктів останніх років, єдиним цілим.

Помаранчева революція матиме глибокі наслідки для відносин ЄС та США з Україною. Події після другого туру президентських виборів засвідчили силу бажання України бути плюралістичною демократією. Важливо, щоб відповідь Заходу і надалі відповідала рівневі амбіцій, виявлених народом України.

Рішення Верховного Суду України, яким скасовано офіційні результати голосування 21 листопада і проголошено переголосування 26 грудня засвідчило про наявність елементів верховенства права  в існуючій системі судочинства, що може стати зародком справді  незалежної судової влади в осяжному майбутньому, якщо буде задіяна відповідна політична воля. Це рішення, неочікуване для більшості зовнішніх спостерігачів, на додаток до вибуху громадянської активності в Україні, змусило Захід до початку перегляду традиційного підходу до України як до “втраченої країни” або задворків Росії.

Помаранчева революція чітко виявила бажання української нації стати частиною Заходу: громадяни поводили себе у повній відповідності з тим, як чинять у подібних ситуаціях європейці, захищаючи права та принципи,  які складають ціннісний фундамент Євроатлантичної спільноти.

На сьогодні Помаранчеву революцію трактують по-різному. Від масштабного впливу народовладдя, краху авторитарного режиму, до – «змови Заходу». Останню оцінку підтримують російські кремлівські сили та ліві радикали у світі. Мирна революція була зумовлена насамперед зловживанням в електоральній сфері, що стало поштовхом до розгортання народного опору, який набув організованих форм і висунув нову ідеологічну платформу. В історико-політологічній літературі Помаранчева революція розглядається як четверта хвиля європейської демократизації [4, ст. 194 – 195]. На думку п’ятого Президента України П.Порошенка – «Помаранчева» революція зламала багато стереотипів про Україну загалом і про нашу націю та менталітет зокрема. Безумовно, квінтесенцією усієї революції був Майдан. Хоча більш правильно було б сказати – майдани, адже в мирних акціях протесту зухвалого режиму брали участь майже всі центральні площі держави» [13, ст. 4]. Позитивними наслідками Помаранчевої революції, насамперед є завоювання політичних та громадянських свобод, здійснення істотних кроків на шляху демократизації країни, поліпшення іміджу України на міжнародній арені, зрушення у соціальному рівні життя людей, зростання економічної свободи, започаткування процесу формування української нації, зростання національної свідомості. Негативні зміни пов’язані із незавершеністю, нереалізованістю її завдань та поляризацією суспільства на «Схід» і «Захід».

Фактично наслідком Майдану 2004 р. став прихід до влади В.Ющенка. 23 січня 2005 р. відбулася урочиста інавгурація новобраного Президента України, на яку прибули численні посли іноземих делегацій. Проте, розкол в середині «помаранчевої команди» призвів до фатальних наслідків. Як згодом у своїй автобіографічній книзі напише В.Ющенко: «Кожен процес, який відбувається у суспільстві не є відокремленим від історичного процесу, на нього впливає низка чинників. Чи не найзгубнішим фактором, який призводить до розконфронтації, що в свою чергу веде до втрати демократичних ідеалів та реалій на побудову ідеального суспільства є внутрішня боротьба. Я із великим жалем спостері¬гав розгортання боротьби між різними групами в помаранчевій команді. Спочатку серед учорашніх соратників сформувалися різні групи, а потім між ними почалася боротьба, насамперед — через пресу. Інформаційну війну вони вели через окремі статті, через заяви, через коментарі телебаченню, і все це щоденно руйнувало командний дух, розхитувало помаранчевий човен. Це стосувалося як найвищих ешелонів влади, так і нижчих ланок» [12, ст. 437].

Незважаючи на низку нереалізованих завдань, одним із найбільших досягнень В.Ющенка на зовнішньополітичній арені можна вважати участь у Дванадцятому саміті Україна – Європейський Союз 9 вересня 2008 р. та досягнення домовленостей на вищому політичному рівні про укладення нової посиленої Угоди Україна – ЄС на принципах асоціації, а також започаткування діалогу щодо умов запровадження безвізового режиму поїздок громадян України до держав – членів Євросоюзу [14, ст. 5]. 

Висновки

Помаранчева революція та подальші події викликали цілий вибух творчої активності серед українських митців. В 2004—2006 роках з’явилася ціла низка творів у різних видах і жанрах мистецтва, так чи інакше присв’ячених подіям або персоналіям помаранчевої революції. Значна частина таких творів носить сатиричний характер, причому об’єктом сатири стали як лідери біло-блакитного табору, так, пізніше, і самі лідери Помаранчевої революції.Протягом всіх днів Революції «голосом Майдану» був актор Євген Нищук (наразі вже заслужений артист України).

Найяскравішою подією поч. XXI ст., що хвилею мирних акцій протесту протягом листопада — грудня 2004 р. прокотилася Україною, стала Українська помаранчева революція, названа так за кольором символіки претендента на президентську посаду В. Ющенка. Вона пробудила українців, змусила їх поважати себе, викликала у мільйонів людей почуття національної гідності, гордості, само-ототожненвя з поняттям «громадянин України».

Поштовхом до революції стали масові фальсифікації з боку влади під час президентської виборчої кампанії 2004 яка стала найбруднішою за всю історію державної незалежності. Претендентами на президентську посаду було зареєстровано 24 особи, серед яких найбільшу Довіру мали лідер найчисленнішої парламентської фракції «Наша Україна» В. Ющенко та прем’єр-міністр і кандидат від владної коаліції В. Янукович.

Прагнучи перемогти будь-якою ціною, провладна команда організувала інформаційну блокаду опозиції, вдавалася до тиску на виборців та журналістів, застосовувала брудні технології, чинила провокації. Най ганебнішою подією президентської кампанії було отруєння В. Ющенка, яке сталося за досі нез’ясованих обставин.

Та, незважаючи на всі зусилля влади, у першому турі виборів Президента України переміг В. Ющенко. Другим став В. Янукович. 

Список використаної літератури

1. Алексєєв Ю. Історія України: Навчальний посібник/ Юрій Алексєєв, Андрій Вертегел, Віктор Даниленко,. — К.: Каравела, 2007. — 254 с.
2. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. — 3-е вид., виправлене і доп.. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 535 с.
3. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. — 3-тє вид., випр., доп.. — К.: Академвидав, 2004. — 687 с.
4. Губарев В. Історія України: Довідник школяра і студента/ Віктор Губарев,. — Донецьк: БАО, 2005. — 622 с.
5. Історія України: Навчальний посібник/ М. О. Скрипник, Л. Ф. Домбровська, В. М. Красовський та ін.; Під ред. М. О. Скрипника; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 366 с.
6. Кормич Л. Історія України: Підручник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і нау-ки України. — 2-ге вид., доп. і перероб.. — К.: Алерта, 2006. — 412 с.
7. Котова Н. Історія України: Навчальний посібник/ Наталія Котова,. — Харків: Одіссей, 2005. — 413 с.
8. Лановик Б. Історія України: Навчальний посібник/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. — 3-е вид., виправлене і доп.. — К.: Знання-Прес, 2006. — 598 с.
9. Олійник М. Історія України: Навчальний посібник для судентів дистанційної та заочної форм навчання/ Микола Олійник, Іван Ткачук,. — 3- вид., виправлене та доповнене. — Львів: Новий Світ-2000, 2007. — 262 с.
10. Чуткий А. Історія України: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів/ Андрій Чут-кий,; Міжрегіональна академія управління персоналом . — К.: МАУП, 2006. — 345 с.
11. Шабала Я. Історія України: Для випускників шкіл та абітурієнтів/ Ярослав Шабала,. — К.: Кон-дор, 2005. — 265 с.
12. Шокалюк О. Історія України: учбовий посібник/ Олексій Шокалюк,; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки «Галицька академія». — К.: Центр навчальної літера-тури, 2004. — 274 с.
13. Юрій М. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних факультетів всіх рівнів освіти/ Михайло Юрій,. — К.: Кондор, 2007. — 249 с.