Вступ

Соціальна політика — це заходи держави, спрямовані на пом’якшення нерівності в розподілі доходів, що є неминучою характерною рисою ринкової економіки. Вона спрямована на послаблення диференціації доходів і майна, пом’якшення суперечностей між учасниками ринкової економіки і запобіганню соціальних конфліктів на економічному ґрунті.

Тому важливим завданням соціальної політики є адресна (тобто призначена для конкретних груп населення) соціальна підтримка зі сторони держави, в першу чергу найменш захищених верств. Для того, щоб допомогти цим людям, гарантувати їм необхідні засоби, існує соціальна галузь економіки, яка називається соціальним забезпеченням. На організації соціального забезпечення держава покладає турботу про ті категорії населення, які в законодавчому порядку мають право на довготривалу або постійну допомогу у зв’язку з віком, інвалідністю, обмеженою працездатністю, відсутністю інших джерел існування.

1. Реалізація соціальних функцій держави

Соціальна функція держави — це сукупність односпрямованих дій держави в частині регулювання об’єктивно сформованих соціальних відносин і усвідомленої та артикульованої суспільством потреби щодо створення системи соціального захисту населення, гарантування соціальної безпеки, соціальних прав людини і громадянина, які прямо випливають з її конституційної характеристики як соціальної держави, закріплюються на рівні основ конституційного ладу і забезпечуються чинним законодавством, а також матеріальними, фінансовими, економічними, організаційно-технічними, інформаційними та іншими ресурсами.

Запропоноване визначення дозволяє зафіксувати низку важливих для нашого дослідження моментів.

По-перше, розвиток соціальної держави та реалізація соціальної функції являє собою необхідний етап еволюції суспільних відносин в умовах демократії і праводержавності, які на певному рівні розвитку потребують появи певних інститутів і механізмів, які б дозволили забезпечити специфічні (у порівнянні з іншими історичними епохами) соціальні потреби. В цьому плані еволюцію соціальної функції доцільно розглядати не лише у вузькому контексті розвитку тих чи інших державно-правових інститутів, але в більш широкому плані реагування публічної влади на об’єктивні зміни і трансформації, які мають місце в суспільстві та ставлять відповідні вимоги перед державою. Таким чином, еволюція соціальної функції є наслідком цілком об’єктивних суспільних змін, яка має як своє історичне (це поступовий розвиток соціально-економічних відносин, спричинений змінами в типі виробництва матеріальних благ та їх розподілу в суспільстві), так і логічне (це необхідність задоволення державою як специфічним інститутом публічної організації влади в суспільстві сформованих у суспільстві потреб і регулювання нових суспільних відносин) обґрунтування.

По-друге, реалізація соціальної функції засновується на нормах і положеннях конституційного права і відбувається через формування спеціальної галузі законодавства, якою є соціальне законодавство. Необхідність розвитку такого механізму реалізації соціальної функції держави пояснюється тим, що на законодавчому рівні не тільки встановлюються конкретні соціальні права людини і громадянина (які, в свою чергу, передбачають відповідні обов’язки держави та гарантії їх забезпечення), а й визначається програма діяльності держави та її органів у соціальній сфері на виконання соціально значимих цілей.

В цьому плані слід зазначити, що соціальне законодавство включає в себе важливу програмну складову. Формально-юридично це проявляється у затвердженні уповноваженими органами державної влади державних програм розвитку соціальної сфери. Однак зараз важливо звернути увагу не тільки на те, що програми соціального розвитку входять до системи соціального законодавства держави, а й на те, що сама соціальна функція є нічим іншим як постійно реалізованою державною діяльністю позитивного характеру. Це означає, що соціальні права громадян не можуть бути забезпечені шляхом звичайної відмови держави від втручання у певні сфери або відносини громадян.

Нагадаємо, що подібний «негативний принцип» діє щодо значної кількості особистих і політичних прав людини, коли держава повинна лише утримуватися від тих чи інших дій і має дозволити суспільним відносинам розвиватись незалежно від держави. На відміну від цього, соціальна функція держави має яскраво виражений позитивний характер; соціальні права часто характеризують як «позитивні права людини», оскільки їх реалізація пов’язана з системою дій держави, які покликані забезпечити гідне життя громадян, гарантувати зайнятість населення, гідну оплату праці, соціальну безпеку тощо.

Наприклад, якщо ми досліджуватимемо проблеми соціального захисту громадян, то реформування системи соціального захисту сьогодні здійснюється саме через посилення цільової спрямованості соціальних програм держави, поглиблення адресності державної соціальної допомоги, удосконалення міжбюджетних відносин. На регіональному рівні це передбачає запровадження прогресивної технології обслуговування малозабезпечених громадян у частині надання всіх видів державної допомоги за однією заявою, формування єдиної бази даних і реєстру отримувачів всіх видів соціальної допомоги та пільг, що сприяє якісному і комплексному обслуговуванню громадян, забезпечує доступ малозабезпечених верств населення до соціальних послуг, уніфікує підходи при визначенні права на призначення всіх видів соціальної допомоги.

Це саме положення про необхідність чітко спрямованої діяльності держави в процесі реалізації соціальної функції можна продемонструвати на прикладі розв’язання такої важливої соціальної проблеми, як подолання бідності. В цьому напрямі можна виділити необхідність запровадження наступних заходів: удосконалення законодавства щодо порядку та критеріїв визначення мінімальної заробітної плати та законодавче забезпечення запровадження мінімальної погодинної заробітної плати як державного соціального стандарту; зменшення навантаження на фонд оплати праці шляхом перерозподілу між роботодавцями і працівниками платежів та зборів і розширення бази оподаткування; усунення диспропорцій у міжпосадових та міжгалузевих співвідношеннях оплати праці працівників бюджетної сфери; залучення необхідних інвестицій у виробництво та людський капітал; забезпечення захисту права працівників на своєчасне та у повному розмірі отримання заробітної плати; істотне зменшення питомої ваги населення, яке перебуває за межею бідності, та зміцнення позицій середнього класу.

Тобто, як ми бачимо, реалізація права людини на соціальний захист передбачає чітку систему заходів, які вживаються державою і спрямовуються на вирішення даної проблеми. Серед вітчизняних дослідників про цей «позитивний зміст» соціальної функції держави пишуть О. Скрипнюк та В. Тихий, які, досліджуючи поняття соціальної безпеки (відповідно до обґрунтованого ними визначення, соціальна безпека — це позитивно врегульований правовими нормами і реалізований на практиці стан, коли держава забезпечує наявними в її розпорядженні демократичними методами підтримання гідного рівня життя громадян та гарантує можливість задоволення основних потреб їх розвитку), вказують, що «стан соціальної безпеки стає можливим лише за умови активної діяльності з боку державної влади».

По-третє, ефективність реалізації соціальної функції держави безпосередньо залежить від двох головних факторів. Перший з них пов’язаний з наявністю у держави необхідних ресурсів для того, щоб гарантувати гідне життя людини, запроваджувати різноманітні програми соціальної підтримки і соціального розвитку, допомагати найменш соціально захищеним верствам населення, здійснювати функцію перерозподілу прибутків за рахунок державних цільових програм. Другий пов’язаний з чіткістю і несуперечністю соціального законодавства, адже, на відміну від прав людини першого покоління, соціальні права потребують на свою правову регламентацію, коли на рівні законів та інших нормативно-правових актів визначається, хто саме і за яких умов отримує право на соціальну допомогу, якими органами державної влади ця допомога надається, який порядок надання соціальної допомоги, якою є відповідальність органів за погіршення соціального стану громадян тощо.

В цьому плані можна стверджувати, що чіткість, повнота та досконалість нормативно-правового регулювання в сфеpi соціальних відносин виступає однією з головних гарантій реалізації соціальної функції держави. Тому, на нашу думку, цілком обґрунтованою є позиція тих фахівців, які сьогодні вказують на те, що саме вади й недоліки чинного законодавства в сфері регулювання соціальних відносин виступають істотною перешкодою на шляху реалізації соціальної функції держави, в процесі забезпечення соціальних прав людини в Україні.

2. Соціальні функції підприємств та домогосподарств

Соціальна функція підприємства полягає у задоволенні потреб споживачів у певних сферах.

Причини виникнення підприємств вчені пояснюють по-різному. К. Маркс, наприклад, пов’язував утворення фірм з розвитком кооперації та поділу праці, заснованих на системі машин. Наш сучасник, лауреат Нобелівської премії з економіки, професор Чиказького університету Р. Коуз вважає, що поява фірм зумовлена необхідністю трансакційних (ринкових) витрат.

Підприємства визначають ділову активність національної економіки. Вони є головними товаровиробниками, суб’єктами, які здійснюють розвиток виробництва, визначають його структуру. Від ефективності функціонування підприємства залежать економічний, науковий, технічний рівень розвитку країни, добробут усіх верств населення.

Соціальне підприємництво — явище, нове не тільки для України, але й для Заходу. Як правило, під ним розуміють відповідну місію та діяльність некомерційної організації, спрямовану на досягнення соціального ефекту та пов’язану з реалізацією товарів, робіт і послуг на платній основі.

Безумовно, окреслені напрями трансформування фіскального механізму в Україні не вичерпують усю систему заходів, які необхідно здійснити з метою посилення впливу фіскальних інструментів соціальної політики держави, а лише визначають магістральні шляхи реформування системи управління державними фінансами як однієї з вирішальних умов успішної реалізації соціальної функції держави.

Соціальні функції підприємства такі: поліпшення умов праці та відпочинку працівників, створення сприятливого психологічного клімату в колективі, подання допомоги і надання пільг працівникам, благодійна діяльність.

Перш за все в будь-якій економіці домашні господарства є постачальниками ресурсів. Виникає питання, які саме ресурси домогосподарства можуть давати країні? У першу чергу — це робоча сила людини, її особиста праця. Кожен господарник, працюючи на підприємстві чи в установі, а також виробляючи власну продукцію та реалізуючи її на ринку, приносить користь державі, забезпечуючи її ресурсом праці.

Працею не обмежується внесок домогосподарників у ресурсний потенціал суспільства. Згідно із Законом України “Про власність” кожен громадянин України може мати в індивідуальній власності майстерні, малі підприємства у сфері побутового обслуговування, торгівлі, громадського харчування, землю, житлові будинки і господарські будівлі, машини, обладнання, транспортні засоби, сировину, матеріали та ін. Застосовуючи майно, що є в особистому розпорядженні, з метою виробництва товарів, домовласник ставить на службу інтересам суспільства такий важливий економічний ресурс, як капітал.

Крім праці та капіталу домогосподарства можуть постачати і грошові ресурси, які необхідні для організації суспільного виробництва. Вони купують акції великих промислових корпорацій і банків, кладуть гроші на ощадні рахунки, придбавають облігації.

Даючи економічну оцінку домашнім господарствам, слід проаналізувати не тільки функції, які вони виконують у суспільстві, а і їх сумарні доходи та розподіл.

Висновки

У ситуації, що склалася в Україні на сьогодні, до пріоритетних напрямів соціальної політики слід віднести проблеми збереження цілісності українського суспільства. У Посланні Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році» зроблено висновок про нагромадження у державі за попередні роки істотних соціальних диспропорцій: масової бідності, небаченого майнового розшарування суспільства, злиденних умов життя технічної та творчої інтелігенції, працівників бюджетної сфери, пенсіонерів, інвалідів. Залишається надто низькою для виконання своїх функцій заробітна плата. Впродовж тривалого часу рівень зайнятості населення працездатного віку становить 65,5%.

Надмірне зростання соціальних трансфертів зруйнувало базове співвідношення між заробітною платою та цими виплатами: з початку 2005 р. сукупні соціальні трансферти перевищують заробітну плату. Зміни у бюджетній політиці, спрямовані на збільшення соціальних трансфертів для населення, викликали подальше посилення фіскального тиску на економіку. Така ситуація зумовлює необхідність «нової хвилі» соціально-економічних реформ, яка за багатьма напрямами має стати масштабнішою, ніж попередні суспільно-економічні перетворення, а в теоретико-методологічному і суспільно-правовому вимірах — послідовнішою та обгрунтованішою. Основним стратегічним орієнтиром сучасних трансформаційних процесів має бути посилення їх соціальної спрямованості. У Посланні першочергове завдання забезпечення макроекономічної стабільності у державі покладається на бюджетно-податкову політику як один з інструментів соціально-економічного розвитку.

Список використаної літератури

1. Закоморна К. Деякі аспекти функціонування соціально-економічних рад у зарубіжних країнах //Вісник Академії правових наук України. — 2008. — № 3. — 129-133.
2. Луговенко Н. Соціальні функції пенсійного забезпечення / Н. Луговенко //Вісник академії державного управління при Президентові України. — 2005. — № 4. — C. 420-423.
3. Темченко О. Зміст соціальної функції держави щодо прав дитини в умовах євроінтеграції //Право України. — 2007. — № 5. — С.24-26.
4. Тропіна В.Б. Бюджетне забезпечення соціальної функції держави в Україні //Фінанси України. — 2008. — № 5. — С.15-31
5. Тропіна В. Соціальна функція держави та фіскальний механізм її реалізації: теоретико-практичні аспекти дослідження //Економіка України. — 2006. — № 11. — C. 54-61