Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Переваги і недоліки приватної системи освіти

Вступ

З перших років незалежності України значна увага приділяється темі побудови громадянського суспільства, демократії, захисту прав та свобод громадян. Усі ці процеси, без сумніву, реалізовуються дуже важко, бо нелегко змінити стереотипи людей, які звикли до загальних стандартів і часто не бажають сприймати нове. Ця проблема особливо гостро постає у системі освіти, яка дуже повільно просувається у напрямку підвищення її якості та демократизації.

Одним із методів демократизації української школи є розширення можливостей розвитку приватних навчальних закладів. Такі інновації в українському освітньому просторі дадуть можливість небайдужим людям розділити з державою тягар фінансування та опіки освітніми процесами, як це відбувається в інших країнах. Натомість за державою зберігатиметься контроль за дотриманням законодавства школами усіх форм власності.

Порівняємо кількість приватних шкіл у відсотковому співвідношенні з державними школами у деяких країнах: у Німеччині — 14, у Швеції — 15, у Франції — 18, у Нідерландах — 70, у Новій Зеландії — 95, у США — 13, у Росії — 1. В Україні цей показник становить 0,1% і має тенденцію до зменшення.

У багатьох країнах держава суттєво підтримує приватну освіту різними шляхами. У Польщі надаються приміщення для використання приватними школами за символічну плату. Іспанія, Швеція та Нідерланди передбачають однакове персоніфіковане фінансування на кожного учня як у державних, так і у приватних школах. Ірландія, Бельгія фінансують державний компонент. У Німеччині надаються державні субвенції після п’яти років державної акредитації.

Метою роботи є висвітлення потреби українського суспільства у доступі до нових можливостей надання дітям якісної освіти, зокрема, у приватних школах та ВУЗах.

1. Важливість розвитку приватної освіти в Україні

Створення приватних шкіл — явище цілком закономірне і відповідає етапу становлення України як самостійної держави. Переваги приватної школи у тому, що вона створює досить комфортні умови, в яких дитині добре, отже, вона зможе отримати потрібний обсяг знань, умінь і навичок. Окрім того, більшість приватних шкіл ставить собі за мету виховання інтелігентів, у яких гроші не переважають над моральними цінностями.

Основні цілі та завдання приватних шкіл:

  • здобуття дітьми загальної середньої освіти на рівні не нижчому від державних стандартів;
  • формування учнів як громадян України, становлення у них громадянської позиції та національної свідомості;
  • розвиток здібностей та обдарованості дітей, їх інтересів та нахилів у результаті впровадження передових освітніх технологій у навчально-виховний процес, реалізації диференційованого та індивідуального підходів;
  • створення умов для всебічного розвитку дитини у позашкільний час (дія «системи повного дня»);
  • створення комфортних умов для навчання, виховання та розвитку дитини (безпосередньо технологічно-навчальних, естетичних і побутових). [2, 81].

Нині Україна прагне вступити до Європейського Союзу. Водночас одна з умов вступу до Євросоюзу — розвиток навчальних закладів недержавної форми власності. Отже, рухаючись до Європи, приватна освіта робить тільки перші кроки в Україні. Однак популярність її стрімко зростає.

В Україні створені достатні передумови для паритетного співіснування освітніх моделей різного типу. Водночас упровадження високих педагогічних технологій у закладах освіти різної форми власності передбачає реалізацію інноваційних технологій в освітньому процесі. Останні повинні містити в собі всі характеристики соціальних інновацій, інакше це буде вже не інноваційний, а традиційний підхід. Такі інноваційні освітні технології передбачають приховані потенції інновацій, а саме: високий ризик і високий ступінь невизначеності, актуалізацію суперечностей і загострення конфліктів, наявність складнопрогнозованого побічного продукту (результату), гнучкість форм і перехід на новий рівень організації не лише навчаль-ного процесу, але й стосунків між учасниками освітнього простору тощо. З огляду на це освоєння інноваційних технологій навчання повинне звести до мінімуму або повністю усунути нераціональні витрати і непродуктивні втрати часу, які так або по-іншому пов’язані з освітнім процесом. Має бути запроваджений такий режим навчання, при якому на одиницю витрачених інтелектуальних зусиль студент отримає максимальний обсяг високоякісних і добре засвоєних знань [4, c. 4].

2. Переваги та недоліки приватної освіти

Безумовно, недержавні навчальні заклади мають більш широкі можливості. По-перше, розширена освітня програма. До стандартної державної програми додається ряд предметів і факультативів, набір яких залежить від профілю школи. Велика увага приділяється вивченню іноземних мов. Деякі готують дітей до іспитів на міжнародні сертифікати. У деяких школах практикують авторські методики викладання, розроблені педагогами або керівниками школи. Однак, при вступі до таких шкіл необхідно переконатися, що застосовувана методика підходить саме Вашій дитині.

По-друге, комфортні, оснащені на сучасному технічному рівні приміщення школи. Тут дбають про те, щоб класи були обладнані зручними меблями, достатньою кількістю комп’ютерів та іншою технікою, необхідною для успішної реалізації навчального процесу. У приміщеннях, призначених для відпочинку, можна побачити акваріуми, міні-сади, невеликі фонтанчики. Зони, призначені для занять спортом також оснащені найсучаснішим обладнанням та інвентарем.

По-третє, уважне ставлення та індивідуальний підхід до кожної дитини. Нечисленні класи (як правило, не більше 15 учнів) дозволяють вчителю більше часу приділяти кожній дитині, виконувати максимальний обсяг завдань на уроках, скорочуючи домашні завдання.

У школі завжди працюють психолог і медичні працівники. Для зниження ризику захворювань регулярно проводяться оздоровчі заходи (уроки лікувальної фізкультури, кисневі коктейлі, вітамінізація й т.п.), диспансеризації. Організовується 3-4 разове харчування для дітей, зазвичай їжа готується на місці, і меню досить різноманітне. Приватна школа відкрита для дитини практично цілий день, як правило, з 8.00-20.00, що дозволяє батькам не турбуватися про дитину під час робочого дня. Деякі платні школи організують доставку дітей до школи і зі школи, що теж дуже зручно [7, c. 10].

По-четверте, сприяння випускникам при вступі до ВНЗ. Зазвичай школи співпрацюють з кількома ВУЗами, і старшокласників цілеспрямовано готують для вступу на обраний факультет. Можливо навіть зарахування на платне відділення без іспитів.

Ставлення до платної освіти в нашому суспільстві подвійні: є ті, хто її підтримує, однак висловлюються і критичні оцінки. Розглянемо аргументи кожної з груп.

Прихильники платної освіти вказують насамперед на недоліки державних освітніх установ: низькі зарплати викладачів, переповненість шкільних класів і студентських аудиторій, що не дозволяє враховувати індивідуальні особливості учнів, недолік технічних засобів, застаріле лабораторне обладнання. Таке становище викликане тим, що від збіднілого державного «пирога» освіті дістаються просто «крихти». Але не тільки цим. Як показує досвід розвинутих країн, приватні школи і вузи й у багатій державі привабливіші і престиж ніші від державних. До мінусів державних вузів і технікумів відносять також і те, що вони слабко орієнтовані на нові спеціальності, затребувані ринком. Наслідком цього є високий рівень безробіття серед випускників професійних навчальних закладів: у середині 90-х рр. XX ст. близько 40% молодих безробітних мали вищу і середню фахову освіту.

Серед аргументів, висунутих супротивниками розширення платних освітніх послуг, виділимо наступні. Комерціалізація освіти порушує законодавчо закріплені принципи її гуманізації і демократизації, оскільки руйнує рівність шансів у залученні до знань і культури, поглиблює майнову і соціальну нерівність у суспільстві. Приватні навчальні заклади в нинішньому вигляді це школи для багатих, а багатство в нас часто пов’язане з владою. Це значить, що відроджується становий характер школи. Крім того, перетворення освіти в товар утруднює доступ до неї, залишаючи здатних і перспективних за бортом. [5, c. 106]

Загальновідомо, що в найбільш розвинених країнах на ринку праці найвище котируються випускники престижних (що мають давні традиції і стійку репутацію) і дорогих приватних ВНЗ і коледжів. У цьому немає нічого дивовижного: висока платня за навчання формує адекватний бюджет учбового закладу, що, у свою чергу, дозволяє оснастити його найсучаснішою і дорожчою учбово-матеріальною базою й привернути найбільш кваліфікований, а значить, і високооплачуваний професорсько-викладацький склад. Що особливо наочно на тлі набагато менших фінансових можливостей державних ВНЗ, що “живуть” за рахунок жорстких фіксованих і не таких вже щедрих держбюджетних асигнувань. Проте співіснування двох паралельних освітніх систем тут зовсім не викличе антагонизмів і ворожнечі, хоча наявність конкуренції в обох випадках є могутнім стимулом і конструктивно-спонукальним мотивом.  Навпаки, існують державні (на рівні держбюджету і різних суспільних фондів) програми підтримки малозабезпечених, але найбільш обдарованих і талановитих студентів, внаслідок чого вони мають можливість отримати або удосконалити освіту в приватних ВНЗ.

Приватна освіта, яка за своєю суттю з’явилася гнучкішою і затребуваною за умов ринкової економіки, набула широкого поширення. Проте відсталість і консервативність української освітньої системи нерідко ставали перешкодою до реалізації новаторських ідей. Так, саме викладачі приватних ВНЗ перші запропонували ввести в школах тестування знань, яке б дорівнювалося до вступного іспиту до ВНЗ. Така система вже введена в Росії, але ми спізнилися на декілька років. У державі, за словами представників приватних ВНЗ, йде негласна боротьба проти приватної освіти. Студенти приватних ВНЗ не отримують стипендії, а самі ВНЗ — дотації від держави. І це при тому, що саме вони, а не державні інститути нерідко готують фахівців, які найбільш затребувані на сучасному ринку праці [3, c. 4].

Отже, становлення приватного сектора системи освіти є невід’ємною складовою процесів реформування системи освіти України. Водночас слід зазначити, що державне регулювання діяльності приватних навчальних закладів в Україні відбувалося «навздогін» розвитку приватного сектора системи освіти, що можна оцінювати як порушення принципу випереджаючого стану в державному управлінні.

Таким чином, майбутнє — за альтернативною системою освіти. За престижними, елітними приватними ВНЗ. Очевидність цього факту не підлягає сумніву. По-перше, тому, що у всьому світі марка відомого ВНЗ є свідоцтвом високої якості. Варто лише почути: Кембридж або Оксфорд і подальше в коментарях не має потреби. По-друге, тому, що час, диктуючи свої закони,  не дивлячись на нашу прихильність до старого, все ж таки невблаганно вимагає нового. Ну, а по-третє, тому, що система недержавних ВНЗ в Україні вже створена, стартувала і, незважаючи на всі перепони, набирає хід.

Висновки

Поряд з державною системою освітою у всіх розвинутих країнах світу існує і розгалужена система приватних шкіл, коледжів, інститутів і університетів. Приватними навчальними закладами є такі всесвітньо відомі вищі навчальні заклади, як Оксфорд, Прістон, Кембрідж. Це, щоправда, не означає, що держава не бере ніякої участі в регулюванні навчального процесу в цих вузах. Навпаки, вони, як національне надбання, усіляко нею підтримуються.

Система освіти України потребує оновлення у сфері управління, а також постійного пошуку підвищення якості освітнього процесу. Ця тема є актуальною для всіх країн світу, бо виховання та освіта дітей сьогодні — це надійний внесок у життя громадянського суспільства у майбутньому.

Кожна країна по-своєму вирішує цю проблему, підтримує різноманітні ініціативи та вкладає чималі кошти у її вирішення. Надання приватним школам реальних можливостей для розвитку та розширення їх мережі відкриває нові перспективи та заохочує небайдужих талановитих людей до пошуку нових підходів у навчанні та вихованні дітей. Разом з тим держава автоматично розширює коло людей, причетних до вирішення питань свободи вибору якісної освіти та пошуку нових методів управління навчальним закладом. Але держава зробить справжній прорив у розвитку освіти лише тоді, коли талановиті творчі люди долучаться до управління школою. Звичайно ж, нам не уникнути простого заробітчанства у цій сфері, проте доступ до чесної конкуренції розставить усе на свої місця.

Список використаної літератури

  1. Біла О. Приватна освіта — «приватні» проблеми // Завуч. — 2008. — № 16. — С. 5-6
  2. Верхогляд О. Особливості застосування законодавства США у сфері вищої освіти до державних і приватних ВНЗ // Вища школа. — 2010. — № 9. — С. 81-91
  3. Гриневич Л. Приватна освіта як здорова альтернатива // Обдарована дитина. — 2008. — № 5. — С. 2-4
  4. Добрянський І. Приватний сектор вищої освіти: стан і перспективи / І. Добрянський // Рідна школа. — 2007. — № 3. —  С. 3-4
  5. Євменькова К. М. Особливості функціонування приватних ВНЗ на ринку освітніх послуг України // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 6. — С. 105-109
  6. Медончак М. Правовий статус приватного вищого навчального закладу за чинним законодавством України // Вісник Київського інституту бізнесу і технологій. — 2010. — № 2. — С. 118-121
  7. Пелипчук С. Із впевненістю в майбутнє // Освіта України. — 2010. — 1 жовтня. — С. 10
  8. Погрібна Н. С. Управляти школою по-новому / Н. Погрібна. — К.: Шкільний світ, 2009. — 112 с.