Вступ

В умовах педагогічного експерименту необхідна зміна філософії управління педагогічним процесом. Аналіз і оцінка світового управлінського досвіду, а також переосмислення і переоцінка власного досвіду роботи привели нас до думки про необхідність зміни стилю взаємодії з колегами в умовах експериментальної роботи. У сучасної управлінської науці виокремлюють декілька загальних функцій управління. Основні з них це – організація, планування, координація, прогнозування та контроль (М.Файоль).

Оскільки предметом педагогічного менеджменту є особа вчителя (вихователя) і його діяльність, то ми прагнемо в практиці роботи перш за  все спиратися на людиноцентристський підхід. У нашому уявленні це перш за все прояв пошани, довіри і забезпечення успіху. Вимога пошани припускає уміння і готовність керівника (топ-менеджера) і всієї адміністрації (функціональні і лінійні менеджери):

— уважно і зацікавлено відноситися до позиції, думки, критичних висловів і позитивних пропозицій вчителя (вихователя), конструктивно і своєчасно реагувати на них;

— формувати у всіх співробітників високе відчуття належності до єдиного колективу (учні, педагоги, батьки) і його діяльності; надавати всебічну допомогу і сприяння в розвитку сильних особових і  професійних якостей.

З деяким запізненням менеджмент прийшов у сферу освіти. Саме тому теорія та практика освітнього менеджменту в Україні переживають період нагромадження фактів і початкового, первинного їх осмислення в контексті національної культури.

1. Організація як функція педагогічного менеджменту та її закономірності

Функції – основна категорія управління, оскільки в них зливаються воєдино принципи, методи і сам зміст управлінської діяльності. Загальні чи універсальні, функції притаманні управлінню будь-якою сферою, будь-якою діяльністю. Вони розчленовують зміст управлінської діяльності на низку етапів чи видів робіт, класифікованих за ознакою їхнього порядку виконання в часі з метою одержання певного результату.

Розглядаючи зміст управління, необхідно перш за все проаналізувати його функції, в яких одержують конкретне вираження і специфіка, і форма існування організації, і система відносин у ній.

Дослідження функціонального змісту управлінської праці відрізняються багатоманітністю підходів. Однією із складностей теоретичного характеру в ході дослідження була відсутність у літературі чітко вираженого та обґрунтованого поняття функцій управління, хоча при цьому яскраво виявляється характерна ознака в поняттях, які входять до категоріального апарату того чи іншого конкретного підходу.

Організовувати — значить створювати певну структуру. Існує багато елементів, які необхідно структурувати, щоб організація могла виконувати свої плани і досягати таким чином своєї мети. Одним із цих елементів є робота, конкретні завдання організації, такі як спорудження житлових будинків або забезпечення страхування життя. Промислова революція почалася з усвідомлення того, що організація роботи певним чином дозволяє групі працівників досягти значно більшого, ніж вони могли б без певної організації. Організація роботи була в центрі уваги руху за наукове управління.

Оскільки в організації роботу виконують люди, другим важливим аспектом функції організації є визначення, хто саме повинен виконувати кожне конкретне завдання із великої кількості тих, що існують в рамках організації, в т. ч. управління. Керівник підбирає людей для конкретної роботи, делегуючи окремим людям завдання і повноваження, або право використовувати ресурси організації. Ці суб’єкти делегування беруть на себе відповідальність за успішне виконання своїх обов’язків. Поступаючи таким чином, вони вважають себе підлеглими щодо керівника.

Організаційно-виконавча функція, яка не залежить від підстав класифікації, об’єктивно належить до циклу управління й несе в собі основний потенціал соціальної зміни освітнього процесу, організації діяльності вчителя й учня у класі. Т.Шамова вважає за можливе визначати організаційні стосунки як зв’язки між людьми, вчителем і учнем, які виникають через розподіл повноважень і закріплення за ними функцій в їх спільній діяльності [1, с.49]. Організаційні стосунки існують об’єктивно та відображають процеси розподілу та кооперації праці.

Організаційний аспект вирішує завдання формування складу і змісту зв’язків між елементами системи, тобто остаточно визначає її структуру. Ці зв’язки об’єднують систему в єдине ціле й дають змогу елементам взаємодіяти, виконуючи свої функції, спільно досягати локальних цілей і головної мети організації. Таким чином, створюються передумови для ефективного управління організацією: вирішуються питання щодо ієрархічного підпорядкування й формулюються необхідні вимоги щодо взаємодії однорівневих підрозділів.

Подібний методологічний підхід до диференціації та інтеграції системи вимагає дотримання таких правил:

• первинною є реалізація функціонального аспекту;
• якщо під час реалізації елементного аспекту виникають труднощі з добором елементів певного функціонального призначення, необхідно повернутися до функціонального аналізу;
• коли виникають труднощі в реалізації організаційного аспекту, слід повернутися до елементного, а за потреби — до функціонального аналізу.

Дане нами поняття «організовування» як виду управлінської діяльності охоплює всі напрями процесів, що протікають на підприємстві. Діяльність керівника або менеджера в цих процесах здійснюється відповідно до власної моделі управління.

Модель управління являє собою сукупність способів, що узгоджуються МІЖ собою, метолів і форм цілеспрямованого впливу на виконавців, що забезпечують здійснення процесів на підприємстві.

Модель управління процесом, що обирається менеджером, завжди відображає:

— ментальний рівень менеджера;

— рівень його професійної підготовки і освіти;

— рівень знань — ефективних управлінських прийомів;

— рівень сфери його повноважень.

Модель управління, таким чином, завжди відображає індивідуальні особливості менеджера, а також сферу його повноважень, якими він володіє в результаті розподілу управлінської праці[8, c. 319-321].

Повноваження є базовою категорією в менеджменті. Повноваження являють собою сукупність взаємозалежних обов’язків, відповідальності і прав, якими наділяється менеджер для виконання своєї ролі в процесі управління організацією.

Обов’язок — це сукупність спеціалізованих робіт, яку менеджер, що обіймає певну посаду, повинен виконувати для досягнення конкретної цілі. Обов’язки закріплюються за конкретною посадою. Однак вони можуть передаватися й іншій посаді.

Відповідальність — це необхідність надавати звіти за результатами виконаних робіт (обов’язків) і нести відповідальність за наслідки отриманих результатів. Відповідальність належить тільки конкретній посаді.

Права — це можливості менеджера, що обіймає певну посаду, використовувати ресурси у процесі виконання своїх обов’язків. Це також відповідальність за невикористання цих можливостей.

Повноваження завжди пов’язані з функціональною сферою діяльності менеджера і рівнем, на якому він проводить свою діяльність. Функціональна сфера діяльності передбачає наявність ресурсів і людей, необхідних і достатніх для здійснення цілеспрямованих процесів. Отже, повноваження пов’язані з використанням виділених ресурсів і спрямуванням зусиль підлеглих на вирішення різних проблем.

Варто помітити, що часто в літературі під терміном «повноваження» розуміється лише обмежене право на використання ресурсів організації. Це вузьке тлумачення повноважень, яке вступає в протиріччя з процесом делегування повноважень.

Повноваження за своєю суттю є наслідком поділу праці, тобто спеціалізації управлінської діяльності. Спеціалізація управлінської діяльності — це ступінь поділу загальної задачі на сукупність дрібніших задач. Наприклад, поділ функціональної сфери управління виробництвом продукції на комплекс взаємозалежних задач управління.

2. Облік можливостей та потреб

Облік потреб студентів веде до того, що в даний час найважливішим і вищим завданням університетської освіти є гарантування її учасникам компетенцій (вони відносяться до кінцевих результатів навчання і є складними уміннями вищого рівня). Ключові для сучасного студента компетенції наступні: навчання, мислення, пошук, самовдосконалення, комунікація, співпраця, діяльність. Вони орієнтовані на розвиток самостійності і відповідальності молодих поляків і показують одночасно значення підготовки сучасних студентів до безперервної освіти, самоосвіти і вдосконалення.

Нині все більше прихильників думки про те, що бухгалтерський облік необхідно поєднувати з інформаційною системою управління, а на практиці бухгалтери широко залучаються до підготовки інформації для вирішення багаторівневих завдань управління.

Інформація, яка надається управлінським обліком, орієнтована на задоволення потреб як стратегічного, так і тактичного (поточного) управління, на оптимізацію використання всіх ресурсів, матеріальних запасів, забезпечення об’єктивної оцінки діяльності підрозділів та окремих менеджерів. Тому можна стверджувати, що управлінський облік є складовою процесу управління, яка надає інформацію, важливу для визначення стратегії та планування майбутніх операцій, контролю поточної діяльності, оптимізації використання ресурсів, оцінки ефективності діяльності.

Слід зазначити, що в сучасних умовах підвищився інтерес випускників загальноосвітніх середніх навчальних закладів до підготовки менеджерів, що зумовлено потребою суспільства. Отже, необхідна підготовка студентів педагогічних ВНЗ до професійної діяльності педагога-менеджера.

Об’єктивна реальність переходу педагогічних ВНЗ на підготовку фахівця, який творчо працює, професійна компетентність якого дасть змогу успішно керувати всім процесом навчання, організовувати освітню підприємницьку діяльність.

Розв’язання багатоаспектної проблеми – становлення педагога, який був би здатний до ефективного управління, економічно мислив, оперативно розв’язував завдання з реалізації конкретної мети; можливе, якщо майбутній викладач оволодіє знаннями, уміннями та навичками менеджменту в цілому та педагогічного менеджменту зокрема.

3. Основні кроки в організації. Розстановка кадрів та розвиток структури горизонтальних зв’язків

Управління процесом навчання — це послідовна, крок за кроком реалізація процедур навчально-пізнавальної діяльності, об’єктивна необхідність якої визначається новими підходами в організації навчального процесу, який будується на особистісно орієнтованій основі у процесі навчання, на зміні самої позиції вчителя як організатора навчально-пізнавальної діяльності учнів, безпосереднього учасника спільної діяльності в системі «учитель — учень». «Управлінський процес відокремлений від предметного викладання… Учителі одержують «предметну» освіту, тобто вони можуть викладати предмет, але не мають навичок управління учнями…» [3, с.86].

При побудові організаційної структури необхідно дотримуватися таких принципів:

■ Структура управління має передусім відображати цілі й завдання організації, тобто бути підпорядкованою виробництву та його потребам.

■ Слід передбачати оптимальний розподіл праці між органами управління і окремими працівниками, який забезпечує творчий характер роботи й нормальне навантаження, а також необхідний рівень спеціалізації.

■ Формування структури управління належить зв’язувати з визначенням повноважень і відповідальності кожного працівника та органа управління, з установленням системи вертикальних і горизонтальних зв’язків між ними.

■ Між функціями і обов’язками, з одного боку, і повноваженнями й відповідальністю — з іншого, необхідно підтримувати відповідність, порушення якої призводить до дисфункції структури управління в цілому.

■ Структура управління має бути адекватною соціально-культурному середовищу організації, яке суттєво впливає на рішення щодо централізації і децентралізації, розподілу повноважень і відповідальності, міри самостійності й масштабів контролю керівників і менеджерів.

Отже, побудувати структуру управління організацією — означає поділити її на певні частини й делегувати цим частинам виконання загального управлінського завдання шляхом розподілу повноважень і відповідальності, визначивши інтеграційні та координаційні механізми взаємодії виокремлених частин. Процес побудови організаційної структури відбувається поетапно, починаючи від задуму щодо майбутньої організації і закінчуючи визначенням завдань поточного адміністрування. При цьому функціональне наповнення кожної фази організаційного процесу суттєво змінюється (табл. 1).

Таблиця 1. Фази організаційного процесу

№ пор.	Основні фази організаційного процесу	Функції, що здійснюються в межах кожної фази
1	Фаза почину (ініціювання)— від першого задуму організації до стадії формування апарату управління нею	• визначення завдань організації • визначення способів їх вирішення • проектування системи комунікацій
2	Фаза облаштування (координації) — від початку формування до визначення завдань поточної діяльності	• визначення необхідних видів діяльності • визначення складу виконавців • створення системи мотивації виконавців
3	Фаза розпорядча (адміністрування) — здійснюється у сформованому апараті за визначеними напрямами як поточне керівництво діяльністю організації	• делегування повноважень та обов’язків • визначення змісту розпоряджень • забезпечення виконання розпоряджень

Вищеназвані фази мають місце не лише під час створення організації, але й у процесі здійснення організаційних змін, оскільки зміна стратегії зумовлює зміну функціональних і виробничих завдань, тобто перерозподіл повноважень і відповідальності між виконавцями, введення нових ланок, встановлення нових комунікаційних зв’язків для координування їхньої діяльності тощо. Незалежно від того, проектується нова чи реформується діюча організація, необхідно забезпечити її структурну відповідність вимогам ефективного управління. «Хороша організаційна структура сама по собі не забезпечує високої ефективності… Але погана організаційна структура спричинює неможливість якісної праці, незалежно від того, наскільки професійним є кожен менеджер сам по собі».

Ключовими поняттями організаційної структури є її елементи, зв’язки (стосунки), рівні та повноваження. Елементами організаційної структури можуть бути як окремі робітники (керівники, спеціалісти, службовці), так і служби або органи апарату управління, в яких зайнята певна кількість спеціалістів, що виконують конкретні функціональні обов’язки.

Стосунки між елементами організаційної структури підтримуються через зв’язки, серед яких виокремлюють горизонтальні і вертикальні. Перші є однорівневими й мають характер узгодження. Вони найчастіше співвідносяться з певними функціями менеджменту, коли виникає потреба узгодити цілі чи завдання окремих функціональних відділів. Потреба в інших виникає за наявності різних рівнів управління. Це стосунки підпорядкованості, завдяки яким реалізуються владні повноваження керівників. Повноваження лінійних керівників дають право вирішувати всі питання розвитку керованих ними організацій і підрозділів, а також віддавати розпорядження, обов’язкові для виконання іншими членами організації (підрозділів). Повноваження штабного персоналу обмежуються правом планувати, рекомендувати, радити чи допомагати, але не наказувати іншим членам організації виконувати їхні розпорядження. Якщо тому чи іншому працівникові управлінського апарату надається право приймати рішення і здійснювати дії, які зазвичай виконуються лінійними менеджерами, він отримує так звані функціональні повноваження.

Збільшення кількості елементів і рівнів в організаційній структурі неминуче веде до багатократного зростання кількості і складності зв’язків, які виникають у процесі прийняття управлінських рішень, внаслідок цього процес управління уповільнюється, що в сучасних умовах є тотожним погіршенню якості управління організацією. Тому велике значення для ефективного функціонування й розвитку організації має підхід до формування організаційної структури з врахуванням функціонального, елементного та організаційного аспектів.

4. Розклад. Обладнання. Автоматизація управління

Для забезпечення ефективного функціонування вищих закладів освіти України в сучасних умовах необхідно реорганізувати систему управління навчальним процесом. У першу чергу, така реорганізація пов’язана з необхідністю реалізації Болонського процесу у системі вищої освіти України та інтенсифікації діяльності вищих навчальних закладів. Існує єдиний ефективний шлях інтенсифікації – інформатизація системи управління вищими закладами освіти на основі створення автоматизованих інформаційних систем та технологій, які забезпечують вирішення завдань збору, обробки, зберігання та ефективного використання інформації у процесі управління. Створення вищим закладом освіти системи управління з використанням комп’ютерної техніки надасть змогу підвищити якість та оперативність вирішення завдань, які виникають у системі управління вищими закладами освіти.

Найпоширенішими автоматизованими системами керування вищим навчальним закладом є пакети комп’ютерних систем «Деканат», «Бібліограф-2007», «Колоквіум», «ПС — персонал» приватного підприємства «Політек-Софт».

Серед усіх пакетів, які пропонує фірма «Політек-Софт», найбільш функціональними, з точки зору автоматизації сфер діяльності ВНЗ, є пакети «Деканат» і «Колоквіум».

Пакет програм «Деканат» призначений для автоматизації планування та обліку навчального процесу в закладах освіти.

У даному пакеті створюється і підтримується база даних, в якій формується та реєструється:

1) структура навчального процесу закладу (предмети, навчальні плани, спеціальності, групи тощо);

2) дані про всіх викладачів закладу та їхнього планового навантаження, розклад роботи;

3) дані щодо всіх студентів закладу та їхньої успішності за весь період навчання;

4) дані про наявні корпуси та аудиторії навчального закладу,їхнього заповнення, розклад занять;

5) щоденні дані про фактичну роботу кожного викладача з кожного предмету.

Пакет програм «Колоквіум» призначений для комп’ютерного тестування знань студентів навчальних закладів України. Пакет має такі особливості:

1)    зручна оболонка для формування тестів;

2)    тестування студентів у різних режимах та на основі результатів тестування оцінювати знання;

3)    забезпечується доступ до бази даних з результатами тестування з метою всебічного аналізу;

4)    автоматична генерація і друк звітів за результатами тестування;

5)    інформаційна сумісність з пакетом програм «Деканат».

«Політек-Софт» пропонує ще допоміжні пакети, такі як «ПС-Персонал», «Бібліограф», «Деканат-Університет-Web», які використовуються для введення і збереження інформації, тобто використовуються як банки даних. Головним недоліком пакетів, які представляє ПП «Політек-Софт» є відсутність підтримки кредитно-модульної системи. Адже, в рамках інтеграції України в європейське освітнє товариство, проводиться поступова модернізація та удосконалення змісту вищої освіти та організації навчального процесу.

Отже, автоматизація діяльності ВНЗ, яка надає доступ до необхідної користувачам інформації. Інформаційне середовище дозволяє управляти процесами, даними і людьми.

В зв’язку з переходом до європейської системи вищої освіти в контексті Болонського процесу, скороченням набору студентів і конкуренції, що посилюється, в найближчому майбутньому успішними стануть ВНЗ, які здатні швидко реагувати на зовнішні зміни, мають гнучкі бізнес-моделі, розглядають інформаційні технології як основу ефективного управління.

Висновки

Отже, під функцією педагогічного менеджменту розуміють певну діяльність, обов’язок чи роботу менеджера освіти, через яку виявляється сутність зовнішніх і внутрішніх зв’язків окремої педагогічної системи з навколишнім середовищем – ринком освітніх послуг.

Проаналізувавши склад управлінської діяльності, слід зазначити, що основними є такі її функції: неперервного навчання, виховна, оздоровча, розвивальна, соціалізуюча, діагностувальна, диференціальна, стимулювальна, прогнозуюча, вимірювальна, методична, управлінська, коригувальна й констатувальна. Усі вони мають важливе значення в підвищенні рівня професійної компетентності персоналу. Саме зазначеними функціями керуються сьогодні менеджери освіти під час управління навчальними закладами.

Список використаної літератури

1. Аузіна М.О. Інноваційні процеси в освіті. — Львів: ЛБІ НБУ, 2003. — 103 с.
2. Кравченко Л.М. Неперервна педагогічна підготовка менеджера освіти. — Полтава: Техсервіс, 2006. — 418 с.
3. Кравчина О. Є. Інформатизація організаційно-управлінської діяльності в загальноосвітній школі// Інформаційні технології і засоби навчання. – 2008. – №3(7).
4. Крижко В. Теорія та практика менеджменту в освіті. — Запоріжжя: Просвіта. — 2003. — 272 с.
5. Мармаза О.І. Менеджмент в освіті: дорожня карта керівника. – Харків, 2007. – 448с.
6. Освітній менеджмент: Навч. Посібник / За ред. Л.Даниленко, Л.Карамушки. – К., 2003. – 400с.
7. Трегубенко І.Б. Методи та моделі оптимізації системи управління навчальним процесом в вищих начальних закладах освіти: Автореф. дис. канд. техн. наук: 05.13.06/ЧДТУ. – Черкаси, 2007. – 23с.
8. Управління навчальним закладом / О.І. Мармиза та ін. — Х.: Ранок, 2003. — 151 с.
9. Федоров В. Д. Менеджмент закладу освіти, менеджер закладу освіти: психологічні засади. — Кам’янець-Подільський Абетка-Нова, 2004. — 223 с.