Нові умови суспільного розвитку потребують змін у підготовці до реалізації можливостей професійної діяльності спеціалістів, підвищують вимоги до якості освіти, її інформатизації, професійної підготовки та управління. Тому необхідно забезпечити ефективну підготовку та підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників.

В сучасних психолого-педагогічних дослідженнях приділяється значна увага певним аспектам підготовки майбутніх вчителів, зокрема змістові педагогічної освіти (А.М. Алексюк, В.І. Євдокимов, М.Б. Євтух, І.А. Зязюн, В.І. Луговий, О.М. Пєхота, І.П. Підласий, В.В. Сагарда, Г.В. Троцко), підготовці майбутніх вчителів до формування творчої особистості учня (В.О. Моляко, С.О. Сисоєва). Професійною підготовкою фахівців займалися педагоги (В.О. Адольф, В.М. Гриньова, Є.Г. Плотникова, Л.Г. Штабова) та ін.

Аналіз праць, опублікованих останнім часом, дає змогу визначити наступні функції сучасної професійної підготовки майбутнього вчителя: соціально-гуманітарну, психолого-педагогічну, фахову, особистісно-орієнтовану, практичну.

Особливостям особистості вчителя присвячено велика кількість досліджень (Ф.Гоноболін, Н. Кузьміна, В.Ляудіс, А.Маркова, Р.Овчарова, О.Проскура, Є. Рогов, В.Семиченко та інші науковці). Так, Ф. Гоноболін одним із перших описав психічні якості особистості вчителя. Перш за все, вчений виокремив дидактичні, експресивні та організаційні здібності. Серед педагогічних здібностей учителя особливого значення автор надавав педагогічній інтуїції, спостережливості та увазі вчителя. Крім того, він наголошував на значимості для педагогічної діяльності сугестивних і академічних здібностей. Науковець поділив особистісні якості вчителя на бажані та небажані. На його думку, важливими за оцінкою учнів, є такі якості вчителя як справедливість, людяність, чесність, вимогливість. Неприпустимими для вчителя є роздратованість і нетерпимість.

Серед різних здібностей особистості вчителя найкраще висвітлюється їх емоційність, наголошує в своїх дослідженнях Є.Ільїн. А М.Педаяс відмічає, що емоційність вчителя – це найважливіший фактор впливу та взаємодії у навчально-виховній роботі. Справжній вчитель, підкреслюють Л.Мітіна, О. Баранов, Є. Асмаковець, повинен володіти не лише емоційною стійкістю, а й емоційною гнучкістю. Найвища емоційність виявлена у вчителів початкових класів, що пов’язано з особливостями контингенту молодших учнів, як відмічено в наукових працях Г.Сиріцо та А.Ольшаннікової. За даними Н.Амінова, емоційна стійкість є професійно важливою особистісною якістю вчителя.

1. Загальна характеристика основних функцій вчителя

Функції вчителя:

а) діагностична;

б) орієнтаційно-прогностична;

в) конструктивно-проектувальна;

г) організаторська;

д) інформаційно-пояснювальна;

є) комунікативно-стимуляційна;

ж) аналітико-оцінна;

з) дослідницько-творча.

Діагностична функція (від гр. diagnosis — розпізнавання, вибачення) педагогічної діяльності пов’язана з розпізнаванням і вивченням істотних ознак освіченості, їх комбінування, форм вираження як реалізованих цілей освіти. Оцінка знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку учня дає змогу глибше вивчити протікання навчально-виховного процесу, встановити причини, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня розвитку рис і якостей особистості; визначити фактори, які сприяють успішному здійсненню цілей освіти. Діагностика можлива за умови спостережливості педагога, за наявності уміння «вимірювати» знання, уміння, навички, вихованість і розвиток учня, правильно діагностувати педагогічні явища.

Орієнтаційно-прогностична функція. Управління педагогічним процесом передбачає орієнтацію на чітко представлений у свідомості кінцевий результат. Знання суті і логіки педагогічного процесу, закономірностей вікового та індивідуального розвитку учнів дозволяють прогнозувати (гр. prognosis — передбачення розвитку чогось, що базується на певних даних), як учні сприйматимуть матеріал, перебуваючи під впливом життєвих уявлень, який учнівський досвід буде сприяти глибшому проникненню в суть виучуваного явища; що саме учні зрозуміють неправильно. Педагогічне прогнозування передбачає також бачення тих якостей учнів, які можуть бути сформовані за певний проміжок часу.

Дана функція педагогічної діяльності вимагає уміння педагога прогнозувати розвиток особистості — розвиток її якостей, почуттів, волі і поведінки, враховувати можливі відхилення у розвиткові; прогнозувати хід педагогічного процесу: наслідки застосування тих чи інших форм, методів, прийомів і засобів навчання та виховання.

Конструктивно-проектувальна функція діяльності вчителя органічно пов’язана з орієнтаційно-прогностичною. Її суть у конструюванні та проектуванні змісту навчально-виховної роботи, в доборі способів організації діяльності учнів, які найповніше реалізують зміст і викликають захоплення учнів спільною діяльністю. Вона вимагає від педагога вмінь переорієнтовувати цілі і зміст освіти та виховання на конкретні педагогічні завдання; враховувати потреби й інтереси учнів, можливості матеріальної бази, власний досвід та інше; визначати основні і другорядні завдання на кожному етапі педагогічного процесу;

добирати види діяльності, підпорядковані визначеним завданням; планувати систему діяльності учнів; планувати індивідуальну роботу з учнями з метою розвитку їх здібностей, творчих сил і дарувань; відбирати зміст, обирати форми, методи і засоби педагогічного процесу в їх оптимальному поєднанні; планувати систему прийомів стимулювання активності учнів; планувати способи створення особистісно-розвивального середовища.

Організаторська функція діяльності педагога потребує умінь залучати учнів до різних видів діяльності й організовувати діяльність колективу. Для цього учителю, вихователю необхідно вміти розвивати в учнів, вихованців стійкий інтерес до навчання, праці та інших видів діяльності, формувати потребу в знаннях, озброювати основами наукової організації навчальної праці; організовувати соціально-орієнтовані етичні, трудові, естетичні, екологічні, спортивні та інші виховні справи; розвивати в учнів ініціативу планувати спільну роботу, вміти розподіляти доручення, проводити інструктаж, координування спільної діяльності; створювати спеціальні ситуації для здійснення вихованцями моральних вчинків.

Інформаційно-пояснювальна функція діяльності вчителя спричинена базуванням навчання і виховання на інформаційних процесах. Оволодіння знаннями, світоглядними і морально-етичними ідеями є найважливішою умовою розвитку і формування особистості учня. Учитель у цьому випадку виступає не лише організатором педагогічного процесу, а й джерелом наукової, світоглядної і морально-етичної інформації. Тому велике значення у професійній підготовці вчителя має глибоке знання предмета, який він викладає, науково-світоглядне переконання педагога. Від того, як сам учитель володіє навчальним матеріалом, залежить якість його пояснення, глибина змісту, логіка викладу, наповненість яскравими деталями і фактами. Ерудований учитель знає найновіші наукові ідеї і вміє доступ­но донести їх до учнів.

Комунікативно-стимуляційна функція педагогічної діяльності пов’язана з великим впливом, що його здійснює на учнів особистісна чарівність учителя, його моральна культура, вміння встановлювати і підтримувати доброзичливі відносини з учнями, власним прикладом пробуджувати їх до активної навчально-пізнавальної, трудової та інших видів діяльності. Ця функція включає прояв любові до дітей, теплоту і турботу про них, що в поєднанні характеризує стиль гуманних взаємовідносин. Функція досить гостро ставить проблему професійного росту вчителя, його сумлінної роботи над підвищенням свого наукового рівня і набуттям рівня моральної досконалості.

Аналітико-оцінна функція діяльності вчителя пов’язана з необхідністю аналізувати результат навчально-виховного процесу, виявляти в ньому позитивні сторони і недоліки, порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями і завданнями, оцінювати ці результати, вносити необхідні корективи в педагогічний процес, вести пошуки шляхів його вдосконалення, ширше використовувати передовий педагогічний досвід.

Дослідно-творча функція педагогічної діяльності має два рівні. Суть першого полягає в творчому застосуванні відомих педагогічних і методичних ідей у конкретних умовах навчання і виховання. Другий рівень пов’язаний з осмисленням і творчим розвитком того нового, що виходить за межі відомої теорії, певною мірою збагачуючи її.

Такими є суть і система функцій педагогічної діяльності та комплекс умінь учителя, зумовлений ними.

2. Особливості педагогічних функцій вчителя

Для того, щоб стати професіоналом, учитель повинен багато знати. Зокрема, він має оволодіти теорією навчання і виховання, знаннями предметів медико-біологічного циклу, теорією і методикою фізичного виховання, методикою застосування комп’ютерних технологій.

Педагогічна діяльність учителя, як відомо, реалізується сукупністю різноманітних дій в певних педагогічних ситуаціях, які підпорядковані навчально-виховним цілям і спрямовані на вирішення конкретних педагогічних завдань. Упорядкована сукупність таких дій визначає виконання певної педагогічної функції вчителя.

Усі педагогічні функції поділяють на дві групи. До першої входять орієнтаційна, розвиваюча, мобілізуюча (та що стимулює розвиток) І інформаційна функції, основою яких є дидактичні, академічні, авторитарні, комунікативні здібності людини. У процесі професійно-педагогічної підготовки вчителя треба діагностувати рівень розвитку цих здібностей і цілеспрямовано формувати ті з них, прояв яких виявився недостатнім.

Узагальнення матеріалів багатьох досліджень другої групи (організаційно-структурних) функцій дозволяє визначити, що до неї входять такі педагогічні функції: конструктивна, організаторська, комунікативна І гностична (дослідницька).

Конструктивна функція вчителя забезпечує:

• визначення мети і завдань навчально-виховного процесу;
• відбір навчального матеріалу, який слід засвоїти учням, його систематизацію;
• проектування діяльності учнів із засвоєння навчального матеріалу;
• проектування власної майбутньої діяльності і поведінки у взаємодії з учнями;
• підбір адекватних засобів, методів і методичних прийомів, способів організації і форм навчальної, тренувальної І виховної роботи;
• виявлення розбіжностей між запланованим і досягнутим. Організаторська функція реалізується через:
• забезпечення різноманітних видів навчальної діяльності учнів;
• організацію учнівського колективу, його згуртування і наділення на вирішення навчальних завдань;
• організацію позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання учнів;
• матеріально-технічне забезпечення педагогічного процесу;
• організацію власної діяльності і поведінки під час безпосередньої взаємодії з учнями на уроках і позаурочних заняттях (розподіл робочого часу, інструктування, контроль, дозування навантаження тощо).

Оволодіваючи організаторськими вміннями, майбутні педагоги у процесі практики поступово досягають таких рівнів:

• репродуктивного, за якого особа діє за Інструкцією або наслідує організаторські дії вчителя чи інших осіб;
• адаптивного, за якого студент пробує застосувати досвід організаторських дій у нових, але типових ситуаціях;
• моделюючого, за якого студент за завданням педагогів планує і реалізує організаторські дії, які забезпечують виконання певних колективних завдань учнів, або завдань окремих дітей;
• творчого, за якого студент проявляє достатню самостійність та ініціативу, організуючи педагогічно доцільну діяльність учнів; уміє ставити мету і завдання, забезпечити їх виконання, оцінити результати діяльності.

Зрозуміло, що не кожен студент може оволодіти організаторськими здібностями на творчому рівні. Проте найактивніші оволодівають ними, що Дозволяє стверджувати: майбутній учитель за роки навчання може і повинен нагромадити досвід організаторської роботи, повинен уміти організовувати фізкультурно-спортивне життя учнівського колективу.

Комунікативна функція передбачає:

• встановлення ділових і неформальних особистих стосунків з окремими учнями і групами учнів;
• ділове спілкування з іншими вчителями та адміністрацією школи;
• контакти з державними і громадськими фізкультурне-спортивними організаціями;
• налагодження взаємодії з батьками учнів;
• уміння знаходити меценатів (спонсорів).

Культура педагогічного спілкування починається з самовизначення позиції вчителя щодо своєї професійної учительської ролі. Це самовизначення розкриває ставлення вчителя до учнів і їх батьків, колег, керівництва школи, до суспільства, чиє замовлення він виконує.

Перш за все, вчитель визначає для себе: хто для нього учні? Джерело неприємностей і труднощів, чи це ті, хто, завдяки його зусиллям, будуть прагнути стати кращими, хто в найближчому майбутньому візьме на себе відповідальність за долю суспільства та й усієї планети.

Іншим вагомим показником здатності вчителя до неформального спілкування є його вміння подумки ставити себе на місце учня, його очима і вухами бачити і слухати себе, розуміти мотиви своїх вчинків, а отже, краще розуміти думки, емоції та мотиви поведінки учня.

Гностична функція передбачає вивчення:

• змісту і способів впливу на учнів на основі розуміння їх внутрішнього стану;
• вікових і індивідуальних особливостей учнів;
• особливостей процесу і результатів власної діяльності, її вад і переваг.

Гностична функція вчителя є провідною, оскільки пізнавальна діяльність у процесі навчання є основним видом діяльності, без якого неможливі (або стають неповноцінними) всі інші її види.

Гностична функція реалізується ефективно, якщо її результатом є правильна самооцінка, самоконтроль, самосвідомість, самопроектування, самоуправління тих, хто навчає і навчається.

Без реалізації гностичної функції педагогічна діяльність учителя неефективна і формальна. Без неї неможлива педагогічна творчість.

Реалізація вчителем професійних функцій визначає значного мірою ту атмосферу, в якій працюють учні. Хороший учитель опирається, перш за все, на глибокі знання змісту навчального матеріалу, на володіння методами викладання і на вміння розвивати у своїх учнів суспільно значущі мотиви для поглибленого засвоєння навчального матеріалу. Додамо, що характер атмосфери, в якій проходить навчання, дуже важливий для формування особистості учня. У процесі фізичного виховання вчитель допомагає учням краще пізнати самих себе, реалізувати свої сили і здібності.

3. Педагогічні вміння вчителя

Для реалізації педагогічних функцій учитель повинен володіти педагогічними вміннями.

Педагогічні вміння представляють собою сукупність різноманітних дій учителя. Вони виявляють індивідуальні особливості вчителя і свідчать про його предметно-професійну компетенцію.

Всю різноманітність педагогічних умінь можна об’єднати в дев’ять груп: До першої групи відносяться вміння:

• формувати педагогічні завдання;
• орієнтуватись на учня як на активного співучасника навчально-виховного процесу, що розвивається, має власні мотиви і цілі;
• передбачати і при потребі трансформувати педагогічні ситуації;
• гнучко міняти педагогічні завдання відповідно до змін педагогічної ситуації;
• з гідністю виходити із складних педагогічних ситуацій;
• передбачати близькі і далекі результати вирішення педагогічних завдань.

Друга група педагогічних умінь включає три підгрупи. Підгрупа «чого навчати» включає:

• уміння формувати навчальну програму, виділяти в ній ключові ідеї навчального предмета, оновлювати його зміст;
• здатність формувати в учнів спеціальні вміння і навички, здійснювати міжпредметні зв’язки. Підгрупа «кого навчати» передбачає вміння:
• вивчати індивідуальні можливості учнів;
• виявляти зону можливого розвитку учнів, умови їх переходу з одного рівня розвитку на другий, враховувати можливі труднощі учнів;
• плануючи й організовуючи навчально-виховний процес, виходити Із мотивації учнів;
• розширювати простір для самоорганізації учнів;
• працювати з учнями, що мають різні здібності, формувати для них індивідуальні програми. Підгрупа «як навчати» включає вміння:
• підбирати і застосовувати комплекси прийомів і форм навчання та виховання, враховувати при цьому затрати сил і часу учнів та вчителя;
• порівнювати й узагальнювати педагогічні ситуації та комбінувати їх;
• здійснювати індивідуальний підхід до учнів та організовувати їхню самостійну навчальну діяльність;
• варіативне вирішувати педагогічні завдання.

Третя група включає педагогічні вміння:

• використовувати набуті знання та передовий педагогічний досвід;
• хронометрувати і фіксувати процес І результати своєї праці;
• зіставляти труднощі учнів і якість своєї праці;
• бачити сильні і слабкі сторони своєї праці, оцінити свій стиль, аналізувати свій досвід, порівнювати його з досвідом інших учителів. Четверта група включає вміння вчителя створювати умови психологічної безпеки в спілкуванні І реалізації внутрішніх резервів учнів. П’ята група включає вміння:
• зрозуміти позицію учня, «читати» його внутрішній стан, проявити інтерес до його особи та орієнтуватись на його розвиток;
• володіти засобами невербального спілкування (міміка, жести тощо); ^ стати на позиції учня;
• створити обстановку довіри і терпимості;
• використовувати переважно організаційний вплив, а не дисциплінарний;
• користуватись демократичним стилем керівництва;
• подякувати учневі, а за необхідності попрохати вибачення у нього;
• однаково ставитись до всіх учнів,
• відмовитись від корпоративного стереотипу «вчитель завжди правий»;
• з гумором поставитись до окремих моментів педагогічної ситуації, не зауважувати деяких негативних моментів, бути готовим посміхнутись, володіти тонами і півтонами, слухати і чути учнів, не перебивати їх мови і навчальних дій.

Шоста група — це, перш за все, вміння:

• утримувати стійку позицію педагога, який розуміє значущість своєї професії, може долати труднощі заради ТІ соціальної цінності;
• реалізувати і розвивати свої педагогічні здібності;
• управляти своїм емоційним станом;
• здійснювати творчий пошук.

Сьома група об’єднує вміння:

• створювати перспективу свого професійного розвитку, визначати особливості свого індивідуального стилю, використовувати все позитивне із своїх природних даних;
• удосконалювати свої сильні сторони й усувати слабкі, бути відкритим у пошуку нового, переходити з рівня майстерності на рівень творчості, новаторства. Восьма група передбачає вміння:
• виявляти знання, вміння і навички учнів на початку і в кінці навчального року та оцінювати їх;
• оцінювати навчальну діяльність учнів та їх здатність до самооцінки і самоконтролю;
• виявляти педагогічні відставання й усувати їх,
• стимулювати готовність учнів до самонавчання і безперервного самовдосконалення.

Дев’ята група — це уміння :

• побачити особистість учня загалом у взаємозв’язку того, про що він говорить, думає і які його вчинки;
• створювати умови для вдосконалення недорозвинених рис особи окремих учнів.

Названі уміння піддаються свідомому вихованню і самовихованню. Залежно від їх співвідношення, рівня розвитку конкретного поєднання формується Індивідуальний стиль діяльності вчителя.

Висновки

У своїй праці «Психологія педагогічної діяльності» В.Семиченко детально описує модель сучасного вчителя, наголошує на тому, що «вчитель має постійно відтворювати, «будувати» себе, свій настрій, вміти знаходити в собі і використовувати творче натхнення». Автор педагогічну діяльність розглядає як «виконання професійної ролі», що значно впливає на особистісний розвиток «виконавця», тобто вчителя. На думку науковця, діяльність учителя досить жорстко регламентована його функціональними обов’язками. Відповідно до кожної функції можна виділити так звані нормативні професійні ролі: той, хто дає завдання; той, хто виховує; той, хто допомагає вийти зі складної ситуації; той, хто оцінює тощо. Умовно їм можна дати певні назви, що відображають сутність тієї чи іншої ролі, зауважує В.Семиченко (наприклад, «Джерело знань», «Наставник», «Опікун», «Старший друг», «Суддя» тощо). Вона робить висновок про те, що виконання конкретним вчителем професійних нормативних ролей має безліч модифікацій і, за нашим припущенням, залежить від особистісних якостей вчителя, від особливостей його особистості в цілому.

Отже, проведений аналіз наукових досліджень дозволяє зробити висновок про те, що всі дослідження, присвячені виявленню й характеристиці особливостей особистості вчителя, хоча б частково пов’язані з поняттям ролі та структури його особистості. Так, зокрема, О.Сорокоумова, стверджуючи про різноманітність функцій, які виконує вчитель, вказує на компоненти різних спеціальностей (ролей) від актора до селекціонера, А.Щербаков всі основні функції педагогічної діяльності поділив на дві групи (загальнотрудові та педагогічні) й запропонував функціональну структуру діяльності педагога. Більшість сучасних психологів (М.Кондратьєв, В.Ляудіс, О.Сорокоумова, В.Семиченко), характеризуючи особистість вчителя, спираються в дослідженнях на поняття «роль».

Список використаної літератури

1. Волкова Н. Педагогіка: Посібник/ Наталія Волкова,. — К.: Академія, 2001,, 2002. — 575 с.
2. Кузьмінський А. Педагогіка: Підручник/ Анатолій Кузьмінський, Віталій Омеляненко. — К.: Знання-Прес, 2003. — 418 с.
3. Максимюк С. Педагогіка: Навчальний посібник/ Світлана Максимюк,; М-во науки і освіти України, Рівненський держ. гуманіт. ун-т. — К.: Кондор, 2005. — 670 с.
4. Мойсеюк Н. Педагогіка: Навчальний посібник/ Неля Мойсеюк. — 4-е вид., доп.. — К., 2003. — 615 с.
5. Пальчевський С. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Степан Пальчевський,. — К.: Каравела, 2007. — 575 с.
6. Фіцула М. Педагогіка: Навчальний посібник/ Михайло Фіцула,. — 2-ге вид., виправлене, доповнене. — К.: Академвидав, 2005. — 559 с.
7. Ягупов В. Педагогіка: Навчальний посібник/ Василь Ягупов,; Ред. С. В. Головко (гол.), Т. В. Ян-голь. — К.: Либідь, 2002. — 559 с.