Вступ

1. Особливості української журналістики Л.Глібова

2. Редакторська діяльність Л.Глібова

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Леонід Іванович Глібов — відомий байкар, педагог, громадський діяч. Дослідники його творчості переважно цікавилися біографією поета та літературною спадщиною. В українській науці майже не йшлося про нього, як про видавця, редактора та журналіста. Вивчення цього питання обмежено дослідженням історії газети «Черниговский листок», яку Л. Глібов видавав у місті Чернігові протягом 1861-1863 pp. Більшість робіт написана у 60-80-х pp. XIX ст. Автори цих праць підкреслюють те, що Л. Глібов зазнав впливу буржуазно-ліберальної ідеології, що газета була органом «ліберальної націоналістичної української інтелігенції», що сам редактор не поділяв революційних захоплень. Водночас дослідники відзначають помірковану програму редактора, просвітницький характер його діяльності, демократизм та неабияку сміливість. Вважаємо, що вивчення видавничої та редакторської діяльності Л. Глібова є важливим не тільки для української журналістики, а й для історії, літератури, педагогіки та в цілому культури України.

1. Особливості української журналістики Л.Глібова

Тримаючи постійно в полі зору стан періодичних видань, повідомляючи читачам цікаву й корисну інформацію про їхню роботу, «Черниговский листок» робив своєрідний внесок у розвиток і створення такого важливого жанру періодики як огляд преси.

Вважаємо, що професіоналізм, особистість редактора, його бачення видання були основними у витворенні часопису. Саме його ідеям розвитку суспільства та морально-етичним засадам підпорядковано тематичний діапазон газети. Водночас він підпорядковувався і меті, і завданням редакції та інтересам читацької аудиторії.

Одним із головних завдань Л. Глібова як редактора було активізувати читача, виховати в ньому громадянина з чіткою життєвою позицією та людину з високоморальним кодексом. Редакція вела активну боротьбу з суспільною обмеженістю, забитістю, провінційністю, патріархальністю, з жорстокістю та лицемірством. Не раз вживає Л. Глібов у своїх статтях слово «китайський»: «истинно-китайское время», «не пройденного нами китаизма», «такие китайские убеждения», «китайские церемонии почти всегда разстраивают дело» — на ознаку відсталості та обме-женості сучасного авторові суспільства. У своїх статтях він створює образ абсолютної байдужості суспільства до життєвих проблем. «Ми живемо […] не ставлячи запитань — спимо добре, їмо з апетитом, чужим не цікавимося, своїм задоволені… Ми, чернігівці, беззаперечно, найщастливіші люди в світі!». У фейлетоні «З заміток повітового правоспостерігача» він зазначає, що в середньому класі суспільства патріархальна чистота принципів давно вже зникла, а простоти й патріархальної розпусти дотримуються й донині.

Соціально-моральна проблематика висвітлена Л. Глібовим у багатьох статтях, наприклад: «Замітки Простодушного», «Що робить Чернігів? Міський сад та ротонда. Неприємні спогади і приємна надія», нарис «Ніжин» (з дорожніх заміток).

У цих публікаціях автор акцентує увагу на тому, що моральні права порушують найперш ті, хто має владу — судді, поміщики, чиновники. Сатиру на чи-новників Л. Глібов друкував у своїй газеті в той час, коли діяла ось така цензурна вимога: «цензура обязана подвергать запрещению произведения словесности, когда в оных оскорбляется честь какого-либо лица непристрастными выражениями или предосудительным обнародываниям того, что относится до его нравственности или домашней жизни…» і ще «воспрещено к печати сочинения и журнальные статьи, в которых хотя не прямо с названием фамилий, а большей частью под прозрачным замоскирова-нием, оглашаются обстоятельства, относящиеся до нравственности и частной жизни разного звания лиц…».

Публікації статей на соціально-моральну тематику дають нам змогу говорити про послідовність виконання поставлених редакцією завдань: інформувати читачів про всі прояви суспільного життя (чи то позитивні, чи негативні) та виховувати людину з високоморальними переконаннями. Окрім освіти, на думку редактора, засобом перевиховання суспільства є мистецтво та культура. Ця тема теж широко представлена в «Черниговском листке».

2. Редакторська діяльність Л.Глібова

Факторами успіху газети Л. Гпібова стали:

— оперативність (хроніки, анонси, звіти, рубрика «Новини, повідомлення та плітки»);

— географічна близькість до читача (подача інформації про події Чернігова, повітових міст та селищ);

— емоційне насичення інформації (події відбувалися із співвітчизниками, односельцями, близькими людьми);

— подробиці соціального життя (про людей того ж соціального кола та особистостей, що посідають вищий щабель у суспільстві).

Звідси й висока читабельність газети, а значить і результативність її роботи.

Отже, авторський задум газети Л. Глібова ґрунтувався на правильно оцінених потребах читачів.

Редакція була вкрай уважною до кореспонденції, яка надходила з місць:

— перевіряла інформацію. В одному з чисел редакція писала про те, що «у деяких випадках розраховує на кореспондентів», однак помилки, неточності перевіряються, узгоджуються з більш достовірними джерелами;

— з рубрики «Відповіді редакції» (питання публікації статей) видно, що редактор вивчав матеріали, оцінював і приймав рішення щодо їх друкування: «Пану С. X. в Могилев на Дніпрі. Вірші ваші отримано, але Ви не повідомили Ваше справжнє ім'я, без цього редакція не може надрукувати ніяких статей, навіть якщо під ними й не буде вказано імені, за бажанням автора»;

— з редакційною поштою працював безпосередньо сам редактор. Відбираючи цікаву інформацію, він обробляв матеріал, використовуючи правку-переробку (залишав сюжет, факти тощо). Майже вся кореспонденція відділу «Новини, повідомлення та плітки» опрацьовувалася редактором у такий спосіб.

Підтвердженням нашої думки є й міркування науковців М. Сиваченка та О. Деко, які вважають, що Л. Глібов у своїх статтях використовував факти з листів, які надходили з повітів. У статті «Леонід Глібов і землеволець Іван Андрущенко» науковці доводять, що заключна частина «Заміток Простодушного» належить саме кореспондентові із Городні І. Андрущенку, лист якого був надрукований у четвертому номері газети.

Глібов як редактор намагався створити газету надзвичайно чутливу до запитів читачів. Це підтверджує робота редактора з місцевими кореспондентами та редакційною поштою, матеріали рубрик «Відповіді редакції» та «Від редакції». Остання містила інформацію про вихід чисел газети, про попередні чи майбутні публікації, про передплату та надання рекламних оголошень. Газета коротко інформувала про авторів та їхні твори, а також друкувала поправки, дописуючи, «просимо читачів виправити», пояснювала незрозумілі читачам слова тощо.

Коректність, ввічливість, пошана до читача — це норма, тон «Черниговского листка». Звичайно, що цей тон задавав редактор. Аналізуючи листи Л. Глібова, в яких він давав редакційні поради, дослідник А. Садова робить висновок, що вони містять багато висловів оцінювального характеру на зразок «надзвичайно сподобалося», «з задоволенням прочитав», «ось рецензія — чудо», «етюд не вийшов» і т. п.

Л. Глібов вважав за потрібне завжди радитися з авторами, обговорювати певні питання. Натомість не допускав будь-яких виправлень без його згоди. Для підтвердження цієї думки, варто навести витяги з листів: «…з'явилася необхідність зробити пропуски або змінити […] але ми не наважилися на це, щоб не підпасти під гнів автора» (лист до П. Зеленого); «От там, у віршах Ваших (не гнівайтесь, будьте ласкаві) останні рядки трохи я змінив: хотілося як лучче, бо вірші хороші. Мені, признатися, й боязко було, — та, я ж кажу, хотілося як лучче. В оповіданні „Беглые", яке вже надруковано, я теж хотів, щоб мова Прісі була українською, однак не посмів. Коли Вам такі поправки не по нутру — напишіть, я буду обережнішим» (лист до О. Кониського).

Як бачимо, всі поради Глібова-редактора сповнені тактовністю, толерантністю та повагою до автора. Він вважав, що редактор має, найперше, підтримати автора, особливо молодого. У листі до О. Шишацького-Ілліча він пише: «На мою думку, аналізуючи твір будь-якого письменника, який, як-то говорять, дає надії, необхідно перш за все знайти у ньому найкращий бік, а вже потім вказати на недоліки для того саме, щоб автор, переконавшись дійсно в справедливості таких зауважень, не вдавався в такі недоліки…».

Висновки

Отже, система цінностей редактора, що стали визначальними для характеру видання, його ідейного спрямування, вирішення поставленої мети та обраної програми, полягає щонайперше в тому, що в основі її лежать гуманістичні принципи. Наскрізними в роботі редактора є дві мети: філософська — перевиховання людини та висвітлення вітчизняних інтересів, та конкретна — інформування читача про все, що відбувалося в суспільстві. Л. Глібов розумів роботу редактора як корисну суспільну діяльність, якою мають займатися люди небайдужі, з розвиненим естетичним смаком, справжні професіонали; як процес не механічний, а творчий, в основі якого лежать високоморальні принципи та активна громадська позиція. Знахідками у роботі редактора стали: вирішення питань кореспондентських позаштатних мереж; зворотній зв'язок з читацькою аудиторією; безпосередня робота з авторами як порадника, наставника, але не критика.

Переборюючи вкрай важкі умови (як фінансового, так і політичного характеру), Л. Глібов створив газету, яка мала велике значення для розширення географії української журналістики та для розвитку регіональної та в цілому української преси. Розгляд головних тем газети дозволяє говорити нам про широкий діапазон інтересів редактора, розкриває систему його цінностей, а також засвідчує активну життєву позицію Л. Глібова та визначає його суспільно-політичні й морально-етичні погляди.

Список використаних джерел

1.Курленкова В.А. Байки Леоніда Глібова/ В. А. Курленкова //Розкажіть онуку. — 2008. — № 1. — C. 26-27

2. Новик О. Традиції курйозної поезії в акровіршах Леоніда Глібова //Українська мова та література. — 2008. — № 22-24. — C. 50-51.

3. Побідаш І. Редакторські набутки Л.І.Глібова та їх вплив на формування тематичної палітри часопису "Черниговский листок"/ Ірина Побідаш //Друкарство. — 2005. — № 2. — C. 66-71

4. Ратушна Н. Байка як жанр літератури. Творчість Леоніда Глібова. Бінарний урок //Вивчаємо Українську мову та літературу. — 2007. — № 1. — C. 23-29