Вступ

Актуальність теми. Дисциплінарна організація сучасної науки основною структурною одиницею визначає наукову дисципліну, головними рисами якої є єдність дисциплінарного значення і способів дій з ними, загальний зміст спеціальної підготовки дослідників і форми їхньої ідентифікації, єдиний набір засобів дисциплінарної комунікації та інструкцій, які регулюють функціонування дисципліни.

Документознавство, як й інші молоді наукові дисципліни, маючи широкий практичний вихід у різних галузях людської діяльності, підійшло до стану, коли необхідність узагальнень і розроблення власної теоретичної бази стала нагальною потребою і неодмінною умовою подальшого розвитку.

Ситуація, що склалася, вимагає чіткого дисциплінарного та міждисциплінарного розмежування, уточнення зв'язків і підпорядкованості, визначення пріоритетів і побудови моделі наукової дисципліни, яка на межі двох століть потребує чіткого окреслення свого місця серед інших відомих наукових дисциплін.

Ознакою зрілості будь-якої наукової дисципліни вважається наявність парадигми — "визнані наукові досягнення, які протягом певного часу дають науковій спільноті модель постановки проблем і їхніх рішень". Парадигма вбирає чотири компоненти: типового зразка дослідження; уявлення про предмет, який вивчається; теорій; методів і процедур дослідження.

Базовим компонентом є уявлення про предмет, який вивчає конкретна наукова дисципліна — "Документознавство" вивчає документ.

Постановка питання про формування нової наукової дисципліни належить К.Мітяєву, який вперше увів до наукового обігу середини ХХ століття термін "документознавство" і дав визначення його "як наукової дисципліни, що вивчає в історичному розвитку способи, окремі акти і системи документування явищ об'єктивної дійсності і створені в результаті документування окремі документи, їхні комплекси і системи.

Визначаючи документознавство як наукову дисципліну, що вивчає різні документи і проблеми, які з'являються в означеному процесі, К.Мітяєв справедливо відзначає, що документи, способи і системи документування вивчають різні науки і наукові дисципліни у відповідності зі своїми специфічними завданнями. Дійсно, документ як специфічний матеріальний об'єкт соціального походження, маючи основним елементом структури інформаційну складову, опосередковано може виступати як об'єкт будь-якої дисципліни.

Можливість виникнення загального документознавства, причому з назвою «документологія», прогнозували ще радянські документознавстві та архівознавці (Б. І. Ілізаров, А. М. Сокова). Основні структурні підрозділи і водночас проблемні питання загального документознавства вперше виклав у навчальній програмі вузівського курсу «Документознавство» російський вчений Ю. М. Столяров. Нині цей автор є промотором ідеї щодо назви цієї галузі знань як «документологія» з метою відокремлення її від традиційного документознавства.

В Україні у середині 1990-х років документологія як узагальнююча, синтетична наука про документ згадувалася в деяких публікаціях39. Спорідненість проблематики дисциплін документально-комунікативного циклу відзначалася також у фундаментальних монографіях Л. А. Дубровіної та Г. В. Боряка. Ідею документології, як нової версії документознавства, підтримала Н. М. Кушнаренко, яка є автором першого в Україні вузівського підручника з документознавства, що містить характеристику структури загального документознавства як комплексної дисципліни Теоретичні основи загального документознавства (документології) та традиційного документознавства викладено в монографії С. Г. Кулешова, хоча комплексний характер загального документознавства ним було розкритиковано. Автором оригінальної концепції щодо структури загального документознавства є Г. М. Швецова-Водка. У низці публікацій власну точку зору щодо сутності та завдань документознавства висловив М. С. Слободяник. Загальне документознавство є теоретичною галуззю знань. Воно фактично має представляти узагальнену теорію документа та сукупностей документів. Більшість питань, пов'язаних з визначенням базових понять документознавства, різні концепції документа, склад і зміст його функцій, проблеми типології документів висвітлено в фундаментальній монографії Г. В. Швецової-Водки.

Важливими для розвитку загального документознавства слід вважати сучасні дискусії «нових» та «традиційних» документознавців на наукових форумах та сторінках спеціальних часописів. Особливо гострими виявилися питання щодо сутності поняття «документ» і похідного від нього змісту документознавства як наукової дисципліни.

Розділ 1. Теоретичні дослідження сутності документознавства

1.1. Предмет і об’єкт документознавства

Кожна наукова дисципліна, визначаючи свій науковий статус, повинна встановити об'єкт і предмет власних досліджень. Поняття об'єкта і предмета науки пройшли певний шлях розвитку. Якщо раніше деякі вчені ототожнювали їх. то на даний час чітко встановлено їхні значення. Коротке, але доволі повне визначення понять об'єкта і предмета науки подано, наприклад. Валентиною Василівною Бездрабко в її навчальному посібнику «Управлінське документознавство»: «Об'єкт пізнання — це сукупність якісно, чітко визначених явищ і процесів реальності, суттєво відмінних за своєю природою, змістом, законами і закономірностями функціонування та розвитку від інших об'єктів реальності. … Отже, об'єктом пізнання є певна об'єктивна реальність, а предметом — ті аспекти, риси об'єкта, які охоплені вивченням».

Визначення об'єкта і предмета документознавства залежать від багатьох факторів. Перш за все. від самовизначення документознавства. його місця серед інших наукових дисциплін, його внутрішньої структури.

Як відомо з історії науки, наукова дисципліна під назвою «документознавство» з'явилася в Радянському Союзі в 1960-ті pp. XX ст. Першопричиною її виникнення була необхідність історичного і теоретичного вивчення документів, які відкладалися в архівах після виконання свого безпосереднього призначення, тобто тієї мети, з якою вони створювалися. Спочатку документознавство було лише розділом у підручниках з архівознавства, але з розвитком і диференціацією цієї науки набуло самостійного статусу.

Наукові дослідження в галузі документознавства сприяли створенню кількох словників-довідників з архівної термінології, у яких визначалися також поняття, що стали основоположними для документознавства. У 1970-ті та 1980-ті pp. XX ст. терміни і визначення понять із галузі документознавства ввійшли до стандартів з діловодства та архівної справи.

Одним з основних термінів, що стандартизувалися, був «документ». Визначення «документа» — безпосереднього об'єкта документознавства — показало, що це поняття трактується доволі широко, охоплюючи різноманітні твори людської думки. Але у визначенні предмета документознавства провідні вчені даної галузі прагнули показати реальні обмеження власних досліджень, обумовлені зв'язком документознавства з архівознавством і його кінцевою метою: дати характеристику документів, які потрапляють на зберігання в архіви. Оскільки такими були переважно документи діловодні або адміністративні, управлінські, то саме на їх вивчення і спрямовувалося документознавство.

Отже, справедливо відзначаючи прагнення «класичного документознавства» до широкого трактування документа як свого об'єкта. Є. О. Плешкевич пропонує звузити цей об'єкт до управлінського документа, підтверджуючи таким чином, що традиційне («класичне») документознавство було, є і має бути переважно управлінським документознавством.

«Звуженням предметної галузі» «класичного документознавства» Є. О. Плешкевич пояснює виникнення в 1990-х pp. «альтернативного документознавства. що поставило за мету теоретичне вивчення всієї сукупності документів».

На наш погляд, «нова версія» документознавства (або «альтернативне документознавство») виникла якраз на базі традиційного («класичного») документознавства. тому що використала широке трактування документа як об'єкта документознавства. Безумовно, підґрунтям для виникнення «альтернативного документознавства» було не тільки і не стільки «класичне документознавство». скільки наукова інформатика і документалістика8 1960-1970-хрр. XX ст.. соціальна інформатика і теорія соціальної інформаційної комунікації 1970-1990-х pp. XX ст.

Глибші корені «нового» документознавства сягають теорії документації (або документології) початку XX ст. Можливо, слід було б з самого початку назвати нову концепцію документознавства цим історичним ім'ям (тобто документологією). щоб уникнути конфлікту з традиційним («класичним») документознавством. Однак, засновник нової концепції документознавства — Юрій Миколайович Столяров — на початку 1990-х pp.. вочевидь, бачив більше спільних рис нового документознавства з традиційним, ніж приводів для конфлікту. У 1990-ті pp. XX ст. за ініціативою Ю. М. Столярова почалося викладання документознавства як нової дисципліни, з іншим предметом науки, хоча об'єкт досліджень визначався так само, як і в традиційному документознавстві.

Уточнення об'єкта і предмета «нової версії» документознавства відбувається, переважно протягом останніх десяти років (1997-2007 pp.) в публікаціях, присвячених викладанню цієї дисципліни. У всіх характеристиках документознавства загалом або його структурних частин спостерігаємо те чи інше визначення об'єкта і предмета даної науки. Бажано було б об'єднати і скоординувати ці визначення, але це — завдання майбутнього розвитку нашої науки.

Наталя Миколаївна Кушнаренко зазначає, що «об'єкт науки відповідає на питання: що вивчає документознавство». і дає на це питання таку відповідь: «Об'єктом документознавства як науки є комплексне вивчення документа як системного об'єкта, спеціально створеного для зберігання та розповсюдження (передавання) інформації у просторі та часі. Документ створюється у ході документно-комунікаційної діяльності, тому — об'єктом науки є всі види цієї діяльності — створення, виробництво, збереження, розповсюдження та використання документів, створення систем документації».

Як правило, визначення об'єкта і предмета наукових досліджень документознавства пов'язується з уявленнями про структуру документознавства.

Н. М. Кушнаренко в підручнику поділяє документознавство на загальне та особливе. Не називаючи об'єкта загального документознавства. вона так характеризує його зміст: «… загальнотеоретичні, історичні та організаційно-методичні проблеми науки про документ і документно-комунікаційну діяльність, тобто її сутність, об'єкт, предмет і структура, термінологія, концепції, установлення співвідношення з іншими науками, закономірності і принципи розвитку та функціонування документа в системі документних комунікацій тощо». Вочевидь, все перелічене і є предметом загального документознавства. який далі конкретизується як предмети складових розділів загального документознавства: теорії та історії документа, історії та теорії документно-комунікаційної діяльності. До теорії документа подано синонімічну назву — «документологія». Разом з тим сам підручник, який, вочевидь, відображає зміст загального документознавства. має розділи: «Теоретичні основи документознавства». «Характеристика окремих видів і типів документів». «Документи на новітніх носіях інформації». Отже, реально загальне документознавство тут складається з теоретичних основ і характеристики основних типів і видів документів.

Крім загального. Н. М. Кушнаренко виділяє «особливе документознавство» і поділяє його на «спеціальне» та «часткове». До «спеціального» належать дисципліни, які вивчають «особливості документів, що є об'єктами бібліотечної, архівної, музейної справи», але в перелік}' цих дисциплін («бібліотекознавство, бібліографознавство, архівознавство, музеєзнавство, інформацієзнавство») названо не конкретні дисципліни, що вивчають «особливості документів», а галузі знань, які за самовизначенням мають значно ширші об'єкти вивчення. Крім того, до дисциплін спеціального документознавства Н. М. Кушнаренко зарахувала такі, де предметом є «вивчення специфіки різних процесів документно-комунікаційної діяльності»: документне фондознавство, каталогознавство. вчення про збереження документів, діловодство тощо. Не ставлячи питання, наскільки обґрунтовано виділення саме цих дисциплін, зазначимо, що відповідні розділи чи спеціальні наукові дисципліни існують у межах перелічених вище бібліотекознавства, бібліографознавства, архівознавства, музеєзнавства.

У межах загального документознавства можна виділити часткові дисципліни, що вивчають всі види документів одночасно, але вирізняються предметом вивчення: теорія документа (у тому числі його типологія та історія), теорія документних ресурсів, документна лінгвістика, документальні автоматизовані інформаційно-пошукові системи (у тому числі документографічні і повнотекстові). технологія збереження документів. У межах спеціального документознавства виділяються дисципліни, що вивчають окремі види документів: теорію документних потоків (що стосується опублікованих документів). управлінське документознавства, кінофотофонодокументознавство. електронне документознавство. картознавство, вчення про науково-технічну документацію, вчення про спецвиди документів. Цей перелік можуть доповнити: музичне документознавство. образотворче документознавство. інші дисципліни, присвячені конкретним типам або видам документів. Усі названі часткові дисципліни вже практично існують і проводять свої дослідження, але не завжди в межах конкретної дисципліни і. навіть, не завжди в межах документознавства. Поданий перелік є умовним, приблизним.

Подальші дослідження об'єкта і предмета документознавства повинні спиратися на чіткі уявлення щодо його місця серед інших наукових дисциплін, а також його диференціацію відповідно до конкретизації об'єкта і предмета досліджень.

1.2. Структура документознавства

Н. М. Кушнаренко стверджує, що документознавство — це "метанаука для всіх наук документно-комунікативного циклу". За її словами, "документознавство як інтегративна наукова дисципліна тісно пов'язане із справочинством, книго-, бібліотеко-, бібліографо-, архівознавством, інформатикою тощо". Як саме пов'язане? В іншому параграфі виявляється, що всі зазначені дисципліни (замість "інформатики" — "інформацієзнавство") входять до складу "особливого документознавства". Зауважено, що "за більш широкого підходу до складу документознавства входять історичне джерелознавство та музеєзнавство, семіотика, текстологія, кодикологія та інші науки ", але в "структурі документознавства" ці науки відсутні.

Н. М. Кушнаренко поділяє документознавство на загальне та особливе. Загальне "складається з трьох розділів": теорії документа, історії документа, історії та теорії документно-комунікаційної діяльності. До теорії документа подано синонімічну назву — "документологія". Разом з тим сам підручник, який, вочевидь, відображає зміст загального документознавства, має розділи: "Теоретичні основи документознавства", "Характеристика окремих видів і типів документів", "Документи на новітніх носіях інформації". Отже, реально загальне документознавство тут складається з теоретичних основ і характеристики видів і типів документів.

"Особливе документознавство", за словами Н. М. Кушнаренко, складається зі спеціального та часткового документознавства. До "спеціального" належать дисципліни, що вивчають "особливості документів, що є об'єктами бібліотечної, архівної, музейної справи", але в переліку цих дисциплін ("бібліотекознавство, бібліографознавство, архівознавство, музеєзнавство, інформацієзнавство") названо не конкретні дисципліни, що вивчають "особливості документів", а галузі знань, які мають значно ширші об'єкти вивчення.

Крім того, до дисциплін спеціального документознавства Н. М. Кушнаренко зарахувала такі, де предметом є "вивчення специфіки різних процесів документно-комунікаційної діяльності": документне фондознавство, каталогознавство, вчення про збереження документів, діловодство тощо. Не ставлячи питання, наскільки обґрунтовано виділення саме цих дисциплін, зазначимо, що відповідні розділи чи спеціальні наукові дисципліни існують у межах перелічених вище бібліотекознавства, бібліографознавства, архівознавства, музеєзнавства. Як вони можуть виокремлюватися не в межах, а поряд з такими дисциплінами?

Предметом часткового документознавства, за Н. М. Кушнаренко, є "окремі види та різновиди документа". До часткових документознавчих дисциплін віднесено книго-, патенто-, карто-, кінознавство, галузеве документознавство тощо. Однак у більшості перелічених дисциплін предметом вивчення є не тільки особливості відповідного виду документа. Зокрема, книгознавство — це комплексна наука (або комплекс наукових дисциплін, за іншими уявленнями), до якої належать окремі наукові дисципліни, що вивчають процеси створення та функціонування книги в суспільстві. Вона не може бути "частковою" порівняно з бібліотекознавством або бібліографознавством.

Зазначені невідповідності вже були помічені іншими авторами (С. Г. Кулешовим, М. С. Слободяником) і аргументовано критиковані. Їх можна було б вже й не згадувати або вважати лише фактом історіографії питання, що розглядається, якби вищенаведена позиція не була викладена у підручнику, який до нашого часу активно використовується як студентами, так і викладачами документознавства, отже, його зміст є актуальним і сьогодні.

Структуру документознавства і його зв'язки з іншими науками детально розглянув С. Г. Кулешов. За його поглядами, документознавство поділяється на загальне (синонімом якого у С. Г. Кулешова є документологія) і спеціальне, що диференціюється за видами документів і типами документації. Загальне документознавство С. Г. Кулешов визначає як "метанаукову надбудову для всіх наук документально-комунікаційного циклу12 ". Шкода, що перелік "наук документально-комунікаційного циклу" тут відсутній. Але зміст загального документознавства С. Г. Кулешов визначає доволі чітко: "документологія це і є загальне документознавство, яке розробляє питання теорії документа, вивчає закономірності генезису та еволюції документа, загальні для всіх наук проблеми функціонування документів, практики їхнього створення і роботи з ними".

Однак подив, на перший погляд, викликає зауваження, що міститься у статті, де С. Г. Кулешов пояснює, що "документологія не є науковою дисципліною, а лише сукупністю наукових знань, вибраних з різних наук документально-комунікаційного циклу, та загальнотеоретичних концепцій, методологічних засад, підходів14 ". Хіба все перелічене не свідчить про формування саме наукової дисципліни, хоча й особливого, метанаукового характеру?

А може, документологія — це, дійсно, не окрема наукова дисципліна, а комплекс дисциплін документально-комунікаційного циклу, що характеризуються, у кінцевому підсумку, спільністю об'єкта, методологічних засад і теоретичних концепцій?

Структуру загального документознавства С. Г. Кулешов визначає таким чином: "…воно складається не з наукових дисциплін, а з таких розділів, як "Концепції документа", "Функції документа", "Типологія документа", "Основні етапи розвитку документа", "Загальні проблеми створення, зберігання та функціонування документа" тощо. Тут визначено дійсно загальні проблеми, що стосуються будь-яких документів.

Спеціальне документознавство, за концепцією С. Г. Кулешова, теж має доволі чітко обмежене коло дисциплін, об'єктами дослідження яких є певні види документів і типи документації: управлінське документознавство, картографічне документознавство, кінофотофонодокументознавство, науково-технічне документознавство, електронне документознавство16 . Найбільш розвинутим, "єдиним на сьогодні конституйованим напрямком спеціального документознавства" С. Г. Кулешов визнає управлінське документознавство, що "сформувалося з надр теорії і практики справочинства" і до нашого часу називає себе просто "документознавством", без указівки на вид документації, що досліджується.

Щодо інших галузей знань, які спеціалізуються на дослідженнях документів, що розрізняються за ознаками змісту, зовнішньої форми, номіналів, жанрів тощо, то їх об'єднання в межах документознавства, на думку С. Г. Кулешова, "навряд чи можливе". У статті підкреслюється, що "книгознавство входить до наук документально-комунікаційного циклу, але аж ніяк не може бути напрямом спеціального документознавства".

Місце загального і спеціального документознавства серед інших наукових дисциплін характеризується С. Г. Кулешовим як їх "зв'язки" з рядом наук. Для загального документознавства це: науки документально-комунікаційного циклу, семіотика, інформологія, мовознавство, інформатика, філософія, культурологія, соціологія, загальна теорія комунікації, історичне джерелознавство, історія писемності, історія культури, загальна теорія класифікації, психологія. Для спеціального документознавства це: архівознавство, мовознавство (документна лінгвістика), теорія і практика менеджменту, правознавство, історичне джерелознавство, технологія справочинства, інформатика, інформологія, теорія комунікацій, теорія науково-інформаційної діяльності, історія справочинства, дипломатика, неодипломатика, філігранологія (історія паперу), сфрагістика, палеографія, кодикологія тощо. "Зв'язки" означають спільність об'єкта дослідження (в деяких випадках), спільність проблематики, спільність методів тощо.

Як підсумок, можна сказати, що документознавство одночасно належить до різних циклів наук. Такий висновок С. Г. Кулешов робить стосовно управлінського документознавства, але він цілком правомірний щодо документознавства взагалі.

Розділ 2. Підходи до визначення сутності документознавства як наукової дисципліни

2.1. Проблеми визначення сутності документознавства як наукової дисципліни

На сьогоднішній день існує два підходи до визначення сутності документознавства як наукової дисципліни.

Перший підхід базується на традиційних поглядах щодо документознавства як науки, що виникла в надрах радянського архівознавства і розвивалася впродовж 1960-1980-х років e СРСР. У цей період здійснювалися фундаментальні та прикладні дослідження з документознавства, головна увага в яких приділялася управлінській документації (серед її класів — організаційно-розпорядча, планова, звітно-статистична, фінансова, банківська тощо), а саме — створенню та функціонуванню її уніфікованих систем, розробленню уніфікованих форм документів, регулюванню процесів документообігу, опрацювання, зберігання управлінських службових документів в установі, користування ними. Основною сферою практичного впровадження вважалося діловодство (як загальне, так і спеціальне). Серед інших класів документації та видів документів об' єктом дослідження епізодично ставали науково-технічна, картографічна документація, кінофотофонодокументи. Документознавчі дослідження значною мірою пов'язувалися з теорією діловодства, архівознавством та інформатикою (з останньою -здебільшого виходячи з проблем створення та обігу машинопрочитуваних службових документів).

Нині проблематику із зазначеного вище документознавства, яке можна назвати традиційним (інколи його називають адміністративним, спеціальним або класичним), розробляють науково-дослідні інститути документознавства та архівної справи в Російській Федерації, Білорусі, Україні. Об'єктами його дослідження залишаються документація (сукупність службових документів, об'єднаних за певною ознакою), а також сфери її створення та функціонування. Зважаючи на характер дослідницької проблематики, у структурі цього документознавства можна виокремити управлінське, науково-технічне, картографічне та інші його види, що досліджують окремі класи документації. Управлінське документознавство споріднене із такою галуззю знань та сферою практичної діяльності за кордоном як «керування документаційними процесами» (Records Management).

Другий підхід ґрунтується на ширшому трактуванні поняття «документ» порівняно з традиційним (документами вважаються не тільки елементи документації, а й публікації, видання), внаслідок чого відбиває більш загальні підходи до аналізу його характеристик. Витоками цього підходу вважають документаційну науку, що існувала впродовж 193G-195G-х років. Формування цієї версії документознавства активно розпочалося з початку 1990-х років і його провідниками стали представники таких наукових дисциплін як бібліотекознавство, бібліографознавство та книгознавство. Ними декларуються можливості реалізації зазначеного підходу також із позицій археографії, кодикології, журналістики, теорії комунікацій та інших дисциплін так званого документально-комунікаційного циклу. Дослідження у межах «нового» документознавства спрямовані на опрацювання питань теорії документа, вивчення закономірностей його генезису та еволюції, загальних для всіх наук проблем створення документів, їхнього функціонування, роботи з ними. Тобто існує певна сукупність знань, пов' язана з характеристиками зовнішньої форми, змісту, функцій документа, проблемами його класифікування (типологія документів), закономірностями історичного розвитку й функціонування, а також універсальними технологіями роботи з документами. Цю сукупність знань називають загальним документознавством або документологією.

В контексті дослідження проблем підготовки документознавців для сфери державного управління суттєво важливим є виділення у загальній структурі підготовки фахівців, насамперед, напряму управлінського документознавства, до завдань якого входить обґрунтування сутності, структури і функцій управлінського документа та визначення закономірностей його функціонування у документній інфраструктурі суспільства, вивчення структури і документної бази управління, функціонування новітніх технологій створення і обігу управлінської документації. Зазначені процеси є елементами загальної системи інформаційного забезпечення державного управління, в межах якої мають бути сформовані професійні компетентності майбутніх фахівців. Слід зауважити, що поняття „інформаційне забезпечення державного управління” не унормоване у відповідних документах і може бути визначене шляхом аналізу і синтезу основних системоутворюючих понять, на які воно спирається – „інформаційне забезпечення” та „державне управління” у їх взаємозв’язку.

2.2. Перспективні напрями досліджень традиційного (спеціального) документознавства

Можна відзначити, що кожний з видів традиційного документознавства (і якоюсь мірою загальне документознавство) структурно поділяється на певні розділи («Основні етапи розвитку документа», «Функції документа», «Концепції документа», «Типологія документа», «Проблеми створення, функціонування і зберігання документа» тощо), зміст яких відповідає специфіці об'єкта дослідження (тобто певного виду документа, його характеристик чи сукупностей документів). Типологія, дослідження функцій, поняттєвого апарату відповідного виду документознавства, визначення історичних етапів розвитку документів і закономірностей цього процесу створює передумови для розроблення теорії певних видів документів чи класу (класів) документації. Слід зауважити, що за радянських часів у традиційному документознавстві на відміну від архівознавства, теорія документа (незважаючи на наявність низки теоретичних статей) цілісно не розглядалася. Нині привертають увагу публікації російського дослідника Є. А. Плешкевича, в яких викладено основи теорії документа з позицій традиційного документознавства. В працях С. Г. Кулешова зроблено спробу окреслити теоретичні основи традиційного документознавства. Деталізованіше їх розглянуто на прикладі управлінського документознавства в навчальному посібнику В. В. Бездрабко. Свій погляд на галузеве документо-знавство виклав М. С. Слободяник. Можна відзначити активізацію розроблення проблем аудіовізуального документознавства, обґрунтування щодо формування музичного документознавства6, феноменології документа як окремої дисципліни.

Сучасний стан та перспективи розроблення проблематики документознавства доцільно розглянути в контексті головних його завдань та основних напрямів досліджень.

• Посилання містять, здебільшого, бібліографічні описи публікацій останніх років.

Головними завданнями документознавства як наукової дисципліни є:

1) Визначення ролі документації в житті держави, суспільства, особи.

2) Формування державної політики у сфері створення, зберігання та функціонування

документації та розроблення методик, спрямованих на оптимізацію цих процесів.

3) Вирішення проблем обігу та зберігання електронних службових документів в установі.

4) Уніфікація документознавчої термінології.

5) Розроблення досконалих типологічних схем документації.

6) Вивчення загальносвітових здобутків у дослідженні документації, гармонізація вітчизняних методик роботи з документацією з міжнародними стандартами зокрема, щодо керування документаційними процесами.

7) Дослідження історії документації, виявлення закономірностей у процесах її розвитку.

Вказані вище головні завдання, на нашу думку, мають вирішуватись і в подальшому. Вони конкретизуються в основних напрямах наукових досліджень, серед яких можна виокремити такі групи: теоретико-фундаментальні, теоретико-прикладні, науково-технологічні, історичні. Окреслимо найперспективніші з них.

Теоретико-фундаментальні:

Дослідження документації як інформаційного ресурсу суспільства, явища культури та елементу соціальної пам'яті. Комплексних фундаментальних розробок із зазначеного напряму в традиційному документознавстві немає. Хоча є певна кількість статей, в яких лише окреслено головні питання проблеми та шляхи їхнього вирішення9. У цьому контексті пропонується навіть розвивати нову дисципліну — феноменологія документа10.

Аналіз поняттєвого апарату документознавства з метою уточнення складу понять та визначень термінів. Серед теоретико-фундаментальних проблем цьому напряму приділено значно більше уваги, ніж іншим. Зокрема, в Україні є чинним національний термінологічний стандарт «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять», аналіз визначень документознавчих понять містять вітчизняні спеціалізовані довідкові видання, зокрема з архівознавства. Водночас актуальною залишається проблема узгодженості поняттєвого апарату, зафіксованого в документознавчих виданнях, з документознавчими термінами, що використовують в інших наукових дисциплінах, наприклад, у правознавстві чи інформатиці. Чи не головним об'єктом термінологічних досліджень залишається поняття «документ». Загалом фундаментальним завданням є створення словника сучасних та історичних позначень усіх видів документів, що були або є в обігу в Україні.

• Аналіз співвідношення та перспектив розвитку традиційної та електронної документації (їх систем, потоків, комунікацій). Є певні загальні оцінки перспектив розвитку традиційних та електронних комунікацій у контексті побудови автоматизованих інформаційно-аналітичних систем органів державної влади. З позицій документознавства ґрунтовних досліджень у цьому плані фактично немає.

• Вивчення функцій службового документа. Масштабні узагальнюючі дослідження щодо порівняльної характеристики функцій документів різних класів (систем, типів) нині відсутні. Досі не проаналізована диференціація таких основних функцій управлінських службових документів як внутрішньоуправлінська (документ створений для виконання управлінської функції у межах установи) та зовнішньоуправлінська (документ створений для виконання управлінської функції в системі установ). Визначення функцій службового документа зумовлює висновки щодо його цільового призначення і взагалі потреби у певному виді номіналу документа.

• Визначення «життєвих циклів» різних видів службових документів та їхньої ролі як джерела оперативної та ретроспективної інформації у керуванні установою, здійсненні нею профільної діяльності. Визначення ціннісних ознак інформації службових документів різних типів і видів. Нагальна потреба у таких дослідженнях передусім зумовлена необхідністю створення переліків документів зі строками їхнього зберігання, для ранжування документів певної системи (класу) відповідно до їхнього місця в ній за рівнем значущості, зокрема як джерела інформації з діяльності установи та забезпечення виконання соціально-правових запитів. Під час вказаного ранжування визначається також рівень розсіяння службової інформації, її дублювання в різних видах документів, а також їх диференціація за рівнем концентрації, кумуляції та узагальнення зазначеної інформації. Необхідність визначення груп документів різних категорій цінності зумовлена не тільки з точки зору завдань експертизи з метою встановлення різних строків зберігання, а й зважаючи на можливе попереднє виокремлення з документів постійного строку зберігання особливо цінних та унікальних.

Теоретико-прикладні дослідження:

• Аналіз динаміки потоків службових документів. Аналізування структури потоків службових документів (внутрішніх, вхідних, вихідних) постійно наявне в багатьох державних органах, органах місцевого самоврядування, установах й організаціях, однак відсутні фундаментальні узагальнення щодо їхньої динаміки залежно від внутрішніх і зовнішніх чинників з відповідними висновками.

• Вирішення класифікаційних (типологічних) проблем документації. Ця проблематика також пов'язана з вирішенням уже згадуваного вище такого прикладного завдання як створення системи вітчизняних переліків документів зі строками їхнього зберігання. Причому йдеться як про удосконалення структури і змісту переліку «типових» документів, так і оновлення чи розроблення вітчизняних галузевих (відомчих) переліків. На підставі досліджень, спрямованих на вивчення «типових» управлінських службових документів, має бути перероблений Державний класифікатор управлінської документації (ДК 010-98). З іншого боку, вирішення питань типології стосується не тільки документів, які складають службову документацію. На часі є здійснення аналізу класифікаційних схем аудіовізуальних документів, так званих «музичних», документальних джерел політичної інформації неформальних каналів комунікації або особистих документів офіційного походження.

• Побудова уніфікованих моделей службових документів та їхніх систем, у тому числі електронних. Цей напрям досліджень є одним із найбільш розроблюваних, хоча під час побудови уніфікованих форм документів або їхніх сукупностей у вигляді підсистем чи систем (здебільшого галузевих) розробники, як правило, більше спираються на традиції, усталені формуляри. З іншого боку, створення форм нових видів документів часто свідчить про несумісність різних систем документації, довільні рішення щодо складу та розміщення реквізитів, не говорячи вже про необхідність врахування під час розроблення конструкційної сітки, поділу робочої площі на зони відповідно до вимог національних стандартів щодо побудови формуляра-зразка. Створення уніфікованих форм електронних документів є перспективних видом документознавства, порубіжним з інформатикою і застосуванням нових інформаційних технологій.

• Вивчення правових аспектів створення, функціонування, зберігання службових документів та доступу до їхньої інформації. Цей напрям у документознавства знаходиться на межі з іншою наукою — правознавством. Нині відсутні комплексні дослідження щодо визначення сутності юридичної сили службового документа, правової обґрунтованості функціонування службових документів, забезпечення їхньої збереженості та користування ними. Деяку частину норм щодо правового врегулювання цих питань містять законодавчі та інші нормативно-правові акти, однак узагальненого аналізу їх і окреслення перспектив вирішення зазначених проблем у цілому немає.

• Вирішення економічних питань діяльності зі створення управлінських документів та щодо організації роботи з документацією. За радянських часів зазначені питання певною мірою були врегульовані. Зокрема, вони були у цілому обумовлені в «Єдиній державній системі діловодства», нормативах часу на виконання діловодних процесів. Зрозуміло, що зазначені проблеми нині мають вирішуватись із врахуванням вже інших умов функціонування служб діловодства.

Науково-технологічні дослідження:

• Підготовка проектів нормативно-правових актів з метою встановлення єдиних правових засад створення документації та організації її функціонування й зберігання. На найближчу перспективу залишається актуальним прийняття Закону України «Про діловодство» і підзаконних актів з організації діловодних процесів.

• Гармонізація міжнародних стандартів з керування документаційними процесами. Прийняття в Україні аналога ISO15489 : 2001 ДСТУ «Інформація та документація. Керування документаційними процесами» спонукає до подальшого розроблення вітчизняних відповідників наступних міжнародних стандартів, присвячених зазначеній технології. Безперечно, що розроблення вітчизняних стандартів має грунтуватися на науковому аналізі досвіду, переваг та недоліків керування документаційними процесами за кордоном, можливостей застосування норм профільних міжнародних стандартів в Україні.

• Вироблення раціональних наукових методик створення службових документів, впровадження уніфікованих форм документів та уніфікованих систем документації. Розроблення наукових методик роботи з документацією. На підставі результатів теоретико-прикладних досліджень мають готуватися наукові розробки зі створення службових документів та організації роботи з ними. Цей напрям є традиційним, але підготовка відповідних інструкцій, порядків, регламентів і навіть національних стандартів на документацію (це стосується переважно галузевої документації) відбувається здебільшого (як і в розробленні уніфікованих форм документів) виходячи з емпіричного досвіду, без врахування наукових рекомендацій, яких, правда, не так вже й багато. У цілому нині є намагання реалізувати уніфікацію та стандартизацію документації переважно не за рахунок впровадження відповідних національних стандартів, а шляхом видання затверджених розпорядчими документами відповідних державних органів переліків уніфікованих форм документів та вказівок щодо їхнього оформлювання й іноді організації роботи з ними. Зазначені накази реєструє Міністерство юстиції України і разом зі змістом уніфікованих систем (підсистем) управлінської і галузевої документації їх публікують в «Офіційному віснику України».

• Опрацювання практичних проблем створення електронних документів (комплекс технічного, технологічного, програмного, лінгвістичного забезпечення у зв'язку з традиційною технологією діловодства) і вирішення питань, пов'язаних з подальшим користуванням цими документами у їхньому динамічному стані (поточному, оперативному) та під час зберігання в архіві. Напрям досліджень настільки поширений і проблемний, що заслуговує на окремий розгляд як перспективний і як самостійний у майбутньому вид документознавства — електронний. Дослідники електронної документації концентрують увагу на загальних проблемах створення, функціонування, зберігання електронних документів в установі та передавання їх на постійне зберігання в державний архів. Водночас не виключається, що електронне документознавство буде впливати на «паперове», оскільки паралельне існування паперових та електронних документів у загальному документообігу в установі буде ще тривалий час. З іншого боку, слід врахувати, що зазначені технології фактично спричиняють кардинальну зміну щодо уявлення про архівний документ, оскільки в умовах реалізації систем електронного документообігу до архіву на постійне зберігання передають не документ, а власне його інформацію.

• Розв' язання лінгвістичних проблем організації текстів службових документів. Проблема значною мірою вирішується за рахунок видання в Україні значної кількості посібників з ділового українського мовлення. Однак почасти їхній зміст не узгоджується з вимогами нормативно-правового забезпечення в сучасній Україні. Водночас на часі вироблення та офіційне впровадження усталених лексичних кліше у межах вирішення питань створення уніфікованих форм документів, зокрема, уніфікації змісту, назв реквізитів, формулювань показників й службових познак тощо.

• Вивчення методів інформаційно-документаційного забезпечення прийняття управлінських рішень, використання документаційних фондів з цією метою та як ресурсу для задоволення запитів громадян. У значному потоці публікацій, присвячених інформаційному забезпеченню діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, фактично поза увагою залишаються аналіз можливостей використання документаційних фондів установ в інформаційному забезпеченні керування. Належну роль у такому забезпеченні має підвищення інформаційної культури працівників служб діловодства.

Історичні дослідження:

• Дослідження генезису документа.

• Аналіз еволюції характеристик змісту і форми документів.

• Визначення змісту процесів формування та розвитку видів і типів (класів) документів й документації.

• Вивчення історичних умов створення та функціонування документації.

Проблематику перспективних напрямів історичних досліджень представимо узагальнено. Документознавчі історичні дослідження в Україні вже мають певну традицію. Можна відзначити підвищення інтересу вітчизняних авторів до досліджень з історії діловодства, розвитку так званої «діловодної документації», зокрема і як історичного джерела. Деякі з них розкривають зазначені питання у процесі розв'язання дослідницьких проблем з інших історичних дисциплін. Утім, ще деякий час тому це зумовлювалося також відсутністю офіційно затвердженої наукової спеціальності «Документознавство. Архівознавство». Певні перспективи розроблення цього напряму досліджень надає формування концепції історичного документознавства, її підтримка в фахових осередках істориків і реалізація в дослідженнях. Захист першої докторської дисертації з історичного документознавства із зазначеної вище спеціальності свідчить про перспективність таких розробок, а узагальнений аналіз історичного розвитку документів із врахуванням досягнень та застосуванні методів різних спеціальних історичних дисциплін є продуктивним. Можна також відзначити, що актуалізується розроблення питань, що раніше були поза межами документознавства. Наприклад, це стосується генезису документа, розвитку історичних форм документальних комунікацій.

Висновки

Перспективність розвитку проблематики загального документознавства — документології є безсумнівною. Водночас він буде продуктивним за умови розгляду документології не як комплексу наук або навіть наукової дисципліни, а певної сукупності знань. Інакше документологія буде підмінена книгознавством, бібліографознавством, інформатикою або журналістикою, особливо коли не враховується проблематика традиційного документознавства, архівознавства та циклу спеціальних історичних дисциплін, що вивчають окремі характеристики історичних документів. Однобічний підхід до розгляду документознавчих питань тільки з точки зору бібліотекознавства, бібліографознавства чи книгознавства навряд чи створює можливість зарахування таких робіт до документознавчих (документологічних).

Загальне документознавство переважно має теоретичний характер і незначну кількість отриманих в його межах практичних результатів для застосування. Цінність і значущість загального документознавства полягає в можливостях порівняння шляхів вирішення певних концептуальних питань з теорії документа в різних наукових дисциплінах, які декларують, що їхнім об'єктом дослідження є документ або окремі його характеристики. Особливо це важливо тоді, коли зазначені узагальнення можуть стати основою для вироблення концептуальних методик у певних сферах практичної роботи з документами. Йдеться про розроблення класифікаційних схем, аналізування ознак (характеристик), властивостей, особливостей інформації та матеріального носія окремих видів документів (зокрема, аудіовізуальних документів чи документів з електронним носієм). Наприклад, підготовка вітчизняної методики грошової оцінки документів НАФ (розробники С. Г. Кулешов, Н. М. Христова, Н. П. Кравцова) здійснювалося на підставі узагальнення досвіду грошового оцінювання пам'яток культури, музейних предметів, рідкісних та цінних видань. Перспективною є також продовження таких досліджень щодо диференціації ціннісних характеристик зазначених об'єктів, зокрема в контексті визначення змісту ознак для поділу унікальних, особливо цінних та цінних архівних документів.

Слід відзначити високий теоретичний потенціал досліджень, спрямованих на вивчення зовнішньообігових та внутрішньообігових функцій документів, зокрема з точки зору «міграції» їхньої документної інформації. Особливу теоретичну значущість це набуло в археографії -науковій дисципліні, що розробляє теорію й досліджує практику публікації документів. Однак, називаючи публікацію нормативно-правового акта в офіційних виданнях (наприклад, закону, постанови, наказу в «Офіційному віснику України») офіційним документом, ми створюємо прецедент «опублікованого документа». Втім зрозуміло, що опублікувати документ не можна, оскільки він складається як з інформації, так і з її носія. Носій опублікувати неможливо. Можна відтворити в факсимільній друкованій копії офіційного документа, певні зовнішні ознаки її матеріального носія — колір, місця пошкоджень, перегинів, плями чи інші забруднення тощо. Таким чином йдеться про публікацію змісту або всієї інформації документа.

Бібліографічний опис

1. Бездрабко В. Трансформації тлумачення діловодства як віддзеркалення становлення документознавства / В. Бездрабко // Вісн. Акад. праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. — 2008. — №2.-С. 105-110.

У статті висвітлюється парадигма історичного студіювання документознавства, зміст якої полягає в новому прочитанні й осмисленні його як процесу пізнання

2. Кулешов С. З історії документознавства в Україні / С. Кулешов, О. Загорецька // Студії з арх. справи та документознавства. — 2008. — Т. 16. — С. 77-83.

Авторами охарактеризовано витоки документознавства в Україні, запропоновано періодизацію історії його розвитку, окреслено основні напрями документознавчих досліджень 1950-1980-х pp.

3. Кулешов С. Документологія як навчальний курс та наукова дисципліна // Студії з арх. справи та документознавства. — 2006. — Т. 14. — С. 58-61.

У статті досліджується становлення документології як науки, розкрито основні теорії документу

4. Кулешов С. Проект концепції розвитку документознавства в Україні (матеріал до обговорення) / Сергій Кулешов // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство : міжвід. зб. наук. праць. — Вип. 9. — К., 2007. — С. 80-100.

У статті автор наводить, що нині існує два підходи до визначення сутності документознавства як наукової дисципліни, і детально їх розкриває

5. Кушнаренко Н.М. Навчальна дисципліна «Документознавство» в системі підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів / Н.М. Кушнаренко // Вісн. Кн. палати. — 1997. — № 12. — С. 21-22

У статті обговорюються, в основному, такі важливі питання, як підвищення рівня комп’ютерної грамотності населення; впровадження системи Європейського сертифіката користувача комп’ютера (ECDL), використання ІКТ в освітньому процесі на всіх рівнях навчання.

6. Плешкевич Е. А. Современные проблемы документоведения: Обзор // Науч. и техн. информ. Сер. 1. Орг. и методика информ. работы. — 2006. -№ 11. — С. 4-5.

У статті автор розглядає проблеми документознавства ан сучасному етапі, визначає перспективи для їх вирішення

7. Слободяник М. Структура сучасного документознавства // Вісн. Кн. палати. — 2003. — № 4. — С. 18-21

У статті розкрито документознавство як інтегративна наукова дисципліна тісно пов'язане із справочинством, книго-, бібліотеко-, бібліографо-, архівознавством, інформатикою тощо"

8. Шандра В.С. В.В.Бездрабко. Документознавство в Україні: інституціоналізація та сучасний розвиток / В.С. Шандра // Укр. іст. журн. — 2009. — № 5. — С. 217-219.

Рецензія на монографію В.В.Бездрабко «Документознавство в Україні: інституціоналізація та сучасний розвиток», яка, на думку автора, належить до фундаментальних документознавчих досліджень і, безумовно, стане у пригоді не тільки фахівцям — документознавцям, архівознавцям, представникам наук документально-комунікаційного напряму, але також буде корисною всім, хто цікавиться питаннями історії й теорії вітчизняного документознавства, сучасного його розвитку

9. Швецова-Водка Г.М. Об'єкт і предмет документознавства / Г.М. Швецова-Водка // Студії з арх. справи та документознавства. — 2007. — Т. 15. — С. 89—95

У статті автор розкриває науковий статус, об'єкт і предмет документознавства. Розкрито поняття об'єкта і предмета науки, які пройшли певний шлях розвитку.

10. Швецова-Водка Г.М. Структура документознавства і його місце серед суміжних наукових дисциплін / Г.М. Швецова-Водка // Студії з арх. справи та документознавства. — 2004. — Т. 12. — С. 120-125

У статті аналізує структуру документознавства та вказує його місце серед суміжних наукових дисциплін. Однією з найдискусійніших проблем сучасного документознавства є визначення структури цієї науки та її місця серед інших наукових і навчальних дисциплін.