Вступ

Актуальність теми. Особливу роль в процесі диференціації ЄС відіграли країни Північної Європи, оскільки більша частина існуючих виключень із загальних правил ЄС належить саме їм. Не маючи альтернативи розвитку без співпраці з ЄС, Скандинавські країни знайшли свій власний шлях адаптації до інтеграційних процесів і водночас зробили серйозний вплив на диференційовану структуру Європейського Союзу. Рішення північноєвропейськнх країн прийняти активну участь у процесі європейської інтеграції здійснило значний вплив на хід політичної, економічної та культурної співпраці в межах скандинавського регіону і спричинило трансформацію усталеного комплексу взаємозв’язків, оскільки безпосередньо торкаюся таких важливих понять як національна ідентичність, традиційні зв’язки, економічне процвітання.

У дослідницьких роботах, присвячених зовнішній політиці країн Скандинавії, парадигма національної історії займала домінуюче положення і обмежувала можливості аналізу зовнішньополітичних процесів у Скандинавському регіоні в загальноєвропейському контексті. Такий звужений підхід обумовив фрагментарне висвітлення подій, які відбувалися в зв’язку із налагодженням співробітництва між північними країнами та європейськими інтеграційними структурами. Тема дослідження є актуальною й для України. Аналіз витоків суперечностей в питаннях європейського вибору та висвітлення способів їхнього подолання на прикладі історії скандинавських країн може знайти практичне застосування як у розбудові відносин України із сусідніми державами, так і в реалізації євроінтеграційннх прагнень нашої країни.

1. Дослідження європейської інтеграції північноєвропейських країн

У Північній Європі розташовані п’ять незалежних держав і дві залежні території — Фарерські острови і о. Гренландія, які належать Данії. Країни регіону межують із Західною та Східною Європою, мають вихід до морів Атлантичного і Північного Льодовитого океанів, знаходяться на перехресті важливих морських й авіаційних магістралей з Європи у Північну Америку.

Регіон охоплює країни з розвинутою економікою («суспільство загального добробуту», або «скандинавський соціалізм», в основі якого — високий рівень життя і висока соціальна захищеність).

Сучасне функціонування Європейського Союзу має цілий комплекс регіональних особливостей, які обумовлюються розвитком окремих держав, але у значній мірі головну роль відіграють групи країн. На сьогодні однією з найпотужніших у Європі — є країни Скандинавії. Країни Скандинавії займають особливе місце в структурі євроінтеграції. Така ситуація зумовлена тим, що зазначені країни хоча і не були учасниками перших інтеграційних об’єднань в Європі (Європейське об’єднання вугілля та сталі), вони за короткий термін змістили полюс політичної та економічної ваги, створивши часткову альтернативу Європейському економічному співтовариству.

Зовнішня політика Данії, Норвегії, Швеції та Фінляндії справляє значний вплив на сучасну ситуацію на європейському континенті. Зміни, які відбуваються на Півночі Європи, нові перспективи регіонального та міжрегіонального співробітництва вимагають переосмислення ролі і місця цієї частини Європи на політичній та економічній карті.

Аналіз унікального досвіду плідної регіональної співпраці, накопиченого Данією, Норвегією, Швецією та Фінляндією в період «холодної війни», є важливим для розуміння причин перетворення країн з пересічних на активних гравців, здатних відстоювати власні національні інтереси на міжнародній арені в контексті євроінтеграції.

Формування „скандинавської моделі” економічного розвитку зумовлене: подібними природно-географічними умовами, спільними межами й традиційними історичними зв’язками, мовною, конфесійною та культурною близькістю, спільними рисами менталітету населення країн.

До особливостей „скандинавської моделі” відносять і такі спільні чинники:

— активна участь у формуванні й роботі урядів та законодавчих органів влади партій переважно лівої орієнтації;

— високий ступінь „юніозації” (кількість членів профспілок серед працюючих в різних галузях становить 70-90%);

— висока політична й економічна активність жінок;

— особливий „екологічний менталітет”, специфічна скандинавська культура праці та етика бізнесу.

На країни Північної Європи припадає приблизно 1% населення та 3% ВВП і промислової продукції розвинутих держав, але за показниками ВВП та промислового виробництва на душу населення вони належать до другого десятку найрозвинутіших країн світу. Всі країни регіону мають позитивний приріст виробництва (від 4,8% на рік у Фінляндії до 0,9% у Норвегії) та незначні показники середньорічної інфляції (в середньому 2%).

У скандинавських країнах дуже високий рівень життя населення. Згідно з класифікацією, запропонованою „Програмою розвитку ООН” за показником „індексу людського розвитку” (містить показники різних аспектів життя людини: рівень прибутків, освіти, писемність дорослого населення, тривалість життя), вони належать до першої десятки держав світу.

Таким чином, дії скандинавських країн по відношенню до інтеграційних процесів у Європі в зазначений період були продиктовані в більшій мірі реакцією, ніж власними ініціативами. Північноєвропейські держави частіше виступали з позицій захисту, ніж застосовували атакуючу тактику в євроінтеграційннх зрушеннях. Такий стан справ було зумовлено низкою причин, що витікають з відмінностей у політичній та правовій системах, структурі зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних пріоритетів, ставленні до культурної ідентичності, що вирізняли країни Скандинавії від решти провідних західноєвропейських держав.

2. Економічна модель Швеції

Економічна модель Швеції характеризується участю у міжнародному поділі праці, високою часткою державного сектору, наявністю потужних фінансових груп і розвитком кооперативного руху, кваліфікованою робочою силою, виробництвом товарів на експорт, зовнішньою торгівлею та активним реагуванням на мінливі умови світового господарського розвитку. Ця модель ґрунтується на таких чинниках:

— відсутність відмінностей між багатими та бідними (високий ступінь соціальної рівності, мала кількість фінансово неспроможних людей, обмежена кількість багатих осіб);

— низький рівень безробіття (1—5%);

— високий рівень податків (понад 55%), які поділяються на основні (національний та комунальний, або місцевий, подохідні податки) та додаткові (національний майновий податок, податок на спадщину та дарування тощо);

— високий рівень соціального обслуговування. Швеція посідає перше місце у світі за кількістю житла на душу населення (445 квартир на 1000 осіб); високий показник автомобілізації (500 автомобілів на 1000 осіб); сплачується грошова допомога на дітей віком до 16 років, пенсіонери не платять за житло тощо;

— високий рівень медичного обслуговування (25 лікарів на 10 000 населення);

— нейтралітет (економіку не підривали війни).

Провідну роль в економіці Швеції відіграє приватний сектор (85%), в якому зайнято 75% робочої сили виробничої сфери. Приватний капітал переважає в галузях, що визначають експортну спеціалізацію. Велика кількість промислових підприємств належить і державі.

У Швеції розвинутий соціальний комплекс, що відповідає статусу держави «загального добробуту».

Більшість товарів шведського виробництва закуповують країни ЄС. В експорті переважає продукція машинобудування та металообробки (49% за вартістю), деревообробної і целюлозно-паперової промисловості (20%), металургії (8%); в імпорті — паливо, продовольство, устаткування, метали, споживчі товари. Вартість експорту країни у 2004 р. становила 121,7 млрд. дол., імпорту — 97,7 млрд. дол.

Важливими торговельними партнерами Швеції є ФРН, Велика Британія, Норвегія, Данія, Фінляндія, СІНА та ін. Товарообіг з Україною у 2004 р. становив 446,2 млн. дол., з яких на імпорт припадає 418,4 млн. дол.

3. Сучасний стан економічної моделі Норвегії та Фінляндії

Для Норвегії характерний значний соціальний захист населення. Так, усі норвежці, досягнувши 65 років, отримують основну пенсію, додаткова пенсія залежить від доходів і трудового стажу. Медичне обслуговування платне, однак із фондів соціального захисту сплачуються всі витрати на лікування, що перевищують 187 дол. на рік. Жінки одержують безкоштовну допологову та післяпологову медичну допомогу. Крім того, сім’ї одержують допомогу у розмірі 1620 дол. щороку на кожну дитину, молодшу за 17 років. Держава гарантує всім громадянам право на чотирьохтижневу оплачувану відпустку.

За розмірами доходу в розрахунку на душу населення Норвегія є однією з найбагатших країн світу. У 2004 р. ВНП країни становив 183 млрд. дол., або 40 000 дол. на душу населення, а купівельна спроможність — 11 593 дол. на душу населення. Нині частка сільського господарства і рибальства сягає 2,2% ВНП, частка видобувної промисловості (завдяки видобутку нафти у Північному морі) та будівництва — майже 30% ВНП. Приблизно 25% ВНП становлять витрати держави.

Фінляндія — розвинута індустріально-аграрна країна, в економіці якої важливими є виробництво машин, устаткування і телекомунікаційного обладнання, вирощування необхідних сільськогосподарських культур.

Особливістю економіки країни є високий рівень централізації та концентрації капіталу і виробництва. На тридцяти найбільших приватних, державних і змішаних концернах зосереджено до 50% робочої сили, забезпечено випуск більше половини промислової продукції і майже 3/4 експорту країни.

У Фінляндії більшість компаній та корпорацій є приватними, однак гідроелектростанції і залізниці знаходяться у державній власності, держава також регулює підприємницьку діяльність. Операції із землею суворо контролюються державою. В кооперативах зосереджено майже 1/3 роздрібної торгівлі, однак провідними є великі приватні маркетингові компанії. Фермери користуються послугами споживчих, виробничих та збутових кооперативів. Держава активно сприяє залученню іноземних інвестицій.

На розвиток соціальної сфери країни донедавна впливали Швеція та Росія. Однак нині фіни акцентують на національній самобутності своєї культурної спадщини.

Уся освіта в країні безкоштовна і обов’язкова для дітей віком від 7 до 16 років. У країні нараховується 20 державних університетів, найбільші з яких знаходяться у Гельсінкі, Тампере, Турку, Рованіємі (Лапландський університет) [5, c 52].

4. Характеристика економіки Данії

Данія — розвинута індустріально-аграрна країна, з високим ступенем розвитку обробних галузей і високопродуктивним аграрним сектором.

Загальний рівень ВНП Данії у 2004 р. становив 174,4 млрд. дол., або 32 200 дол. на душу населення. Однак через високу вартість життя Данія посідає лише 12 місце у світі за купівельною спроможністю населення. Витрати держави щороку становлять приблизно 46% ВНП, до того ж майже половина розподіляється на пенсії і допомоги. У 2004 р. державне споживання (як частка ВНП) досягло 28%, приватне — 54%, інвестиції — 17%. У 1991—1999 рр. рівень безробіття у середньому становив 10%, у 2004 р. — 6,2%. Інфляція у 2004 р. становила 1,4%.

У XX ст. завдяки численним соціальним законам Данія стала взірцем сучасної держави «загального благоденства»: 4/5 населення країни отримують безкоштовну первинну медичну допомогу, а всі громадяни — безкоштовне лікування у державних лікарнях. Громадяни, що досягли 67-річного віку, одержують щомісячні пенсії (колишні робітники та службовці — додаткові пенсії). Муніципалітети й уряд країни надають субсидії на житло для незаможних і людей похилого віку. Жінки отримують безкоштовну допологову та післяпологову медичну допомогу, декретну відпустку (14 тижнів) може взяти як матір дитини, так і батько.

У Данії високий рівень монополізації: 25 найбільших приватних товариств контролюють понад 53% промисловості, сільського господарства і торгово-фінансових підприємств, 57% усіх банківських операцій здійснюються трьома найбільшими банками. До 33% промислових підприємств контролюються іноземними компаніями, зокрема у машинобудуванні, нафтовидобувній, нафтопереробній, харчовій і хімічній галузях. В економіці країни переважає приватний сектор, але держава має значний вплив через грошово-кредитну, фінансову та податкову політику, надання субсидій сільському господарству. Держава також володіє багатьма комунальними підприємствами і великою кількістю засобів повітряного та залізничного транспорту.

Отже, країни Північної Європи є одними з економічно найрозвинутіших у світі. Вони сформували особливу модель соціально-економічного розвитку („суспільство загального добробуту”, так званий  „скандинавський соціалізм”), який визначається такими рисами:

— високий рівень життя, відсутність різких контрастів між багатими і бідними;

— високий рівень податків (до 55% від прибутку);

— середня площа житла – 400 м2, Швеція посідає перше місце у світі за забезпеченістю житлом на душу населення (на кожні 1000 осіб припадає 445 квартир);

— на 1000 жителів припадає 504 автомобілі (по 2 машини на сім’ю), до 500 телевізорів і 681 телефон;

— висока соціальна захищеність: офіційно тривалість робочого тижня – 40 год., на практиці в середньому – 37 год., оплачується відпустка – до 5 тижнів, сплачують витрати на дітей до 16 років, надають позики на квартиру.  Високорозвинута система охорони здоров’я: у разі захворювання працівник одержує допомогу, яка становить 65-90% заробітної плати, на 10 тисяч населення припадає у середньому 25 лікарів. Основна пенсія (по старості) виплачується незалежно від трудової діяльності, розмір її однаковий для усіх. Крім того держава виплачує додаткову пенсію за вислугу років, розмір якої залежить від заробітку;

— низький рівень безробіття, який в середньому по регіону становить 5,3%. Допомога із безробіття дорівнює в середньому 90% від попереднього заробітку. Тим, хто не може знайти собі роботу, суспільство пропонує громадські роботи.

Отже, в „скандинавській моделі” держава за рахунок великих податків від громадян забезпечує населенню високий рівень життя [4, c. 37-38].

Висновки

Північноєвропейські країни займають лідируючі позиції щодо якості економічного росту, обумовленого такими комплексними показниками, як конкурентоспроможність, індекс розвитку людського потенціалу, тривалість і якість життя, рівень розвитку системи соціального захисту й послуг населенню, ступінь комп’ютеризації виробництва, торгівлі й сфери послуг, відсутність корупції й бюрократичних перепон, ступінь захисту навколишнього середовища, коефіцієнт Джині і т.д. Наприклад, Фінляндія займає 6 місце у рейтингу Global Innovation Index, Норвегія – 10.

Такий стан речей пояснюється реалізацією у загаданих країнах соціально-економічної моделі розвитку, що включає в себе потужну інноваційну компоненту. У Скандинавських країнах органи влади, що здійснюють інноваційну політику підпорядковуються безпосередньо президенту або прем’єр-міністру. Інноваційні ради мають доволі високий статус, що підтверджує визнання ними домінуючої ролі нововведень для соціально-економічного розвитку, а це в свою чергу дозволяє вийти на якісніший рівень інноваційної політики порівняно з технологічною або науково-технічною, оскільки здійснюється перехід від галузевого або секторного її спрямування до інтеграційного (поєднання науки, освіти і виробництва).

          Список використаної літератури

1. Ведерникова С. В. Швеция Европейский Союз: процесс приспособления к новым условиям развития интеграции: Дис. … канд. экон. наук: 08.00.14 — М., 2004.-185 c.
2. Воронков Л. С. Страны Северной Европы в современных международных отношениях / Л.С. Воронков. — М., 1980. — 170c.
3. Морозов В. Е. Идеология шведской социал-демократии и европейская интеграция. — СПб., 1998.- 189 с.
4. Савлук Г. І. Урок на тему «Загальна характеристика країн Північної Європи» // Географія та економіка в сучасній школі. — 2012. — № 6. — С. 36-37
5. Супричов, О. Країни Північної Європи [Текст] / О. Супричов // Географія та основи економіки в школі. — 2007. — № 5. — С. 42-52
6. Швед О.В. Політика країн Скандинавії щодо процесу європейської інтеграції (50 рр. — поч. 70-х рр. ХХ ст.). : Дис… канд. наук: 07.00.02 — 2007. — 238 с.