Адиктивну особу відрізняють: прагнення до відходу від реальності та ознаки особистісної незрілості (невираженість інтелектуальних та духовних інтересів, моральних норм, нестійкість, безвідповідальність, почуття стадності та ін.).

Адиктивна поведінка – це одна з форм деструктивної поведінки, яка виражається у стремлінні до відходу від реальності шляхом зміни свого психічного стану через вживання деяких речовин чи постійної фіксації уваги визначених предметах чи видах діяльності, що супроводжується розвитком інтенсивних емоцій. Сутність адитивної поведінки полягає у тому, що, намагаючись відійти від реальності, особистість штучно змінює свій психічний стан, що створює ілюзію безпеки, тимчасово відновлює рівновагу.

Виділяють наступні психологічні особливості осіб із адиктивними формами поведінки:

— знижена стійкість щодо труднощів повсякденного життя поряд із достатньою стійкістю у кризових ситуаціях;

— прихований комплекс неповноцінності у поєднанні з зовнішніми проявами неперевершеності;

— зовнішня соціабельність у поєднанні зі страхом перед стійкими емоційними контактами;

— неправдивість;

— прагнення звинувачувати інших, знаючи, що вони невинні;

— уникнення відповідальності за прийняття рішень;

— стереотипність поведінки;

— залежність;

— високий рівень тривожності.

У психологічний дослідженнях, присвячених проблематиці виникнення та розвитку різних видів залежності, поряд з адикцією, яка власне і означає залежність, виділяють поняття адиктивної особистості, яке характеризується через якості особистості, якій притаманна та чи інша залежність, та адиктивної поведінки, яка визначається через характеристику поведінкових патернів, характерних для адиктивної особистості.

Психокорекційна програма повинна бути також спрямована на формування здатності обʼєктивізувати небезпечні для людини ситуації, тобто навчитися бачити проблему ніби з боку, так, наче все відбувається з кимось іншим. Так формуватимуться навики аналізу ситуації, розуміння основного та другорядного. Не виключено, що підчас виконання відповідних психокорекційних вправ підлітки обиратимуть агресивну стратегію поведінки. Проте члени тренінгової групи матимуть можливість вчитися на чужих помилках і невдачах. Це друге завдання у роботі з адиктами.

Деяку кількість можливих варіантів стратегій виходу зі складних ситуацій підлітки одразу не здатні розгледіти через стандартність та фіксованість мислення, однотипність поведінки. Тому третім завданням такої програми повинно бути розширення діапазону можливих варіантів поведінки у складних ситуаціях. У процесі розігрування тієї чи іншої ситуації у групі з тренером мають змогу обговорити все мовою поведінки, відпрацювати декілька разів складну для них ситуацію.