Одна з особливостей доби Просвітництва — розбіжність її хронологічного простору з календарними межами XVIII ст. Наприклад, у Франції вона починається в рік смерті Людовика XIV (1715) і закінчується періодом революційного вибуху 1789 р. — року Великої французької революції. Сам дух французького Просвітництва був діяльним, торкався питань підготовки всіх і кожного до кардинальних змін у житті суспільства й пізнанні світу.

В Англії Просвітництво склалося наприкінці XVII ст., коли буржуазна революція, породивши нові виробничі процеси й відносини, призвела до осмислення теоретичних основ економіки (А. Сміт, Д. Рікардо) і проблем пізнання (Дж. Локк, Д. Юм і ін.).

У Німеччині культура Просвітництва розгорталася на тлі феодальної роздробленості, збереження старих форм життєдіяльності й організації суспільства. Просвітительство за таких умов звернулося до проблем духу, критики, формування теорій і форм відносин людини з природою, суспільством і пізнанням. Хоча епоха Просвітництва тут була у своєму прояві більш пасивною, Німеччина стала батьківщиною багатьох геніальних ідей, насамперед, знаменитої класичної німецької філософії, у джерел якої стояв Імануїл Кант.

Розвиток культури в окремих країнах американського континенту у XVIII ст. відбувається в умовах виняткових контрастів. Далеко вже була «епоха відкриттів», підходив до кінця і «колоніальний період». У два останні десятиліття XVIII ст. Північна, Центральна і Південна Америка пережили серйозні політичні події. Першими в низці численних національно-визвольних рухів були революційні повстання в тринадцятьох англійських колоніях (1776-1789 рр.) і у французькій колонії Гаїті (1790-1803 рр.).

Подальший процес визвольного руху, що вінчав ці й інші подібні виступи, охопив Сполучені Штати, іспанські колонії, Бразилію. Під впливом ідей Великої французької революції американська революція повинна була виконати два основні завдання: боротьба за незалежність і утвердження капіталізму в західній півкулі. Поширенню просвітительських ідей усіляко сприяла діяльність таких американських політичних діячів, як Б. Франклін (1706-1790 рр.), Т. Пейн (1737-1809 рр.), Т. Джефферсон (1743-1826 рр.).

Англія, Франція і Німеччина — провідні країни, діючі у європейському культурному просторі, їм належать головні досягнення епохи Просвітництва, але їх внесок у культуру різний за значенням і глибиною. Вони пережили великі соціальні потрясіння і вийшли з цих потрясінь також із різними результатами. Але для всіх держав, мабуть, головним пафосом часу було прагнення до знищення феодалізму.

Генезис соціально-політичних устремлінь, філолофсько-правових і художніх ідей Просвітництва пов’язаний з досягненнями і досвідом економічно найбільш розвинутих країн Європи — Голландії й Англії. Саме ці країни і їх загальнокультурний досвід почали — особливо з другого десятиліття XVIII ст.—привертати увагу тих світлих умів Франції, що з часом перейняли в голландців і англійців пальму першості.