Вступ

Актуальність теми. Ключовою фігурою сучасної освіти є педагог, до якого висуваються підвищені вимоги у вирішенні актуальних проблем суспільства, у забезпеченні інновацій та конкурентоспроможності всіх сфер його життєдіяльності. Рівень досягнення людиною результатів своєї діяльності, обізнаність щодо шляхів реалізації власних планів визначають її зрілість. Уміння правильно приймати рішення, відповідально ставитися до себе та інших і довкілля є ознаками зрілості. Характерними рисами зрілої особистості є творчий підхід до справи, розуміння інших і толерантність. Особистісна зрілість є невід’ємною якістю педагога як представника професії типу «людина-людина», де особистісні якості є визначальними для успішності професійно-педагогічної діяльності. Процес формування особистості учня потребує від вчителя бути самому перш за все зрілою особистістю з високою загальною та професійно-педагогічною культурою.

Сучасні виклики висувають підвищені вимоги до системи вищої педагогічної освіти у формуванні особистісно-професійної зрілості майбутніх педагогів. Тому формування особистісно-професійної зрілості педагогів набуває сьогодні особливої важливості. Запити ринку сучасної галузі освіти до професійної мобільності особистості педагога визначають нові вимоги до його професійної зрілості, що робить актуальним визначення сутності, структури та особливостей особистісно професійної зрілості майбутніх учителів.

Важливим практичним завданням нашого дослідження є виявлення складових особистісно професійної зрілості учителів. У контексті нашого дослідження з’ясуємо змістову частину понять «особистісна зрілість», «професійна зрілість», як складових поняття «особистісно професійна зрілість».

1. Сутність та структура професійної зрілості вчителя

Стосовно зрілості особистості педагога психолого-педагогічна наука пропонує багато дефініцій (Ю. Гільбух, Д. Зіглер, А. Іващенко, Т. Мироненко, А. Петровський, Л. Потапчук, А. Реан, С. Тадеуш, Л. Хьєлл, О. Штепа), намагається її вимірювати, проте однозначного визначення цього поняття не дає.

Високий рівень особистісної зрілості А. Петровський вбачає в активній участі особистості в житті суспільства, в розвиненому почутті відповідальності, в потребі у піклуванні про інших людей, компетентному вирішенні проблем життєдіяльності на шляху до найповнішої самореалізації [7, с. 126].

Серед компонентів особистісної зрілості А. Реан виділяє чотири базових компоненти: відповідальність, терпимість, саморозвиток і інтегруючий компонент — позитивне мислення [8].

А. Іващенко і С. Тодеуш визначають внутрішні та зовнішні компоненти зрілості, які є взаємообумовленими та такими, що взаємодіють. Внутрішні компоненти включають такі індивідуальні якості особистості, як психічна автономія, пам’ять, емоційна зрілість, інтерналізація цінностей і норм, темперамент, зовнішність, домагання, адекватна оцінка та самооцінка. Суспільні якості включають такі якості, як інтерперсональна компетенція, близькість, просуспільна діяльність, відкритість, емпатія, гармонія з оточуючим середовищем, автономний погляд на світ.

До структурних компонентів особистісної зрілості Л. Потапчук відносить відповідальність у різних сферах життєдіяльності, емоційну зрілість, самоконтроль поведінки, самостійність, адекватність самоствердження, цілепокладання, високий рівень реалізованості подій життя [7].

У зрілої особистості О. Штепа визначає такі якості, як синергетичність, автономність, контактність, самоприйняття, креативність, толерантність, відповідальність, глибинність переживань, здатність до децентрації та наявність власної життєвої філософії [10].

Структурними компонентами особистісної зрілості Ю. Гільбух вважає:

—         мотивацію досягнення — спрямованість діяльності особистості на значущі життєві цілі, прагнення до максимально повної самореалізації, лідерства, досягнення високих результатів, самостійність, ініціативність;

—         ставлення до свого Я (Я-концепція), що включає такі характеристики зрілості, як упевненість у своїх можливостях, задоволення своїми здібностями, темпераментом і характером, своїми знаннями, уміннями та навичками у поєднанні з адекватною самооцінкою, високою вимогливістю до себе, скромністю, повагою до інших та відсутністю самовдоволення;

—         почуття громадського обов’язку, яке охоплює такі якості, як патріотизм, інтерес до суспільно-політичного життя, почуття професійної відповідальності, потреба у спілкуванні, колективізм;

—         життєву установку, яка поєднує в собі розуміння відносності сенсу життя, переважання раціонального над емоційним, емоційну врівноваженість та розсудливість;

—         здатність до психологічної близькості з іншими людьми, що включає такі особистісні якості, як доброзичливість до людей, емпатію, уміння слухати, потребу в духовній близькості з іншими людьми [9].

Складовими громадянської зрілості Т. Мироненко називає процеси самовдосконалення, високий рівень національної та планетарної свідомості, знання культури та історії рідної країни, гуманістичну мораль, знання і виконання обов’язків, соціальну відповідальність, високий професійний рівень, стійкі переконання [4].

Аналіз наукових досліджень особистісної зрілості створює підґрунтя для визначення цього феномена як специфічного прояву зрілості особистості, обумовленого інтегративними вимогами та особливостями прояву компонентів сфер її життєдіяльності. Контент-аналіз досліджень структури особистісної зрілості дає нам змогу диференціювати її загальні компоненти наступним чином:

—         громадянська зрілість: почуття громадського обов’язку, патріотизм, просуспільна діяльність, інтерес до суспільно-політичного життя та участь у житті суспільства, національна і планетарна свідомість;

—         життєво-професійна зрілість: компетентність, креативність та ініціативність у вирішенні життєвих ситуацій, високий рівень реалізації подій життя;

—         духовна зрілість: близькість, контактність, потреба у спілкуванні, піклуванні та повага до інших, колективізм, відкритість і доброзичливість у ставленні до людей, терпимість і толерантність, емпатія та глибинність переживань, гармонія з оточенням, розуміння сенсу життя, потреба в духовній близькості з іншими;

—         соціальна зрілість: відповідальність, вимогливість до себе, скромність, гуманістична мораль;

—         психологічна зрілість: позитивні мислення, емоції, цілепокладання, психічна автономія, перевага раціонального над емоційним, розсудливість і емоційна врівноваженість, синергетичність та автономність, наявність власної життєвої філософії;

—         мотиваційна зрілість: стійкі переконання і домагання, задоволеність своїми особистісними якостями, впевненість у своїх можливостях, лідерство;

—         сформованість самості особистості: самоприйняття, самостійність, самореалізація, саморозвиток, самоконтроль, саморегуляція, самовдосконалення, адекватна самооцінка, самоствердження.

Визначені компоненти особистісної зрілості складають професійно-значущі характеристики особистісної зрілості, які забезпечують успішність професійного становлення майбутніх учителів. Тому далі визначимо змістову частину поняття «професійна зрілість» та як воно пов’язано з поняттям «особистісна зрілість».

2. Роль загальнокультурного розвитку та професійна зрілість вчителя

Рівень загальної культури вчителя  безпосередньо впливає на здатність до педагогічної творчості. Серед ознак педагогічної креативності С.Сисоєва невипадково виокремлює високий рівень загальної культури [10, с.361]. Багатство ставлень педагога до світу неминуче сублімується в духовно значущі творчо-педагогічні проекти, кінцевою метою яких є транслювання культурно прийнятних світоглядних моделей та поведінкових програм. Таким чином педагог демонструє вихованцям образ ставлення до життя, а учні, в свою чергу, сприймають світ крізь образ педагога (Н.Щуркова), який перетворюється на могутній виховний фактор.

У цьому  контексті по-особливому складається ієрархія функцій педагогічної діяльності. Надзвичайного значення набуває орієнтаційна функція – вплив учителя на ціннісне ставлення вихованців до світу. Це зумовлює неабияку роль механізмів аксіологічної діяльності в процесі формування професійної культури педагога. Саме ці механізми допомагають розвитку духовно-ціннісної сфери вчителя, врешті формують стійкі світоглядні позиції, що визначають опанування  вчителем своєї власної природи, розвиток власне людського у собі. Це ще раз переконує у тому,  що професійна культура вчителя є результатом не лише вузькопрофесійної підготовки, репрезентом не лише міцної системи знань, що утворює належний тезаурус педагога.   Тут, скоріше, йдеться про сукупний вияв його світоглядної зрілості і розвиток усіх  соціально значущих  особистісних якостей. Це і гуманістично спрямована система ціннісних орієнтацій та переконань,  що забезпечують успішну  аксіологічну діяльність вчителя, і формування його світоглядних позицій. Сюди обов`язково входить і система соціальних почуттів, що обумовлює емоційно-творчу активність вчителя, визначає особистісний зміст педагогічної діяльності, формує її індивідуальні методи. Професійна культура педагога перетворюється на  інтегральний показник творчої спрямованості, активної моральності і духовної  значущості його особистої поведінки і фахової діяльності. Все це обумовлює багатство виховного потенціалу. Тому результативність виховної діяльності вчителя потрібно ставити в безпосередню залежність від розвитку його духовного світу.

Отже, професійна культура вчителя – це складне інтегративне соціально-психологічне утворення в  структурі особистості педагога,  яке зароджується в системі ставлень до природи і соціального середовища, визначає світоглядні  орієнтири, ціннісні установки,  загальну  концепцію  життєвих прагнень і позицій. Розвинена професійна культура є гарантом виправдання соціальних сподівань – лише завдяки їй учитель може здійснити той тип діяльності, якого потребує від нього суспільство.

Виховний потенціал учителя є ніби субліматом  його розвиненої професійної культури, в межах розвитку і функціонування якої  міцніє „культурно-виховне поле” педагога, яке уможливлює повноцінну взаємодію виховника з вихованцями, наповнюючи її  культуротворчим змістом. Система професійної освіти вчителя повинна послідовно враховувати взаємообумовленість виховного потенціалу педагога та його професійної культури, постійно дбаючи про належне культурологічне наповнення змісту, методів та форм фахової підготовки майбутніх учителів. 

Висновки

Процес формування професійної зрілості є ступеневим і безперервним процесом, який відбувається впродовж усієї навчальної і професійно-педагогічної діяльності особистості вчителя, а тривалість формування його професійно-педагогічної компетентності обумовлюється процесами становлення різних складових особистісної зрілості.

Майбутній учитель у ході професійної підготовки оволодіває професійно-педагогічними компетнтностями, які складаються з компонентів особистісної зрілості. Особливості формування професійної зрілості вимагають пошуку відповідних ефективних педагогічних технологій.

Професійна зрілість вчителя виступає інтегративною якістю, яка визначає його професійну компетентність і потребує пошуку педагогічних засобів її ефективного особистісно орієнтованого прогнозування. Висуваючи кілька сценаріїв майбутнього, прогноз у сфері формування професійної зрілості стимулює ініціативу, творчість та інновації з боку суб’єктів освітньої діяльності, сприяючи подоланню звичного, усталеного, всього того, що гальмує цей процес [10, с. 16].

Звичний для інших галузей діяльності розподіл культури на загальну і професійну виявляється неперспективним у відношенні до вчителя. Для педагога оволодіння загальною культурою становить найважливішу ознаку професійної  діяльності. Але так чи інакше результатом плідного діалогу наукових позицій є виголошення пріоритету розвитку потребово-мотиваційної сфери спеціаліста, яка зрештою й визначає професійну стратегію, тобто соціально-моральні координати професійної діяльності. 

Список використаної літератури

1. Вершловский С.Г. Система образования взрослых как объект прогнозирования / С. Г. Вершловский // Человек и образование. — № 1. — 2010. — С. 11-19.
2. Зеер. Э. Ф. Модернизация профессионального образования : компетентностный подход : [учебное пособие] / Э. Ф. Зеер, А. М. Павлова, Э.      Э. Сыманюк. — М. : Московский психолого-социальный институт, 2005. — 216 с.

3. Компетентнісний підхід у сучасній освіті : світовий досвід та українські перспективи : [монографія] / Н. М. Бібік, Л. С. Ващенко, О. Я. Савченко; під заг. ред. О. В. Овчарук. — К. : «К.І.С.», 2004. — 112 с.
4. Мироненко Т. П. Формування громадянської зрілості у майбутніх учителів / Т. П. Мироненко : автореф. дис. канд.наук. — Одеса, 2011. — 19 с.
5. Митяева А. М. Содержание многоуровневого высшего образования в условиях реализации компетентностной модели / А. М. Митяева // Педагогика. — 2008. — № 8. — С. 57-65.
6. Особистісно орієнтовані технології навчання і виховання у вищих навчальних закладах : [колективна монографія] / [В. Андрущенко, Н. Дівинська, Б. Корольов та ін.; за заг ред. В. Андрущенка, В. Лугового]. — К. : Педагогічна думка, 2008. — 256 с.
7. Потапчук Л.М. Психологічні особливості становлення особистісної зрілості старшокласників / Л. М. Потапчук : автореф. дис. канд. психол. наук . — Луцьк, 2001. — 20 с.
8. Реан А. А. Акмеология личности / А. А. Реан // Психологический журнал. — № 3. — 2000. — С. 88-95.
9. Семиченко В. А. Психологія особистості / В.А. Семиченко. — К. : Видавець Ешке О.М., 2002. — 427 с.
10. Штепа О. С. Пропріум зрілої особистості / О. С. Штепа // Практична психологія та соціальна робота. — № 2. — 2004. — С. 26-35.