Якби люди не мали суперечливих уявлень про мету життя, якби наші предки й надалі безтурботно жили в Едемському саду, то, мабуть годі було б сподіватись на те, що колись постане проблема прав і свобод людини. Однак ми живемо в сучасних реаліях, і вона тривожить людство вже понад два століття саме як правовий інститут.

У брошурі Інформаційного агентства США, присвяченій демократії, говориться, що основний вклад демократії у культуру полягає в тому, що вона дозволила свободу творити, експериментувати, досліджувати світ людського розуму і духу.[1] П. Фейєрбах писав, що свобода є єдиним принципом, який не перешкоджає науковому прогресу, в інтересах котрого допустимо все. Для Дж. Роулза свобода виступає першим і найбільш важливим принципом справедливості, з якого все бере свій початок. Д. Брайс вважав, що демократія повинна плекати особисту свободу. У А. Фергюсона свобода породжує такий розподіл функцій у громадянському суспільстві, який дозволяє кожному прямувати за своїм покликанням у відповідності з власною природою. За Гоббсом, «під свободою слід розуміти, строго кажучи, відсутність зовнішніх перешкод, які нерідко можуть позбавити людину частини її влади, робити те, що вона хотіла б, але не можуть перешкодити використовувати залишену їй владу відповідно до її судженнь і велінь розуму».[2]

Що ж таке особиста свобода? І чи зводиться вона до відсутності зовнішніх перешкод, як це бачимо в Гоббса?

Проблема свободи надзвичайно складна, адже вона зводиться до низки найфундаментальніших проблем філософії. «Щодо жодної ідеї, – писав Гегель, – не можна з таким повним правом стверджувати, що вона не визначена, багатозначна, піддається найбільшим непорозумінням і тому дійсно їм підлегла, як про ідею свободи, і про жодну з них не говорять звичайно з таким малим ступенем її розуміння».[3]

Для того щоб зрозуміти і дати визначення якомусь поняттю, слід насамперед з’ясувати його особливості та ознаки, що дозволить розкрити його суть і призначення. Саме це ми намагатимемось зробити, щоб пояснити, чому, наприклад, наведене вище визначення Гоббса не може бути повністю прийнятим, оскільки останнє не розкриває всіх ознак свободи особи.

Ми часто говоримо про «вільний рух», маючи тим самим на увазі, що рух відбувається безперешкодно. Такий рух може бути у фізичного тіла. У тварин та у людини рух завжди підпорядковується якимось цілям. Тому застосування до живої істоти поняття «свобода» означає безперешкодний рух до визначеної цілі.

Ціль може бути усвідомленою або ж ні, вона може полягати в отриманні шляхом діяння якого-небудь результату або ж у отриманні задоволення від самого діяння. Так чи інакше, поведінка живої істоти завжди буде вільною, якщо вона відповідає її бажанням.

Свобода діяння – одне з основних прагнень людини; можливо, найбільш елементарний, але, разом з тим, найзагальніший вираз того, що люди звичайно вкладають у поняття свободи.

Отже, першою ознакою особистої свободи є здатність діяти чи утримуватись від дії у відповідності із своїми бажаннями, інтересами, потребами, цілями.

Але в глибинному людському сенсі свобода все ще залишається безальтернативною, точніше кажучи, вона не зачіпає власне альтернативність буття. Як воду ми не засуджуємо за те, що їй властиво текти, так і людина не варта була б ні осуду, ані похвали, якби, користуючись свободою, вона робила тільки те, що їй властиво робити, що є для неї природним.

Таким чином, свободі діяння в екзистенційному плані має передувати свобода вибору як наявність альтернативності буття.

Тим самим можливість вибору є другою ознакою свободи.

Ми підійшли до третьої і останньої ознаки (з-поміж усіх ознак вона є чи не найбільш істотною, засадничою). Це свобода волі. Остання є здатністю людини самостійно визначати власну життєво-практичну спрямованість як певного роду ціле.

Найбільш радикальні позиції в підході до проблеми свободи волі дістали в історії філософії назви волюнтаризму і фаталізму. Своєрідним різновидом фаталізму є детермінізм, який заперечує свободу волі, а свободу особи подає як усвідомлену необхідність. Відповідно до того, як ми будемо розуміти свободу волі, у такий спосіб і буде закріплено сферу прав та свобод людини, що окреслюється законодавством.

Визначення свободи як усвідомленої необхідності запропонував Спіноза (згодом ця теорія значною мірою була розвинута філософами-марксистами). Така позиція не витримала ні теоретичної, ні практичної критики. Один із відомих екзистенціалістів Ж. П. Сартр розглядав детермінізм свободи наступним чином: «Люди посилаються на детермінізм, щоб виправдати свої вчинки, зняти з себе гріхи, звільнитися від страху ризику за свій вибір, від тягаря відповідальності. У людини завжди є вибір, тому вона завжди вільна. Воля людини визначає її ставлення до ситуації. Людина – вільна істота. Проте свобода є не тільки благом для людини, але й важким знаменням долі. Людина не може позбавитися свободи, бо завжди мусить відповідати за свої дії і не може перекласти відповідальність на природу, на історію або на Бога»[4].

За Бердяєвим, причинність є творчою активністю, свобода – субстанційною міццю, а необхідність – продуктом свободи .[5]

Свобода – ширше поняття, аніж необхідність. Визначення свободи як усвідомленої необхідності є, по суті, не визначенням, а запереченням свободи. Мало того, що на місце свободи ставиться її протилежність, – людину, що прагне свободи, змушують до того ж віддаватися усвідомленню цієї її протилежності. Наче раб, який пізнає і усвідомить своє рабське становище, лише від цього стане вільним.[6]

Виходячи із вищенаведених ознак, можна сформулювати наступне визначення особистої свободи: особиста свобода – це здатність людини діяти чи утримуватись від дій у відповідності зі своїми інтересами, переконаннями, бажаннями та самостійно визначати власну життєво-практичну позицію за певних історичних умов.

Суспільство, забезпечуючи свободу особистості, не може допускати анархії, беззаконня, утисків прав та законних інтересів інших суб’єктів. Тому в ньому має бути гарантованна певна міра особистої свободи людини, достатня для її повного самовиразу і в той же час для запобігання усіляким спробам особистості використовувати надану їй свободу на шкоду суспільству, державі, громадянам.

Особиста свобода при взаємодії суспільства і людини проявляється в різних сферах:

а) розширення панування над природою і вдосконалення відносин у процесі виробництва і розподілу матеріальних благ (соціально-економічна свобода);

б) оволодіння законами, що керують суспільством, регулювання відносин між державою, суспільними організаціями і громадянами (політична свобода);

в) вільний розвиток науки, мистецтва, культури, духовне збагачення (духовна свобода);

г) утвердження і розвиток моральних цінностей (млральна свобода);

д) введення і реалізація правових дозволів, заборон, уповноважень покликаних захистити інтереси людини та держави (юридична свобода).

Особиста свобода завжди обмежена соціальними і природними факторами. Для того щоб згадані обмеження не переходили мінімуму особистої свободи, необхідного для нормального розвитку і існування людини, всі види свободи більшою чи меншою мірою, повністю або ж частково виступають у правовому опосередкуванні, тобто набирають форми юридичної свободи.

Саме з цього моменту і виникають усі проблеми, пов’язані із особистою свободою. Найчастіше предметом суперечки є сфера свобод особи чи «базових» свобод, котрі мають бути закріплені в законодавстві. Водночас певні труднощі викликає і встановлення меж тих чи інших особистих свобод. Важливим є розуміння сутності свободи, її ознак, меж та специфіки останніх. Наведене, як видається, сприятиме вдосконаланню нормативного закріплення, а так само практичного застосування й захисту особистих свобод громадян.

Використана література:

1. Андрущенко В. П., Михальченко М. І. Сучасна соціальна філософія. – К., 1996. – . С. 210.
2. Бердяев Н. Судьба России: философия.
3. Малахов В. Етика. -К., 1996.-С. 216-2174.
4. Мир философии. Ч.2.-М.,1991.-с.237.
5. О. М. Ноговицын Ступени свободы: логико-исторический анализ категории свободы – Л., 1990.-с. 106.
6. Петрухин Й. Л. Человек как социально-правовая ценность // Государство и право. № 10. 1999. – С. 85.
7. Что такое демократия-США: Изд-во Информационного агенства США, 1991.-с.18.