Вступ

Реалії сучасного міжнародного життя такі, що постійно то в одному регіоні, то в іншому, а то й у декількох одночасно виникають збройні конфлікти. Міжнародне право не стоїть осторонь і прагне гуманізувати правила ведення збройних конфліктів. З метою гуманізації даних правил та якнайшвидшого припинення конфліктів у своїй діяльності використовую комплекс принципів і норм, спрямованих на регулювання поведінки держав та інших суб’єктів міжнародного права під час збройних конфліктів.

Міжнародне гуманітарне право — галузь міжнародного права, що являє собою сукупність принципів і норм, які регулюють взаємовідносини держав у період збройних конфліктів.

Основні положення міжнародного гуманітарного права

Окремі звичайні норми міжнародного гуманітарного права з’явилися в глибокій давнині. Пізніше вони були закріплені в міжнародних договорах. У цих правилах поведінки воюючим сторонам прописувались правила поведінки по відношенню один до одного. Наприклад, існували правила, згідно з якими не можна було починати війну, не оголосивши попередньо про це своєму супротивнику.

Міжнародне гуманітарне право як галузь почало формуватися в XIX ст. Фахівці вважають, що початок міжнародного гуманітарного права було покладено прийняттям в 1864 р. Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях. Вагома роль в цьому належить Швейцарському діячу Анрі Дюнану, основоположнику Комітету Червоного хреста. (Демонстрація фрагменту художнього фільму «Червоний хрест на білому»).

Повністю міжнародне гуманітарне право сформувалося лише в XX ст.

Причому на зміну звичайним нормам прийшли договірні писані норми. З’явився офіційний термін МГП, запропонований 1949 року Жаном Пікте.

Джерела і принципи міжнародного гуманітарного права

Норми міжнародного права, що регламентують ведення військових дій, були значною мірою кодифіковані в результаті роботи двох Гаазьких конференцій світу в 1899 і 1907 рр.. Ці норми в Міжнародному гуманітарному праві отримали назву «право Гааги».

Основними законодавчими актами МГП є чотири багатосторонні міжнародні угоди, укладенні у Женеві. Вони встановлюють гуманітарні правила ведення війни, висунуті у 1864 році Червоним Хрестом.

Загальні принципи тісно пов’язані з основними правами людини.

1. Кожен має право на повагу, фізичну і психологічну недоторканність, повагу його честі, сімейних прав, переконань, звичаїв
2. Визнання рівності прав перед законом. Юридичні гарантії. Ніхто не може відмовитися від прав, наданих йому гуманітарними конвенціями.
3. Забороняються тортури, принизливі чи нелюдські покарання. Забороняються репресії, колективні покарання, захоплення заручників. Забороняється напад на громадянське населення, на зазначені МГП цивільні об’єкти.
4. Ніхто може бути позбавлений власності незаконним шляхом. Окупанти не є власниками цивільних об’єктів, а лише можуть розпоряджатися захопленим майном. Окупаційна влада зобов’язана вживати заходів зі збереження цього майна.

Принципи, якими конфліктуючі сторони мали б керуватися щодо жертв збройних конфліктів та ведення бойових дій:

1. Забороняються недозволені види зброї та боєприпасів, методи ведення великої війни. Не мають розроблятися нові види озброєння, що порушують норми та принципи МГП чи інші міжнародні угоди.
2. Воююча сторона не повинна завдавати супротивнику збитки, несумірні із метою війни, тобто зі знищенням чи ослабленням військової могутності супротивника.
3. Забороняються віроломство, тобто симуляція прагнення до переговорів, використання військової форми противника, знаків ООН, Червоного Хреста та інші аналогічні методи.
4. При веденні бойових дій має виявлятися турбота про захист природного середовища.

Висновки

  Узагальнюючим і головним принципом МГП є принцип гуманізації збройних конфліктів, тобто під час збройних конфліктів воюючим потрібно в обов’язковому порядку дотримуватися законів і звичаїв війни.

Іншими принципами Міжнародного гуманітарного права, що випливають з узагальнюючого принципу — гуманізації збройних конфліктів, можна вважати наступні:

1. МГП має загальну дію, його потрібно дотримуватися безумовно і за будь-яких обставин.
2. Застосування МГП не означає втручання у внутрішні справи конфліктуючих сторін.
3. Медичний персонал, транспорт і установи, що мають відповідні розпізнавальні знаки, недоторкані і нейтральні.
4. Необхідно суворо розрізняти відмінність між комбатантами і цивільним населенням.
5. Держава зобов’язана як на національному, так і на міжнародному рівні забезпечити гуманне поводження з особами, які виявилися під її владою.
6. Забороняється дискримінація за будь-якою ознакою.
7. Серйозне порушення норм МГП — кримінальний злочин, що підлягає покаранню. 

Список використаної літератури

1. Депутат О. Цивільна оборона: Підручник/ О.П. Депутат, І.В. Коваленко, І.С. Мужик,; Ред. В.С. Франчук; М-во освіти і науки України, Нау.-метод. центр вищої освіти, М-во з надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильсбкої катастрофи. — 2-е вид., доп.. — Львів: Афіша, 2001. — 332 с.
2. Коваленко Г. Цивільна оборона: Конспект лекцій для студентів денної і заочної форм навчання/ Григорій Коваленко, Едуард Матицин, Федір Мусіяченко,; М-во освіти і науки України, Харківський національний економічний університет. — Х.: Інжек, 2005. — 254 с.
3. Миценко І. Цивільна оборона: Навчальний посібник/ Іван Миценко, Оксана Мезенцева,. — Кіровоград: Кіровоградська районна друкарня, 2003. — 402 с.