Вступ

Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 р. передбачена необхідність комплексної побудови інституційних спроможностей адвокатури України, гармонізація законодавства, що регулює діяльність цього правозахисного інституту, до європейських стандартів. За таких умов дослідження організаційних форми діяльності адвокатури у європейських країнах, у тому числі країнах-членах ЄС, є актуальним саме в контексті відповідності національного законодавства європейським стандартам.

Проблемам організації та діяльності інституту адвокатури, у тому числі у зарубіжних країнах, присвячені наукові праці таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як: О.Д. Святоцький, А.В. Богма, О.С. Деханов, Р.С. Титикало, Ю.Є. Полянський, М. Кіку, Бланкенбург, Ф. Рейган та ін., але окремої роботи, яка була би присвячена дослідженню організаційних форм діяльності адвокатури, на цей час не здійснювалось, тому тема дослідження є актуальною. Її метою є дослідження організаційних форм діяльності адвокатури.

Під «організацією адвокатської діяльності» ми розуміємо правову та організаційну структуру адвокатури, створену для ефективної реалізації покладених на неї завдань. За допомогою організаційних структур здійснюється як сама адвокатська діяльність безпосередньо, так і забезпечуються юридичні, соціальні та інші гарантії цієї діяльності, у тому числі й захист адвокатів від неправомірних дій і втручання в діяльність адвокатури з боку держави. Під організаційною структурою (системою) мається на увазі сукупність органів самоврядування, адвокатських утворень, громадських об’єднань адвокатів і різнопланових зв’язків між ними, що забезпечує цілісність адвокатури як правозахисного інституту, збереженім її основних властивостей при різних внутрішніх і зовнішніх змінах. 

1. Особливості організаційних форм діяльності адвокатури

Незалежний інститут адвокатури є свідоцтвом зрілості суспільства. А ефективність його функціонування безпосередньо залежить від форм організації цього інституту у державі.

У пошуках оптимальної національної моделі варто звернутися до досвіду країн, які мають усталене регулювання інституту адвокатури, законодавство яких відповідає найкращим взірцям європейської нормотворчості.

Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання.

Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Він може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (ст. 13 закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”).

Адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив. Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське бюро (ст. 14 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”).

Адвокатське об’єднання є юридичною особою, створеною шляхом об’єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту. Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське об’єднання. Від імені адвокатського об’єднання договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського об’єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об’єднання (ст. 15 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”).

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року закріплює наступні організаційні форми (ст. 13 — ст. 15): здійснення адвокатської діяльності адвокатом індивідуально (самозайнята особа); адвокатське бюро (є юридичною особою, створеною одним адвокатом, може залучати до виконання укладених бюро договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах); адвокатське об’єднання (є юридичною особою, створеною шляхом об’єднання двох або більше адвокатів, також може залучати до виконання укладених об’єднанням договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах) [1].

Треба додати, що зазначені організаційні форми адвокатської діяльності поширюються і на адвоката іноземної держави при здійсненні ним адвокатської діяльності на території України, відповідно до п. 6 ст. 59 національного закону [1].

Так, наприклад, Закон «Про адвокатуру» Чеської Республіки від 13 березня 1996 року використовує дещо відмінну термінологію. Так, Глава ІІ чеського закону позначається як «Способи виконання адвокатури» — мається на увазі роботи в адвокатурі. § 11 закріплює, що адвокат працює в адвокатурі: а) самостійно, або Ь) спільно з іншими адвокатами як учасник товариства відповідно до § 14 («товариство») або як компаньйон компанії , або зарубіжної компанії, або ж с) за наймом відповідно до § 15а [3].

Товариство. Якщо адвокати працюють в адвокатурі спільно і ця робота не виконується компанією або зарубіжною компанією, вони оформляють взаємні відносини письмовим договором про товариство. Його учасниками можуть бути лише адвокати і вони зобов’язані виконувати роботу в адвокатурі під спільною назвою для досягнення договірної мети. Адвокат, який є учасником товариства, не може одночасно працювати самостійно, як компаньйон компанії або як компаньйон зарубіжної компанії, в іншому товаристві або за наймом [2, 125].

Компанія. Адвокати можуть працювати в адвокатурі як компаньйони відкритої публічної компанії з обмеженою відповідальністю, командитної компанії або товариства з обмеженою відповідальністю, якщо предметом ділової діяльності такої компанії або спільноти є тільки робота в адвокатурі та компаньйонами є тільки адвокати. Адвокати можуть працювати в адвокатурі як компаньйони публічної комерційної компанії, командитної компанії або товариства з обмеженою відповідальністю, заснованого відповідно до Комерційного Кодексу в тому випадку, якщо предметом діяльності такої компанії є виключно робота в адвокатурі, а її компаньйонами є лише адвокати [4, 94]. Адвокат, який працює в адвокатурі як компаньйон компанії або компаньйон зарубіжної компанії, не може одночасно працювати в адвокатурі самостійно, у товаристві, як компаньйон іншої компанії або за наймом [2, 126].

Робота в адвокатурі за наймом (§ 15а). Адвокат може працювати в адвокатурі за наймом у іншого адвоката, в компанії або в закордонній компанії. Трудові відносини найнятих на роботу адвокатів регулюються Кодексом законів про працю. Адвокат може працювати за наймом лише у одного адвоката, в одній компанії або в одній закордонній компанії. Найнятий на роботу адвокат не має права одночасно працювати в адвокатурі самостійно або спільно з іншими адвокатами [3].

Довготривала співпраця між адвокатами (§ 15е). Адвокат, який займається роботою в адвокатурі самостійно, може довготривало надавати юридичні послуги іншому адвокату, який самостійно займається адвокатською діяльністю, компанії або зарубіжній компанії на основі договору про довготривалу співпрацю, укладеного з іншим адвокатом, компанією або зарубіжною компанією [4, 103].

Відповідно до вимог Європейського Союзу чеський закон зазнав доповнень у 2002 році. Так, було законодавчо закріплено інститут європейського адвоката. При цьому розрізняють два види європейських адвокатів: гостюючий європейський адвокат (адвокат-візитер) та осілий європейський адвокат [2, 142]. Зрозуміло, що їх діяльність також організовується. Європейський адвокат-візитер не може бути членом товариства (§ 14) або компаньйоном компанії (§ 15). А осілий європейський адвокат може бути членом товариства або компаньйоном компанії, або працювати в адвокатурі як найнятий на роботу адвокат (§ 15а).

2. Організаційні форми адвокатської діяльності у країнах Європи

У країнах ЄС існують різні моделі організації самоврядування адвокатури. Найбільш поширена класична модель, у якій членство в адвокатурі пов’язане з належністю до палати адвокатів. Така структура діє на підставі принципу корпоративного управління, при якому частину повноважень члени палати делегують органам управління. Діяльність адвокатів здійснюється на підставі статуту організації, членство в якій та сплата членських внесків є обов’язковими. Особа, яка не є членом професійної організації адвокатів, не має права на здійснення адвокатської діяльності. Цієї моделі дотримуються Іспанія, Нідерланди, Бельгія, Франція, Італія, Греція. Друга модель характеризується тим, що палати утворюються за територіальною ознакою та об’єднують усіх адвокатів, внесених до списку на території тієї чи іншої федеральної землі. Юрисдикція кожної палати адвокатів поширюється на територію тієї федеральної землі, для якої ця палата була заснована, а також на всіх адвокатів, які внесені до списку цієї палати адвокатів. Типовим представником цієї моделі є Австрія. Самоврядування адвокатурою у Німеччині включає в себе обов’язкові ознаки обох моделей.

Наступна модель передбачає самоврядування адвокатурою через асоціації, спілки. Наприклад, Асоціація адвокатів у Швеції, Спілка адвокатів у Швейцарії. Четверта модель передбачає здійснення управління через судові органи, остання — управління за допомогою юридичної спільноти (Велика Британія). До цієї моделі із певними застереженнями можна віднести Швейцарію (Спілка адвокатів), Швецію (Асоціація адвокатів). Усі вказані моделі, крім моделі, яка передбачає самоврядування адвокатурою через асоціації та спілки, об’єднує те, що членство в палаті, колегії є обов’язковим [1, с.192]. Розглянемо деякі з цих моделей.

Австрія. Вперше австрійські адвокати отримали закріпленім статусу своєї професійної організації в 1869 р. у зв’язку з прийняттям «Положення про адвокатуру». Положення під-далося суттєвим змінам у 1919 р. [2]. На даний момент назва цього документа змінилося з «Advokatenordnung» на «Rechtsanwaltsordnung» (постановлення про адвокатуру — нім.). Положення має силу Федерального закону і діє в редакції 2012 р. [3]. Згідно із Положенням, у кожній землі Австрії діє власна адвокатська палата (Rechtsanwaltskammer). Норми цього акта регулюють основні права і обов’язки адвокатів, закріплює вимоги, обмеження і заборони, які встановлюються щодо адвокатів, визначає систему органів адвокатури, а також порядок її формування. Всі адвокатські палати є автономними і самоврядними юридичними особами публічного права. У кожної регіональної палаті є свій президент, віце-президент, колегія і дисциплінарний рада. Ключові завдання їх діяльності — нагляд за діяльністю адвокатів, підготовка нових кадрів, медичне і пенсійне страхування своїх членів [4, с.29].

На федеральному рівні палати земель підпорядковані федеральної палаті (Rechtsan-waltskammertag) [3]. Федеральна палата відповідальна за захист інтересів адвокатської професії в цілому і представлення її позиції в державних органах. У Федеральній палаті є: а) Палата представників (Vertreterversammlung), що складається з делегатів палат земель; їх кількість визначається, виходячи з загальної кількості членів палати; б) Рада Президентів (Präsidentenrat), що складається з президентів палат земель; в) Виконавчий Комітет (Präsidium), що включає Президента федеральної палати і трьох віце-президентів. Федеральна палата є активним учасником Міжнародної організації адвокатів (The International Bar Association) [5].

Всі члени комітету, включаючи президента і віце-президента, обираються строком на З роки; якщо протягом цього терміну один з членів вибуває, то на термін, що залишився місце вибулого займає новообраний член комітету. Представляє особливий інтерес такі функції Комітету, як внесення на території федеральної землі, для якої була заснована адвокатська палата, законотворчих пропозицій і висновків щодо законопроектів, доповідей про стан правосуддя, а також про недоліки та побажання, які пов’язані з правосуддям [4, с.29].

Наступним органом адвокатського самоврядування в австрійській палаті є Пленарне засідання членів палати, яке буває чергових і позачергових, і скликається в двох випадках: 1) якщо комітет знаходить це необхідним; 2) якщо цього вимагає п’ята частина членів всієї палати. Функції Пленарного засідання членів палати зводяться до наступного: визначення порядку своєї діяльності та діяльності Комітету, а також затвердження статуту; вибір президента, віце-президента і членів комітету палати, а також комісарів, що займаються перевіркою адвокатів; обчислення строку адвокатської практики; реалізація гуманітарних завдань палат; затвердження розміру внеску члена палати на розвиток адвокатську діяльність і на заходи в інтересах членів палати, особливо на забезпечення підвищення престижу професії адвоката; складання кошторису доходів і витрат, а також перевірка і затвердження всіх розрахунків палати; внесення пропозицій щодо зміни існуючого місця розташування палати адвокатів тощо [6, с. 114].

Кожен член адвокатської палати в Австрії зобов’язаний відраховувати внески на потреби палати, які відповідно до закону мають для всіх членів палати однакову величину. На всіх членів кожної палати адвокатів в Австрії поширюється дія Дисциплінарного статуту 1990-х років, обов’язкового для всіх адвокатів і кандидатів в адвокати Австрії. Таким чином, адвокатура в Австрії також будується за принципом самоврядної корпорації з елементами державного контролю (в особі міністерства юстиції).

В Іспанії регулювання діяльністю адвокатів здійснюється розділом Закону про судову владу від 01.06.1985 р. [7]. Даний акт з огляду на його спеціальний характер має пріоритет перед загальними нормами інших законодавчих актів у питаннях регламентації діяльності адвокатів. Серед корпоративних актів, що регулюють діяльність адвокатів, можна назвати Генеральний Статут адвокатури Іспанії від 22.06.2001 р. [8].

19.06.1943 р. була створена Генеральна рада асоціацій адвокатів Іспанії, яка була згодом перейменована в Генеральну раду адвокатів Іспанії, що діє й понині. Генеральна рада адвокатів затверджує статути кожної асоціації адвокатів, а також загальнонаціональні правила, що регулюють окремі аспекти професії. Реєстрація в місцевій колегії адвокатів є обов’язковою умовою для того, щоб особа мала можливість займатися практичною діяльністю в якості адвоката на території всієї Іспанії [9, с.33].

Адвокатська діяльність у Греції регулюється Законом «Про адвокатуру» від 08.10.1954 р., до прийняття якого будь-які питанім організації та діяльності грецької адвокатури регламентувалися Судовим статутом і численними підзаконними актами. Одночасно із Законом «Про адвокатуру» діє Кодекс професійної етики адвокатів Греції від 04.01.1980 р., який визначає адвокатів як «чиновників без твердого жалування» та «орган правосуддя» (ст.ст.1, 38) [1, с. 117].

У кожному судовому окрузі Греції знаходиться одна з 62 територіальних колегій адвокатів, яка є корпорацією публічного права. Координуючим органом всіх територіальних колегій адвокатів є загальні збори президентів територіальних палат, керівництво яких здійснюється президентом Афінської палати адвокатів.

Східні риси мають системи самоврядування адвокатури у Швеції та Швейцарії. У Швеції органом самоврядування є Шведська асоціація адвокатів, у Швейцарії — Спілка адвокатів. Шведська асоціація адвокатів діє з 1887 року, її статут [10] був затверджений урядом. У завдання асоціації входить підтримка високих етичних та професійних стандартів в юридичній професії, контроль у правовій сфері, захист загальних професійних інтересів своїх членів та досягнення єдності та консенсусу між ними.

Асоціація адвокатів у Швеції складається із Ради, Дисциплінарного комітету і Секретаріату. Рада визначає напрями діяльності організації і виконує прийняті рішення, розпоряджається активами організації, призначає генерального секретаря, здійснює інші повноваження. Дисциплінарний комітет застосовує заходи відповідальності до членів організації за скоєні ними порушення. Секретаріат надає допомогу Раді і Дисциплінарному комітету. В Асоціації функціонують сьомій відділів; шість з них утворені за територіальною ознакою, а сьомий (іноземний відділ) включає членів, практикуючих за кордоном. Всі адвокати приписані до одного з відділів в районі, де вони ведуть свою основну практику. Кожен учасник асоціації зобов’язаний платити щорічний внесок [7].

Нагляд за діяльністю адвокатів здійснюють Рада і Дисциплінарний комітет Асоціації адвокатів. Крім того, Канцлер юстиції може поставити питання перед Дисциплінарним комітетом про вжиття заходів щодо членів Асоціації, які не справляються зі своїми обов’язками. У виняткових випадках член асоціації може отримати попередження. Разом із попередженням може бути накладено штраф на користь асоціації (мінімальний штраф — тисяча крон, максимальний — п’ятдесят тисяч крон). Адвокат, який свідомо здійснює протиправні дії або бездіяльності у своїй практиці або поводиться нечесно, повинен бути позбавлений свого званім і виключений з колегії адвокатів. Це рішення може бути оскаржене у Верховному суді Швеції [9].

Адвокати Швейцарії здійснюють свою діяльність в адвокатських бюро і кабінетах. З травня 2006 року в кантоні Обвальден і з жовтня 2006 року в кантоні Цюріх дозволена така форма адвокатського утворення, як акціонерне товариство. Акціонерне товариство дозволяє юристам та особам, які не мають статусу адвоката, придбавати акції, проте не менш 51 % акцій має належати адвокатам. Більшість адвокатів повинно бути як серед засновників в цілому, так і у правлінні акціонерного товариства.

Діяльність адвокатури Німеччині регулюється Федеральним положенням про адвокатуру від 01.08.1959 р., а також Професійним кодексом адвокатів від 10.12.1996 р., Положенням про адвокатську спеціалізацію від 11.03.1997 р., Законом про гонорари адвокатів від 05.05.2004 р., Законом про діяльність європейських адвокатів у Німеччині від 09.03.2000 р. [3].

Колегії адвокатів в Німеччині утворюються за територіальним принципом і об’єднують адвокатів, приписаних до суду однієї і тієї ж землі. Міністерство (управління) юстиції землі може дати згоду на утворення нової колегії на території даного округу, але лише утому випадку, коли кількість практикуючих там адвокатів перевищить 500 осіб [3].

У Німеччині колегії адвокатів об’єднуються в єдину Федеральну палату адвокатів. Вищим органом колегії є загальні збори її членів, які збираються з ініціативи голови колегії або на вимогу не менш ніж десяти відсотків адвокатів, що входять до неї. Питання кворуму і процедури вирішуються статутом або правилами внутрішнього розпорядку відповідної колегії. Всі рішення загальних зборів приймаються простою більшістю голосів, а при їх рівності вирішальним стає голос голови. Із цього правила є один виняток: якщо при виборі членів правління немає більшості голосів на користь того чи іншого кандидата, вирішальним виявляється не голос голови, а жереб. Загальні збори обирають правління колегії, встановлюють розмір членських внесків та порядок їх сплати, вирішують питання соціального забезпечення адвокатів колегії та членів їх сімей, стажування, виділення коштів на загальноколегіальні потреби, відшкодування витрат членам правління та членам суду адвокатської честі.

Виконавчим органом колегії є правління, яке зазвичай складається з семи чоловік. Однак не всі німецькі адвокати об’єднані в колегії. За німецьким законодавством колегії адвокатів віднесені до категорії «корпорацій публічного права», що вже саме по собі мало б означати, що входження до їх складу є справою добровільною. Проте якщо адвокат не є членом колегії, то він ніколи не зможе працювати при Федеральному верховному суді. Крім того, будь-яка особа, допущена до адвокатської практики, зобов’язана відкрити свою канцелярію при суді, до якого адвокат приписаний [4, с. 113].

Відповідно до законодавства Німеччини в цій країні існує система органів управління адвокатської палати, яка складається з правління, президії та Загальних зборів адвокатів. Підставою для формування правління адвокатської палати є §§ 63 і 64 Федерального положення про адвокатуру. До правління входять 7 членів, які обираються Загальними зборами адвокатів. Вельми незвичайним є імперативне правило, що не дозволяє адвокату відмовитися від обрання в члени правління. Згідно § 67 Федерального положення, особа може відмовитися від обрання членом правління у таких випадках, якщо: 1) їй виповнилося шістдесят п’ять років; 2) вона була членом правління впродовж останніх чотирьох років; 3) вона за станом здоров’я не зможе постійно належним чином виконувати свої обов’язки у правлінні. Члени правління обираються на чотири роки. Дозволяється повторне обрання. Кожні два роки половина членів виходить зі складу правління. Члени, які виходять із складу правління вперше, визначаються шляхом жеребкування [3].

Правління повинно захищати інтереси палати адвокатів та сприяти їх задоволенню. До обов’язків правління, зокрема, належить: 1) консультування та навчання членів палати з питань виконанім ними професійних обов’язків; 2) виступати посередником у випадку виникнення спорів між членами палати; вносити пропозиції для врегулювання конфлікту; 3) виступати посередником у випадку виникнення спорів між членами палати та їх замовниками, вносити пропозиції для врегулювання конфлікту; 4) контролювати виконання членами палати своїх обов’язків та використовувати право на оскарження; 5) вносити кандидатури адвокатів на призначення членами суду у справах адвокатів та судової палати у справах адвокатів; 6) щорічно надавати зборам палати звіт про управління майном тощо. Правління може засудити дії адвоката, якими він порушив покладені на нього обов’язки, якщо провина адвоката є незначною, та відсутня необхідність подання заяви про відкриття судового провадження у справі адвоката.

Важливим органом адвокатської палати є президія, яка обирається правлінням. Президія веде справи правління, передані їй згідно з законом або з рішення правління. Президія приймає рішення щодо управління майном палати адвокатів, щоквартально звітує про це перед правлінням [3]. Завдяки обов’язковому членству діяльність адвоката підлягає нагляду з боку палати адвокатів і тим самим юрисдикції адвокатського суду.

Управління юстиції землі здійснює державний нагляд за палатою адвокатів, який обмежується тим, що контролюється дотримання законодавства та статуту, зокрема виконання завдань, покладених на палату адвокатів. Члени правління повинні (навіть після вибуття зі складу правління) зберігати таємницю про справах, які стосуються адвокатів, претендентів та інших осіб, яка стала їм відома у процесі їх діяльності у правлінні, та нікому її не розголошувати. Це стосується також і адвокатів, які були залучені до співпраці, та службовців палати адвокатів.

Німецькі адвокати зуміли створити досить просту і зрозумілу систему об’єднання адвокатів, що сполучає в собі елементи обов’язкового і добровільного членства. Головним достоїнством такого рішення, на думку багатьох вчених, можна назвати чітке розмежування цілей, завдань і повноважень двох паралельно діючих професійних об’єднань адвокатів, а саме: Федеральної колегії (палати) адвокатів (з обов’язковим членством і наявністю функцій дисциплінарного нагляду), в яку входять регіональні колегії адвокатів; Німецької асоціації адвокатів (це добровільна організація, в яку входять переважна більшість адвокатів Німеччини). При такій системі дві організації не конкурують, а доповнюють одна одну. Цей досвід уявляється актуальним для національного законодавця [5, с.43].

Таким чином, адвокатура в Німеччині будується на поєднанні державного контролю (в особі Земельного Міністерства юстиції та вищих земельних судів) за адвокатською діяльністю з самоврядуванням адвокатських утворень у палатах, що мають такі органи самоврядування, як правління, президія і загальні збори членів палати.

У цьому контексті важливо додати, що Національна асоціація адвокатів України досягла домовленості з Федеральною палатою адвокатів Німеччини про врегулювання процедур взаємного доступу до професії адвоката в Україні та Німеччині. Спочатку адвокат України, який має намір провадити адвокатську діяльність на території Німеччини, повинен обрати необхідну регіональну колегію (раду) адвокатів цієї країни ЄС, до реєстру якої він планує бути включений. Потім він повинен подати до ради заяву та відповідні документи. Перелік документів, які необхідні для подання та вступу до реєстру адвокатів Німеччини, визначено § 207 Федерального положення «Про адвокатуру». 

Висновки

Таким чином зазначимо, що у розглянутих європейських країнах (Німеччина, Швеція, Австрія та ін.) система правового регулюван­ня організації та діяльності органів адвокату­ри характеризується своєю фундаментальніс­тю та ефективністю. У цих країнах існують єдині органи адвокатського самоврядування, які являють собою розвинені централізовані структури. Утім, Міністерством юстиції та вищими судами за діяльністю органів адвока­тури вказаних країн здійснюються контрольні функції, що свідчить про залежність адвока­тури від держави.

Існують певні особливості в організації органів адвокатського самоврядування у Ні­меччини, яка поєднує в собі елементи обов’язкового і добровільного членства. До основних досягнень цієї системи можливо віднести чітке розмежування цілей, завдань і повноважень двох паралельно діючих про­фесійних об’єднань адвокатів. При такій си­стемі дві організації не конкурують, а допов­нюють одна одну. Цей досвід уявляється актуальним для національного законодавця. 

Список використаної літератури

1. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5076-17
2. Бригадин И. И. Институт адвокатуры в Испании / И. И. Бригадин // Евразийская адвокатура. — 2013. — № 2 (3). — С. 31-34.
3. Вільчик T. Б. Системи органів адвокатського самоврядування в країнах Європейського Союзу (Італія, Німеччина, Франція) //Право та інноваційне суспільство. — 2015. — № 2 (5). — С. 38-45.
4. Деханов С. А. Организация адвокатуры и профессиональная этика адвокатов в Западной Европе : монография / С. А. Деханов. — Москва : Юрлитинформ, 2012. — 264 с.
5. Лазарева-Пацкая H. В. Правовой статус адвокатских палат субъектов Российской Федерации : дис. кандидата юрид. наук : 12.00.11 / Н. В. Лазарева-Пацкая. — М., 2005. — 211 с.
6. Пронин А. В. Институт адвокатуры в Австрийской Республике / Пронин А. В. // Евразийская адвокатура. — 2013. — № 2 (3). — С. 28-31.
7. Руденко М. В. Організаційні форми адвокатської діяльності у країнах Європи (Німеччина, Швеція, Австрія) / М. В. Руденко // Форум права. — 2016. — № 2. — С. 168–174
8. Савченко Я. А. Організаційні форми здійснення адвокатської діяльності в Україні та Чеській республіці: порівняльна характеристика / Я. А. Савченко // Часопис Академії адвокатури України. — 2015. — Т. 8, № 1. — С. 123-124
9. Смоленский M. Б. Адвокатская деятельность и адвокатура Российской Федерации: учебник / Смоленский М. Б. — Ростов на/Д. : Феникс, 2004. — 256 с.