Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Етнопсихологія — відповіді до екзамену

1. Етнопсихологія як наука

Етнопсихологія (від грецького ethnos — народ, psyche — душа, logos — знання) — галузь психологічної науки, що вивчає психологічні особливості різних народів і культур, буквально «вивчення народного духу». Наука про психічну своєрідність людей, які належать до різних етнічних об’єднань (родоплемінних спільнот, народностей, націй), закономірності формування і функціонування національної свідомості, етнічних стереотипів.

Етнопсихологія досліджує:

  • національні особливості пізнавальних, емоційно-вольових процесів, а також стан і властивості особистості представників конкретних націй;
  • різноманітність соціально-психологічних процесів і явищ, що виникають серед конкретних націй і народів;
  • етнічну свідомість і самосвідомість, національні цінності та орієнтації, національні мрії, національні характери;
  • соціально-психологічні фактори етногенезу.

2. Основні напрямки розвитку сучасної етнопсихологічної науки

Серед основних напрямів розвитку сучасної етнопсихології Ю. Платонов і Н. Платонова виділяють такі:

1)     вивчення особливостей національного характеру;

2)     співвідношення норми та патології у різних культурах;

3)      значення раннього досвіду дитинства для формування як особистості, так і національного характеру.

Слід зазначити, що коли йде мова про вивчення національного характеру, то залишається поза увагою те, що, крім націй, є й інші етнічні групи, тому більш коректно було б говорити про етнічний характер.

Крім того, до проблем етнопсихології по-різному підходять представники різних психологічних теорій. Важливим у рамках соціально-психологічного напряму є дослідження проблем зміни етнічної самосвідомості, етнічної належності, припинення існування етносу, розчинення однієї етнічної спільноти в іншій.

Зміна етнічної свідомості може відбуватись тільки за умов міжетніч­ної взаємодії, тому остання теж потребує детального вивчення.

3. Етнопсихологія англійців

Англійці представники однієї з найстаріших націй світу жителі острівної держави Великобританія. Живуть на островах, відповідно, англійці, шотландці, валлійці, ірландці, а ось британцями ніхто бути не хоче, хоча знайти сьогодні представника будь-якого з цих народів в «чистому вигляді» практично неможливо.

Ідеали англійців: незалежність, освіченість, внутрішня самоповага, чесність та безкорисливість, такт, ввічливість, здатність пожертвувати часом і грошима заради доброї справи, наполегливість у досягненні поставленої мети.

Національно-психологічні особливості: працьовитість, врівноваженість, привітність, стриманість, суха розважливість, схильність до компромісу, слабка уява, зневага до теорії, діловитість і працьовитість, високий практицизм.

Одна з головних життєвих цінностей для англійців матеріальне благополуччя. Чим би англієць не займався його ціль- нажити якомога більше.

Але при цій пристрасті до наживи англієць зовсім не скупий: любить жити з великим комфортом і на широку ногу.

Поєднання флегматичності і спраги до пригод, пристрасного захоплення новими і оригінальними ідеями.

В області мистецтва англієць любить грандіозність і оригінальність. Останнє проявляє себе, зокрема, у величезних розмірах мостів, монументів, парків і т. і.

Національно-психологічні особливості: багато подорожують, але зовсім мало зближуються з іноземцями. Зближуватися на чужині з іноземцями їм не дозволяють етикет, гординя, нерозуміння і презирство до чужих звичаїв.

Англієць — раб своїх традицій. Традиції в Англії перетворені на фетиш, культ, ними насолоджуються. Англієць ніде і ні для кого не змінить своїх звичок, він скрізь – у себе вдома. Це — оригінальний, самобутній, найвищою мірою цілісний характер.

4. Предмет етнопсихології

Етнопсихологія як самостійна наука зародилась на ґрунті таких дисциплін, як етнографія, соціальна психологія, соціологія та соціальна антропологія. Тому з даними науками у неї схожий предмет дослідження — етнічні спільноти. Але у кожної з них до нього власний підхід. Якщо етнографія вивчає побут і культуру народів, то етнопсихологія — свідомість етнічних спільнот, закономірності її формування та функціонування, а також інші психологічні особливості етносу.

Найчіткіше визначення предмета етнопсихології, на нашу думку, дають А. Бороноєв і В. Павленко.

Предметом етнопсихології є соціально-психологічні риси національно-етнічних спільнот, їхній вплив на поведінку особистості, а також соціально-психологічні процеси й особливості етнічного розвитку та міжнаціонального спілкування.

5. Особливості визначення поняття “нація”

Нація — це частина народу, що через спільне походження признає себе об’єднаною в одне громадянське ціле.

Кожен народ, вважав І. Кант, має свій характер. Основний прояв національного характеру — це ставлення до інших народів, гордість за свою державну та суспільну свободу. Кант визнавав вплив географічного фактора на національний характер, але при цьому стверджував, що клімат і ґрунт, також як і спосіб правління, не є основою характеру народу. Основою ж характеру він вважав ті риси предків, які закріплені генетично і передаються з покоління у покоління. Це доводиться тим, що при зміні місця проживання та форм правління характер народу, як правило, не змінюється — зберігається мова, рід занять, костюми.

Нація — духовно-психологічна спільність, заснована на територіально-економічній та історико-культурній єдності.

Нація, зазначають дослідники, як форма етнічної спільності, склалась на відносно пізньому етапі історичного розвитку людства. Виникнення націй пов’язане з періодом становлення капіталізму. Отже, хоч нації й існують у сучасних суспільствах як найпоширеніші форми етнічної спільності, але, окрім них, існують і такі різновиди етнічних спільнот, як народність, національна група та ін.

6. Етнопсихологія жителів США

Американці — це не нація, це жителі Сполучених Штатів Америки, держави, що існує вже понад 200 років і який об’єднав в своєму складі представників багатьох етнічних спільнот, у яких сформувалися загальні для всіх них психологічні характеристики.

У характері американців багато суперечливого, і це результат своєрідної історії країни. Еміграція за океан людей самих різних в національному і соціальному відносинах; енергійне і часто хижацьке освоєння багатої необжитої території; боротьба з природою і варварське винищування місцевого населення; війна за незалежність і загарбницькі війни з сусідами; рабство і війна Півночі з Півднем, так і не покінчила з расовою дискримінацією; «Америка тільки для американців» і прагнення повелівати всім світом; швидке економічне зростання і грабіж багатьох народів світу; війни тільки на чужих територіях і до останнього часу невразливість своєї власної країни; різноманітне майнове розшарування населення — все це не могло не накласти відбиток на психологію американців.

Для них властиво працьовитість, але потрібно чітко уявляти різницю між проявом цієї якості у американців та інших народів, наприклад японців чи німців. Працьовитість японця — це терплячість, посидючість, спритність, старанність, завзяття, якась приреченість, безрадісність. Працьовитість німця — це ґрунтовність, пунктуальність, точність, шаблонність, сумлінність, дисциплінованість, передбачливість, але без розмаху, ризику. Працьовитість американця — це розмах, енергійна напористість, невичерпне ділової азарт, підприємливість і ініціативність, сміливість і завзятість, винахідливість і раціоналізаторська думка, добротність. Вражає несамовита одержимість, з якою американці працюють, тобто роблять гроші, особливо в кращі роки свого життя. Вони, як правило, не відмовляються ні від понаднормових, ні від додаткового заробітку на стороні, якщо випаде така можливість.

Психологічними особливостями американців є їх діловитість і практичність. Діловитість по-американськи — це організованість у праці, чіткість, точний розрахунок, глибоке (в деталях) знання справи, вміння знаходити найбільш раціональні рішення практичних завдань, підприємливість. Практичність американців — це вміння з усього — з речей і з людей — отримувати користь.

7. Зв’язок етнопсихології з іншими галузями знань

Етнопсихологія та етнографія. Традиційно найтісніший зв’язок етнопсихологія має з етнографією. Адже біля джерел етнопсихології стояли не психологи, а етнографи, які й запропонували виділити один з її розділів — психічну етнографію, тобто вивчення інтелектуальних здібностей народу, силу волі та характер, почуття гідності.

Отже, етнопсихологію та етнографію поєднує об’єкт дослідження — етнічні спільноти, але етнографія вивчає побут і культуру народів, а етнопсихологія досліджує свідомість етнічних спільнот, закономірності її формування та функціонування.

Етнопсихологія та антропологія. Така галузь етнічної психології, як психологічна антропологія близька за змістом до соціальної (культурної) антропології, але остання має свою сферу дослідження — людину як частину культури, властивої певній спільноті.

Етнопсихологія та соціальна психологія. Деякі дослідники розглядають етнопсихологію як галузь соціальної психології, оскільки ці науки близькі за об’єктом і предметом дослідження. Соціальна психологія вивчає процеси розвитку та функціонування суспільної психології та соціальних спільнот (великих і малих соціальних груп), а етнопсихологія — духовно-психологічні риси етносів, їхню специфіку та прояв у всіх сферах діяльності та культури. Виділення етнопсихології із соціальної психології як наукового напряму пов’язане з особливим інтересом до етнічної свідомості та ідентичності в соціальних стосунках суспільства.

Етнопсихологія та соціологія. Етнічні спільноти, оскільки вони є соціальними спільнотами, вивчає і соціологія, але в неї узагальненіший підхід до них. Однак у підходах до етнічної свідомості в соціології та етнопсихології багато спільного, зокрема, вони користуються схожими методами дослідження.

Етнопсихологія та культурологія. Культурологічні дослідження тісно пов’язані з етнографічним аналізом культури, з розробкою її етнічних проблем.

8. Основні завдання етнопсихології у сучасному суспільстві

Етнічна психологія вирішує наступні теоретичні і практичні завдання:

  • вичення специфіки розвитку конкретних етносів;
  • дослідження різних сфер особистості у представників конкретних етнічних груп;
  • порівняльне вивчення етнопсихологічнх особливостей різних народів;
  • вивчення своєрідності прояву індивідуальних національно-психологічних особливостей у представників різних етносів.

Як бачимо, роль і значення етнопсихології збільшується на сучасному етапі розвитку нашої держави. В умовах розвалу колишніх національних відносин, розбіжностей між етнічними спільнотами, небувалого росту національної самосвідомості вивчення і врахування закономірностей прояву і функціонування національно-психологічних особливостей людей, набувають новий важливий смисл, вимагають пріоритетної уваги з боку всіх категорій населення і керівництва держави. Тому етнопсихологія повинна розвиватися цілеспрямовано і закономірно, на основі стійких уявлень про її сутність і джерела розвитку, відповідно до потреб суспільства, політичних, економічних та інших відносин, в результаті взаємних зусиль і дослідження представників багатьох галузей знання.

9. Етнопсихологія німців

Німці протягом багатьох років виховувались у дусі відданості Прусській мілітаристській державі. У національному характері народів, що населяли Російську імперію протягом сторіч, коли існувало кріпосне право, з’явились такі риси, як покірливість, пасивність, байдужість. У національній психології існував стереотип непогрішимості тих, у чиїх руках була влада. Ці риси й були використані комуністами для запровадження диктатури особистої влади.

Серед християн-протестантів, на відміну від православних, існує установка на працю як на богоугодну справу, що потребує усі сили і увесь час людини, тому німців та інші народи, де переважає протестантизм, характеризує дуже сумлінне ставлення до праці.

10. Основні етапи розвитку уявлень про предмет етнопсихології

Етнічні відмінності почали привертати увагу вчених з того самого часу, коли виникла етнічна самосвідомість.

Мислителів Стародавнього світу вже цікавила проблема етнічних відмінностей, їхній вплив на побут і культуру народів; вони намагалися аналізувати характер того чи іншого народу.

Це питання порушували Гіппократ, Страбон, Платон, Теофраст і Ксенофонт.

У давньогрецькій філософії мова йде про характеристику цілих народів і робиться спроба дати їм ту або іншу оцінку. Так, учень Сократа Ксенофонт, вивчаючи характер персів, аналізує еволюцію окремих рис, типових для даного народу, але такими, що змінюються у зв’язку з конкретними умовами.

Європейські вчені про психологію народів (середина XVIII — перша половина XIX ст.) Принципово новий етап у дослідженні етносів починається із середини ХУІІІ ст. Реальні процеси, що відбуваються в соціально-економічному житті західноєвропейських країн XVIII-XIX ст. побудили філософів і соціологів осмислити їх теоретично.

Г. Гегель, К. Гердер, К. Гельвецій, І. Кант, Ш. Монтеск’є розглядали у своїх працях такі поняття, як «нація», «народ», «національний характер».

Велике місце в історії етнопсихологічних досліджень мають праці І. Канта. І. Кант один з перших почав вживати такі поняття, як «народ» і «нація», і визначив ці поняття.

У другій половині ХІХ ст. настає новий етап становлення етнічної психології як самостійної дисципліни. Цей етап пов’язаний перш за все з іменами Г. Штейнталя, М. Лацаруса, В. Вундта, Г. Лебона.

Становлення етнічної психології як науки пов’язано з діяльністю представників саме цього напряму: Г. Штейнталя, М. Лацаруса, В. Вундта, Г. Лебона, а також послідовників цієї школи в Росії — М. Ланге, Г. Челпанова, В. Бехтерева.

Питання національних особливостей власного народу детально розглядалось у працях російських та українських філософів і суспільно-політичних діячів другої половини ХІХ — початку ХХ ст. Інтерес до етнічних проблем у Російській імперії обумовлювався як її багатонаціональністю, так і бажанням визначитись, оскільки вона була країною двох континентів.

У радянській Росії проблемами етнопсихології у 20-30 роки ХХ ст. займались Г. Шпет, В. Бехтерев, Л. Виготський, А. Лурія. Велика увага приділялась питанням предмета і методів етнопсихології.

11. Визначення поняття “етнос”

Етнос — від гр. плем’я, народ — це стійка сукупність людей, які мають загальні, відносно стабільні особливості культури та психіки, а також усвідомленням своєї єдності та відмінності від усіх інших схожих утворень.

Грецьке слово «етнос» послужило основою назви окремої галузі психології — психології етносу, або, як це звучить у працях одного з засновників етнопсихології В. Вундта — «психології народів».

Існування етносу залежить від усвідомлення його членами своєї групової єдності та несхожості на інших, від стійкості етнічної самосвідомості, від сили «етнічного тяжіння». Важливим у рамках соціально-психологічного напряму є дослідження проблем зміни етнічної самосвідомості, етнічної належності, припинення існування етносу, розчинення однієї етнічної спільноти в іншій.

12. Етнопсихологія французів

У національному характері кожного народу присутні як позитивні, так і негативні риси, Так, французькі батьки, не доходячи до спартанської суворості англійців, намагаються проявляти до дітей розумну стриманість. Французи схильні не стільки захоплюватись дитячою наївністю, скільки цінувати у своїй дитині ранній вияв здібностей до дитячих суджень.

Французи дуже ревниво ставляться до того, що англійська мова заполонила світ. Вони часто демонстративно «не розуміють» англійську, тому звертатись до них англійською — значить, зрікати себе на невдачу.

Французи, так само, як і німці, приступають до праці раніше, ніж британці, але вони частіше перериваються на «робочі сніданки». Обідня перерва тут починається о 12.00.

13. Гуманістична та прикладна спрямованість етнопсихології

Сьогодні пріоритетним стає національне відродження, основні принципи якого сформулював американський вчений А. Лоу. Дуже важливо вникнути в суть психологічних аспектів етносів. Ця пріоритетність безпосередньо пов’язана з практичним значенням етнічної психології, яке полягає в активізації пасивного більшості населення, що допомагає політичної реакції здобути перемогу, а також в усуненні гальмувань, що перешкоджають розвитку прагнення до свободи, яке виникає завдяки соціально-політичної ситуації в тій чи іншій країні.

Вивчення національно-психологічних особливостей не є самоціллю. Воно необхідне для аналізу діяльності представників конкретних спільнот, виховної роботи з ними, для підвищення рівня їх діяльності, розвитку, а також для організації цивілізованих відносин між народами.

Розробка етнопсихології, особливо її соціально-психологічних аспектів, в даний час має важливе значення для інтернаціонального виховання. У етнопсихології особлива увага приділяється вивченню психологічних причин етнічних конфліктів, знаходженню ефективних шляхів їх вирішення, виявленню витоків зростання національної самосвідомості, його розвитку в різних соціальних і національних середовищах. Дослідження, проведені в області етнопсихології, повинні допомогти гармонійно поєднувати загальні інтереси громадян з інтересами кожної окремої нації. У цьому полягає гуманістична та прикладна спрямованість етнопсихології.

14. Визначення поняття “психічний склад”

Психічний склад етносу — це стійкі риси психіки людей, що склались на основі тривалого шляху історії розвитку народу. Це одна з ознак нації, яка проявляється у спільності національної культури, в особливостях мови, побуту, характерної поведінки тощо. Елементи психічного складу передаються з покоління у покоління.

До цих елементів перш за все належать: характерна поведінка, національні традиції, звичаї, звички, що лежать в основі установок і ціннісних орієнтацій.

Отже, психічний склад проявляється у звичках, смаках, звичаях, традиціях (їх психологічному аспекті), емоційному сприйманні людиною навколишнього середовища (національний темперамент).

Поняття «психічний склад» часто ототожнюється або змішується з поняттям «національний характер». Але психічний склад, на відміну від національного характеру, це ті стійкі риси характеру, які склались протягом тривалого часу (сторіч або навіть тисячоліть), а національний характер визначає риси нації на певному етапі її розвитку. Тобто зі зміною певних умов розвитку нації (політичних, економічних, історичних) змінюється і її характер.

Наприклад, психічний склад українців визначають такі риси, як любов до рідної землі та її природи, що проявляється і закріплюється в культурних проявах — поезії, живопису. До психічного складу українців можна віднести повагу до старших, до батьків; працелюбність, що виражається не тільки у старанній праці щодня, від зорі до зорі, а й у святкових традиціях, пов’язаних із працею (наприклад, день початку жнив), які облагороджують, опоетизовують працю. Крім того, зазначимо, що традиції ратної доблесті, хоробрості, а також загальне вшанування зразків героїзму і відваги є специфічним виразом національних почуттів українців. Взагалі героїчні традиції споконвіку притаманні українському народу.

15. Етнопсихологія японців

Японія — острівна держава Азіатсько-Тихоокеанського регіону — аж до середини XIX ст. представляла собою замкнутий і деспотичне за своєю природою суспільство, в якому, з одного боку, існувала диктатура феодальних правителів — сьогунів, на свій розсуд вирішували всі питання життя і діяльності людей, а з іншого — імператорська влада, що зберігається і понині, слабка і практично символічна . Все це породило у японців своєрідні особливості національної психології — підпорядкування слабкого сильному, схиляння перед авторитетом, конформізм, замкнутість в групах приналежності, жорсткість по відношенню до слабкого, байдужість до чужих страждань.

Довгі роки японці виховувалися на постулатах релігійної міфології, яка стверджувала «божественне» походження японської нації і імператорської влади, «перевага» японців над іншими народами. Під впливом панівних класів релігійні вчення синтоїзм і буддизм, а також конфуціанство формували найбільш стійкі боку національної самосвідомості населення країни, широко проявлялися в минулому і що збереглися і сьогодні: прихильність культу предків, почуття етнічної винятковості.

Століттями в Японії затверджувалася психологія підпорядкування індивіда колективу. Японець звик надриватися «в ім’я …». Він покірний і дисциплінований.

Японець не співвідносить себе з такими характеристиками, як професія, посада, місце проживання тощо, а пов’язує своє існування з тією групою, до якої включено. Він не може сприймати себе поза останньої (при знайомстві зазвичай вказуючи організацію, в якій працює).

Більшість видів діяльності в Японії носить груповий характер: японці групою працюють, групою подорожують, групами вчаться, групами беруть участь у святах і демонстраціях.

Мовчання у них є активним засобом міжособистісного спілкування. Воно може мати різний зміст, в тому числі висловлювати незгоду, гнів та інше майже без допомоги невербальних засобів. З малознайомими людьми японці вважають за краще мовчати і часто відчувають незручність при необхідності вступати в бесіду.