Організація сімейного дозвілля в закладах культури

Вступ

Актуальність теми. Сім’я — невід’ємний осередок суспільства. Жодна нація, жодне цивілізоване суспільство не нехтувало родиною. Для кожної людини сім’я — початок усіх початків. Поняття щастя майже кожна людина пов’язує передусім із сім’єю.

Неодноразово філософи й соціологи ставили питання про кризу інституту сім’ї, передбачали навіть у майбутньому його зникнення. Проте люди живуть, як і раніше, у сім’ї. Щоправда, змінюється її структура як малої соціальної групи: сім’ї зменшуються, є чимало сімей, які склалися внаслідок другого (третього) шлюбу.

У літературі є досить поширеною думка, згідно з якою система соціальних функцій сучасної сім’ї має такі складники: дітонародження (репродуктивна), виховна (соціалізації), господарсько-побутова та економічна, виробнича та організація дозвілля (рекреаційна). Деякі автори виділяють самостійні або додаткові функції: комунікативну (спілкування), регулятивну (регулювання відносин між членами сім’ї), феліцитологічну (прагнення до особистого щастя) тощо.

Проблема організації сімейного дозвілля стає об’єктом дослідження таких наукових галузей, як педагогіка дозвілля та соціологія вільного часу. Так, у працях А. Воловика, В. Пічі, О. Семашка, Н. Цимбалюк чимало уваги приділено осмисленню соціальної та індивідуально-особистісної цінності вільного часу, його соціальних функцій, тенденцій використання, джерел і шляхів збільшення. Наукові дискусії точаться навколо питань про суть і місце вільного часу особистості, зокрема про те, як вільні години мають бути співвіднесені з годинами праці й побутових справ, дозвіллям і відпочинком індивіда в сім’ї.

Відповідно до актуальності даної проблеми, метою нашого дослідження є аналіз організації сімейного дозвілля в закладах культури.

Розділ 1. Теоретичні аспекти сімейного дозвілля як чинника формування сім’ї

1.1. Зростання суспільного статусу та підвищення культурно-освітнього рівня сім’ї

Сучасна соціально-економічна ситуація в Україні спричинює значні ускладнення у виконанні сім’єю своїх функцій. Значна частина родин не змогла адаптуватися до нових соціальних і економічних умов. Це викликає в людей посилення емоційного напруження, роздратування й агресивності. Зазначені негативні тенденції є небезпечними для суспільства, позаяк існує безпосередній зв’язок між інтенсифікацією сімейного неблагополуччя й тенденціями кількісного збільшення протиправної поведінки дітей і підлітків. Водночас сім’я залишається головним соціальним інститутом, де формуються й розвиваються соціально значущі цінності й настанови особистості, де виховують покоління.

Серед негативних чинників, котрі найбільш ускладнюють життя сімей за останні роки, на перше місце виходить матеріальне неблагополуччя. Тотальне зубожіння населення унеможливлює реалізацію господарсько-побутової функції сім’ї. Оскільки мінімальна зарплата є нижчою за прожитковий мінімум, сім’ї не вистачає грошей навіть на найнеобхідніше. За даними державної статистики бюджетних обстежень сімей в Україні, частка витрат на харчування становить понад дві третіх спільного доходу для переважної більшості сімей, що сигналізує про неблагополуччя у сфері матеріального забезпечення. Такі сім’ї не можуть задовольнити свої побутові потреби, зокрема забезпечити дітям лікування, оздоровлення, культурний розвиток, дозвілля, відпочинок тощо.

Можливості реалізації таких базових функцій сім’ї, як забезпечення матеріальних та господарсько-побутових умов життєдіяльності членів родини, також обмежені, оскільки держава майже повністю переклала на сім’ю всі аспекти (матеріальні, організаційні тощо) вирішення матеріально-побутових проблем узагалі [13, c. 24].

До основних соціальних функцій сім’ї належить виховна функція. Вона включає передавання дорослими (матір’ю, батьком, іншими членами сім’ї) дітям набутого досвіду, формування в них світогляду, моральних, правових та етичних норм і правил поведінки, загальної культури, пізнавальної та громадської активності, виховання почуття громадянства. Особливість сімейного виховання полягає в систематичній діяльності сімейного кола з виховання кожного свого члена протягом усього його життя, у постійному взаємовпливові дітей і батьків (та інших дорослих членів сім’ї), їхній активності займатися самовихованням, самовдосконаленням.

Незважаючи на оновлену систему суспільного виховання, сім’я, як і раніше, залишається основним оточенням життєдіяльності дітей, первинною ланкою соціалізації дитини, підготовки її до самостійного життя й формування особистості, її життєвої позиції. Перші «уроки життя» в сім’ї закладають основу, виходячи з якої, дитина, підліток, дівчина чи юнак вибірково сприймають, переробляють, засвоюють або відхиляють ту чи іншу інформацію.

Таким чином, сімейне виховання — це одна з форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків з повсякденним впливом сімейного побуту. Головним завданням сімейного виховання є підготовка дітей до життя в наявних соціальних умовах, набуття ними знань, умінь і навичок, необхідних для формування особистості в умовах родини [2, с. 306].

У вищому ж вимірі сімейне виховання — це виховання в дітей високих ідеалів, які здавна властиві українській родині. Цими ідеалами є:

ідеал сім’ї як першооснови життя людини, своєрідної фортеці, що забезпечує розвиток і захист найкращих якостей особистості в загальнолюдському та національному ціннісному вимірі;
ідеал праці як найповнішої форми виявлення інтелектуальних, духовних, фізичних, творчих здібностей і можливостей людини, джерела достатку й радощів, забезпечення повноцінного життя особистості, родини;
ідеал духовності як своєрідної синтетичної форми осягнення світу й себе в єдиному морально-ціннісному вимірі й ставлення до навколишнього природного й суспільного середовища та оточення;
ідеал громадянства як відчуття особистої належності до свого народу, держави, рідної землі, роду, традицій і звичаїв, культури, відповідальності й обов’язку за їхнє збереження і продовження [3, c. 67].

Ці ідеали закорінені в життя української родини, її свідомість, працю й творчу діяльність. Вони, по суті, є вищими критеріями соціалізації дітей і молоді. Сформованість в останньої цих ідеалів є свідченням соціальної й духовної зрілості, готовності до праці та створення сім’ї, повноцінного громадянського життя. Процес соціалізації дитини, безумовно, передусім детермінований атмосферою в сім’ї, її культурно-освітнім рівнем, традиціями, духовністю, матеріально-побутовою організацією життя, тобто здатністю транслювати означені ідеали. Звісно, що сучасні серйозні матеріальні та господарсько-побутові перешкоди дуже негативно позначаються на передачі цих вищих цінностей сімейного життя.

Серйозною перешкодою у вихованні дітей є значне послаблення такого потужного чинника виховання, як приклад батьків. Сучасні підлітки, відчуваючи на собі незадовільний рівень життя сім’ї, здебільшого відмовляються жити за тими ж принципами, що й їхні батьки. Традиційні уявлення нашого народу про те, що слухняність та скромність є позитивними якостями, суперечать вимогам «суспільства конкуренції», де умовами виживання є ініціативність, напористість, уміння «подати себе» з найвигіднішого боку самовпевненість, здатність протистояти тискові авторитетів.

Можливості реалізації виховної функції сім’ї нині украй обмежені через падіння загального культурно-освітнього рівня більшості населення. З огляду на те, що освіта на сьогодні втратила свою цінність, що справжні світові культурні здобутки не є доступними для більшості людей, батьки не в змозі належно виховувати дітей. Натомість вони покладають надію на школу, школа ж погоджується надавати додаткові послуги тільки за додаткову оплату

Гостро постають також проблеми бездоглядності дітей та зростання рівня правопорушень серед неповнолітніх. Бездоглядність дітей зумовлена не тільки зростанням кількості соціально неспроможних сімей, а й загальним зниженням матеріального добробуту населення [2, c. 49].

За даними МВС України, у 2009 р. працівники кримінальної міліції у справах дітей склали майже 18,6 тис. адміністративних протоколів на батьків за невиконання своїх обов’язків щодо виховання дітей та понад 1,9 тис. — за доведення неповнолітніх до стану сп’яніння. До того ж, оформлено 3,1 тис. матеріалів, за якими суди позбавили батьківських прав понад 2,4 тис. осіб.

Говорячи про виховну функцію сім’ї, ми розуміємо, що батьки, інші члени сім’ї діють не ізольовано від суспільства. Тільки при оптимальному поєднанні внутрішньо-сімейного й суспільного можуть бути створені умови для гармонійного розвитку особистості, зменшення кількості правопорушень серед дітей, підвищення відповідальності в батьків за сімейне виховання.

Виховна функція сім’ї тісно пов’язана з функцією організації сімейного дозвілля. Ефективність її реалізації визначається, по-перше, наявністю й по-стійним збільшенням вільного часу; по-друге, подальшим розвитком сучасної індустрії дозвілля, і, по-третє, умілим і продуманим вибором засобів і форм використання вільного часу.

Рекреаційна функція сучасної сім’ї є однією з найбільш важливих, тобто діяльність сім’ї пов’язана з організацією вільного часу та дозвілля.

За сучасних умов вільний час залишається тією сферою життєдіяльності, соціальної практики, яка створює багато нових можливостей не лише для традиційних соціальних інститутів та культурно-дозвіллєвих організацій, що займаються його регулюванням, організацією дозвілля й відпочинку а й для окремих сімей, виконує завдання якнайповнішого прилучення людини до скарбів загальнолюдської та національної культури.

Суть вільного часу покладена у внутрішній основі тієї діяльності, яку здійснює член сім’ї поза необхідними годинами праці та неодмінними заняттями поза робочим часом. Змістом вільного часу є всебічний розвиток особистості, суттю якого є така структура вільного часу яка сприяє ефективному його використанню, що означає передусім розвиток різноманітної творчості та культурної діяльності [6, c. 89].

Види дозвіллєвих занять:

індивідуальне використання культури (читання газет, журналів, книг, прослуховування радіо, перегляд телепередач тощо);
публічно-видовищне використання культури (відвідування театрів, кіно, концертів, музеїв, спортивних видовищ, закладів культури тощо);
спілкування (з друзями, родичами, близькими, сусідами);
спорт та фізичні заняття (заняття окремими видами спорту ранкова та вечірня гімнастика, водні процедури);
заняття, розваги та ігри, які знімають розумове та фізичне напруження, сприяють розвитку особистості, її духовному збагаченню, створенню доброго настрою (гуртки та любительські об’єднання та клуби за інтересами, дискотеки, вечори відпочинку, туристичні походи та поїздки);
пасивний відпочинок (прогулянки без певної мети, спокій, зміна напруженості врівноваженістю тощо);
заняття, які можна вважати явищами антикультури (зловживання алкоголем, хуліганство, злочинність, наркоманія, азартні ігри, безцільне «вбивання часу»), розбещений спосіб відпочинку.

Таким чином, дозвілля — це сукупність занять, за допомогою яких відновлюються фізичні, розумові та психічні сили кожної людини. Вище перераховані види дозвіллєвих занять характерні і для кожного члена сім’ї, і для всієї родини.

Виникає потреба згрупувати й виділити дозвіллєві заняття сім’ї, родини в окремі типи: 1) за витраченою енергією: пасивне та активне дозвілля; 2) за культурним спрямуванням: культурне, споживацьке та антикультурне дозвілля; 3) за кількістю учасників: родинне дозвілля (масове), сімейне (групове), дозвілля окремого члена сім’ї (індивідуальне); 4) за місцем проведення: у колі родини, культурно-дозвіллєвому закладі, на лоні природи тощо.

Зростання суспільного статусу сім’ї, підвищення культурно-освітнього рівня її членів, розширення сфери побутового обслуговування населення знач-но посилили роль соціальних та морально-психологічних засад у використанні вільного часу. Нині ефективність виховної функції сім’ї, міцність психологічних зв’язків подружжя дедалі більше залежать від способу використання родиною вільного часу. Як свідчать дослідження, 70 — 80 % вільного часу ми проводимо у власних квартирах разом з сім’єю. Сфера сімейного дозвілля стає основою розвитку нового типу сім’ї. У зв’язку з послабленням господарсько-економічної функції у життєдіяльності сім’ї зростає функція вільного часу — необхідна умова гармонійного розвитку кожного члена сімейного колективу, підтримання в ньому сприятливого психологічного клімату, зміцнення подружніх стосунків.

Характеризуючи зміни в структурі вільного часу сім’ї, можна констатувати, що нині викристалізовується своєрідна поляризація форм дозвілля: з одного боку, розширюється час користування культурно-організаційними послугами відпочинку, переважно активними його формами, з іншого — простежуємо збільшення частки сімейного дозвілля в домашніх умовах. Цей факт можна пояснити різким розшаруванням суспільства за майновим чинником, що виникло останнім часом. Іншими словами, заможна частина суспільства має значну перевагу в можливостях використання вільного часу. При цьому телебачення поступово витісняє такі форми дозвілля, які традиційно проводили в домашніх умовах (самодіяльні творчі заняття, співи, рукоділля та інші аматорські захоплення).

Структуру вільного часу сім’ї визначають неоднорідністю складу: віковими, статевими та професійними особливостями, які окреслюють соціальні умови організації сімейного дозвілля, наприклад, час дозвіллєвої діяльності за своєю спрямованістю та структурою різний у чоловіків і жінок, робітників і службовців, жителів міста та села [11, c. 124-125].

1.2. Форми і методи організації сімейного дозвілля

Відпочинок дає можливість визначити місце і роль окремої людини в соціальній системі (соціальній групі, колективі, суспільстві в цілому) відповідно до його індивідуальних якостей і особливостей. Усе це й робить відпочинок соціально-педагогічним видом діяльності. Важливо, щоб кожна людина займалася улюбленою справою і виконувала ті соціальні функції, які більше всього відповідають її інтересам і можливостям. Тим більше важливо, що проводячи дозвілля разом, батьки і діти краще пізнають один одного, знаходять оптимальні шляхи взаєморозуміння — а все це робить родину повноцінною у високому розумінні цього слова.

Систематизувати усі форми лише за однією ознакою досить важко, оскільки їх діапазон досить великий. Тому в теорії та практиці відокремлюють різні види організаційних форм дозвілля за певною класифікацією. Звєрєва І. пропонує таку класифікацію: 1) за кількісним складом учасників: індивідуальні (бесіда, гра), колективні (конкурс, диспут, прес-конференція, усний журнал, відеолекторій, аукціон), масові (свято, концерт, акція, фестиваль); 2) складністю побудови: прості (бесіда, диспут, вікторина), складні (конкурс, ярмарок, змагання, заочна мандрівка, театралізована постановка, тематичний вечір, ігрова програма), комплексні (тематичний день, тематичний тиждень, місячник, фестиваль); 3) характером змістового наповнення: інформаційні (бесіда, лекція, диспут, зустріч, круглий стіл, тематичний вечір), практичні (виставка, похід, змагання, конкурс умільців, вулична ігротека), інформаційно-практичні (гра мандрівка, тематична акція, конкурс).

Оскільки у дозвіллєвій діяльності поєднуються такі цілі як виховання і відпочинок, то і добір методів повинен грунтуватись на основі цих цілей, а також на основі тієї чи іншої форми. «Метод виховання — це спосіб впливу вихователя на свідомість, волю й почуття вихованця з метою формування в нього стійких переконань і певних норм поведінки». [4, c.85]. Складовою методу є прийом виховання, який визначає шляхи реалізації вимог цього методу. Методи виховання класифікують залежно від їх функціональної спрямованості, виокремлюючи такі групи: 1. Методи формування свідомості й переконань. 2. Методи організації діяльності й формування поведінки. 3. Методи стимулювання та коригування поведінки й діяльності особистості.

Методи педагогіки дозвілля — це шляхи і способи здійснення виховного і освітнього процесів у сфері вільного часу. Вибір того або іншого методу залежить від форми реалізації дозвільної діяльності — групової або масової [4, 89]. Для групових форм реалізації дозвілля головним методом є метод педагогічної організації спільноти на основі сумісної дозвільної діяльності. Для масових форм — метод створення педагогічних ситуацій, що задовольняють потреби людини в спілкуванні, враженнях розважального або пізнавального характеру, співпереживанні і емоційній розрядці. Процес реалізації кожного з цих основних методів спирається на сукупність окремих методик, що дозволяють із найбільшою повнотою вирішувати конкретні виховні або просвітні завдання. Бочелюк В. Й. в організації дозвілля виділяє наступні методи. 1. Метод емоційної інтеграції спільності. 2. Метод зняття психологічної дистанції. 3. Метод концентрації форм спілкування з активізацією ігрового спілкування. 4. Метод режисури контактів [10, c.118].

Різні вікові групи людей, які представлені у сім’ї, по-різному ставляться до спільного проведення дозвілля. Найбільш типові форми вияву культурно-дозвіллєвої діяльності характерні для представників першої групи, у яку включають молодих людей віком до 20 років, які відрізняються ініціативним поводженням: часті виступи в клубному об’єднанні інших місцях; високий ранг особистої думки в системі факторів, які впливають на формування переконань і орієнтації; лідирування в спілкуванні як в установі культури, широта інтересів до питань інших сфер життя суспільства; висока критичність в оцінці проведених культурно-дозвіллєвих програм; компетентність у питаннях організації дозвілля. Друга група — люди віком 20-40 років. Вони відрізняються ініціативним у поєднанні з реактивним (тобто підтримкою ініціативи інших) поводженням. Тут показники за своїм набором приблизно співпадають із показниками першої групи, однак у ряді випадків превалюють не тільки ініціативне, але й орієнтоване на питання політичного, культурного, економічного життя поводження, низька критичність в оцінці культурно-дозвіллєвих програм, невизначена мотивація і низька активність у розширенні знань. Третю групу представляють люди віком за 40 років, які відзначаються індиферентним поводженням у культурно-дозвіллєвій діяльності. Для цієї групи характерна: вузькість кола джерел інформації, які в основному випадкові, ситуативні; майже повна відсутність спілкування на теми культури; відсутність виражених інтересів до культури і прагнення до розширення знань і в той же час активна участь у суспільній роботі установи культури [1, c. 24].

Розділ 2. Заклади культури як організатори сімейного дозвілля

2.1. Соціально-культурний потенціал сімейного дозвілля

У сучасних умовах ефективність виховної функції сім’ї, міцність психологічних зв’язків подружжя дедалі більше залежать від способу використання родиною вільного часу і дозвілля.

Сьогодні домівка перетворюється на справжній осередок культурного життя, відпочинку та сімейного дозвілля.

Сім’я є головним носієм національних традицій, котрі протягом століть допомагали формувати широкий духовний світ, високі моральні чесноти, виховувати працелюбність, повагу до старших, любов до рідного краю. Через сімейну сферу традиції успадковуються поколіннями. У сім’ї засвоюється близько 60% усього обсягу етнокультурної інформації, яка потім становить основу для етнічної самоідентифікації особистості. На фоні процесів глобалізації суспільного життя сім’я є стабільним елементом у національному вихованні особистості. Шляхом навчання спілкуванню в сім’ї і формування загальнолюдських стандартів поведінки здійснюються перші кроки соціалізації особистості.

У сучасній Україні виникають нові форми соціальних та економічних внутрішньосімейних взаємин. Суттєво змінюється становище жінки в сім’ї. На відміну від традиційної сім’ї, де авторитет чоловіка вважався незаперечним, за умов вирівнювання ролевих навантажень між чоловіком і жінкою втрачає сенс сама постановка питання про лідерство в сім’ї. Це не може не впливати на сутність, форми та методи організації сімейного дозвілля, його соціально-культурний потенціал. Участь у виробництві зменшує можливості жінки повноцінно виконувати свої основні функції берегині домашнього вогнища, організаторки й упорядниці сімейного середовища. У стосунках між батьками та дітьми на зміну авторитарній системі відносин приходить демократична.

З іншого боку, неоліберальні технології у трансформації суспільства викликають соціально-майнове розшарування, через яке не тільки зростає кількість неблагополучних сімей і погіршуються їхні демографічні характеристики, а й суттєво змінюються можливості сімейного дозвілля, простежується значна розбіжність у реалізації його педагогічного потенціалу. Дослідники звертають увагу на ту обставину, що чисельність дітей із звичайної кількісної характеристики структури сім’ї перетворюється в інтегральний показник способу життя [2, c. 72-73].

Специфіка дозвіллєвої роботи пов’язана із свободою вибору дітьми занять для задоволення особистих пізнавальних і духовних інтересів. Вона з’ясовує особливі методи і організаційні форми виховної роботи. На думку Т. Сущенко, від того, наскільки виховний процес відповідає інтересам дітей, залежить їхнє ставлення до програми виховання та методу її реалізації. В. Тріодін, Ю. Стрельцов, Т. Фролова, В. Бесєдіна, Б. Кобзар акцентують увагу на вікових і соціально-психологічних особливостях дітей. Виходячи з цього, метод гри є провідним у роботі з дітьми. А. Демчишин, В. Мухін, Р. Мозола, Т. Сущенко певні того, що гра розвиває організм дитини, є дійовим засобом активізації розумової працездатності та виховання характеру, дитина стає схильною до спілкування, навчається правильно оцінювати свої сили та можливості.

Середній шкільний вік психологічно вирізняється крайніми протиріччями. Як стверджує І. Кон, для нього характерні диспропорції у рівні й темпах розвитку. Звідси — типові вікові конфлікти та їх трансформування в свідомості підлітка. Головним новоутворенням підліткового віку психологи вважають почуття дорослості. Важливою у цьому віці постає потреба у вивільненні від контролю батьків, учителів, дорослих. На перше місце виходить спілкування з однолітками. Звідси і завдання, які вирішують педагоги-організатори позашкільної роботи: допомогти підліткам у формуванні самостійності у виборі форм занять у вільний час, у прийнятті рішень щодо реалізації потреб, у виборі позиції і ролі в колективних та групових видах занять. Важливого значення набуває розвиток підліткового самоуправління у сфері вільного часу.

Творчо-активна діяльність дітей у сфері вільного часу формує та розвиває увагу, гнучкість і динамізм мислення, його відносну автономність і здатність знаходити зв’язки між явищами і процесами, створює високий рівень інформаційної насиченості у спілкуванні між однолітками та з дорослими. Ця діяльність здійснюється в рамках таких провідних форм, як конструктивно спрямована праця, пізнання та спілкування на основі розвитку абстрактного мислення, ціннісна орієнтація гуманістичного спрямування [3].

Сім’я являє собою унікальну соціальну спільноту, об’єднану спільними метою, завданнями, стилем життя, особливим колективом.

Сфера дозвілля молоді, як і всього населення, — предмет загальнодержавного й соціально-економічного програмування. Економісти висловлюють думку, що інвестиції в духовну сферу, побут, культуру, в розвиток здібностей людей стають нині не менш важливими, ніж прямі капіталовкладення у виробництво. За сучасних умов заклади культури, особливо в сільській місцевості, повинні стати центрами культурно-освітньої та виховної роботи. Адже їм відводиться неабияка роль у вихованні підростаючого покоління відповідно до державної політики і суспільних потреб.

Сьогодні з понад 500 видів занять, які функціонують у дозвіллєвому просторі, регулярно використовуються тільки 2—3%. Безперечно, це наслідок, передусім, того, що більшість товариських компаній проводить своє дозвілля вдома, на вулиці і лише 15—20% — у закладах культури. Тенденція до проведення дозвілля переважно в умовах домашнього культурного середовища може обмежувати духовний світ особистості, робить її соціальні відносини однобічними, статичними. Це актуалізує проблему розвитку сімейного дозвілля в умовах громадського середовища, вдосконалення суспільних форм його організації і, водночас, ставить особливі завдання перед закладами культури, які мають значний соціальний досвід організації сімейного дозвілля. Г.Л. Тульчинський вважає за доцільне оцінювати діяльність культурно-освітніх закладів за показником активізації вільного часу, який відпо-відав би ступеню включення окремого індивіда чи соціальної спільноти в клубну діяльність. На думку Г.А. Євтєєвої, при цьому важливо розрізняти участь індивіда в клубних заняттях пасивного та активного типу. Якщо заняття пасивного типу в основному виконують регенеративні функції (відновлюють трудовий тонус і розвивають активність людини на рівні фізіології), то активні стимулюють психологічні можливості, підвищують розумову працездатність, сприяють формуванню колективістських нахилів особистості. Виходячи з цього, і пропонується оцінювати ефективність вільного часу через фізіологічний, психологічний і педагогічний критерії. Фізіологічний критерій передбачає задоволення потреб у фізичному відпочинку, психологічний пов’язаний з потребами емоційної та інтелектуальної активності, а педагогічний зумовлює вибір занять, спрямованих на самовдосконалення особистості, її соціальних рис [17, c. 23].

2.2. Проведення сімейного дозвілля в закладах культури

В 1990-х рр. контакти населення з традиційними закладами культури поступово скорочуються. Зокрема, простежується розрив між можливістю відвідування якогось публічного закладу культури і фактичним користуванням ним. Так, за даними репрезентативного опитування населення, що здійснив Інститут соціології НАН України в лютому 1998 р., 60% респондентів мали змогу відвідувати клуби й будинки культури за місцем проживання, але фактично бували у них 34%; мали можливість відвідувати бібліотеки 76%, а фактично користувались ними 23%. За цей самий період зменшилася і кількість домашніх бібліотек (з фондами понад 100 книжок) — з 31% (1994) до 22% (2000).

Посилення тенденції до пасивного проведення вільного часу ускладнило і загострило ряд проблем дозвілля — передусім, виховання культурних потреб і смаків людей, які стимулювали б організацію відповідних форм домашнього дозвілля. Небезпека названої тенденції полягає ще й у тому, що вона часом обумовлює споживацькі настрої, звички, у ставленні до дозвілля. Дана позиція властива людям пасивним і не містить найменшого натяку на їхню власну активність.

Такий відпочинок починається з переходу від споживацького, видовищного способу використання вільного часу до форм дозвіллєвої діяльності, які передбачають пряму чи непряму взаємодію людей, через яку засвоюються духовні цінності. Проте умови для цього засвоєння створюють самі актори. Щоправда, є й такі форми активного дозвілля, суть яких — у створенні духовних або матеріальних цінностей: гуртки художньої самодіяльності, науково-технічної творчості, колекціонування, різного роду спортивні та фізкультурні клуби, секції тощо [18, c. 62-63].

У родині, в якій самі батьки живуть активним культурним життям, де газета і книга є необхідними в побуті, культурне виховання здійснюється навіть тоді, коли батьки начебто й не думають про нього. Спілкування дітей з батьками у процесі спільної аматорської діяльності є надзвичайно корисним. Сучасна сім’я, за свідченням дослідників, на виховання прикладом через залучення до спільної діяльності витрачає, порівняно з іншими складовими дозвілля дорослих, найменше часу. Майже зовсім зникли сімейні читання, музикування, спів тощо. Отже, проблема “батьки — діти” в дозвіллєвому аспекті значною мірою полягає в наявності чи відсутності спільних інтересів у дорослих та дітей. Ніщо так не об’єднує сім’ю, як спільні захоплення. Люди, які мають спільні інтереси, швидко знаходять теми для спілкування. Захоплення допомагають зберегти дружбу і взаєморозуміння в роботі, зближують батьків і дітей.

Таким чином, зміна умов і характеру соціалізації сучасного підростаючого покоління покладає на родину велику відповідальність за входження дітей у доросле життя, гармонійне формування особистості. Водночас, реалізація цих завдань неможлива без піднесення життєвого рівня населення, без вирішення комплексу соціально-економічних проблем тощо.

Сімейне дозвілля не може ефективно виконувати свої основні функції без прилучення до засобів культури і мистецтва. Своєрідність організації дозвілля з дітьми в клубах полягає в тому, що вона представляє собою колективну діяльність. Характерною ознакою дозвіллєвої діяльності є відсутність будь-якого тиску ззовні. Психологічно вільна діяльність сприймається як задоволення.

Художня література, театр, кіно, образотворче мистецтво, музика надають великі можливості для збагачення духовного світу сім’ї. Проте значна частина сімей досить рідко звертається до культурно-дозвіллєвої діяльності, пов’язаної з мистецтвом. Так, майже половина населення країни не буває в театрі, 3/4 — на виставках, у музеях, на концертах класичної музики. Часом значну диспропорцію у способах прилучення населення до культурних цінностей певною мірою можна пояснити всеохопним розширенням можливостей засобів масової комунікації. Збільшення кількості передач, теле- і відеофільмів відчутно знизило потребу в читанні, а використання аудіопродукції зменшило потребу сім’ї в домашньому співі, відвідуванні театрів, концертів. Для більшості сімей характерною є саме пасивна участь у культурному житті, переважання позиції споживачів духовних цінностей, а не їх творців. Зрушень у структурі дозвілля населення можна досягти, на нашу думку, якщо сім’я сприятиме поширенню активних форм дозвілля і, насамперед, різноманітних видів самодіяльної творчості.

Родинне дозвілля є сферою зняття психологічної напруги, переключення на спілкування з рідними і близькими людьми, духовної релаксації. Воно виконує специфічні функції, сприяє зміцненню сімейного колективу:

ефективна функція сімейного дозвілля — формуванню позитивних емоцій та емоційної спільності членів сім’ї;
культурно-дозвіллєва функція — формуванню, розвитку, збереженню і передачі моральних, культурних цінностей, норм і зразків поведінки в сім’ї, що має велике значення для вдосконалення способу життя її членів, задоволеності шлюбом, а відповідно, і стабільності сім’ї;
комунікативна функція — духовному спілкуванню та позитивному психічному і психологічному розвитку кожного індивіда;
релаксаційна функція — відновленню фізіологічних сил для продуктивної праці;
рекреаційна функція — задоволенню духовних потреб індивідів;
розвиваюча функція — розвитку особистості;
соціальна функція — передачі життєвого досвіду через сімейні традиції, звичаї та обряди [2, c. 78-79].

Отже, сім’я є тим соціальним осередком, де діти одержують свої перші “життєві уроки” і прилучаються не лише до культури, а й до створення, формування, виховання дозвіллєвої культурної особистості.

У незалежній Україні клуби та клубні об’єднання максимально адаптовані до сучасного життя. Значно знизилась цінність громадських клубів з культурно-просвітницькими програмами. На перше місце виходять клубні заклади, які виконують рекреаційну, оздоровчу, комунікативну, соціальну, пізнавальну функції та ін., що є абсолютним відтворенням клубної діяльності людей за прикладом розвинених країн західної Європи і США. Отримали розвиток клуби соціального престижу. Дуже поширеними стали клуби за віковою категорією, до яких можна віднести і дитячі клуби, що виконують пріорітетно-рекреаційну, творчу, виховну функції. Збільшилась чисельність клубів за інтересами.

В системі установ культури, які займаються проблемою організації дозвілля людей, особливе місце посідають парки культури й відпочинку. Однією з особливостей, яка відрізняє парк культури і відпочинку від інших установ, є його організоване за певними законами середовище. Природне середовище взагалі і парки культури відпочинку, зокрема, складається з ряду різних за характеристикою елементів: алеї, зелені насадження, дитячі майданчики, тераси, водоймища тощо. В цілому вони складають простір парку і формують його зовнішній архітектурний вигляд.

Як відомо, відпочинок дітей передбачає різні види діяльності, в тому числі спрямовані на їх духовний розвиток. Цей напрям дозвілля являє собою комплекс програм і послуг, запропонованих парком для задоволення різних потреб відвідувачів: пізнавальних, розважальних, художніх, аматорських і таке інше.

Однією з форм дозвіллєвої діяльності дітей в парках є проведення концертів та святкування різноманітних свят. Так, з самого початку існування парків культури і відпочинку найбільш розповсюдженим видом дозвіллєвої діяльності відвідувачів стала їх концертна діяльність. Вона відбувалася на спеціальних паркових об’єктах: в зелених театрах, на естрадних майданчиках. Відомо, що концерти – це форма пропаганди всіх видів і жанрів мистецтва. Всі види концертів проходять у парку: збірні, сольні, хорові, музичні, театральні, циркові, танцювальні програми. Вони відповідають різним інтересам і потребам людей, їх уподобанням і характерам [8, с.67].

Свята ж в діяльності парків культури і відпочинку, організації в них індустрії дозвілля посідають теж одне з головних місць. Як показали дослідження проведені в парках Києва, Харкова з метою виявлення інтересів і потреб різних верств населення, що відвідували парки, театралізовані свята і атракціони, обрали найбільший процент респондентів. Святкове дозвілля приваблює яскраво вираженими розважальними системами, а також мистецькими програмами, можливістю для дітей брати участь у багатьох акціях (соціальних, громадських, розважальних). Маються на увазі активізуючі прийоми: ігри, масовки, театралізовані рухи, хорові співи, танці і багато інших [12, с.84].

Серед основних напрямів діяльності закладів культури виділяється дозвіллєво-розважальний, який передбачає організацію культурного дозвілля дітей, спілкування з однолітками у різних формах ігрової та дозвіллєво-розважальної діяльності, поліпшення психологічного здоров’я, зняття психологічної напруги. В дитячих центрах для цього діють такі форми дозвілля як самостійні об’єднання по інтересах, ігрові програми, масові свята (бали, концерти, конкурси, свята, гуляння, змагання, фестивалі) та інші – сприятлива сфера для усвідомлення себе, своїх якостей, достоїнств і недоліків порівняно з іншими людьми. Діти оцінюють себе, орієнтуючись на соціально прийняті критерії і еталони, бо самосвідомість соціальна за своїм змістом, за своєю суттю і неможлива поза процесом спілкування. Саме в умовах дозвілля формуються спільності, що дають дітям, підліткам і юнацтву можливість виступати в найрізноманітніших соціальних амплуа.

У наш час рідко зустрінеш сім’ю, де практикується спільна робота батьків і дітей щодо оформлення житла, де відведені місця для аматорських занять дорослих і дітей. І все-таки батьки, які зацікавлені у всебічному розвитку дітей, можуть багато в чому допомогти їм виявити свої творчі захоплення. Надзвичайно сприяють цьому сімейні музичні, поетичні, літературні вечори, домашні вистави, ігри та сімейні свята. Необхідною умовою колективної творчості сім’ї є активність, ініціатива всіх і кожного зокрема. Зацікавившись певним видом мистецтва, сім’я не може обійтися без нагромадження нових матеріалів, поповнення інформації з газет та журналів, вивчення спеціальної літератури, колективного відвідування музеїв, виставок, театральних вистав, концертів, екскурсій до пам’яток культури, історичних місць. Результативність проведення вільного часу оцінюється переважно особистісними здобутками кожного члена сім’ї.

Пізнаючи зміст такого навчання і виховання, необхідно мати уявлення про соціально-культурні цінності, на які зорієнтований кожен член сім’ї у свій вільний час, і про ті життєдіяльні чинники, що зумовлюють цю орієнтацію.

Особливості організації сімейного дозвілля зумовлюють його значний соціально-культурний потенціал і можливості використання у соціалізації особистості та збагаченні духовного потенціалу суспільства. Досягнення ефективності культурно-педагогічного процесу, спрямованого на актуалізацію виховного потенціалу змістовного дозвілля, передбачає організацію його на таких принципових засадах:

гуманізація, що створює умови для формування гуманістично орієнтованої особистості та її спрямованість на творчу самореалізацію;
науковість і системність, що полягає в забезпеченні оптимальних умов для розширення і поглиблення знань, умінь і навичок у сфері дозвілля та інтегруючої функції сім’ї для формування нових цінностей;
доступність і добровільність, тобто право вибору та забезпечення реалізації дозвіллєвих потреб особистості, її творчої самореалізації, самовдосконалення, набуття додаткових знань, умінь і навичок;
культурно-дозвіллєва активність особистості — створення умов та психолого-педагогічної атмосфери, яка сприяє самовиявленню, виявленню творчої активності, обдарованості й таланту;
багатоукладність і варіативність, що передбачає широкий вибір змісту, форм і засобів сімейного дозвілля;
наступність в організації сімейного дозвілля, яка передбачає об’єднання зусиль сім’ї та культурно-дозвіллєвих закладів.

У духовному житті суспільства склалися неоднозначні і суперечливі тенденції: з одного боку, суттєво зросла потреба населення у вивченні своєї історії та культури, активізувалась його участь в аматорській діяльності, спрямованій на вивчення культурної спадщини, актуалізувалися народні традиції, обряди, свята, створення сімейних фольклорних колективів; з іншого, — очевидне зниження загального культурного рівня населення, масштабний прагматизм як вияв поширення індивідуалістичних настроїв, наступ комерційної масової культури, яка ставить за мету не примноження людського в людині, а високі прибутки.

Сьогодні з понад 500 видів занять, які функціонують у дозвіллєвому просторі, нині регулярно використовуються тільки 2-3 %. Безперечно, це одна з причин того, що більшість товариських компаній проводить своє дозвілля вдома, на вулиці і лише 15-20 % — у закладах культури. Тенденція до проведення дозвілля переважно в умовах домашнього культурного середовища може обмежувати духовний світ особистості, робить її соціальні відносини однобічними, статичними. Це актуалізує проблему розвитку сімейного дозвілля в умовах громадського середовища, вдосконалення суспільних форм його організації, і, водночас, ставить особливі завдання перед закладами культури, які мають значний соціальний досвід організації сімейного дозвілля. Г. Тульчинський вважає за доцільне оцінювати діяльність культурно-освітніх закладів за показником активізації вільного часу, який відповідав би ступеню включення окремого індивіда чи соціальної спільноти у клубну діяльність. На думку Г. Євтєєвої, при цьому важливо розрізняти участь індивіда у клубних заняттях пасивного і активного типу. Якщо заняття пасивного типу в основному виконують регенеративні функції (відновлюють трудовий тонус і розвивають активність людини на рівні фізіології), то активні стимулюють психологічні можливості, підвищують розумову працездатність, сприяють формуванню колективістських здібностей особистості. Виходячи з цього, і пропонується оцінювати ефективність вільного часу через фізіологічний, психологічний і педагогічний критерії. Фізіологічний критерій передбачає задоволення потреб у фізичному відпочинку, психологічний — пов’язаний з потребами емоційної та інтелектуальної активності, а педагогічний зумовлює вибір занять, спрямованих на самовдосконалення особистості, її соціальних рис [1, c. 51-52].

У сільській місцевості можливості закладів культури і спорту використовуються ще з меншою ефективністю. На заваді різні причини: неукомплектованість кваліфікованими кадрами, формальне ставлення місцевих керівників до культурно-освітньої і фізкультурно-оздоровчої роботи, незабезпеченість обладнанням та музичними інструментами, спортивним інвентарем, невідповідність приміщень сучасним вимогам тощо.

Таким чином, пасивне дозвілля — надто обмежений спосіб проведення вільного часу, яке тільки у поєднанні з активним відпочинком має сенс. Такий відпочинок починається з переходу від споживацького, видовищного способу використання вільного часу до форм дозвіллєвої діяльності, які передбачають пряму чи непряму взаємодію людей, через яку засвоюються духовні цінності. Проте, умови для цього засвоєння створюють самі актори. Щоправда, є й такі форми активного дозвілля, суть яких — у створенні духовних або матеріальних цінностей: гуртки художньої самодіяльності, науково-технічної творчості, колекціонування, різного роду спортивні та фізкультурні клуби, секції тощо. Сфері дозвілля надано руху, у ній відмирає старе, народжується нове. Перспективні форми змістовної організації вільного часу переконують, що тенденція до активізації дозвілля набирає сил і темпів.

2.3. Організація сімейного дозвілля людей в закладах культури клубного типу

Сучасні культурно-дозвіллєві центри виступають як місце певної концентрації соціально-культурної діяльності людей у сфері дозвілля, де люди здобувають навички самореалізації, самоствердження у творчості, досвід дозвіллєвого поводження. Для того щоб цього досягти, необхідно відмовитися від заорганізованості, одноманітності і шаблонності культурно-дозвіллєвих форм, в основу діяльності покласти структуру і характер запитів людини, постійно прагнути розробляти і включати в практику нові, нетрадиційні і нестандартні форми розваг, освіти, спілкування і творчості різних верст населення [1, с. 25].

Так в дитячо-юнацьких клубах Голосіївського району м. Києва ви маєте неперевершену можливість потрапити в світ захоплюючих і романтичних пригод маючи при собі бажання навчатися, здатність мріяти і можливість фантазувати.

Головною метою проектів для сімей має бути забезпечення умов для активного способу життя, надання морально-психологічної підтримки, усунення конфліктних ситуацій, формування відчуття власної гідності, доцільності докладених зусиль і позитивної самооцінки, уникнення дестабілізуючих факторів життя. Успішними будуть проекти типу “Срібний вік”, “Нова професія”, “Мистецтво та здоров’я”, “Відпочинок за містом”, “Активне дозвілля”, “Забуті історії” та ін. [1, с. 25].

У проектній роботі з сім’ями використовуються різні форми: виготовлення керамічних виробів, бальні танці, уроки самообслуговування, гра в бридж, гуртки живопису, оздоровчі заходи; консультації для родичів і близьких, які доглядають осіб літнього віку.

На особливу увагу заслуговують проекти, орієнтовані на реалізацію виховних можливостей осіб похилого віку. Прикладом може бути створення проектів і програм, метою яких є поєднання інтересів молоді та людей похилого віку. Така інтеграція відбувається шляхом творчої активності (участі у танцювальних, музичних, театральних гуртках); спортивної та оздоровчої діяльності (спеціальні програми для різних вікових груп); організації дозвілля в клубах за інтересами та рекреаційних центрах.

Головними в успішній реалізації таких проектів повинні бути:

— види соціально-культурної діяльності, орієнтовані на творчу активність особистості (танцювальні вечори, виступи аматорських колективів, концерти за участю самодіяльних ансамблів i хорових колективів);

— спортивна і фізкультурно-оздоровча діяльність (гра з м’ячем, туризм, катання на човнах, національні ігри, плавання) для зміцнення здоров’я, протистояння старінню організму, підтримання належної фізичної форми;

— створення “хобі-груп” на основі спільних художніх, естетичних, релігійних, літературних та інших інтересів, любительських і клубних об’єднань за інтересами, що урізноманітнюють палітру культурної діяльності людини;

— задоволення потреби в людському спілкуванні (дискусії, бесіди, прогулянки, що позитивно впливають на загальний стан здоров’я, життєвий тонус, психіку людини похилого віку) [14, с. 33].

Дозвіллєва діяльність може бути використана для підвищення творчої активності, виявлення обдарованих особистостей і сприяння їх самореалізації. Реалізація дозвіллєвих проектів і програм дозволить інтегрувати та раціонально реалізувати функції наявної інфраструктури шкіл, освітніх закладів, клубних установ, діючі кіномережі, спортивні організації [6].

Свідченням позитивних здобутків у сфері соціального партнерства може слугувати діяльність дитячо-юнацького клубу Голосіївського району м. Києва, котрий співпрацює з органами місцевого самоврядування та усіма студентськими органами самоврядування вищих навчальних закладів міста, шляхом залучення студентів до розробки та реалізації програм у сфері молодіжної політики (організація студентського дозвілля, соціально-правовий захист студентів, зайнятість); втілення програм з вирішення соціальних проблем (волонтерство, екологічні проекти); проведення заходів освітнього, культурного, політичного спрямування (бесіди, дебати, форуми); розробка друкованих та електронних видань соціально-психологічної, соціально-педагогічної, правової та просвітницько-інформаційної спрямованості для молоді.

Зокрема ДЮК «Віночок» пропонує наступні види дозвілля:

гурток «Умілі руки»;
гурток спортивно-бального танцю;
гурток інтелектуального розвитку «Джерельце»;
гурток спортивно-бального танцю «Лілея»;
дівочий клуб «Деміївські перлини»;
ігротека «Веселі хвилинки»;
гурток образотворчого мистецтва «Оберіг»;
Народний дитячий театр ляльок «Казкарик».

ДЮК «Веселка»:

вокальний гурток «Карамельки»;
гурток народної та естрадної хореографії «Азарт»;
гурток образотворчого мистецтва «Чарівний пензлик»;
гурток «Англійська мова»;
гурток «Умілі руки»;
гурток інтелектуального розвитку «Всезнайко»;
гурток інтелектуального розвитку «Еврика»;
клуб людей похилого віку «Від усієї душі».

В рамках проекту реалізуються безкоштовні освітні та культурні програми “Здоровий спосіб життя”, “Захисти свої права”, “Комп’ютерна грамотність”; проводяться цикли лекцій юристами, краєзнавцями, лікарями, мистецтвознавцями.

Отже, сучасні культурно-дозвіллєві центри виступають як місце певної концентрації соціально-культурної діяльності людей у сфері дозвілля, де люди здобувають навички самореалізації, самоствердження у творчості, досвід дозвіллєвого поводження. І вони постійно повинні піклуватися про якісне поліпшення змісту і форм своєї діяльності, про створення позитивного культурно-дозвіллєвого середовища.

Висновки

Отже, вивчення особливостей організації сімейного дозвілля дозволяє говорити про значний соціально-культурний потенціал і можливості його використання у соціалізації особистості та збагаченні духовного потенціалу суспільства. У духовному житті суспільства склалися неоднозначні і суперечливі тенденції: з одного боку, суттєве зростання потреб населення у вивченні своєї історії та культури, активізація участі населення в аматорській діяльності, спрямованій на вивчення культурної спадщини, актуалізація народних традицій, обрядів, свят, створення сімейних фольклорних колективів; з іншого, — очевидне зниження загального культурного рівня населення, масштабний прагматизм як вияв поширення індивідуалістичних настроїв, наступ комерційної масової культури, яка ставить за мету не примноження людського в людині, а високі прибутки. Означені тенденції вимагають серйозного наукового аналізу, спрямованого на вивчення особливостей використання сім’єю та закладами культури потенціалу сімейного дозвілля з метою його раціонального використання.

Правильна спрямованість сімейного дозвілля — необхідна передумова нормального функціонування сім’ї. Приклад батьків, які вміють з користю для себе та домашніх заповнювати своє дозвілля, наслідується дітьми у майбутньому дорослому житті. Найкращою формою задоволення потреби у спілкуванні є здорова атмосфера в сім’ї, добрі стосунки з друзями. Прийом гостей та відвідування друзів, родичів як форми сімейного дозвілля, пов’язані з відпочинком, спілкуванням у колі близьких по духу людей.

Від того, чим насичуємо ми спілкування в сім’ї, наскільки повноцінно відпочиваємо, залежить відновлення наших фізичних і духовних сил, зміцнення здоров’я всіх членів родини. В сім’ях, де батьки приділяють увагу спільному відпочинку з дітьми, розширенню їхнього кругозору, залученню до домашніх справ, спостерігається відсутність конфліктів, взаєморозуміння, створюється позитивний сімейний мікроклімат.

Список використаної літератури

Бабенко Н. Б. Заклади культури як організатори сімейного дозвілля / Н. Б. Бабенко. — К. : ДАКККіМ, 1999. — 75 с.
Бабенко Н. Б. Сімейне дозвілля. Теоретичні та емпіричні аспекти : монографія / Н. Б. Бабенко. — К. : ДАКККіМ, 2001. — 159 с.
Бабенко Н.Б. Соціологія сім’ї : Навч. посіб. — К.: ДАКККіМ, 2001. — 257 с.
Барвінок І.В. Формування музично-естетичної культури молодших школярів в умовах куль- турно-дозвіллєвої діяльності: Дис. … канд. пед. наук.: 13.00.01 — К., КНУК, 2000. — 287 с.
Бочелюк В. Й., Бочелюк В. В. Дозвіллєзнавство: Навч. посібн. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 208 с.
Воловик А., Воловик В. Педагогіка дозвілля. — Харків,1999. — С. 89.
Воловик А.Ф. Воловик В.А. Педагогіка дозвілля : Підруч. — Харків: ХДАК, 1999. — 332 с.
Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / С. У Гончаренко. — К. : Либідь, 1997. — 376 с.
Горбачова И. И., Каменем А. В. Деятельность клубов / Аналитический обзор. — М.: ГИВЦ МК РФ., 1994. — 35 с.
Ковтун О.М., Тарасенко В.І.Дозвілля розумне, змістовне. — К.: Знання, 1987. — 132 с.
Кузьмінський А. І., Омеляненко В. Л. Педагогіка родинного виховання. Навчальний посібник. — К.: Знання, 2006. — 324 с.
Культура досуга / В. М. Пича, И. В. Бестужев-Лада, В. М. Димов и др. — К. : Либідь, 1990. — 240 с.
Піча В. М. Культура вільного часу: Філософсько-соціологічний аналіз / В. М. Піча. — Л., 1990. — 237 с.
Про становище сімей в Україні: Державна доповідь за підсумками 2000 року (схвалена міжвідомчою комісією з питань сімейної політики). — К. : ВД «Шкільний світ», 2002. — 192 с.
Ручка А.О. Соціологічний моніторинг культурних практик населення України за період 1994—2000 рр. : Матеріали наук.-практ. конф. — К.: ДАКККіМ, 2001.
Сергеев В. М. Умеете ли вы отдыхать? / В. М. Сергеев. — М. : Академия, 2009. — 164 с.
Форми організації дозвілля дітей та молоді: Метод. матеріали до тренінгу / За заг. ред. І. Звєрєвої. — К.: Науковий світ, 2004. — 58 с.
Цимбалюк Н.М. Організація та методика культурно-дозвіллєвої діяльності. — Ч.1. Теоретичні основи культурно-дозвіллєвої діяльності. — К.: ДАКККіМ, 2000. — 145 с.

Освіта та самоосвіта