Вступ

Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) (International Civil Aviation Organizacion, ICAO) — заснована відповідно до Чиказької конвенції про цивільну авіацію 1944 року, є спеціалізованою установою ООН, що займається організацією і координацією міжнародного співробітництва держав у всіх аспектах діяльності цивільної авіації. Учасниками ІКАО є біля 190 держав, у тому числі на основі правонаступництва й Україна.

ІКАО досліджує проблеми організації міжнародної цивільної авіації, повітряних трас, створення аеропортів і аеронавігаційних засобів, розробляє міжнародні стандарти для конструювання й експлуатації повітряних суден, правила з використання устаткування, засобів зв’язку і контролю над польотами; сприяє уніфікації митних, імміграційних і санітарних правил і т.д. У рамках ІКАО розробляються проекти міжнародних конвенцій.

Стандарти  ІКАО — вимоги до фізичних і технічних характеристик, конфігурації, матеріальної частини, персоналу або правил, однакове застосування яких визначається необхідним для забезпечення безпеки та регулярності міжнародної аеронавігації. Зазначених вимог Україна повинна дотримуватися згідно з Конвенцією про міжнародну цивільну авіацію. У разі неможливості дотримання стандартів Міжнародної організації цивільної авіації до Ради ІКАО відповідним державним органом надсилається повідомлення згідно з статтею 38 зазначеної Конвенції.

1. Управління авіацією на регіональному рівні. Законодавча база

Процес лібералізації в сфері регулювання міжнародного повітряного транспорту продовжується на всіх рівнях. На двохсторонньому рівні 12 держав заключили 9 нових угод про «відкрите небо»; в результаті, загальна кількість угод, в яких бере участь 91 держава склало 136. Ці угоди  передбачають відкритий доступ до ринку авіації, безлімітний щодо пунктів призначення, прав на маршрути, обслуговування та їх кількість, спільне використання кодів і тарифів [3].

На регіональному рівні МАО виконують завдання, що поставлені на глобальному рівні, і передають інформацію з національного рівня. Тобто, вони виконують роль посередника. Відносини ІСАО з цими організаціями регламентуються рішеннями 10, 18 та 21-й сесій Асамблеї (Резолюції А10-5, А18-21 і А21-8) [2]. Вони передбачають розгляд прохань про надання допомоги в питаннях повітряного транспорту, що представляють регіональний інтерес, і надання на прохання держави підтримки у створенні регіональних організацій цивільної авіації за умови сумісності діяльності ІСАО та регіональної організації в галузі повітряного транспорту.

Отже, потрібно покращити вкрай відсталу нормативну базу, провести сертифікацію аеропортів (згідно рекомендацій ІСАО), вирішити в Уряді України питання щодо державної фінансової підтримки аеропортів, зменшення податків за землю, яку займають аеропорти. Для того щоб впоратися з проблемою перевантаженості аеропортів і повітряного простору, пов’язаної з ростом, потрібні величезні капіталовкладення в інфраструктуру аеропортів і аеронавігаційних служб, а також у сфері безпеки польотів та авіаційної безпеки для захисту життя пасажирів та забезпечення життєздатності авіатранспортної галузі. Тому, перш за все, потрібно забезпечити безпрецедентні рівні співробітництва між усіма зацікавленими сторонами авіаційного сектора за допомогою глобального форуму, яким є МАО.

Досягнувши згоди щодо певних принципів і заходів між інститутами, міжнародна цивільна авіація зможе розвиватися безпечним і упорядкованим чином, так щоб міжнародні повітряні сполучення через аеропорти України могли встановлюватися на основі рівності можливостей і здійснюватися раціонально та економічно; спрямованих на подальше підвищення рівня безпеки польотів, авіаційної безпеки, ефективності і сталого розвитку міжнародної цивільної авіації, що сприятимуть процвітанню і розвитку світового повітряного транспорту.

На сьогодні формальне невизнання державами необхідності утворення на регіональному рівні наднаціональних регулятивних органів з примусовими повноваженнями в галузі управління повітряним рухом не здатне ані применшити, ані приховати наявної проблеми: відсутність таких органів вже зараз шкодить безпеці авіасполучення і має свою ціну у збитках авіакомпаній, життях і здоров’ї пасажирів та екіпажів цивільний повітряних суден. Лакмусовим папірцем ступеню сприйняття цієї проблеми міжнародним співтовариством держав у нашому регіоні є процес ратифікації прийнятого державами Протоколу 1997 р., що консолідує Міжнародну конвенцію про співробітництво в убезпеченні аеронавігації 1960 р., перетворюючи Євроконтроль з суто експлуатаційної структури на наднаціональний регулятивний орган з розумно обмеженою, практичною компетенцією задля кращого управляння повітряним рухом та убезпечення цивільного повітряного судна в регіоні. А цей процес сьогодні заблоковано (8 держав-учасниць Євроконтролю відмовляються ратифікувати Протокол, який без цього не може набрати сили). Роботу з формування суспільної думки і впливу на позицію держав з цього приводу має активізувати спеціалізована глобальна міжурядова організація. Міжнародні зобов’язання України, зокрема, підписання у 2001 р. Україною «Кіпрських домовленостей», а також стратегічний курс України на інтеграцію до Європейського Союзу передбачають приведення законодавства України в сфері забезпечення безпеки цивільної авіації до світових стандартів.

2. Управління авіацією на національному рівні. Законодавча база

На національному рівні відбуваються процеси, які беруть участь  та підтримують ідеї сталого розвитку на міжнародному рівні, надаючи можливості впливу на формування національної політики в цивільній авіації. Робота на цьому рівні з одного боку забезпечує доступ до результатів досліджень та місцевого досвіду для усієї країни, а з іншого — підтримку місцевим ініціативам (доступ до загальнонаціональних ЗМІ, співпраця з центральними органами влади, залучення експертів національного рівня тощо).

Основу міжнародного та національного нормативного регулювання медичного забезпечення польотів повітряних суден цивільної авіації складають як національне законодавство, так і міжнародні норми, зокрема: Повітряний кодекс України Чиказька конвенція про міжнародну  цивільну авіацію 1944 р. [2]; Міжнародні стандарти та рекомендована практика. Видача свідоцтв авіаційному персоналу. Додаток № 1 до Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію, 1944 р., 9-е видання,  червень, 2001 р.; Міжнародні стандарти та рекомендована  практика.  Правила польотів.  Додаток №  2  до  Чиказької  конвенції  про  міжнародну цивільну авіацію, 1944 р., 9-е видання, липень, 1990 р.; Міжнародні стандарти та рекомендована практика. Додаток № 6:  Частина I. Міжнародний  комерційний  повітряний транспорт до Чиказької конвенції про  міжнародну  цивільну  авіацію,  1944  р., 6-е видання, липень, 1995 р.;  Частина II. Міжнародна авіація загального призначення. Літаки до Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію, 1944 р., 5-е видання, липень, 1995 р.; Частина III. Міжнародні польоти. Вертольоти до Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію, 1944 р., 3-е видання, липень, 1995 р. [3]; Документ ІКАО (Doc 8984) [4].

При Міністерстві транспорту і зв’язку України діє Державна авіаційна адміністрація (Державіаадміністрація), підрозділом якої є Управління сертифікації аеродромів та аеропортів. Взаємодія та контроль Державної авіаційної адміністрації з аеропортами України відбувається по наступних напрямках (рис. 1).

Відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 №1085/2011 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну авіаційну службу України. Указом Президента України від 06.04.2011 №398/2011 затверджено Положення про Державну авіаційну службу України (Державіаслужба України), яка є центральним органом виконавчої влади.

Основними завданнями Державіаслужби  є:

• внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору;
• реалізація державної політики у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору;
• здійснення державного контролю та нагляду за безпекою цивільної авіації;
• організація розроблення нормативно-правової бази для регулювання діяльності у галузі цивільної авіації;
• сертифікація та реєстрація об’єктів і суб’єктів цивільної авіації та ліцензування авіаційних перевезень;
• регулювання використання повітряного простору та організація повітряного руху;
• організація авіаційних перевезень;
• сприяння провадженню зовнішньоекономічної і міжнародно-правової діяльності цивільної авіації.

Управління авіації є структурним підрозділом Головного управління внутрішніх військ МВС України і підпорядковується безпосередньо командувачеві внутрішніх військ МВС України.

Основними завданнями управління є:

• організація авіаційного забезпечення виконання службово-бойових завдань частинами та підрозділами внутрішніх військ МВС України;
• організація перевезення оперативного резерву Міністерства внутрішніх справ України в райони виконання завдань;
• участь авіації в територіальній обороні;
• залучення до ліквідації наслідків надзвичайних та техногенних ситуацій на об’єктах, що охороняються внутрішніми військами;
• залучення до виконання завдань, покладених на Антитерористичний центр України;
• оперативне реагування на можливе ускладнення криміногенної обстановки згідно із завданнями МВС України.

Основні функції управління авіації є:

керівництво авіаційними підрозділами в повсякденній життєдіяльності та в ході спеціальних операцій;

розробка та реалізація планів розвитку авіації внутрішніх військ, основних напрямків удосконалення авіаційної техніки і озброєння, оснащення ними підрозділів авіації;

організація оперативної, професійної та спеціальної підготовки підрозділів авіації до виконання службово-бойових завдань;

розробка, організація та виконання заходів із забезпечення безпеки польотів;

здійснення заходів з організації роботи з комплектування авіаційних підрозділів внутрішніх військ військовослужбовцями військової служби за контрактом;

організація та забезпечення заходів щодо перевезення авіаційним транспортом підрозділів спеціального призначення внутрішніх військ та їх вогневої підтримки в особливий період.;

оперативне планування службово-бойового застосування авіації в операціях МВС України;

підготовка командувачеві внутрішніх військ МВС України пропозицій для прийняття рішень щодо застосування авіації під час виконання службово-бойових завдань внутрішніми військами;

розробка проектів наказів, директив, організаційно-методичних вказівок та інших керівних документів з питань управління авіацією та забезпечення постійної бойової готовності підрозділів авіації до виконання службово-бойових завдань у ході спеціальних операцій;

забезпечення успішного виконання службово-бойових завдань підрозділами (екіпажами) авіації, підвищення рівня льотно-тактичної та льотно-методичної підготовки керівного та льотного складу;

керівництво польотами та перельотами літаків (вертольотів) у ході авіаційного забезпечення службово-бойових (спеціальних) завдань та під час тактичних навчань;

організація взаємодії з Українським центром планування використання повітряного простору України та регулювання повітряного руху (Украероцентр), Державним підприємством обслуговування повітряного руху України (Украерорух), сектором особливо важливих польотів Державіаслужби, Міністерством закордонних справ України, відділом координації та контролю повітряних перевезень Збройних Сил України, авіаційними адміністраціями країн ближнього та дальнього зарубіжжя, районними центрами організації повітряного руху, командним пунктом Повітряних Сил Збройних Сил України, командними пунктами авіації оперативних командувань, а також авіацією інших військових формувань на території України;

організація та контроль пошуково-рятувального забезпечення польотів;

організація і контроль перевезення керівного складу МВС України та особливо важливих польотів за літером „ПК” (підконтрольні рейси);

керування силами та засобами авіації внутрішніх військ під час виконання завдань в єдиній системі пошуково-рятувального забезпечення держави;

організація радіотехнічного забезпечення, інформаційне забезпечення і бойове застосування автоматизованих систем управління, зв’язку та радіотехнічного забезпечення, планування використання засобів автоматизації;

контроль за забезпеченням безпеки польотів (перельотів), дотриманням порядку використання повітряного простору України і режиму польотів повітряними суднами авіації внутрішніх військ.

3. Управління авіацією на глобальному рівні. Законодавча база

На даний час діє дев’ять міжнародних міжурядових авіаційних організацій, які відіграють важливу роль у системі міжнародного економічного співробітництва на світовому повітряному транспорті. Найбільш численна категорія міжнародних неурядових авіаційних організацій включає близько 40 організацій з дуже різноманітною професійною спеціалізацією. Половина з них має широку міжнародну компетенцію й має офіційні відносини з міжурядовими організаціями.

На глобальному рівні з аеропортами України взаємодіють такі міжнародні авіаційні організації, як Міжнародна організація цивільної організації (ІСАО), Міжнародна асоціація повітряного транспорту (ІАТА), Міжнародна Рада аеропортів (АСІ).

На регіональному рівні: Європейська організація з безпеки аеронавігації (Eurocontrol), Міжнародна Рада аеропортів (АСІ Europe), Європейська Конференція Цивільної Авіації (ЕСАС).

На національному рівні можна виокремити: Мінтрансзв’язку  (Державіаадміністрацію) та Асоціацію «Аеропорти України Цивільної авіації». На субнаціональному рівні досліджується діяльність основних українських аеропортів, а саме Державне підприємство „Міжнародний аеропорт „Бориспіль”, Республіканське підприємство „Міжнародний аеропорт Сімферополь”, Комунальне підприємство „Міжнародний аеропорт Одеса”, Комунальне підприємство „Міжнародний аеропорт Донецьк”, Державне підприємство „Міжнародний аеропорт Львів”, Міжнародний аеропорт «Дніпропетровськ», Авіаційне комунальне підприємство „Міжнародний аеропорт Харків”.

Глобальний рівень передбачає досягнення згоди щодо певних принципів і заходів, щоб міжнародна цивільна авіація могла розвиватися безпечним і упорядкованим чином і щоб міжнародні повітряні сполучення могли встановлюватися на основі рівності можливостей і здійснювалися раціонально та економічно. Міжнародні авіаційні організації взаємодіють з аеропортами, встановлюючи стандарти, положення, директиви, вимоги, щодо сертифікації аеропортів і т.д. Якщо аеропорт не може, з вагомої причини відповідати належним стандартам, тоді Державіаадміністрація  зобов’язана в певний термін повідомити і обґрунтувати невиконання вказівок МАО.

Висновки

На різних рівнях триває процес лібералізації в сфері регулювання міжнародного повітряного транспорту. Зростає також взаємодія регіонів у напрямку подальшої лібералізації. Підприємства цивільної авіації знаходяться та функціонують в зовнішньому середовищі, яке є джерелом живлення підприємств ресурсами, які є необхідною умовою підтримання внутрішнього потенціалу підприємства на належному рівні.

Основні напрямки діяльності IKAO:

Технічний напрям:

• розробка, вдосконалення та впровадження стандартів і рекомендацій, які застосовуються у міжнародній цивільній авіації;

Економічний напрям:

• дослідження міжнародних пасажирських і вантажних перевезень і вироблення рекомендацій з питань ставок і зборів за користування аеропортами та аеронавігаційними засобами, а також порядку встановлення тарифів, що застосовуються на міжнародних лініях;
• вивчення питань спрощення формальностей при міжнародних повітряних перевезеннях;
• надання постійної технічної допомоги країнам, що розвиваються у створенні власних систем внутрішніх і міжнародних повітряних перевезень;

Правовий напрямок: розробка проектів нових документів з міжнародного повітряного права.

Список використаних джерел

1. Кулаєв Ю.Ф. Концепція економічного розвитку цивільної авіації // Економічні проблеми розвитку транспорту України: Зб. наук. праць. – К.: КМУЦА, 1996. – С. 152.
2. Чиказька конвенція про міжнародну цивільну авіацію 1944 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/doc.-php?code=z0044-06.
3. Міжнародні стандарти та рекомендована практика. Видача свідоцтв авіаційному персоналу. Додатки до Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію, 1944 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: nau.kiev.ua/nau10/ukr/doc.php?code=z0044-06.
4. ICAO Doc 8984 Руководство по авиационной медицине [Електронний ресурс]. – Режим доступу: oursky.com.ua/10/237_1.php.
5. Повітряний кодекс України від 04.05.1993 р. № 3167-ХІІ // Відомості Верховної Ради України вiд 22.06.1993 р. – 1993. – № 25. – Ст. 274.