1. Поняття окремої думки судді в кримінально-процесуальному законі

2. Гарантії незалежності суддів у національному законодавстві

Вступ

Реформування судової системи має супроводжуватися аналізом конституційних й інституційних гарантій забезпечення незалежності суддів, оцінкою ефективності впровадження нових правових норм і діяльності судів і органів суддівського самоврядування.

У 2007 р. в Україні вперше було проведено моніторинг стану незалежності суддів, результати якого засвідчили, що ситуація з дотриманням конституційного принципу незалежності суддів в Україні загрозлива. Чи змінилася ситуація в 2008 р.? Чи відбулися зміни на краще? Як часто судді, прокурори, адвокати стикаються з намаганням вплинути на позицію суду? Які фактори впливають на незалежність судової влади? Відповіді на ці й інші питання були представлені у звіті «Моніторинг незалежності суддів в Україні. 2008 рік», в основу якого покладені результати проведеного Центром суддівських студій спільно з Радою суддів України в серпні-вересні 2008 р. опитування серед суддів, адвокатів, прокурорів. Цього року було проведене анкетування 1072 суддів місцевих і апеляційних суддів, 630 прокурорів обласного й районного рівня і 590 адвокатів восьми регіонів України (Київська, Донецька, Чернівецька, Запорізька, Закарпатська, Вінницька, Кіровоградська й Херсонська області).

Тема: «Окрема думка судді як гарантія незалежності суддів».

1. Поняття окремої думки судді в кримінально-процесуальному законі

Порядок постановлення вироку визначено законом у ст. 325 КПК. Вирок постановляється в умовах таємниці нарадчої кімнати, в який під час наради можуть перебувати лише судді, які входили до складу суду по даній справі. Судді не вправі розголошувати міркування, які висловлювались під час наради. Головуючий ставить на вирішення суду питання, зазначені в ст. 324 КПК, які ми щойно розглянули. При цьому він повинен ставити питання в такій формі, щоб на нього можна було дати тільки позитивну або негативну відповідь. Кожен із суддів повинен дати відповідь, не можна утримуватись від голосування. Головуючий спочатку вислуховує думку суддів, а сам голосує останнім. Всі питання вирішуються більшістю голосів[1].

Вирок підписують всі судді. Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою окрему думку у вигляді окремого документа. Окрема думка повинна бути складена в нарадчій кімнаті. Під час проголошення вироку окрема думка не оголошується, а лише додається до справи (ст. 339 КПК)[2].

Можна зробити висновок, що з окремою думкою можуть ознайомитись всі особи, які уповноважені на вивчення матеріалів справи. Якщо кримінальна справа, по якій є окрема думка, не розглядалась судом апеляційної інстанції, то після набуття вироком законної сили окрема думка разом з кримінальною справою направляється голові вищестоящого суду для вирішення питання про необхідність перегляду справи в касаційному порядку (ч. 2 ст. 339 КПК)[3].

Таємниця наради суддів є однією з гарантій здійснення конституційного принципу незалежності і недоторканності суддів. Досліджується законодавче закріплення і значення окремої думки судді для незалежності суддів в Україні. Передбачені законом положення про прийняття судового рішення в окремому приміщенні — нарадчій кімнаті має на меті виключити можливий вплив на суддів, забезпечити їх незалежність і недоторканність, водночас створити суддям необхідні умови для прийняття рішення за своїм внутрішнім переконанням за результатами дослідження матеріалів справи. Окрема думка є процесуальною гарантією незалежності суддів один від одного, вона є позицією судді, який залишився у меншості, однак він зобов’язаний підписати судове рішення. Окрема думка може бути врахована судом вищої інстанції при перевірці рішень суду нижчої інстанції.

Погоджуючись з думкою Гринюка В.О. та Шаренко С.Л. можна вважати, що окрема думка судді є процесуальним документом, який відображає позицію судді або меншості складу суду, що не згодні з прийнятим рішенням суду[4].

На нашу думку, слід визначити поняття окремої думки судді в самому кримінально-процесуальному законі. Ми пропонуємо таку конструкцію: «Окрема думка судді — це письмово викладена думка судді, народного або присяжного засідателя, який залишився в меншості, при вирішенні одного з питань, передбачених ст. 324 КПК України, під час ухвалення судового рішення у кримінальній справі»[5].

При такому трактуванні окремої думки і письмовий виклад має розглядатися не як право, а як обов’язок судді.

В змісті окремої думки судді має бути відображена, крім офіційних процесуальних реквізитів, суть питання, при вирішенні якого вона виявилася, та її мотивування суддею, народним чи присяжним засідателем.

Наведемо приклад окремої справи, де викладена особлива думка голови суду.

Фактичні обставини справи

Заявник — громадянин України, народився 1970 р., ув’язнений у м. Черкаси, Україна. У Суді інтереси заявника представляє його мати, пані Лідія Фалькович.

Обставини справи

Фактичній бік справи, виходячи з викладу сторін, може бути узагальнений таким чином.

5 вересня 1996 р. заявника було заарештовано за підозрою в згвалтуванні 10-річної дівчинки. В кінці вересня 1996 р. заявника було поміщено в слідчий ізолятор м. Черкаси.

З вересня 1996 р. до березня 1997 р. заявник і його мати неодноразово зверталися до прокуратури м. Черкаси, до обласної прокуратури та до Генеральної прокуратури України зі скаргами щодо жорстокого поводження з заявником та застосування до нього тортур під час слідства.

27 червня 1997 р. відділ психологічної експертизи Служби безпеки України проаналізував результати психологічної та медичної експертиз, яким було піддано заявника в період з 25 серпня 1996 р. до 15 квітня 1997 р. Висновки зазначеного аналізу зводяться до наступного:

— експертизою не виявлено постійних рис заявника, що відображають специфічний характер його психіки;

— психологічне тлумачення експертом результатів тестів є недостатнє й суперечливе;

— висновки експерта щодо сексології неоднозначні й надто загальні;

— порівняльний аналіз психологічних особливостей заявника проведений не був;

— результати експертиз суперечливі й гіпотетичні.

23 вересня 1997 р. Черкаський обласний суд (суд першої інстанції) розпочав слухання. В ході слухання захисники заявника представили декілька вимог, зокрема з таких питань:

— виклик тридцяти трьох свідків захисту;

— аналіз відеокасет і фотографій;

— проведення судово-медичної експертизи (експертизи ДНК);

— розгляд медичного висновку про стан ротової порожнини обвинувачуваного з огляду на те, що він відхилив показання свідків обвинувачення про стан його зубів, а також аналіз результатів психологічної та медичної експертиз від 27 червня 1997 р. з підтвердженням їхнього гіпотетичного характеру;

— проведення тестів[6].

За твердженням заявника, всі зазначені вимоги були судом відхилені.

19 березня 1998 р. Черкаський обласний суд засудив заявника до дев’яти років позбавлення волі за згвалтування. Суд, зокрема констатував таке:

— вина обвинуваченого підтверджена показаннями потерпілої та її подруг, а також результатами психологічної, біологічної та медичної експертиз, згідно з якими участь звинувачуваного в злочині не виключається;

— незважаючи на підтвердження алібі обвинувачуваного свідками захисту, ця обставина не може бути врахована для виправдання обвинувачуваного;

— незважаючи на те, що біологічна експертиза під час слідства була проведена з порушеннями закону, її результати не можуть вплинути на кінцевий висновок суду;

— аналіз результатів психологічної та медичної експертиз від 27 червня 1997 р. і медичний висновок про стан ротової порожнини обвинувачуваного не можуть вважатися доказами на його користь;

— позитивна характеристика обвинувачуваного усіма його колегами і друзями не може вважатися пом’якшуючою обставиною.

Після винесення вироку суд навів особливу думку голови суду п. Литвинцева, яка полягає у тому, що:

— прямі докази вини обвинувачуваного відсутні;

— докази звинувачення фактично не були встановлені;

— слідство та встановлення доказів обвинувачення здійснювалися з порушенням законодавства;

— вирок суду базується в основному на показаннях потерпілої, десятирічної дівчинки, та її подруг такого ж віку; вирок базується також на гіпотетичних висновках біологічної експертизи, проведеної з порушенням законодавства;

— всі свідки захисту підтвердили алібі обвинувачуваного;

— єдина можливість довести відсутність вини обвинувачуваного за допомогою судово-медичної експертизи була відхилена судом більшістю голосів;

— свідчення десятирічних дівчаток не можуть вважатися об’єктивними, оскільки вони неодноразово змінювалися під час слідства;

— процедура впізнання обвинувачуваного як особи, що вчинила злочин, потерпілою та свідками проведена з порушеннями законодавства (впізнання відбулось через шість місяців після арешту обвинувачуваного, і очевидним є вплив батьків потерпілої та її подруг);

— слідчий експеримент не було проведено;

— видається можливою фальсифікація доказів і документів під час слідства;

— з огляду на те, що вину п. Фальковича не було встановлено під час слухання, він має бути виправданий.

24 березня 1998 р. адвокати заявника подали до Верховного суду України клопотання про відміну рішення Черкаського обласного суду від 19 березня 1998 р., зазначивши в ньому таке:

— докази про вину обвинуваченого мали бути доведені відповідно до закону, а обвинувачення в кримінальній справі може базуватися лише на прямих і в законному порядку встановлених доказах; будь-який сумнів щодо вини обвинувачуваного повинен був тлумачитися лише на його користь;

— з огляду на те, що вина п. Фальковича не була встановлена під час слухання, він має бути виправданий.

Адвокати заявника звернулися до Верховного Суду з клопотанням про ретельніший розгляд фактичного боку справи, поданих документів, а також аргументів голови суду першої інстанції. Рішенням від 9 червня 1998 р. Верховний суд відхилив подання адвокатів заявника, зазначивши, зокрема, таке:

— вирок суду першої інстанції грунтується головним чином на встановлених в законному порядку доказах і свідченнях потерпілої та її подруг;

— згідно з результатами біологічної експертизи участь обвинувачуваного у злочині не виключається;

— впізнання обвинувачуваного свідками проведено відповідно до вимог закону;

— незважаючи на розходження в свідченнях подруг потерпілої, ця обставина не може слугувати для виправдання обвинувачуваного;

— результати психологічної, медичної та біологічної експертиз є ясні й такі, що не суперечать один одному;

— незважаючи на підтвердження алібі обвинувачуваного свідками захисту, ця обставина не може братися до уваги для виправдання обвинувачуваного;

— скарги заявника щодо жорстокого поводження з ним не підтвердилися.

У вересні 1998 р. адвокат заявника подав надзвичайне клопотання голові Верховного Суду про перегляд в порядку нагляду судових рішень щодо заявника. Клопотання було відхилене заступником голови Верховного Суду листом від 16 вересня 1998 р.[7]

Внутрішне законодавство

Конституція України Ст. 62

«Особа вважається невинуватою (…) доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь»[8].

Кримінально-процесуальний кодекс Ст. 22

«Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов’язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи (…).

Суд, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов’язок доказування на обвинуваченого».

Стаття 239. Підписання вироку і окрема думка

„Вирок підписують усі судді або один суддя, коли справа розглядалася ним одноособово. Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою окрему думку, яка приєднується до справи, але оголошенню не підлягає”[9].

Коли кримінальна справа, в якій є окрема думка, не розглядалася судом касаційної інстанції (…), окрема думка разом зі справою направляється голові вищестоящого суду для вирішення питання про необхідність перегляду справи в порядку нагляду.

2. Гарантії незалежності суддів у національному законодавстві

В процесі здійснення своїх повноважень судді підпорядковуються лише закону та мають враховувати лише закон.

Ніхто не може надавати або намагатися надавати судді будь-яких інструкцій, що можуть вплинути на юридичне рішення судді, за винятком, у випадках коли це допускається, думки вищого суду з конкретної справи.

При здійсненні своїх повноважень суддя має бути неупередженим та це має виходити з його поведінки.

Суддя має здійснювати свої обов’язки зі стриманістю та повагою до суду та всіх осіб що беруть участь в процесі.

Суддя має ефективно і старанно виконувати свої обов’язки без будь-яких невиправданих затримок.

Оцінюючи рівень закріплення гарантій незалежності суддів у національному законодавстві треба зазначити, що загалом конституційні норми співвідносяться з міжнародними стандартами незалежності суддів. Цей висновок підтвердився і в результатах опитування суддів: 64% респондентів на це запитання відповіли «так». Але понад половина опитаних суддів вважають, що закони України «Про судоустрій України» (58%) і «Про статус суддів» (61%) не достатньо гарантують незалежність суддів. Вирішення цих питань у ЗУ «Про Вищу раду юстиції» (79%), ЗУ «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України» (69%) переважною більшістю суддів оцінюється негативно[10].

Бурхлива політична атмосфера в державі й намагання політичних сил використати суд для досягнення переваг над опонентами, залучення ЗМІ для тиску на окремих суддів і суди не тільки не сприяє формуванню поваги суспільства до суду, але й продовжує формувати у громадян впевненість у продажності й корумпованості судової системи взагалі. За результатами опитування суддів, прокурорів і адвокатів можна констатувати підвищення рівня неповаги до суду з боку Президента України (55%), громадян (45%), представників великого бізнесу (56%) і журналістів (45%).

Результати аналізу опитування суддів, прокурорів і адвокатів свідчать про збереження високого рівня намагань вплинути на позицію суду під час розгляду судових справ. 71% опитаних суддів, 54% прокурорів, 81 % адвокатів вказали, що їм відомі факти намагання вплинути на позицію суду. На думку суддів, найбільше намагаються неправомірно впливати на позицію суду сторони у справах і їхні представники (55%), представники ЗМІ (41%), учасники мітингів і пікетувань (41%), народні депутати України (40%) і представники політичних партій (34%). Як форми впливу на суддів застосовуються погрози ініціювання звільнення чи притягнення до дисциплінарної відповідальності й погрози ускладнити професійну кар’єру, підкуп, дружні поради[11].

Іще однією гарантією процесуальної незалежності суддів має бути розподіл судових справ без впливу зацікавлених осіб. У 2008 р. збільшилася кількість справ, розподілених шляхом жеребкування (тобто справи розподіляються по черзі в порядку надходження в алфавітному порядку або в порядку черговості), – до 64% проти 55% у 2007 р. Водночас 29% респондентів-суддів стверджують, що судові справи між суддями розподіляються за індивідуальним рішенням голови (заступника голови) суду, 20% – відповідно до визначеної в суді спеціалізації, а 18% – згідно з рівнем професійної кваліфікації. При цьому насторожує значний вплив на незалежність суддів розподіл справ головою в судах вищого рівня[12].

Невиконання чи виконання зі значною затримкою судових рішень, які вступили в законну силу, залишається однією з головних причин недовіри громадян як до суду, так і до держави взагалі. І хоча судді не мають у своєму розпорядженні важелів впливу на ситуацію й за процес виконання судових рішень відповідає відповідний орган, який знаходиться в підпорядкуванні виконавчої влади, основні претензії громадян щодо невиконання судових рішень спрямовані до судової системи. Позитивному ставленню громадян до суду, сприйняттю його незалежною й неупередженою інституцією значною мірою перешкоджає ситуація з виконанням судових рішень. Лише 1% опитаних суддів, 2% адвокатів і 6% прокурорів вважають, що невиконання судових рішень не впливає на рівень сприйняття громадянами суду як незалежного й неупередженого органу влади[13].

Висновки

Судді в своїй роботі повинні забезпечувати права кожного на чесний та справедливий розгляд справи в судді. Вони повинні підтримувати право осіб, що хочуть встановити свої цивільні права та обов’язки, чи в разі висунення проти них будь якого кримінального звинувачення, на чесне та відкрите слухання, яке має відбутися в розумний строк та повинно проводитися незалежним та неупередженим судом.

Незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Вона є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади, як на національному так і на міжнародному рівні, повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.

Незалежність суддів має забезпечуватися законом, шляхом створення та подальшого захисту такої судової влади, яка була б дійсно незалежної від інших гілок влади. Суддя, як носій судової влади, повинен мати можливість здійснювати свої повноваження без будь якого суспільного економічного чи політичного тиску, незалежно від інших суддів та керівних органів в галузі юстиції.

Окрема думка є процесуальною гарантією незалежності суддів один від одного, вона є позицією судді, який залишився у меншості, однак він зобов’язаний підписати судове рішення. Окрема думка може бути врахована судом вищої інстанції при перевірці рішень суду нижчої інстанції.

Список використаних джерел

1. Бородін М. Роль і значення органів суддівського самоврядування у становленні незалежної судової влади в Україні. // Право України. — 2008. — № 3. — С. 19 — 22.
2. Васильєв С. В. Цивільний процес: Навчальний посібник. — Харків: Одіссей, 2007. — 480 с.
3. Івницький, С. О. Право особи на розгляд її справи незалежним і безстороннім судом у світлі рішень Європейського суду з прав людини // Вісник Верховного Суду України. — 2005. — № 12. — С. 21-23
4. Кодекс адміністративного судочинства України: науково-практичний коментар /За заг. ред. С. В. Ківалова, О. М. Пасенюка, О. І. Харитонової. — К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2009. — 655, с.
5. Про незалежність судової влади : Постанова Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. № 8 // Вісник Верховного Суду України. — 2007. — № 6. — С. 2-6
6. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Підручник / Автор. кол.: В.Т.Білоус, О.С.Захарова, В. С. Ковальський та ін.; Ред. В. Т. Маляренко; Мін-во освіти і науки України. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К. : Юрінком Інтер, 2007. — 350 с.
7. Судова практика вищого адміністративного суду України /Вищий адміністративний Суд України; ред.: О. М. Пасенюк. — К. : Юрінком Інтер, 2007. — 415 с.
8. Тертишник В. М. Науково-практичний коментар до кримінально-процесуального кодексу України: закони і законодавчі акти. — К.: Юридична книга, 2008. — 992 с.
9. Цивільне судочинство. Судова практика /Верховний Суд України; За заг. ред. : А. Г. Яреми. — К. : Юрінком Інтер, 2008. — 335, с.
10. Шаренко С. Л. Процесуальний статус окремої думки судді //Вісник Верховного Суду України. — 2006. — № 11. — С. 35-36