Вступ

Актуальність теми. Реалізація проголошеного Конституцією України курсу на становлення України як демократичної та правової держави, а також виконання вимог «Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС» залежить від низки факторів, серед яких чільне місце посідає правове регулювання інтелектуальної власності як складової права власності.

Право власності, засноване на праві володіння, яке, здавалося б, є ідеальним правовим механізмом введення матеріальних об’єктів до цивільного обігу, зважаючи на низку особливостей (спрямованість на врегулювання відносин щодо матеріальних об’єктів; переважання приватноправового характеру регулювання відносин стосовно його об’єктів), виявилося неспроможним повноцінно забезпечити вільне використання результату інтелектуальної діяльності у цивільному обігу.

Пошук нових підходів до розуміння інтелектуальної власності та правового регулювання відносин у цій сфері, як у межах, так і поза межами права власності, спричинив появу низки концепцій з патентного права, авторського права, але, не дав узагальнених теоретичних розробок щодо інтелектуальної власності та сутності її правового регулювання. До того ж спроби наукового осмислення зазначеної проблеми породили суттєві розбіжності між вченими-цивілістами.

Метою дослідження є аналіз охорони права на об’єкти інтелектуальної власності.

Для досягнення зазначеної мети в роботі було поставлено такі завдання:

– визначити основні охоронні документи захисту об’єктів авторського права;

– сформулювати зміст цивільно-правових способів захисту прав;

– розглянути гармонізацію національного законодавства у сфері охорони права на інтелектуальну власність з правом ЄС;

– визначити правове регулювання авторського права в Україні та США;

– виявити сучасний стан та перспективи розвитку законодавства України щодо інтелектуальної власності;

– розкрити аспекти адаптації законодавства України до європейських стандартів у сфері інтелектуальної власності.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі набуття, використання, припинення чинності прав на об’єкти інтелектуальної власності та їх захисту в разі порушення.

Предмет дослідження – загальнотеоретичні засади правового захисту об’єктів інтелектуальної власності в Україні.

Розділ 1. Теоретичні аспекти захисту об’єктів авторського права

1.1. Основні охоронні документи захисту об’єктів авторського права

В Україні існує багато можливостей стосовно законного захисту інтелектуальної власності та комп’ютерного авторського права (IE та КАП). Перелічимо деякі охоронні можливості та документи з цього питання:

1. Договір (авторський договір зі штатним або позаштатним працівником)
2. Авторське свідоцтво
3. Патент
4. Контракт
5. Ліцензія (ліцензійний договір)
6. Використання на титульному аркуші позначення: ©, Автор, назва роботи, рік
7. Свідоцтво про реєстрацію
8. Акт або протокол спеціальної комісії про факт створення ноу-ха;
9. Багатопатентна ліцензія або договір на передачу ноу-хау
10. Документ про правонаступництво або про право власності
11. Свідоцтво про спадщину
12. Свідоцтво стосовно майнових прав
13. Рецензія провідних фахівців
14. Угода
15. Бізнес-план розробки і впровадження ідеї
16. Звіт про науково-дослідницьку роботу
17. Конкурсні проекти [2, c. 148].

1.2. Цивільно-правові способи захисту прав

Законодавство у сфері охорони інтелектуальної власності надає потерпілим досить широкий спектр способів захисту. Так, власники прав на об’єкти інтелектуальної власності мають право вимагати від порушника:

• визнання прав власника шляхом звернення з такою вимогою до сулу, який повинен офіційно підтвердити наявність або відсутність даного права. Це є необхідною передумовою застосування інших передбачених законодавством способів захисту.

Цей спосіб захисту прав більшою мірою стосується захисту авторських і суміжних прав, оскільки виникнення самого права на об’єкти промислової власності, а також на сорти рослин і топографії інтегральних мікросхем залежить від їх державної реєстрації і для підтвердження цього права в суді не потрібно особливих підстав:

• відновлення становища, що існувало до порушення права. Застосовується у тих випадках, коли порушене право внаслідок правопорушення не припиняє свого існування і може бути реально відновлене шляхом усунення наслідків правопорушення;
• припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушенню. Застосовується в поєднанні з іншими способами захисту (наприклад, стягненням збитків) або самостійно. Прикладами реалізації цього способу захисту прав можуть бути: накладення заборони на випуск твору в світ; заборона подальшого розповсюдження твору; накладення заборони на незаконне виготовлення запатентованої продукції або незаконне виробництво продукції запатентованим способом; припинення подальшого незаконного використання знака для товарів і послуг, а також вимога про вилучення з товару або упаковки товарного знака, що незаконно використовується тощо;
• відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду; стягнення незаконно отриманого доходу замість відшкодування збитків; виплату компенсації, що визначається судом, у сумі від 10 до 50 000 мінімальних розмірів заробітної плати, встановлених законодавством України, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Під збитками розуміються витрати, понесені особою, право якої порушене, втрата або пошкодження її манна, а також доход, який ця особа могла б отримати за звичайних умов обороту, якби її права не було порушене (втрачена вигода).

Якщо особа, що порушила право, отримала внаслідок цього до ходи, потерпілий мас право зажадати відшкодування, нарівні з іншими збитками, втраченої вигоди в розмірі не меншому, ніж сума таких доходів[3, c.96].

Визначення розміру збитків у справах, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності, незмінно вимагає від позивача, що виграв справу, як перший крок визначитися, чи буде він ставити питання про понесені збитки або виявляти суму доходів. Ці два варіанти є зрозуміло, взаємовиключними, оскільки, вибравши варіант визначення доходу, позивач сприймає дії відповідача як власні. Вибір варіанта в кожному випадку залежить від фактів. Іноді чинник часу може відігравати суттєву рать, і судовий розгляд щодо встановлення відповідальності виявляє досить фактичного матеріалу, щоб дати змогу позивачеві швидко зважитися на визначення доходу. Іноді буває так, що відповідачеві вдається забезпечити продаж спірного виробу в значно більших обсягах, ніж це зміг би зробити сам позивач. У таких випадках для позивача вигідніше вибрати варіант визначення доходу, ніж провести інші розслідування. Однак звичайно позивач, що виграв справу, клопочеться про проведення розслідування щодо понесених збитків. У такому випадку в складних справах позивач може зіткнутися з необхідністю нового судового розгляду, такого ж ґрунтовного, як і під час встановлення відповідальності. З цієї причини завершені справи щодо порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності рідко доходять до повного розслідування, що стосується понесеного збитку. Вони звичайно улагоджуються, як тільки встановлюється відповідальність за порушення [9, c. 122-123].

Отже, оцінка розміру збитків у справах з порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності може варіюватися залежно від процедур судочинства. Комерційна діяльність під чужим ім’ям і порушення товарного знака можуть розглядатися одночасно, як і справи з патентів на винаходи і промислові зразки.

Розділ 2. Охорона прав інтелектуальної власності у законодавстві України і США: порівняльні аспекти

2.1. Охорона винаходів за законодавством України і США

В процесі гармонізації законодавства з міжнародними стандартами охорони Україна значно наблизила національне правове поле до законодавства країн центру. При розробці національної стратегії інноваційно-технічного розвитку України доцільно використати досвід з охорони прав інтелектуальної власності США. Ефективна система охорони винаходів в межах патентного права є необхідною передумовою розвитку національної економіки. Інноваційно-технічний розвиток безпосередньо залежить від правового забезпечення інтересів національних винахідників. З’ясуємо питання про те, чи відповідає національне законодавство України про охорону прав на винаходи сучасним вимогам на прикладі країни, де зазначені права надійно захищені, поважаються в суспільстві та забезпечують розвиток інноваційної діяльності. Отже, здійснимо порівняльний аналіз положень патентного права України і США.

Нині чинним у США є Закон про патенти 1952 р., який поширює охорону на винаходи, промислові зразки та сорти рослин. Розділ 35 Зводу законів Сполучених Штатів «Патенти» є великим за розміром федеральним законом, який об’єднує положення, представлені в українському законодавстві, зокрема, в законах «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», Цивільному, Цивільному процесуальному, Кримінальному, Митному кодексах і Кодексі про адміністративні правопорушення.

Відповідно до законодавства США, об’єктами винаходу можуть бути нові й корисні процеси, способи, технології, машини, склади матеріалу, вироби та вдосконалення (способу, машин, виробів, матеріалів). Пункт 2 ст. 459 Цивільного кодексу України встановлює, що об’єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технологій. Відповідно до п. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», об’єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рос-лини і тварини тощо) та процес (спосіб), а також нове застосування відомого продукту чи процесу.

Параграфи 102 і 103 Закону про патенти США визначають умови патентопридатності винаходів — тобто вимоги, яким має відповідати заявлене технічне рішення для видачі патенту: новизна, неочевидність, корисність. Відповідно до § 102 (а) Закону про патенти США, особа не має права на патент, якщо винахід був відомим або використовувався іншими особами у США, або запатентованим і опублікованим у США чи інших країнах до того, як заявник патенту здійснив своє відкриття [88]. Втім законодавство США не позбавляє охорони винаходи, які раніше були відомими або використовувалися за межами США. В багатьох країнах, у тому числі і в Україні, такого лояльного для винаходів положення законодавство не містить. Суть зазначеного положення зводиться до того, що американський законодавець вірить у малоймовірність обізнаності заявника у сфері виробничого ринку інших країн. Але у випадку опублікування інформації про певний винахід в іншій країні припускається можливим, що заявник міг володіти знаннями про такий винахід, отже, винахід не може відповідати критерію новизни.

Зі вступом в силу 1 січня 2004 р. Цивільного кодексу України термін «патентоздатність» винаходу було замінено на «придатність» у зв’язку з тим, що український законодавець розмежував поняття «придатності» та «здатності», зазначивши, що «здатність» притаманна лише живим істотам, в той час як неживі продукти і технології можуть бути лише придатними для патентування. Ст. 459 Цивільного кодексу встановлює, що умовами придатності винаходу є новизна, винахідницький рівень і придатність для промислового використання. Таке положення продубльоване також в Законі України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» (ст. 7). Зазначений Закон наділяє винаходи охороною за умови, якщо винахід «не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі» (п. 1 ст. 6 Закону). На відміну від законодавства США, закони України лише містять вказівку на умови придатності винаходу, а порядок визначення відповідності винаходів таким критеріям залишається поза межами правового регулювання, що негативно впливає на національну практику прийняття рішення про видачу патентів [9, c. 124-125].

Строк дії патенту за законодавством США становить 20 років і обчислюється з дня подання заявки. Однак є виняток: якщо видача патенту затримується через перегляд апеляції Палатою апеляції з патентних спорів і пріоритетних конфліктів або Федеральним судом, і патент видається внаслідок винесення рішення в такому перегляді, термін дії патенту продовжується на період розгляду, але не більш ніж на 5 років (§ 154 (а)(2), (Ь)(2). Тривалий час термін дії патенту в США становив 17 років і обчислювався від дати видачі патенту. Нині в Україні, як і в США, строк дії патенту на винахід становить 20 років і обліковується від дати подання заявки (п. 4 ст. 6 Закону). Пункт 3 ст. 465 Цивільного кодексу зазначає, що строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід спливає через 20 років, що відліковуються від дати подання заявки на винахід.

Різними в законодавстві США і України є умови визнання осіб винахідниками. П. 4 ст. 8 Закону України зазначає: не визнаються винахідниками фізичні особи, які не здійснили особистого творчого внеску у створення винаходу, а надали винахіднику тільки технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при його створенні. Законодавство США виглядає менш вибагливим у визнанні осіб винахідниками: винахідники можуть подати заявку на патент спільно, навіть якщо вони фактично не працювали разом або одночасно, або кожний заявник не здійснив якісно або кількісно однакового внеску до предмету кожної заявки на патент.

Більш досконалим та прозорим у законодавстві США (на відміну від українського законодавства) є порядок визначення статусу винаходу як службового. В США винахідник більш захищений законодавством, він вважається первинним власником патентних прав. Роботодавець володіє винаходом свого найманого працівника, якщо працівник уклав контракт про передачу винаходу роботодавцеві. Таким чином передача патентних прав працівниками своїм роботодавцям регулюється договірним законодавством Сполучених Штатів [7, c. 136-137].

В Україні відносини, пов’язані зі службовими об’єктами інтелектуальної власності, регулюються на користь роботодавця: майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать спільно працівникові та юридичній або фізичній особі, де або у якої працівник працює, якщо інше не встановлено договором (ст. 429 Цивільного кодексу). Тільки особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об’єкт належать працівникові, що його створив. Аналогічні норми проголошені Цивільним кодексом щодо об’єктів права інтелектуальної власності, створених на замовлення (ст. 430 Цивільного кодексу). До введення в дію Цивільного кодексу законодавство України не давало відповіді на питання, чи має роботодавець право на безоплатне використання винаходу свого працівника. Як бачимо, новий Цивільний кодекс заповнив прогалину в українському законодавстві щодо визнання права власності роботодавця на винахід найманого працівника.

Порядок одержання патенту в Україні регулює розділ IV Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». Для одержання патенту зацікавлена особа подає до Державного департаменту інтелектуальної власності (Інститут промислової власності) заявку, складену за встановленою формою, і комплект необхідних документів. Як і в США, в Україні заявка проходить дві стадії: спочатку формальну експертизу, під час якої перевіряється комплектність, правильність оформлення, наявність підписів, печаток тощо; потім — кваліфікаційну експертизу, завданням якої є перевірка відповідності заявленого винаходу умовам патентопридатності. Отримання патенту на винахід в Україні є процедурою більш складною, ніж отримання патенту на промисловий зразок або корисну модель. Це пов’язано зі скороченим порядком видачі патентів на останні — після проведення формальної експертизи і позитивних її результатів приймається рішення про видачу патенту. Державний департамент інтелектуальної власності за позитивним результатом проходження заявкою формальної експертизи не має сумнівів щодо новизни і промислової придатності промислового зразка або корисної моделі.

З моменту прийняття правильно оформленої заявки до розгляду, тобто з часу проведення формальної експертизи, розпочинається перебіг строку чинності патенту. У випадку неподання заявником клопотання про проведення експертизи за сутністю поданої заявки протягом 3 років, заявка вважається відкликаною. За результатом експертизи за сутністю заявка відхиляється або приймається рішення про видачу патенту, яке зумовлює подальші публікацію, реєстрацію та видачу патенту. І. Дахно зазначає, що публікацію відомостей про заявку називають «відкладеною заявкою», а експертизу за сутністю — «відкладеною експертизою», адже вона відбувається не автоматично й не одразу після закінчення формальної експертизи, як у США й СРСР. «Відкладена експертиза» відома в практиці окремих країн, зокрема Німеччини [7, c. 13].

До набрання чинності Цивільним кодексом від 16.01.2003 р. в Україні існував інститут так званого деклараційного патенту на винахід. Законом «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» встановлювалося, що при позитивному результаті експертизи заявки на локальну новизну видавався деклараційний патент на винахід. За клопотанням будь-якої особи та за наявності документа про сплату збору за проведення кваліфікаційної експертизи Державний департамент інтелектуальної власності проводив кваліфікаційну експертизу винаходу, під час якої перевіряв відповідність заявленого винаходу умовам придатності, і приймав рішення про видачу або про відмову у видачі патенту строком на 6 років. Відповідно до нововведення Цивільного кодексу, з 1 січня 2004 р. Державний департамент інтелектуальної власності не приймає заявки про видачу таких патентів. Тепер патент на винахід видається після проведення державної науково-технічної експертизи, що відновить втрачений останнім часом авторитет запатентованого винаходу.

Якщо процедура отримання патенту в США триває приблизно 2 роки, то в Україні цей строк є довшим. Основним недоліком Закону України про винаходи є відсутність чітко визначених строків кожного з етапів розгляду заявки. Строки розгляду заявки на винахід умовно можна поділити на три етапи: перший етап — подання заявки до початку експертизи по суті; другий — експертиза по суті і прийняття рішення за заявкою; третій — видача патенту або оскарження рішення про відмову у його видачі.

Глава 29 Закону США про патенти визначає засоби захисту прав у випадку порушення патенту. Власник порушеного патенту може використати такі засоби судового захисту:

—      попередня й постійна судові заборони;

—      грошова компенсація, яка зазвичай відповідає втраченому прибутку, встановленій або можливій виплаті за користування патентом і відсотковим відрахуванням;

—      прогресивна компенсація;

—      прокурорський збір.

Значним досягненням законодавства США про патенти є визначення способів виміру грошової компенсації за неправомірне використання патенту. Двома такими традиційними способами є відшкодування втраченого прибутку і плата за користування патентом. Спосіб виміру втраченого прибутку застосовується, якщо власник патенту і порушник конкурують на одному ринку. Компенсація не може бути меншою, ніж обґрунтована плата за використання патенту. Отже, потерпіла сторона має право на одержання компенсації прибутку, втраченого через зменшення обсягів продажу, падіння ціни і зростання витрат, довівши ці причини збитків [2, c. 82-83].

Пункт 2 ст. 34 Закону України встановлює, що у випадку порушення патенту власник має право вимагати припинення такого порушення, відшкодування заподіяних збитків і поновлення порушених прав. Статтею 432 Цивільного кодексу України впроваджені додаткові заходи судового захисту. Відповідно, у випадку порушення прав інтелектуальної власності суд може ухвалити рішення про:

—      застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження доказів;

—      зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням прав інтелектуальної власності;

—      вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених в цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

—      вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

—      застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності;

—      опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Отже, аналіз національного правового поля України дозволяє зробити висновок, що, на відміну від країн центру, для яких характерним є високий рівень охорони прав інтелектуальної власності, законодавство України в достатній мірі не забезпечує охорону прав авторів і винахідників. Українське законодавство досі не містить чітко встановлених строків розгляду заявок на отримання патентів на винаходи і переобтяжує порядок одержання патентів формальностями, що перешкоджає розвитку інноваційної діяльності. Україні бракує досвіду з судового розгляду справ про порушення патентів. Законодавство США чітко формулює обставини, що підлягають з’ясуванню при розгляді позову, способи виміру грошової компенсації тощо, а українське законодавство містить лише уніфіковані (загальні для всіх інститутів цивільного права) процесуальні положення Цивільного процесуального кодексу України. Очевидно, що такі положення не можуть бути ефективно застосовані при розгляді справ про порушення патентів на винаходи, оскільки не враховують специфіки права інтелектуальної власності. Законодавство України про патенти на винаходи має бути розширене й доповнене для усунення вказаних вище недоліків та прогалин [3, c. 54-55].

2.2. Правове регулювання авторського права в Україні та США

Законодавство України про авторське право розвивається в напрямку гармонізації з міжнародними стандартами охорони. Тому важливо розглянути засади охорони авторського права в країні, яка пройшла шлях становлення авторського права і постала світовим економічним лідером — США. Нині, на етапі розвитку національного законодавства про авторське право, вважаємо за доцільне звернутися до досвіду Сполучених Штатів.

Авторське право в США формувалося з практики — судові рішення, втілюючись у правових нормах, ставали відправними положеннями правового регулювання зазначеної сфери, сформувавши систему дієвої охорони авторського права. Україна успадкувала засади правового регулювання авторського права від Радянського Союзу, де законодавство про авторське право складалося з кількох десятків статей Цивільного кодексу УРСР 1963 р. Розбудову правового поля у сфері авторського права і суміжних прав Україна розпочала з прийняття 23.12.1993 р. Закону № 3792-ХІІ «Про авторське право і суміжні права». У 2003 р. було ухвалено Цивільний кодекс України, який закріпив режим охорони прав авторів та їх правонаступників, пов’язані зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва.

Авторське право у США регулюється на федеральному рівні Законом (Актом) про авторське право 1976 року, який встановлює, що охороні підлягають твори оригінального характеру, зафіксовані будь-яким матеріальним носієм, та містить перелік об’єктів, які віднесено до поняття «твір», а саме:

—      твори літератури;

—      музичні твори, включно з словами (текстом);

—      драматичні твори, включно з музикою;

—      пантоміми та хореографічні постановки;

—      ілюстрації, графічні твори, скульптури;

—      аудіовізуальні твори;

—      звукозаписи;

—      твори архітектури.

Хоча цей перелік не є вичерпним, більшість творів підпадають під один із зазначених об’єктів. Наприклад, комп’ютерні програми та бази даних реєструються як «літературні твори», а карти й архітектурні плани — як «ілюстрації, графічні твори, скульптури». Під літературними розуміють твори, відмінні від аудіовізуальних і виражені словами, цифрами або іншими вербальними чи цифровими символами, або індексами залежно від форми матеріального вираження цих творів (книги, періодичні видання, рукописи, магнітофонні записи, фільми, касети або перфокарти). До категорії літературних творів відносять каталоги, довідники та інші види компіляції даних [1, c. 96-97].

На ранньому етапі становлення законодавства про авторське право терміни «автор» та «твір» дістали широкого тлумачення у Верховному Суді США в результаті прийняття рішень з двох перших позовів у сфері авторського права.

Перелік об’єктів авторського права (творів), відповідно до ст. 433 Цивільного кодексу України, є ширшим порівняно з законодавством США. Відповідно в Україні творами є:

1)       літературні та художні твори, зокрема:

—      романи, поеми, статті та інші письмові твори;

—      лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

—      драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори;

—      музичні твори (з текстом або без тексту);

—      аудіовізуальні твори;

—      твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

—      фотографічні твори;

—      твори ужиткового мистецтва;

—      ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки;

—      переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів;

—      збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

2)       комп’ютерні програми (охороняються як літературні твори);

3)       компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

4)       інші твори.

Під «іншими творами» Цивільний кодекс розуміє об’єкти авторського права, визначені Законом «Про авторське право і суміжні права» — зокрема, похідні твори, про які не згадує Цивільний кодекс. Компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються авторським правом тільки в частині, що не стосується авторського права на дані або матеріал, що є складовими компіляції.

Законодавство США встановлює необхідні вимоги, яким повинен відповідати твір для того, щоб на нього розповсюджувалася охорона. По-перше, такий твір повинен бути «оригінальним». Закон встановлює, що твір не може бути простим механічним втіленням попереднього твору, а також не може складатися з кількох слів чи короткої фрази. Якщо твір є компіляцією, він, окрім простої алфавітної систематизації, має містити елемент «оригінальності».

З певністю можна сказати, що необхідний рівень елементів творчості дуже низький, але навіть цієї мінімальної кількості цілком достатньо. Більшість творів досить просто одержують визнання, оскільки вони містять елементи творчості, якими примітивними, посередніми або тривіальними вони б не були». Суд дійшов висновку, що звичайний телефонний довідник був позбавлений найменшого елемента творчості. Розташування інформації в алфавітному порядку було визнано «перевіреним часом», «рядовим переліком фактичних даних, розміщених у звичайному форматі» — таким, що не складає об’єкту авторського права.

По-друге, твір має бути зафіксований у будь-якій доступній сприйняттю формі, відомій нині або розробленій згодом, яку може бути сприйнято, відтворено або передано чи безпосередньо, чи за допомогою спеціального обладнання або пристрою, — тобто закріплений за матеріальним носієм. Авторське право на федеральному рівні надається з моменту закріплення твору за певним матеріальним носієм. Якщо твір було закріплено, Закон про авторське право має перевагу перед законами штату. Якщо ж твір не зафіксовано на матеріальному носієві, на нього розповсюджується охорона відповідно до законодавства штату. Таким чином, особа, яка створила імпровізацію у звичайній обстановці, не записуючи її, має право захистити свої інтереси, що порушені не-санкціонованим записом цієї імпровізації, в суді тільки на підставі законодавства штату. Якщо ж виконавець зафіксував свій твір (написанням слів на папері або магнітофонним записом), тоді особу, яка створила несанкціоновані копії магнітофонного запису вірша або пісні, можна притягти до відповідальності за ці дії відповідно до федерального законодавства США [10, c. 176-177].

Згідно з п. 2 ст. 433 Цивільного кодексу України, твори визнаються об’єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей та незалежно від завершеності, призначення, цінності твору, способу чи форми їх вираження — як оприлюднені, так і неоприлюднені, як завершені, так і незавершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети.

Закон про авторське право США встановлює, що охороні підлягають також компіляції та похідні твори. Авторське право на компіляцію чи похідний твір розповсюджується тільки на автора такого твору незалежно від авторського права на твір, що існував до цього, і не впливає на межі та тривалість авторського права на твір, який був основою для створення компіляції чи похідного твору. Компіляцією є «збирання та впорядкування матеріалів, що існували раніше, чи даних, які розміщені таким чином, що в результаті складають оригінальний авторський твір».

Отже, порівняльний аналіз законодавства України і США в сфері інтелектуальної власності свідчить про те, що Україна значно вдосконалила своє авторське право, в той час як національний режим охорони промислової власності (патентне право) поки що багато в чому поступається міжнародним стандартам.

Розділ 3. Гармонізація національного законодавства у сфері охорони права на інтелектуальну власність з правом ЄС

3.1. Сучасний стан та перспективи розвитку законодавства України щодо інтелектуальної власності

На основі загальної характеристики законодавства України у сфері інтелектуальної власності визначено такі найактуальніші завдання, що стоять перед законодавцем: 1) формувати систему реалізації прав інтелектуальної власності, за якої захист права інтелектуальної власності був би швидким та ефективним; 2) спрямувати вектор законотворчої роботи на закріплення за державними та громадськими організаціями обов’язків із захисту прав інтелектуальної власності, зокрема запобігання правопорушенням.

За будь-яке використання твору автор має право вимагати виплати винагороди, яка може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті) або комбінованих платежів. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб’єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» передбачає можливість використання об’єктів авторського права суспільством. Так, дозволяється без згоди автора використовувати цитати з творів, твори у «виправданому поставленою метою» обсязі для ілюстрацій, звукозаписів навчального характеру, виставок, аукціонів, ярмарок (у випадках некомерційного використання) тощо. Ст. 22 Закону передбачає право архівів та бібліотек без згоди автора відтворювати примірники творів у випадках, якщо:

1) відтворюваним твором є окрема опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за винятком комп’ютерних програм і баз даних), з ілюстраціями чи без них, і якщо це відтворення здійснюється за запитами фізичних осіб за умови, що:

—      бібліотека та архів мають достатньо підстав вважати, що такий примірник використовуватиметься з метою освіти, навчання і приватного дослідження;

—      відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру;

2) відтворення здійснюється для збереження або заміни загубленого, пошкодженого та непридатного примірника бібліотеки чи архіву або для відновлення загубленого, пошкодженого або непридатного примірника з фонду аналогічної бібліотеки чи архіву, а одержання такого примірника іншим шляхом неможливе, а також якщо відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру [8, c. 105-106].

Законотворча діяльність у сфері інтелектуальної власності спрямовується у двох головних напрямах – гармонізація національного законодавства з правом ЄС через його адаптацію; уніфікація законодавства у процесі його систематизації, що зумовлені факторами як «зовнішніми» (орієнтацією на вступ до ЄС), так і «внутрішніми» (потребами реформування законодавства).

3.2. Адаптація законодавства України до європейських стандартів у сфері інтелектуальної власності

Одним з векторів законотворчої роботи у сфері інтелектуальної власності, яким є адаптація законодавства України до законодавства ЄС. Адаптацію можна кваліфікувати як один із ефективних способів досягнення стратегічного завдання – гармонізації законодавства у цій сфері з правом ЄС. Адаптація законодавства можлива, зокрема, шляхом приєднання до міжнародних угод у цій сфері. Так, положенням про захист права інтелектуальної власності присвячено кілька статей і додатків до угод про партнерство і співробітництво, укладених між ЄС і третіми країнами. Авторське право, патенти, промислові зразки, товарні знаки, топографії інтегральних схем, захист від недобросовісної конкуренції – це далеко неповний перелік категорій інтелектуальної власності, на які поширюється зобов’язання сторін, що уклали угоди про партнерство і співробітництво.

Питання про подальшу кодифікацію законодавства про інтелектуальну власність було поставлено в науковій літературі одразу ж після прийняття ЦКУ. Ідея повної кодифікації норм про інтелектуальну власність шляхом внесення їх до ЦКУ загрожувала послабленням позицій ЦКУ як основного акта цивільно-правового характеру, оскільки норми права інтелектуальної власності мають значною мірою процедурну спрямованість і, отже, публічно-правовий характер. В той же час, охорона інтелектуальної власності будується переважно на системі приватного права (ініціюється власником прав за його волею).

Неможливість обмежитися внесенням багатьох найважливіших для права інтелектуальної власності публічно-правових положень у такий переважно цивілістичний акт, яким є ЦКУ, спонукає до поєднання правових матеріалів з інтелектуальної власності, вміщених у нормативні акти різної галузевої належності, у єдиний акт за зразком «Основ законодавства України про інтелектуальну власність». В такому акті знайшли б місце як публічно-правові, так і приватноправові методи правового регулювання інтелектуальної власності [9, c. 126-127].

Висновки

Отже, відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права», автор наділений особистими немайновими і майновими правами. Ст. 14 Закону зазначає, що автору належать такі особисті немайнові права:

—      вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

—      забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо автор твору бажає залишитись анонімом;

—      вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

—      вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

В роботі розглянуто законотворчу діяльність у сфері інтелектуальної власності та визначено, що законотворча діяльність у цій сфері спрямовується у двох головних напрямах – гармонізація національного законодавства з правом ЄС; уніфікація законодавства у процесі його систематизації, які зумовлені факторами як «зовнішніми» (вступ до ЄС), так і «внутрішніми» (реформування законодавства).

Як спосіб гармонізації законодавства України з правом ЄС проаналізовано адаптацію законодавства України у сфері інтелектуальної власності до права ЄС. Наголошено, що цей процес не повинен обмежуватися лише приведенням законодавства України у відповідність до законодавства ЄС, а має враховувати всі джерела права ЄС.

Список використаної літератури

1. Антонов В. Інтелектуальна власність і комп’ютерне авторське право. — К. : КНТ, 2005. — 520с.
2. Базилевич В. Інтелектуальна власність: підручник. — 2 вид., стер. — К. : Знання, 2008. — 431c.
3. Бондаренко С. Інтелектуальна власність: Навч. посібник / Павло Миколайович Цибульов (ред.). — К. : УкрІНТЕІ, 2006. — 276с.
4. Головань С. Інтелектуальна власність у сфері захисту інформації: [підруч.] / Державний ун-т інформаційно-комунікаційних технологій / Володимир Олексійович Хорошко (ред.). — К. : ДУІКТ, 2009. — 177с.
5. Довгий С. О., Дроб’язко В. С., Жаров В. О., Захарченко Т. Г., Клявлін В. В.. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика: Наук.- практ. вид.:У 4 т. / Академія правових наук України; Державне патентне відомство України / О.Д. Святоцький (ред. ), С.О. Довгий (ред.) — Т. 1 : Право інтелектуальної власності. — К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 1999 — 498с.
6. Кожем`яко В. Інтелектуальна власність: навч. посібник для студ. спец. «Лазерна та оптоелектронна техніка» / Вінницький національний технічний ун-т. — Вінниця : ВНТУ, 2009. — 237c.
7. Поліщук В. Інтелектуальна власність: навч.-метод. посіб. (для студ. заоч. форми навч. неекон. спец.) / Кам’янець-Подільський національний ун-т. — Кам’янець-Подільський, 2008. — 144с.
8. Понікаров В. Авторські права та інтелектуальна власність: підруч. для студ. ВНЗ / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ВД «ІНЖЕК», 2008. — 304с.
9. Потоцький М.Ю. Особливості норм права інтелектуальної власності / М. Ю. Потоцький // Актуальные проблемы интеллектуальной собственности: 13-я междунар. науч.-практ. конф., 1-5 сент. 2008 г.: тезисы докл. – Ялта, 2008. — С. 121—127
10. Стрижак О. Інтелектуальна власність: навч. посіб. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : Видавництво ХНЕУ, 2007. — 216с.